Міжнародне інформаційне право

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Поняття міжнародного інформаційного права, його основні принципи

2. Роль інформаційного права у інформаційному суспільстві

3. Законодавчі акти України, Європи, міжнародних організацій стосовно міжнародної інформації, їхні окремі положення

Висновки

Використана література

Вступ

міжнародний інформаційний право

Правове регулювання засобів масової інформації в демократичних країнах здійснюється законами, що гарантують, з одного боку, свободу засобів масової інформації, з іншого - право людини на свободу одержання інформації, свободу висловлень і самовираження, плюралізм думок у суспільстві, підконтрольність засобів масової інформації суспільству, їхню відповідальність. Система законів у цих країнах складалася протягом століть і розвивалася в напрямку розвитку й збереження тендітного, тонкого балансу між свободою засобів масової інформації й обмеженням їх в ім'я права на повагу до особистого життя, права кожної людини на свободу вираження своєї думки та в ім'я збереження плюралізму в суспільстві. Таким чином, функції й місце засобів масової інформації в суспільстві визначаються як засіб інформування суспільства і як спосіб контролю суспільства за діяльністю влади, що, природно, як правило, виключає можливість влади безпосередньо керувати засобами масової інформації, використовуючи їх задля своїх цілей. Проте, влада, держава зберігають деяку можливість регулювати й контролювати процеси в області засобів масової інформації.

Регулювання й контроль влади у галузі засобів масової інформації, регулювання концентрації засобів масової інформації здійснюється системою законодавства кожної країни, як законами, так і загальними й спеціальними урядовими програмами сприяння засобам масової інформації. Європейський Суд з прав людини ухвалив, що свобода засобів масової інформації потребує особливого захисту, щоб забезпечити їй можливість «відігравати життєво важливу роль суспільного охоронця» і «поширювати інформацію, яка становить суспільний інтерес».

1. Поняття міжнародного інформаційного права, його основні принципи

Виділяють основні поняття міжнародної інформації, які визначають предмет міжнародних інформаційних відносин, об'єкти і суб'єкти таких відносин. На сьогодні терміном «Міжнародна інформація» позначають такі поняття.

Міжнародна інформація -- це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища у міжнародному співтоваристві (міжнародному інформаційному про­сторі), зафіксовані на матеріальних носіях з реквізитами, які дозволяють ідентифікувати ці відомості.

Коли говоримо про сукупність якихось явищ, то ці явища можуть ставати суб'єктами міжнародного права. Та коли явища зафіксовані на матеріальних носіях, то вони будуть ставати предметами речового, майнового міжнародного права. Тобто вони можуть оскаржуватися, їх можна подавати в арбітражний суд, з ними можна працювати як із звичайними.

Міжнародна інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища у міжнародному співтоваристві (міжнародному інформаційному просторі), зафіксовані на матеріальних носіях з реквізитами, які дозволяють ідентифікувати ці відомості.

Міжнародне інформаційне право - це система міжнародних документів які регулюють міжнародні відносини відповідно до певної сфери діяльності.

Міжнародне інформаційне право визначається конституційними нормами окремих держав, міжнародними угодами та технічним забезпеченням процесу інформації. Він складається із державних (національних) інформаційних просторів, регіональних просторів а також просторів окремих територій.

Міжнародний досвід показує, що у сфері суспільних інформаційних відносин при законодавчій легалізації їх насамперед враховують загальнолюдські принципи. Серед цих принципів чільне місце посідають такі:

* державний суверенітет окремих країн в участі у міжнародних відносинах;

* верховенство прав людини: повага та гуманне ставлення до людини, її честі, гідності, репутації;

* презумпція невинності громадянина, приватної особи на засадах співвідношення потреб та інтересів окремих людей, корпорацій (об'єднань) їх, націй, держав та світо­вого співтовариства.

Новий підхід щодо правового регулювання суспільних відносин, який може бути прийнятий і на міжнародному рівні, запропонований вітчизняною наукою, -- це теорія гіперсистем права. В його розвитку сьогодні набирають сили нові наукові дисципліни: юридична когнітологія, правова кібернетика та правова інформатика. Особливістю цих наук є застосування принципів, підходів і методів кібернетики та інформатики до вирішення проблем права, зокрема правотворення.

Виходячи з положень правової інформатики, слід зазначити, що правотворення у міжнародному та національному праві має базуватися на основі методології системного і комплексного підходів, зокрема теорії формування комплексних гіперсистем права, агрегації галузевих інститутів права у нову системну якість, не притаманну окремим складовим міжнародного публічного і приватного права.

Міжнародна інформація визначається як сукупність відомостей про систему міжнародних відносин, а також про структуру, загальні властивості інформації і питання, пов'язані з пошуком, збиранням, аналізом, зберіганням та розповсюдженням інформації у системі міжнародних відносин.

Процес одержання, зберігання та використання міжнародної інформації тісно пов'язаний з процесом глобальної комунікації між суб'єктами міжнародних інформаційних відносин, які виникають у всіх сферах діяльності держави і суспільства при одержанні, зберіганні та використанні інформації.

Таким чином, міжнародна інформація є складовою глобальної комунікації, метою якої є з'ясування закономірностей взаємодії суспільства та інформації і формування інформаційного суспільства. Міжнародна інформація орієнтована на забезпечення зовнішньої та внутрішньої політики держав, економічної стратегії країн, на забезпечення національної безпеки, прогресивний розвиток міжнародних відносин та міжнародного права. Кожна країна формує свою стратегію інформаційної політики, в якій визначаються усі аспекти інформаційного забезпечення міжнародних.

2. Роль інформаційного права у інформаційному суспільстві

Одні автори розглядають інформаційне право, як нову комплексну галузь права, що вивчає інформаційні відносини, як предмет правового регулювання, а також суб'єкти і правовий режим інформаційних процесів в сучасному суспільстві. Інші визначають інформаційне право як систему норм права, що регулюють суспільні відносини в інформаційній сфері суспільства. Треті стверджують, що інформаційне право -- це правовий фундамент інформаційного суспільства, що активно формується у всіх країнах і континентах за допомогою глобальних інформаційних мереж і інших нових інформаційних технологій. Четверті вважають, що інформаційне право діє лише в рамках організаційно-правових форм регламентації суспільних відносин, що виникають в процесі акумуляції, аналітичної обробки і розповсюдження інформації за допомогою електронних засобів. П'яті визначають інформаційне право як самостійний інститут цивільного права, що регулює правовідносини суб'єктів в області правового режиму здійснення інформаційних процесів, тобто створення, збору, обробки, накопичення, зберігання, розповсюдження і споживання інформації (інформаційних ресурсів).

Неоднозначність думок багато в чому пов'язана з тим, що інформаційне право достатньо нова галузь правової діяльності, що знаходиться у стадії формування. Ще не до кінця вирішені питання про систему інформаційного права, зміст даної галузі і її розмежування з іншими галузями права. На користь визнання інформаційного права самостійною галуззю права говорять такі факти, як наявність великого масиву нормативних актів, формування принципів, наявність яскраво вираженого предмету, розподіл на загальну і спеціальну частини і ін.

Найбільш повним визначенням галузі інформаційного права можна вважати наступне.

Інформаційне право -- це система соціальних норм і відносин, що виникають в інформаційній сфері -- сфері виробництва, перетворення і споживання інформації, яка охороняється державою.

Основний предмет правового регулювання інформаційного права -- інформаційні відносини, тобто відносини, що виникають при здійсненні інформаційних процесів -- процесів виробництва, збору, обробки, накопичення, зберігання, пошуку, передачі, розповсюдження і споживання інформації.

Інформація як об'єкт правовідносин давно увійшла до міжнародного права. Відомі інформаційні права і свободи, проголошені Загальною декларацією прав людини, затвердженою Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. (див. статті 12, 18, 19, 26 і 27 Декларації).

Інформаційне право регулює правовідносини, пов'язані з інформацією,зокрема з її створенням, передачею, зберіганням, володінням, накопиченням, аналізом тощо, а також з різноманітними інформаційними продуктами, товарами та послугами, технологіями, безпекою та, безперечно, з охороною цих правовідносин. Виконуючи зазначені функції, інформаційне право постійно вдосконалюється. В умовах сьогодення інформація починає відігравати провідну роль, а інформаційні ресурси визначаються не менш важливими, ніж природні, трудові, і становлять економічний, інформаційний та духовний потенціал держави.

Право регулює і охороняє інформаційні правовідносини, які можуть мати різний об'єкт (інформаційні продукти, інформаційні технології, інформаційну безпеку), різний предмет (персональні дані, види інформації), різний зміст (офіційна інформаційна з обмеженим доступом, відкрита офіційна інформація, правова інформація, інформація на право, економічна, соціальна інформація) та різний суб'єктивний склад (органи державної влади, органи місцевого самоврядування, ЗМІ), різні методи впливу.

Активна діяльність щодо захисту в інформаційному просторі має бути правомірною, спрямованою на припинення та усунення наслідків неправомірних діянь правопорушника.

Для кваліфікованого захисту суб'єктивних прав дозволеними законодавством способами, засобами, методами в першу чергу їх необхідно знати і володіти правовими механізмами їх реалізації. У цьому аспекті провідну роль, разом з охоронною функцією, відіграє розвиток інформаційно-комунікативної функції права.

3. Законодавчі акти України, Європи, міжнародних організацій стосовно міжнародної інформації, їхні окремі положення

Інформація та інформаційна діяльність набувають узагальнюючого значення у правовому житті. Інформаційні відносини (як у приватноправовому, так і публічно-правовому контексті) потребують більшої визначеності і захисту. Сукупність важливих положень стосовно охорони суспільних відносин міститься у системо утворюючому для інформаційного законодавства спеціальному юридичному акті - Законі України «Про інформацію» ,дата набуття чинності 13 листопада 1992 року.

Закони України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про інформаційні агентства», «Про інформацію», «Про науково-технічну інформацію», «Про Національний архівний фонд та архівні установи», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», «Про доступ до публічної інформації» тощо складають нормативно-правову базу інформаційного права.

Основні засади міжнародної діяльності України в галузі захисту інформації в автоматизованих системах визначаються у Розділі VI Закону України "Про захист інформації в автоматизованих системах".

У ст. 19 Закону йдеться про взаємодію у питаннях захисту інформації в автоматизованих системах. З метою забезпечення міждержавної взаємодії обчислювальних мереж і автоматизованих систем уповноважені Кабінетом Міністрів України органи координують свою роботу щодо захисту інформації з органами захисту інформації інших держав.

Загальні засади забезпечення інформаційних прав України визначаються у ст. 20 цього Закону. Фізичні та юридичні особи в Україні на підставі Закону України "Про інформацію" можуть встановлювати взаємозв'язки з автоматизованими системами інших держав з метою обробки, обміну, продажу, купівлі відкритої інформації.

Такі взаємозв'язки повинні виключати можливість не санкціонованого доступу з боку інших держав або представників їх -- резидентів України чи осіб без громадянства незалежно від форм власності та підпорядкування -- до інформації, що міститься в автоматизованих системах України, стосовно якої встановлено вимоги нерозповсюдження її за межі України без спеціального дозволу.

Розвиток транскордонних економічних відносин зумовив потребу захисту на міжнародному рівні комерційної таємниці. Зазначений сегмент транснаціональних інформаційних відносин входить до сфери міжнародного права інтелектуальної власності. Провідну роль у цьому сьогодні відіграють Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІС) та Світова організація торгівлі (COT) (Угода ТРІПС

Формування системи інформаційного законодавства ви сунуло проблему гармонізації його на міждержавному рівні з урахуванням засад міжнародного права (його провідних складових: публічного і приватного).

Для з'ясування сутності міжнародного інформаційного права на рівні окремих країн слід визначитися у їхніх правових доктринах. Кожна країна має правову доктрину. Проте в теорії міжнародного права за певними критеріями визначають такі типові правові системи.

Міжнародний захист технологій, особливо щодо спільного використання їх, здійснюється переважно на рівні двосторонніх міждержавних угод.

Україна також підписала двосторонні міжнародні угоди з певними країнами. Як приклад можна назвати законодавчий акт "Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про захист технологій, пов'язаних із запуском Україною ліцензованих США комерційних космічних апаратів" (від 4 грудня 1998 p.).

У різних країнах склалися свої правові підходи до вирішення проблем захисту інформації в автоматизованих (комп'ютерних) системах, зокрема щодо боротьби з правопорушеннями, що вчиняються за допомогою комп'ютерних технологій. Порівняльний аналіз теорії і практики зарубіжного та вітчизняного законодавств свідчить про наявність певних тенденцій концептуального характеру щодо формування соціальної інституції -- захисту інформації як об'єкта (предмета) суспільних відносин та правового регулювання їх.

Наприклад, нормативна база багатьох країн Європи (Бельгія, Німеччина, Італія, Люксембург та ін.) розвивається згідно з правовою концепцією, за якою у разі не санкціонованого зняття інформації в автоматизованих системах прагнуть не застосовувати державні інституції класичних законодавчих положень з розкрадання та розтрати майна (речей). За цим підходом вводяться нові норми, що визначають окремі правопорушення, предметом посягання яких є інформація, у тому числі та, що обробляється за допомогою комп'ютерних технологій. Тобто речове право та інформаційне право, зокрема захист інформації в автоматизованих системах, є автономними інституціями в системі законодавства.

Враховуючи фактор формування інформаційного суспільства, інформатизації, у багатьох країнах відповідно адаптується традиційне законодавство, зокрема щодо за хисту авторських прав: 1982 р. -- Швеція, Великобританія, США; 1984 p. -- Фінляндія; 1986 p. -- Китай, Данія, Німеччина, Франція; 1988 р. -- Великобританія, Канада; 1992 р. -- Угорщина.

В окремих країнах формується законодавство щодо таких суспільних відносин, як захист даних. Хронологічно роз виток цього законодавства має такий вигляд: 1973 р. -- Швеція; 1974 р. -- США; 1977 р. -- ФРН; 1978 р. -- Данія, Франція, Норвегія; 1979 р. -- Австрія; 1981 р. -- Іспанія, Ізраїль; 1982 р. -- Австралія; 1983 р. -- Сан Марино; 1984 р. -- Великобританія; 1985 р. -- Канада; 1987 р. -- Фінляндія; 1988 р. -- Ірландія, Японія, Нідерланди; 1989 р. -- Ісландія; 1990 р. -- Словенія; 1991 р. -- Португалія; 1992 р. -- Бельгія, Швейцарія, Іспанія, Словаччина, Чехія, Угорщина та ін.

Одним із напрямків публічно-правового (державного) захисту інформації стає захист топології (топографії) інтегральних мікросхем. Протягом 80-х років XX століття спеціальне законодавство приймається в цьому аспекті у багатьох країнах: 1985 р. -- Японія; 1986 р. -- Швеція; 1987 р. -- Данія, ФРН, Франція, Японія (удосконалення), Нідерланди, Великобританія; 1988 р. -- Австрія, Іспанія; 1989 р. -- Австралія, Італія, Португалія; 1990 р. -- Бельгія, Канада; 1991 р. -- Фінляндія, Угорщина та ін.

Перші спеціальні закони щодо захисту інформації в комп'ютерних системах, зокрема щодо боротьби з комп'ютерною злочинністю, було прийнято в 1973 р. у Швеції1976 р. у США на федеральному рівні.

Згодом поступово в багатьох країнах світу затверджено законодавчі акти стосовно цієї категорії злочинів.

Розвиток законодавства стосовно комп'ютерних злочинів у сфері економіки в різних країнах хронологічно визначається так: 1973 р. -- Швеція; 1975--1976 pp. -- США; 1979 p. -- Австралія; 1981 p. -- Великобританія; 1984 p. -- нові закони у США; 1985 р. -- Данія, Канада; 1986 р. -- ФРН, Швеція; 1987 р. -- Австралія, Японія, Норвегія; 1988 р. -- Франція, Греція; 1990 р. -- нові закони у Великобританії; 1991 р.-- Фінляндія, Португалія, Туреччина; 1992 р. -- Швейцарія, Іспанія; 1993 р. -- Франція, Нідерланди тощо. Розглянемо детальніше деякі аспекти інформаційного права окремих країн щодо захисту інформації в автоматизованих (комп'ютерних) системах від злочинних посягань

Деякі міжнародні нормативно-правові акти

1. Статут ООН.

2. Загальна декларація прав людини (ООН).

3. Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод (Рим, 4 листопада 1950 р.)

4. Паризька конвенція про охорону промислової власності. (Париж, 20 березня 1883 p., станом на 14 липня 1967 p.).

5. Мадридська угода про припинення недостовірних або таких, що вводять в оману, вказівок походження на товарах (Мадридська угода про санкції за недостовірні і неправильні зазначення походження виробів) (Мадрид, 14 квітня 1891 p., переглянута у Вашингтоні 2 червня 1911 р., в Гаазі 6 листопада 1925 р., в Лондоні 2 червня 1934 р., в Лісабоні 31 жовтня 1958 p.).

6. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (Мадрид, 14 квітня 1891 p., переглянута у Брюсселі 14 грудня 1990 р., у Вашингтоні 2 червня 1911 р., в Гаазі 6 листопада 1925 р., в Лондоні 2 червня 1934 р., в Ніцці 15 червня 1957 р., в Стокгольмі 14 липня 1967 р.

7. Міжнародна конвенція про використання радіомовлення на користь світу (від 23 вересня 1936 p.).

8. Конвенція Ради Європи "Про захист прав і основних свобод людини та громадянина" (Рим, 1950 p.), Протоколи 1, 2, 4, 7, 14 до Конвенції. Ратифікована Законом України від17 липня 1997 р. № 475/97-ВР.

9. Всесвітня конвенція про авторське право (від 6 вересня 1952 р.).

10. Європейська конвенція про формальні вимоги до за явки на патент (від 11 грудня 1953 p.).

11. Європейська культурна конвенція (від 19грудня 1954 р.).

12. Європейська конвенція про Міжнародну патентну кла сифікацію (від 19 грудня 1954 p.).

13. Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (Ніцца, 15 червня 1957 p., переглянута у Стокгольмі 14 липня 1967 р. і в Женеві 13 травня 1977 р.).

14. Лісабонська угода про охорону найменування місць походження та їх міжнародну реєстрацію (Лісабонська угода про захист вказівок місця походження виробів та їх міжнародна реєстрація) (Лісабон, 31 жовтня 1958 p., переглянута у Стокгольмі 14 липня 1967 p.).

15. Конвенція про обмін офіційними виданнями і урядовими документами між державами (від 3 грудня 1958 p.).

16. Конвенція про міжнародний обмін виданнями (від 5 грудня 1958 p.).

17. Гаазька угода про депонування промислових зразків (Гаазька угода по міжнародному депонуванню промислових зразків) (переглянута 28 листопада 1960 р.) // Міжнародні угоди про охорону промислової власності. -- М., 1968.

18. Конвенція про боротьбу з дискримінацією у галузі освіти (від 15 грудня 1960 p.).

19. Конвенція, яка скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (від 5 жовтня 1961 p.).

20. Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, створювачів фонограм і організацій ефірного мовлення (Міжнародна конвенція про охорону інтересів артистів-виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення. Римська конвенція) (Рим, 26 жовтня 1961 р.) // Бюлетень по авторському праву. -- 1992. -- Т. XXV. -- № 1. -- С. 33.

21. Міжнародна Конвенція про охорону нових сортів рос лин (від 2 грудня 1961 p.).

Висновки

У контексті проблематики слід звернути увагу на стан правового регулювання питань захисту інформації, зумовлюваний в Україні такими чинниками:

* нормативною невизначеністю понять та категорій, зокрема на рівні юридичних актів (документів);

* недосконалістю правового регулювання в інформаційній сфері, зокрема у сфері захисту таємниць (крім державної), конфіденційної інформації та відкритої інформації, важливої для особи, суспільства та держави;

* недостатністю нормативно-правових актів і норматив них документів з питань проведення досліджень, розроблення та виробництва засобів забезпечення захисту;

* незавершеністю створення системи сертифікації засобів забезпечення технічного захисту інформації (ТЗІ);

* недосконалістю системи атестації на відповідність вимогам ТЗІ об'єктів, робота яких пов'язана з інформацією, що підлягає технічному захисту;

* недостатньою узгодженістю чинних в Україні нормативно-правових актів та нормативних документів з питань ТЗІ з відповідними міжнародними договорами України.

Як узагальнення зазначимо, що у світовій практиці нормотворчої діяльності поширені різні погляди на проблему захисту інформації в автоматизованих системах. Наприклад, у деяких країнах форма вираження інформації не має суттєвого значення для кваліфікації правопорушень. Скажімо, крадіжка інформації у вигляді комп'ютерних про грам не відрізняється від крадіжки інформації на паперових носіях. Для правового захисту їх застосовують норми національного авторського права. Правові норми захисту інформації в цих країнах забезпечуються також у межах комплексного міжгалузевого інституту права -- права власності, його складової -- права інтелектуальної власності чи в рамках правового інституту боротьби з недобросовісною конкуренцією.

Враховуючи умови сьогодення (зокрема те, що основою певної підприємницької діяльності є продаж комп'ютер них програм, а крадіжки їх набули масового поширення), виникає потреба виокремити в окрему інституцію публічного права захист нових форм інформаційних відносин -- відносин в умовах інформатизації.

У цьому аспекті можна виділити такі напрямки щодо вдосконалення публічно-правового регулювання інформаційних правовідносин та захисту їх:

А. Розширення змісту законодавства на базі положень авторського права як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Б. Формування нових комплексних (автономних) міжгалузевих інституцій на зразок інформаційного права, праправового регулювання захисту інформації в автоматизованих (комп'ютерних) системах, зокрема так званого комп'ютерного права тощо.

В. Комплексне застосування різних правових доктрин.

У сучасній літературі поширені різні погляди в питаннях виділення та класифікації комп'ютерних злочинів.

Також можна зробити такі висновки:

1. Ефективна боротьба зі злочинами в цій сфері припускає оптимальне поєднання репресивних та профілактичних заходів.

2. Одним з основних напрямків підвищення результативності боротьби є удосконалення відповідних законодавчих актів, тобто створення правової основи для дієвого припинення і кримінального переслідування злочинів у сферах використання автоматизованих електронно-обчислювальних систем.

Використана література

1. Гавловський В. Інформаційна безпека: захист інформації в автоматизованих системах (організаційно-правовий аспект) // Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні. -- К., 2000.

2. Гавловський ВД. Інформаційне законодавство України: від інкорпорації до кодифікації // Систематизація законодавства України: проблеми теорії і практики: Мат. міжнар. наук.-практ. конф. -- К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1999.

3. Гавловський В., Гриценко В., Цимбалюк В. Організа ційно-правові питання формування державної інформаційної політики в Україні // Науковий вісник: 36. наук, праць АДПС України. -- 2002 -- № 3.

4. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. Правове регулювання інформаційних відносин, №6 2011 р, Київ, Юрінком Інтер.

Размещено на Allbest.ru