Геральдична атрибуція влади: минуле та сьогодення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Геральдична атрибуція влади: минуле та сьогодення

Мамонтова Е.В

На шляху самовизначення та боротьби за незалежність кожна нація обирає символи своєї єдності, які у процесах державотворення набувають функції атрибуції суверенітету держави. У державних символах сфокусовано традиції суспільства, його політична історія та сьогодення. Гідне та шанобливе ставлення до державних символів є не тільки чітким індикатором рівня національної свідомості її населення, але й служить запорукою високого авторитету країни у світі.

Відомо, що символ як такий є однією із найдавніших форм соціальної комунікації. Виконуючі у суспільстві подвійну функцію засобу передачі інформації та інструменту відокремлення «своєї» інформації від «чужої», він призваний визначати границі соціальної групи. He випадково, у витоків будь-якої нації та держави завжди стоїть певний набір символів. Кожна держава відтворює знаки своєї ідентичності у державних символах прапорі, гербі та гімні. Однак, даний комплекс атрибутів державного суверенітету остаточно сформувався лише у XIX ст. Адже, саме з цього часу державна символіка набуває статусу правової категорії. Сьогодні державним символом називають встановлений конституцією або окремим законом особливий, як правило, історично сформований відмінний розпізнавальний знак держави, якій уособлює її суверенітет та несе ідеологічне навантаження.

He зважаючи на те, що нині державна символіка є невід'ємною складовою політико-комунікативних практик, перед усім у їх офіційнопублічному вимірі, на теоретико-методологічному рівні її субстанційні характеристики та функціональне навантаження, що вона несе у політичному процесі, досліджені вкрай одностороннє, переважно у фокусі спеціальних історичних дисциплін геральдики, вексилології, сфрагістики, боністики тощо. Серед нечисленних спроб виявити властивості державного символу як феномену та категорії політики, відзначимо праці російських дослідників Є.Груздова, Г.Введенського, Г.Вілінбахова, М.Медведева, Д.Місюрова, Н.Соболевої та вітчизняних фахівців АГречила, В.Болгова, С.Вовканіча, В.Гавриленка, В.Головченка, Я.Іщенко, К.Наріжного, В.Сергейчука, В. та Г.Чепак та ін. Втім, як правило, у публікаціях названих авторів державні символи розглянуто автономно відпроцесів політичного розвитку суспільства, переважно у соціокультурному аспекті як статичні знакові системи. З особливою наочністю даний підхід проявляється у дослідженнях геральдичної складової символічного комплексу атрибуції державного суверенітету.

Дана стаття є спробою дослідити процес становлення практик геральдичної атрибуції влади у його історичному вимірі та виявити на цій основі специфічні характеристики гербу як політичного та державного символу. геральдичний атрибуція герб суверенітет

Численні джерела свідчать, що історично першим серед символічних атрибутів влади з'явився прапор. Причину цього, на наше переконання, слід шукати у тому, що у прапорі мінімалістськими засобами відтворюється найконцентрованіша символічна форма, спроможна репрезентувати ідею влади, національного та державного суверенітету у її необмежному числі метафоричних інтерпретацій. Як зазначає з цього приводу Ю.Лотман, елементарні за своїм вираженням символи володіють значно більшою культурно-смисловою ємкістю, «смисловою потенцією», аніж складні [ і,с. 193]. І саме абстрактний характер символізму прапору розширює поле його метафоричних виявлень, що і наділяє його статусом конституюючої структури, ядром національної та громадянської та символосфери.

Втім, не менш важливим елементом символічного простору нації та держави є герб. Адже, якщо прапор окреслює та відзначає суверенну територію, то герб юридично затверджує її.

Походження слова «герб» пов'язують із польським терміном herb (від нім. Erbe спадщина). У тлумачних словниках лексема «герб» визначається як «умовне зображення, надане державі, місту або знатному роду» (Д.Ушаков), «відмітний символічний знак держави, міста, дворянського роду або окремої особи тощо, зображений на прапорах, монетах, печатках, документах і т. ін.» (Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов, ред. В.Бусел.-K., 2001). Енциклопедичні визначення гербу містять його трактування як емблеми, спадкоємного знаку відмінності, сполучення фігур та предметів, яким налається символічне значення, що виражає історичні традиції володаря (носія) (БСЭ). Юридичні джерела тлумачать герб як розпізнавально-правовий знак, який створюють та використовують відповідно до правил геральдики та який служить символом держави, територіального або адміністративно територіального утворення, місцевого самоврядування, а іноді також іншого суб'єкту права (О.Сухарев). Дійсно, герб, як геральдична форма є знаком відмінності, який вказує не тільки на належність його носія до певної групи, корпорації, території, держави, але й сигналізує про права, якими він може бути наділений. Саме тому у визначенні гербу слід акцентувати увагу на правовому аспекті його функціонування. Адже, поза межами правового поля гербовий знак є лише іконічною емблемою, цінність якої може вимірюватися переважно естетичними критеріями.

Таким чином, можна відзначити, що герб одночасно є величиною соціальною, правовою та естетичною.

Найбільш повна класифікація гербів містить категорії державних, земельних або територіальних (включає герби провінцій, областей, міст та інших внутрідержавних територіально-адміністративних утворень), корпоративних (герби середньовічних цехів, сучасних промислових, торгівельних, наукових, спортивних та ін. об'єднань, корпорацій, товариств), родових (герби дворянських та буржуазних родів) та особистих. Сфера застосування гербів є досить широкою. Як знаки, зображені на витворах мистецтва, предметах майна, будинках, вони засвідчують особисту приналежність даних речей. Але зображені на прапорах, печатках, монетах, грошових знаках, архітектурних спорудах тощо герби перетворюються на знаки офіційної комунікації.

Питання походження гербу як різновиду атрибутивного знаку слід розглядати у контексті соціоантропогенезу. Знайомство із фаховою літературою з проблем геральдики, дозволяє стверджувати, що герб, як і прапор, генетично пов'язаний із феноменом тотемізму. Прообразом сучасних гербів вважаються наскальні символічні зображення тотемних об'єктів покровителів первісного племені. У епоху Давніх царств вже з'являються герби, функціонально наближені до сучасних. Вони широко використовувалися у якості абстрактних зображень емблем, які регулярно повторювалися на монетах, фалерах, медальйонах, печатках.

Поступово з виникненням територіальних утворень магічні практики, пов'язані із виготовленням членами роду оберегу із зображенням зооморфного родича прародителя, перетворили тотемний знак домінуючого роду на символ всієї спільноти.

У епоху Давніх царств вже з'являються герби, функціонально наближені до сучасних. Вони широко використовувалися у якості абстрактних зображень емблем, які регулярно повторювалися на монетах, фалерах, медальйонах, печатках.

Примітно, що саме у деспотіях Давнього Сходу відбулися і перші відомі спроби геральдичного втілення ідеї панування. Так, у ІІІ-му тис. до н.е. вже існував Герб Шумерських держав орел із левовою головою. Зауважимо, що саме орел і лев були й залишаються двома найбільш універсальними зооморфними символами, які уособлюють ідею верховної влади та верховенства як такого. Цікавою є їх геральдична історія. Так, орел виступав символом верховної влади та обороноздатності вже у імперських культурах Давньої Персії, античного Риму, Візантії. Остаточно статусу імперського символу орел набуває згодом у політичному та соціокультурному просторі християнської Європи. Відмітимо, що стилізоване зображення орла присутнє на багатьох родових гербах європейської аристократії. Так, відомий історик геральдики А.Г. Беклер у 1688 р. зіставляючи слова «орел» («Adier») та «дворянство» («Adel»), відзначав: «Дворянство походить від королівського орла, тому, там де немає орла, там не можу бути і дворянства. Королівський орел найкращій захисник дворянства а тінь від орлиних крил на користь лише орлу» [Цит. за: 2,с.56].

Поряд з орлом найпоширенішим геральдичним символом верховної влади є лев. Кожна традиційна культура переломлювала цей символ по-своєму. Зокрема, у Єгипті лев уособлював верховні божества Pa, Осіріса, Гора [3,с.277], у країнах Азії лев часто зображується із шарами символами сонця або космічної пустоти [4,с.448]. Існують також свідчення про розповсюдження коронованого лева як геральдичного знаку на землях давньої Вірменії [5]. Найпоширенішою емблемою влади над підданими став коронований лев у європейській геральдичній культурі. Мотив лева як знаку царської влади є характерним і для вітчизняної геральдичної традиції. Так, лев вважався знаком Володимира. Зображення лева стало територіально-династичним знаком Галицько-Волинського князівства.

Однак, у зародженні феномену геральдики домінуючим фактором, на нашу думку, стали процеси, пов'язані із становленням майнових інститутів. Адже з ускладненням соціальної структури завжди ускладнюються і відносини влади та власності, що вимагає їх проектування на рівень свідомості. В наслідок цього у індивіда виникає потреба у постійному повідомленні про своє місце у групі. Поряд із іменем, формою такого повідомлення і стає графічне зображення прототип майбутньої геральдичної форми. Таким чином, геральдичний знак, як і будь-який інший, разом із функцією розрізнення, виконує функцію відзначення власності. Втім, зауважимо: дана функція є похідною. Адже, знаком власності може виступати тільки знак, який вже означує власника.

У цьому зв'язку необхідно підкреслити, що геральдична форма, як прообраз будь-якого гербу, зокрема й гербу державного, є специфічним інструментом соціальної ідентифікації. При чому, за допомогою абстрактного знаку ідентифікується тільки та сфера соціального буття, яка відбивається у соціально значущому порядку речей. Через власну абстрактну іконічну ознаку індивід не тільки сигналізує навколишньому середовищу про своє положення у колективній ієрархії, але й знову і знову знаходить себе соціально, закріплюючи свій соціальний статус у групі через особистий протогеральдичний знак. Поступово великого значення набуває не тільки прагнення заявити про своє існування навколишньому світові, але і сам факт володіння певними якостями та статусами. У ситуації відсутності гарантії збереження положення у групі, об'єкти, які нагадують зовнішньому оточенню про присутність у індивіда бажаних якостей та станів і стають, власне, його особистими символами. Це та символіка, яка, за словами Є.Груздова, відповідає екзистенційному шару культури [6,с.47].

Таким чином, сягаючи своїм корінням у процеси антропогенезу, з переходом до соціально стратифікованого типу колективного існування, геральдика перетворюється на соціальний інститут ідентифікації. Іконічні відзнаки влади, власності, станової, релігійної, професійної приналежності поступово займають ключове місце у семіосфері політично організованих суспільств. Втім, тільки у християнських державах Середньовіччя геральдика набуває якості системи, у межах якої геральдичні знаки герби стають чіткими координатами положення їх носіїв у соціальному та політичному просторах.

Як вважають фахівці [7], формуванню геральдики передувало безсистемне ходіння численних, переважно господарських, заснованих на принципі майнового маркірування емблематичних знаків, які використовувалися для оформлення прапорів, монет, печаток, зброї, різних знаків власності. Маючи досить різноманітне походження (давньосхідне, античне, варварське), згодом ці різнобарвні зображення перейшли у герби і стали ядерними елементами європейської геральдичної системи. Так, перші фамільні герби аристократичних родів Європи виникли у епоху хрестових походів (XI XIII ст.) і були складовою лицарської культури. Поступово, із поширенням звичаю та закріпленням тісного зв'язку геральдичної системи із соціальними ролями, лицарські емблеми набули статусу спадкоємних. Іншим джерелом окремих дворянських гербів стали емблеми древніх міст. Згодом деякі родові герби аристократичних династій перетворилися на герби феодальних монархій. При чому, у випадку зміни правлячої династії у геральдичному атрибуті державного утворення часто залишалися елементи гербів попередніх правителів.

Революційні події XVII XVIII ст., що вивели на авансцену політичного життя клас буржуазії, позначилися і на розвитку європейської геральдичної культури. Так, саме у цей час у Франції, де у фіскальних цілях був розпочатий продаж гербів представникам недворянських станів, з'явилися перші герби буржуазних родин (без шолома й нашоломника) [8.С..62-65].

На іншій основі виникли родові герби у Польщі, де здавна існували прапори з родовими знаками, навколо яких у випадку військової небезпеки об'єднувалися землевласники сусіди. Число цих прапорів було постійним й кожна нова особа приписувалася до одного з існуючих прапорів. Ці родові знаки (у значній мірі загальні для всіх слов'янських народів) були підпорядковані правилам геральдики, запозичених із західноєвропейської практики. Багато з них стали гербами польських дворянських родів [9; 10].

Формування геральдичної системи Росії відбувалося у кільватері її політичної історії. І хоча період виникнення геральдики в Росії істориками визначається по різному: від домонгольских часів до XVII ст., перші дворянські герби європейського зразку з'явилися наприкінці XVI початку XVII ст., втім їх широке розповсюдження почалося з реформами Петра І, зокрема, після скасування інституту місництва. Офіційна кодифікація родових гербів почалася з кінця XVIII ст. зі складанням «Загального гербовника». У гербах російських стародавніх родів були використані зображення на печатках спадкових князів і мотиви земельної прапорової геральдики Давньої Русі. Геральдичні традиції Польщі та інших європейських держав було покладено в основу родових гербів аристократичних династій, які мали іноземне походження. Герби новоподарованих дворян складалися відповідно до їхніх чинів і заслуг[ Див.: 11; 12]. У дореволюційній Росії широкого розвитку отримав інститут територіальної геральдики: герби були у всіх губерній, областей, міст, градоначальств, посадів і фортець. Втім, державна емблематика Росії бере свій початок у XV ст. з появою двоглавого орла на печатці Великого князя Івана III.

Сьогодні, за виключенням держав із монархічною формою правління (Великобританія, Данія, Бельгія, Швеція тощо), геральдична атрибуція яких будується на основі фамільних гербів правлячої династії, герби більшості країн Європи майже не нагадують феодальних земельних та аристократичних емблем. Так, у державних геральдичних символах багатьох республік відображено прагнення їх народів до соціальної справедливості (Австрія, Італія, Франція тощо).

Складні й драматичні процеси здобуття незалежності відзеркалено у гербах країн третього світу. Зокрема, Африканський континент, піднявшись у 1960-х рр. на боротьбу з колоніалізмом, став справжнім полігоном для відпрацювання нових підходів у сфері герботворення, заснованих на ламанні устояних геральдичних канонів. А у частині латиноамериканських республік, що відстояли суверенітет, було відновлено символіку давньоіндіанських цивілізацій.

Історія геральдичного самовизначення країн пострадянського простору є відбиттям національної та політичної історії їх народів, літописом процесу державного будівництва.

Стислий ретроспективний огляд становлення геральдики як компоненти соціально-політичного простору дозволяє стверджувати, що державне герботворення тісно вплетене у національні культурні традиції і відбувається у полі національної символосфери. Як невербальна система знаків, які зберігають та передають інформацію, геральдика є специфічною мовою. Ця мова, за словами Г. Вілінбахова, «має свою граматику, морфологію, синтаксис й свої діалекти. Як європейські мови відрізняються від японської, так і європейська геральдика відрізняється від японської. Як німецька мова відрізняється від англійської, французької, російської, так і німецька геральдика відрізняється від англійської, французької, російської. І ця різниця не дає підстави говорити, що десь геральдика існує, а десь ні» [ 13,с. 15].

З цього приводу слід відзначити, що у світовій практиці досі не встановлено повну регламентацію нормативних засад державного герботворення. Наприклад, в Італії функції герба виконує державна емблема досить умовного геральдичного характеру, яка не вписується у жорсткі геральдичні канони. У італійському гербі 1948 р. поєднуються зображення п'ятикутної зірки (найдавніше іконографічне зображення Італії), металевого зубчастого колеса (символ праці, що віддзеркалює зміст першої статті Конституційного закону: «Італія демократична республіка, заснована на праці») та двох типових представників італійської флори півдня та півночі: гілок маслинового дерева і дуба.

Самобутній спосіб геральдичної атрибуції обрала й Франція, де відсутній інститут державного гербу у його традиційному значенні. З огляду на те, що у політичній культурі французького суспільства державний герб міцно асоціюється із монархією, з падінням останньої функцію державного гербу стала виконувати загальновідома емблема з лікторським пучком (символом влади й республіки) та орденом Почесного легіону, яка у великому варіанті об'єднує успадковані з часів середньовіччя герби 56 французьких історичних провінцій і територій [ 10,с. 105]. Крім того, у офіційній публічній комунікації сучасної Французької республіки паралельно використовуються декілька знаків. Французи також вважають національним символом Франції Маріанну символічний жіночий образ, що уособлює Францію. Саме Маріанна, починаючи з 2003р., зображується в якості елемента державної символіки на офіційних документах та нотних бланках дипломатичних представництв Франції.

Однак найпоширенішою у Європі та світі залишається класична модель використання малого, середнього та великого гербів. За канонами геральдики малий герб складається із двох найбільш семантично насичених елементів щита та безпосередньо гербу, середній герб зображується у супроводженні шолома, навершшя та намету, а великий герб включає у себе усі геральдичні атрибути шолом, нашоломник, намет, щитотримач, мантія, корону та девіз. Останній, з перетворенням династичних гербів на державні (імперські), набув у багатьох країнах автономного статусу та увійшов до арсеналу символічної атрибуції державного суверенітету як самостійна складова. Через девіз у лаконічній та доступній формі, яка не потребує тлумачень та не містить двозначностей, артикулюються місія держави та її цілі. Саме у девізі сконцентрована сутність національного духу та окреслюється формула самоусвідомлення народу як єдиної нації.

Наголошуючи на генетичному зв'язку девізу та гербу, відмітимо, що як геральдична форма герб характеризується тим, що, на відміну від інших іконічних знаків, визначається сукупністю гербових форм, а, значить, створює своєрідну знакову систему систему засобів накопичення, зберігання та передачі інформації. І хоча питання про формування гербової системи є одним із найскладніших для сучасної геральдики [8,с.42], її системна природа не викликає сумнівів. Саме ця властивість геральдики у поєднанні із прапором та гімном і створює символічний комплекс атрибуції, який задає семіотичні параметри існування всієї національної та громадянської символосфери.

Підсумовуючи огляд історії становлення практик геральдичної атрибуції влади та державного суверенітету відзначимо, що семантичне та функціональне навантаження гербу як політичного та державного символу трансформувалося разом із змінами у духовній та політичній сферах суспільства.

He зважаючи на те, що природу гербу визначає явище тотемізму, як знак інституційної атрибуції, герб виникає у процесі політогенезу. Тільки з появою державних утворень емблематичні знаки належності перетворюються на спадкоємний знак відмінності і отримують, окрім семіотичного, правове навантаження. Сьогодні державний герб це закріплений у законодавстві офіційний умовний знак, який через графічне та кольорове зображення окремих фігур виражає коло певних ідей політичного характеру та символізує суверенітет держави.

Отже, якщо прапор символізує країну і є універсальним маркером держави та нації, девіз є відображенням їх базових духовних та політичних цінностей, гімн є анотацією державної ідеології, то герб уособлює у собі ідею державної влади і, як політичний символ, виконує функцію її атрибуції.

Список використаних джерел

1. Лотман Ю. М. Символ в системе культуры [Текст] / Ю. М. Лотман Избранные статьи в трех томах. Т.І. Статьи по семиотике и топологии культуры. Издание выходит при содействии Открытого Фонда Эстонии. Талин: Александра, 1992. С. С. 191 200.

2. 2.3игуненко С.Н. Знаки и символы [Текст] / С.Н. Зигуненко. М.: ООО «Издательство АСТ»: ООО «Издательство Астрель»: ООО «Транзиткнига», 2004. 463 с. (Великие и знаменитые).

3. Символы. Знаки. Эмблемы. Энциклопедия [Текст] /Авт. сост. В. Андреева и др. М.: ООО «Издательство Астрель»: ООО «Издательство АСТ», 2004. 556 с. (ADMARGINEM).

4. Полная энциклопедия символов [Текст] / Сост. В.М. Рошаль. М.: АКТ; СПбб: Сова, 2006-515 с.

5. В Товмасян А. Тысячелетние символы государсвенности [Текст] / В. Товмасян / Голос Армении. №85. 1 августа. 2009.

6. Груздов Е. Геральдика за семиотикой и символогией [Текст] / Е. Груздов // Культурологические исследования в Сибири. Омск, Изд-во Омского пед. унив,№ 1. -2000. с 44-53.

7. Медведев М. Геральдика [Текст] / М. Медведев // Словарь средневековой культуры / Под ред. А.Я. Гуревича. Изд-во «Росспэн». М., 2003.

8. 8.ЧерныхА.П. Геральдика. Введение в специальные исторические дисциплины: Учеб. Пособие [Текст] / А.П. Черных. М.: Изд-во МГУ, 1990. с.40-81.

9. Цітоу А. Сфрагістьїкаігеральдыка Беларусі [Текст] / А. Цітоу. Мн.: РІВШ БДУ, 1999^ 176 с.

10. Болгов В. Геральдика. Рассказы о гербах, эмблемах, символах [Текст] / В. Болгов, В. Чепак, Г. Черак Г. К.: Украинская академия геральдики, товарного знака и логотипа, 2005. 160 с. С ил. (Серия «Библиотека символики»),

11. И.Лакиер А.Б. Русская геральдика [Текст] / А. Б. Лакиер; подготовка текста и послесловие Н.А. Соболевой. М.: Книга, 1990. 432 с.

12. Силаев А.Г. Истоки русской геральдики [Текст] / А.Г. Силаев. М.: ФАИРПРЕСС, 2000. 241 с.;

13. Вилинбахов Г.В. Понятие геральдики [Текст]/ Г.В. Вилинбахов // Miscellanea humanitaria philosophiae. Очерки по философии и культуре. К 60-летию профессора Юрия Никифоровича Солонина. Серия «Мыслители». Выпуск 5 2001. С, 14 24.

Размещено на Allbest.ru