Размещено на http://www.allbest.ru/

Ідеї Богдана Кістяківського в контексті вчень про невідчужувані права людини

Майданюк І.З.

Потреба людини бути вільною реалізованою особистістю є її природним правом, тому в сучасних умовах становлення України як правої демократичної держави, становлення в ній громадянського суспільства і реформування національного законодавства в дихотомії "особистість-держава" пріоритет повинен бути наданий особистості і її правам, що розглядаються як абсолютна цінність. Саме тому сьогодні інтерес до ідей природного права, котрі можуть бути покладені в основу побудови правової держави, постійно зростає, і, звичайно, не можна обминути увагою і таке важливе джерело цих ідей, як історія вітчизняної філософської думки.

Однією з найяскравіших особистостей, в центрі уваги котрого стояло питання розбудови правової соціально справедливої держави, є Богдан Кістяківський видатний український мислитель, котрий на початку XX століття розробив теоретичну модель ідеальної держави, що фактично була антиподом держави авторитарної, тоталітарної. Головні праці, в яких він сформулював власну правознавчу теорію, були поєднані ним у 1916 р. у підсумковій теоретичній розвідці "Соціальні науки та право", до складу котрої увійшли статті "Реальність об'єктивного права", "Право як соціальне явище", "Раціональне та ірраціональне в праві", "Методологічна природа науки про право", "На захист права", "Шлях до панування права" та інші.

Сказати, що філософська спадщина Кістяківського є мало дослідженою, було б неправильним. Першим детальним аналізом його поглядів став опублікований у 1917 році у Харкові огляд А. Фатєєва "Російський методолог права", який став передмовою до праці Кістяківського "Соціальні науки та право. Нариси методології соціальних наук та загальної теорії права". У 1923 році М. Василенком у "Записках соціально-економічного відділу Української Академії Наук" була надрукована грунтовна наукова біографія "Академік Богдан Олександрович Кістяковський", значення котрої полягає в тому, що автор подав інформацію про соціально-політичний контекстформування поглядів Кістяківського, Б. Ландавом розвідка "Учення Б.О. Кістяківського про державу", де здійснена спроба розглянути державознавчий аспект поглядів Кістяківського в контексті виявлення його зв'язків з німецькими та російськими школами державознавства, В. Старосольським розвідка "Методологічна проблема в науці про державу", частина котрої присвячена ученню Б. Кістяківського про державу. Щоправда, у радянський період Б. Кістяківському було присвячено небагато публікацій, де його кваліфікували як російського дореволюційного правознавця, російського філософа права чи представника російської немарксистської соціології, проте треба віддати належне роботам Ю. Агеєва, В. Зорькіна, М. Казмера, С. Львова, Е. Кузнецова. З початку 90-х років внаслідок поглиблення уваги до категорії "правова держава" інтерес до спадщини Б. Кістяківського зріс, їй присвячували дослідження А. Савельев, В. Шамшурін, М. Кампо, М. Попович, В. Сапов, І. Голосенко, А. Козловський, С. Стельмах, С. Максимов, М. Кармазіна, Н. Жукоа, А. Фінько, а найгрунтовнішими і найглибшими з точки зору аналізу поглядів мислителя сьогодні вважаються роботи Л. Депенчук та С. Хейман.

Незважаючи на таке розмаїття досліджень спадщини мислителя, торкнемося лише одного з його аспектів контексту вчення про невідчужувані права людини, і тут варто нагадати, що саме на межу XIX та XX ст., коли жив і працював Б. Кістяківський, припадає перша хвиля руху за відродження природного права, котрий в цей час спонукав до пошуку певних універсальних морально-ціннісних критеріїв, на засадах яких повинно було видозмінюватись позитивне право та розвиватися соціальна політика [1, с.77].

Історія показує, що першим на користь відродження природного права висловився Л. Петражицький, котрий 1893 року оприлюднив власну юснатуралістську позицію у німецькій науковій літературі, у 1895 році в "Известиях Киевского университета", а в 1908 уточнив у праці "Вступ до вивчення права та моральності" [2, с.236]. У1902 році як прибічник природного права виступив і Б. Кістяківський, стаття котрого "Російська соціологічна школа та категорія можливості при розв'язанні соціально-етичних проблем" була вміщена у збірці "Проблеми ідеалізму", де перегукувалась із поглядами, наприклад, П. Новгородцева, котрий в той час закликав: "Потрібне. відродження природного права з його апріорною методою, з його ідеальними прагненнями, з визнанням самостійного значення за моральним принципом та нормативним рядом" [2, с.250].

До речі, до самого Л. Петражицького, котрий став основоположником психологічного напряму, Б. Кістяківський став в опозицію за ставлення до права як до психічного переживання, ототожнення його з проявом індивідуальної психіки, намагання оголосити правові норми суто ідеологічними продуктами [3, с.131]. Критиці психологічної (а також нормативістської) теорії права присвячена стаття "Реальність об'єктивного права", котра вперше була опублікована у щорічнику "Логос" у 1910 році.

В цілому схвалюючи прагнення вбачати в праві не лише параграфи законів, але й елемент свідомості людини, вчений застерігає, що і психологічна, і нормативна теорії репрезентують право виключно у притаманному кожному з них напрямі, а тому доводять зрештою до заперечення об'єктивного права як такого [3, с.99]. Нормативістське трактування права, на думку Кістяківського, є хибним, бо воно відокремлене від його здійснення. Насправді ж воно, як правова ідея, має набувати чинності в здійснюваних у реальності нормах, виявляти значущість та цінність права, його трансцендентальне підґрунтя. При цьому значущість права". не будучи сама емпіричною даною реальністю, свідчить про реальність права, подібно до того, як закони природи, не існуючи самі по собі, визначають все існуюче в природі. "Отож нормативне поняття права, з одного боку впирається в сферу чистих емпіричних вартостей, з іншого воно корениться в культурних дібрах суспільності" [3, с.150].

Прагнучи досягти компромісу між різноманітними напрямами в правознавстві, Б. Кістяківський заявив про доцільність поширення плюралістичної методології для формування правознавчої теорії, а тому запропонував уживати водночас чотири теоретичні поняття права. Державно-наказове, або державно-організаційне він вважає вузько юридичним, таким, що визначає сукупність норм, виконання яких є вимушеним, захищеним і гарантованим державою (тобто право це те, що наказують ним вважати). Соціологічне поняття є відображенням сукупності здійснюваних у житті правових відносин, тобто національних, економічних, побутових та інших взаємин. Психологічний підхід до права трактує його як сукупність імперативно-атрибутивних переживань, які через психічну взаємодію членів певної групи набувають загального значення та об'єктивуються в правових нормах), а нормативний розуміє право як сукупність норм, які містять ідею про належне і визначальне для зовнішніх стосунків між людьми [4, с.260].

Окрім того, вчений доводить, що право як соціальний факт і право як сукупність норм не завжди збігаються у змісті, тому завжди треба звертати увагу на те, яке право живе у народі й відображене у його поведінці, його вчинках, його правочинах. а не спостерігати за тим правом, яке встановлене у параграфах кодексів" [4, с.280]. Писане право часто абстрактне, безособове і схематичне, вважає вчений, а життя багате і різнобічне, тому не може цілком підлягати контролю з боку законів та органів, які наглядають за його виконанням, навпаки, може відхилятися від чинного писаного права, котре ніколи не вичерпає всього права, здійснюваного в житті. He обминає увагою Кістяківський і той факт, що новостворені закони проходять перевірку у житті, тому змінюються у своєму застосуванні, а представниками правової системи є живі люди, котрі підпадають під різні суспільні впливи, і, звичайно, розгляд будь-яких правових питань нехотячи залежатиме від таких впливів [4, с.285].

Норми писаного права, наголошує Кістяківський, створює людський розум, будь він викристалізуваний чи із зовнішнього авторитету (переважно державної влади), чи із соціальних відносин чи психічних переживань, чи із етичних і звичаєвих настанов народу. Це означає, що встановлення справедливих правових норм, котрі задовольняли б не лише особу, котра їх репрезентує, це постійний процес пошуку: "Процес пошуку справедливості в навколишньому світі зумовлюється тим фактом, що людина бореться за неї завжди і повсюдно. Ось чому для кожної людини ця ідея важлива не стільки задля визначення справедливості чи несправедливості того чи того соціального феномена, скільки задля можливості реалізації її в самому соціальному середовищі" [4, с.179]. Цим погляди Кістяківського поділяють концепцію справедливого права ПІтаммлера і погляди Баденської школи, тим більше, що вона в своїй основі містить тезу, що справедливість є невіддільною від права і навіть більше вона є трансцендентально первісною цінністю, яка зумовлює собою право, а за Кістяківським, такими цінностями є розумність, гармонія, свобода і справедливість, проте дещо відрізняються від неї, бо Кістяківський при цьому закликав відмовитись від сприйняття свободи як однієї-єдиної етичної мети, що зумовлює право: "У дійсності, однак, право рухається двома відмінними етичними цілями: воно є водночас носієм як свободи, так і справедливості" [4, с.680].

Як бачимо, Кістяквський прагнув довести потребу зміни напряму дослідницького інтересу з пошуку закономірностей походження та розвитку права на дослідження його як чинного правопорядку, адже це набагато більша цінність, ніж історія та еволюція правових норм. Але тут обов'язково потрібно змінити думку про право як сукупність встановлених державою норм, адже не державна влада законодавчо дарує підданим їхні права, а, навпаки, суб'єктивні права передують волі держави. Як відзначив А. Фатєєв, у вченні про соціальні підвалини права Кістяківським були сформульовані засади його гуманітарної концепції, в рамках якої він постає як ревний поборник прав і свобод громадянина [5, с.15]. Сам Кістяківський наголошував, що держава не може бути лише інструментом примусу, вона повинна стати доповненням до поняття "культурна людина": "Наше розуміння держави, яке стверджує дочасний і минущий характер державного насильства і гноблення, оперта на нашій вірі в людську особистість" [3, с.240]. Отож правова держава може стати ідеальною інституцією, де примус буде потрібен лише для забезпечення стабільності правового ладу.

Тенденція до поєднання держави і права підтверджена ходом історії, вважає Кістяківський. Хоча ці дві суспільні інституції виникли та сформувалися відокремлено одна від одної, однак держава поступово монополізувала функцію правотворення, трансформувавшись на одноосібне джерело формування правових норм, а з часом і на силу, якій "сподобалась" функція обмежувача влади, хоча повинно було б бути дещо по-іншому: "Держава та право це дві сторони одного й того ж складного явища, зокрема право і є тією самою засадою, яка становить державу" [4, с.612].

Саме тому, вважає Кістяківський, назріла потреба виробити ідеальну схему - "ідеальний тип" держави, своєрідний теоретичний зразок, який має втілитися у відповідних соціальних ідеалах та конкретних механізмах суспільного життя. Це не проект конкретної ідеальної держави, а саме схема, котра виконує суто методологічну роль: дослідити суспільство з точки зору розбіжностей між емпіричним світом та світом теоретичних моделей, моральних та правових цінностей і сподівань людини. Наріжними каменями "ідеального типу" держави мають бути такі її характеристики, як соціальна справедливість та правовий характер, тобто для того, щоб втілити ідеал досконалої справедливої держави, необхідно створити таку правову систему, яка б змогла витримати всі випробовування і стала б підвалиною нового порядку.

Такою теоретичною моделлю довершеного і ідеального типу держави є держава правова, її обов'язковим стержнем людська особистість з її невід'ємними правами, не створеними цією державою, а дарованими від природи, наголошує вчений. Людині притаманно відчуття правової свободи, тобто всі права особистості разом з гарантією її недоторканості повинні бути забезпеченими, що зробить державну владу обмеженою й суворо підзаконною.

Звісно, зауважує Кістяківський, людина як особистість керується певними ідеалами, цінностями та "вищими цілями", а держава в цьому разі постає емпіричною реалізацією цих ідеалів, потреб та всього, що найдорожче людям, тобто держава це певна "всеохопна форма вповні зорганізованої солідарності поміж людьми" [3, с.239]. Відтак розуміємо трактування Кістяківським сутності держави, що виявляється в "обстоюванні солідарних інтересів людей", а її призначення полягає у задоволенні "потреб всього народу", тобто спрямуванні на загальне добро.

Оскільки ж у завдання держави входить забезпечення умов для здійснення ідеалів та "вищих цілей" особистості, то це, на погляд Кістяківського, дає підстави ставити питання про таку "ідеальну природу держави", котра у своїй основі має певні духовні утворення в формі принципів чи загальних цінностей. Ідеалом правової держави, на погляд Кістяківського, повинна бути соціально справедлива держава. І тут, до речі, варто констатувати факт, що соціально справедливою пізніше була проголошена держава соціалістична, проте вона стала протилежністю правової, бо людину у ній вважали "коліщатком і гвинтиком" єдиного соціального механізму, а це суперечить нормам держави правової. Правову ж державу марксисти називали буржуазною, вказуючи на її історично минущий характер і повну невідповідність соціалістичним ідеалам. Кістяківський же вважав, що соціалістична держава синонім соціально справедливої правової держави, адже "через саму природу правової організації в нормальному соціальному устрої кожній людині. гарантовано право на гідне людське існування, яке править за підставу для цілої низки правових домагань особи" [4, с.588].

На яких же принципах повинна базуватися і будуватися ідеальна правова держава? Якими є критерії буття в такій державі? Як взаємодіє така держава з особистістю? Які гарантії мають права людини в ній? Відповіді на ці питання Кістяківський дає так. По-перше, головним принципом правової держави є обмеженість державної влади, що відбувається через визнання державою природних прав людини у сфері вільного самовизначення та самовираження. До цих прав Кістяківський відносить свободу совісті, яка виявляється у сфері переконань та вірувань, свободу слова, яка означає право висловлювати, друкувати, пропагувати свої думки, переконання чи вірування, свободу спілкування, свободу спілок та зібрань, свободу пересування, право на добре і незаплямоване ім'я. По-друге, важливим принципом правової держави є закріплення принципу законності, що тотожне підзаконності державної влади, позаяк цей принцип передбачає рівну відповідальність за порушення закону як для окремої особи, так і для державної влади, котра змушена дотримуватися законів навіть тоді, коли їй протистоять уповноважені особи "котрі можуть виставляти правові домагання до самої держави" [3, с.246]. Окрім того, цей принцип передбачає право на контроль за дотримуванням законів державною владою та свободу критики усіх дій влади.

По-третє, гарантією прав людини у правовій державі має стати громадянське суспільство, котре при потребі всі права людини і захищає, і, по-четверте, організація державної влади у правовій справедливій державі є такою, що у кожній владній структурі передбачене народне представництво, тобто престиж влади полягає не в її недосяжності, а в підтримці народом того чи іншого акту, у солідарності влади і народу.

Зрозуміло, що в такій державі не буде ні соціальних конфліктів, ні класової боротьби, вона захищатиме свободи і права людини як громадянина, даватиме можливість духовного розвитку, причому саме духовність (ідеали, переконання, прагнення, поривання) об'єднуватиме людей у суспільстві, і найвищим виявом цього творчого духовного процесу, що супроводжуватиметься творенням соціальної єдності, стануть морально-правові норми та їхнє втілення у праві. Право здійснюватиме такий самий синтез щодо суспільства, як душа щодо психіки [6, с.147].

Зважаючи на сказане вище, стає зрозумілим, що для сучасного періоду становлення правової держави такі ідеї Богдана Кістяківського, як узгодженість між різними партіями, організаціями і соціальними групами, визнання необхідності реорганізації державної влади із влади сили у владу права, утвердження правової держави як вищої форми державного буття, визнання орієнтації суті держави на людину, виокремлення правових норм як елемента духовного світу людини, встановлення суворого контролю і свободи критики діянь влади [7, с.73]. Сучасним політикам і правотворцям варто було б повчитися і вмінню толерантно ставитись до протилежних собі позиці, як це зробив

Б. Кістяківський, давши таке філософське обґрунтування права, в межах якого було знайдено компроміс між етико-нормативним підходом, з одного боку, та соціопсихологічиими емпіричними теоріями з іншого.

право людина кістяківський держава

Список використаних джерел

1. Грязин И. Текст права: Опыт методологического анализа конкурирующих теорій / И. Грязин. Таллинн: Ээсти Раамат, 1983.187 с.

2. Новгородцев П.И. Нравственный идеализм в философии права / Новгородцев П.И. // Проблемы идеализма. М.: Издание Moc. психологического общества. 1902. С.236-296.

3. Кістяківський Б. О Вибране/ Б.О. Кістяківський; пер. з рос.Л.Г. Малишевської; упоряди. Л.П. Депенчук. К.: Абрис, 1996.478 с. (Серія "Українські мислителі"),

4. Кистяковский Б. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных науки права / КистяковскийБ. М.: Издание Сабашниковых, 1916.704 с.

5. Фатеев А. Русский методолог права (Б.А. Кистяковский) /Фатеев Ар. - Харьков: Изд.М. Вильберберга, 1917. - 45 с.

6. Депенчук Л.П. Богдан Кістяківський / Лариса Депенчук. К.: Основи, 1995.174с.

7. Альчук М.П. Богдан Кістяківський про реальність об'єктивного права / М.П. Альчук // Проблеми філософії права. - 2008-2009-Т.6-7. - Київ-Чернівці. - С.73-78.

8. Фінько А. Є. Етичні засади політико-правової теорії Богдана Кістяківського: дис. на здоб. наук. ст. канд. філос. наук/ Фінько Антон Євгенович. - К., 2007.191 с.

9. Жукова Н.В. Філософсько-світоглядні засади соціально-політичної концепції Б. Кістяківського: дис. на здоб. наук. ст. канд. філос. наук/Жукова Наталія Володимирівна. Львів, 2005.180 с.

10. Прокопов Д. Теоретичне обґрунтування прав людини і громадянина у правовій концепції Б. Кістяківського / Д. Прокопов // Право України. Юридичний журнал. - № З, С.27-31.

Размещено на Allbest.ru