Система цивільних правовідносин в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Контрольна робота

Система цивільних правовідносин в Україні

громадянин держава норма цивільне право відношення

№ 1. Термін "цивільне право" може застосовуватися в одному з трьох значень:

1) означати ту частину права країни, що не є кримінальним правом (фактично саме в цьому контексті його застосовує більшість нефахівців);

2) як вже зазначалося вище, означати систему права, що базується на римському праві;

3) для людини, яка перебуває на військовій службі, він може означати будь-яке право, що стосується цивільних правовідносин (тобто невійськове право).

№ 2. Ст. 1 Цивільного Кодексу України (далі- ЦК) дає чітке роз'яснення поняттю «цивільні відносини» а також «відносинам, до яких цивільне законодавство не застосовується»

Різняться між собою цивільні та інші правовідносини тим, що до майнових відносин, що засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, цивільне законодавство застосовується лише у випадках, прямо передбачених законом. Це роз'яснення слідує з того, що такі відносини не є цивільними, оскільки регулюються за допомогою імперативного методу, котрий не властивий цивільному праву.

Сказане стосується також бюджетних та податкових відносин, які за своїм характером є відносинами влади та підпорядкування.

Під час визначення цивільних відносин та їх суб'єктів, згадуються такі категорії, як звичай, договір, аналогія тощо. Отже, критерієм встановлення галузевої належності відносин є не предмет, а метод правового регулювання. Для цивільно-правового (диспозитивного) методу якраз і характерні юридична рівність та вільне волевиявлення учасників регульованих відносин.

Як особисті немайнові так і майнові відносини є відносинами цивільними, основними ознаками яких є:

1) суб'єкти. Учасники цивільних правовідносин відносно один одного виступають як юридичне рівні суб'єкти, відокремлені одне від одного в організаційно-правовому і майновому сенсі;

2) предмет. Цивільні правовідносини -- це правовий зв'язок, що виникає з приводу матеріальних і нематеріальних благ;

3) метод. Відносини сторін регулюються на засадах ініціативи учасників і диспозитивності норм, головною підставою виникнення правовідносин між суб'єктами цивільного права є домовленість (договір) сторін;

4) зміст. Учасники цього виду правовідносин виступають як носії цивільних прав і обов'язків;

5) захист суб'єктивних прав і спонукання до виконання суб'єктивних обов'язків здійснюється за допомогою специфічних заходів впливу і, як правило, у судовому порядку;

6) розмаїття підстав виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин. Зокрема, такими підставами є не лише факти, передбачені законом чи іншими актами, але також дії суб'єктів, які, хоч і не передбачені цивільним законодавством, але внаслідок його загальних засад і значення породжують відповідні відносини.

№ 3. У ЦК розрізняються два види суб'єктів цивільних відносин: особи приватного права і особи публічного права. На відміну від фізичних та юридичних осіб, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави тощо у ЦК не іменуються "особами", хоча і визнаються учасниками цивільних відносин. Це пов'язане з тим, що вони є суб'єктами не приватного (цивільного), а публічного права. Участь у цивільних відносинах для них не є головним призначенням, а лише зумовлена певною ситуацією. Отже, суб'єктами приватного (цивільного) права -- учасниками цивільних правовідносин можуть бути: 1) фізичні особи -- громадяни України, іноземці і особи без громадянства, які користуються однаковими з громадянами України майновими і особистими немайновими правами за винятками, встановленими у законі; 2) юридичні особи -- вітчизняні, іноземні, спільні, вітчизняні з іноземними інвестиціями тощо; 3) суб'єкти публічного права -- держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші соціально-публічні утворення.

№ 4. Держава Україна як політико-територіальна організація суспільства є особливим учасником цивільних відносин (ст. 2 ЦК). Наявність суверенітету, тобто верховенства влади у внутрішній сфері та незалежності у зовнішній, дозволяє державі за допомогою об'єктивного права самостійно визначати засади своєї участі у цивільних відносинах та власну правосуб'єктність.

Важливо підкреслити, що регулювання державою цивільних відносин -- це не участь держави у таких відносинах, а реалізація її владних функцій. Разом з тим у сфері цивільного права державна влада принципово утримується від безпосереднього, примусового і владного регулювання відносин, значною мірою надаючи таке регулювання самим суб'єктам права -- самостійним соціальним одиницям, що є носіями власної волі та ініціативи

Держава діє у цивільних відносинах шляхом набуття і здійснення цивільних прав та обов'язків. При цьому, вступаючи у цивільні відносини, держава і в цих випадках не втрачає своєї якості суверена

Держава згідно ст. 170, 173 ЦК набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади.

Ст.. 167 ЦК визначає правові форми участі України у цивільних відносинах і не визначає форм участі у таких відносинах іноземних держав, хоча останні визнаються суб'єктами цивільного права України.

Правовими формами набуття і здійснення державою цивільних прав та обов'язків є правовідносини, що становлять предмет регулювання цивільного права,а саме: особисті немайнові та майнові відносини (ст. 1 ЦК).

В особистих немайнових цивільних відносинах держава, як правило, виступає як зобов'язана сторона і повинна сприяти фізичним та юридичним особам у реалізації їх особистих немайнових прав. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 273 ЦК органи державної влади у межах своїх повноважень забезпечують здійснення фізичною особою особистих немайнових прав. Держава також може виступати учасником цивільних відносин щодо об'єктів інтелектуальної власності, зокрема,у разі переходу до держави прав інтелектуальної власності (наприклад, за договором замовлення на створення об'єкта авторського права, що фінансується за кошти державного бюджету). У всіх випадках держава повинна утримуватися від порушень права інтелектуальної власності фізичних та юридичних осіб, що свідчить про перебування держави в абсолютних цивільних відносинах з носіями прав інтелектуальної власності.

Держава є учасником майнових цивільних відносин, зокрема, відносин власності, інших речових, а також зобов'язальних відносин. Згідно зі ст. 318 ЦК держава визнається суб'єктом права власності, у тому числі спільної.

У державній власності перебуває майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна (ст. 326 ЦК). У ст.34 ЗУ «Про власність» передбачалося, що у державній власності, зокрема, перебуває майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, внутрішніх військ і Державної прикордонної служби України; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення; кошти державного бюджету; національний банк, інші державні банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; державні резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери та інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток. Об'єкти права власності України становлять майнову основу реалізації державою своїх функцій.

Згідно зі ст. 13 Конституції України усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Конституційний Суд України у рішенні від 10 червня 2003 р. № 11-рп/200: у справі про мораторій на примусову реалізацію майна відзначив, що правовий статус суб'єктів права різних форм власності Ґрунтується на єдиних конституційних принципах з певними особливостями. Відповідно до ст. 178 ЦК і ч. 5 ст. 141 ГК у законах можуть встановлюватися види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається або які можуть належати лише певним учасникам обороту, зокрема лише державі. Так, згідно зі ст. 4 Закону України «Про державний матеріальний резерв» запаси державного резерву незалежно від його місцезнаходження, а також підприємства, установи і організації та інші об'єкти, що входять до системи державного резерву, і земельні ділянки, на яких вони розміщені, є державною власністю і не підлягають приватизації та іншим видам відчуження. На підставі ст. 9 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» ядерні матеріали є виключно державною власністю.

Виникнення прав власності у держави у ряді випадків відбувається на особливих підставах, не притаманних виникненню цих прав у інших учасників цивільних відносин. Відповідно до ст. 353 ЦК на підставах та в порядку, встановлених законом, майно може бути примусово відчужене у власника за умови попереднього і повного відшкодування його вартості (реквізиція). Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується. У власність держави переходить також конфісковане майно (ст. 354 ЦК). Конфіскація як санкція за адміністративні правопорушення передбачена КпАП, а за злочини -- КК України.

Відповідно до статей 343, 352 ЦК держава набуває право власності на пам'ятку історії та культури у разі виявлення її як скарбу, а також у разі викупу з метою забезпечення її збереження. Особливими підставами набуття державою прав власності є примусовий викуп тих чи інших об'єктів у передбачених законом випадках з мотивів суспільної необхідності. Об'єктом права державної власності стає також майно, створене на виконання умов концесійного договору з уповноваженим державним органом (ст.20 Закону України «Про концесії»).

Законодавство України встановлює також ряд особливостей реалізації та припинення прав власності держави. Це стосується, зокрема, заборони безоплатної передачі майна, закріпленого за державними підприємствами (ч. 5 ст. 141 ГК України), запровадження конкурентних засад відчуження основних засобів, що належать державі (ст. 75 ГК), а також введеного мораторію на примусову реалізацію майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків )Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна»). Особливими способами припинення права власності держави можна розглядати безоплатну передачу майна держави у комунальну власність (Закон України „ Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності»), а також „Про приватизацію державного майна, що відбувається відповідно до Закону України ро приватизацію державного майна»; «Про приватизацію державного житлового фонду»; «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» тощо.

Держава може вступати у договірні і в не договірні зобов'язальні правовідносини. Відповідно до Закону України «Про поставки продукції для державних потреб» держава виступає стороною державного контракту -- договору, укладеного державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення. Відповідно до ст. 183 ГК держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників. Схожі правові конструкції участі держави у договірних цивільних відносинах передбачені Законом України «Про державне оборонне замовлення». Згідно зі ст. 272 ГК України державна закупка сільськогосподарської продукції здійснюється за договорами контрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції. Саме державу слід розглядати стороною концесійного договору, що укладається відповідно до Закону України «Про концесії» між концесіонером та уповноваженим державним органом. Умови участі держави у відносинах щодо оренди державного майна визначені Законом України «Про оренду державного та комунального майна». Україна бере участь у зовнішньоекономічній діяльності згідно зі ст. З Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Зобов'язання держави виникають також по емітованих нею цінних паперах: облігаціях внутрішніх та зовнішніх державних позик, казначейських зобов'язаннях тощо (Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок»). Відповідно до ст. 21 Закону України «Про столицю України -- місто-герой Київ» з метою забезпечення виконання Києвом столичних функцій на інвестиції, що залучаються у розвиток інфраструктури міста, можуть надаватись державні гарантії.

 Держава стає учасником не договірних зобов'язальних відносин, що виникають внаслідок рятування особою здоров'я, життя та майна іншої фізичної особи (статті 1161, 1162 ЦК); заподіяння шкоди прийняттям закону про припинення права власності або незаконного нормативного акта; завдання шкоди внаслідок незаконних рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади або його посадової особи, органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду (ст.56 Конституції України, статті 1173--1176 ЦК України). У випадках, встановлених ст. 1177 ЦК, держава відшкодовує майнову шкоду фізичній особі, яка потерпіла від злочину.

Держава також може стати учасником відносин з відшкодування ядерної шкоди відповідно до Закону України «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення». Держава несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенних підприємств (ст. 77 ГК).

Держава може бути спадкоємцем за заповітом (ст.1222 ЦК) або відказоодержувачем у спадкових відносинах.

Положення ч. 1 ст. 167 ЦК про те, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин, віддзеркалює принцип юридичної рівності суб'єктів цивільного права. Однак це не виключає, що законом можуть бути встановлені особливі умови або порядок набуття, реалізації та припинення цивільних прав та обов'язків держави. Участь держави у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (фізичними та юридичними особами, територіальними громадами тощо) означає, що між державою й такими учасниками не виникають відносини влади і підпорядкування або залежності.

У цивільних відносинах держава не може впливати своїм владним імперативом на інших учасників відносин, самовільно відмовлятись від зобов'язань, що на неї покладені, і зобов'язана здійснювати свої цивільні права та обов'язки відповідно до вимог закону, договору і принципів цивільного права.

З іншого боку, держава вільна від вказівок і вимог іншого учасника цих відносин, які виходять за межі їх змісту. Загальне юридичне становище держави з іншими учасниками цивільних відносин спеціально підкреслено у ст. 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»: держава й інші суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при її здійсненні рівні перед законом; забороняються будь-які дії держави, крім передбачених законом, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Стаття 13 Конституції України проголошує, що усі суб'єкти права власності рівні перед законом, а ст. 3 зазначає, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Особливою формою участі держави у цивільних відносинах, з огляду на тісний зв'язок з адміністративно-правовими механізмами і публічно-правовим регулюванням, законодавець називає створення державою юридичних осіб.

Держава може створювати юридичні особи публічного права. Такими відповідно ст. 81 ЦК є юридичні особи, які створюються розпорядчим актом Президента України або органу державної влади.

Частина 2 коментованої статті частково повторює норму ч. З ст. 81 ЦК, яка зазначає, що порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом. Конституція України закріплює не тільки загальні повноваження і функції органів державної влади щодо створення юридичних осіб публічного права, основи правового режиму власності і підприємництва в Україні, організаційно-правові засади управління об'єктами державної власності, а й містить конкретні норми про це. Зокрема, відповідно до п. 23 ст. 106 Конституції України Президент України утворює суди. Згідно з п. 91 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади. Порядок створення таких юридичних осіб публічного права, як державні унітарні та казенні підприємства, а також державні банки, визначений у главі 8 і ст. 337 ГК України. У ст. 76 ГК наведено перелік конкретних випадків створення казенних підприємств, а саме: а) коли законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам; б) коли основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) витупає держава; в) коли за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів; г) коли переважаючим (понад п'ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним. Законами України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про позашкільну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про професійно-технічну освіту», „Про вищу освіту» визначені умови та порядок створення державних дошкільних, позашкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладів, які так само є юридичними особами публічного права. Загальні умови створення закладів охорони здоров'я, у тому числі державних, передбачені Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров'я».

Держава має право самостійно або з іншими учасниками цивільних відносин створювати юридичні особи приватного права. Юридична особа приватного права створюється відповідно до ст. 87 ЦК. У такому порядку утворюються товариства та установи (див. коментар до статей 83 і 87 ЦК). Прикладом створення державою юридичних осіб приватного права можна назвати корпоратизацію державних підприємств відповідно до Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств». Згідно з Типовим статутом відкритого акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного підприємства, яке не підлягає приватизації, затвердженим Наказом Фонду державного майна та Міністерства економіки України від 25 червня 2001 р. № 1129/134, такі товариства у своєму установчому документі повинні вказувати, що засновником товариства є держава в особі органу, який прийняв рішення про корпоратизацію, а акціонером -- держава в особі органу приватизації.

Логічним розвитком такої форми участі держави у цивільних відносинах можна назвати набуття і розпорядження державою акціями (частками) у статутних капіталах існуючих господарських товариств. Загальні засади здійснення корпоративних прав держави викладені у ст. 168 ГК.

Держава бере участь у діяльності створених нею юридичних осіб приватного права на загальних підставах, зокрема, шляхом здійснення майнових внесків у статутні капітали таких осіб, а також участі в управлінні ними, включаючи прийняття рішення про їх припинення. Управління юридичними особами приватного права держава здійснює шляхом участі в діяльності органів управління таких юридичних осіб, що передбачено відповідними установчими документами. Слід зазначити, що створення державою юридичних осіб приватного права, які вимагають поєднання не лише капіталів, але й трудової діяльності їх засновників, вбачається неможливим, оскільки держава не може брати трудової участі у діяльності юридичних осіб.

№ 5. Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (ст.24 ЦК).

До фізичних осіб належить громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Для того, щоб виступати суб'єктом цивільних правовідносин, фізичні особи повинні володіти цивільною правосуб'єктністю, яка включає в себе правоздатність та дієздатність.

Цивільною правоздатністю називається здатність фізичної особи мати цивільні права і нести цивільні обов'язки.

Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється у момент її смерті.

п. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» зазначає що, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України та незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності (тобто правоздатності, дієздатності) та основних прав і свобод людини.

Зміст цивільної правоздатності визначається у Конституції України, а також у частинах 2, 3, 4 і 5 ст. 26 ЦК. Із передбачених Конституцією України прав у зміст цивільної правоздатності входить можливість мати наступні права: право на гідність (ст. 28), право на свободу й особисту недоторканність (ст. 29), право на свободу пересування і вибір місця проживання (ст. 33). У перерахованих випадках мова йде про особисті немайнові права, щодо яких норми Конституції є нормами прямої дії. У зміст цивільної правоздатності входять також право на таємницю листування (ст. 31), право на спростування недостовірної інформації і відшкодування матеріальної і моральної шкоди (ст. 32), право на об'єднання в громадські організації і політичні партії (ст. 36), право на мітинги, демонстрації (ст. 39), право на заняття літературною, художньою і технічною творчістю, захист інтелектуальної власності, захист авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності (ст. 54). У зміст цивільної правоздатності входять також і можливості придбання майнових прав, передбачених Конституцією України. Це можливість придбання права приватної власності на майно (ст. 41), права на заняття підприємницькою діяльністю (ст. 42), можливість придбання права на житло (ст. 47).

У зміст цивільної правоздатності входять і обов'язки. Це обов'язок належного використання права приватної власності (ст. 41 ч. 8), а також обов'язок не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати заподіяні ним збитки, обов'язок неухильно дотримуватися Конституції України, закони України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 66, 68). У зміст цивільної правоздатності входить також можливість здобувати право користування майном, успадковувати і заповідати майно, і мати інші майнові й особисті немайнові права.

Статті Конституції України про права, свободи й обов'язки людини і громадянина, як зазначено в ст. 22, не містять вичерпного переліку цих прав і свобод. Коло цих прав і свобод широке, і вичерпати його у законодавчій формулі неможливо. У зміст цивільної правоздатності входить можливість придбання і таких прав, які, хоч і не передбачені законом, але можуть виникати в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства. У ч. 4 ст. 26 ЦК передбачено, що фізична особа може мати цивільні права, не передбачені Конституцією, Цивільним кодексом і іншими законами, якщо тільки вони не суперечать законам України і моральним засадам суспільства. Разом з тим зміст цивільної правоздатності не є безмежним. Так, особа може займатися підприємницькою діяльністю, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України) і т. п.

Окрім цивільної правоздатності вищезазначені особи мають право мати і цивільно процесуальну правоздатність.В Україні процесуальна правоздатність (як здатність мати цивільні процесуальні права і обов'язки) визнається за всіма громадянами та юридичними особами нашої держави, а дієздатність -- за громадянами, які досягли повноліття, а також за юридичними особами (статті 100 і 101 ЦПК). Зазначені правила поширюються й на іноземців, іноземних юридичних осіб, осіб без громадянства. Відповідно до статей 423 і 424 ЦПК іноземні громадяни, підприємства та організації мають право звертатися до судів України і користуються цивільними процесуальними правами нарівні з громадянами України. Вони можуть брати участь у цивільному процесі, як сторони, треті особи та інші заінтересовані особи (статті 4, 5 і 98 ЦПК), вести справу особисто чи через представника (ст. 110 ЦПК), бути представником інших осіб, які беруть участь у справі (статті 111 і 112 ЦПК) і користуватися цивільними процесуальними правами, визначеними ЦПК для таких осіб у всіх видах провадження і стадіях розвитку цивільного процесу (статті 99, 103, 107 і 108 ЦПК). Отже, цивільна правоздатність і дієздатність іноземних громадян, підприємств та організацій, а також осіб без громадянства в Україні визначаються цивільними та цивільними процесуальними законами нашої держави, в яких відсутня прив'язка до іноземного права.

Размещено на Allbest.ru