Судовий наказ: перспективна форма захисту майнових прав подружжя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Судовий наказ: перспективна форма захисту майнових прав подружжя

Б. Левківський

Організація Об'єднаних Націй у Загальній декларації прав людини [1], а також у статутах і відповідних документах спеціалізованих установ, проголосила і погодилась з тим, що кожна людина має володіти всіма зазначеними у них правами і свободами без якої б то не було різниці.

Чинна нині Конституція України [2] наповнена нормами які прямо встановлюють рівність всіх осіб які перебувають на території України. Законодавець уникає застосування терміну "громадянин" навмисно використовує термін людина тобто будь-яка особа автоматично поширюючи дію норм Конституції України на всіх осіб які перебувають на її території на законних підставах.

У положеннях Конституції закріплено найважливіші права людини, які утворюють певну систему суб'єктивних прав особи. Зокрема чітко зазначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. (ст. 3). Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах (ст. 21). Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23).

Положення Конституції визначають і статус жінки в суспільстві, державі: "Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей" (ст. 24).

Потрібно окремо підкреслити і положення Конституції України які наголошують на праві кожної особи на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло, яке закріплено у ст. 48.

Встановлюють положення Конституції і загальні принципи регулювання сімейних відносин в Україні. Так, у ст. 51 зазначено: "Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї".

Сімейний кодекс України (надалі - СК) розвиваючи положення Конституції України чітко встановлює, що регулювання сімейних відносин здійснюється з метою побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки (ч.2 ст.1 СК) [3]. Здійснюючи сімейні права, учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками (ч.5 ст. 7 СК).

Регулюючи відносини між подружжям СК закріплює низку їх найважливіших прав, як особистих немайнових так і майнових. Зокрема, кожен з подружжя має право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань (ст. 51 СК), право на створення умов для праці та відпочинку (ст. 52 СК), право на утримання у випадку нужденності (ч.2 ст. 75 СК), право на утримання після розірвання шлюбу (ч.2 ст. 76 СК). Забезпечується реалізація цих прав подружжя іншими нормами СК, зокрема закріплено обов'язок кожного з подружжя матеріально підтримувати один одного (ч.1 ст.75 СК), з метою забезпечення прав та інтересів кожного з подружжя, право спільної сумісної власності подружжя поширено на заробітну плату, стипендію, інші доходи одержані одним із подружжя (ч. 2 ст. 61 СК), визначено, що чоловік або жінка має надавати утримання тому з подружжя з ким проживає дитина (ч.1 ст.86 СК, 88 СК,). Щодо норм Закону України "Про попередження насильства в сім'ї" то зазначений нормативний акт на сьогодні майже не дії, і не через вади нормативного регулювання, а через бездіяльність визначених у ньому уповноважених державою органів.

Ефективно права подружжя забезпечуються зазначеними нормами чинного законодавства лише у тому випадку якщо мова іде про міцну сім'ю, віддане подружжя, про сім'ю в якій кожен з подружжя розглядає шлюб як спільний партнерський союз, а не встановлену авторитарним господарем деспотію.

Ми маємо також розуміти, що без налагодженого соціально-правового механізму забезпечення прав людини як суб'єкта сімейних відносин неможливо досягти їх "ідеального" функціонування. Такої думки додержується і О. Сакун, яка підкреслює, що для реалізації конституційно закріплених прав і свобод людини в Україні необхідно мати налагоджений соціально-правовий механізм забезпечення прав людини - систему засобів і чинників, що гарантують необхідні умови поваги до всіх основних прав і свобод людини, які є похідними від її гідності [4, с. 190]. Такий дієвий механізм має включати як механізми забезпечення реалізації прав так і механізми охорони та захисту.

Загальний аналіз судової практики та практики захисту та відновлення порушених суб'єктивних прав уповноваженими державою органами (орган опіки та піклування, прокуратура) дозволяє констатувати той факт, що в Україні і досі порушуються суб'єктивні права членів сім'ї. Нажаль, в Україні до цього часу не забезпечено дотримання прав найнезахищеніших членів сім'ї - жінок та дітей, не створено дійсно ефективних правових механізмів забезпечення реалізації та захисту їх прав.

Однією із нагальних проблем на сучасному етапі розвитку сімейного права України яка протягом останніх років зазнала жахливих масштабів, а тому і потребує негайного усунення є проблема забезпечення достатнього життєвого рівня кожного члена сім'ї, особливо у випадках кризи шлюбних або сімейних відносин. Зазначена проблема тісно перетинається з іншими, зокрема з проблемою дотриманням прав "нужденного" подружжя на його звичайному рівні життя, який існував протягом шлюбних відносин, незалежно від стосунків подружжя, та проблема насильства в сім'ї, зокрема економічного, яка останнім часом набула просто вражаючих масштабів.

Актуальність зазначеної теми також зумовлена необхідністю розробки механізмів охорони та своєчасного забезпечення прав подружжя, будь-кого з членів сім'ї, які забезпечують його природне існування та/або соціальне буття, можливості реалізації кожним членом сім'ї права на достатній життєвий рівень, нужденного подружжя на утримання, а також права на частку у доході іншого подружжя, яке згідно чинного законодавства як правило виникає з моменту реєстрації шлюбу та припиняється разом із втратою шлюбом правозгідності або у наслідок його розірвання.

Останніми науковими розробками щодо забезпечення та відновлення суб'єктивних прав є: 1) Стефанчук Р.О. Цивільна правоздатність та дієздатність як необхідні передумови здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб // Університетські наукові записки. - 2006. - № 3-4 (19-20). - С. 114-123; 2) Стефан- чук Р.О. Принципи та гарантії здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб // Юридична Україна. - 2007. - № 3. - С. 48-57; 3) Грибанов Ю.Ю. Рассмотрение дел в порядке упрощенного производства в гражданском и арбитражном процессе (сравнительное исследование правовых систем России и Германии) : диссертация... кандидата юридических наук : 12.00.15 Кемерово, 2007; 4) Тимшина О. Л. Особенности регулирования правовых отношений между бывшими супругами : диссертация ... кандидата юридических наук : 12.00.03.- Москва, 2010; 5) Великорода О. Розширення сфери застосування наказного провадження // Підприємництво, господарство і право. - 2011. - № 7 (187). - С. 19-21.

Зазначені роботи даючи підґрунтя для подальших досліджень все-таки не приділяють належної уваги питанню забезпечення прав нужденного подружжя та їх захисту від зловживань іншого подружжя або економічного насильства.

Мета даної статті полягає у необхідності виявлення можливих шляхів удосконалення юрисдикційного захисту прав подружжя, теоретичного обґрунтування необхідності розширення сфери застосування наказного провадження.

Досить частими є випадки коли один з подружжя бере на себе обов'язок по матеріальному забезпеченню існування сім'ї (ми можемо його визначити як "зобов'язаний" подружжя), а інший, в силу певних обставин, веде домашнє господарство. Вбачається, що у такій сім'ї той з подружжя який не має самостійного доходу знаходиться у стані певної залежності від іншого (його можна визначити як "залежного" подружжя), оскільки можливість реалізації ним суб'єктивних прав та інтересів прямо залежне від можливості забезпечити реалізацію цих прав іншим із подружжя. За певних негативних обставин "залежний" подружжя може перейти у стан "нужденності". Не слід плутати "залежність" із "нужденністю" подружжя.

"Залежність" подружжя хоча є не зовсім комфортним явищем має місце майже у кожній сім'ї на різних етапах її становлення та існування. Залежність подружжя завжди має місце у сім'ї з одним працюючим подружжям, а рівно як і у сім'ї зі сталим прибутком у одного з подружжя, у сім'ї яка знаходиться у звичайному спокійному стані. У той час як нужденність подружжя виникає з моменту зміни звичайного стану сім'ї з одним працюючим подружжям, на кризовий сімейний стан. Слід зазначити, що зміни звичайного стану забезпечення прав відбувається не в силу об'єктивних чинників (зміна розміру доходів, невиплата заробітної плати, втрата роботи та інш.), а в силу суб'єктивних, тобто таких які прямо залежні від волі працюючого "зобов'язаного" подружжя. До суб'єктивних чинників необхідно віднести умисні дії одного з подружжя спрямовані на створення умов за яких іншому з подружжя не буде забезпечуватися його звичайний рівень життя, реалізації рівних суб'єктивних сімейних прав, зловживання правом. І хоча положення чинного цивільного законодавства (ч. 3 ст. 13 ЦК України) закріплюють недопустимість подібних дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, доводиться визнавати, що вони все частіше мають місце у сімейних відносинах.

Варто зробити наголос на тому, що протягом усього розвитку інститут зловживання знав лише 2 форми: зловживання правом із наміром завдати шкоди (шикана) та зловживання правом без наміру завдати шкоди [5, с. 121]. У сімейних відносинах здебільшого має місце саме шикана.

Сімейний кодекс України не містить в своїх нормах термінів "залежне", "нужденне" та "зобов'язане" подружжя. Регламентуючи права та обов'язки подружжя по утриманню у главі 9 СК застосовуються загально- прийнятні, традиційні для вітчизняного сімейного права терміни "утримання", "аліментування", "матеріальна допомога". Ці терміни на сучасному етапі соціально- економічного розвитку нашого суспільства у деяких випадках не у повній мірі розкривають суть відносин які виникають між подружжям з приводу виконання обов'язку по взаємній підтримці (як матеріальній так і нематеріальній) утриманню тощо, закріпленого у ряді норм СК (ст.ст. 1, 7, 75, 76, 86, 88 СК та інші). А відтак виникає потреба удосконалення правової термінології.

Як правило стан нужденності одного з подружжя виникає у випадку кризи шлюбу - у наслідок фактичного припинення шлюбних відносин, початку процедури розірвання шлюбу, яке призводить до припинення надання йому утримання іншим подружжям, зобов'язаним прямою вказівкою закону або договором між подружжям, у добровільному порядку.

Згідно чинного СК подружжя вправі врегулювати сімейні відносини за домовленістю - договором (ч. 2 ст. 7 СК), укласти "Шлюбний договір" у якому визначити порядок надання утримання та його розмір (ст. 99) або "Договір про надання утримання" (ст. 78). У випадку існування одного з цих договорів утримання нужденного подружжя відбувається у відповідності з умовами даних договорів, а неналежне виконання обов'язків зобов'язаного подружжя по утриманню нужденного буде підставою для звернення до нотаріуса за виконавчим написом, оскільки обидва договори у відповідності з СК підлягають нотаріальному посвідченню. А відтак і процедура захисту у зазначених випадках є простою, зрозумілою, оперативною та ефективною.

Щодо забезпечення права "нужденного" подружжя на утримання за відсутності одного з зазначених договорів, тобто за законом то на практиці виникають значні проблеми. У випадку невиконання "зобов'язаним" подружжям свого обов'язку по матеріальній підтримці "нужденний" подружжя може звернутися за захистом своїх порушених прав до суду.

Ці проблеми пов'язані як із певними вадами норм матеріального права так і з недостатньою модернізацією норм процесуального права.

Результати аналізу норм матеріального права дозволяють стверджувати, що "залежний" подружжя у випадку переходу його у стан "нужденності" має право:

1) на частину доходу який отримує "зобов'язаний" подружжя; 2) на отримання утримання від "зобов'язаного" подружжя у добровільному або у примусовому порядку (аліментування); 3) на відшкодування моральної шкоди (у випадку порушення його права та за наявності такої шкоди). Розгляне їх більш детально.

1. Право на частину доходу який отримує "зобов'язаний" подружжя. Оскільки у СК зазначено, що майно набуте за час шлюбу належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності (ст. 60 СК). Право спільної сумісної власності поширюється на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи одержані одним із подружжя (ст. 61 СК). Вбачається, що ця частка буде дорівнювати половині доходу "зобов'язаного" подружжя, який віднесено до спільної сумісної власності, в силу прямої вказівки закону. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (ст. 63 СК). У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними (ч.1 ст. 70 СК). Якщо належна "нужденному" подружжю частина доходу не забезпечує реалізацію його прав та інтересів і є меншою за прожитковий мінімум (як зазначено в ч. 4 ст. 75 СК), він має право на стягнення з "зобов'язаного" подружжя ще й аліментів на свою користь. Після розірвання шлюбу "нужденний" подружжя має право виключно на утримання, матеріальну допомогу - аліменти.

2. Право на отримання утримання від "зобов'язаного" подружжя у добровільному або у примусовому порядку (аліментування). Досить неоднозначно у СК регулюється питання надання утримання та взагалі виникнення права у "нужденного" подружжя на утримання. У ч.2 ст. 75 СК зазначено, що право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги. І якщо із станом непрацездатності одного з подружжя все зрозуміло і це положення не викликає заперечень, а СК не містить будь-яких сум якими обмежується право на аліменти у цьому випадку, то зі станом "нужденності" або як зазначено в нормі у разі потреби у матеріальній допомозі не все так однозначно. Оскільки норма ст. 75 СК у частині закріплення права нужденного подружжя (ч.4 ст. 75 СК) входить у протиріччя з іншими нормами кодексу встановлюючи безпідставне обмеження такого права.

У 2012 році прожитковий мінімум на працездатну особу визначено з першого січня у розмірі 1073 грн. (ст.12 Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік") [6]. А відтак у випадку наявності у нужденного подружжя доходу у розмірі 1073 грн. на місяць він буде не вправі вимагати від зобов'язаного подружжя надання утримання. А як бути з потребами які виходять за межі цієї суми і які є життєво необхідними?

У науковій літературі зазначається, що саме через обмеження прав однієї особи досягається свобода здійснення прав іншою особою [7, с. 15]. Наслідком встановлення в СК обмеження права нужденного подружжя на аліменти на рівні прожиткового мінімуму створюються умови для порушення його суб'єктивних прав.

Прив'язка до прожиткового мінімуму викликає безліч питань, а саме які критерії були покладені в основу при закріпленні такої норми? Із яких підстав було встановлено обмеження права нужденного подружжя на аліменти на рівні прожиткового мінімуму? Ромовська З.В. зазначає, що такою прив'язкою намагалися забезпечити права нужденного подружжя, оскільки і мінімальна зарплата і пенсія інколи була меншою за прожитковий мінімум [8, с. 168-170]. Однак, на сьогодні дана норма застаріла оскільки доходи подружжя інколи значно вищі прожиткового мінімуму та встановленої мінімальної заробітної плати, а джерела формування доходу сім'ї не обмежуються однією стипендією, пенсією, заробітною платою.

Обмежуючи виникнення права нужденного подружжя на утримання прожитковим мінімумом не тільки створюються перешкоди реалізації інших, належних йому прав закріплених у СК (право на повагу до своєї особистості (ст. 51), право на фізичний та духовний розвиток (ст. 52) та інші), а і порушуються основні принципи регулювання сімейних відносин, що закріплені в ч. 9 ст. 7 СК (сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності).

Існує безліч випадків коли один з подружжя отримуючи значні прибутки та контролюючі доходи сім'ї зловживає своїми правами, вдається до економічного насильства в сім'ї, відмовляє у наданні частини цих доходів у розпорядження іншого з подружжя ("залежного") з метою отримання певного впливу, домінуючого стану не побоюючись наслідків. Найчастіше це відбувається в період кризи шлюбу, коли "зобов'язаний" подружжя зловживає своїми правами не лише з метою домінування в відносинах, а і з метою принизити іншого з подружжя, помститися йому або отримати для себе певні вигоди (певне майно у разі поділу майна подружжя, опіку над дитиною).

Виправити зазначену ситуацію можливо шляхом внесення змін у чинний СК та ЦпК.

Почати зміни матеріального права слід з СК, як з ключового нормативного акту. Вбачається необхідним змінити ч. 4 ст. 75 СК, виключивши зазначене обмеження на рівні прожиткового мінімуму та виклавши її в наступній редакції: "Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо його дохід не забезпечує йому реалізацію своїх, усталених у шлюбі звичок та уподобань, звичайний образ та ритм життя".

3. На відшкодування моральної шкоди. У тому випадку якщо зобов'язаний подружжя не виконує своїх обов'язків щодо перерахування або передачі частини доходу який він отримує залежному подружжю, не виконує обов'язків по утриманню в наслідок чого залежний подружжя зазнає порушення нормальних життєвих зв'язків. Моральна шкода настає в силу неможливості продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми або через інші негативні наслідки [9]. "Залежний" подружжя може звернутися до суду у порядку позовного провадження з вимогою відшкодувати йому моральну шкоду яку він зазнав.

Щодо процесуальної сторони даного питання то захист права на утримання та права на частину доходу "зобов'язаного" подружжя до припинення шлюбу, відбувається у судовому порядку. Результати аналізу чинної процедури підтверджують її недосконалість, неможливість оперативно забезпечувати захист та відновлення зазначених суб'єктивних прав. Такої думки притримується і Д.А. Петренко, який наголошує, що: "В останні роки навіть людина, яка не пов'язана з юридичною професією, не могла не чути про проблему так званих процесуальних диверсій в цивільному судочинстві Як показує практика, проблема навмисного затягування судового процесу окремими його учасниками стала звичайним явищем недосконалості українського судочинства....На жаль, непоодинокими є випадки, коли цивільні справи в судах першої інстанції розглядаються роками, у середньому тривалість розгляду справи становить від 1 до 3 років." [10, ст. 319, 320], порушуючи головні принципи забезпечення реалізації прав суб'єктів сімейних відносин - повноту та своєчасність.

Чинним ЦПК України визначено, що цивільні справи у судах розглядаються в порядку позовного, наказного та окремого провадження [11]. Щодо справ про стягнення аліментів то вони як правило розглядаються у позовному порядку, єдиним виключенням є стягнення тридцяти відсотків прожиткового мінімуму доходів громадян на дитину (п. 4 ч. 1 ст. 96 ЦПК) які розглядаються у наказному провадженні.

Розгляд цивільних справ про стягнення аліментів на неповнолітню дитину за спрощеною процедурою не є новим для нашого законодавства. Спрощений порядок для справ такої категорії було введено ще Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 1 березня 1985 р. № 8520-X [12]. Законодавець, враховуючи досвід застосування судового наказу у вітчизняному законодавстві, зарубіжних країн, керувався необхідністю спростити процедуру розгляду певних справ, що не відрізняються складністю, з метою оперативного захисту прав та охоронюваних інтересів особи, зменшення навантаження на суддів [13]. Слід зазначити, що Інститут наказного провадження відповідає міжнародним принципам здійснення справедливого та ефективного правосуддя і забезпечення прав людини [14].

Все вище зазначене свідчить про необхідність розробки та впровадження нових процедур забезпечення охорони прав нужденного подружжя, забезпечення їх відновлення. Щодо необхідності створення нової системи стягнення аліментів зазначив і Прем'єр-міністр України Микола Азаров. "Треба змінювати систему стягнення аліментів..Ми доручимо фахівцям надзвичайно серйозно розібратися у цій справі" [15].

Удосконалити процедуру примусового стягнення утримання (аліментів) на нужденного подружжя можна шляхом поширення на ці відносини спрощеної процедури розгляду цивільних справ. Закріпивши у цивільному процесуальному кодексі України право нужденного подружжя на захист своїх безспірних прав шляхом звернення до суду з метою отримання судового наказу.

Наказне провадження, як і позовне, має на меті вирішення правового спору, що виник між сторонами матеріальних правовідносин. Проте, на відміну від позовного провадження, наказне провадження вирішує такий конфлікт у спрощеній формі - з метою процесуальної економії та пришвидшення здійснення реального судового захисту суб'єктивних прав учасників матеріальних правовідносин [11].

Задля цього закон зазначає, що судовий наказ, крім того, що є особливою формою судового рішення, має, одночасно, силу виконавчого документа, що підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку передбаченому законом (ч. 2 ст. 95 ЦПК) [16].

Необхідно також зазначити, що введення спрощеної судової процедури стягнення аліментів на нужденного подружжя створить і певну альтернативу, що неодмінно вплине на якість правозахисної діяльності суду. І у цьому питанні слід погодитися з позицією Штефан О., яка вірно зазначає, що : "стягувач має право навіть при наявності всіх необхідних умов для видачі судового наказу звернутися до суду не в порядку спрощеної процедури, а зі звичайною позовною заявою. У такому випадку суд не може відмовити йому в прийнятті позову з тих підстав, що його вимоги можуть бути вирішені шляхом подачі заяви про видачу судового наказу [17].

Судовий наказ може бути видано у випадку нужденності подружжя на будь-якому етапі, як до початку розгляду судом справи про стягнення аліментів у позовному провадженні так і підчас з метою своєчасного забезпечення прав та інтересів нужденного подружжя.

Як вбачається звернення нужденного подружжя можливо буде розглядати у наказному впровадженні у двох випадках:

1. У випадку звернення стягнення на частину без- спірного доходу "зобов'язаного" подружжя, за умови отримання останнім стабільного розміру заробітної плати або у випадку наявності документів, що підтверджують обсяг його доходів (звіт до податкової, декларація про доходи тощо). Для цього "нужденний" подружжя має подати суду документи які підтверджують право вимоги (Свідоцтво про реєстрацію шлюбу, довідку про місце роботи зобов'язаного подружжя, довідки про розмір його доходу або заробітної плати). У випадку відсутності у "зобов'язаного" подружжя постійного заробітку розгляд питання про звернення стягнення на частину доходу "зобов'язаного" подружжя має розглядатися у позовному провадженні у зв'язку із неможливістю встановити у безспірному порядку розмір доходу.

2. У випадку стягнення аліментів на нужденного подружжя (Свідоцтво про реєстрацію шлюбу, довідку про місце роботи "зобов'язаного" подружжя або/та довідку про розмір його доходу або заробітної плати. Документ, що підтверджує факт "нужденності").

На сьогодні, розгляд цивільних справ такої категорії у наказному провадженні неможливий через пряму заборону яка міститься в ЦПК України. У ст. 96 ЦПК міститься вичерпний перелік вимог які можуть розглядатися у наказному провадженні. Суд відмовить навіть у прийнятті заяви про видачу судового наказу якщо заявником буде заявлено вимогу не передбачену ст. 96 ЦПК на підставі ч. З ст. 100 цПк.

Для створення можливості розгляду справ зазначеної категорії у спрощеному порядку, необхідно внести лише незначні зміни в чинний ЦПК, закріпивши окремими пунктами частини 1 ст. 96 ЦПК право "нужденного" подружжя звертатися до суду за захистом суб'єктивних прав із заявою про видачу судового наказу.

Викласти пункти частини 1 ст. 96 ЦПК України необхідно у наступній редакції: "заявлено вимогу про присудження аліментів на подружжя, який потребує матеріальної допомоги в розмірі прожиткового мінімуму доходів громадян затвердженого для відповідної категорії осіб за умови що на момент звернення інший з подружжя може її надавати" та інший пункт "заявлено вимогу про стягнення частини доходу (заробітної плати) працюючого подружжя у розмірі 50 % на користь подружжя який потребує матеріальної допомоги, за умови що на момент звернення шлюб є право- згідний, не визнаний недійсним за рішенням суду'.

Не погоджуючись із позицією законодавця щодо встановлення обмеження на рівні матеріального права необхідно погодитись із тим, що на рівні процесуального права вони мають бути. Виходячи з завдань наказного провадження та його принципів У ЦПК необхідно встановити обмеження, зазначивши, що судовий наказ може бути видано у разі якщо заявлено вимогу про присудження аліментів на нужденного подружжя у розмірі прожиткового мінімуму, оскільки право особи на забезпечення мінімальних потреб гарантовано чинним законодавством. Всі вимоги які перевищують цю суму мають розглядатися у позовному провадженні.

Так само необхідно чітко виписати норму щодо стягнення частини доходу "зобов'язаного" подружжя обмеживши розгляд у наказному провадженні на рівні 50% беззаперечного доходу.

Запропоновані у даній статі зміни до чинного законодавства у своєму поєднанні дозволять створити ефективний механізм оперативного захисту прав "нужденного" подружжя з урахування рівня суспільних відносин, на європейському рівні.

сімейний право кодекс

Література

1. Загальна декларація прав людини : [прийнята 10 грудня 1948 р.] // Офіц. вісн. України. - 2008 р. - № 93. - Ст. 3103.

2. Конституція України : [прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. № 254 к/96-ВР] // Відом. Верхов. Ради України. - 1996. -№ 39. - ст. 141.

3. Сімейний кодекс України : [прийнятий 10 січ. 2002 р. № 2947-III] // Від. Верхов. Ради Укр. - 31.05.2002. - № 21, (дод.). - Ст. 135. - Зі змінами ; ост. ред. 05.02.2012 р.

4. Сакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник. / Сакун О.Ф.; [пер. з рос.]. - Х., 2001. - 656 с.

5. Стефанчук М.О. Межі здійснення суб'єктивних цивільних прав: монографія / М.О. Стефанчук. - К. : КНТ, 2008. - 184 с.

6. Про Державний бюджет України на 2012 рік : Закон України від 22 грудня 2011 р. № № 4282-VI // Офіційний вісник України. - 2011. - №100, / Спеціальний випуск № 100/1 /, стор. 9, стаття 3696, код акту 59804/2011.

7. Мічурін Є.О. Обмеження майнових прав фізичних осіб (теоретико правовий аспект): Монографія / Є.О. Мічурін - Х.: Юрсвіт, НДІ Приватного права та підприємництва АПрН України, 2008. - 482 с.

8.Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: науково-практичний коментар / Зорислава Василівна Ромовська - К.: Концерн Ін Юре, 2003 - 525 с.

9.Про судову практику в справах про відшкодування моральної (не- майнової) шкоди: Постанова Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995. - № 4. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-95/print1320838312831606 (дата звернення: 16.02.12).

10. Д.А. Петренко Затягування цивільного процесу - актуальна проблема українського судочинства. Актуальні проблеми юридичної науки: Збірник тез міжнародної наукової конференції "Десяті осінні юридичні читання" (м. Хмельницький, 18-19 листопада 2011 року): у 4-х частинах. - Частина третя. - Хмельницький : Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2011. - 470 с.

11.Сеник С. Поняття та характерні ознаки наказного провадження / С. Сеник // ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ. Серія юрид., 2010. - Вип. 51. С. 218-222 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vlnu_yu/2010_51/218civ51.pdf (дата звернення: 13.02.12). - Назва з екрану.

12. Про деякі зміни порядку стягнення аліментів на неповнолітніх дітей : Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 1 березня 1985 р. № 8520-X [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi- bin/laws/main.cgi?nreg=8520-10 (дата звернення: 14.10.11).

13. Афанасьева Л.В. Аліментні правовідносини в Україні: монографія / Л.В. Афанасьева. - Луганськ.: РВВ ЛДУВС, 2006. - 224 с.

14. Практика розгляду судами цивільних справ у наказному провадженні [Електронний ресурс] / Л.І. Охрімчук, О.Є. Бурлай. - Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/2A588DD61838F27BC22573DF00 33FF3A?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=2A588DD618 38F27BC22573DF0033FF3A (дата звернення: 14.10.11). - Назва з екрану.

15. Українське національне інформаційне агентство [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrinform.ua/ukr/order/?id=1061656 (дата звернення: 13.02.12).

16. Луспеник Д. Судовий наказ у цивільному судочинстві: перші узагальнення судової практики / Д. Луспеник // юридичний журнал "Юстініан"., 2007. - № 2 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://justinian.com.ua/article.php?id=2563 (дата звернення: 13.02.12).

Размещено на Allbest.ru