Адміністративна відповідальність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст контрольних запитань

1. Дати визначення адміністративного штрафу як виду адміністративного виконання

2. Проаналізувати адміністративні правопорушення в сфері фінансів, податків, зборів, а також ринка цінних паперів

3. Визначити органи, які здійснюють державний контроль та нагляд в сфері використання та охорони земель, як суб'єктів адміністративної юрисдикції

1. Дати визначення адміністративного штрафу як виду адміністративного виконання

Адміністративна відповідальність реалізується шляхом застосування до винних осіб адміністративних стягнень, тобто у своїй сукупності вони й складають систему заходів адміністративної відповідальності. Загальною особливістю адміністративних стягнень є їх виховний, репресивний, каральний та профілактичний характер. Вони застосовуються лише до винних у вчиненні адміністративних проступків осіб.

Адміністративні стягнення, як правило, полягають у позбавлені або обмеженні певних прав, благ. Цим досягається мета покарання порушника, запобігання скоєнню нових правопорушень. Про те покарання не є самоціллю, воно виступає необхідним засобом виховання правопорушника і запобігання правопорушенням. За вчинений проступок громадянин або позбавляється будь-якого суб'єктивного права, або обмежується його правосуб'єктність, або на нього покладаються спеціальні "штрафні" обов'язки. Тобто, метою адміністративних стягнень, в тому числі й штрафів, є "виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів, ...а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами", тобто штрафи спрямовані на досягнення загально превентивного, конкретно-превентивного та виховного ефекту.

Систему адміністративних стягнень закріплено в ст. 24 КУпАП, в якій їх перераховано з врахуванням зростання суворості:

- попередження (ст.26 КУпАП);

- штраф (ст.27 КУпАП);

- оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом правопорушення (ст.28 КУпАП);

- конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення (ст.29 КУпАП);

- позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (ст.30 КУпАП);

- громадські роботи (ст.31-1 КУпАП)

- виправні роботи (ст.31 КУпАП);

- адміністративний арешт (ст.32 КУпАП).

Розглянемо детальніше один із видів системи адміністративних стягнень - штраф, як домінуючий вид адміністративного покарання.

Штраф (ст. 27 КУпАП) - це грошове стягнення, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках, установлених законодавством України.

Штраф - адміністративне стягнення накладається на правопорушників або в адміністративному порядку (органами адміністративної юрисдикції), або в судовому (адміністративно-юрисдикційні повноваження міських і районних судів визначені ст. 221). Це винятково грошове стягнення. Чинному законодавству про адміністративні правопорушення не відомі інші форми штрафу (наприклад, натуральний штраф).

У адміністративно-юрисдикційній практиці штраф - домінуючий вид стягнення. Насамперед це пояснюється тим, що він передбачений як єдиний або альтернативний захід за більшість адміністративних правопорушень.

Адміністративний штраф не відшкодувальне (компенсаційне) стягнення. За даною ознакою його необхідно відрізняти від цивільно - правового штрафу. Перше (адміністративний штраф) - це захід впливу на психіку і майнове становище правопорушника. Друге - компенсація матеріального збитку, що заподіяний внаслідок порушення договірних зобов'язань.

За одиницю обчислення адміністративного штрафу, відповідно до Закону України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення адміністративної відповідальності у вигляді штрафу" від 7 лютого 1997 р., прийнято неоподатковуваний мінімум прибутків громадян.

Як адміністративно-правова санкція штраф характеризується:

державним примусом;

обмеженням майнових інтересів тих, до кого він застосовується;

одночасним (разовим) стягненням.

Штраф повинен бути сплачений порушником не пізніше 15 днів з дня вручення йому постанови про накладення даного стягнення, з у випадку оскарження або опротестування - 15 днів з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення. Якщо штраф накладено на особу у віці від 16 до 18 років, а в нього відсутній самостійний заробіток, то штраф стягується з батьків або осіб, що ос замінюють.

У випадку несплати штрафу у встановлений термін постанова про накладення стягнення направляється для утримання відповідної суми з грошових прибутків правопорушника. Якщо утримати штраф із цих прибутків не має можливості, посадовою особою виноситься постанова про накладення штрафу судовим виконавцем при районному (міському) суді. Судовий виконавець спрямовує стягнення штрафу на особисте майно правопорушника. Якщо такого не виявляється, за даним фактом складається акт, що затверджує суддя.

З тексту ст. 258 КУпАП випливає, що незначні адміністративні правопорушення, такі як:

пошкодження внутрішнього обладнання вагонів, стекол у пасажирських поїздах, куріння у вагонах приміських поїздів, куріння у невстановлених місцях у поїздах місцевого і далекого сполучення, а також у метрополітені (ст. 110);

пошкодження внутрішнього обладнання морських суден і куріння у невстановлених місцях цих суден (ст. 115);

керування річковими або маломірними судами, які зареєстровані в установленому порядку або не пройшли технічного огляду; перевищення водіями цих суден швидкості руху, стоянка в заборонених місцях, недотримання вимог навігаційних знаків, порушення правил маневрування, подача звукових сигналів, несення бортових вогнів і сигналів (ст. 116, ч. З, 5);

викидання за борт річкового або маломірного судна сміття або інших предметів (ст. 116);

порушення правил безпеки пасажирів під час висадки і посадки при користуванні річковими і маломірними суднами, куріння у невстановлених місцях на річкових суднах (ст. 117, ч. 1, 3) тощо допускається накладення і стягнення штрафу на місці к учинення.

Накладення і стягнення штрафу на місці вчинення правопорушень, передбачених статтями 70, 73, 77, 90, 91, 153 допускається у випадках, коли його розмір не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів прибутків громадян (ст. 258 КУпАП). При стягненні штрафу на місці правопорушнику видається квитанція встановленого зразка, що є документом суворої звітності.

Таке стягнення може застосовуватися до осіб, що звільнені від кримінальної відповідальності на підставі ст. 51 Кримінального кодексу України.

2. Проаналізувати адміністративні правопорушення в сфері фінансів, податків, зборів, а також ринка цінних паперів

Адміністративні правопорушення в сфері фінансів

Сучасне українське адміністративне законодавство визначає досить велику кількість адміністративних проступків, які прямо чи опосередковано можуть зашкодити фінансовій системі нашої держави. Переважна кількість складів адміністративних правопорушень даного виду визначена у Главі 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка має назву "Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницької діяльності". Деякі склади правопорушень передбачають посягання на правовідносини не тільки у сфері фінансів, а й податків, зборів, обігу цінних паперів тощо. Розглянемо детальніше деякі склади адміністративних проступків щодо зазначених питань.

Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність, належать, зокрема: порушення правил про валютні операції (ст. 162); ухилення від подання декларації про доходи (ст. 164-1); порушення законодавства з фінансових питань (ст. 164-2); несвоєчасне здавання виторгу (ст. 164-4); незаконне розголошення або використання інформації, що становить банківську таємницю (ст. 164-11); порушення законодавства про бюджетну систему України (ст. 164-12); ухилення від реєстрації в органах Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України платників обов'язкових страхових внесків і порушення порядку обчислення й сплати внесків на соціальне страхування (ст. 165-1); порушення порядку формування та застосування цін і тарифів (ст. 165-2); порушення строку реєстрації як платника страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, несвоєчасна або неповна сплата страхових внесків (ст. 165-3); порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які зумовили втрату працездатності (ст. 165-4); ухилення від реєстрації як платника страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, несвоєчасна або неповна сплата страхових внесків, а також порушення порядку використання страхових коштів (ст. 165-5); порушення банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку (ст. 166-5); порушення порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (ст. 166-6); протидія тимчасовій адміністрації або ліквідації банку (ст. 166-7); здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії (ст. 166-8); порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 166-9).

Справи про правопорушення в сфері фінансів розглядають уповноважені на те посадові особи органів державної контрольно-ревізійної та податкової служб, Національного банку, органів Пенсійного фонду України й Фонду соціального страхування України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державного департаменту фінансового моніторингу Міністерства фінансів України, а також суди.

Особливості відповідальності за правопорушення в сфері податків та зборів.

В умовах ринкової економіки нарівні з будь-яким іншим бізнесом, що дає прибуток і пов'язаний з певними витратами, існує процес обходу податків. У реальному процесі оподаткування ідеальні вимоги економічної гарантії й соціальної справедливості неминуче порушуються, з одного боку, через недосконалість політики державного управління, а з іншого - внаслідок морального релятивізму суспільства.

На думку як західних, так і вітчизняних експертів, дрібне, але масове ухилення від податків настільки укоренилось в суспільстві, що перебороти його дуже важко. Ще серйозніші проблеми породжує крупне ухилення, особливо з боку великих платників податків. Ухилення від оподаткування - це форма зменшення податкового навантаження, за якої платник податків свідомо чи необережно уникає сплати податкового навантаження чи зменшує його розмір, порушуючи чинне законодавство.

Ухилення від оподаткування виражається у діях особи, спрямованих на повну чи часткову несплату податків відповідно до чинного законодавства. Це - один із видів злочинів, якому притаманні відповідні способи учинення. Під способом учинення злочинів у юридичній літературі розуміється передбачений нормами кримінального законодавства комплекс прийомів і діянь злочинців, спрямованих на підготовку, вчинення і маскування злочину.

Найпоширенішими типами правопорушень у сфері оподаткування є:

- Ненадання документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків, зборів до бюджету або державних цільових фондів;

- Приховування об'єктів оподаткування;

- Зниження об'єктів оподаткування;

- Зниження суми податків, зборів, інших обов'язкових платежів;

- Приховування факту втрати підстав для отримання пільг з оподаткування.

Згідно зі ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплатити податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За порушення правильності обчислення та своєчасності і повноти сплати податків і зборів до бюджетів та державних цільових фондів передбачено три види відповідальності залежно від характеру учиненого податкового правопорушення:

- адміністративну;

- фінансову;

- кримінальну.

Підставою для застосування адміністративної відповідальності (штрафів), є вчинення адміністративного правопорушення згідно зі ст. 9 Кодексу України про адміністративне правопорушення. Адміністративні штрафи накладаються лише на фізичних осіб - окремих платників податків, керівників і бухгалтерів платників податків - юридичних осіб, інших громадян, винних у порушенні податкового законодавства. Розмір штрафу залежить від сукупності обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність порушника, а також від його особи, ступеня вини, майнового стану.

Порядок застосування фінансової відповідальності регулюється Законом України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами”, “ Про державну податкову службу в Україні” та інші. Фінансові правопорушення мають у своєму складі однаковий об'єкт, чим і відрізняються від інших правопорушень. Об'єктом цього виду правопорушень є фінансові відносини, урегульовані нормами податкового права.

Закон України «Про державну податкову службу в Україні» передбачено, що державні податкові органи уповноважені передавати відповідним правоохоронним органам матеріали за фактом правопорушення, за які передбачено кримінальну відповідальність, якщо їх розслідування не належить до компетенції податкової міліції, а також направляти матеріали з цих питань відповідним спеціальним органам по боротьбі з організованою злочинністю при виявленні порушень, що свідчить про організовану злочинну діяльність, або дії, які створюють умови такої діяльності. Найбільш поширені у вітчизняній практиці є злочини за ст. 212 Кримінального кодексу України «Ухилення від сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів».

Отже, фінансова відповідальність несе в собі елементи адміністративної і кримінальної відповідальності. Тому, говорячи про адміністративну і кримінальну відповідальність у сфері податкових правовідносин, варто мати на увазі, що дані норми відповідальності, передбачені у відповідних розділах законодавства, є мірами фінансової відповідальності. Щоб вирішити проблему боротьби з ухиленням від оподаткування потрібно шляхом поєднання ефективної податкової політики, стабільного законодавства та ефективного покарання за учинення податкових злочинів.

Світовий досвід і практика господарювання показують, що для забезпечення своєчасного й повного надходження платежів, і особливо в сучасний період існування незалежної держави з перехідною економікою, нагальною постає потреба у створенні налагодженого механізму фінансово-податкового контролю та дієвої юридичної відповідальності за вчинення податкових правопорушень.

Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування тягне за собою відповідальність, передбачену Податковим Кодексом та іншими законами України. При порушенні податкового законодавства, закон може застосувати такі види юридичної відповідальності як фінансова, адміністративна, кримінальна. Згідно із законом притягнення винної особи до інших видів юридичної відповідальності можливо одночасно із притягненням до фінансово відповідальності.

Особливістю відповідальності за вчинення податкових правопорушень є її компенсаційно-каральний характер, який: 1) полягає в необхідності відшкодування державі збитків, що виникли внаслідок недотримання надходжень до бюджетів всіх рівнів від податків та зборів; 2) покаранні правопорушника з метою запобігання податкових правопорушень в майбутньому.

Адміністративні правопорушення на ринку цінних паперів.

Відповідно до ст. 13 Закону та ст.ст. 163, 164, 166-9 КУпАП за адміністративні правопорушення, пов'язані з діяльністю на ринку цінних паперів, до громадян чи посадових осіб можуть застосовуватися такі санкції: 1) штраф у розмірі від 50 до 100 НМДГ - за здійснення операцій з випуску в обіг або розміщення незареєстрованих за законодавством цінних паперів; 2) штраф у розмірі від 20 до 50 НМДГ з можливістю конфіскації знарядь - за здійснення операцій на ринку цінних паперів без ліцензії, отримання якої передбачено законодавством, а в разі, якщо такі дії були вчинені повторно протягом року, сума штрафу може бути до 60 НМДГ з конфіскацією знарядь; 3) штраф у розмірі від 50 до 100 НМДГ - за неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірних відомостей Комісії, якщо подання цих відомостей передбачено законодавством; 4) штраф у розмірі від 20 до 50 НМДГ - за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень Комісії про усунення порушень законодавства про цінні папери; 5) штраф на посадових осіб емітента цінних паперів від 10 до 100 НМДГ, на засновників (учасників) емітента чи їх посадових осіб чи уповноважених ними осіб від 50 до 200 НМДГ - за порушення вимог законодавства з питань емісії цінних паперів; 6) штраф на посадових осіб емітента цінних паперів від 10 до 100 НМДГ, на засновників (учасників) емітента чи їх посадових осіб чи уповноважених ними осіб від 50 до 200 НМДГ - за порушення вимог законодавства з питань емісії цінних паперів. До речі, накладення штрафу передбачено за неподання інформації. А ось в разі подання регулярної або нерегулярної інформації, але не оприлюднення її шляхом розміщення в Інтернеті та не опублікування в пресі штрафні санкції не можуть бути застосовані. Проте попередження або зупинення обігу цінних паперів може мати місце, адже це вважатиметься порушенням на ринку цінних паперів. Так само може застосовуватися штраф до посадової особи у випадку не оприлюднення особливої інформації при проведенні емісії цінних паперів, адже це вважатиметься порушенням порядку її проведення.

Механізм відповідальності. Штрафи накладаються на юридичних осіб членом ДКЦПФР, начальником відповідного територіального органу або за письмовим дорученням його заступником після розгляду матеріалів, які засвідчують факт правопорушення. З фізичних осіб штрафи стягуються в судовому порядку відповідно до положень КУпАП. Юридична особа може притягатися до відповідальності за вчинення правопорушення не пізніше трьох років з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніше двох місяців з дня його виявлення. Адміністративне стягнення на громадянина чи посадову особу може накладатися не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - два місяці з дня його виявлення.

Справа не може бути порушена, а порушена справа підлягає закриттю якщо: відсутній факт вчинення правопорушення або склад правопорушення; справа не підлягає розгляду ДКЦПФР, але в такому разі матеріали справи мають бути передані за належністю; у випадку закінчення на дату розгляду справи про правопорушення строків притягнення до відповідальності; є по тому самому факту не скасована постанова уповноваженої особи, рішення суду або вже є порушена справа; скасовано державну реєстрацію або визнано банкрутом юридичну особу, щодо якої порушено справу про правопорушення; скасовано законодавчий акт, який встановлює відповідальність за правопорушення.

Окрім застосування санкцій, ДКЦПФР має право виносити розпорядження про усунення порушень законодавства про цінні папери, яке може бути винесено незалежно від порушення справи про правопорушення на ринку цінних паперів.

Судова практика. Доволі показовими, з-поміж інших справ про правопорушення на ринку цінних паперів, є справи, фігурантом яких є реєстратор цінних паперів ВАТ «ФК «Укрнафтогаз» (далі - ВАТ). Так, ухвалою ВАСУ від 20 червня 2006 р. було відмовлено ДКЦПФР у задоволенні її касаційної скарги на рішення судів нижчих інстанцій, якими скасовувалися розпорядження ДКЦПФР щодо анулювання ліцензії ВАТ. Підставою для анулювання ліцензії стала неможливість забезпечити ліцензіатом виконання ліцензійних вимог, а саме: складати та передавати будь-яким фізичним та юридичним особам, зокрема емітентам, документи та інформацію із системи реєстру і перелік власників простих іменних акцій. Перевірка була проведена шляхом витребування документів від ліцензіата. Проте на час її проведення діяла ухвала славнозвісного Голосіївського райсуду м. Києва, якою заборонялося ДКЦПФР проводити перевірки ВАТ, застосовувати санкції та видавати розпорядження щодо нього. Окрім того, ДКЦПФР не було надано суду акта стосовно проведеної перевірки, обов'язковість складання якого передбачено чинним на той час Порядком контролю за дотриманням ліцензійних умов. В іншій справі, яку розглядав ВАСУ (ухвала від 13 грудня 2006 р.), було відмовлено в задоволенні касаційної скарги фізичним особам, які оскаржували рішення ДКЦПФР про анулювання ліцензії ТОВ «Торгово-промисловому фондовому регістру». Заявники посилалися на те, що вони є працівниками ліцензіата, а вказане рішення порушує їхні трудові права. Проте суд не погодився з їх доводами, вказавши, що вони мають право влаштуватись на роботу до іншого професійного учасника на ринку цінних паперів. Як свідчить практика судових спорів із ДКЦПФР, навіть якщо заявник і виграв його в суді, він не завжди матиме з цього зиск. Адже враховуючи ту кількість нормативно правових актів, які одночасно мають виконувати і професійні учасники ринку цінних паперів, і звичайні емітенти, і інші особи, доволі складно не вдатися до правопорушень на ринку цінних паперів. Відтак, після кількох наступних планових чи позапланових перевірок ДКЦПР виявляє нові правопорушення. Тож радимо ретельно вираховувати кожен свій крок перед тим, як його здійснити.

орган правопорушення податок екологія

3. Визначити органи, які здійснюють державний контроль та нагляд в сфері використання та охорони земель, як суб'єктів адміністративної юрисдикції

Управління у сфері охорони природних ресурсів - це урегульовані правовими нормами суспільні відносини, в яких реалізується діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, спрямована на забезпечення ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середо ви їда, екологічної безпеки юридичними і фізичними особами, дотримання екологічного законодавства, запобігання екологічним правопорушенням та захист екологічних прав громадян.

Об'єктом управління постають суспільні відносини в галузі суспільства і природного середовища, що не підвладні законам розвитку суспільства. Метою управління природокористуванням та охорони навколишнього середовища є:

- реалізація законодавства;

- контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки;

- забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів з охорони довкілля;

- раціональне використання природних ресурсів;

- досягнення узгодженості дій державних та громадських органів при проведенні екологічних заходів.

Методом вирішення перелічених завдань управління є регулювання співвідношення екологічних та економічних інтересі розвитку при обов'язковому пріоритеті здоров'я людини у сприятливому навколишньому природному середовищі.

Функції управління в галузі екології - основні напрямки діяльності державних, самоврядних та громадських об'єднань у сфері ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки.

У системі управління використанням і охороною природних ресурсів значні повноваження мають державні органи, діяльність яких спрямовано на розв'язання широкого кола питань, - органи загальної компетенції. До них належать: Кабінет Міністрів України, уряд АРК, місцеві державні адміністрації, а також органи місцевого самоврядування.

Кабінет Міністрів України здійснює реалізацію визначеної Верховною Радою екологічної політики; забезпечує розроблення державних республіканських і регіональних екологічних програм; координує діяльність міністерств, відомств, інших установ та організацій у питаннях охорони навколишнього природного середовища; встановлює порядок розроблення й затвердження екологічних нормативів, лімітів використання природних ресурсів, питань скидання забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів; встановлює порядок визначення платні та її максимальні розміри за користування природними ресурсами, забруднення навколишнього природного середовища, розміщення відходів, інші види шкідливого впливу на нього; приймає рішення про зупинення (тимчасово) або припинення діяльності підприємств, установ і організацій У разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища; керує зовнішніми зв'язками в питаннях охорони навколишнього природного середовища.

До числа функцій державного управління природокористування та охорони навколишнього природного середовища належать:

- розподіл і перерозподіл природних ресурсів між природо користувачами становить собою таку функцію державного управління, в результаті здійснення якої у природо користувачів виникають, змінюються й припиняються права на користування (власність) природними ресурсами. Юридичною формою впровадження цієї функції є компетенція органів управління з надання природних ресурсів у користування та припинення права користування природними ресурсами;

- облік природних ресурсів і ведення природноресурсових кадастрів - припускає отримання сукупності достовірних і необхідних відомостей про природне, господарське та правове становище кожного об'єкта природного світу. Екологічне законодавство розрізняє такі види природноресурсового кадастру: земельний, водний, лісовий, родовищ корисних копалин, тваринного світу тощо;

- просторово-територіальний устрій об'єктів природи - здійснюється у таких формах, як землеустрій, лісовпорядкування, просторово-територіальний устрій надр, мисливський устрій, паспортизація водних об'єктів тощо;

- планування використання, відтворення й охорони навколишнього природного середовища - діяльність відповідних органів по розробленню й прийняттю екологічних програм, планів, що визначають мету, напрям і конкретні завдання охорони довкілля, а також засоби їх досягнення на основі наукових принципів природокористування. Воно здійснюється в таких формах: розроблення та прийняття місцевої, регіональної, державної та міждержавної екологічної програм; розроблення і прийняття місцевої, регіональної та державної програм по використанню й охороні земель, вод, лісів, надр, тваринного світу тощо;

- прогнозування, спостереження (моніторинг) та інформування в галузі використання, відновлення й охорони навколишнього природного середовища: екологічні програми; перед проектні документи; територіально-планувальні документи; цільові комплексні програми;

- контроль за використанням, відновленням природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища - діяльність певних державних органів, спрямована на забезпечення додержання всіма міністерствами, державними комітетами й відомствами, установами та приватними особами встановленого порядку користування природними ресурсами, правил охорони навколишнього природного середовища вирішення торів про примо природокористування - діяльність компетентних державних органів з розгляду та прийняттю рішень щодо розбіжностей, які викликані порушенням права володіння і прана користування об'єктами природи.

Здійснення перелічених функцій базується як на основних принципах державного управління в цілому (плановість, компетентність, участь громадськості), так і на специфічних принципах, властивих природокористуванню в цілому (науковість, комплексність, платність спеціального природокористування тощо).

Основна питома вага управлінської діяльності в даній галузі припадає на центральні органи державного управління, місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції, визначеної законодавством.

Система органів управління у сфері охорони природних ресурсів - це внутрішньо організована сукупність структурних елементів, які взаємопов'язані й обумовлені однією метою, виконують для її досягнення відповідні функції.

Органи управління в галузі екології - юридично відособлені державні, самоврядні і громадські інституції, уповноважені здійснювати організаційно-розпорядчі, координаційні, консультативні, організаційно-експертні, контрольні та інші функції в галузі забезпечення екологічної безпеки, ефективного використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища.

Органи загального державного управління - уповноважені законодавчими актами органи державної виконавчої влади, на які покладені, поряд із загальними, повноваження у сфері соціально-культурного розвитку щодо забезпечення екологічної безпеки, ефективного використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища.

Органи спеціального державного управління - спеціально уповноважені органи центральної виконавчої влади, що реалізують функції управління в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення в галузі охорони природи, пам'яток культури. Вони поділяються на:

Органи надвідомчого управління і контролю в галузі екології:

1. Міністерство екології та природних ресурсів України - на міністерство покладено здійснення комплексного управління природокористуванням у республіці, затвердження лімітів та видачу дозволів на спеціальне використання певних природних ресурсів, державний контроль за використанням та охороною природних об'єктів, координацію діяльності міністерств і відомств, що використовують природні ресурси, організацію екологічного моніторингу, адміністративне провадження з розгляду справ про екологічні правопорушення та інші важливі функції;

2. Держкомгідромет України - забезпечує спостереження за станом забрудненості природного середовища, проводить спостереження за транскордонним забрудненням повітря, здійснює радіаційний моніторинг у районах розташування АЕС України, складає карти радіаційного забруднення територій, попереджає про небезпечні та стихійні гідрометеорологічні явища, забруднення атмосферного повітря.

Органи спеціального природо ресурсного управління:

Державний комітет України по земельних ресурсах -- головні завдання полягають у координації проведення земельної реформи, створення умов для рівноправного розвитку всіх форм власності на землю, проведення моніторингу земель;

1. Державний комітет України з водного господарства, який діє у галузі управління і контролю використання й охорони вод та відтворення водних ресурсів;

2. Державний комітет України з геології та використання надр бере участь у розробленні програм видобутку корисних копалин, надає гірничі відводи на всі види користування надрами, здійснює державний нагляд за розробкою родовищ корисних копалин тощо;

3. Міністерство лісового господарства України виконує функції управління, користування у галузі охорони, захисту, використання та відтворення лісів;

4. Державний комітет рибного господарства формує та реалізує концепцію розвитку рибного господарства та збереження рибних запасів, видає дозволи на промислове добування рибних запасів.

5. Компетенція місцевого самоврядування в галузі раціонального природокористування та охорони навколишнього природного середовища визначається Законом України «Про місцеве самоврядування» від 12 червня 1997 року.

6. Органи громадського управління в галузі екології - громадські об'єднання і формування, які створюються на національному та місцевому рівні: Українське товариство охорони природи, Українська екологічна академія наук; Українська екологічна асоціація. Нагляд у галузі природокористування та охорони природних ресурсів також здійснюють органи прокуратури, в системі яких діють природоохоронні прокуратури. Основними напрямками їх діяльності є: нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охорону навколишнього природного середовища; здійснення попереднього слідства в кримінальних справах про порушення природоохоронного законодавства; відшкодування заподіяної навколишньому природному середовищу шкоди шляхом подання позову про це в установлених законом випадках; пропаганда законів про охорону навколишнього природного середовища.

Далі розглянемо, які конкретно органи контролю у сфері охорони та використання природних ресурсів та за якими статтями кодексу України про адміністративні правопорушення притягують суб'єктів адміністративного проступку до відповідальності.

Органи земельних ресурсів розглядають справи про адміністративні проступки, пов'язані з порушенням законодавства в галузі використання і охорони земель та порядку регулювання земельних відносин. Від імені органів, зазначених у цій статті, розглядати справи про адміністративні проступки і накладати адміністративні стягнення мають право: голова Державного комітету України по земельних ресурсах та його заступники, голова Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим та його заступники, начальники обласних, Київського та Севастопольського міських головних управлінь та їх заступники, начальники міських (міст обласного та районного підпорядкування), районних управлінь (відділів) земельних ресурсів та їх заступники, інженери-землевпорядники сіл і селищ.

Органи державної служби з карантину рослин України розглядають справи про адміністративні проступки, пов'язані з порушенням правил щодо боротьби з карантинними шкідниками і хворобами рослин та бур'янами, а також вивезенням матеріалів, що не пройшли карантинну перевірку або відповідну обробку.

Органи державного контролю в галузі насінництва та розсадництва розглядають справи про адміністративні проступки, пов'язані з порушенням порядку та умов ведення насінництва та розсадництва.

Спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері захисту рослин розглядають справи про адміністративні проступки, пов'язані з порушенням законодавства про захист рослин, а також щодо невиконання законних вимог посадових осіб спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері захисту рослин.

Органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі водного господарства розглядають справи про адміністративні проступки, пов'язані з порушенням правил використання, охорони водних ресурсів (ст. ст. 48, 59, 60, 61 (за винятком випадків забруднення та вичерпання підземних вод або порушення водоохоронного режиму на водозборах, яке спричинило забруднення цих вод).

Органи спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі геології та використання надр розглядають справи про адміністративні проступки, передбачені ст. ст. 59-61, у випадках забруднення та вичерпання підземних вод або порушення водоохоронного режиму на водозборах, яке спричинило забруднення цих вод.

Органи рибоохорони розглядають справи про адміністративні проступки, пов'язані з порушенням правил рибальства та охорони рибних запасів, передбачені ст. 50, ч. З ст. 85, ст. ст. 86і, 912 і 1885.

Від імені органів рибоохорони розглядати справи про адміністративні проступки і накладати адміністративні стягнення мають право: керівник спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі рибного господарства та його заступники, начальники басейнових управлінь по охороні, відтворенню рибних ресурсів і регулюванню рибальства та їх заступники, начальники відділів рибоохорони зазначених басейнових управлінь, начальники державних інспекцій рибоохорони, старші державні інспектори та державні інспектори рибоохорони.

Размещено на Allbest.ru