Основні підходи до визначення критеріїв та чинників ефективності виборчих систем

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні підходи до визначення критеріїв та чинників ефективності виборчих систем

виборчий система депутат політичний

Мостіпан О.М.

Дослідження різних типів виборчих систем відбувається в контексті вирішення проблеми створення найбільш оптимальних варіантів для певних умов місця і часу. У цьому відношенні постає проблема вимірювання ефективності виборчих систем. Оскільки процедура вимірювання вимагає існування критеріїв, необхідно виокремити критерії для вимірювання ефективності виборчих систем.

Проблема виокремлення критеріїв для вимірювання ефективності виборчих систем вирішувалась у дослідженнях Е. Андрютценка [9], М. Головатого [1], Т. Дешко [8], В. Дзюндзюка [6], Т. Kica [2, 5], М. Маркова [7], Е. Нілі [12], А. Романюка [3], М. Рябця [4],Г. Саймона [11], А. Чемериса [10] та інших працях вітчизняних і зарубіжних учених.

У науковій літературі, особливо з економіки, можна часто зустріти приклади вирішення проблеми вимірювання ефективності. У соціальній і суспільно-політичній сфері наукових досліджень також працюють фахівці, які займаються дослідженням ефективності соціально-політичних явищ та процесів. Зазначимо, що у політичній науці поняття ефективність використовується доволі рідко, хоча в смисловому навантаженні науковці часто мають його на увазі, особливо в дослідженнях різних типів виборчих систем, їх порівнянні, віднаходженні оптимальних варіантів.

Т. Kic пропонує використовувати наступні критерії для вимірювання ефективності виборчих систем 1) стабільність політичної системи; 2) кількість партій; 3) сутність партій, що розкривається через рівень партійної єдності та дисципліни, а також партійні альянси та інші методи співпраці партій; 4) зв'язок між депутатом і виборцями; 5) стратегія виборчих кампаній; 6) політичний кадровий добір. Запропоновані дослідником критерії можна вважати спільними для вимірювання ефективності різних типів виборчих систем, проте необхідно провести аналіз інших підходів до визначення поняття «ефективність» та виокремлення критеріїв його вимірювання, що мають місце в соціально-політичних науках.

Мета статті полягає у дослідженні основних підходів до вивчення поняття критеріїв вимірювання ефективності мажоритарної, пропорційної і змішаної виборчих систем шляхом проведення аналізу наукових напрацювань з цієї проблеми в соціально-політичних дисциплінах та визначення поняття «ефективність» по відношенню до виборчої системи.

Дослідження ефективності виборчих систем відбувається через визначення переваг та недоліків різних типів виборчих систем. Зазначимо, що існує певна складність при визначенні самого поняття «ефективність».

Політологічний словник визначає «ефективність» через результативність [1 ,с.264]. Таким чином, проблема полягає в тому, що критерій за результатом впливу є суб'єктивним, і звідси випливає відносність критерію ефективності. Т. Kic зазначає з цього приводу: «Тож найкращою для даного суспільстває та виборча система, що якомога повніше відповідає вимогам цього суспільства. При цьому визначення головних вимог і характерних для даного суспільства стандартів також становить проблему» [2,с.25]. Зазначимо, що оцінку ефективності виборчої системи часто дають заангажовані політичні актори, які є заздалегідь зацікавленими у певних результатах і політичних наслідках: «Сама оцінка є складним процесом, оскільки, з одного боку, визначення наслідків застосування тієї або іншої системи не є однозначним з точки зору основних політичних акторів».

У політичній науці можна виокремити критерії для оцінки ефективності виборчих систем, базовими з яких є реалізації певної моделі представництва та забезпечення пропорційності / диспропорційності. Відповідно, оцінка представництва передбачає аналіз результатів виборів з точки зору відповідності депутатського корпусу основним, наявним у суспільстві соціо-політичним поділам. Вимірювання рівня пропорційності / диспропорційності відбувається на основі аналізу відповідності частки голосів, що отримала політична партія / виборчий блок, частці мандатів у парламенті. Зазначимо, що всі без винятку типи виборчих систем призводять до деформації результатів виборів. У цьому відношенні, вирішення проблеми полягає у знаходженні прийнятного ступеня спотворення результатів виборів для кожної окремої країни.

Проблему визначення критеріїв для вимірювання ефективності виборчих систем вирішували автори спеціального дослідження щодо виборчих систем, проведеного на замовлення Британського Парламенту у 1992 році. Дослідники зробили висновок, що виборча система повинна відповідати двом основним критеріям. По-перше, це критерій доцільності: передбачення бажаних результатів. По-друге, це процедурний критерій, який вимагає, щоб система була зрозуміла широким масам виборців і визнавалась ними справедливою [4,с.55].

В економічній науці ефективність визначальною мірою вимірюють виходячи з аналізу «витрат-вигід». Цю методику не можна повного мірою застосовувати до аналізу наслідків діяльності суспільних інститутів, оскільки останні орієнтуються на утвердження принципу справедливості в державі: «Публічні ж організації, за рідкісним винятком, не мають фінансових результатів у тому сенсі, як приватні; головні фінансові результати в публічному секторі це звіт про витрату бюджетних коштів. Тому для публічних організацій кінцевий результат має не фінансовий, а соціальний характер, що значно ускладнює критерій його оцінки» [6,с.57].

Дослідники Е. Нілі, К. Адамс та М. Кеннері звертають увагу на три показники, що характеризують різні аспекти поняття «ефективність»: вимірювання ефективності, система показників ефективності і система вимірювання ефективності. Науковці зазначають, що вимірювання ефективності це сфера, яку часто обговорюють, але яку ніхто не може зрозуміло визначити: «Буквально це процес кількісного вимірювання виконаної дії, де вимірювання це процес визначення кількості, який після завершення роботи встановлює поточну ефективність. Організації досягають поставлених цілей (тобто виконують завдання), задовольняючи бажання і потреби зацікавлених осіб, так і свої власні, завдяки більш високій порівняно з конкурентами віддачі і результативності» [12,с.хіі]. Для вимірювання ефективності дослідники виокремлюють критерій «віддачі», що позначає ступінь задоволення вимог зацікавлених сторін результатами роботи певних інститутів. Крім того, вчені вводять критерій «результативність», що позначає якість використання доступних ресурсів для досягнення поставлених цілей. Автори акцентують увагу, що ці два критерії оцінювання ефективності є безпосередньо взаємопов'язаними, адже досягнення більш високого ступеня «віддачі» реалізується через збільшення «результативності». Варто відзначити, що даний підхід тяжіє до економічної методики оцінювання ефективності, проте заслуговує на увагу як один з можливих аспектів вимірювання ефективності виборчої системи формування парламенту та роботи останнього.

Ефективна виборча система повинна мати своїм наслідком формування ефективного парламенту, що виявляється у комплексній оцінці наслідків його роботи. Оцінку роботи парламенту необхідно проводити виходячи з завдань, що визначені перед цим державним інститутом законодавством країни. Необхідно мати на увазі, що складність такої оцінки полягає в тому, що наслідки рішень вищого законодавчого органу країни торкаються усіх сфер життя держави. В результаті поєднання наслідків застосування попередньої законодавчої бази з новою, існує об'єктивна складність робити висновки щодо визначального чи домінуючого, а відповідно позитивного чи негативного впливу тих чи інших рішень парламенту на регулювання суспільних відносин. Крім того, оскільки суспільство не є однорідним, наслідки дії певних рішень парламенту знаходять різну оцінку з боку наявних в суспільстві груп інтересів.

Зазначимо, що остаточним підсумком роботи парламенту є результати роботи усіх державних та недержавних інститутів, на які поширюються його рішення. Крім того, можна припустити, що позитивні рішення парламенту не завжди будуть мати своїм наслідком позитивні підсумки роботи інших інститутів, за якими, власне, і будуть робитись судження про роботу парламенту в цілому. Таким чином, ефективність роботи парламенту буде оцінена суспільством комплексно на основі роботи інших державних та недержавних інститутів. Значить, ефективність виборчої системи залежить від цілого ряду обставин, що виходять за межі впливу самої виборчої системи і навіть парламенту. Крім того, завжди буде залишатись поле для маневру, щоб вести мову, що певний результат є наслідком дії інших факторів чи сприятливого поєднання обставин: «Бувають ситуації, коли певний результат досягається внаслідок сприятливого співпадіння об'єктивних показників, а внесок органів управління у його досягнення мінімальний» [7,с.208].

Про складність оцінки роботи суспільних інститутів зазначає В. Дзюндзюк: «Складніше в публічних організаціях піддається кількісній оцінці і кінцевий продукт, що виступає переважно у вигляді громадських і управлінських послуг» [6,с.57]. Досліджуючи модель ефективності для публічних організацій цей дослідник робить наступний висновок: «Але аналіз цих та інших моделей дає підставу для висновку, що модель ефективності для організацій (приватних і публічних) повинна відповідати трьом важливим критеріям: бути холістичою, бути збалансованою, бути комплексною. Крім того, моделі для публічних організацій повинні містити в собі елементи, що відбивають «соціальні результати», тобто вплив діяльності організацій на суспільство (громаду, соціальні групи тощо)» [6,с.58]. В. Дзюндзюк пропонує комплексну методику оцінки ефективності роботи публічних організацій, що базується на наступних принципах: 1) оцінюється окремо внутрішня й зовнішня ефективність; 2) використовується експертне опитування; 3) критерій ефективності задоволеність клієнтів [6, с.79].

Важливим є те, що ряд показників, запропоновані дослідником, можна використовувати для оцінки роботи парламенту, а значить для виокремлення критеріїв вимірювання ефективності виборчої системи. Наприклад, в дисертаційному дослідженні Т. Дешко на тему «Взаємозалежність між виборчою системою та партійною струкгуризацією суспільства (на прикладі посткомуністичних країн та України) автор використала метод експертного опитування для вирішення проблеми «дослідження потреб українського суспільства на які певною мірою може вплинути виборча система і таким чином визначення завдань, які повинні стояти перед виборчою системою» [8,с. 123]. Т. Дешко запропонувала відповісти з експертного середовища українських політологів В. Фесенку, М. Погребінському, А. Єрмолаєву, Д. Видріна, В. Карасьову на два питання: 1) яка парламентська виборча система є оптимальною для України на даному етапі розвитку? 2) які проблеми політичного життя країни така система допомагає вирішити? Т. Дешко отримала такі результати: «Стосовно оптимальної моделі виборчої системи М. Погребінський зазначив, що не може бути оптимальної виборчої системи для країни на всі часи і варто говорити лише про «оптимальну» для наступних виборів і лише під конкретний шлях розвитку. Інші експерти відповіли, що оптимальною моделлю для України на даному етапі є пропорційна виборча система. При цьому В. Фесенко запропонував обирати половину депутатів по закритих виборчих списках у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі, а другу половину у 27 багатомандатних територіальних округах за відкритими списками, із виборчим бар'єром 3% для партій і 7% для виборчих блоків. Д. Видрін запропонував підвищити електоральний бар'єр до 5-7%. А. Єрмолаєв віддав перевагу пропорційній системі із регіональним багатомандатними округами [8,с. 123].

Досліджуючи специфіку функціонування української політичної системи, Т. Дешко виокремила потреби «українського політичного контексту» і сформулювала відповідні завдання перед виборчою системою [8,с. 124]. Ключовими проблемами української політичної системи Т. Дешко вважає низький рівень партійності та інституціоналізації політичних партій в Україні, необхідність структуризації політичного спектра України, більш чіткої політичної структуризації представницьких органів влади та обмеження фрагментації партійної системи. Дослідниця зазначає, що на вирішення цих завдань спрямовані механізми виборчої системи до Парламенту України, а саме застосування принципу висування кандидатів у депутати лише політичними партіями та застосування виборчого бар'єру [8,с.124]. Серед завдань, що стоять перед виборчою системою до Парламенту України дослідниця окремо називає необхідність забезпечення в парламенті реальної політичної конкуренції та ефективного представництва різноманітних суспільних інтересів. Крім того, для українського суспільства виборча система повинна вирішувати проблему представництва та узгодження регіональних інтересів і уникнення домінування поляризованих концепцій. Таким чином, згідно висновків Т. Дешко можна виокремити наступні критерії для вимірювання ефективності виборчої системи:

наявність у парламенті політичної конкуренції;

реалізація функції представництва;

узгодження регіональних інтересів;

збалансування поляризованих концепцій.

Відзначимо, що ефективність виборчої системи залежить від цілого комплексу її елементів, їх органічного поєднання, що має бути спрямоване на досягнення єдиного результату. На цю закономірність звернув увагу А. Чемерис, який відзначив: «Однак, практично це досягається дуже рідко, оскільки загальновідомо, що команда зірок є завжди менш ефективною, ніж команда-зірка. Це пояснюється тим, що ефективність системи формується не лише з ефективності елементів, а здебільшого з якості соціального зв'язку, який задається загальною ціллю, котра сприймається всіма (або більшістю) елементами системи» [10].

Проблемою дослідження ефективності та виокремленням критеріїв її оцінки займався М. Марков. Дослідник звернув увагу, що при застосуванні поняття «ефективність» до оцінювання соціальних явищ потрібно мати на увазі, що останні характеризуються кількісними і якісними вимірами: «В науковій літературі прийнято якісну сторону отриманого результату (ефекту) позначати терміном «критерій», а кількісну терміном «показник ефективності» [7,с.207]. Термін «критерій» науковець пропонує вживати в його загальноприйнятому смислі як ознаку, на основі якої оцінюється факт, визначення, класифікація чи вимір.

Г. Саймон в роботі«Адміністартивна поведінка» досліджує проблему застосування поняття «ефективність», а також його вимірювання та оцінювання в некомерційних організаціях. Дослідник звертає увагу на те, що в некомерційних організаціях, до яких можна віднести державу в цілому (виходячи з її соціальної функції) та її інститути, концепція ефективності вимагає інших критеріїв оцінювання, ніж в комерційних: «Критерій ефективності найлегше зрозуміти у його відношенні до комерційних організацій, метою яких, як правило, є одержання прибутку. У таких організаціях критерій ефективності передбачає вибір з усіх доступних індивідові альтернатив тієї, котра забезпечить його організації найбільший чистий прибуток» [ 11 ,с.252]. Звичайно, не можна заперечувати, що економічний чинник не використовується при оцінці ефективності роботи державних органів (парламенту), але цей фактор не є в даному випадку визначальним, а може слугувати одним з рівновеликих критеріїв. Безумовним також є те, що ефективна законотворча робота парламенту має бути спрямована на стимулювання зростання економічного добробуту держави та її громадян. Робота парламенту спрямована на досягнення суспільного консенсусу, а тому економічний фактор не може слугувати єдиним і вичерпним знаменником для оцінки ефективності його роботи: «Простота критерію ефективності у комерційних організаціях значною мірою пояснюється тим фактом, що гроші забезпечують « стійкий знаменник» для вимірювання результатів та доходів і дозволяють безпосередньо їх порівнювати» [11 ,с.253]. Тому, працюючи над законодавством, робота парламенту має бути спрямована на те, щоб збільшення сукупного доходу держави та зменшення її витрат узгоджувались з реалізацією соціальної функції. Оскільки законодавчі наслідки рішень парламенту торкаються усіх сфер суспільного життя, необхідно застосовувати збалансований підхід при оцінюванні ефективності його роботи: «Я просто хотів підкреслити, що критерій ефективності не можна застосовувати до рішень урядових агенств, не враховуючи наслідків, які може мати діяльність цих агенств з погляду економіки в цілому. Мовою економістів це означає, що проблема ефективності у державних агенствах має розглядатися з погляду загальної, а не часткової рівноваги» [11 ,с.254].

Тому для вимірювання роботи парламенту необхідно випрацювати інші базові критерії ефективності, які не лише враховують принцип економічного зростання, а концентруються навколо соціально значимих цілей. Загалом ефективність роботи парламенту полягає в досягненні поставлених перед ним цілей, які сформульовані на рівні законодавства країни та є вираженням соціально-значимих цінностей. Тому базовим критерієм оцінки ефективності роботи парламенту є реалізація через законодавчі рішення соціально-значимих цінностей. Зазначимо, що цінності мають бути результатом суспільного консенсусу, а їх перелік не взаємовиключним, оскільки в такому випадку досягнення однієї цілі буде виключати чи зменшувати ймовірність успішної реалізації іншої, а значить зникне єдиний знаменник для оцінювання ефективності роботи парламенту. Звідси випливає, що один раз встановлені критерії ефективності виборчої системи не доцільно розглядати як аксіоматичні, адже перегляд, зіставлення та порівняння цінностей є невід'ємним атрибутом демократичного суспільства. Крім того, визначені критерії ефективності будуть сприяти досягнення бажаних цілей, які у свою чергу викликатимуть нові проблеми та завдання. Тому, певною мірою, критерії для вимірювання ефективності виборчої системи можна розглядати як відносні, оскільки вони випливають з поточних завдань, що стоять перед виборчою системою.

Парламент повинен шукати консенсус з приводу суперечливих цінностей, а тому депутатам доводиться проводити їх ранжування з точки зору досягнення соціальнозначимих цілей. При цьому остаточну оцінку адекватності ранжування цінностей дають виборці на наступних виборах, підтверджуючи чи заперечуючи значення та ступінь досягнення соціально-значимих цілей. Ранжування цінностей парламентом є об'єктивно зумовленим процесом, що спрямований на вибір найкращих варіантів задоволення суспільних запитів. В даному випадку складність оцінки ефективності роботи парламенту виявляється в тому, що об'єктивний наслідок певного законодавчого рішення порівнюється з потенційно можливим результатом відхиленого (незадіяного) альтернативного (чи альтернативних) рішень. Тому, якщо ми маємо емпіричні свідчення міри ефективності задіяного рішення, то про альтернативні варіанти можемо судити лише гіпотетично чи на основі досвіду здобутого за інших умов місця і часу. З цього приводу Г. Саймон зазначив: «Ефективність діяльності виражається через відношення результатів, які можна одержати внаслідок цієї діяльності, до максимальних результатів, котрі можна отримати внаслідок діяльності альтернативних даних» [11,с.258]. Вимірюючи ефективність роботи парламенту необхідно використовувати лише ті критерії ефективності, які можна об'єктивно виокремити виходячи з цінностей, що були оформлені у вигляді цілей діяльності. Наприклад, оскільки представницька функція є однією з головних функцій парламенту, а виборча система заздалегідь визначає певну модель представництва, то ефективність роботи кадрового складу парламенту виявляється у здатності реалізувати ту чи іншу модель представництва: «Як буде показано пізніше, розподільчі питання мають також велике значення у випадку, якщо робота організації струкгурована за «територіальним» або «клієнтурним» принципом».

Таким чином, проаналізовані підходи до визначення критеріїв ефективності виборчих систем свідчать, що критерії виокремлюють з точки зору мети та цінностей, що сформульовані законодавством перед парламентом. Оскільки різні типи виборчих систем мають на меті реалізацію різних принципів представництва, звідси випливає необхідність виокремлення різних критеріїв для вимірювання ефективності виборчих систем. Економічний підхід визначення ефективності може бути частково використаний при вимірюванні ефективності виборчих систем, проте потрібно мати на увазі широкий соціально-політичний контекст на який має вплив виборча система.

Список використаних джерел

1. Політологічний словник: Навч. посіб. для с іуд. вищ. навч.закладів / Заред. М. Ф. Головатого та О. В. Антонюка. K.: МАУП, 2005. 792 с.

2. Kic Т. Виборчі системи та їхні політичні наслідки // Нова політика. -1996. -- № 2. -С. 23-30.

3. Романюк А. Оцінка пропорційності виборчих систем країн Західної Європи та України: порівняльний аспект // Вісник Центральної Виборчої Комісії. 2007. № 2 (8). С. 58-63.

4. Вибори до Верховної Ради України: Інформ.-довід, вид. / Редкол.: М. М. Рябець (голова) та ін. K.: Центр, виборча комісія, 2002. 675 с.

5. Kic Т. Виборчі системи та їхні політичні наслідки // Нова політика. 1996. --№ 2. -- С. 23-30.

6. Дзюндзюк В. Б. Ефективність діяльності публічних організацій: [Моногр.]. X.: Вид-во XapPI УАДУ «Магістр». 2003. 236 с.

7. Марков М. Технология и эффективность социального управления. М.: Прогресс, 1982. 267 с.

8. Дешко Т. В. Взаємозалежніссть між виборчою системою та партійною структуризацию суспільства (на прикладі посткомуністичних країн та України): дис.... канд. політ, наук: 23.00.02 / Дешко Тетяна Валеріївна. K., 2007. 187 с.

9. Право говорить от имени народа народа // Социология общественного мнения, выборов и власти) / Сост. Е. Г. Андрющенко. М.: Изд-во СГУ, 2005. 242 с.

10. Чемерис А.О. Розвиток соціальних систем: методи пізнання та способи здійснення // Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика: Матеріали щорічної науково-практичної конференції 23 січня 2003 р. / Заг. ред. А.Чемериса. Львів: ЛРІДУ УАДУ. 2003. Ч. I С.7.

11. Саймон Г. А. Адміністративна поведінка: дослідження процесів прийняття рішень в організаціях, що виконують адміністративні функції: Пер. з англ. Вид. Вид. переробл. і допов. числен, заув. авт. К: АртЕк, 2001. 392 с.

12. Нили Э., Адамс K., Кеннери М. Призма Эффективности: Карта сбалансированных показателей для измерения успеха в бизнесе и управлении им. / Пер. з англ. Шагоян А.С. Днепропетровск: Баланс Клуб, 2003. 400 с.

Размещено на Allbest.ru