Основні види владних відносин та їх класифікація

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні види владних відносин та їх класифікація

Краснокутський О.В.

Концептуалізуючи владу як соціально-філософську категорію, що позначає здатність суб'єкта підпорядкувати об'єкт для забезпечення досягнення певних цілей на основі соціальної відповідальності, ми акцентуємо увагу на основних сутнісних характеристиках, структурних аспектах владного феномена підпорядковуючу силу, цільовий аспект, вольовий аспект, соціальну відповідальність, які разом формують єдину складну багаторівневу сутність владних відносин.

Сутність феномена влади характеризується наявністю внутрішньої, глибинної, прихованої, відносно стійкої сторони даного явища, яка визначає його природу, сукупність рис та інші характеристики. Сутність влади виявляє себе в явищах, які слугують її проявом. Явище влади виражає, як правило, лише деяку грань сутності, один з її аспектів і способів організації.

Із точки зору матеріалістичної діалектики, явище і сутність різні рівні об'єктивної реальності, діалектично пов'язані протилежності. Вони не співпадають, але взаємопокладають, взаємодоповнюють, взаємообумовлюють, передбачають одна одну.

Можливість пізнання, його руху від зовнішніх, поверхневих спостережень до розкриття їх причин, закономірностей забезпечена діалектичним зв'язком сутності й явища. Сутність виявляє себе в явищах, а явище є проявом сутності. Пізнання сутності влади досягається шляхом пізнання явищ влади.

Явища влади це різноманітні події, випадки, факти і все те, що в суспільнополітичному житті, реальності має місце, в чому виявляється, позначається сутність влади. Владні явища відображають життя в сфері влади у всій її багатогранності й багатстві її змісту. Завдання соціальної науки за масою явищ виявити сутність. При цьому потрібно мати на увазі, що в конкретний історичний період розкривається не вся сутність. Із плином часу відкриваються все нові і нові ірані та ракурси сутності, породжуючи багатство проявів і форм як у соціальному світі, так і в його теоретичних моделях. І людське пізнання, рухаючись углиб явища, тцо вивчається, відкриває для себе з кожним разом нові рівні сутності, просуваючись від сутності першого порядку до другої, третьої і т.д.

Так, кратологічною думкою давнини були виявлені два сутнісних аспекти влади підпорядковуюча сила і цільовий аспект, у період Середньовіччя та Відродження отримав своє осмислення вольовий аспект сутності влади, і лише в Новітній час, наприкінці XX століття, почався розгляд соціальної відповідальності як істотної характеристики феномена влади. Оскільки розгляд соціальної відповідальності як сутнісного структурного аспекту влади почався в історії кратологічної думки набагато пізніше, ніж усіх інших сутнісних структурних аспектів феномена, що розглядається нами, то цілком можливо визначити наступний основний напрямок подальшого розвитку кратологічного знання: осмислення і теоретична розробка соціальної відповідальності у сфері владних відносин і владного буття.

Якщо розглядати досліджуване нами явище в рамках категорій «загальне, одиничне, особливе», то конструкція поняття влади як соціально-філософської категорії, що позначає здатність суб'єкта підпорядкувати об'єкт для забезпечення досягнення певних цілей на основі соціальної відповідальності, буде загальною теоретичною моделлю феномена влади для всіх рівнів об'єктивної реальності, оскільки відображає об'єктивно існуючу тотожність між явищами, процесами, властиву багатьом явищам, процесам у межах конкретної якісної визначеності.

Оскільки одиничне це окреме явище (або подія), яке характеризується відповідними просторовими і часовими межами, відповідною визначеністю, то під одиничною теоретичною моделлю феномена влади будемо розуміти теоретичну конструкцію одиничного, конкретного явища влади в певний момент часу і в певному місці. Одиничне явище влади це те, що ми можемо спостерігати постійно, повсюдно у владній реальності.

Особливе те, що є загальним стосовно одиничного й одиничним стосовно загального. Оскільки влада на різних рівнях і в різноманітних сферах соціального життя виступає в різних своїх видах, маючи при цьому особливі прояви і характеристики, то теоретичні конструкції цих видів і є особливими теоретичними моделями феномена влади. Доречно більш детально зупинитися на розгляді основних видів влади та їх класифікації.

У кратологічній літературі зустрічається безліч варіантів класифікації видів влади. У якості основ такої класифікації частіше за все виступають: 1) сфера здійснення влади (влада соціальна, політична, духовно-ідеологічна та ін.); 2) формаційний тип суспільних відносин (влада рабовласницька, феодальна і т.д.); 3) специфіка суб'єкта й об'єкта влади (влада індивідуальна і колективна, державна і недержавна і т.п.); 4) мотиви і джерела підпорядкування об'єкта влади її суб'єкту (примушення, спонукання, переконання тощо). Радянські дослідники в своїх роботах найбільшу увагу приділяли класифікаціям першого і другого типів, оскільки осмислювали владу в широкому суспільно-політичному масштабі [1;2;3;4;5;6]. Зарубіжні дослідники, навпаки, у своїх роботах віддавали перевагу класифікаціям третього і четвертого типів, оскільки розглядали владні відносини в основному на індивідуальному рівні [8;9;10;11].

Вважаємо, що відмінності між класифікаціями видів влади зумовлюються, з одного боку, розходженнями в концептуальному баченні проблеми влади, наявністю різноманітних концепцій цього явища, а з іншого, вибором основ класифікації.

Так, деякі дослідники (Г.JIaccyелл, В.Халіпов та ін.) прагнуть максимально повно відобразити весь нюанс владних відносин; і їх класифікації характеризуються значним числом позицій [10;12]. Інші (М.Кейзеров, Д.Ронг та ін.) цілком правомірно фіксують тільки найбільш загальні відмінності даних відносин і виділяють у своїх класифікаціях відносно небагато видів влади [ 1; 11; 13].

Розробляючи свій варіант класифікації, ми,-оскільки розглядаємо феномен владив широких суспільно-політичних рамках, спиралися на роботи вітчизняних дослідників, прагнучи, по можливості, запропонувати своє оригінальне розв'язання цього питання.

На наш погляд, у класифікації основних видів влади мають бути враховані два принципових моменти. Вона повинна, по-перше, відповідати представленій концепції влади, запропонованому трактуванню цього феномена, і по-друге, відображати найбільш суттєві відмінності між основними видами владних відносин.

У зв'язку з цим доцільно запропонувати класифікацію основних видів влади за двома різними підставами:

залежно від ускладнення способу організації соціально-політичної життєдіяльності суспільства (влада соціальна, політична, державна, міждержавна);

за масштабом функціонування й впливу в соціальній системі (мікровлада, мезовлада, макровлада і мегавлада).

Передусім зазначимо, що з розвитком суспільства відбувається і розширення спектра прояву феномена влади. На світанку людської цивілізації у первіснообщинному суспільстві первинним видом влади була соціальна влада. Вона здійснювалася на основі звичаїв, традицій, моралі, забезпечуючи цілісність, стабільність первіснообщинного суспільства. Потім, з ускладненням соціально-політичного життя суспільства, появою приватної власності, соціальної нерівності та класової диференціації виникає якісно новий вид політична влада, яка дозволяє тій або іншій соціальній групі, не порушуючи суспільних норм, розширювати сферу свого впливу, реалізовувати свої інтереси, потреби в масштабах усієї соціальної спільноти. Далі, з появою такої політичної форми організації суспільства, як держава, виникає і державна влада, яка дає право й можливість державі та її інституційним органам (адміністративному апарату) розпоряджатися життєдіяльністю суспільства, застосовувати у разі соціальної непокори спеціальні заходи примушення, врегульовані правовими нормами.

І, нарешті, з настанням ери загальної глобалізації та міжнародної інтеграції зростає роль легітимних міжнародних і міждержавних інституцій (ООН, Рада Європи і т.д.), покликаних вирішувати проблеми загальносвітового порядку або реалізовувати інтереси групи держав у певному регіоні світу; поступово відбувається становлення й розвиток особливого виду міждержавної влади, носії якої, ґрунтуючись на нормах міжнародного права, володіють здатністю підпорядковувати якусь частину світової спільноти для забезпечення досягнення певних цілей, пов'язаних із вирішенням загальносвітових, глобальних проблем. Отже, первинною підставою для класифікації основних видів влади будемо вважати ускладнення способу організації соціальнополітичної життєдіяльності суспільства. Відповідно до даної підстави виділимо наступні види влади: соціальна, політична, державна, міждержавна.

Серед наведених вище основних видів влади особливе місце в життєдіяльності суспільства як соціальної системи займає політична влада, яку доцільно визначити як соціально-філософську категорію, що позначає здатність суб'єкта політики підпорядкувати об'єкти політики для забезпечення досягнення певних політичних цілей на основі політичної відповідальності.

Феномен влади, функціонуючи в надскладній соціальній системі людському суспільстві, має різні масштаби свого впливу. Можна виділити наступні чотири основні рівні соціальної системи: мікрорівень, мезорівень, макрорівень і мегарівень. Отже, залежно від масштабу функціонування і впливу в соціальній системі, виділимо такі види влади: мікровлада (розповсюджується в низових ланках, на нижчому рівні суспільної системи, характеризується незначним обсягом владних повноважень, концентрується навколо малих соціальних груп), мезовлада (розповсюджується на середньому, проміжному рівні суспільної системи, характеризується середнім обсягом владних повноважень, концентрується навколо малих і середніх соціальних груп), макровлада (розповсюджується на вищому рівні суспільної системи, характеризується великим обсягом владних повноважень, концентрується навколо середніх і великих соціальних груп) і мегавлада (розповсюджується на найвищому рівні суспільної системи, характеризується гранично великим обсягом владних повноважень, концентрується навколо великих соціальних груп). Кожний з цих видів влади існує на певному рівні суспільної системи, характеризується певним обсягом владних повноважень, концентрується навколо певного кола соціальних груп, а значить має чітко визначений масштаб свого функціонування і впливу в соціальній системі. Тому ще однією підставою для класифікації основних видів влади потрібно вважати масштаб функціонування і впливу в соціальній системі. Відповідно до цієї підстави можна виділити такі види влади: мікровлада, мезовлада, макровлада, мегавлада.

Думається, що описана вище класифікація основних видів влади, з одного боку, відповідає представленому в даній роботі поясненню влади, трактуванню останньої як здатності суб'єкта підпорядкувати об'єкт для забезпечення досягнення певних цілей на основі соціальної відповідальності, а з іншого, відображає найбільш суттєві відмінності між основними видами владних відносин.

Доцільно відмітити, що з еволюцією суспільства відбувається становлення, розвиток і інших (неосновних) видів влади, зокрема тих, які характеризуються, передусім, впливом на особистість людини, її внутрішній світ, духовність людей та їх груп. Так, із виникненням такого осередку мікросоціальної системи суспільства, як сім'я, відбувається становлення сімейної (батьківської) влади. У різні часи у різних народів цей вид влади мав свою специфіку, свої неповторні риси, але майже завжди його роль головним чином зводилася до становлення, формування особистості людини, її внутрішнього світу. При цьому особливість сімейної влади полягає в тому, що вона здійснює свою роль в основному на буденному, життєвому рівні, спираючись переважно на матеріальні засоби впливу (примус, безпосередню фізичну силу і т. д.) на становлення, формування особистості кожного члена сім'ї, його внутрішнього світу.

Крім того, в соціально-неоднорідному суспільстві поступово формується і такий вид влади, як духовна (релігійна) влада, роль якої в цілому зводиться до становлення, розвитку особистості людини, її внутрішнього світу і духовності малих та великих соціальних груп. При цьому духовна влада здійснює свою функціональну роль шляхом застосування релігійної форми світогляду, специфічної сторони людської ментальності пов'язаної з духовною сутністю людини, спираючись в основному на духовні засоби впливу (релігійні норми, ідеї і т.ін.) на становлення, розвиток особистості людини, її внутрішнього світу, духовності малих і великих груп людей. Якщо сімейна влада здійснюється в суспільстві на мікрорівні та впливає, передусім, на особистість члена сім'ї, його внутрішній світ, то духовна влада реалізується, як правило, на всіх чотирьох основних рівнях суспільної системи (мікрорівні, мезорівні, макрорівні, мегарівні) і впливає як на особистість людини, її внутрішній світ, так і на духовність малих і великих соціальних груп у цілому. У своєму розвитку духовна влада проходить ряд стадій, еволюціонуючи від найпростіших форм, пов'язаних із тими або іншими релігійними течіями, до глобальних форм, вписаних у духовний світ усього людства.

Таким чином, влада як явище соціальне, породжене в надрах людської цивілізації, змінюється і розвивається разом з останньою, утворюючи при цьому свої різновиди.

У характеристиці процесу розвитку влади, усіх видів владних відносин, важливу роль відіграють такі діалектичні категорії, як причина і наслідок, можливість і дійсність.

Розглядаючи владу як підпорядковуючу силу, тобто каузальне суспільне відношення, сторони якого суб'єкт і об'єктпов'язані причинним зв'язком, необхідно передусім звернутися до визначення категорії причинності або каузації (від латин, causa причина). У вітчизняній філософській думці з цього приводу склалося досить чітке уявлення. Дослідники одностайно погоджуються з тим, що, по-перше, в категорії причинності відбивається один із видів об'єктивного загального універсального зв 'язку між явищами (процесами) в навколишній реальності, по-друге, найважливішою особливістю такого виду зв'язку є те, що при ньому одне явище причина зумовлює інше явище наслідок [14; 15,с.210-215; 16,с.З; 17,с.5]. Тому причинність у загальній формі можна визначити як категорію, що відображає один із видів об'єктивного зв'язку явищ, при якому одне явище (причина) зумовлює інше явище (наслідок). Під причиною зазвичай розуміється явище, яке за певних умов із необхідністю викликає, зумовлює інше явище або ж обумовлює в ньому зміни. При цьому наслідок трактується як явище, яке спричиняється (породжується) або змінюється під дією відповідної причини.

Потрібно зазначити, що співвідношення причини й умов трактується філософською думкою по-різному. Більшість вітчизняних авторів розрізнює причину та умови за характером дії факторів, що їх складають: причина має активний характер, її зміна зумовлює зміни і в характері наслідку, вона безпосередньо звернена до наслідку, а умови впливають на наслідок тільки опосередковано, через причину [18,с.5-34].

Виходячи з описаних вище уявлень про причину і наслідок, а також запропонованого в даній роботі розуміння основних сутнісних структурних аспектів феномена влади підпорядковуючої сили, цільового аспекту, логічно заявити наступне: у владному відношенні причина це навмисна дія суб'єкта (здійснювана за наявності певних умов ресурсів влади), спрямована на підпорядкування об'єкта для забезпечення досягнення певних цілей, що з необхідністю спричиняє підпорядкування об'єкта, яке зумовлює реалізацію певних цілей владного відношення, а наслідок це підпорядкування об'єкта, яке зумовлюється відповідною дією суб'єкта і спричиняє остаточні наслідки: реалізацію певних цілей владного відношення.

У категоріях «можливість» і «дійсність» владне відношення характеризується передусім із точки зору його становлення, розвитку, руху від причини до наслідку.

Зазвичай поняття дійсності вживається в двох значеннях: «широкому» і «вузькому»[19,с.510;20,с.82]. У «вузькому» значенні дійсність це конкретне буття окремого об'єкта в певний час, у певних умовах. Дійсність має в цьому значенні своїм антиподом можливість (потенційне існування даного об'єкта). Саме у «вузькому» значенні вживання поняття дійсності найбільш доцільно, оскільки дане поняття може бути співвіднесене з поняттям можливості. При такому підході категорія «дійсність» визначається як здійснена можливість. Оскільки, по-перше, можливість і дійсність тісно взаємопов 'язані одна з одною, а по-друге, сама категорія « дійсність» визначається через термін «можливість», то уявляється доцільною точка зору тих авторів [21 ,с.5;22,с.393], які визначають категорію «можливість» у тісній відповідності з категорією «дійсність», через сам термін «дійсність». Із цієї точки зору можливість можна визначити ж категорію, що позначає певну передумову нового, того, що наступає, стає дійсністю при наявності певних умов.

Виходячи із запропонованого в даній роботі пояснення феномена влади, розуміння категорій «можливість» і «дійсність», доцільно змалювати контури бачення можливості й дійсності у владному відношенні. Можливість владного відношення (влада як стан потенції) означає те, що суб'єкт, наділений владними повноваженнями, буде здатний за певних умов наявності ресурсів влади, відповідного наміру суб'єкта і тін. підпорядкувати об'єкт для забезпечення досягнення певних цілей на основі соціальної відповідальності. Дійсність владного відношення (влада як процес реалізації) це актуалізоване владне каузальне відношення, в якому суб'єкт виконує дію, спрямовану на підпорядкування об'єкта для забезпечення досягнення певних цілей, і внаслідок даної дії відбувається підпорядкування об'єкта, що зумовлює подальшу реалізацію певних цілей.

Таким чином, влада ж явище соціальне, породжене в надрах людської цивілізації, змінюється і розвивається разом з останньою, утворюючи при цьому свої різновиди. У характеристиці процесу розвитку влади, усіх видів владних відносин важливу роль відіграють такі діалектичні категорії, ж причина і наслідок, можливість і дійсність. Доцільно проводити класифікацію основних видів владних відносин за двома підставами: 1) залежно від ускладнення способу організації соціально-політичної життєдіяльності суспільства (влада соціальна, політична, державна, міждержавна); 2) за масштабом функціонування й впливу в соціальній системі (мікровлада, мезовлада, макровлада і мегавлада).

влада соціальний політичний суспільство

Список використаних джерел

1. Кейзеров Н.М. Власть и авторитет. Критика буржуазных теорій / Н.М.Кейзеров. -M.: Юрид. лит., 1973. 264 с.

2. Ким А.И. Общественная власть как разновидность социальной власти / А.И.Ким // Проблемы советского государства и права. Иркутск, 1975. Вып. 8. С. 3-11.

3. Кравченко И.И. Средний («мезо») уровень политической и неполитической власти / И.И.Кравченко // Власть: философско-политические аспекты /АН СССР. Ин-т философии; Отв. ред. В.В. Мшвениерадзе. М.: Ин-т философии АН СССР, 1989. С. 6-25.

4. Ледяева О.М. Власть как предмет социально-философского анализа: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. филос. наук: спец. 09.00.01 «Онтологія, гносеологія, феноменологія» / О.М.Ледяева. Иваново, 1989. 19 с.

5. Макаров Б.М. Понятие общественной власти и её системы / Б.М.Макаров // Вестник МГУ Серия 12. Право. 1971. -№ 1. С. 43-52.

6. Усачёв В. Л. Социальная власть (понятие и разновидности) / В. Л. Усаче в // Вестник Московского ун-та. Серия 12. Право. 1976. -№ 6. С. 67-74.

7. De Crespigny A. Power and Its Forms / De Crespigny A. // Political Studies. 1968. Vol. 16, №2.-P. 192-205.

8. French J.R.P.Jr. The Bases of Social Power / French J.R.P.Jr., Raven B. // Studies in Social Power / ed. by D. Cartwright. Ann Arbor: University of Michigan, Institute for Social Research, 1959. P. 150-167.

9. Goldman A.I. Toward a Theory of Social Power / A.I. Goldman // Philosophical Studies. 1972. Vol. 23, №4.-P. 221-268.

10. Lasswell H.D. Power and Society / Lasswell H.D., Kaplan A.K.. New Haven: Yale University Press, 1950. 120 p.

11. Wrong D.H. Power: Its Forms, Bases, and Uses. With a New Preface / Wrong D.H. Oxford: Basil Blackwell, 1988. 237 p.

12. Халипов В.Ф. Кратология как система наук о власти / В.Ф.Халипов. М.: Республика, -303 с.

13. Ледяев В.Г. Формы власти: типологический анализ // Политические исследования. - -№ 2.-С. 6-18.

14. Булатов М. Причинність / М.Булатов // Філософський енциклопедичний словник. К.: Абрис, 2002. С. 523.

15. Материалистическая диалектика: В 5 т. / Под общ. ред. Ф.В.Константинова и В.Г.Марахова; отв. ред. Ф.Ф.Вяккерев. -М.: Мысль, 1981. -Т. 1: Объективная диалектика. -374 с.

16. Свечников Г.А. Диалектика причинной святи / Г.А.Свечников. М.: Изд-во «Знание», 1967.-30 с.

17. Яхот О. Причина и следствие / О.Яхот. М.: Изд-во «Знание», 1957. 48 с.

18. Парнюк М. А. Концепция детерминизма в диалектическом материализме / М.А.Парнюк // Современный детерминизм и наука: сб.статей: в 2 т. Новосибирск: Наука, 1975. -- Т. 1: Общие проблемы детерминизма. С. 5-34.

19. Алексеев П.В., Панин А.В. Философия. Учебник / П.В.Алексеев, А.В.Панин. М.: ПБОЮЛ, 2001.-608 с.

20. Возможность и действительность / Парнюк М.А., Кирилюк А.С., Кизима В.В. и др.; редкол.: М.А.Парнюк (отв. ред.). К: Наукова думка, 1989. 288 с.

21. Мостепаненко М.В. Что такое возможность и как она превращается в действительность / М.В.Мостепаненко. М.: Госуд. изд-во полит, ли-ры, 1957. 52 с.

22. Філософський енциклопедичний словник / Під ред. В.І.Шинкарука. К.: Абрис, 2002. 742 с.

Размещено на Allbest.ru