Размещено на http://www.allbest.ru

Реферат

Тема: Крайня необхідність

Зміст

Вступ

• 1. Поняття крайньої необхідності
• 2. Підстава крайньої необхідності
• 3. Ознаки крайньої необхідності
• 4. Перевищення меж крайньої необхідності
• 5. Відмінність крайньої необхідності від необхідної оборони
• 6. Практичні завдання
• Література:
• Вступ
• Аналіз норм закону про кримінальну відповідальність матеріал:
• - КК
• Стаття 39. Крайня необхідність
• 1. Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.
• 2. Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.
• 3. Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.
• - підручник
• - рекомендована література
• - література, посилання на яку наведено в підручнику, навчальних посібниках, статтях, монографіях
• - додатковий матеріал у спеціальних журналах і збірках наукових праць
• o Право України
• o Проблеми Законності
• - Науково практичний коментар КК України
• - Постанови Пленуму Верховного Суду України чи Вищого спеціалізованого Суду України
• - матеріали судової практики
• o журнал «Вісник Верховного Суду України»
• o збірка «Практика судів України з кримінальних справ (2001-2005)»
• o збірка «Практика судів України з кримінальних справ (2006-2007)»
• o збірка «Судова практика Верховного суду України у кримінальних справах за 2008-2009 роки»
• Теоретична частина повинна містити посилання
• - на навчальну та іншу спеціальну літературу
• - на нормативні джерела, постанови, матеріали судової практики
• - Основні теоретичні положення і висновки ілюструвати прикладами судової практики (3-5 шт) з посиланням на їх джерело

Ще в середині XX ст. відомий вчений С.А. Домахін у своїх дослідженнях дійшов висновку про те, що «стан крайньої необхідності виникає тоді, коли певним, охоронюваним законом інтересам загрожує небезпека їх порушення» [3, с.21]. Стан крайньої необхідності виникає за наявності певної підстави, яка є єдиною і складається з двох елементів - правової та фактичної сторони, які пов'язані між собою:

1) небезпека, що безпосередньо загрожує охоронюваним законом інтересам особи, суспільства чи держави (правова сторона);

2) неможливістю усунення небезпеки, що загрожує, іншими засобами, ніж заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам (фактична сторона).

Правова сторона підстави крайньої необхідності характеризує небезпеку, яка безпосередньо загрожує інтересам даної особи чи інших осіб, суспільства або держави. Небезпека сама по собі не існує, вона завжди має своє джерело, у якості якого можуть виступати:

1) недбале поводження з речовинами та предметами, які за своєю властивістю здатні заподіяти смерть або тілесні ушкодження людині, пошкоджувати чи знищувати майно та інші цінності. Такими предметами є зброя, бойові припаси, вибухові, радіоактивні, легкозаймисті, їдкі речовини тощо;

2) стихійні явища природи, напади тварин;

3) різноманітні процеси, що викликані як самим існуванням, так і діяльністю людини: технологічні або виробничі процеси; патологічні (тяжке поранення, що загрожує смертю) та фізіологічні (що відбуваються в організмі людини і загрожують смертю, наприклад холод та голод) процеси;

4) злочинна або не злочинна діяльність людини. Злочинна може виражатися в психічному примусі зробити кримінально протиправне діяння під погрозою убивства, нанесення шкоди здоров'ю тощо;

5) правопорушення, відмінні від злочинних. Наприклад, адміністративні правопорушення, такі як порушення правил дорожнього руху;

6) невинна суспільно небезпечна поведінка людини - поведінка в стані неосудності, фактичної помилки, внаслідок чого інші особи для усунення небезпеки, що виникла, змушені заподіювати шкоду правоохоронюваним інтересам.

Небезпека набуває суспільно небезпечний характер, коли вона порушує або ставить під загрозу порушення певних охоронюваних правом інтересів. Якщо небезпека загрожує правам або інтересам, що не охороняються законом, то оцінка її усунення за правилами ст. 39 КК виключається. Не буде крайньої необхідності у випадку, коли небезпечна ситуація є наслідком умисних діянь особи для подальшого використання стану крайньої необхідності для нанесення шкоди. Коли ж «небезпечний стан створюється особою по необережності…то тут допустимим буде посилання на стан крайньої необхідності» [4] . «Та сила, яка нікому й нічому не загрожує, не може і викликати стану крайньої необхідності. Тому небезпека як правова підстава крайньої необхідності повинна загрожувати саме охоронюваним інтересам» [5]. Такими інтересами можуть бути:

- інтереси особи (життя, здоров'я, тілесна недоторканість, особиста та статева свобода, майнові, політичні інтереси тощо);

- безпека виробництва та громадський порядок (нормальна діяльність підприємств, установ і організацій, безпека руху на залізничному, водному, повітряному, міському й іншому транспорті);

- інтереси держави (зовнішня безпека, обороноздатність, збереження державної таємниці тощо).

Також ознакою небезпеки як підстави виникнення крайньої необхідності є її наявність. «Небезпека є наявною, тобто такою, яка безпосередньо загрожує завдати шкоди правоохоронюваним правам та інтересам або вже її завдає» [6]. Ця ознака характеризує безпосередню і неминучу, вже виниклу і ще не припинену загрозу. Якщо небезпека ще не виникла і загроза правоохоронюваним інтересам відсутня або, навпаки, вже реалізувалася в заподіяній шкоді, то вона перестає бути правовою підставою стану крайньої необхідності. А заподіяння особою шкоди іншим охоронюваним законом інтересам з метою її усунення не можна розглядати як вимушену, заподіяну в стані крайньої необхідності. Таке діяння повинно розглядатись як звичайне правопорушення (злочин). Ще однією ознакою небезпеки є її дійсність. Небезпека повинна бути реальною, об'єктивною, існуючою в реальності. Проте особа може невірно оцінити обстановку, що склалася, і помилково прийняти ситуацію, як небезпечну. Заподіяння шкоди в таких ситуаціях повинно розглядатися за правилами уявної крайньої необхідності. крайній необхідність кримінальна відповідальність

Фактична сторона підстави крайньої необхідності визначається обстановкою, яка свідчить про неможливість усунення небезпеки, що загрожує одним охоронюваним законом правам та інтересам в даних умовах місця та часу без заподіяння шкоди іншим охоронюваним законом правам та інтересам. Саме обстановка змушує особу заподіяти шкоду правоохоронюваним інтересам, оскільки інші засоби усунення небезпеки відсутні або є недостатніми. Таку обстановку визначають різні фактори: характер джерела небезпеки, час ймовірного заподіяння шкоди, характеристика конкретної особи, реальні можливості особи для усунення виниклої небезпеки тощо.

Стан крайньої необхідності виправдовує лише та обстановка, за яких особа не мала жодного варіанту, за яким не потрібно наносити шкоду охоронюваним інтересам. Саме про це і сказано в ч.1 ст. 39 КК: «якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами»[1]. Якщо ж обстановка склалася так, що у особи є декілька можливих варіантів усунення небезпеки, і хоча б один з них дозволяє усунути небезпеку без вчинення шкоди правоохоронюваним інтересам чи з вчиненням дій, що не підпадають під ознаки складу злочину, передбаченого КК, то в такому разі нанесення шкоди не може розглядатися через призму крайньої необхідності. Наприклад, особа може звернутися за допомогою до органів правопорядку або скористатися втечею, як про це вказується у Вироку суду м. Камянець-Подільский Хмельницької області від 08.02.2011р. по справі № 1-53/11: «ОСОБА_10 ...показав ... Підійшовши до новобудови, він зрозумів, що ОСОБА_9 має на меті вчинити крадіжку, тому він почав відмовлятися приймати в ній участь, однак погрозами побиттям ОСОБА_9 змусив його допомогти вчинити крадіжку. Він залишився на вулиці, в той час як ОСОБА_9 проник до приміщення станції, де через вікно почав передавати радіатори... судом встановлено, що ОСОБА_10 міг уникнути небезпеки іншим чином, ніж вчиненням злочину, зокрема, втекти з місця події, повідомити охоронникам, правоохоронним органам, тощо»[7].

Важливе значення також має усвідомлення особою наявності декількох варіантів усунення небезпеки, враховуючи варіанти без нанесення шкоди. Інакше має місце помилка і ситуацію потрібно розглядати за правилами уявної крайньої необхідності. Можлива також ситуація, коли у особи є декілька варіантів усунення небезпеки, але кожен з цих варіантів пов'язаний з необхідністю вчинення діянь, що зовні підпадають під ознаки злочину і наносять шкоду охоронюваним інтересам. В літературі такий вид обстановки дістав назву - варіантний або відносно сприятливий. В такому разі «крайня необхідність буде і тоді, коли особа може усунути небезпеку іншими засобами, які також підпадають під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом»[8]. На противагу варіантному виду інваріантний (одноваріантний) або відносно несприятливий вид обстановки має місце, коли у особи є лише один варіант розвитку дій. Це видно з прикладу Вироку суду м. Житомира у справі № 1-357/12: «...підсудний обвинувачується в тому, що він самовільно помістив ОСОБА_7 до Госпису «Св.Єлени» без належного медичного направлення та не будучи її офіційним опікуном на час її поміщення до госпису ... судом було встановлено, що ОСОБА_7 є інвалідом 1-ої групи та потребує стороннього догляду ... такий догляд за місцем її проживання після смерті її опікуна ОСОБА_2 належним чином не міг був здійснений сторонніми особами, сусідами або іншими родичами, оскільки такий догляд міг здійснюватись лише періодично сусідами, без постійної можливості надання їй допомоги, а родичами, що мешкають поза межами Житомирської області є неможливим. При цьому ОСОБА_7 потребує спеціальної медичної допомоги, а докази про те, що її сусіди або родичі мають таку освіту в матеріалах справи відсутні ... З матеріалів справи вбачається, що дії підсудного щодо поміщення ОСОБА_7 до Госпісу «Св. Єлени» були продиктовані саме міркуваннями крайньої необхідності, оскільки саме таким шляхом було можливо уникнути небезпеки для життя та її здоров'я...»[9]

Розглянувши два елементи підстави крайньої необхідності можна зробити висновок: «Виникнення однієї лише небезпеки ще недостатньо для виникнення стану крайньої необхідності. Вона тому і визнається крайньою, що викликається обстановкою, при якій особа вимушена вдатися до заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, як до останнього, крайнього засобу усунення небезпеки, що загрожує, бо інші засоби відсутні або недостатні» [5]. Тому право особи на заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності виникає виключно за сукупності обох вказаних елементів - правової та фактичної сторони - у їх нерозривній єдності.

3. Ознаки крайньої необхідності

В стані крайньої необхідності в особи виникає право на заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам. Правомірність заподіяння такої шкоди визнається за умови, що поведінка особи відповідала певним ознакам, що характеризують:

1) мету

2) спрямованість (об'єкт) заподіяння шкоди

3) характер дій

4) своєчасність заподіяння шкоди

5) межі заподіяння шкоди

При характеристиці умов правомірного заподіяння шкоди слід визначити суб'єкта крайньої необхідності. У ст. 39 КК відсутні якісь вказівки щодо суб'єкта. Оскільки, крайня необхідність пов'язана з діяннями, які за своїми ознаками підпадають під злочини, визначені КК, то суб'єктом крайньої необхідності може бути тільки особа, яка підпадає під ознаки суб'єкта злочину. Тобто, відповідно до ч.1 ст.18 КК, загальним суб'єктом стану крайньої необхідності може бути фізична осудна особа, яка вчинила діяння, що підпадає під ознаки злочину, передбаченого КК, у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність. За цією ж логікою відповідно до ч.2 ст.18 КК суб'єктом стану крайньої необхідності є і спеціальний суб'єкт. Але в працях науковців ведеться дискусія щодо можливості застосування стану крайньої необхідності до певних категорій працівників, які є спеціальними суб'єктами. Так, Н. Д. Дурманов у своїх працях вказує, що «особи, на яких лежить у силу закону, службового положення чи умов роботи обов'язок боротися з загрозливою небезпекою чи взагалі у визначених випадках піддаватися небезпеці, чи охороняти ті чи інші законні інтереси від цієї небезпеки, не можуть посилатися на стан крайньої необхідності»[8]. Н.В. Лісова вказує, що «діяння, вчинене в стані крайньої необхідності, може бути зумовлене як здійсненням суб'єктивного права, так і виконанням юридичного обов'язку залежно від суб'єкта вчиненого діяння. Громадянин може реалізовувати право на крайню необхідність, а може і утриматись від такої реалізації. Проте певні категорії працівників (міліціонери, пожежні, рятувальники), не тільки наділені правом на заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності, а й зобов'язані, перебуваючи в такому стані, його реалізовувати» [10]. І, як далі вказує Н.В. Лісова в іншій своїй роботі, доцільно законодавчо прописати, що стан крайньої необхідності «не поширюються на діяння, вчинені особою, зобов'язаною у встановленому законом порядку застосовувати заходи з усунення або відвернення небезпеки, яка неминуче загрожує заподіянням шкоди охоронюваним законом інтересам, яка умисно ухилилася від виконання такого зобов'язання»[11]. Такі уточнення щодо спеціальних суб'єктів використовуються в законодавстві деяких зарубіжних країн. Так, в кримінальному законі Литовської Республіки в ч.3 ст.31 вказано: «Особа не може виправдати невиконання своїх обов'язків станом крайньої необхідності, якщо вона за професією, займаною посадою чи іншими причинами зобов'язана діяти в екстремальних умовах». Подібне сказано і в кримінальному законі Японії в ст.37: «положення...не застосовується по відношенню до тієї особи, на яку покладено спеціальний обов'язок в силу виду його занять». Баулін Ю.В. вказує, що «суб'єктом крайньої необхідності є загальний суб'єкт, тобто особа, на яку не покладене спеціальне юридичне зобов'язання або службовий обов'язок боротися з небезпекою, що загрожує інтересам особистості, колективу, суспільства чи держави»[5]. В той же час судова практика України вказує на можливість застосування положень крайньої необхідності до спеціальних суб'єктів. Наприклад, відповідно до Вироку суду м. Чернігів у справі № 1-12/11 «...Старший слідчий 2 відділення слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Чернігівській області старший лейтенант юстиції ОСОБА_1 ... діями ОСОБА_1 порушені вимоги ст.ст.78-80 КПК України щодо прийняття рішення про реалізацію речових доказів по кримінальним справам, в яких вбачаються ознаки злочину, передбаченого ст. 424 КК України, але приймаючи до уваги те, що з метою усунення загрожуючої небезпеки, а саме заподіяння державі значних збитків та можливості настання непередбачуваних екологічних наслідків, вибухонебезпечної ситуації, яка в вищезазначеній обстановці не могла бути усунута іншими засобами... слід визнати у діях зазначених посадових осіб стан крайньої необхідності, у зв'язку з чим матеріали кримінальної справи ... підлягають закриттю на підставі ст. 39 ч. 1 КК України та ст. 6 п. 2 КПК України...»[12]. Отже, з урахуванням праць науковців та судової практики, можна дійти висновку, що суб'єктом крайньої необхідності відповідно до ст. 39 КК України є загальний суб'єкт, визначений ч. 1 ст. 18 КК, тобто фізична осудна особа, яка вчинила діяння, що підпадає під ознаки злочину, передбаченого КК, у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність, а також спеціальний суб'єкт, визначений ч.2 ст. 18 КК, окрім випадків ухиляння від своїх обов'язків, які за своєю суттю повинні виконуватися в екстремальних ситуаціях.

Першою ознакою правомірності діяння особи в стані крайньої необхідності є мета. Оскільки в законі чітко не визначено, що може бути метою такого діяння, то встановлення мети має важливе значення. Від тієї мети, якої прагне досягти особа, залежить обрання особою засобів для відвернення небезпеки та наслідки їх використання. Якщо підставою виникнення стану крайньої необхідності є небезпека заподіяння шкоди охоронюваним інтересам, то метою діяння, вчиненого в цьому стані, буде усунення такої небезпеки. Що і має відображення в ст.39 КК. Оскільки мета тісно пов'язана з мотивом діяння, то для визначення дійсної мети потрібно розуміти мотиви особи. В ст.39 КК відсутня вказівка на мотив діяння. Мотив - це те, що збуджує і спрямовує діяльність людини. Мотив діяння багато в чому визначається характером небезпеки, обстановкою її усунення, місцем та часом усунення небезпеки. Наприклад, небезпека, що загрожує життю потерпілого в аварії, може викликати у очевидця почуття жалю, в результаті чого він заволодіває чужим автомобілем з метою доставлення пораненого до лікаря. Мотивами крайньої необхідності можуть бути жалість, співчуття, страх, альтруїзм, свідомість цивільного та громадського боргу тощо. Найближча мета, Проміжна мета, Кінцева мета. Варто зазначити, що якщо нанесення шкоди не досягло мети, тобто небезпеку не було усунуто, то мета такого діяння, як ознака стану крайньої необхідності, не втрачає своєї правомірності. Бо в законі нічого не сказано про необхідність досягнення мети. Сказано лише про те, що особа повинна вчиняти діяння з метою усунення небезпеки.

Другою ознакою стану крайньої необхідності є спрямованість (об'єкт) заподіяння шкоди. Ст.39 КК говорить про «заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам»[1]. Правоохоронюваними інтересами виступають інтереси особи, суспільства та держави. Тобто, в загальному розумінні в стані крайньої необхідності шкода може бути нанесена інтересам будь-якої особи, суспільству та державі. Але з цього кола потрібно виключити деякі об'єкти. Так, нанесення шкоди особі, яка посягає на охоронювані інтереси, є необхідною обороною і не відноситься до стану крайньої необхідності. Нанесення особою шкоди своїм інтересам також не є станом крайньої необхідності, бо особа на свій розсуд розпоряджається своїми правами. «Шкода в стані крайньої необхідності, як правило, наноситься особам, що не пов'язані з виникненням небезпеки, тобто шкода наноситься третім особам. Таке положення загальновизнане в юридичних колах» [13]. Наприклад, організації було нанесено шкоду у вигляді пошкодження її власності - автомобіля, коли цей автомобіль було підставлено як перешкоду під падаючий в прірву автобус з дітьми. Але окрім «третіх осіб» об'єктом нанесення шкоди може бути і саме джерело небезпеки. Так, якщо чиясь власність несе безпосередню небезпеку життю інших осіб і єдиним шляхом відвернення небезпеки є пошкодження цього майна. Наприклад, автомобіль втратив управління і котиться з підвищення на місце скупчення людей. А єдиним способом є відвернення автомобіля з дороги в кювет. Також можливе нанесення однієї (меншої) шкоди особі, для відвернення іншої (більшої) шкоди від тієї ж особи. Наприклад, електромонтер під час ремонту електробладнання був вражений струмом. Інша особа, яка була поруч, вибила у електромонтера з під ніг стілець, внаслідок чого монтер впав і отримав тілесні ушкодження.

Ще однією ознакою є характер поведінки особи у стані крайньої необхідності. Характер діяння обумовлюють мета та мотив. В юридичній літературі загально прийнято вважати з посиланням на аналіз ст. 39 КК, що крайня необхідність припускає лише активну поведінку суб'єкта. За зовнішніми ознаками дії здатні підпадати під різноманітні види злочинних посягань, таких як вилучення, ушкодження або знищення майна, порушення різноманітних правил обережності, заподіяння шкоди життю або здоров'ю людини тощо. Дискусію в наукових колах викликає можливість заподіяння шкоди шляхом бездіяльності. Так Н.В. Лісова вважає «що заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності може відбуватись не тільки шляхом дії, а й шляхом бездіяльності. Зокрема, шляхом бездіяльності може бути заподіяна шкода при колізії таких обов'язків: ненадання медичної допомоги хворому, з причин надання її іншому хворому, який потребував більш невідкладної допомоги; тушіння пожежниками більш важливого об'єкта тощо»[10]. Наприклад за ст. 135 КК передбачена відповідальність за залишення без допомоги особи, яка перебуває у небезпечному для життя стані. Об'єктивна сторона цього злочину полягає в бездіяльності у вигляді ненадання необхідної допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Але лікар може посилатись на стан крайньої необхідності в разі, коли він не може надати медичну допомогу через необхідність надати медичну допомогу іншій особі в більш тяжкому стані.

Наступною ознакою діяння, вчиненого в стані крайньої необхідності, є своєчасність заподіяння шкоди. Дії щодо усунення небезпеки повинні бути своєчасними, тобто відповідати у часі небезпеці, яка загрожує. Для цього важливо розрізняти початковий та кінцевий момент виникнення небезпеки. Початковий момент виникнення небезпеки - це і початок реального втілення загрози нанесення шкоди (наприклад, пожежа вже почалася), і виникнення самої загрози нанесення шкоди (наприклад, виникла загроза початку пожежі). Кінцевий момент існування небезпеки визначається припиненням загрози або фактичним нанесенням шкоди охоронюваним інтересам від загрози. Усунення небезпеки має розпочатись не раніше, ніж з'явиться загроза охоронюваним законом інтересам, та припинитись не пізніше, ніж ця небезпека зникне. При цьому немає значення, чи минула небезпека в силу об'єктивних причин, усунута безпосередньо особою, якій вона загрожувала, або будь-ким іншим. Шкода, заподіяна до або після, виходить за межі стану крайньої необхідності і захист залежно від цього вважається передчасним або запізнілим, що і позбавляє його правомірності.

Правомірність заподіяної шкоди у стані крайньої необхідності визначається також межами заподіяння шкоди. Відповідно до ч.2 ст.39 КК граничною і правомірною у стані крайньої необхідності повинна визнаватися заподіяна шкода, яка рівнозначна або є менш значною, ніж відвернена шкода. Для правильної оцінки правомірності заподіяння шкоди важливого значення набуває питання про критерії співставлення розмірів заподіяної та відверненої шкоди. Складним є вирішення цього питання у випадках, коли заподіяна та відвернена шкода стосуються різнотипних суспільних благ чи інтересів. Наприклад, коли шкоду заподіяно здоров'ю людини задля відвернення екологічної катастрофи. «Чітких і всеохоплюючих критеріїв оцінки розміру заподіяної та відверненої шкоди законодавством та судовою практикою не вироблено»[6]. Порівняльна ціннісна характеристика шкоди фактичної і відверненої залежить від конкретних обставин справи. Для однорідних видів шкоди порівняння можливе за допомогою різних критеріїв. Наприклад, за ступенем тяжкості тілесних ушкоджень, які визначені КК; за вартістю майна, історичною цінністю тощо. Для неоднорідних видів шкоди критеріями є загальновизнана людська мораль, правосвідомість і правова культура населення, ієрархія цінностей. Наприклад, відповідно до ст.3 Конституції України найвищою соціальною цінністю є «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека». Таким чином, шкода, яка може бути нанесена людині, є більш значною, ніж шкода, нанесена іншим інтересам, не пов'язаних з людиною. Наприклад, відповідно до Вироку суду м. Чернігів у справі № 1-12/11 «...ОСОБА_1... діючи умисно... вчинив дії...що призвело...до тяжких наслідків у вигляді спричинення збитків державі на суму 15 566 959,45 грн., що у п'ятсот і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян». Але незважаючи на значні збитки, суд виправдав дії в тому числі посилаючись на стан крайньої необхідності, оскільки не вчинення таких дій могло призвести до більш значної шкоди як з матеріальної точки зору (збитки залізниці через простої вагонів), так і через небезпеку екологічно несприятливих наслідків [12].

Важливим є визначення меж можливості рятування життя однієї людини за рахунок життя іншої людини. Відповідно до кримінального закону Польщі (ст.26), «не вчинює злочину також той, хто захищаючи благо, що охороняється правом..., приносить в жертву благо, яке явно не має більшої цінності, ніж благо, що захищається». Тобто, правомірним є нанесення шкоди більш значної, ніж шкода, що могла настати, але якщо різницю між ними не можна вважати «явно більшою». А відповідно, в кримінальному праві Польщі визнаються крайньою необхідністю випадки, коли хто-небудь рятує власне життя ціною життя іншої людини. Проблема допустимості відбирання життя людини особою, що діє в стані необхідності, є найбільш дискусійним в кримінальному праві Англії. Цікавим є прецедент з судової практики Англії щодо справи Дадлі та Стіфенса, якому вже майже 130 років. «Влітку 1884р. Т. Дадлі, Е.Стіфенс та юнга 18 років після кораблетрощі залишилися наодинці в відкритому морі в шлюпці без запасів їжі та води. На вісімнадцятий день Дадлі зі згоди Стіфенса зарізав юнгу, який був у вкрай тяжкому стані. Протягом 4-х днів вони харчувались м'ясом вбитого та пили його кров. Після цього були врятовані та передані до суду за навмисне вбивство. Суд присяжних не зміг визнати підсудних винними у вбивстві та виніс так званий «спеціальний вердикт», в якому було зазначено: якби підсудні не з'їли юнгу, то вони скоріше за все померли б, а юнга помер би найпершим; а також те, що під час вбивства у підсудних не було інших шансів вижити. Після цього справа була заслухана на спеціальній сесії королівського суду. За рішенням цього суду підсудні були визнані винними, а доводи про допустимість необхідності як підстави захисту від звинувачення у вбивстві визнані одночасно небезпечними, аморальними і такими, що протирічать всім правовим принципам. Суд навів як приклад невиправданість крадіжки через стан голоду. Головний суддя відмітив, що право вбивства в стані необхідності не співвідноситься з постулатами права в тій мірі, в якій праву невідома загальна обов'язковість підтримки життя. Навпаки - в праві багато випадків, коли людина зобов'язана віддати в жертву своє життя. І одне з головних питань, яке було винесене - хто та як буде вирішувати, чиє життя важливіше?

Таким чином, важливим і невирішеним питанням залишається допустимість захисту права на життя однієї особи за рахунок життя іншої особи. Особливо коли інша особа є «третьою стороною» і не причетна до виникнення небезпеки і навіть не підозрює про наявність такої небезпеки. Наприклад, водій легкової автівки, уникаючи смертельного «лобового» зіткнення на великій швидкості з вантажним автомобілем, направляє автомобіль на пішохідну доріжку і рятує своє життя за рахунок життя випадкового перехожого. Це питання по різному вирішується в різних країнах. В Україні ж воно розглядається через призму нанесення шкоди в розмірі не більшому, ніж можливому розмірі шкоди захищеного права. Тобто, цілком ймовірно, що в наведеному вище прикладі буде визнано, що водій автомобіля знаходився у стані крайньої необхідності і не перевищив її меж.

4. Перевищення меж крайньої необхідності

Перевищення меж крайньої необхідності визначається ч.2 ст.39 КК, відповідно до якої таке перевищення має місце у випадках, коли:

а) у ситуації, в якій було заподіяно шкоду, наявні ознаки стану крайньої необхідності;

б) шкода заподіяна внаслідок умисних дій особи;

в) заподіяна шкода є більш значною, ніж шкода, яку особі, що діяла у стані крайньої необхідності, вдалось відвернути.

Особа, яка допустила перевищення меж крайньої необхідності, підлягає кримінальній відповідальності за вчинені дії в загальному порядку. Але такі дії оцінюються з врахуванням пом'якшуючої обставини, передбаченої п.8 ч.1 ст.66 КК. Особа, яка перебуває в стані крайньої необхідності, може знаходитися в екстремальній ситуації і може бути непідготовленою для відвернення небезпеки. У зв'язку з цим ч.3 ст.39 КК передбачає ситуації, коли перевищення меж крайньої необхідності не буде вважатись злочином і не матиме своїм наслідком кримінальної відповідальності особи. Під дію цієї норми підпадають випадки, коли небезпека, що загрожувала особі, яка опинилась у стані крайньої необхідності, викликала у неї сильне душевне хвилювання і це позбавило особу можливості правильно оцінити співвідношення шкоди, яка могла виникнути внаслідок небезпеки, і шкоди, яка згодом реально була завдана внаслідок дій цієї особи.

5. Відмінність крайньої необхідності від необхідної оборони

Крайня необхідність має ряд схожих моментів з необхідною обороною. Їх зближує соціальна значимість, мета відповідних дій та їх підстави. Разом з тим вони і істотно відрізняються один від одного.

Підставою необхідної оборони є суспільно небезпечне посягання людини, що викликає необхідність у його негайному відверненні чи припиненні. Таким чином, джерелом небезпеки при необхідній обороні є суспільно небезпечні дії людини. Підставою крайньої необхідності є небезпека, що безпосередньо загрожує правоохоронюваним інтересам, яку неможливо усунути в даній обстановці інакше, ніж заподіянням шкоди, а джерелом небезпеки можуть бути не тільки людські дії, але і руйнівні сили природи, нападу тварин тощо.

При необхідній обороні шкода заподіюється лише тому, хто посягає (має місце зіткнення права з неправом). При крайньої необхідності шкода заподіюється правоохоронюваним інтересам зазвичай особам, що не пов'язані зі створенням небезпеки особистості, її прав, а також інтересам суспільства та держави (має місце зіткнення права з правом).

Відрізняються і межі відповідності нанесеної шкоди. При необхідній обороні шкода повинна відповідати небезпеці посягання та обстановці захисту. При крайній необхідності шкода повинна бути рівнозначною або менш значною, ніж шкода відвернена.

Має місце і різна відповідальність за перевищення меж (за виключенням ряду випадків, коли перевищення меж не тягне за собою відповідальності). При необхідній обороні присутня привілейована відповідальність і лише у випадках, передбачених ст. 118 та 124. У стані крайньої необхідності відповідальність настає на загальних підставах, а факт стану крайньої необхідності є пом'якшувальною обставиною.

6. Практичні завдання

Завдання 1.

1. Правова підстава крайньої необхідності:

1.1. є безпосередня небезпека: загроза для життя групи людей;

1.2. джерело небезпеки: стихійне явище природи - відколення крижини.

1.3. небезпека є наявною, бо крижина вже відкололась і прямує у відкрите море. Загроза ще діє, фактичної шкоди чи припинення загрози - немає, бо люди ще живі і знаходяться на крижині, що прямує у відкрите море.

1.4. небезпека є дійсною, бо група людей реально знаходиться на крижині, що дійсно відходить у відкрите море.

2. Фактична підстава крайньої необхідності

Можливі варіанти усунення небезпеки:

- повідомити рятувальні служби та чекати порятунку.

- самостійно вчинити дії для порятунку людей.

За умовами завдання невідомо про технічний та організаційний стан служб міністерства надзвичайних ситуацій на даній території. Але беручи до уваги загальну ситуацію в країні можна зробити припущення, що за час повідомлення про небезпеку та відповідного реагування служб крижина з людьми вийде у відкрите море. Також можна зробити припущення, що витрати на порятунок людей у відкритому морі будуть більш коштовним, ніж вартість пошкодженого майна. Потрібно враховувати, що вірогідність загибелі людей значно збільшується з самим фактом виходу у відкрите море, а також з вірогідною тривалістю рятувальної операції. Таким чином, можна зробити висновок, що міліціонер мав єдине на цей момент рішення для захисту права групи людей на життя - вчинити дії по самостійному наданню допомоги потерпілим за допомогою катера.

3. Відповідність вчинених дій ознакам стану крайньої необхідності:

3.1) мета: усунення небезпеки охоронюваному праву - праву на життя групи людей.

3.2) об'єкт заподіяння шкоди: майно особи, яка не причетна до виникнення небезпеки

3.3) характер дій: підпадає під ознаки складу злочину, передбаченого КК. Це може бути грабіж (ст.186), умисне знищення або пошкодження майна (ст.194).

3.4) своєчасність заподіяння шкоди:

Крижина вже відкололася від берега і її вже почало відносити у відкрите море - маємо початок реального втілення загрози нанесення шкоди. Загроза небезпеки ще не закінчена: фактичного втілення загрози ще нема - люди живі; загроза не минула - люди ще знаходяться на крижині і їх все ще відносить у відкрите море.

Тобто стан крайньої необхідності ще не закінчився. Таким чином, міліціонер надав допомогу протягом дії стану крайньої необхідності

3.5) межі заподіяння шкоди:

Фактична шкода, нанесена власнику катера, - матеріальна. Відвернена шкода - це здоров'я та життя людей, які є найвищою цінністю, що визначено ст. 3 Конституції України. Отже, нанесена шкода є менш значною ніж відвернена.

Висновок: дії міліціонера відповідають всім ознакам стану крайньої необхідності, не містять перевищення меж крайньої необхідності, а отже відповідно до ст. 39 КК дії міліціонера не є злочинними.

Завдання 2

Безпосередня небезпека для будинку Кирилова відсутня. Можлива блискавка є можливою небезпекою для будинку сусіда, але не для будинку Кирилова. Та навіть для будинку сусіда реальної загрози не було. Бо безпосередньою загрозою повинна бути блискавка в безпосередній близькості, а встановлено лише факт сильної грози. Фактично маємо уявну крайню необхідність. Або ж передчасну крайню необхідність.

Висновок: поведінка Кирилова є неправомірною, стану крайньої необхідності на момент дій Кирилова не було. В обстановці, що склалася, Кирилов не усвідомлював, але міг усвідомлювати відсутність реальної небезпеки, а отже він може підлягати кримінальній відповідальності на загальних підставах в разі, якщо дії Кирилова та розмір нанесеної шкоди підпадає під ознаки злочину, передбаченого КК.

Завдання 3

1. Правова підстава крайньої необхідності:

1.1. є безпосередня небезпека: обвал стелі на людей, присутніх у приміщенні;

1.2. джерело небезпеки: пожежа.

1.3. небезпека є наявною, бо стеля вже почала руйнуватися. Загроза ще діє, фактичної шкоди чи припинення загрози - немає, пожежний ще живий і знаходиться в приміщенні, де від пожежі руйнується стеля.

1.4. небезпека є дійсною, бо пожежний зараз придавлений балкою і не може покинути приміщення, а стеля вже руйнується.

2. Фактична підстава крайньої необхідності

Усунення небезпеки можливе за варіантів:

- негайне залишення приміщення - неможливе, бо балка, що тримає пожежного, не піддається впливу фізичній силі присутніх людей та механізмів

- негайне припинення руйнування стелі - неможливо, бо пожежа не припинена і руйнування вже почалось

Єдиний варіант усунення небезпеки життю пожежного - негайне його виведення з приміщення будь-якою ціною. В даному випадку ціна - втрата руки, тобто порушення права людини на здоров'я.

3. Ознаки стану крайньої необхідності:

3.1) мета: усунення небезпеки охоронюваному праву - праву на життя людини

3.2) об'єкт заподіяння шкоди: здоров'я людини

3.3) характер дій: підпадає під ознаки складу злочину, передбаченого КК - ст.121, умисне тяжке тілесне ушкодження.

3.4) своєчасність заподіяння шкоди:

Пожежний вже придавлений балкою і не може покинути приміщення.

Стеля вже почала руйнуватися - маємо початок реального втілення загрози нанесення шкоди.

Загроза небезпеки ще не закінчена: фактичного втілення загрози ще нема - пожежний живий; загроза не минула - пожежний ще знаходиться в приміщенні, в якому стеля все ще руйнується.

Тобто стан крайньої необхідності ще не закінчився.

3.5) межі заподіяння шкоди:

Фактична шкода, нанесена пожежному, - тяжке тілесне ушкодження. Відвернена шкода - це життя людини, яке є більш цінніше, ніж втрата руки. Отже, нанесена шкода є менш значною ніж відвернена.

Висновок: Шмаков не може бути притягненим до кримінальної відповідальності, бо його дії викликані станом крайньої необхідності, і відповідно до ст.39 КК його дії не є злочином.

Література

1. Кримінальний Кодекс України від 01.09.2001р. Відомості Верховної Ради України, 2001, N 25-26, ст.131. Зі змінами і доповненнями у редакції від 01.01.2013р. www.rada.gov.ua

2. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник/ Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Л.М. Кривоченко та ін.; За ред. проф. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 3-є вид., перероблене і доповнене. - Київ: Юрінком Інтер, 2007 - 496 с.

3. Домахин С.А. Крайняя необходимость по советскому уголовному праву. Москва: Госюриздат, 1955 - 79 с.

4. Паше-Озерський Н.Н. Необходимая оборона и крайняя необходимость по советскому уголовному праву». Госюриздат, Москва, 1962 - 184 с.

5. Баулин Ю. В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. - Харьков: Основа, 1991 - 360 с.

6. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка - 7-ме вид., перероблене та доповнене - Київ: Юридична думка, 2010 - 1288 с

7. Єдиний державний реєстр судових рішень. Справа №1-53/11. http://www. reyestr.court.gov.ua/Review/16920672

8. Дурманов Н. Д. Обстоятельства, исключающие общественную опасность и противоправность деяния. - Москва, 1961 - 45 с.

9. Єдиний державний реєстр судових рішень. Справа №1-357/12. http://www. reyestr.court.gov.ua/Review/28630050

10. Лісова Н.В. Крайня необхідність як обставина, що виключає злочинність діяння. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук.

11. Лісова Н.В. Склад діяння, вчиненого в стані крайньої необхідності. Вісник Національної академії прокуратури України, 2-2011. с.60-64

12. Єдиний державний реєстр судових рішень. Справа №1-12/11. http://www. reyestr.court.gov.ua/Review/15007805

13. Орехов В.В. Необходимая оборона и иные обстоятельства, исключающие преступность деяния. Санкт-Петербург, Юридический центр Пресс, 2003 - 217 с.

Размещено на Allbest.ru