1. Яскраво виражений кастовий характер. Касту характеризують як соціальну спільноту або групу в складі індійського суспільства, спільноту по народженню, спадкоємну, закриту для проникнення сторонніх, що традиційно спеціалізується за родом господарської діяльності чи колом занять з яскраво вираженою кастовою самосвідомістю, чиє місце обумовлене в складній індійської соціальної ієрархії. Відносини всередині касти і з членами інших каст регулюються спеціальними нормами поведінки. Відповідно до історичної традиції касти розбиті на чотири групи: брахманів (священики), кшатріїв (воїни), вайшиїв (купці) і шудрів (слуги і ремісники). Каста "недоторканних" стояла поза цим поділом та посідала найнижче місце в соціальній ієрархії. Перехід з однієї касти в іншу не допускався. Між кастами був установлений жорсткий ієрархічний порядок.

2. Індуське право є однією з складових частин індуїзму - релігії, яка поєднує різноманітні релігійні, філософські і соціальні погляди. Індуїзм сформувався внаслідок злиття ведичних і брахманських традицій. В його основу покладено релігійні та філософські ідеї брахманізму (карма, сансара, реінкарнація та ін). Індуїзм відрізняється від інших релігій віротерпимістю, відсутністю агресії до осіб, які дотримуються інших поглядів. Характерною рисою індуїзму є також відсутність єдиної релігійної організації. З часом із цих вірувань, що мають спільну основу, розвилися різноманітні релігійні напрямки, такі як буддизм, джайнізм.

3. Персональний характер дії права, що поширюється тільки на осіб, які сповідують індуїзм, незалежно від того, в яких державах вони проживають. Найбільша спільнота прихильників індуїзму (близько 1 млрд.) проживає в Індії. Як релігійні меншості вони представлені в Палестині, Бірмі, Сінгапурі, Малайзії, Танзанії, Уганді й Кенії.

У судовій практиці Індії склалося правило, відповідно до якого індуське право діє стосовно осіб, виходячи з двох критеріїв - народження в родині індусів або належність до релігії. Воно не поширюється на осіб, які перейшли у віру, несумісну з індуїзмом. Норми індуського права застосовуються до послідовників усіх релігійних напрямків індуїзму.

4. В індуському праві існує кілька шкіл, наявність яких пояснюється різними причинами - великою різнорідністю населення (в Індії проживає близько 500 народностей, які говорять 1652 мовами) і великою розмаїтістю джерел права. Великого значення набули дві головні школи - Митакшара і Дайябхага. Ці школи панують кожна у відповідних географічних районах: школа Дайябхага поширена в Бенгалії й Ассамі, Митакшара - в інших частинах Індії й Пакистану.

Джерела індуського права

Джерела індуського права дуже різноманітні, що пояснюється величезним історичним відрізком, на якому вони створювалися, і релігійною специфікою цієї системи.

У хронологічній послідовності можна виділити такі збірники, в яких простежується поступальний процес формування норм індуського права поряд із нормами моралі та релігії:

"смрити" (мудрість старих жерців і вчених) - стислі розповіді про магічні і релігійні обряди, які супроводжують важливі життєві події. Тут вже з'являються зачатки норм права, поданих у релігійній оболонці;

дхармасутри - перші книги з питань права, в яких роз'ясняються правила поведінки членів різних каст стосовно богів, царя, жерців, предків, родичів, сусідів, тварин. Тут норми права викладаються разом із вимогами релігії та моралі. Найдавніші дхармасутри - Бауд-хаяни, Гаутами, Апастамби, Васиштхи - виникли в VI-III століттях до н. е.;

дхармашастри - великі зводи правил, складені відомими вченими різних брахманистських шкіл, і затверджені державою. В них безпосередньо викладаються дхарми, які складаються із перемішаних одна з одною релігійних і правових норм. Найвідоміші з них - закони Ману, закони Нарада закони Яджнавалк'я, що, як гадають дослідники минулого, складені в період між I століттям до н. е. і III-VІ століттями н. е. У них вперше даються відносно зрозумілі і впорядковані норми, що за сучасними поняттями відповідали б нормам цивільного, кримінального і процесуального права.

До джерел індуського права також слід віднести артхашастри - твори про філософські, соціально-політичні та економічні проблеми державної діяльності. Найбільш відома артхашастра - Артхашастра Каутіл'ї - радника царя Чандрагупти (IV - III ст. до н. е.).

Одним із останніх значних джерел індуського права були звичаї, існування яких сприяло більш гнучкому пристосуванню індуського права до потреб суспільного розвитку.

Вплив інших правових систем на індуське право

На індуському праві відбилась державна доля Індії, тому воно зазнало сильного впливу інших правових систем - мусульманського і англійського права. Найдавніші джерела індуського права - веди були створені ще в другому тисячолітті до н. е. Протягом значного історичного періоду воно розвивалося самостійно. Мусульманське панування, що встановилося в Індії в XVI столітті, досить дуже загальмувало розвиток індуського права. У цей період суди зобов'язані були застосовувати тільки мусульманське право, індуське ж може застосовувати тільки панчаяти (збори) каст для вирішення внутрішньобщинних проблем. Це призвело до звуження сфери дії індуського права, що залишалося діяти головним чином у вузькій сфері релігії й особистих стосунків.

У XVII і XVIII століттях мусульманське панування змінилося англійським.

Це спричинило для індуського права як позитивні, так і негативні наслідки.

З одного боку, англійці не заперечували проти застосування щодо населення Індії, особливо у сфері приватного права, більш знайомих йому правових норм. З іншого боку, англійське панування, навпаки, було негативним для індуського права, бо воно спричинило глибоку його трансформацію. Наслідком цього впливу було обмеження індуського права лише регламентацією вузького кола відносин, тоді як найважливіші сфери громадського життя підпали під дію нового територіального права, що застосовувалося до всіх громадян Індії незалежно від їхньої релігійної належності.

Негативні чинники англійського колоніального впливу на індуське право, які призвели до звуження його сфери і зменшення сили дії, такі:

1) слабке знання англійськими юристами (в тому числі суддями) положень дхарми, викладених у дхармашастрах, наслідком чого стало санкціонування ними застарілих норм;

2) незнання місцевих звичаїв, знайомство з ними із праць європейців, далеких від їх розуміння;

3) запровадження судового прецеденту і надання йому авторитету, до того незнайомого індуській традиції;

4) свідома зміна індуського права з метою ухвалення рішення в англійському дусі, розгляд іншого як неправильного. Так була введена англійська система доказів до розгляду справ про правопорушення;

5) вживання англійської термінології, малозрозумілої для індуського суспільства.

Новели, перенесені в індуське право із англійської правової системи, відіграли позитивну роль, особливо там, де індуським правом не було досягнуто необхідного вдосконалення норм, де мали місце прогалини в законодавстві, а також там, де існувала багатоманітність місцевих звичаїв, які заважали однаковому вирішенню спорів. Так, несплата боргу розглядалася дхармой як гріх, відплата за який наступить у потойбічному світі. У разі непослуху боржника індуське право передбачало лише релігійні санкції. Ця і подібні їй норми потребували нової юридичної регламентації.

Таким чином, за часів колоніального панування Англії багато норм та інститутів індуського права були істотно змінені або замінені на нові. Проте індуське право не було витиснуте цілком, його традиційні норми та інститути продовжують діяти.

Сучасне індуське право

Індійське право (право Індії) та індуське право - різні правові системи. Якщо індуське право - це право громади, яка сповідує індуїзм, то право Індії - це національна правова система, дія якої поширюється на територію всієї держави, на всіх громадян незалежно від їх національності й належності до певної релігійної громади. Так, на даний час в Індії одночасно діє декілька правових систем - індуське право, мусульманське право і національна правова система Індії.

На основі положень індійської Конституції 1950 року до теперішнього часу скасовані всі правила, що регулювали притягнення до відповідальності за порушення понять про кастову приналежність. Але багато індусів, особливо в сільській місцевості, і сьогодні дотримуються традиційних правил поведінки. До сих пір украй рідко укладаються шлюби між членами різних каст, особливо якщо жінка належить до вищої касти. Нечасто і вдови вдруге виходять заміж (принаймні така закономірність спостерігається в вищих каста), хоча в 1956 році було скасовано старе правило індуського права, за яким такий шлюб визнавався недійсним, а діти від нього - незаконнонародженим.

Отже, під сучасним індуським правом розуміють приватне право індусів, видозмінене законами і звичаями, ще діючими, наприклад, у Бірмі, Малайзії, Сінгапурі. Індуське право застосовується безпосередньо і побічно в зазначених вище країнах і в Східній Африці, де воно також видозмінене законодавством (Кенія, Уганда).

Сучасне індуське право безпосередньо використовується при розгляді наступних питань:

1) сімейне право - законність дітей, опікунство усиновлення, шлюб, сім'я з трьох і більше поколінь і поділ майна, спадкування майна померлого;

2) сімейні суспільні питання - релігійні та благодійні пожертвування;

3) питання суто громадського характеру - дамбупат, переважне право на купівлю, клятви, операції з беіамі і (незначною мірою) передача майна за допомогою заповіту або іншого документа;

4) кастове право і відлучення.

Індуські ідеї збереглися також в концепції державного землеволодіння.

індуське право правова система

Висновки