Размещено на http://www.allbest.ru/

Інтернет та викликані ним проблеми авторського права

1. Інтернет: історія створення, будова та можливості

Інтернет, всесвітнє об'єднання інформаційних мереж та прообраз «інформаційної супер-магістралі», курс на створення якої взято урядами світу, було започатковано Міністерством оборони США наприкінці 60-х з метою забезпечення передач команд вогню від командного центру до пускових ракетних установок у випадку виходу з ладу всіх інших засобів зв'язку. Для цього було створено Агентство з проекту прогресивних досліджень (ARPA). Його завдання було згодом розширено до створення системи, яка б надавала можливість доступу до всіх наявних на той час обчислювальних ресурсів Сполучених Штатів багатьом користувачам одночасно. Результатом діяльності Агентства стало створення мережі, яка отримала назву ARPAnet.

Існування цієї мережі, що об'єднала головні обчислювальні центри країни, та використання технології передачі інформації, поділеної на автономні пакети, дозволило розпочати роботи по створенню гнучкої структури, до якої могли б входити комп'ютери будь-якого типу. Використання їх «спільної мови» - протоколів TCP/IP, які швидко сприйняли військові у своїй окремій мережі MILnet та університети, було підтримано Національною науковою фундацією (NSF) при створенні п'ятьох великих обчислювальних центрів, обладнаних супер-комп'ютерами, з метою забезпечення доступу всієї наукової громадськості країни до інформації, що містилась в цих комп'ютерах. Згодом всі найбільші університетські обчислювальні центри були підключені до мережі, створеної NSF, яка стала «скелетом» для всіх цих менших мереж. Починаючи з цього часу, став можливим доступ до будь-якої точки мережі за допомогою будь-якого підключеного до неї комп'ютера.

З метою підтримання діяльності мережі NSF та розширення її можливостей, 1987 року права по управлінню нею були надані таким приватним інвесторам, як Merit Network Inc., IBM та NCI. 1992 року NSF відкликала свої інвестиції у «мережу мереж», відкривши таким чином шлях іншим джерелам її фінансування.

Сьогодні Інтернет перетворився на повсякденний засіб передачі інформації будь-якого характеру, який є доступним кожному, хто має персональний комп'ютер, та, завдяки засобам супутникового зв'язку, з кожної точки на планеті.

Які ж послуги пропонує Інтернет своїм користувачам? Таких послуг, або сервісів, вісім:

1) E-mail (електронна пошта). Електронна пошта дозволяє користувачам, які мають електронні адреси, спілкуватися таким же чином, як і за допомогою звичайної пошти, з тією різницею, що послання досягає адресата у лічені хвилини після відправлення.

На практиці це виглядає так: повідомлення потрапляє на поштовий сервер - потужний комп'ютер - відправника (у випадку приватної особи або невеликої компанії, це звичайно буде сервер фірми, яка надає послуги з доступу до Інтернету, - провайдера), звідки воно по каналах зв'язку надсилається до поштового серверу отримувача, який, в свою чергу, зв'язується із своїм сервером, звертається до своєї поштової скриньки і отримує повідомлення. Неправильно адресоване послання, як правило, автоматично повертається до серверу відправника, який пізніше знаходить його у своїй поштовій скриньці.

Кожної секунди у всьому світі через Інтернет надсилається біля 4 тис. повідомлень електронної пошти.

2) The World Wide Web (WWW або Web). WWW є одним з найзручніших для користувачів засобом пошуку та розповсюдження інформації в Інтернеті, створений 1991 року. Він робить можливим зручне звернення до інформаційних ресурсів Інтернету завдяки використанню гіпертекстових ланок, які містяться у матеріалах, розміщених на Web-сайтах.

Web-сайт являє собою своєрідний «майданчик», «вузол» у гігантській «павутині» WWW, здатний містити тексти, графічні зображення та звуки. Сайти створюються за допомогою комп'ютерної мови HTML, сумісної з усіма існуючими програмними платформами.

Процес доступу до Web-сайту було описано одним американським судом наступним чином: «Будь-який користувач Інтернету може отримати доступ до будь-якого сайту, яких існує, ймовірно, сотні тисяч, шляхом вводу в комп'ютер адреси в Інтернеті, яку вони шукають. Користувачі Інтернету також можуть здійснювати пошук в Інтернеті з тим, щоб знайти Web-сайти, що стосуються зазначених сфер інтересів. Через телефонні лінії користувач підключається до Web-сайту, і цей користувач може отримувати будь-яку інформацію, яку було розміщено на Web-сайті… Користувач може також взаємодіяти з цим Web-сайтом та посилати на нього повідомлення. По підключенню до Web-сайту інформація передається електронним чином до комп'ютера користувача та швидко з'являється на екрані… Ця передана інформація може легко бути завантажена на диск або послана на принтер».

Сайти пов'язані між собою численними гіпертекстовими ланками. Така ланка, яку звичайно позначують підкресленим, взятим в рамку або виділеним іншим кольором словом, відсилає користувача до іншого інформаційного матеріалу, який знаходиться на цьому ж або іншому сайті.

Таким чином, WWW являє собою надзвичайно корисний для його користувачів інструмент, який дозволяє їм «ковзати» по Інтернету, «перестрибуючи» з одного серверу на інший і проглядаючи різноманітні тексти та зображення.

Сьогодні в Інтернеті існує кілька сотень тисяч Web-сайтів, і їх кількість нестримно зростає.

3) Telnet (дистанційний доступ). Telnet, не будучи зручним для звичайних користувачів інструментом, дозволяє здійснювати повний або частковий контроль над віддаленим комп'ютером за допомогою іншого комп'ютера. Незважаючи на те, що цей сервіс був досить популярним на початку існування Інтернету, зараз він використовується переважно інформаційними службами, які роблять доступними для користувачів Інтернету інформаційні системи, працюючі на основі інших пошукових систем (наприклад, Бібліотека Конгресу США, туристичні агентства, банки, тощо).

4) F.T.P. (протокол передачі файлів). F.T.P. - це редукована версія Telnet, яка застосовується при передачі файлів на велику відстань. Підключившись до серверу F.T.P., який звичайно містить частину, доступну кожному, та частину, доступ до якої обмежено вимогою введення паролю, користувач може отримати з нього будь-які файли або розмістити на ньому свої файли, які інші користувачі, в свою чергу, можуть отримати, підключившись до того ж серверу. Ці операції є дуже простими, тому послуги F.T.P. досить популярні серед користувачів Інтернету.

5) Gopher. Будучи чимось середнім між F.T.P та WWW, Gopher являє собою першу спробу об'єднати різноманітні мережеві ресурси. Разом з Telnet та F.T.P., двома іншими сервісами Інтернету, що дозволяють створення «електронних бібліотек», доступних широкому загалу, Gopher поступово уступає місце WWW, який об'єднує та розширює функції кожної з цих послуг.

6) Списки розсилки. Список розсилки - це список користувачів Інтернету, які бажають обмінюватися інформацією та ідеями з певного предмету. Іншими словами, такий лист є об'єднанням людей, що існує для збору та розповсюдження інформації, яка надходить з їх персональних комп'ютерів. Список розсилки може створити кожний користувач. Для того, щоб потрапити до списку, користувачі мають надіслати електронною поштою його менеджеру стандартне повідомлення про своє бажання стати «передплатником» списку.

Принцип, за яким діє список розсилки, дуже простий. Кожне послання, що надходить на адресу списку, автоматично пересилається електронною поштою всім користувачам, включеним до нього. Ніщо, звичайно, не заважає кожному з користувачів ініціювати індивідуальне листування з будь-яким іншим користувачем, електронну адресу якого він побачив у списку.

7) Дискусійні групи (групи новин). Метою дискусійних груп також є обмін інформацією та ідеями з певного предмету, і такі групи може створити кожен з користувачів Інтернету. Але, на відміну від списків розсилки, вони не використовують електронну пошту для розповсюдження інформації. Дискусійну групу може бути порівняно з дошками оголошень, на яких люди читають оголошення інших та розміщують свої власні.

Центрального серверу дискусійної групи не існує. Його роль грають тисячі серверів, кожен з яких містить копію «дошки оголошень» та вносить до неї зміни відповідно до одержаних нових повідомлень користувачів. Ці сервери синхронізують свою роботу кілька разів на добу згідно з діаграмами надходження інформації, які складаються їх адміністраторами.

Яке б програмне забезпечення не застосовували дискусійні групи, їхня діяльність базується на простих принципах. Серед всіх існуючих груп користувач Інтернету обирає ті групи, що його цікавлять, і стає їх «передплатником». Це дозволяє спеціальним програмам вести список всіх підключень користувача до серверу групи. Під час кожного такого підключення користувач, таким чином, може звертатися лише до нових повідомлень інших користувачів. Він може також сам висловитися з предмету обговорення, розмістивши своє повідомлення на сервері або надіславши його електронною поштою іншому учаснику дискусії.

8) Internet Relay Chat (IRC). На відміну від дискусійних груп, спілкування між користувачами IRC відбувається в режимі реального часу за допомогою комп'ютерів, підключених одночасно до одного серверу, і, таким чином, може використовуватися лише тими користувачами, чиї сеанси зв'язку із сервером повністю або частково співпадають.

Існування перелічених вище послуг Інтернету та регулярна поява нових сприяє зростанню його впливу на кожний без винятку аспект буденного життя людини - освіту, працю, охорону здоров'я, відпочинок. Комерційне використання Інтернету, яке було забороненим на початку його існування, в останні роки стабільно розвивається. Все більше і більше підприємств користується Інтернетом в цілях реклами, маркетингу, надання послуг, укладання контрактів, здійснення та отримання платежів, внутрішнього та зовнішнього зв'язку, ринкових досліджень, розробки моделей власного розвитку, обміну професійною інформацією, управління персоналом та найму працівників.

Біля 10 млн. компаній та підприємців в одних лише США заявляють про свою зацікавленість у комерційному використанні Інтернету. Всього ж, за деякими прогнозами, до 2010 року кількість користувачів Інтернету сягне 1 млрд.

2. Правові проблеми, породжені появою Інтернету

Розвиваючись надзвичайно швидкими темпами, Інтернет змінює звичні нам соціально-економічні парадигми. І сучасне право не є виключенням.

На жаль, право сьогодення, базуючись на реаліях світу, яким він був до того, як «цифрова революція» стала реальністю, в більшості випадків виявляється нездатним адекватно реагувати на зміни у суспільних відносинах, викликані появою інформаційних технологій.

Мине багато років, доки право «наздожене» сучасну технологію, якщо це взагалі коли-небудь трапиться. Але ті, хто має справу з інформаційними технологіями сьогодні, не можуть чекати. Їм потрібно вже тепер знати юридичні умови та наслідки своєї діяльності в Інтернеті. Для них є проблемою передбачити, як питання, що виникають та ще виникатимуть у процесі функціонування Інтернету, будуть вирішені при застосуванні сучасного права.

Всі ці питання можуть бути поділені на наступні групи:

1) Право на інформацію в електронному вигляді. До цієї групи можна віднести такі питання: Хто є власником інформації, яка передається в електронному вигляді? Які права він має при використанні та для контролю за використанням цієї інформації? Які права мають користувачі інформації, яка їм не належить?

2) Інформаційна безпека. До цієї категорії належать наступні питання: Як абонентам електронного зв'язку забезпечити автентичність та цілісність своїх послань? Як сторони мають «підписувати» документи в електронному вигляді? Як забезпечити конфіденційність таких документів?

3) Електронні угоди. Це питання, що стосуються так званої електронної комерції: Як сторони можуть укласти юридично дійсні угоди в електронному вигляді? Які норми регулюють укладання та виконання таких угод? Хто має юрисдикцію щодо спорів, які виникають з приводу цих угод?

4) Зміст інформації. До цієї групи питань відносять такі: Як право регулює зміст інформації, що передасться електронним шляхом? Як закони щодо свободи слова, реклами та обмежень на експорт застосовуються до змісту цієї інформації?

5) Поведінка користувачів Інтернету. Ці питання переважно пов'язані з так званими комп'ютерними злочинами (несанкціонований доступ, порушення норм суспільної моралі, тощо) та оподаткуванням комерційної діяльності в Інтернеті.

Вищенаведеними питаннями перелік правових проблем, що виникають внаслідок функціонування інформаційних технологій, далеко не обмежується, і з часом їх стає все більше.

Головна проблема при їх вирішенні полягає в тому, що право в сучасному його вигляді має справу з матеріальними об'єктами. Ми звикли до того, що щось матеріальне продається та купується, а інформація розповсюджується за допомогою паперу, магнітної плівки або лазерних дисків.

Комерційна діяльність також здійснюється за допомогою матеріального об'єкту, яким є папір. Контракти, замовлення, рахунки, чеки, підтвердження - все це традиційно втілюється в папері, матеріалі, який знають і якому довіряють. В багатьох мовах світу само слово «папір» є синонімом слова «документ».

В одних випадках папір відповідає юридичним вимогам (як, наприклад, вимозі того, щоб контракт було укладено «в письмовій формі»). В інших випадках він відповідає діловій практиці, що склалась (зручність, наприклад, завжди мати документи в письмовій формі для подальшого звернення до них у разі потреби). В решті випадків, люди просто відчувають себе більш комфортно, коли мають аркуш паперу перед очима.

Але в електронному світі паперу не існує. Тому для того, щоб можливості інформаційних технологій проявили себе в повній мірі, звичні нам поняття та моделі поведінки повинні змінюватися.

Більше того, коли інформація існує тільки в цифровій формі, виникають нові проблеми. Звичайною справою, наприклад, є копіювання документів. Але можливість внесення змін до документів, які існують виключно в електронному вигляді, таким чином, що факт внесення змін часто встановити неможливо, надає широкі можливості для шахрайства та інших зловживань.

Сучасне право має також територіальний характер. Тобто, воно обмежене у застосуванні тільки щодо осіб та відносин між ними в рамках території держави або її певної складової частини. Але Інтернет не знає кордонів. Повідомлення, надіслане електронною поштою, наприклад, з одного комп'ютера, що знаходиться в Києві, до іншого, теж в Києві, може пройти через сервери, розташовані в кількох країнах.

Таким чином, коли зникають папір та інші матеріальні носії інформації, а державні кордони більше не є перешкодою, неодмінно змінюються традиційні правові поняття та концепції, що вироблялися віками. І це вже відбувається. Але цей процес дуже повільний і часто вимагає зміни поглядів на нього тих, від кого залежить його хід.

На жаль, як законодавці, так і ті, хто покликаний тлумачити закони, не завжди розуміють природу та значення нових досягнень науки. Так, в 1915 році, коли кіно було ще новим явищем, Верховний Суд США прийняв рішення, згідно з яким кінофільми визнавалися «спектаклями, які не повинні вважатися… частиною преси країни або органами суспільної думки». Це рішення залишалося незмінним до 1952 року. А вже 1969 року Федеральний Суд США визнав, на цей раз - кабельне телебачення, недостатньо «заторкнутим суспільним інтересом».

Однак право може досить вдало пристосовуватися до появи нових технологій. Чудовим прикладом є авторське право. Як зазначив Верховний Суд США в одному із своїх рішень, «З самого свого початку авторське право розвивалося як реакція на значні зміни в технології». І дійсно, ця галузь права зазнала багато змін, викликаних появою таких технологій, як фотографія, звукозапис, радіо, супутникове телебачення, надаючи сьогодні адекватний захист мистецьким творам в усіх цих сферах.

Звичайно, зараз багато дискутується питання про те, чи може існуюче право успішно пристосуватися до проблем, що викликають нові види комунікацій та електронна комерція. Але, незважаючи на те, чи відповідає сучасне право таким явищам як, наприклад, електронне видавництво, це право реально впливає на поведінку тих, хто сьогодні займається цим видом діяльності. Доки право розвивається у напрямку регулювання викликаних «цифровою революцією» суспільних відносин краще, ніж воно робить це сьогодні, права та обов'язки тих, хто має справу з інформаційними технологіями, регулюються тим правом, яке існує на даний час.

Право завжди не встигає за технологією. Тому його завданням є адаптація до нових реалій, перегляд старих положень, що розроблялися та були ефективними в абсолютно інших умовах, і забезпечення чіткого керівництва для тих, хто має справу з новими технологічними досягненнями. У випадку інформаційних технологій, без чіткості та єдності в розумінні їх юридичної природи всіма тими, хто має до них відношення, рівень їх використання в усіх галузях людської діяльності не сягне потенційно можливого.

Все вищесказане стосується не тільки таких високорозвинених країн, як Сполучені Штати, де знаходиться «ядро» Інтернету та спеціалісти яких є всесвітніми «законодавцями мод» в області комп'ютерної техніки, але і країн з нижчим рівнем інформатизації, в тому числі України, яка, маючи все необхідне для того, щоб зробити вагомий внесок у розвиток «безпаперового» світу інформаційних технологій, лише починає створювати спеціальне законодавство в цій сфері.

Авторське право є одним з найважливіших видів охорони інтелектуальної власності в Інтернеті в силу, як мінімум, двох причин.

По-перше, більшість матеріалів, що передаються Інтернетом (тексти, зображення, звукові сигнали) є творами в юридичному сенсі і, таким чином, складають предмет авторського права.

По-друге, оскільки сама природа електронних телекомунікацій вимагає багатократного копіювання даних в процесі передачі їх каналами зв'язку та ознайомлення з ними, природно, постають питання стосовно дотримання при такому копіюванні авторських прав.

Будь-яка поведінка користувачів в Інтернеті зачіпає права авторів та їх правонаступників. Інакше кажучи, неможливо нічого зробити в Інтернеті, що б потенційно не порушувало чиїсь авторські права. Перегляд Web-сторінок, збереження їх вмісту в пам'яті комп'ютера, переадресація повідомлення електронної пошти - всі ці дії включають відтворення об'єктів авторсько-правової охорони.

Але до того, як обговорювати проблеми охорони авторських прав в Інтернеті, необхідно, перш за все, визначити, які саме матеріали, доступні через Інтернет, охороняються авторським правом і які вимоги пред'являються авторським правом до них як до об'єктів охорони.

3. Охороноздатність розміщених в Інтернеті матеріалів

Авторське право всіх країн світу (тих, в яких воно існує) охороняє твори у галузі літератури, науки та мистецтва. Як правило, національні закони і міжнародні конвенції з авторського права містять примірний перелік об'єктів правової охорони та зазначають, що цей перелік не є вичерпним. Зазвичай в цих переліках згадуються літературні, музичні та аудіовізуальні твори, фотографії, картини, малюнки, ілюстрації, карти, плани, ескізи тощо.

Натомість, такі об'єкти як повідомлення про новини дня або повідомлення про поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації, твори фольклору, а також державні документи, символи та знаки звичайно не охороняються.

Всі вищезгадані літературні та художні твори можна зустріти в Інтернеті у великій кількості, і всі вони можуть претендувати на захист авторським правом. Але тільки претендувати. Бо однієї лише приналежності до тієї чи іншої категорії творів, зазначеної в законі, недостатньо.

Для того, щоби отримати захист за законами про авторське право, вищезгадані твори повинні відповідати певним критеріям. По-перше, вони мають бути оригінальними в юридичному сенсі, а по-друге, вони мають бути вираженими у тій чи іншій об'єктивній формі.

Перший критерій розуміється в різних країнах світу приблизно однаково. Суди країн англо-саксонської системи права трактують критерій оригінальності широко: твір просто має бути результатом незалежної праці і таланту автора, тобто не бути скопійованим з іншого твору, авторські права на який належать іншій особі, та, за висловом судді Верховного суду США О'Коннора, «мати по крайній мірі деякий мінімальний рівень творчості».

Суди ж континентальних країн Західної Європи, крім цього, досліджують, чи втілена в творі особистість автора, чи несе твір печать його індивідуальності. Проте, в наші дні застосування цієї вимоги стає дедалі гнучкішим у зв'язку з появою нового типу творів, процес створення яких включає значні автоматизовані елементи.

В Україні критерій оригінальності в законодавстві прямо не закріплено. В якості ознаки твору оригінальність згадується в Законі України «Про авторське право і суміжні права» в редакції від 11 липня 2001 року (надалі - Закон) лише стосовно назви твору як самостійного твору. Закон також наводить приклад творів, які «не відповідають критеріям оригінальності», проте якими саме є ці критерії, не зазначає.

Підходи до другого критерію в країнах, що належать до різних правових систем, неоднакові. Так, у США захисту авторським правом підлягають твори, «зафіксовані в будь-якій матеріальній формі вираження, відомій зараз або тій, що буде винайдено пізніше, за допомогою якої вони можуть бути сприйняті, відтворені або іншим чином повідомлені, або безпосередньо, або за допомогою машини чи пристрою». При цьому, твір вважається «зафіксованим», якщо його матеріальне втілення є «достатньо постійним або стабільним для того, щоби бути сприйнятим, відтвореним або іншим чином повідомленим протягом періоду більшої тривалості, ніж проміжна». Термін же «проміжна тривалість» є відносним і «має тлумачитися та застосовуватися в контексті. … Авторське право не стільки піклується про тимчасову «тривалість» копії, скільки про те, що ця копія робить, і що вона здатна робити, поки вона існує».

Результатом такого підходу є те, що за американським законодавством, усні, драматичні та хореографічні твори, не зняті на плівку або будь-який інший носій інформації у «справжньому» світі, а твори, що передаються в режимі «реального часу» без їх одночасного запису (наприклад, трансляції спортивних подій) - у «віртуальному» світі Інтернету, не вважаються зафіксованими і, відповідно, не підлягають авторсько-правовій охороні. Ті ж з доступних через Інтернет оригінальних творів, які зафіксовані в цифровому виді на магнітних носіях, лазерних дисках чи в пам'яті комп'ютерів (навіть в оперативній і «лише на мілісекунду», за визначенням одного суду), відповідають законодавчій вимозі фіксації, а тому охороняються авторським правом США.

Для того, щоб охоронятися авторським правом, твір, який було розміщено в Інтернеті, не обов'язково має бути до того опублікованим (випущеним в світ), тобто розповсюдженим шляхом випуску в обіг його примірників за згодою автора або іншої особи, якій належать авторські права, у кількості, здатній задовольнити розумні потреби публіки шляхом продажу, здачі в найом, прокату або шляхом іншої передачі права власності чи права володіння примірником твору. Само ж по собі розміщення твору в Інтернеті в одних країнах визнається опублікуванням, а в інших - таким не визнається.

Так, український Закон під опублікуванням розуміє також і надання доступу до твору «через електронні системи інформації таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором». Поняттям «електронні системи інформації», звичайно, охоплюється і мережа Інтернет.

Американський же Акт, навпаки, хоч визнає публікацією навіть пропозицію розповсюджувати примірники твору, зроблену «групі осіб для цілей подальшого розповсюдження, публічного виконання або публічного показу» (в тому числі і для того, щоби «передати або іншим чином сповістити» твір, чим і є розміщення його в Інтернеті), але зазначає, що «публічне виконання або публічний показ твору самі по собі не складають публікації». Такий стан речей в авторському праві США пояснюється позицією американських законодавців, згідно з якою та форма розповсюдження творів, при якій матеріальний об'єкт, в якому втілено твір, «не міняє рук», не є публікацією. Таким чином, не опублікований в «жорсткій» формі твір, до якого через Інтернет мають доступ мільйони людей в США та в інших країнах, за американським правом не вважається опублікованим.

Однак, авторсько-правове законодавство і України, і США сягає, нехай і різними шляхами, одного й того ж результату: як опубліковані, так і неопубліковані твори, доступні через Інтернет, охороняються законом за умови відповідності встановленим ним критеріям охорони.

В Україні правова охорона надається володільцям авторських та суміжних прав «незалежно від їх громадянства і постійного місця проживання (для юридичних осіб - їх місцезнаходження), твори чи об'єкти суміжних прав яких вперше оприлюднені на території України або не оприлюднені, але які знаходяться в об'єктивній формі на території України», а володільцям авторських та суміжних прав «незалежно від їх громадянства, твори чи об'єкти суміжних прав яких вперше оприлюднені на території іншої держави або не оприлюднені, але знаходяться в об'єктивній формі на території іншої держави», правова охорона надається лише відповідно до міжнародних договорів, стороною яких є Україна. Одним же із шляхів оприлюднення (розкриття публіці) твору Закон називає опублікування.

Таким чином, твір, який було вперше опубліковано у країні, яка не має з Україною двосторонньої угоди про охорону авторських прав та не є учасницею багатосторонніх конвенцій з цього питання, в Україні охоронятися не буде. Але якщо це не твір, розміщений в Інтернеті! Навіть якщо твір було розміщено в Інтернеті у такій країні, і навіть якщо в цій країні така дія не вважається опублікуванням, він все одно в ту ж мить став доступним в Україні через «електронні системи інформації», а значить опублікованим, а також одним з тих творів, що «знаходяться в об'єктивній формі на території України» і, відповідно, охороняються згідно її законодавства.

В США ж - хоч розміщення твору в Інтернеті і не складає там публікації - розміщені в Інтернеті твори охороняються поряд з опублікованими, оскільки всі твори, віднесені американським законом до предмету авторського права, «будучи неопублікованими, підлягають охороні… незважаючи на громадянство чи постійне місце проживання автора».

У країнах Бернського Союзу, до якого входять держави-учасниці Бернської конвенції, охорона розміщених в Інтернеті - як і всіх інших - творів, що відповідають критеріям оригінальності та фіксації, наступає автоматично з моменту їх створення. Це означає, що для виникнення і здійснення авторських прав на такі твори «не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей».

Законодавство більшості країн, однак, заохочує виконання авторами або іншими володільцями авторських прав таких формальностей, як нанесення на кожний примірник твору знаку охорони авторського права, державна реєстрація та депонування.

Будучи найкращим способом сповіщення публіки про факт існування авторських прав на твір, знак охорони авторського права інформує споживачів про те, кому належать ці права і може бути досить потужним стримуючим проти їх порушення фактором. До того ж, вартість його нанесення на електронний примірник твору, розміщеного в Інтернеті, на відміну від вартості його нанесення на кожну «жорстку» копію, є, практично, нульовою.

Знак охорони авторського права, як правило, складається з латинської літери С у колі - ©, імені особи, якій належать авторські права на твір, та року його першої публікації. Американський Акт, крім цього, дозволяє використання замість символу © слова «Copyright» - «авторське право» - або його абревіатури «Copr.», вимагає розміщення знаку охорони «таким чином і в такому місці», щоб його було легко помітити, а також передбачає, що якщо знак охорони було належним чином розміщено на примірниках опублікованого твору, до яких відповідач у справі про відшкодування збитків, завданих ним у результаті порушення авторських прав, мав доступ, то його аргументи, основані на незнанні про існування авторських прав на твір, не будуть прийняті до уваги.

Оскільки за американським законом знак охорони авторського права має силу доказу і його належне розміщення надає право на відшкодування збитків, суди США приділяють значну увагу методу і місцю нанесення знаку, особливо на електронних примірниках творів. Такі примірники не можливо роздивитися, покрутивши в руках, вони не мають обкладинки, на яку можна було б нанести знак охорони. Тому виробники подібних примірників творів вдаються до інших методів нанесення знаку охорони, і американські суди достойно оцінили їхні зусилля. Так, розміщення знаку охорони на заставці, що виникає на екрані комп'ютера перед виконанням програми або на початку відеогри, було визнано достатнім для сповіщення користувачів про існування і приналежність авторських прав на ці види творів, а значить таким, що відповідає вимогам закону.

Для сповіщення про свої права виконавці та виробники фонограм можуть використовувати знак охорони суміжних прав, який складається з латинської літери Р у колі - (р), імені чи найменування особи, якій належать суміжні права на фонограму, та року її першої публікації. На знак охорони суміжних прав розповсюджуються всі ті ж правила, що стосуються знаку охорони авторського права.

Хоча реєстрація авторських прав у державних органах не є передумовою їх правового захисту, закони багатьох країн, що належать до різних правових сімей, її заохочують. Реєстрація, як правило, сприяє сповіщенню публіки про існування та приналежність авторських прав, полегшує встановлення їх істинного володільця при виникненні спірних ситуацій та надає йому процесуальні переваги при захисті своїх прав в суді.

Зазвичай реєстрація прав на твір дозволяється особам, яким належать авторські права або будь-яке виключне право на твір, у будь-який час протягом терміну охорони авторських прав і здійснюється спеціальним органом, про що видається відповідний документ.

В Україні реєстрацію прав на твори доручено Державному департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, який «складає і періодично видає каталоги всіх державних реєстрацій». До свідоцтва про реєстрацію, що видається цим органом, можуть вноситися відомості щодо «авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір». При виникненні спору щодо приналежності авторських прав «державна реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше».

В США авторське право надає особам, що здійснили державну реєстрацію своїх прав на твори, наступні переваги при дотриманні ними певних вимог:

1. Попередня реєстрація прав на твір в Офісі з авторського права США є умовою подання позову про їх порушення до суду.

2. Якщо права на твір було зареєстровано протягом п'яти років після публікації, реєстрація свідчить prima facie про дійсність авторських прав та фактів, викладених у сертифікаті про реєстрацію (ім'я особи, якій належать авторські права, дата першої публікації твору і т. ін.), що робить тягар доведення володільця авторських прав набагато легшим і підвищує вірогідність отримання ним попередньої судової заборони дій відповідача, які є предметом спору.

3. У випадку, коли авторські права було зареєстровано до їх порушення (або протягом трьох місяців після публікації твору, якщо порушення сталося після публікації), володілець авторських прав має право на отримання компенсації, встановленої законом, та відшкодування вартості послуг адвоката. В противному випадку, можуть бути відшкодовані лише збитки, завдані порушенням авторських прав.

Хоча депонування примірників творів також не є передумовою їх правової охорони, законодавство багатьох країн, незалежно від їх приналежності до тієї чи іншої правої сім'ї, вимагає її здійснення. В одних країнах депонування розглядається лише як частина процесу реєстрації прав на твір, а в інших, крім цього, служить методом комплектування державних бібліотечно-архівних фондів.

Так, в Україні депонування примірників творів здійснюється Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України лише «в обсягах, необхідних для ідентифікації творів», права на які ним реєструються, і лише на термін охорони авторських прав. Особливість творів, закріплених в цифровій формі, враховано тим, що при реєстрації прав на такі з них, як комп'ютерні програми та бази даних, до агентства, окрім примірників цих творів, подаються також настанови щодо їх використання та інші матеріали, необхідні для їх ідентифікації. Єдиним наслідком неподання до Державного департаменту передбачених законодавством документів і матеріалів є повернення заявки на реєстрацію без розгляду.

4. Види творів, розміщених в Інтернеті, та особливості їх охорони авторським правом

Розглянемо тепер, які конкретно види творів зустрічаються в Інтернеті, якими саме творами ці види представлені, та в чому полягають особливості авторсько-правової охорони кожного з них.

1) Літературні твори.

Літературні твори всіх видів є типовими об'єктами охорони авторського права будь-якої країни. До цієї категорії творів зазвичай відносять книги, брошури, статті та інші письмові твори.

Даючи визначення терміну «літературні твори», американський Акт зазначає, що це твори, «виражені у словах, цифрах або інших словесних або цифрових символах чи знаках, незважаючи на природу матеріальних об'єктів, як то книги, періодичні видання, рукописи, фонограми, плівка, касети, диски, перфокарти, в яких вони втілені».

Український же Закон, хоча і не містить визначення літературних творів, конкретизує, що це можуть бути твори «белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру».

На даний час, більшість матеріалів, доступних через Інтернет, є саме літературними творами. Повідомлення електронної пошти, рекламна та довідкова література, каталоги, словники, тексти, розміщені на сайтах WWW, FTP та gopher, послання, що розповсюджуються через списки розсилки та дискусійні групи, - все це літературні твори в розумінні авторського права.

Представляється доречним детальніше зупинитися на дуже своєрідному об'єкті інтелектуальної власності, якому Інтернет завдячує самим своїм існуванням, та який прирівнюється авторським правом саме до літературних творів. Мова іде про комп'ютерні програми. Це вони управляють як самими комп'ютерами, так і потоками інформації між ними, об'єднуючи їх в інформаційні мережі. Саме комп'ютерні програми уможливлюють пошук і ознайомлення з матеріалами, розміщеними в Інтернеті, та «перекладають» всі інші твори, що передаються Інтернетом, з мови комп'ютерів на мову, зрозумілу людині, і навпаки. До того ж, вони самі передаються Інтернетом у великій кількості і як самостійні твори, і як частини складених творів. Ось ця легкість миттєвого розповсюдження комп'ютерних програм у глобальних масштабах і складає основну загрозу, яку несе авторам програм та їх правонаступникам Інтернет, і у порівнянні з якою загроза їх правам з боку лазерних дисків просто мерхне.

Американський Акт визначає термін «комп'ютерна програма» як «набір тверджень чи інструкцій для використання безпосередньо або опосередковано у комп'ютері з метою отримання певної мети».

Український же Закон містить більш докладне визначення, згідно з яким поняття «комп'ютерна програма» означає «набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату» та «охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктивному кодах».

Саме це вираження і є об'єктом охорони авторського права. Ідеї ж, покладені в основу комп'ютерної програми, навіть виражені в ній та описані нею, авторським правом не охороняються. Їх захист є прерогативою іншої галузі права інтелектуальної власності - патентного права.

Концепція захисту комп'ютерних програм патентним правом має багато як прихильників, так і противників. Існує ряд дуже істотних практичних ускладнень, що виникають при патентуванні комп'ютерних програм:

1. Процедура патентування є дуже тривалою, на її проходження потрібно від 2 до 5 років, у той час як термін життя самого програмного забезпечення може бути коротше. Відомо, що комп'ютерні програми дуже швидко застарівають.

2. Відсутній фонд програмного забезпечення і, таким чином, можливість виявлення аналогів, прототипів, із якими можна було б порівняти нове рішення, проводячи патентну експертизу.

3. Оскільки для об'єктів цього типу дуже важко виявити випадки порушення прав, то повна публікація опису об'єкта, прийнята у патентних документах, з одного боку, недоцільна, а з іншого - може виявитися занадто ємною для патентного документа, що більш підходить для наукової публікації, ніж для патентного опису.

Аргументація прихильників захисту комп'ютерних програм патентним правом зводиться до наступного:

1. Тривалий термін процедури патентування не є принциповою перешкодою. По-перше, вважається, що патентний захист одержують лише нові, оригінальні програмні продукти, виконані на рівні винаходів. А такі розробки живуть набагато довше терміну експертизи. По-друге, не складає особливої складності розробка методів проведення швидкої «чорнової» експертизи, таких як виявлення аналогів і прототипів запропонованого програмного продукту, істотних відмінностей його від прототипів та інших програм, рівня новизни і т. п., оскільки програмне забезпечення за самою своєю суттю ідеально пристосоване для опрацювання на комп'ютері.

2. Велика кількість виданих патентів на об'єкти програмного забезпечення у таких країнах, як США, Великобританія, ФРН та Японія, існуюча практика проведення їх експертизи, ціла серія рішень патентних судів спростовують твердження про те, що об'єкти цього типу взагалі неможливо порівняти, виявити, розпізнати чи скласти для них патентну формулу.

3. Проблема відсутності фонду патентних програм для пошуку аналогів і проведення експертизи навряд чи може стати серйозною перешкодою при бажанні визнання патентоспроможності комп'ютерних програм. Адже аналогічні проблеми виникали за всіх часів існування патентної системи при введенні нових об'єктів охорони і завжди були переборені.

Отже, оскільки комп'ютерній програмі властиві якості об'єкта охорони як авторського, так і патентного права, то програмне забезпечення можливо захищати за нормами обох галузей. Спроби ж охороняти комп'ютерні програми, використовуючи методи лише однієї галузі, базуючись на властивостях, характерних для об'єктів її охорони, залишає програми незахищеними з точки зору інших властивостей, характерних для об'єктів охорони іншої галузі.

Не применшуючи переваг патентної охорони, слід визнати, що захист комп'ютерних програм авторсько-правовими нормами як найбільш простий та економічний, безсумнівно, складає великий теоретичний та практичний інтерес.

2) Фотографії та інші нерухливі зображення.

Після літературних творів, фотографії та інші нерухливі зображення на екрані комп'ютера (карти, схеми, діаграми тощо) несуть найбільше серед творів, які передаються Інтернетом, інформаційне навантаження.

При цьому, означені зображення можуть створюватися на екрані комп'ютера спеціальними програмами, призначеними для полегшення користування людиною самим комп'ютером (операційні системи) та сервісами Інтернету (програми, призначені для «пересування» Інтернетом, - браузери та інші прикладні програми) або бути розміщеними в Інтернеті і мати незалежний від комп'ютерів користувачів характер.

В першому випадку зображення на екрані є частиною комп'ютерної програми, її інтерфейсом і охороняється разом із всією програмою, а в другому - зображення є цифровою фотографією і охороняється як звичайна фотографія або являє собою результат переведення в цифрову форму (сканування) звичайної фотографії, іншого двомірного (картини, малюнку) або тримірного (скульптури, будівлі) твору і, при відповідності критерію оригінальності, охороняється як похідний від них твір. (Про похідні твори йдеться нижче.)

3) Музичні твори та фонограми.

Музичні твори, як з текстом, так і без, традиційно охороняються авторським правом. Від поняття «музичний твір» слід відрізняти поняття «фонограма». Остання також є результатом творчої праці, але вторинним, результатом фіксації у матеріальній формі виконання першого. Права на музичний твір належать його автору, на виконання - виконавцю, а на фонограму - її виробнику.

Український Закон, наслідуючи положення Конвенції про захист інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм 1971 р., яка під фонограмою розуміє «виключно звуковий запис звуків», визначає фонограму як «звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору».

Американський Акт уточнює, що це можуть бути «серії музикальних, голосових або інших звуків, але не включаючи звуки, які супроводжують кінофільм чи інший аудіовізуальний твір».

Отже, фонограма може бути звуковим записом не лише музичних, а і інших - усних, драматичних, музично-драматичних, хореографічних - творів, а також практично всіх звуків, які можливо записати.

Все більше музичних творів та фонограм з'являється в Інтернеті. І якщо трансляції музичних творів у живому виконанні ще обмежуються поодинокими випадками, то розповсюдження цих творів за допомогою Інтернету у вигляді фонограм, записаних у таких цифрових форматах, як MIDI та MP3, є вже пересічним явищем. Популярність розповсюдження фонограм через Інтернет пояснюється відсутністю потреби при такій формі розповсюдження в їх традиційних примірниках - носіях звукозапису (платівках, касетах, компакт-дисках тощо), які значно ускладнюють процес доставки фонограм слухачам та збільшують вартість користування ними.

4) Аудіовізуальні твори.

З появою кінематографу авторське право включило до кола об'єктів своєї охорони кінофільми, до яких по мірі розвитку техніки приєднались інші аудіовізуальні твори.

Під «аудіовізуальним твором» звичайно розуміють твір, який складається із серії пов'язаних між собою зображень із звуковим супроводом чи без нього, призначених для відображення виключно за допомогою певних технічних засобів. До аудіовізуальних творів відносять кінематографічні твори, а також твори, «виражені способом, аналогічним кінематографії».

В якості прикладу творів, що відносяться до даної категорії, український Закон згадує «кінофільми, телефільми, відеофільми, діафільми, слайд-фільми тощо, які можуть бути ігровими, анімаційними (мультиплікаційними), неігровими чи іншими».

Американський же Акт зазначає, що аудіовізуальні твори за своєю природою мають бути призначені для показу за допомогою «машин чи пристроїв таких як проектор… або електронного обладнання,… незважаючи на природу матеріальних об'єктів, як то плівки чи касети, в яких вони втілені». Виходячи з цього положення, авторське право США відносить до аудіовізуальних творів кіно - та відеофільми, телепередачі, а також відеоігри.

Аудіовізуальні твори, особливо закріплені в цифровій або іншій електронній формі, впевнено прокладають собі шлях до Інтернету. Такі їх види, як відео-конференції, рекламні ролики, відео-кліпи та мультфільми вже зустрічаються в Інтернеті у великій кількості. Безсумнівно, все більше аудіовізуальних творів і все більшої тривалості будуть з'являтися в Інтернеті із збільшенням пропускної здатності каналів зв'язку.

5) Похідні твори.

Твори, що є результатом творчої переробки творів всіх вищезгаданих категорій, охороняються авторським правом як похідні твори нарівні з творами, на основі яких їх було створено, без заподіяння шкоди правам авторів первісних творів.

В українському Законі згадуються такі похідні твори: сценічні обробки літературних творів і «обробки фольклору, придатні для сценічного показу», «анотація, адаптація, аранжування, обробка фольклору, інша переробка твору», а також переклад іншою мовою. Законом прямо виключено з числа похідних творів «аудіовізуальні твори, одержані шляхом дублювання, озвучення, субтитрування українською чи іншими мовами інших аудіовізуальних творів».

Американський Акт перелічує наступні похідні твори, тобто «твори, що ґрунтуються на одному чи більше раніше існуючих творах»: «переклад, музичне аранжування, сценічна обробка, літературна обробка, кіно-версія, звуковий запис, репродукція, коротке викладення, скорочений варіант або будь-яка інша форма, в яку твір може бути перероблений, перетворений чи адаптований».

Звичайно, в Інтернеті зустрічається багато перекладів, репродукцій картин, нових версій комп'ютерних програм та інших похідних творів. Але багато творів, розміщених в Інтернеті, є похідними в силу того, що первісні твори просто не можуть бути там розміщеними.

Справа в тому, що більшість творів з огляду на саму їхню природу та форму вираження не здатні бути розміщеними в Інтернеті безпосередньо, оскільки Інтернет визнає лише одну форму фіксації - цифрову. Сказане стосується усних, драматичних, хореографічних творів, пантомім, творів образотворчого мистецтва (картин, малюнків, гравюр, скульптур тощо) та архітектури, наукових творів (ілюстрацій, карт, планів, ескізів тощо) та творів ужиткового мистецтва.

Натомість, літературні (включаючи комп'ютерні програми), музичні, аудіовізуальні та фотографічні твори, будучи вже закріпленими в цифровій формі або легко, суто технічними засобами піддаючись переведенню у неї, розміщуються в Інтернеті як такі.

Ті ж твори, які закріплені у традиційних дво - чи тримірних формах, стають доступними користувачам Інтернету лише завдяки зображенням, отриманим в результаті їх фотографування, кіно - чи відео-зйомки або сканування. Ці зображення і є похідними творами.

Більше того, якщо отримані фото-, кіно - або відеоматеріали закріплені не у цифровій формі, то результати переведення цих матеріалів в цифрову форму теж можуть бути похідними творами за умови їх відповідності критерію оригінальності. Оригінальність похідних творів, отриманих в результаті переведення інших творів в цифрову форму, полягає, наприклад, у творчій обробці зображення, виправленні дефектів оригіналу або зміні кольорів (розфарбуванні), що має місце при реставрації старих фотографій та кінофільмів.

6) Збірники та інші складені твори.

Збірники творів всіх перелічених вище категорій, в тому числі і похідних творів, за умови відповідності критерію оригінальності, підлягають охороні авторським правом «як такі, без заподіяння шкоди правам авторів кожного з творів, які складають частину таких збірників». Оригінальність збірників полягає в тому, що вони є результатом творчої праці по добору, координації чи упорядкуванню матеріалів, що входять до їх складу.

Український Закон до даної категорії творів відносить «збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори».

Американський Акт збірник іменує «компіляцією», розуміючи під нею «твір, утворений збиранням та поєднанням раніше існуючих матеріалів або даних» та включає до цього поняття термін «колективний твір». Останній же розуміється як «твір, такий як періодичне видання, антологія або енциклопедія, в якому певна кількість внесків, що складають окремі і незалежні твори самі по собі, поєднані у єдине ціле».

Як видно з процитованих положень авторсько-правових законів, збірники охороняються авторським правом незалежно від того, чи є об'єктом його охорони матеріали, які вони включають. Таким матеріалами, поряд з охоронюваними творами, можуть бути і об'єкти, що не охороняються, в тому числі і звичайні дані.

Як було зазначено вище, звичайні дані, як то імена та адреси, номери запчастин, курси валют та котировки цінних паперів тощо, є фактами і як такі не підлягають охороні авторським правом. Це стосується всіх фактів - наукових, історичних, біографічних та новин дня. Як і неохоронювані об'єкти, вони належать до суспільного надбання та можуть вільно використовуватися будь-ким.

Однак, збірники об'єктів, що відносяться до суспільного надбання, можуть охоронятися авторським правом. Такими збірниками в Інтернеті найчастіше є бази даних. Ці твори значно полегшують процеси зберігання, передачі та пошуку інформації, закріпленої в електронному вигляді.

Український Закон під базою (компіляцією) даних розуміє «сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, в тому числі - електронній, підбір і розташування складових частин якої та її упорядкування є результатом творчої праці, і складові частини якої є доступними індивідуально і можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів (комп'ютера) чи інших засобів». Спираючись на це визначення, цілком можливо припустити, що до баз даних Закон відносить, окрім електронних, також і ті системи, управління і пошук якими здійснюється за допомогою механічних пристроїв.

Більш конкретним тому виявляється визначення, яке містить авторсько-правове законодавство Російської Федерації і згідно з яким база даних - «це об'єктивна форма представлення і організації сукупності даних (наприклад: статей, розрахунків), систематизованих таким чином, щоби ці дані могли бути знайдені і оброблені за допомогою ЕОМ». Таким чином, за російським авторським правом база даних - це виключно електронна база даних.

Американський Акт не містить визначення бази даних, але, безсумнівно, включає як традиційні, так і електронні збірники «матеріалів або даних» до терміну «компіляція», що видно з його визначення, наведеного вище.

Звичайно, обсяг авторсько-правової охорони баз даних, які складаються з неохоронюваних творів або звичайних даних, є меншим, ніж обсяг охорони, що надається базам даних, які складаються з охоронюваних матеріалів. У випадку баз даних, які складаються з елементів, віднесених законодавчо до суспільного надбання, авторським правом охороняється лише добір, координація та упорядкування матеріалів, що входять до складу таких баз даних. Однак, авторське право не запобігає вільному використанню самих цих матеріалів.

...