Організаційно-правові форми підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Поняття та види організаційно-правових форм підприємств

2. Кластерна характеристика організаційно-правових форм підприємств в Україні

3. Порівняльний аналіз організаційно-правових форм підприємств в Україні

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

В умовах ринкових відносин, які характеризуються різноманіттям форм власності, в тому числі приватною конкуренцією товаровиробників, підприємництвом і відсутністю державного контролю за виробництвом та розподілом виготовленої продукції, зростає значення основної ланки промисловості й народного господарства в цілому - підприємства. Якщо економіка є фундаментом, на якому лежать усі без винятку компоненти системи життєзабезпечення людей, то її основною ланкою або ядром є підприємства, де виробляються всі матеріальні блага.

Виробниче підприємство характеризується виробничо-технічною, організаційною, економічною і соціальною єдністю. Виробничо-технічна єдність визначається комплексом засобів виробництва, що володіють технологічною єдністю й взаємозв'язком окремих стадій виробничих процесів, у результаті яких сировина й матеріали, які використовуються на підприємстві, перетворюються на готову продукцію. Організаційна єдність визначається наявністю єдиного колективу та єдиного керівництва, що знаходить відображення в загальній і організаційній структурі підприємства. Економічна єдність визначається спільністю економічних результатів роботи (обсягом реалізованої продукції, рівнем рентабельності, розміром прибутку, величиною основних фондів підприємства тощо), і головне - задоволенням потреб споживача й отриманням прибутку, як основною метою діяльності.

Відзначу, що підприємство - насамперед не виробнича, не економічна, а соціальна одиниця. Це колектив людей різної кваліфікації, пов'язаних певною соціально-економічною метою й інтересами, а отримання прибутку є основою для задоволення потреб (як матеріальних, так і духовних) усього колективу. Тому найважливішими завданнями підприємства є виплата персоналу соціально справедливої заробітної плати, яка забезпечувала б відтворювання робочої сили, створення нормальних умов праці й відпочинку, можливостей для професійного зростання тощо.

Більше двадцяти років в Україні спостерігається розвиток нових ринкових відносин, пов'язаних із зміною постійних економічних зв'язків і появою і функціонуванням різноманітних суб'єктів господарювання, серед яких значне місце, як і раніше, займають підприємства. Оскільки підприємства займають важливе місце в економіці держави і є основними учасниками господарського обороту, дослідження питань, пов'язаних з їх функціонуванням в сучасних ринкових умовах є досить актуальним і має суто практичне значення для тих, хто пов'язав свою професійну діяльність з господарюванням.

Сьогодні підприємства беруть участь в господарсько-виробничих, організаційно-господарських і внутрішньогосподарчих відносинах, які характеризують їх як суб'єктів господарювання. З історичної точки зору підприємництво - це багатоаспектне явище, яке розвивається і сягає своїм корінням у давнину. Письмові джерела рабовласницького періоду (еллінізму) не тільки містять інформацію про підприємництво, що називають господарюванням, його види і форми, а й розповідають про необхідність забезпечення своєї діяльності відповідними етикою і знанням. Найбільшу та найважливішу для господарської діяльності групу суб'єктів господарського права складають суб'єкти господарювання.

Ринкова економіка передбачає необмежену господарську самостійність об'єктів господарювання народного господарства, які у процесі свого функціонування вступають у різного роду відносини (господарсько-виробничі, організаційно господарські, внутрішньогосподарські). Ці відносини виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності (як між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання) і регулюються, Господарським кодексом, завдяки чому вони набувають характеру правовідносин.

У зв'язку з розвитком економічних відносин та економіки змінилися принципи, на яких будуються відносини держави з суб'єктами господарської діяльності, запроваджується ефективне державне регулювання підприємництва у формі єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва тощо.

Наявність та розвиток ринкової економіки породив різноманітні організаційні форми суб'єктів господарювання: господарські організації, громадяни-підприємці, структурні одиниці господарських організацій.

Серед суб'єктів господарювання домінуюче місце належить саме підприємствам. Це зумовлено унікальними економічними і соціальними функціями підприємства у економічній системі, адже підприємство виконує функції товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах, послугах. Тому законодавчий інститут підприємства як суб'єкт господарювання є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою. Тому усі основні закони та інші нормативні акти господарського законодавства приймаються, виходячи з економічного та правового становища підприємства.

Поняття “ПІДПРИЄМСТВО” є узагальнюючим, або збірним. Воно визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств), це поняття є загально галузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торгівельні та інші підприємства.

Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність ознак (економічних, організаційних і юридичних), за якими кваліфікується як суб'єкт господарювання і суб'єкт права. За допомогою цих ознак, систематизованих ч. 1 ст. 62 Господарського Кодексу, уніфіковано визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства. Згідно з ч. 1 ст. 62 Господарського Кодексу підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським Кодексом та іншими законами.

По-перше, закон визначає, що підприємство - це суб'єкт господарювання. Суть визначення «суб'єкт господарювання» полягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовий колектив якого на професійній основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб'єкт підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну, торговельну та іншу господарську діяльність. Як правило, підприємства належать до комерційних, спрямованих на прибуток, організацій (на відміну від неприбуткових організацій - релігійних, об'єднань громадян тощо), хоч можуть створюватися і для некомерційної діяльності (ч. 2 ст. 62 Господарського Кодексу).

Отже, по-друге, підприємство є самостійним суб'єктом. Самостійність у прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства як товаровиробника. Юридичний аспект такого визначення полягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї господарської діяльності має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України.

Оскільки організаційно-правових форм підприємств в Україні існує достатньо велика кількість і при створенні нових підприємств або реорганізації вже існуючих виникає необхідність прийняття рішення стосовно організаційно-правової форми підприємства, в своїй курсовій роботі я намагатимусь як найповніше розкрити характеристики організаційно-правових форм підприємств та проведу порівняльний аналіз що допоможе в прийнятті рішення стосовно вибору організаційно-правової форми підприємства виходячи з показників та параметрів підприємства.



1. Поняття та види організаційно-правових форм підприємств

Поняття такого суб'єкта як підприємство чітко визначене в ст. 55 Господарського кодексу України, яка встановлює, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізовуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав і обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями у межах цього майна, окрім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу підприємства віднесені саме до категорії господарських організацій. До ознак підприємства можна віднести те, що воно має самостійний баланс, розрахунковий і інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Підприємство не має в своєму складі інших юридичних осіб. Підприємство має необхідне для діяльності як господарюючий суб'єкт майно - основні фонди і оборотні кошти, інші цінності, які належать йому на певних правових основах, на правах власності або на праві повного господарського ведення. Майно підприємства економічно і юридично, як правило, відмежоване від майна власника підприємства і закріплене за підприємством як самостійним суб'єктом. Чинне законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як організаційні форми, види і категорії підприємств. Кожне з них використовується для класифікації підприємств за певними ознаками. Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності та від способів розмежування в підприємствах окремих форм власності і управління майном. Підприємницька діяльність громадян і юридичних осіб здійснюється в певних організаційно-правових формах і за порядком, який встановлений чинним законодавством України. Вибір організаційно-правової форми є одним з відповідальних етапів формування підприємництва. Він дає можливість створити найбільш доцільну організаційно-правову форму діяльності, яка відповідає конкретним умовам, дозволяє найповніше захистити свої майнові інтереси, забезпечити систему економіко-правової відповідальності учасників підприємництва. При цьому слід приймати до уваги такі чинники, як:

- основні напрями діяльності і сферу, де вона здійснюється;

- вид власності;

- спосіб об'єднання особистих і майнових сил в підприємництві;

- ресурси, які можуть бути привернуті;

- кількість і склад осіб, які братимуть участь в здійсненні підприємницької діяльності;

- їх відповідальність;

- інші початкові умови.

Взагалі організаційна форма і вигляд визначають суб'єкта, який має право привласнювати результати діяльності підприємства. За формою власності законодавством передбачені наступні види підприємств:

- приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

- колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;

- комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної общини;

- державне підприємство, засноване на державній власності, зокрема казенне підприємство.

Залежно від організаційно-правової форми підприємства поділяють на:

- господарські товариства;

- об'єднання юридичних осіб;

- об'єднання громадян;

- установи.

Відповідно об'ємам господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності) воно може бути віднесене до категорії малих підприємств.

Кожна організаційно-правова форма підприємництва має свої відносні переваги і недоліки, її вибір суб'єктами підприємницької діяльності в Україні здійснюється вільно, на розсуд підприємця.

В основі створення підприємств лежить, перш за все, ознака форми власності, на якій засновано підприємство. Якщо підприємство засноване на приватній власності, воно набуває організаційно-правової форми приватного підприємства. В основі колективного підприємства лежить колективна власність, державного підприємства - державна власність, спільного підприємства - майно різних форм власності, іноземне підприємство засноване на власності юридичних і фізичних осіб інших держав, орендне підприємство засноване на договорі орендаря з власником про платне володіння і користування майном, яке необхідне для здійснення першим підприємницькій діяльності. Це і є основні організаційно-правові форми підприємства.

Приватне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності фізичної особи.

Визначення приватне, крім форми власності, виражає головну особливість правового становища підприємств цієї організаційної форми.

За своєю правовою природою приватні підприємства більш близькі до господарських товариств, ніж до державних підприємств. Принципова різниця полягає лише в тому, що закон не вимагає для приватного підприємства визначати статутний фонд чи капітал, і створюється воно однією особою, в той час як господарське товариство створюється на засадах угоди між юридичними особами і громадянами.

Приватні підприємства можуть засновуватися на:

- приватній власності і праці однієї фізичної особи (індивідуальне-одноособове приватне підприємство);

- приватній власності окремого громадянина України з правом використання праці найманих працівників (приватне підприємство з правом найму робочої сили);

- приватній власності та праці громадян, що проживають спільно як члени однієї сім'ї (сімейне приватне підприємство).

Особливістю підприємства, заснованого на власності однієї фізичної особи є те, що підприємець веде справи у власних інтересах, приймає рішення щодо ведення підприємницької діяльності одноосібно, особисто контролює виробництво, використання та збут продукції.

Приватні підприємства, що засновані на партнерстві, форма організації бізнесу, за якої дві або більше осіб домовляються про володіння підприємством і його спільним управлінням. Корпорація має:

- найбільші можливості щодо залучення капіталу відносно одноособового приватного володіння, найбільшу фінансову силу;

- набагато більші переваги у менеджменті за рахунок його спеціалізації та професіоналізму.

Колективне підприємство (точніше його можна було б назвати «підприємство колективної власності») - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності трудового колективу підприємства.

Визначення колективне означає, що підприємство належить колективу співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб'єкт права колективної власності. Колективне підприємство, поки воно діє - це об'єкт права власності відповідної юридичної особи. Його засновники і учасники є власниками часток (паїв, вкладів) у майні підприємства. Специфічним видом колективного підприємства є також орендне підприємство.

Своєрідною організаційно-правовою формою підприємницької діяльності є орендні підприємства, які здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України "Про оренду державного і комунального майна" від 10 квітня 1992 p. (з чисельними змінами і доповненнями). За цим Законом орендою є засноване на договорі строкове платне володіння і користування майном, що належить державним підприємствам і організаціям, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Об'єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств організацій або їх структурні підрозділи (філіали, цехи, дільниці). Орендарями можуть бути:

- організації орендарів, створені членами трудових колективів державних підприємств та організацій, їх структурних підрозділів;

- громадяни та юридичні особи;

- особи без громадянства.

Організація орендарів має статус юридичної особи. Рішення про утворення організації орендарів та її органів управління приймається загальними зборами трудового колективу. Орендодавцями виступає Фонд державного майна України, який приймає рішення відносно цілісних майнових комплексів підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, що є загальнодержавною власністю. Організація орендарів розробляє проект договору оренди і подає його державному органу, який уповноважений власником передати в оренду державні підприємства. Розбіжності, що виникли при укладанні договору оренди, в тому числі пов'язані з необґрунтованою відмовою у передачі підприємства в оренду та простроченням розгляду пропозиції, розглядаються державними арбітрами. Договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості по всіх істотних умовах і підписання сторонами договору. Після підписання договору організація орендарів отримує майно підприємства в оренду і приймає рішення про вибір організаційно-правової форми підприємницької діяльності на основі орендованого майна, затверджує статут і призначає (обирає) керівника.

Серед організаційно-правових форм підприємства визначальне місце належить господарським товариствам. Деякі автори розглядають їх в аспекті колективного підприємства, інші - виділяють окремо як специфічну організаційно-правову форму підприємств.

Діяльність господарських товариств регулюється Законом України "Про господарські товариства", в якому дається і відповідне визначення.

Господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди між юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Окремі види господарських товариств за своєю юридичною формою мають суттєві відмінності. Перш за все, враховуючи вирішальний вплив капіталізації чи особового елемента на діяльність товариств, вони поділяються на об'єднання осіб (персональні товариства) і об'єднання капіталів.

До об'єднання осіб відносяться повні та командитні товариства, до об'єднання капіталів - товариства з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, акціонерні товариства.

2. Кластерна характеристика організаційно-правових форм підприємств в Україні

В залежності від підстав виникнення, господарські товариства поділяються на договірні та статутні. До договірних товариств відносяться повні та командитні товариства. В основі створення таких об'єднань є договір, який створює права не тільки між особами, що його підписали, але також між учасниками й створеним ними об'єднанням - навіть у випадках, коли об'єднання не є юридичною особою. Особливий характер засновницького договору виявляється також у тому, що він допускає можливість внесення змін у його зміст за рішенням не всіх учасників товариства, а кваліфікованої їх більшості.

До статутних товариств відносяться товариства з обмеженою відповідальністю, з додатковою (субсидіарною) відповідальністю, акціонерні товариства. Всі види господарських товариств за українським законодавством є юридичними особами. Вони можуть займатись будь-якою підприємницькою діяльністю, що не суперечить законодавству України.

Товариства при здійсненні господарської діяльності виступають у підприємницькому обороті під своєю фірмовою назвою. Призначення назви полягає у ідентифікації підприємця, індивідуалізації його діяльності на ринку. Найменування товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних та командитних товариств - прізвища (найменування) учасників товариства.

Господарське товариство є власником:

- майна, переданого йому засновником і учасниками у власність;

- продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності;

- іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду. Збільшення статутного фонду може бути здійснено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

Припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) з дотриманням вимог антимонопольного законодавства або ліквідації.

Згідно статті 80 Господарського кодексу України до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний капітал якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники що приймають участь в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.

Згідно Закону України «Про акціонерні товариства», акціонерним визнається - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Акціонерне товариство не відповідає за зобов'язаннями акціонерів. До товариства та його органів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їх права, у разі вчинення акціонерами протиправних дій. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, тільки в межах належних їм акцій. До акціонерів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їх права, у разі вчинення протиправних дій товариством або іншими акціонерами. Акціонерне товариство може бути створене шляхом заснування або злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств у акціонерне товариство. Товариство створюється без обмеження строку діяльності, якщо інше не встановлено його статутом. Товариство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дати його державної реєстрації в установленому законодавством порядку. Повне найменування акціонерного товариства українською мовою повинне містити назву його типу (публічне чи приватне) і організаційно-правової форми (акціонерне товариство). Акціонерами товариства визнаються фізичні і юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства.

Мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства становить 1250 мінімальних заробітних плат виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення (реєстрації) акціонерного товариства. Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Засновниками акціонерного товариства визнаються держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, а також фізичні та/або юридичні особи, що прийняли рішення про його заснування. Засновниками акціонерного товариства можуть бути одна, дві чи більше осіб. Засновниками може укладатися засновницький договір, у якому визначаються порядок провадження спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства, кількість, тип і клас акцій, що підлягають придбанню кожним засновником, номінальна вартість і вартість придбання цих акцій, строк і форма оплати вартості акцій, строк дії договору.

Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства.

Кількісний склад акціонерів приватного акціонерного товариства не може перевищувати 100 акціонерів. Якщо акціонерне товариство налічує понад 100 акціонерів воно перетворюється у публічне акціонерне товариство. Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства.

Відомості про це підлягають реєстрації і опублікуванню для загального відома в порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Акціонерне товариство є об'єднанням капіталів у класичному виді, в основу його побудови закладені не тільки договірні, але і суто корпоративні принципи.

Акціонерне товариство володіє наступними істотними ознаками:

1) У чинному законодавстві України акціонерне товариство віднесено до договірно-статутних товариств, вони діють на підставі установчого договору і статуту;

2) Статутний фонд акціонерного товариства розділений на частки рівної номінальної вартості (називаються акціями). Формування і будь-яка зміна статутного фонду обов'язково супроводжується операціями з цінними паперами - акціями: підпискою на акції, чи додатковим випуском акцій, анулюванням акцій та ін.;

3) Акціонери не несуть відповідальності по зобов'язаннях товариства - після повної оплати акцій до них не можуть бути пред'явлені ніякі вимоги про відшкодування боргів товариства;

4) Майно акціонерного товариства неподільне - тільки в акціонерному товаристві акціонер не має права вимагати виділення своєї частки в майні товариства;

5) Вільний обіг акцій - акції можуть продаватися і купуватися, даруватися, обмінюватися на інші речі, передаватися в спадщину, якщо інше не передбачено законом або установчими документами;

6) Акціонерне товариство завжди має статус емітента цінних паперів;

7) Керується за допомогою складної системи органів. В основній своїй масі акціонерні товариства - це великі організації, які мають цілу систему органів керування: вищих, виконавчих і контролюючих;

8) Особиста участь акціонерів у діяльності акціонерного товариства не є обов'язковим.

Акціонерне товариство - це об'єднання капіталів, для якого особистість акціонерів як осіб, що вклали капітал у товариство і інвестують його діяльність, не має ніякого значення.

Повним господарським товариством визнається товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Організаційно-правова форма повного товариства наближається до кооперативного підприємства.

Однак у повному товаристві порівняно з іншими видами товариств особливий елемент - організаційна і трудова участь засновників у діяльності товариства має визначальний характер.

Учасники повного товариства не вправі від свого імені та в своїх інтересах здійснювати угоди, однорідні з цілями діяльності товариства, а також брати участь у будь-яких товариствах (крім акціонерних товариств), які мають однорідну з повним товариством мету діяльності. У разі порушення цих правил учасники порушники зобов'язані компенсувати збитки, заподіяні товариству цими діями. Принциповим елементом, який накладає на діяльність повного товариства своєрідний правовий режим, є посилення відповідальності учасників за зобов'язаннями товариства. Вона характеризується такими ознаками:

- за масштабом - необмежена;

- за характером відповідальності - солідарна.

Управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю. У командитному товаристві, де є тільки один учасник з повною відповідальністю, управління справами здійснюється цим учасником самостійно.

Виникає командитне товариство на підставі укладання засновницького договору, який підписується всіма повними учасниками. Командитне товариство в процесі своєї діяльності може бути реорганізоване чи ліквідоване. При цьому діяльність товариства, окрім умов, загальних для всіх видів товариств, припиняється також у разі вибуття всіх учасників з повною відповідальністю.

Товариство з обмеженою відповідальністю є організаційно-правова форма підприємництва, що уособлює в собі властивості як персональних товариств, так і товариств об'єднання капіталів. Товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники таких товариств несуть відповідальність в межах їх вкладів в майно товариства. Установчі документи, крім загальних, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними своєї дольової частки. Товариство з обмеженою відповідальністю - це правова форма, яка дозволяє більш гармонійно поєднувати особистий та матеріальний інтерес, залучати для забезпечення діяльності товариства внески від досить великої кількості вкладників-учасників. При цьому самі учасники ризикують лише своєю часткою, що внесена при вступі до товариства. До певної міри захищені інтереси і кредиторів.

Особливістю товариства з обмеженою відповідальністю є наявність статутного капіталу. На сьогоднішній день не існує обмежень відносно розміру статутного капіталу (мінімум 1 гривня). Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників.

Товариством з додатковою відповідальністю визнається як об'єднання, статутний фонд якого поділено на частки, розмір яких визначений в установчих документах. Учасники такого товариства відповідають по його боргах своїми внесками у статутний фонд, а при недостатності цих сум додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.

У частині 3 ст. 63 Господарського кодексу України передбачено, що залежно від способу утворення (заснування) і формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство - підприємство, що створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Згідно з частини 5 ст. 63 Господарського кодексу України корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Асоційовані підприємства (господарські організації) - це група суб'єктів господарювання - юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному капіталі та/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною. Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону та/або установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів.

Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю та підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному капіталі та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України.

Про наявність простої та вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства та опубліковано відповідно до закону.

Холдингова компанія - публічне акціонерне товариство, яке володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у державній власності). Якщо корпоративне підприємство через дії або бездіяльність холдингової компанії виявиться неплатоспроможним та визнається банкрутом, то холдингова компанія несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями корпоративного підприємства. Загальні засади функціонування холдингових компаній в Україні, в тому числі Державної керуючої холдингової компанії, а також особливості їх утворення, діяльності та ліквідації регулюються Законом України "Про холдингові компанії в Україні" та іншими нормативно-правовими актами. Рішення про утворення холдингової компанії приймається власниками холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв) та оформлюється відповідним договором. Статутний капітал холдингової компанії формується за рахунок вкладів засновників у формі холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв), а також додаткових вкладів у формі майна, коштів та нематеріальних активів, необхідних для забезпечення діяльності холдингової компанії. Частка у формі майна, коштів та нематеріальних активів, необхідних для забезпечення діяльності холдингової компанії, не повинна перевищувати 20 відсотків статутного капіталу холдингової компанії.

Малюнок. - Типи об'єднань підприємств:

- Картель - угода (гласна або негласна) між незалежними підприємствами щодо проведення єдиної цінової політики, розподілу ринків збуту, узгодження умов обміну патентами, ліцензіями тощо. Виробнича діяльність картельною угодою не регламентується.

- Синдикат - форма об'єднання підприємств, які виробляють однорідну продукцію, що передбачає збереження виробничої самостійності при втраті права на самостійний збут продукції. Створена спільна структура займається реалізацією товарів, а доходи розподіляються за часткою кожного підприємства у реалізованій продукції.

- Трест - форма об'єднання, яка передбачає втрату юридичної та економічної самостійності як у виробництві, так і в реалізації. Трест несе повну відповідальність усім своїм майном за результати господарської діяльності всіх підприємств, що входять до його складу. Частка кожного підприємства визначається пакетом акцій, пропорційно цій частці розподіляються і доходи.

- Концерн - об'єднання багатьох промислових, фінансових, торговельних підприємств, які формально зберігають свою самостійність, але фактично підпорядковані фінансовому контролю та керівництву головної фірми, котра несе відповідальність за господарську діяльність об'єднаних підприємств у межах пакетів акцій кожного з них.

- Конгломерат - багатогалузеве об'єднання, яке виникає на основі інтенсивної експансії головної фірми у чисельні, мало пов'язані між собою галузі економіки шляхом скуповування пакетів акцій інших підприємств. Риси конгломерату:

- відсутність галузевого ядра;

- зміна власника підприємства за незмінних виробничих програм;

- незмінність товарів та послуг, що пропонуються на ринку;

- провідна роль банків та інших фінансово-кредитних установ, які здійснюють стратегію поглинання та підпорядкування через інтенсивну спекулятивну діяльність.

- Диверсифікати - багатогалузеві корпорації, об'єднані системою участі, виробничою кооперацією, патентно-ліцензійними угодами, спільними виробничими та науково-дослідними програмами, єдиною системою фінансування. Риси диверсифікату:

- наявність галузевого ядра;

- об'єднання суміжних галузей;

- впровадження принципово нових видів діяльності та їхніх результатів товарів і послуг.

- Фінансово-промислові групи (ФПГ) - організаційна форма об'єднання великих промислових фірм із банківськими структурами, в якій кожний член-учасник самостійно вирішує власні завдання, але не нехтує при цьому інтересами групи. Координаційну діяльність може здійснювати банк або промислове підприємство. Функції ФПГ:

- акумуляція фінансових ресурсів;

- створення сприятливих умов для інвестиційної діяльності;

- належний контроль за ефективним використанням фінансових ресурсів;

- сприяння розвитку науково-дослідницьких розробок;

- міжгалузевий перерозподіл ресурсів.

Для виявлення ступеня залежності підприємств, які утворюють корпоративний капітал, від головної (материнської) компанії застосовують критерій системи участі. За цією системою підприємства, що входять до складу корпорації (холдингу), можуть набувати таких форм:

- відділення (якщо 95-100 % акцій його належить материнській компанії);

- дочірнє підприємство (частка участі материнської компанії становить 50-95 %);

- філії (частка материнської компанії становить 25-50 %);

- асоціації (участь материнської компанії в їхньому капіталі 10-25%).

Серед колективних форм підприємництва найпоширенішою є кооператив. Кооператив - об'єднання громадян з метою спільного виробництва та збуту продукції, закупівлі та споживання товарів і послуг, будівництва, використання житла тощо. Риси кооперативу:

- юридична особа;

- членство на засадах пайових внесків;

- необмежена відповідальність;

- зберігається індивідуалізм у розподілі, пропорційно до паю.

Переваги кооперативу:

- проста процедура вступу та виходу з кооперативу;

- об'єднання зусиль для вирішення спільних завдань;

- рівноправність членів у вирішенні господарських проблем.

Недолік кооперативної форми - обмеженість економічної свободи через необхідність узгодження інтересів членів кооперативу.

Існують також підприємства яки належать до непідприємницьких організацій.

Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом.

До таких належать юридичні особи, що відповідно до закону не мають на меті отримання прибутку. При цьому прибуток вони отримувати можуть, але цей прибуток не підлягає розподілу між його учасниками, а має спрямовуватися на фінансування діяльності цієї юридичної особи. Критерієм розмежування виступає не можливість отримання чи неотримання прибутку, а можливість його подальшого розподілу між учасниками такого товариства. До непідприємницьких товариств належать біржі, торгово-промислові палати, членські благодійні організації. Благодійництво, благодійна діяльність здійснюються у таких основних напрямах:

- сприяння практичному здійсненню загальнодержавних, регіональних, місцевих та міжнародних програм, що спрямовані на поліпшення соціально-економічного становища;

- поліпшення матеріального становища набувачів благодійної допомоги, сприяння соціальній реабілітації малозабезпечених, безробітних, інвалідів, інших осіб, які потребують піклування, а також подання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів;

- подання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних та інших катастроф, в результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам репресій, біженцям;

- сприяння розвитку науки і освіти, реалізації науково-освітніх програм, подання допомоги вчителям, вченим, студентам, учням;

- сприяння розвитку культури, в тому числі реалізації програм національно-культурного розвитку, доступність всіх верств населення, особливо малозабезпечених, до культурних цінностей та художньої творчості;

- подання допомоги талановитій творчій молоді;

- сприяння охороні і збереженню культурної спадщини, історико-культурного середовища, пам'яток історії та культури, місць поховання;

- подання допомоги у розвитку видавничої справи, засобів масової інформації, інформаційної інфраструктури;

- сприяння розвитку природно-заповідного фонду та природоохоронної справи;

- сприяння розвитку охорони здоров'я, масової фізичної культури, спорту і туризму, пропагування здорового способу життя, участь у наданні медичної допомоги населенню та здійснення соціального догляду за хворими, інвалідами, одинокими, людьми похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні, матеріальні чи інші особливості потребують соціальної підтримки та піклування;

- сприяння захисту материнства та дитинства, надання допомоги багатодітним та малозабезпеченим сім'ям.

Конкретні напрями благодійництва та благодійної діяльності визначаються статутами (положеннями) благодійних організацій. Також до непідприємницьких неприбуткових організацій належать об'єднання громадян, політичні партії, релігійні організації, професійні спілки, адвокатські об'єднання, кредитні спілки, творчі спілки, самостійні регулятивні організації.

Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради України.

Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Майно ж державних установ і організацій, що перебувають на державному бюджеті, знаходиться на оперативному управлінні цих установ, які в межах встановлених законом відповідно до цілей своєї діяльності і призначення майна здійснюють право володіння, користування і розпорядження майном. Особливістю права господарського управління полягає в тому, що власники державного майна надають державним підприємствам ширший обсяг повноважень щодо такого майна для діяльності в умовах госпрозрахунку, самофінансування порівняно з правом оперативного управління. Спільним є те, що в обох випадках вони не стають власниками державного майна. Державні органи уповноважені управляти держмайном, переданим підприємству в повне господарське управління, вирішують питання створення підприємства, визначення його цілей, розміщення в установленому порядку замовлень на виготовлення продукції, послуг, робіт, здійснює контроль за збереженням ввіреного підприємству державної власності та інше. Державні підприємства як суб'єкти державної власності поділяються на такі види:

- державні підприємства, що засновані на загальнодержавній власності;

- державні підприємства, засновані на республіканській (Республіки Крим) власності;

- державні комунальні підприємства, засновані на власності адміністративно - територіальних одиниць.

Державне підприємство, яке відповідно до законодавства України не підлягає приватизації, за рішенням Кабінету Міністрів України може бути перетворене в казенне підприємство. Рішення про перетворення державного підприємства в казенне приймається за однієї з таких умов:

- підприємство провадить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством;

- головним споживачем продукції підприємства (більш як 50 відсотків) є держава;

- підприємство є суб'єктом природних монополій.

Ліквідація і реорганізація казенного підприємства здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства України.

Казенне підприємство діє на підставі статуту, який затверджується органом, уповноваженим управляти державним майном, та розробляється на основі Типового статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Крім положень, що стосуються всіх підприємств, статут казенного підприємства, встановлює:

- обов'язкову звітність казенного підприємства за формою, що встановлюється Кабінетом Міністрів України;

- відповідальність керівника казенного підприємства за результати господарської діяльності підприємства.

Казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями коштами та іншим майном, що є в його розпорядженні, крім основних фондів. При недостатності у казенного підприємства таких коштів та майна відповідальність за його зобов'язаннями несе власник.

Найбільш поширеною в даний час формою здійснення іноземних інвестицій є створення підприємств з іноземними інвестиціями. Такі підприємства можуть повністю належати іноземним інвесторам або останні можуть володіти часткою у підприємствах, створених разом з українськими фізичними чи юридичними особами.

При регламентації створення й діяльності підприємств з іноземними інвестиціями в Україні пріоритетного значення набуває спеціальне законодавство (серед них Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та "Про режим іноземного інвестування"), а на правовий статус цих підприємств поширюються відповідні положення загального цивільного та підприємницького законодавства України.

Значного поширення набула форма переміщення приватного капіталу, яка веде до спільного володіння тим чи іншим підприємством. Створення спільних підприємств передбачає розширення виробництва до міжнародних масштабів, тобто формування виробничої власності, що знаходиться під контролем з боку різнонаціональних сторін. При цьому припускається, що кожен із засновників спільного підприємства згідно з договором робить внесок у статутний фонд такого підприємства у формі, що відповідає можливостям та цілям здійснення іноземних інвестицій. Спільні підприємства - підприємства, які базуються на спільному капіталі суб'єктів господарської діяльності України або іноземних суб'єктів господарської діяльності, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів та ризиків. Тобто спільне підприємство - організаційна форма підприємства, заснована на базі об'єднання майна різних форм власності (так звана змішана форма власності). Іноземні інвестиції можуть вкладатися в будь-які об'єкти, інвестування в які не заборонено законами України. Іноземні інвестиції та інвестиції українських партнерів, включаючи внески до статутного капіталу підприємств, оцінюються в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України. Перерахування інвестиційних сум в іноземній валюті у валюту України здійснюється за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України. При реінвестиціях прибутку, доходу та інших коштів, одержаних у валюті України внаслідок здійснення іноземних інвестицій, перерахування інвестиційних сум провадиться за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України на дату фактичного здійснення реінвестицій. Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Зазначена реквізиція може бути проведена на підставі рішень органів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України.

Іноземні інвестори можуть створювати на території України власні підприємства, філії, представництва, інші відокремлені підрозділи. Таким чином, у іноземних інвесторів з'являється можливість надійного та максимально широкого доступу до джерел сировини, енергоносіїв та інших факторів виробництва. З метою обліку іноземних суб'єктів підприємницької діяльності в Україні здійснюється державна реєстрація іноземних інвестицій. Відмова в державній реєстрації іноземних інвестицій можлива лише у разі порушення встановленого порядку реєстрації. Державна реєстрація іноземної інвестиції здійснюється шляхом присвоєння інформаційному повідомленню про внесення іноземної інвестиції реєстраційного номера. Вона діє протягом усього періоду використання інвестиції. Іноземні суб'єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України.

Господарська, в тому числі зовнішньоекономічна діяльність іноземних суб'єктів господарської діяльності на території України, регулюється законами України щодо порядку здійснення іноземними особами господарської діяльності на території України. У разі, якщо зазначена діяльність пов'язана з іноземними інвестиціями, вона регулюється відповідними законами України.

Представництво іноземного суб'єкта господарської діяльності - установа або особа, яка представляє інтереси іноземного суб'єкта господарської діяльності в Україні і має на це належним чином оформлені відповідні повноваження.

3. Порівняльний аналіз організаційно-правових форм підприємств в Україні

Якоїсь однозначно найкращої або однозначно найгіршої форми підприємства - не існує. Будь-яка підприємницька діяльність здійснюється в рамках певної організаційної форми. Організаційно-господарською одиницею є підприємство яке має свою унікальну назву, проте окрім назви підприємства, для будь-якого підприємця важливо обрати конкретну організаційно-правову форму своєї діяльності, тобто зафіксовану нормами права єдність організаційних та економічних засад діяльності суб'єкта господарювання. Організаційно-правова форма підприємства - це система норм, які визначають:

- по-перше, відносини цього підприємства з державою, іншими фізичними та юридичними особами;

- по-друге, відносини між партнерами (власниками) цього підприємства.

Найважливішими ознаками, що визначають різні організаційно-правові форми підприємства є:

- місія і цілі, які ставить перед собою підприємець та шляхи їх досягнення;

- чисельність учасників створюваного суб'єкта господарювання;

- спосіб формування стартового капіталу;

- джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності;

- межі майнової відповідальності;

- методи здійснення виробничо-господарської діяльності;

- організаційна структура та методи управління підприємством;

- спосіб розподілу прибутку та збитків;

- законодавча і нормативно-технічна база, що регламентує створення, функціонування та ліквідацію діяльності суб'єкта господарювання.

...