Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет внутрішніх справ

УДК 340 г (4 Укр.)

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави та права; історія політичних і правових вчень

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Права людини у правовій думці Наддніпрянської України кінця ХVІІІ - початку ХХ століття (індивідуалістичні концепції)

Горбаль Василь Михайлович

Харків - 2001

Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Ярмиш Олександр Назарович, перший проректор з наукової роботи Національного університету внутрішніх справ, м. Харків

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор Сафонова Інеса Павлівна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, м. Харків, професор кафедри історії держави і права України та зарубіжних країн

- кандидат юридичних наук, доцент Андрусяк Тарас Григорович, Львівський національний університет імені І.Франка, доцент кафедри теорії та історії держави і права.

Провідна установа: Інститут держави і права імені В.М. Корецького Національної Академії наук України, м. Київ

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. - Національний університет внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України, Харків, 2001.

Одним з найважливіших завдань сучасного українського суспільства вважається необхідність формування конституційної правової демократичної держави, головною метою якої б стало забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Україна конституційно визнала їх у відповідності до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.

Дореволюційна українська та російська юридична наука, вивчаючи права особи, накопичила науковий досвід, продемонструвала різні підходи, які співвідносяться з сучасною класифікацією теорій права і політичних доктрин. Цей творчий потенціал все ще залишається недостатньо вивченим і висвітленим, чому сприяла, перш за все, загальна критична негативна оцінка дореволюційного правознавства за радянських часів.

Таким чином, дисертація досліджує поняття, сутність і структуру прав людини, наукові передумови виникнення цієї концепції, усталення її в українській та російській політико-правовій думці наприкінці ХVІІІ - на початку ХХ ст. в теоріях природного права, історичної школи права, позитивістських течіях. Особлива увага приділяється вивченню спроб втілення теоретичних розробок в державно-політичну практику.

Ключові слова: права людини, природне право, історична школа права, юридичний позитивізм, соціологічний позитивізм, школа відродженого природного права, індивідуалістичні теорії.

Горбаль В.М. Права человека в правовой мысли Надднепрянской Украины конца ХVІІІ - начала ХХ века (индивидуалистические концепции). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Национальный университет внутренних дел Министерства внутренних дел Украины, Харьков, 2001.

Одной из самых важных задач современного украинского общества считается необходимость формирования конституционного правового демократического государства, главной целью которого бы стало обеспечение прав и свобод человека и гражданина. Украина конституционно признала их в соответствия к международно-правовым стандартам в этой сфере. Готовность утверждать права и свободы человека провозглашена в преамбуле Конституции Украины 1996 г., в ст. 3 раздела 1, где говорится, что "человек, его жизнь, здоровье, честь и достоинство, неприкосновенность и безопасность признаются в Украине высшей социальной ценностью".

Дореволюционная украинская и российская юридическая наука, изучая права личности, приобрела научный опыт, продемонстрировала различные подходы, которые соотносятся с современной классификацией теории права и политических доктрин. Этот творческий потенциал все еще остается недостаточно изученным и освещенным из-за общей отрицательной оценки дореволюционного правоведения в советские времена. А между прочим, уже давно признано, что преемственность идей и взглядов так же безоговорочна, как и преемственность в природе. Поэтому современные исследователи указывают на ошибочность правовых поисков в новых условиях "с чистого листа" и настаивают на обязательном изучении дореволюционного отечественного опыта.

В первом разделе диссертации исследуются понятие, суть, структура прав человека, научные предпосылки возникновения концепции прав человека в мировой политико-правовой мысли, ее истоки и особенности формирования в отечественной науке.

Второй раздел автор строит на сравнительной характеристике понимания прав человека представителями естественно-правовой школы и исторической школы права, которые возникли и развивались в России и в Украине в конце ХVІІІ - в первой половине ХIХ в.

Этот период характеризовался не только завершением процесса становления идеи прав человека на теоретическом уровне, но ещё и попытками приблизить эти идеи к государственно-правовой практике. Проекты, авторами которых были государственные деятели, имели больше шансов на реализацию. Радикалистские проекты, к которым принадлежали почти все украинские (Малороссийского общества, Общества объединенных славян, Кирилло-Мефодиевского братства), обречены были на существование исключительно на бумаге. Но именно они способствовали движению вперед идеи прав человека, заставляли правительство задумываться над этой проблемой и даже прибегать к некоторым реформам.

В третьем разделе автор исследует развитие отечественной концепции прав человека во второй половине ХІ - начале ХХ в. на примере анализа творчества представителей теории юридического позитивизма, социологического позитивизма и возрождённого естественного права. В исследуемый период продолжают разрабатываться радикальные проекты реализации прав человека. Вся украинская национальная общественно-политическая мысль и в это время продолжала развиваться нелегально. Со второй половины ХIХ в. идеи прав человека нашли своё отражение в контексте идей оппозиционного либерализма, основоположником которого считают М. Драгоманова, в программных документах тайного Братства тарасовцев, национальных политических партий Надднепрянской Украины, одна из которых - Украинская народная партия - разработала свой вариант конституционного устройства Украины.

В выводах автор констатирует, что естественно-правовой характер прав и свобод личности, впервые закреплённый в Украине Конституцией 1996 г., основан на давних и прочных традициях как зарубежного, так и отечественного правоведения. Само собой разумеется, что идея прав человека ни в коей мере не может считаться тождественной дореволюционной. И все же, современная украинская юридическая наука выступает преемственницей дореволюционных традиций, что особенно ярко прослеживается в развитии взглядов на права и свободы человека.

Ключевые слова: права человека, естественное право, историческая школа права, юридический позитивизм, социологический позитивизм, школа возрождённого естественного права, индивидуалистические теории.

Gorbal V.M. Person's rights in a law thought of Naddniprjanska Ukraine in the end of XVIII - beginning of XX century (individualistic conceptions) - Manuscript.

The thesis for a candidate degree of law science by the specialty 12.00.01 - theory and history of state and law; history of political and law doctrines. - National University of Internal Affairs of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine, Kharkiv, 2001.

The necessity of constitutional and law democratic state's formation is one of the most important tasks of the modern Ukrainian society, the main aim of which is to provide rights and freedoms of the person and the citizen. Ukraine has constitutionally admitted these rights and freedoms according to international and law standards in this field.

Ukrainian and Russian law science in the period before revolution, studying person's rights, has gained a great scientific skills, has shown different approaches which go-together with a modern classification of law theories and political doctrines. This potential still remains not enough studied and lighted. The reason to it, first of all, was a critical and negative mark of the period before revolution, made by law scientists in the soviet period. Nevertheless, it is known for a long time that the fallowness of ideas and views is so indisputable as heritage in nature. That's why scientists stress out some mistakes of law searches in the light of new conditions "from the blank paper" they also insist on the obligatory studies of the period before revolution's experience.

The notions, essence and the structure of the person's rights, scientific suppositions of this conception creation, its consolidation in Ukrainian and Russian political and law thought in the period of XVIII - beginning of XX century in theories of natural law, historical law school, positivistic trends are studied in this thesis.

Key words: person's rights, natural law, historical law school, law positivism, sociological positivism, the school of revived natural law, individualistic theories.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Кінець 80-х - 90-ті роки ХХ ст. стали періодом кардинальних суспільно-політичних змін в Україні й започаткували нове правове мислення у вітчизняній науці, що було б неможливим без міцних підвалин, закладених до української політико-правової думки ще в дореволюційні часи. Завдяки цим засадам сьогодні все більше зростає практичний та теоретичний інтерес і до прав особи, наповнюючись в процесі історичного розвитку суттєвим змістом, відповідно до рівня потреб людства.

Одним з найважливіших завдань сучасного українського суспільства є необхідність формування правової демократичної держави, головною метою якої б стало забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Україна конституційно визнала їх у відповідності до міжнародно-правових стандартів у цій сфері. Готовність утверджувати права і свободи людини проголошена в преамбулі Конституції України 1996 р., у ст. 3 І розділу, де сказано, що "людина, її життя, здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю". Велике практичне значення для створення механізму забезпечення прав людини і громадянина мають положення ст. 21 Конституції України: "Права і свободи людини є невідчужуваними і непорушними" та ст.22 Конституції України, яка проголошує: "Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані".

Сучасна Конституція України закріплює верховенство й пряму дію конституційних норм, а також безпосередню дію прав і свобод людини і громадянина. Це значить, що Конституція - живий працюючий механізм, а її положення являють собою не відірваний від життя проект, а реальне керівництво щодо застосування правових норм.

Сприйняття міжнародних стандартів у галузі прав людини, вступ України до Ради Європи свідчать, що у вітчизняній теорії прав і свобод особи відбувся відхід від старих позитивістських ідей на користь концепції природного права. Усвідомлення природи загальнолюдських витоків у праві дозволило закласти нові концептуальні підвалини до національного законодавства, за якими є неприпустимим трактування прав особи як октройованих прав.

Сьогодні постало питання про необхідність вивчення попередньої національної ідейно-правової спадщини з нових гуманістичних позицій. Дореволюційна українська та російська юридична наука, вивчаючи права особи, накопичила вагомий досвід, продемонструвала різні підходи, які співвідносяться з сучасною класифікацією теорій права і політичних доктрин. І цей творчий потенціал попередників все ще залишається недостатньо вивченим і висвітленим, чому сприяла загальна критична негативна оцінка дореволюційного правознавства за радянських часів. А між тим, історичний досвід стверджує, що наступність ідей і поглядів так само беззаперечна, як і спадковість у природі.

Важливим є критичне осмислення концепцій попередніх століть, сприйняття й використання тих, що відповідають сучасній правовій культурі українського народу, рівневі його правосвідомості. Необхідно відокремити застарілі і неспроможні положення від принципів і висновків, що зберігають і сьогодні свою пізнавальну силу і актуальність. Вивчення концепцій дореволюційних мислителів надає можливості апелювати до авторитету минулого, спертися на вітчизняну інтелектуальну традицію, яка несе на собі відбиток як своєрідності власної історії, так і ознаки загальноцивілізаційних процесів. Дослідження українських і російських джерел політико-правової думки кінця ХVІІІ - початку ХХ ст. свідчить, що саме в той період ставилися найбільш актуальні проблеми в сфері прав особи, які піддавалися докладному науковому аналізу і теоретичному обґрунтуванню

Робота є складовою частиною наукової програми кафедри теорії та історії держави та права Національного університету внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України і виконана у відповідності з планами наукових досліджень "Пріоритетні напрямки фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ Міністерства внутрішніх справ України на період 1995-2000 рр." Згідно до пункту "1.3.3. Історія державно-правових вчень", затверджених рішенням Колегії Міністерства внутрішніх справ України (4 КМ/2 від 28.02.1995 р.).

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом даного дослідження є суспільна правосвідомість, що виражається в теоріях права. Предмет дослідження склали конкретні погляди юристів, філософів, істориків на права людини і ряд нормативно-правових актів України та Росії кінця ХVІІІ- початку XX сторіччя. Перевага надавалася концепціям правознавців, а також документам, які розроблялися спеціалістами права. До того ж, в дисертації автор зосереджує свою увагу на індивідуалістичних підходах до суб'єкта реалізації прав людини, зважаючи на значно нижчий рівень їх дослідження в попередні часи та на їх значимість для сучасної теорії прав людини. Індивідуалістичні теорії прав людини, розрізняючись методологічно (природне право, юридичний позитивізм, соціологія права), на противагу колективістським виходили з того, що правами людина володіє індивідуально. Ці доктрини, вирішуючи питання про взаємовідносини особи і суспільства, були схильні дивитися на громадський інтерес як похідний від індивідуальних інтересів, можливістю реалізації яких кожен володіє самостійно.

Історичні факти не є предметом дослідження, а використовуються лише для пояснення ідей. Тому права людини розглядаються в якості ідей, уявлень, а не в ракурсі їх законодавчої і фактичної реалізації.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період з кінця ХVІІІ ст., коли відбувається усталення в науковій думці ідеї прав людини в загальноцивілізаційному розумінні, і до революційних подій 1917 р.

Географічні межі дослідження. Автор вивчає розвиток ідеї прав людини в правовій думці Наддніпрянської України, виходячи з того, що терміном "Наддніпрянська Україна" в науковій літературі позначається територія України у складі Російської імперії (на противагу Україні в складі Австрійської, а згодом Австро-Угорської імперії). Тому українська політико-правова думка Наддніпрянщини розглядається в тісному зв'язку з російською.

Мета даного дослідження полягає у вивченні еволюції і виявленні характерних рис теорії прав особи в державно-правових доктринах вітчизняних учених дореволюційного періоду, а також визначенні їх цінності і значимості як для тогочасних конституційних проектів, так і для сучасної теорії конституціоналізму. Для цього автор ставить перед собою наступні завдання:

- шляхи і засоби пояснення сутності прав людини в значній мірі визначалися концептуальним підходом дослідників до розуміння права (природно-правовим, позитивістським напрямками);

- першим у вітчизняній правовій думці ідею прав людини науково обгрунтував С.Десницький, в основі поглядів якого лежить теорія природного права з елементами історичного підходу;

- концепції прав особи в Україні, як і в усій Європі, з кінця ХVІІІ до початку ХХ ст. ознаменували поступовий перехід від природно-правових підходів (І. Шад) до позитивістських (концепції представників історичної школи (К. Неволін, І. Андрієвський) змінювалися спочатку теоріями юридичного позитивізму (М. Палієнко, О. Романович-Славатинський та ін.), згодом теоріями соціологічного позитивізму (О. Кістяківський, М. Владимирський-Буданов)), а потім знову до ідей "відродженого природного права" (Б. Кістяківський, Є. Трубецькой). Період кінця ХІХ - початку ХХ ст. характеризувався також взаємодією і взаємопроникненням ідей різних напрямків, що виступали в юриспруденції у вигляді синтезу різних методологічних підходів у вивченні прав людини;

- на основі вивчення загальносвітового теоретичного і практичного досвіду виводиться періодизація процесу становлення та розвитку ідеї прав людини на терені Наддніпрянської України;

- до особливостей ідеї прав людини в українській та російській правовій думці досліджуваного періоду належать: виникнення під впливом західноєвропейської теорії і практики; визрівання в рамках визвольного процесу, тісно пов'язаного зі скасуванням кріпосного права; поширення ідеї прав людини зверху, від правлячих і освічених соціальних прошарків; реалізація прав людини в більшій мірі пов'язується з діями держави, а не громадянського суспільства; значна кількість радикалістських та утопічних проектів забезпечення прав особи; особлива увага до так званих інтелектуальних прав; ідея обмеження верховної влади часто пов'язується з неформальними чинниками стримування. Особливості розвитку ідеї прав людини в Україні та Росії кінця XVІІІ - початку XX ст. свідчать про те, що вони знаходилися на початковому етапі формування соціальної системи, яка вимагала від індивіда самостійності при втіленні в життя своїх інтересів;

- можна виділити два підходи до суб'єкта реалізації прав людини: індивідуалістичний, який саме й досліджується в дисертації, - кожний володіє правами самостійно (характерний для світогляду вчених І. Шада, К. Неволіна, І. Андрієвського, М. Палієнка, О. Романовича-Славатинського, М. Ранненкампфа, Ф. Тарановського, О. Кістяківського, Б. Кістяківського, Є. Трубецького та ін.) та колективістський - люди мають права в силу приналежності до визначеної соціальної групи (характерний для традиційної і квазітрадиційної ідеології). Тут мова не йде про ті вимоги, які не можна здійснити інакше, як шляхом об'єднання;

- відстоювання ідеї прав людини є однією з інтелектуальних традицій українського та російського суспільства. Внесок вітчизняних учених полягає в розробці ідеї прав особи щодо своєрідних місцевих умов у різні періоди модернізації суспільства (особливо це проявляється в творчості О. Кістяківського). Мислителі кінця ХVІІІ - початку ХХ ст. виявили зв'язок прав людини з конкретно-історичними умовами, традиціями, із соціально-економічним розвитком, соціальною структурою суспільства, з політикою, правосвідомістю, етикою;

- ідея прав людини в Україні розвивалася в контексті процесу національного відродження кінця ХVІІІ - початку ХХ ст., що обумовило пріоритетність національних прав у дослідженнях українських юристів та у розроблених тогочасних конституційно-правових проектах;

- сучасна українська теорія і практика прав особи зберігає тісний зв'язок з дореволюційними вітчизняними концепціями прав людини. На відміну від державної практики і реального становища особи в дореволюційний період в Наддніпрянській Україні наукова правова думка, а також різні конституційно-правові проекти в своїх кращих проявах, на які б методологічні позиції вони не спиралися, завжди виходили з принципу поваги прав і свобод особи.

Теоретична та практична значимість дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження можуть знайти застосування:

- у загальнотеоретичних і галузевих наукових дослідженнях, пов'язаних із вивченням проблем прав людини;

- у навчальному і виховному процесі з метою підвищення правової свідомості і правової культури майбутніх юристів;

- у процесі викладання історії політичних і правових вчень, теорії держави і права, конституційного права;

- при розробці курсів, навчальних програм, підручників, навчально-методичних посібників із зазначених дисциплін;

Проведене автором дослідження дає можливість при вивченні прав людини спиратися на багату вітчизняну інтелектуальну традицію в даній сфері. Зважаючи на те, що автор розглядав права людини як інституту, що забезпечує функціонування системи певного типу, а також на те, що хронологічні рамки дослідження охоплюють період зміни соціальних систем, положення дисертації можуть бути використані для розробки проблеми трансформації сучасної української правової системи, що актуально й у науково-теоретичному, і в соціально-практичному плані.

Апробація і публікації результатів дослідження. Матеріали дослідження:

- знайшли відбиток в чотирьох опублікованих статтях;

- були оприлюднені на науково-теоретичній конференції, що відбулася в Івано-Франківську у квітні 2001 р.;

- використані в навчально-виховному процесі в курсах історії політичних і правових вчень, теорії держави і права, конституційного (державного) права.

Структура дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають дев'ять параграфів, висновків та бібліографії. Загальний обсяг дисертації становить 192 сторінки, список літератури та джерел складається з 243 найменувань.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність, наукова новизна, теоретична і практична значимість дисертаційного дослідження, визначаються його основні напрямки і мета, методологічна та науково-практична основи, ступінь наукової розробленості теми, апробація результатів дослідження.

У розділі 1 "Теоретичні засади та історико-правовий аспект дослідження концепції прав людини" автор, спираючись на точки зору цілого ряду спеціалістів, подає визначення прав людини як нормативно структурованих властивостей й особливостей буття особи, що виражають її свободу і є невід'ємними і необхідними засобами й умовами її життя, її взаємовідносин із суспільством, державою, іншими індивідами. Права людини мають складну структуру: існують певні розходження в поняттях "права людини" і "права громадянина", і "права" і "свободи" людини, "основні (фундаментальні) й інші права людини", "права індивіда" і "колективні права". Права людини розрізняють за часом виникнення ("покоління прав людини"), згідно до сфер життєдіяльності - особисті (цивільні), політичні, економічні, соціальні і культурні права і свободи. Не є тотожними поняття "права людини", "права особи" і "права громадянина". Дисертант вказує, що сутність цього розмежування безпосередньо випливає з розрізнення громадянського суспільства і держави: у громадянському суспільстві на основі прав людини створюються умови для самовизначення особистості. Зважаючи на зміст, який вкладають спеціалісти в названі поняття, автор приходить до думки, що в контексті даної роботи правомірним є вживання терміну "права людини", що є більш широким і прийнятним для теоретико-правового дослідження.

Розглядаючи наукові передумови виникнення концепції прав людини, здобувач доводить, що окремі аспекти досліджуваної проблеми мають тисячолітнє коріння. Вже в первіснообщинному суспільстві існували правила поведінки людини, які виражали стійкі звички, переконливі своєю доцільністю, що в літературі одержали назву "мононорм", оскільки їх не можна диференціювати чи класифікувати як норми релігії, моралі, звичаєвого права. Виникнення мононорм було свідченням грандіозної еволюції людства, що вийшло з тваринного світу.

Зародження ідеї прав людини в VІ -V ст. до н.е. у давніх полісах (Афінах, Римі), поява принципу громадянства були значним кроком на шляху прямування до прогресу і свободи. Нерівномірність розподілу прав людини між різними класовими і становими структурами, а інколи й повне їх позбавлення (якщо говорити про рабів), було неминучим для вказаних етапів суспільного розвитку. Кожен наступний його щабель додавав нових якостей правам людини, поширював їх на більш широке коло суб'єктів. І відбувалося це в боротьбі класів і станів за свої права, за свободу, її розширення і збагачення.

Свобода і права індивіда не одержали в давніх суспільствах універсалістської інтерпретації з причин об'єктивного характеру. Ці суспільства могли існувати ізольовано, людство ще не об'єдналося в єдину систему. Загальнолюдські ідеї прав людини формуються там, де створюються поліетнічні імперії і розвивається інтернаціональна торгівля - в Іудеї, Персії, Греції, Китаї.

Античні ідеї свободи і рівності людей були сприйняті і розвинені світськими і релігійними мислителями середньовіччя, епохи Відродження та нового часу.

Таким чином, виходячи з аналізу світової політико-правової теорії та практики, можна виділити наступні етапи становлення ідеї прав людини:

І. Зародження ідеї прав людини на рівні окремої особи та групи людей.

1. Ідея "мононорм" - на етапі родоплемінного ладу першоосновою прав людини є "мононорми" - правила, що виражали стійкі звички людей, які переконували своєю доцільністю, концентрували в собі стихійні уявлення про корисне і шкідливе для роду або племені і були пов'язані зі становлення суспільної праці.

2. Ідеї індивідуалізму - на етапі розкладу первіснообщинного ладу викристалізовувалися права окремого індивіда, що було пов'язано з наступними чинниками: по-перше, постійним устремління людини до свободи; по-друге, обумовленістю прав індивіда його соціальною роллю і корисністю для тієї соціальної системи, яка йому ці права забезпечує.

3. Ідеї універсалізму(єдність людей) - на етапі формування класового (рабовласницького) суспільства в поліетнічних імперіях (Греція, Персія, Китай) виникають ідеї прав людини в станово-обмеженому (класовому) варіанті: наприклад, формування ідеї прав громадянина поліса в античній політико-правовій думці.

ІІ. Зародження ідеї прав людини в загальнолюдському контексті в період середньовіччя завдяки поєднанню ідеї рівності усіх людей (егалітаризм), ідеї єдності людства (унітаризм) та визнання за людиною свободи волі (індивідуалізм).

ІІІ. Остаточне теоретичне і практичне усталення ідеї прав людини наприкінці ХVІІ-ХVІІІ ст. в західноєвропейській політико-правовій думці та в ході здійснення буржуазних революцій.

Своїми витоками вітчизняна ідея прав людини сягає ще в часи існування середньовічної держави Київська Русь. Процес її становлення пов'язують з іменами Іларіона, Володимира Мономаха, Якова-Чорноризця, М. Грека, Ф. Прокоповича, представників української козацької старшини, Г. Сковороди, Я. Козельського, О. Радищева, В. Капніста та ін. На основі вивчення політико-правових поглядів російських та українських мислителів автор визначив особливості становлення вітчизняної ідеї прав людини

Таким чином, ідея загальної рівності людей, що виникла в стародавні часи, утвердилася в працях греко-римських мислителів, не завмерла в середні віки; вона продовжувала розвиватися з різних позицій, у різних формах і напрямках, у творчості світських і релігійних авторів. Тому в контексті історії прав людини слід зазначити певний змістовний зв'язок, логіку спадкоємності і момент розвитку в ланцюгу таких актів, як англійські: Велика хартія вольностей (1215 р.), Петиція про право (1628 р.), Habeas Corpus Act (1679 р.), Білль про права (1689 р.); американські: Декларація прав Вірджинії (12 червня 1776 р.), Декларація незалежності Сполучених Штатів Америки (4 липня 1776 р.), Конституція США (1787 р.), Білль про права (1789 - 1791 р.); французька Декларація прав людини і громадянина (1789 р.), Загальна декларація прав людини (1948 р.), міжнародні пакти про права людини, національні конституції.

На матеріалі названих правових документів можна простежити шляхи і логіку формування юридичних норм і конструкцій в галузі прав і свобод людини: утвердження цих норм і конструкцій спочатку в станово-обмеженому варіанті, поступове їх поширення (в тій чи іншій модифікації) на інші соціальні прошарки; визнання універсального характеру прав людини сучасним світовим співтовариством, включаючи міжнародно-правові (в поєднанні з внутрішньодержавними) можливості, що звідси витікають, а також форми і засоби для їхнього утвердження у всіх державах і національно-правових системах.

Висвітлення проблеми "Права людини в російській та українській конституційно-правовій думці кінця ХVІІІ - першої половини ХІХ ст." розділу 2 автор будує на порівняльній характеристиці розуміння прав людини представниками природно-правової школи та історичної школи права.

Значне місце у вченні про права людини займає теорія природного права. Схиляючись до думки сучасного вченого О. Васіна, автор пропонує в глобальному масштабі виділити три періоди розвитку природного права: "стародавнє", "класичне" і "відроджене" природне право. "Розквіт" класичного природного права припав як в Росії, так і в Україні на першу чверть минулого ст. і відбувався завдяки творчості Л. Цвєтаєва, В. Золотницького, З. Горюшкіна, Г. Солнцева, О. Куніцина, І. Шад та ін. Проте перші паростки зародження цієї ідеї пов'язують з іменем уродженця українського міста Ніжина С. Десницьким.

Представники натуралістичного напрямку, який панував і в українській правовій, суспільно-політичній та філософській думці в цей час, І. Тимковський, Й. Ланге, Л. Якоб, І. Воронов, П. Лодій, М. Білоусов, В. Каразін обстоювали ідею природної рівності і свободи усіх людей, виступали з критикою тиранії і рабства, за народовладдя, за те, щоб народ визначав форму державного правління. Ідеї природного права вже в перші роки існування Харківського університету поширювалися в його стінах, знайшовши значну науково-теоретичну підтримку в особі іноземця, знаменитого професора І. Шада.

Проте в першій третині ХІХ ст. школа природного права була визнана самодержавством шкідливою і позбавлена легального існування. Панівне місце в науці зайняла історична школа, яка прийшла до Росії та України з Німеччини. Юристи історичної школи права вбачали призначення діючих в державі юридичних інститутів у тому, щоб служити опорою зовнішньому порядку, яким би консервативним цей порядок не був. Прихильники історичної школи права виступали на захист кріпосництва, монархічної державності, партикуляризму феодального права. На території України ідеї історичної школи права активно пропагував в другій чверті ХІХ ст. К.О. Неволін, з ім'ям якого пов'язують перетворення в наукових сферах вищої юридичної освіти в усій Росії. Проте факти свідчать, що у чистому вигляді історична школа права в Росії майже не існувала. Для української національної суспільно-політичної думки ця ідея й поготів була чужою і розроблялася тільки у вченнях російських або зрусифікованих учених, що працювали в тодішніх університетах на терені України. Та заради справедливості слід визнати, що історичний метод став цінним надбанням юридичної науки, особливо під час вивчення процесів становлення та розвитку тих чи інших правових інститутів.

Період кінця ХVІІІ - початку ХІХ ст. характеризується не тільки завершенням процесу становлення ідеї прав людини на теоретичному рівні, а ще й спробами наблизити ці ідеї до державно-політичної практики. Проекти, авторами яких були державні діячі, мали більше шансів на реалізацію. Зрозуміло, що вводилися в дію, перш за все ті документи, які не зачіпали устоїв держави та суспільства і розширювали права дворянського стану.

Радикалістські та утопічні проекти, до яких належали майже всі українські (Малоросійського товариства, Товариства об'єднаних слов'ян, Кирило-Мефодіївського братства), приречені були на існування виключно на папері. Проте саме вони рухали вперед політико-правову ідею прав людини, змушували уряд замислюватися над цією проблемою і, навіть, вдаватися до деяких реформаційних заходів.

Таким чином, на кінець ХVІІІ ст. в політико-правовій думці Наддніпрянської України відбулося усталення ідеї прав людини на теоретичному рівні завдяки намаганням учених дослідити її в концепціях природного права та історичної школи права, основні засади яких стануть в подальшому підґрунтям для відродженого природного права, юридичного й соціологічного позитивізму. Теоретичні уявлення вимагали перевірки на практиці, що вилилося у появу численних проектів як конституційного, так і популярно-декларативного характеру.

- теорії юридичного позитивізму, соціологічного позитивізму, відродженого природного права, використані і розвинені українськими та російськими юристами в другій половині ХІХ ст., можуть бути залучені для обґрунтування ідеї індивідуальних прав людини і свідчать про неперервність і тяглість цього процесу, який бере свої витоки ще з кінця ХVІІІ ст.;

- жодна із зазначених методологій не може бути подана як така, що відстоює іманентно або протистоїть іманентно ідеї прав людини;

названі школи акцентують свою увагу на різних аспектах феномена прав людини: морально-ідеологічному аспекті; обумовленості і взаємодії з усією сукупністю суспільних відносин; необхідності на державному рівні чітко фіксувати юридично обов'язкові розпорядження, що є одним з основоположних елементів у механізмі реалізації прав людини;

у рамках зазначених течій почалося обґрунтування другого покоління прав людини, що знаменувало перехід від класичного лібералізму до неолібералізму.

до середини ХІХ ст. вітчизняна ідея прав особи була аморфною, погляди на це явище були почасти внутрішньо суперечливі, еклектичні і уривчасті; з середини ХІХ ст. почали визначатися цілісні науково-методичні і політико-правові оцінки прав особи; початок ХХ ст. ознаменувався справжнім феєрверком політичної і наукової зацікавленості проблемою відносин індивіда і суспільства, правами людини.

У висновках автор констатує, що природно-правовий характер прав і свобод особи, вперше закріплений в Україні Конституцією 1996 р., заснований на давніх і міцних традиціях як зарубіжного, так і вітчизняного правознавства. Зрозуміло, що сучасна ідея прав особи не є і не може бути тотожною дореволюційній. Однак наша сьогоднішня юридична наука, безсумнівно, виступає спадкоємицею дореволюційних традицій, що особливо яскраво простежується в розвитку наукових поглядів щодо прав і свобод людини.

Ідея прав людини була покликана теоретично обґрунтувати соціальну роль особи у вітчизняній суспільній системі, що весь час трансформувалася. З кінця ХVІІІ ст. російські та українські вчені висунули цілий ряд власних концепцій, не втрачаючи своїх наукових зв'язків з західними теоретиками. Правова наука Наддніпрянської України наприкінці ХVІІІ - в першій половині ХІХ ст. цілком залежала від російської. Два університети - Харківський (з 1805 р.), а згодом і Київський (з 1834 р.), де в ті часи в основному й зосереджувалися наукові дослідження, ще не могли похвалитися самостійними національними правовими школами. Суспільно-політична думка, яка на цей час мала багаті традиції, була більш самобутньою. Розвиваючись в руслі українського національного відродження, вона на перше місце ставила боротьбу за національні права.

З початком ліберальних реформ в Росії та в Наддніпрянській Україні, відбувається збільшення суб'єктів прав особи, чому в значній мірі сприяв розвиток капіталістичного способу виробництва. В позаполітичній сфері активізується громадянське суспільство, що призводить до актуалізації його ролі з приводу досліджуваної проблеми. Права людини отримують наукову розробку, спираючись на методологію відродженого природного права, юридичного позитивізму та соціологічного позитивізму.