Правове регулювання створення та діяльності суб'єктів підприємницької діяльності в Україні здійснюється відповідно до норм Цивільного кодексу і деяких спеціальних законів.

Законодавство не дає узагальненого поняття "суб'єкт підприємницької діяльності.

У Господарському кодексі зазначено, що суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути:

громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності;

юридичні особи всіх форм власності, установлених Законом України "Про власність".

До першої групи суб'єктів належать фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи. Це найпростіша форма, підприємництва, що здійснюється від свого імені, на свій ризик громадянами, які відповідають усім майном, що належить їм на праві приватної власності, за своїми обов'язками у сфері підприємництва (за винятком майна, на яке відповідно до закону не може бути поширене стягнення). Вимоги кредиторів фізичної особи - суб'єкта підприємництва задовольняються за рахунок належного їй майна, на яке може бути звернене стягнення. Перелік майна громадян, на яке не може бути звернене стягнення, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Він стосується громадян-підприємців На відміну від інших форм підприємництва ця форма підприємництва не припускає створення юридичної особи, об'єднання майна і внесків осіб, а ґрунтується на приватному господарюванні.

Обов'язковою вимогою до індивідуальних підприємців є державна реєстрація - в результаті саме державної реєстрації вони набувають статуту суб'єктів підприємництва. Якщо громадянин не пройшов державну реєстрацію як суб'єкт підприємництва, хоча фактично займається підприємницькою діяльністю, то він не набуває статусу підприємця. Закон пов'язує виникнення статусу підприємця не з фактичним заняттям підприємництвом, а з державною реєстрацією як суб'єкта підприємництва. Навіть більше, якщо фізична особа займається підприємницькою діяльністю без реєстрації, то вона порушує чинне законодавство і до неї можливе застосування правових санкцій.

Особливістю цієї категорії громадян є те, що вони можуть здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи винятково як суб'єкти підприємства. Більш того, можливість здійснювати підприємницьку діяльність є однією зі складових елементів правоздатності громадян. Цивільний кодекс України в статті 10 називає у змісті правоздатності громадян право здійснювати підприємницьку та іншу не заборонену законодавством діяльність.

Господарським кодексом передбачено, що суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності. Отже, не можуть бути суб'єктами підприємництва особи, визнані у встановленому порядку недієздатними (внаслідок душевної хвороби або слабоумства) або обмежено дієздатними (внаслідок зловживання алкогольними напоями або наркотичними речовинами).

Господарський кодекс не вказує вік, із досягненням якого можливо здійснювати підприємницьку діяльність. Неповнолітніх не можна вважати обмежено дієздатними, вони є частково дієздатними скобами та стосовно них законодавство не передбачає спеціальних обмежень. Чи означає це, що неповнолітні, яки досягли, наприклад. 16 років, вправі самостійно здійснювати підприємницьку діяльність. Вважаємо, що ні. Із досягненням 16 років трудове законодавство пов'язує досягнення трудової дієздатності, що реалізується в трудових відносинах. Підприємницьку діяльність не можна вважати трудовою, що регулюється нормами трудового законодавства.

Таким чином, підприємцями можуть бути особи, які досягай віку цивільного повноліття - 18 років, із яким закон пов'язує настання повної дієздатності (єдиним винятком є досягнення повної дієздатності до досягнення 18 років особами,, які вступили у шлюб). Це пояснюється тим, що підприємницька діяльність не є звичайною трудовою діяльністю, яку вправі здійснювати особи, які досягай 16 років. Підприємництво, як було показано, припускає самостійну майнову відповідальність та прийняття на себе ризику, отже, потребує такого рівня свідомості і волі, при якому особа здатна повною мірою усвідомлювати свої дії і керувати ними.

У Господарському кодексі названі ті категорії громадян, що не мають права займатися підприємницькою діяльністю.

Декрет Кабінету Міністрів України від 31.12.92 р. заборонив безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого самоврядування,

Другу групу суб'єктів підприємницької діяльності складають юридичні особи - організації, що мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному або третейському суді.

Ознаки юридичної особи:

1. Організаційна єдність - юридична особа має внутрішню структуру, що одержує своє вираження і закріплення в його статуті,

2. Майнова відокремленість - дише організація, що володіє відокремленим майном, є самостійним і повноправним учасником правовідносин. Для комерційних юридичних осіб ознака майнової відокремленості конкретизована у вигляді наявності самостійного балансу.

3. Участь у господарському обороті від свого імені. Якщо перші дві ознаки створюють необхідні передумови для самостійної участі юридичної особи в господарському обороті, то ця ознака показує, що юридичні особи можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки.

4. Самостійна майнова відповідальність. Оскільки юридична особа набуває від свого імені права та обов'язки, вона має нести пов'язані з ними зобов'язання та відповідальність.

Відповідно до ст.32 Цивільного кодексу (ЦК) України юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями належним їй на праві власності (закріпленим за нею) майном, якщо інше не встановлено законодавчими актами. Засновник юридичної особи або власник її майна не відповідає за її зобов'язаннями, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями власника або засновника, крім випадків, передбачених законодавчими актами чи установчими документами юридичної особи.

Норми про самостійну відповідальність юридичної особи ґрунтуються на ознаці її майнової відокремленості. Саме тому існує роздільна відповідальність юридичної особи та її засновника (засновників) або власника її майна. Винятки з цього правила можуть установлюватися лише законом або установчими документами юридичної особи. Так, у повному товаристві його учасники відповідають за його борги не тільки своїми внесками в майно товариства, а й усім належним їм майном. Учасники товариства з додатковою відповідальністю можуть бути притягнуті до зобов'язань цих юридичних осіб.

Правоздатність юридичної особи має цільовий характер. Вона може мати права і нести обов'язки, що відповідають цілям її діяльності, передбаченим в установчих документах. Для досягнення статутних цілей юридична особа може здійснювати будь-який вид діяльності, що не суперечить установчим документам і не заборонений законом.

Відповідно до роз'яснення Президії Вищого Господарського суду України "Про деякі-питання практики вирішення спорів, пов'язаних із визнанням угод недійсними", правоздатність будь-якої юридичної особи є спеціальною, оскільки визначається спеціальними цілями її діяльності (ч.1 ст.26 Цивільного кодексу) відповідно до закону та/або установчих документів юридичної особи.

Угода, укладена юридичною особою всупереч цілям її діяльності, є позастатутною і має визнаватися недійсною на підставі ст.50 Цивільного кодексу України.

Позастатутною є угода, що суперечить цілям, зазначеним в установчих документах юридичної особи. Під час вирішення спорів необхідно враховувати, що під цілями юридичної особи слід розуміти не тишки її основні виробничо-господарські, соціальні та інші задачі, а також і не заборонені законом допоміжні операції, необхідні для досягнення основних цілей, що постають перед юридичною особою.

Коло угод, що вправі укладати господарюючі суб'єкти, не визначається будь-яким вичерпним переліком і не обмежується лише тими угодами, що випливають з основного змісту їхньої діяльності. Отже, підприємства й організації можуть укладати різноманітні угоди, що є похідними, сукупними до їхньої основної, діяльності й випливають із неї.

Під час вирішення спорів, пов'язаних із визначенням змісту та меж правоздатності господарюючих суб'єктів, слід виходити із широкого розуміння тих цілей, які ці суб'єкти переслідують у своїй діяльності.

Тому недійсною на підставі ст.50 Цивільного кодексу має визнаватися лише така угода, що прямо суперечить цілям юридичної особи, зазначеним у законі, який регулює його діяльність, або в установчих документах. Така угода є недійсною незалежно від наявності або форми вини учасників угоди у її вчиненні.

Оскільки норми, що стосуються спеціальної правоздатності юридичних осіб, мають імперативний характер, сторона позбавлена можливості оспорювати визнання угоди недійсною, посилаючись на те, що вона не знала і не повинна була знати про обмеження правоздатності іншої сторони за угодою (роз'яснення Президії Вищого Господарського суду України).

Юридична особа має не тільки правоздатність, а й дієздатність. Вони виникають одночасно з моменту державної реєстрації юридичної особи і супроводжують юридичну особу протягом всього її існування.

Юридична особа здійснює дієздатність через свої органи, тобто структурні підрозділи, спеціально призначені для розробки та виявлення волі юридичної особи, які укладають угоди без довіреності. Органи юридичної особи можуть бути одноособовими і колегіальними, такими, що призначаються або вибираються.

Підприємницькою діяльністю мають право займатися юридичні особи - комерційні і некомерційні організації, причому некомерційні організації здійснюють її в певних межах як епізодичні учасники підприємництва.

В основному, підприємницьку діяльність здійснюють комерційні юридичні особи, основною ціллю діяльності яких є одержання прибутку. Отже, будь-яка комерційна організація є суб'єктом підприємницької діяльності, у той час як не всякий суб'єкт підприємництва є комерційною організацією.

Комерційні юридичні особи можна класифікувати за різними критеріями. Якщо критерієм класифікації обрати вид речового права на належне йому майно, то комерційні юридичні особи підрозділяються на; а) юридичні особи, що володіють правом власності на майно (наприклад, господарські товариства); б) юридичні особи, що володіють правом повного господарського ведення майна (наприклад, державні підприємства); в) юридичні особи, що володіють правом оперативного управління майном (наприклад, казенні підприємства).

Якщо обраним критерієм розмежування комерційних юридичних осіб є права їх засновників (учасників) стосовно майна юридичних осіб, то можна розрізняти: а) юридичні особи, учасники яких мають зобов'язальні права стосовно них (господарські товариства); б) юридичні особи, стосовно майна яких їх засновники (учасники) мають право власності або інше речове право (наприклад державні підприємства),

Найпоширенішою є класифікація комерційних юридичних осіб за організаційно-правовою формою на: господарські товариства (акціонерні, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю, повні і командитні товариства), державні і комунальні підприємства, а також виробничі кооперативи. У законодавстві України немає вичерпного переліку організаційно-правових форм комерційних юридичних осіб.

У законодавстві немає визначення поняття "організаційно-правова форма" суб'єктів підприємництва, однак це нове поняття є одним із тих, що часто зустрічаються і широко вживаються у законодавстві і практиці стосовно юридичних осіб.

Під організаційно-правовою формою підприємницької діяльності розуміють сукупність майнових і організаційних відмінностей, способів формування майнової бази, особливостей взаємодії власників, засновників, учасників, їх відповідальності один перед одним і контрагентами.

Як можна зрозуміти із самого поняття, організаційно-правова форма передбачає поєднання організаційних і правових ознак, що характеризують особливості як створення юридичної особи, так і її діяльності. Різноманіття організаційно-правових форм діяльності підприємців обумовлено багатьма факторами, у тому числі й тим, що кожна з форм має свої переваги та недоліки, які виявляються по-різному залежно від сфери діяльності, масштабу суб'єкта тощо.

Знання особливостей тієї чи іншої організаційно-правової форми важливе в трьох аспектах. По-перше, важливо правильно визначити ту організаційно-правову форму, в якій підприємцю найвигідніше і найзручніше діяти. Також важливо правильно вчасно визначити необхідність зміни організаційно-правової форми у разі, коли існуюча вже не задовольняє потреби підприємця. По-друге при вступі в договірні зв'язки із контрагентами за угодами знання специфіки їх організаційно-правових форм дає змогу визначити їхній майновий статус, характер відповідальності ті, з тим, щоб уникнути невиправданого ризику. По-третє, визначені види діяльності можуть здійснюватися винятково в тих організащійно-правових формах, що зазначені в законодавстві. Так, Господарський кодекс називає низку видів діяльності, що можуть здійснювати тільки державні підприємства й організації, проведення ломбардних операцій відповідно до законодавства є прерогативою тільки державних підприємств, організацій, а також повних товариств.

Організаційно-правова форма визначає особливості правового режиму діяльності даного суб'єкта, що має важливе значення і безпосередньо впливає на інтереси його контрагентів, оскільки визначає, зокрема, можливість стягнення за боргами суб'єкта, звертання вимог до його учасників тощо. Ця категорія є визначальною для характеристики обсягу прав; обов'язків, меж відповідальності конкретного суб'єкта підприємництва. Найбільш значущими серед організаційно-правових форм підприємницької діяльності є ті, які дають змогу проявити властивості, що характеризують підприємницьку діяльність - ініціативність, самостійність тощо.

Здійснення підприємницької діяльності некомерційними цій ними організаціями (споживчими кооперативами, суспільними або релігійними організаціями, установами, добродійними та іншими фондами) у цілому не відповідає цілям їхньої діяльності, оскільки для них одержання прибутку не є основною метою. Вони діють для досягнення соціальних, добродійних, культурних, освітніх, наукових і управлінських цілей, із метою охорони здоров'я громадян, розвитку фізичної культури І спорту, задоволення духовних та інших нематеріальних потреб громадян, захисту прав, законних інтересів громадян і організацій, вирішення спорів та конфліктів, а також в інших цілях, спрямованих на досягнення суспільних благ. Однак це не виключає можливості участі у підприємницькій діяльності некомерційних організацій. Вони можуть здійснювати підприємницьку діяльність, якщо вона служить меті створення некомерційної організації, і одержувати прибуток, необхідний їм для реалізації їхніх статутних цілей.

Щодо юридичних осіб і громадян, для яких підприємницька діяльність не є основною, Господарський кодекс застосовується до тієї частини їх діяльності, що за своїм характером є підприємницькою.

Нерідко в літературі вживається термін "підприємницька фірма", що визначають як організаційно-правову форму підприємницької діяльності громадян (фізичних осіб) і організацій (юридичних осіб), або як такий різновид підприємницької діяльності, що допускає використання праці найманих робітників.

Термін підприємницька фірма у значній мірі має умовний характер, оскільки в законодавстві немає визначення поняті "фірма".

Однак цікаво розглянути описані в літературі різні відмінності фірм. По-перше, фірми можуть відрізнятися одна від одної розмірами: кількістю заводів, магазинів та інших виробничих і соціальних одиниць; кількістю працюючих людей; кількістю товарів, що випускаються, соціальних, правових та інших послуг, що надаються (вона називається обсягом виробництва чи обсягом робіт, або випуском); розмірами коштів, капіталу, вкладених у справу. По-друге, фірми відрізняються розмаїтістю видів продукції, що вони виробляють, або названих послуг, що вони надають. По-третє, фірми відрізняються одна від одної способами володіння власністю.

Загальна вимога до всіх осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, - державна реєстрація у встановленому законом порядку,

Сам факт здійснення особою підприємницької діяльності не є підставою для визнання його суб'єктом права у відносинах підприємництва. Законодавець ставить до нього певні вимоги здійснити державну реєстрацію, а в окремих випадках - ліцензування і патентування певних видів діяльності, зазначених у законі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.11.99 р. № 2103 затверджене Положення про Реєстр суб'єктів підприємницької діяльності. Відповідно до п.1 Положення Реєстр суб'єктів підприємницької діяльності - це автоматизована система збору, накопичення та опрацювання даних про юридичних і фізичних осіб, зареєстрованих у встановленому законодавством України порядку як суб'єкти підприємницької діяльності. Користувачами даних Реєстру є фізичні та юридичні особи, у тому числі іноземні. Користування даними Реєстру є платним. Тарифи на оплату послуг за користування даними Реєстру затверджує Ліцензійна палата за узгодженням із Міністерством фінансів України.

Висновки. Підприємницькою діяльністю в Україні мають право займатися як фізичні особи, які є індивідуальними підприємцями, так і юридичні особи - це, в основному, комерційні юридичні особи, основною метою діяльності яких є одержання прибутку.

Організаційно-правова форма - це форма юридичної особи - суб'єкта підприємництва, що характеризує специфіку його створення, майнового статусу, характеру його прав і прав засновників (учасників) на майно, та особливості їхньої відповідальності за зобов'язаннями суб'єкта.