Право користування природно-заповідним фондом України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Право користування природно-заповідним фондом України

ПЛАН

1. Поняття і правова класифікація територій та об'єктів природно-заповідного фонду

2. Загальна характеристика права користування природно-заповідним фондом

3. Особливості природокористування в заповідниках

4. Правове забезпечення ефективності природокористування природно-заповідним фондом

5. Порядок надання дозволів на користування об'єктами природно-заповідного фонду

6. Особливості охорони природно-заповідного фонду

1. Поняття і правова класифікація територій та об'єктів природно-заповідного фонду

Програма перспективного розвитку заповідної справи в Україні (Закон України від 21 вересня 2000 року «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України в 2000-2015 роки», Закон України від 24 червня 2004 року «Про екологічну мережу України», а також Закон України від 6 червня 1992 року «Про природно-заповідний фонд України») визначають правові основи організації, охорони, ефективного використання і відтворення заповідників та інших природних комплексів, поняття і правову класифікацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду.

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. За законодавством природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Фонд розглядається як складова частина світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною.

До природно-заповідного фонду України належать: природні території та об'єкти (природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища); штучно створені об'єкти, (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).

Території та об'єкти природно-заповідного фонду, найважливіші об'єкти екологічної мережі, яка являє собою єдину територіальну систему, що утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного та рослинного світу, генетичного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України підлягають особливій охороні.

Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення. При цьому заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загально-геологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні. Серед пам'яток природи розрізняються комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

За соціально-екологічним значенням заповідування поділяється на два види: природне та освітньо-виховне. Природне заповідування має такі організаційно-правові форми: природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, а освітньо-виховне -- ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Освітньо-виховне природне заповідування відрізняється від історико-культурного або архітектурного заповідування. Об'єктами охорони останнього є не природні, а меморіальні, історичні або архітектурні пам'ятки, пов'язані з іменами відомих діячів (наприклад, Канівський заповідник, де знаходиться могила Т.Г. Шевченка).

Основні завдання природних заповідників -- збереження природних комплексів та об'єктів на їх території, проведення наукових досліджень і спостережень за станом навколишнього природного середовища, розробка на їх основі природоохоронних рекомендацій, поширення екологічних знань, сприяння у підготовці наукових кадрів і фахівців у галузі охорони навколишнього природного середовища та заповідної справи.

Біосферні заповідники -- це природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексні біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовиша, його змін під дією антропогенних факторів.

Національні природні парки -- це природоохоронні, рекреаційні, культурно-освітні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення та ефективного використання природних комплексів і об'єкти, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Регіональні ландшафтні парки -- це природоохоронні, рекреаційні установи місцевого чи регіонального значення, створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також для забезпечення умов для організованого відпочинку населення.

Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи окремих компонентів.

Пам'ятки природи -- окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані.

Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, для збереження їх у природному стані.

Ботанічні сади створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної і освітньої роботи. Ботанічні сади загальнодержавного значення є науково-дослідними природоохоронними установами. Ботанічним садам місцевого значення в установленому порядку може бути надано статус науково-дослідної установи.

Для збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання створюються дендрологічні парки. Дендрологічні Парки загальнодержавного значення -- науково-дослідні природоохоронні установи. Дендрологічним паркам місцевого значення може бути надано статус науково-дослідної установи.

Зоологічні парки створюються для організації освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення в неволі. Зоологічні парки загальнодержавного значення є природоохоронними культурно-освітніми установами.

Парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою їх охорони і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є природоохоронними рекреаційними установами. На їх території можуть проводитися наукові дослідження.

Рішення про створення та відведення земельних ділянок природним заповідникам, національним природним паркам, а також щодо інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України. Рішення про створення біосферних заповідників приймаються Президентом України після вирішення цього питання відповідно до міжнародних угод. Питання про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон, територій та об'єктів природно-заповідного фонду вирішується обласними, міськими (міст республіканського підпорядкування) радами.

2. Загальна характеристика права користування природно-заповідним фондом

Закон «Про природно-заповідний фонд України» не має спеціального розділу про користування природними територіями та об'єктами цього фонду. Тому воно регулюється окремими нормами даного Закону, а також Земельним, Водним, Лісовим кодексами, Кодексом про надра, Законом «Про тваринний світ», іншими законами та підзаконними актами.

Території та об'єкти цього фонду використовуються з дотриманням вимог, встановлених чинним законодавством, у природоохоронних, науково-дослідних, освітньо-виховних, оздоровчих та інших рекреаційних цілях, а також для потреб моніторингу навколишнього середовища. Наведені основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання природно-заповідного фонду можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню його територій та об'єктів, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів і окремих об'єктів.

Право користування природними об'єктами кожного природного або біосферного заповідника, національного природного парку, регіонального ландшафтного парку, заказника, ботанічного саду, дендрологічного та зоологічного парків, парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва більш детально визначається у відповідних положеннях, які розробляються і затверджуються Мінекології України, щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. А для територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення -- місцевими органами цього Міністерства.

Порядок відведення і використання земельних ділянок природним і біосферним заповідникам, національним природним паркам, регіональним ландшафтним паркам, ботанічним садам, дендрологічним паркам, зоологічним паркам, а також видачі документів на право користування землею визначається Земельним кодексом України.

Заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва та інші території і об'єкти природно-заповідного фонду, що створюються без вилучення земельних ділянок, які вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами Мінекології України з оформленням охоронного зобов'язання.

Загальною ознакою права користування природно-заповідним фондом є те, що за своїм характером це право обмежене тими вимогами, які встановлені щодо охорони та відтворення його природних комплексів та об'єктів.

Участь у реалізації державної політики у сфері збереження та невиснажливого використання природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів та об'єктів у межах своєї компетенції бере Державна служба заповідної справи, яка входить до складу Міністерства охорони навколишнього природного середовища і йому підпорядкована. Положення про цю службу затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2001 р.

заповідний правовий природокористування

3. Особливості природокористування в заповідниках

На території природних заповідників законом забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явиш або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об'єкти. Усілякі види користування, що порушують природні комплекси заповідників або загрожують збереженню природних об'єктів, які мають особливу наукову чи культурну цінність, припиняються як на території заповідника, так і в межах установлених навколо нього охоронних зон. Забороняється, зокрема, надання земельних ділянок для будівництва споруд, шляхів, лінійних та інших об'єктів транспорту і зв'язку, не пов'язаних з діяльністю заповідників, розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку населення, стоянки транспорту та ін. Забороняються також усі види лісокористування, заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і знищення звірів і птахів, порушення умов їх оселення, гніздування, інші види користування рослинним і тваринним світом, що призводять до порушення природних комплексів заповідника. Не допускається мисливство, рибальство, інтродукція нових видів тварин і рослин, проведення заходів з метою збільшення чисельності окремих видів тварин понад допустиму науково обґрунтовану ємність угідь, збирання колекційних та інших матеріалів, за винятком необхідних для здійснення наукових досліджень.

Усі види природокористування на території природного заповідника здійснюються згідно з нормами Земельного, Водного, Лісового кодексів, Кодексу про надра України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та ін.

Проекти організації території природних заповідників та охорони їх природних комплексів, які передбачають відповідні види природокористування, розробляються спеціалізованими проектними організаціями і затверджуються Мінекобезпеки. В разі термінової необхідності за клопотанням науково-технічної ради природного заповідника з дозволу цього міністерства на території природного заповідника можуть проводитися також інші види природокористування, не передбачені Проектом організації території природного заповідника.

На території біосферних заповідників встановлюється диференційований режим використання, відтворення та охорони природних комплексів згідно з функціональним зонуванням. Так, їх заповідна зона включає території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу. Буферна зона біосферних заповідників включає території, виділені з метою запобігання негативному впливу на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях; її використання та порядок створення визначаються відповідно до вимог, встановлених для охоронних зон природних заповідників. Зона антропогенних ландшафтів включає території традиційного землевикористання, лісокористування водокористування, місць поселення, рекреації та інших видів природокористування.

У межах території біосферних заповідників можуть виділятися зони регульованого заповідного режиму, до складу яких включаються регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища з дотриманням вимог щодо використання та охорони їх природних комплексів.

4. Правове забезпечення ефективності природокористування природно-заповідним фондом

Ефективність природокористування природно-заповідним фондом забезпечується за допомогою певних засобів. Це, зокрема, економічне обґрунтування організації та розвитку природно-заповідного фонду; економічна оцінка його територій та об'єктів, ведення їх кадастру; диференційоване визначення джерел і нормативів фінансування організації та функціонування природно-заповідного фонду; надання відповідним підприємствам, установам та організаціям, що забезпечують функціонування природно-заповідного фонду, податкових та інших пільг, компенсації у встановленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про природно-заповідний фонд; чітке визначення прав та обов'язків природокористувачів.

За відвідування територій та об'єктів природно-заповідного фонду їх адміністрації, а також підприємства, установи, організації і громадяни, у підпорядкуванні яких перебувають ці території та об'єкти, за погодженням із спеціально уповноваженими державними органами, можуть встановлювати плату.

Природні та біосферні заповідники, національні природні парки та інші заповідні території у разі розширення їх за рахунок земель сільськогосподарських, лісогосподарських та інших угідь, що є державною власністю, звільняються від відшкодування пов'язаних з цим витрат сільськогосподарського, лісогосподарського та іншого виробництва. У разі включення до їх складу територій земель, що перебувають у комунальній чи приватній власності, відшкодування втрат здійснюється за рахунок Державного бюджету -- для територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. А для територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення -- за рахунок республіканського бюджету Автономної Республіки Крим або місцевих бюджетів.

Природні та біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, а також дендрологічні парки звільняються від сплати земельного податку. Підприємства, установи та організації звільняються від плати за землі, які включені до складу заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва. Законодавством України можуть бути встановлені й інші пільги, спрямовані на забезпечення раціонального використання природних об'єктів заповідного фонду.

Збори за спеціальне використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються відповідно до нормативів зборів і лімітів їх використання. Нормативи зборів у даному випадку визначаються Кабінетом Міністрів України з урахуванням їх якості, можливості відтворення, доступності, продуктивності, місцезнаходження, можливості переробки й утилізації відходів та інших факторів. Збори за використання в межах установлених лімітів відносять на витрати виробництва, а за понадлімітне використання та зниження їх якості стягуються з прибутку, що залишається у природокористувачів.

5. Порядок надання дозволів на користування об'єктами природно-заповідного фонду

Законодавством передбачені деякі особливості виникнення прав користувачів об'єктами природно-заповідного фонду. Вони полягають у тому, що природні об'єкти та комплекси природно-заповідного фонду можуть надаватись у спеціальне використання або в оренду підприємствам, установам, організаціям і громадянам на підставі дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством, -- на пільгових умовах. Такі дозволи надаються органами Міністерства екології та природних ресурсів України на використання природних об'єктів, розташованих у межах територій природно-заповідного фонду республіканського (загальнодержавного) значення, або органами місцевої влади та управління стосовно природних об'єктів на територіях заповідного фонду місцевого значення

Дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів -- це офіційний документ, що посвідчує право природокористувачів на спеціальне використання природних об'єктів у межах затверджених лімітів. Надання дозволів відбувається на підставі клопотань природокористувачів з обґрунтуванням потреби в природних об'єктах, узгоджених з власниками або підприємствами, установами, організаціями, у віданні яких перебувають території та об'єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Рішення цих органів про узгодження клопотання шодо надання дозволу на спеціальне використання природних об'єктів, а також про надання дозволу має бути прийнято відповідним органом у місячний термін. У разі відмови в узгодженні клопотання або в наданні дозволу, а також порушення передбачених термінів розгляду заявник має право звернутися до вищестоящого державного органу.

Дозвіл на спеціальне використання природних об'єктів може бути скасовано органом, що його надав. Це можливе у разі порушення користувачем умов природокористування, а також в інших випадках, передбачених законом. При значних змінах у природокористуванні раніше виданий дозвіл може бути скасований, а новий надається в порядку, передбаченому законом.

6. Особливості охорони природно-заповідного фонду

Особливість організації охорони природних біосферних заповідників, національних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків загальнодержавного значення становить те, що ця діяльність покладається на спеціальні служби охорони, які створюються в складі адміністрації заповідних територій зазначених категорій.

Охорона територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають. Уразі необхідності їх охорона може покладатися на адміністрації розташованих поблизу природних та біосферних заповідників, національних і регіональних парків (ст. 60 Закону «Про природно-заповідний фонд України»),

До складу служб охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду входять керівники адміністрацій природних і біосферних заповідників, національних природних і регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних та зоологічних парків загальнодержавного значення, працівники охорони, а також інших підрозділів.

Працівники служб охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду мають право перевіряти у громадян і службових осіб посвідчення на перебування і використання природних ресурсів та іншу діяльність у межах відповідних територій та об'єктів природно-заповідного фонду; вилучати у порушників предмети та знаряддя незаконного використання природних об'єктів; проводити особистий огляд осіб, речей, транспортних засобів та перевірку знарядь і продукції, одержаної в результаті природокористування; безперешкодно відвідувати підприємства установи, організації, судна та інші транспортні засоби в межах відповідних територій, об'єктів природно-заповідного фонду, їх охоронних зон для перевірки дотримання законодавства про природокористування, давати обов'язкові для виконання приписи з метою усунення порушень, виявлених у межах територій та об'єктів цього фонду; складати протоколи про порушення вимог законодавства, надсилати їх відповідним органам для притягнення винних осіб до відповідальності.

Особливості правової охорони права користування територіями та об'єктами природно-заповідного фонду полягають в установленні заповідного режиму щодо використання їх корисних властивостей, обмеженні прав і розширенні обов'язків відповідних суб'єктів під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності (землевпорядкування, лісовпорядкування тощо), захисті цього режиму, а також законних прав та інтересів природокористувачів шляхом встановлення підвищеної відповідальності за правопорушення, а також за знищення та пошкодження заповідних природних комплексів та об'єктів.

Порушення порядку та правил раціонального використання об'єктів природно-заповідного фонду можуть полягати в нецільовому їх використанні; порушенні вимог проектів створення та організації територій природно-заповідного фонду, здійсненні в межах цього фонду та його охоронних зон забороненої господарської діяльності або діяльності без попереднього проведення екологічної експертизи чи з порушенням її висновків; невжитті заходів щодо попередження і ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на території та об'єкти природно-заповідного фонду; порушенні строків і порядку розгляду клопотань про надання територій та об'єктів природно-заповідного фонду в користування; самовільному зайнятті земельних ділянок та інших об'єктів цього фонду, їх псуванні, забрудненні, пошкодженні, знищенні; несвоєчасному поверненні тимчасово зайнятих об'єктів і територій цього фонду або неприведенні "їх у стан, придатний для використання за призначенням; в спорудженні і експлуатації виробничо-господарських об'єктів і здійсненні іншої господарської діяльності, що не відповідає цільовому призначенню природно-заповідного фонду; в порушенні вимог наданих дозволів на використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду; самовільній зміні меж, відведенні територій та об'єктів природно-заповідного фонду для інших потреб тощо.

Особливість відповідальності за порушення права природокористування територіями та об'єктами природно-заповідного фонду полягає в установленні більш суворих майнових, адміністративних та кримінальних санкцій за наведені вище порушення права користування. Так, розміри шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про природно-заповідний фонд, визначаються на основі кадастрової еколого-економічної оцінки включених до його складу територій та об'єктів, що проводиться відповідно до Закону «Про природно-заповідний фонд України» та спеціальних такс, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Адміністративна відповідальність за використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду для господарських цілей, за порушення режиму, встановленого на заповідній території або для охорони пам'яток природи, а також за порушення порядку користування тваринним світом у заповідниках і в інших територіях, що підлягають охороні, передбачена ст. 91 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також правил користування тваринним світом у заповідниках та в межах інших територій, що підлягають охороні, регулюється статтями 218,219,254-257 КпАП України.

Кримінальне законодавство України встановлює відповідальність за порушення правил охорони природно-заповідних об'єктів і комплексів. Так, за порушення встановлених правил охорони надр, незаконну порубку дерев і чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях, порушення правил полювання та незаконне полювання, вчинені на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, відповідні кримінально-правові норми передбачають кримінальну відповідальність незалежно від заподіяної шкоди (статті 240, 246, 248 Кримінального кодексу України).

Стаття 252 КК України встановлює відповідальність винних осіб за умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду.

Контрольні запитання та завдання

1. Поняття і правова класифікація територій та об'єктів природно-заповідного фонду

2. Загальна характеристика права користування природно-заповідним фондом

3. Які особливості природокористування в заповідниках

4. Правове забезпечення ефективності природокористування природно-заповідним фондом

5. Порядок надання дозволів на користування об'єктами природно-заповідного фонду

6. Які особливості охорони природно-заповідного фонду?

Размещено на Allbest.ru