Право зарубіжних країн

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет

?Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого?

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з Державного (Конституційного) права зарубіжних країн

Харків 2012

План

1. Поняття, зміст, соціально-політична сутність та функції конституцій

2. Форма, структура сучасних конституцій

3. Причини й порядок прийняття конституцій, внесення в них змін та доповнень

4. Класифікація конституцій

Список літератури

1. Поняття, зміст, соціально-політична сутність та функції конституцій

Конституція (лат. constitution - устрій, установлення) є стрижнем правової системи будь-якої демократичної держави. Прогресивні ідеї конституціоналізму як політичної системи, що спирається на конституцію, зародилися за умов феодалізму і були альтернативою необмеженому правлінню монархів. Появу перших конституцій спричинили буржуазні революції і повалення феодалізму. Вони були покликані юридично оформити перемогу буржуазії і закріпити основи нової соціально-економічної та політичної організації суспільства. З часів прийняття перших конституцій і донині зарубіжні конституції еволюціонували в бік демократизації конституційного матеріалу і ускладнення обсягу конституційного регулювання.

Нині у зарубіжних країнах діють конституції, які були прийняті за самих різних часів: Конституція США 1787 p., Конституція Французької Республіки 1958 p., Конституція Куби 1976 p., Конституція КНР 1982 p., Конституція Республіки Болгарія 1991 p., Конституція Російської Федерації 1993 р. тощо. Конституція США є найдавнішою з нині діючих конституцій у світі, і її недаремно називають юридичною біблією.

Конституція - особливий інститут правової системи держави, якому належить правове верховенство по відношенню до всіх інших її актів. Це не просто закон, а Основний Закон країни: закон законів, як називав його Маркс. Конституція оформляє національну систему права, об'єднує діюче законодавство, визначає основи законності і правопорядку в країні.

Основними рисами Конституції є:

основоположний характер, оскільки предметом конституційного регулювання є фундаментальні, найважливіші, політико-правові, суспільні відносини, які визначають обличчя суспільства.

народний характер, який полягає у тому, що Конституція виражає інтереси народу та має служити йому.

реальний характер - тобто відповідальність Конституції фактично існуючим відносинам.

стабільність - найважливіша умова режиму законності, сталості всієї правової системи і організації державної влади, визначення правових відносин між особою і державою. Прикладом такої стабільності є Конституція США в яку з 1789 по 1985р. члени Конгресу внесли 9991 конституційний проект, а прийнято було лише 27.

Юридичні властивості Конституції такі:

Конституція - це, насамперед, закон, тобто акт виняткової ваги і значення.

Конституції притаманне юридичне верховенство - пріоритет її положень у системі джерел права, яка забезпечується особливим порядком її розробки, прийняття і доповнення, визнання її вищою юридичною силою. Ні один акт не може перевищувати Конституцію. В цій властивості відображається одна з ознак правової держави: верховенство права і перш за все конституції.

Конституція є основою правової системи країни, її законодавства; поточне законодавство розвиває конституційні приписи, деталізує їх.

Конституції властиві особливий порядок її прийняття і зміни.

Існує досить складний механізм реалізації, оскільки її дія відбувається на двох рівнях: на рівні реалізації Конституції в цілому та на рівні реалізації конституційних норм. Реалізація - це поняття, яке розриває дію конституційних норм, є складовими елементами механізму здійснення Конституції. Реалізація конституційних норм відбувається у чотирьох формах: застосування, дотримання, виконання і використання. Дотримання норм Конституції означає утримання від здійснення заборонених нею дій. Тут реалізується пасивний обов'язок фізичних і юридичних осіб, коли дій не треба вчиняти, а досить утримуватись від їх здійснення. Видом реалізації конституційних приписів є їх виконання, тобто обов'язкове здійснення передбачених законом тих чи інших дій. Тут реалізуються активні правові обов'язки, зобов'язуючі конституційні норми. Норми Конституції реалізуються також шляхом їх використання, тобто здійснення її учасниками конституційних відносин дозволених нормами права дій, здійснення ними своїх прав. Причому в таких випадках реалізуються уповноважуючи норми, які закріплюють основні права і свободи громадянина, повноваження державних органів тощо. Використання конституційних норм можливо також при тлумаченні чинного законодавства. Застосування - один із видів реалізації конституційних норм, де є чітко визначений адресат: органи державної влади, посадові особи та інші. Це своєрідна форма реалізації конституційних норм, що відрізняється від інших форм змістом, суб'єктами та актами, які вони приймають. Застосування права - державно-владна діяльність по вирішенню конкретних юридичних справ уповноваженими суб'єктами. Реалізується вона шляхом прийняття акта, якій індивідуалізує і конкретизує загальнообов'язковий правовий принцип. Неоднорідність конституційних норм зумовлює різноманітність форм їх застосування.

Особливою юридичною властивістю Конституції є її правовий захист, метою якого є виключення можливості порушення та дотримання норм Основного закону держави всіма органами державної влади, посадовими особами, фізичними та юридичними особами.

Таким чином, Конституція ( Основний Закон держави або система правових актів ) - це нормативно-правовий акт, що має юридичні властивості, за допомогою якого народ або органи держави, що виступають від його імені, закріплюють права і свободи людини і громадянина, основи громадянського суспільства, які охороняються державою, утверджують основні засади устрою суспільства і держави, визначають суб'єктів влади, а також механізм її організації і здійснення.

Зміст конституції, або наповненість її правовим матеріалом у кожній з держав залежить від багатьох факторів -- часу й обставин прийняття, юридичних, культурних і релігійних традицій, зарубіжного впливу і навіть від географічного розташування, темпераменту нації. Водночас усім конституціям притаманні ряд обов'язкових елементів, без яких вони не виправдовують свою сутність.

1. Положення про народний суверенітет є обов'язковим елементом змісту будь-якої конституції. Конституція Бельгії 1831 р. проголошує "Усі влади походять від народу. Вони здійснюються в установленому Конституцією порядку". В ст. 1 (п. 2) Конституцій Іспанії 1978 р. сказано: "національний суверенітет належить іспанському народові, від якого "походять повноваження держави".

Суть концепції народного суверенітету полягає в тому, що народ є носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в суспільстві та державі, йому належить уся повнота влади. Водночас у конституціях нерідко зустрічаються випадки нехай і формального, але все ж обмеження народного суверенітету. Зрозуміло, вони полягають у тому, що думка політичної більшості отримує обов'язкову силу, якщо будуть дотримані процедурні формальності. Так, Конституція Іспанії вимагає, щоб народ здійснював свій суверенітет "у формах і межах Конституції". Такими формами є вибори, референдуми, колективні ініціативи (петиції, законопропонування), "групи тиску", лобізм та ін. А процедурні, формальні складнощі та заборони утворюють перешкоди, які запобігають спонтанні прояви народовладдя, суспільних помилок (наприклад, прийнятий закон може бути оскарженим; референдум не може проводитись із деяких питань; зміни конституції вимагають кваліфікованої більшості виборців, депутатів, суб'єктів федерації; депутат не може бути відкликаний виборцями). Народний суверенітет обмежений правами людини. Конституція не передбачає можливості довільного порушення особистої свободи в інтересах здійснення народного суверенітету. Основний закон ФРН, наприклад, надає їм рівноцінного значення і визнає їхню взаємозалежність: "Німецький народ визнає недоторканими і невідчуженими права людини як основу будь-якого людського суспільства, миру і справедливості у світі". Обмеження на народовладдя покладають також і міжнародні зобов'язання нації, держави. Право народу на владу може бути обмежене іноді суверенітетом монарха (в парламентських монархіях це обмеження зобов'язує поважати главу держави і надавати йому можливість брати участь в оформленні політичних рішень; у дуалістичних монархіях обидва суверени -- народ і монарх -- володіють верховенством у тій чи іншій сфері політики. Так зміни конституції вимагають схвалення і монарха і народу (парламенту, референдуму).

2. В конституціях переважної більшості держав закріплюються принцип розподілу влад. У деяких з них (італійській, французькій, німецькій) він не відтворюється семантично точно, він нібито замислюється, із нього виходять. В інших же (американській, датській, японській) -- він чітко формулюється у відповідних статтях. В Конституції Данії (розд. 1, § 3) сказано: "законодавча влада належить Королю і Фольхетингу спільно, Виконавча влада належить Королю, судова влада -- судам".

3. Правові засади статусу особи є неодмінним елементом змісту конституції. Як правило, у самому тексті Основного закону міститься відповідний розділ. У новітніх конституціях, особливо латиноамериканських держав, правове становище людини та громадянина з точки зору техніко-юридичної розроблено досить грунтовно, з багатьма деталями. Водночас є низка конституцій (США, Франції, деяких франкомовних країн Тропічної Африки), в основному тексті яких відсутні розділи про права і свободи. В Конституції США Білль про права складає перші десять поправок до неї, а у Франції в преамбулі Основного закону підкреслюється відданість народу правам людини, які були визначені Декларацією 1789 р.

4. Усі конституції встановлюють і закріплюють форму правління відповідної держави -- республіку або монархію. В преамбулі Конституції Індії, сказано: "Ми, народ Індії, урочисто вирішив заснувати Індію як суверенну демократичну республіку…". А в Конституції Іспанії прямо зафіксовано: "Політичною формою іспанської держави є парламентарна монархія".

5. Усі конституції, за деяким винятком, в тій чи іншій формі закріплюють інститут приватної власності.

6. Конституції так чи інакше встановлюють і закріплюють форму державного устрою -- унітарну або федеративну. Але в самому тексті Основного закону інколи можуть бути відсутні відповідні приписи щодо цього (Франція, Японія). І в федеративних державах не завжди зустрічається термін "федерація". В ряді випадків у конституціях користуються відповідними синонімами (в Індії та США -- "Союз"; в Австрії -- "Союзна держава"), Пряме згадування про федерацію міститься в конституціях Аргентини, Бразилії, Венесуели, Мексики, ФРН.

7. Усі конституції визначають принципи організації системи вищих органів державної влади і порядок діяльності складових її підсистем.

8. Суттєвий елемент будь-якої конституції -- наявність перехідних і прикінцевих положень. У деяких випадках вони складають окремий розділ в конституції (Болгарія, Бразилія, Македонія, Російська Федерація, Словенія, ФРН та ін.). Їх поява в конституційній доктрині пояснюється тим, що прийняття нової конституції принципово змінює політичний лад. Учасники конституційно-правових відносин можуть виявитися не готовими до нововведень. Для цього потрібний певний час і відповідна підготовка громадської думки.

Коло питань, які регулюються конституціями, неоднакове. Але їх текстуальний аналіз дозволяє вивести загальну закономірність: "старі" конституції більш сумарні. За влучним визначенням Наполеона, вони "короткі і туманні". Типовим прикладом є Конституція США, яка містить тільки загальні принципи організації центральної державної влади і розподіл компетенції між Союзом і штатами. І, навпаки, конституції, прийняті після Другої світової війни, більш докладні.

Соціальне призначення та роль Конституції знаходять своє втілення в її функціях, основними з яких є установча, правотворча, регулятивна, охоронна та інші.

Функції конституції зумовлені її змістом, роллю щодо регулювання суспільних відносин, задоволення соціальних потреб.

Складність суспільних відносин зумовлює багатоплановість функцій та їх спрямованість. Одна група таких функцій „обслуговує” потреби конституції, інша - виходить далеко за межі конституції як політично-правового феномену. Конституція виступає як невід'ємний елемент всієї соціальної організації, як соціальне благо, ефективний регулятор і перетворювач суспільних відносин. Функції конституції розкривають її сутність щодо тих завдань, які стоять перед суспільством на конкретному етапі його розвитку, причому часом одне й те саме завдання вирішується за допомогою кількох функцій.

Функції конституції поширюються на всі сфери суспільного життя, на ті суспільні відносини, які охоплюються дією конституції.

Функції конституції мають багато спільного з основними функціями права; більше того, вони базуються на них. За сферами впливу конституції на суспільні відносини насамперед розрізняють такі її функції, як політичну, економічну, соціальну, культурну, ідеологічну. При цьому функції конституції не вичерпуються регулюванням відносин у згаданих сферах. Конституції притаманні також установча, правотворча, системотворча, методологічна, прогностична та інші функції.

Зміст і особливості політичної функції визначаються тим, що конституція, її норми безпосередньо пов'язані з політикою, у зв'язку з чим в конституції закріплюються основні засади політики в різноманітних сферах суспільства і держави. Політична функція конституції полягає в тому, що вона формує найактивніше, найістотніше в політиці: належність влади в країні, внутрішню і зовнішню політику, державний лад. Саме конституція закріплює інтереси і волю народу, його державний та національний суверенітет на найвищому законодавчому рівні.

Політична боротьба, взаємовідносини між політичними партіями та іншими політизованими об'єднаннями громадян з приводу завоювання, використання та утримання влади здійснюється на основі правил, визначених у конституції. Типовим прикладом у цьому відношенні може бути виборча система, політична спрямованість і принципи якої встановлюються саме конституцією.

Зміст економічної функції полягає у тому, що конституція фіксує основоположні суспільні відносини, які складають економічний лад(економічну систему) суспільства, базу, на якій функціонують усі інші інститути. Закріплення в конституції фундаменту суспільства, різноманітних форм власті створює необхідні умови для реалізації економічної політики країни, успішного функціонування її господарського механізму.

Конституція справляє величезний вплив на волю й поведінку мас. Акумулюючи найбільш істотні моменти світогляду, в основі якого лежить ідея народного суверенітету, суверенітет демократичної, соціальної правової держави, конституція водночас формує певний тип суспільної відомості, невід'ємною частиною якої є правосвідомість. Це сприяє формуванню позитивних установок, подоланню деструктивних, антигромадських мотивів. З цих позицій можна стверджувати про наявність у конституції ідеологічної (культурної) функції.

Установча функція спрямована на здійснення первинного юридичного оформлення найважливіших соціально-економічних і політичних інститутів суспільства. За допомогою установчих норм визначається устрій держави, впроваджується в життя передусім політичні та управлінські структури, різноманітні інститути демократії, закріплюється система державних органів, визначаються їх повноваження.

Роль установчої функції конституції, таким чином, полягає в тому, що вона встановлює найважливіші інститути суспільства й держави, визначає їх спрямованість.

Найголовніші установчі правові норми започатковані в конституції. Установчий характер мають не тільки окремі її норми, а й уся конституція, бо вона є основою розбудови і діяльності держави й суспільства, всього законодавства, політичних і корпоративних установ країни.

Правотворча функція конституції реалізує себе, зокрема, за допомогою норм, які визначають основи правового статусу суб'єктів конституційних відносин: громадян, державних і громадських органів.

Охоронна (правоохоронна) функція конституції полягає у забезпеченні належної дії інститутів і норм Основного закону, що досягається за допомогою специфічного механізму відповідальності. В основі такого механізму лежать конституційні санкції: визнання поведінки неконституційною, скасування чи призупинення дії актів державних органів тощо.

Сутність інтегративної функції в тому, що конституція відіграє роль своєрідного інструменту, який об'єднує всі ланки правової системи в одне ціле, причому таке об'єднання - не механічне, безсистемне, а ґрунтується на основі відповідних вимог і принципів.

2. Форма, структура сучасних конституцій

Форма конституцій - це спосіб організації та вираження правового матеріалу.

Ще з минулого століття конституційна доктрина поділяє конституції на: писані і неписані. Цей поділ досить умовний, але став традиційним. Писаними є конституції, що мають конкретну юридичну форму, чітку структуру, назву, приймаються в установленому законом порядку. Таких конституцій, звичайно, переважна більшість.

Якщо конституція складається з єдиного писаного акта, що регулює уся основні питання конституційного характеру, то вона вважається консолідованою або кодифікованою. У разі ж, коли одній й ті ж питання регулюються декількома писаними актами, то така конституція вважається некодифікованою. До них відносяться конституції Канади, Ізраїлю, Фінляндії та ін.

У літературі нерідко говориться про наявність конституцій змішаного типу. Частково вони писані та включають парламентські закони та судові рішення, що є обов'язковими прецедентами. Частково ж складаються зі звичаїв і доктринальних тлумачень. Наприклад, Конституція Великобританії містить закони (статути) такі як, Велика Хартія вольностей 1215 р., Білль про права 1689 р., Акт про престолонаслідування 1701 р., акти про парламент 1911 р. та 1949 р., Акт про громадянство 1981 р., - в цілому понад 300 законів; далі судові прецеденти (т.зв. загальне право), також звичаї, які іменуються конституційними угодами, в яких містяться конвенційні норми.

Щодо питання про неписані конституції, тобто взагалі незафіксованих у документах, то вони існують, як правило, тимчасово -- після революцій, державних переворотів і т.ін., як, наприклад, було в Румунії після грудневого повстання 1989 р. Водночас зберігають свою дію попередні акти поточного законодавства, якщо вони не суперечать суті та цілям нового режиму.

Варто звернути увагу на дещо умовний характер поділу конституцій на писані, змішані та неписані, оскільки нерідко і при наявності писаної конституції в країні діють, зокрема, конституційні звичаї. Так, за Конституцією Франції Прем'єр-міністр є відповідальним тільки перед нижньою палатою парламенту, насправді ж він несе відповідальність і перед президентом.

Як юридичний документ конституція має внутрішню логіку, певну структуру. Структура конституції -- це її внутрішній поділ на певні частини: розділи, параграфи і т.ін. Як правило, конституції мають стандартну структуру: преамбулу (вступну частину), основну частину, прикінцеві та перехідні положення, а в ряді випадків і додатки.

Питання про структуру конституції в теорії розглядається не з точки зору юридичної техніки, а в правовому і політичному аспектах. Як і де регулюється те чи інше питання, в якому розділі і в якому параграфі - часто-густо має конкретне політичне значення, політичний зміст або підтекст.

Преамбула (фр. рrйambule -- передмова) з точки зору конституційної доктрини - необхідний складовий елемент конституції, та є чимало конституцій без неї (наприклад, Греції, Італії). В ній знаходять відображання такі важливі питання, як: цілі конституції; історичні умови, які передували її прийняттю; ставлення до прав і свобод людини; загальні засади державної політики; іноді вказується приналежність держави до світової спільноти. І хоча положення преамбули не є правовими нормами, але вони мають нормативне значення для тлумачення та застосування решти положень конституції. Виняток -- Конституція Франції. В ній перша стаття тексту Основного закону вміщена прямо в преамбулі (це своєрідна "стисла конституція"). З іншого боку, частиною Конституції 1958 р. є й інша преамбула -- до Конституції 1946 р., що регулює деякі права людини.

Основна частина - власне сам текст Конституції. Звичайно він поділений на розділи, статті, параграфи, які мають нумерацію. Кожний розділ регулює певну сферу суспільних відноси, а статті містять конкретні норми.

Побудова основної частини має також свою внутрішню логіку: автори (розробники) конституції застосовують принцип важливості (значущості) інститутів. У сучасних конституціях на першому місці, як правило, ставлять розділ “загальні засади (основні принципи)”, далі -- права і свободи людини та громадянина, і тільки після них -- устрій держави і систему державних органів. Прийнято вважати, що вперше такий порядок побудови тексту Основного закону застосували італійці в своїй Конституції 1947 р.

Прикінцеві положення -- це, з одного боку, частина основного закону тексту, а з іншого, як правило, норми процесуального характеру. Тут звичайно встановлюється порядок набуття чинності конституції. Інколи, якщо це не врегульовано в останній частині, тут вміщують норми про порядок зміни конституції або про державну символіку.

Перехідні положення мають своїм головним призначенням забезпечення спадкоємності між минулою та нині діючою конституціями. Вони, зазвичай, визначають строки набрання чинності окремих конституційних норм, які не можуть бути реалізовані відразу, порядок і строки заміни старих конституційних інститутів новими. Наприклад, органи, призначені (обрані) безстроково (для прикладу, суди), у демократичних державах не розпускаються і не замінюються іншими в зв'язку з прийняттям нової конституції.

Додатки до конституції іноді мають важливе юридичне значення. Наприклад, у деяких додатках до Конституції Індії міститься розподіл компетенції між Союзом і штатами. Декілька додатків містить і Конституція Канади. З-поміж них додаток із 30 пунктів "Про актуалізацію Конституції", додаток "Робота і публічна власність провінцій, які є власністю Канади", "Присяга на вірність" та ін.

конституція юридичний суверенітет

3. Причини й порядок прийняття конституцій, внесення в них змін та доповнень

Особлива значущість конституції у житті суспільства і держави та її верховенство у системі законодавства висувають проблему використання певних спеціальних форм (процедур) її прийняття.

Прийняття конституції треба розуміти як комплексний процес глибокого політико-юридичного значення, процес у якому можна точно виділити щонайменше такі елементи: а) причини, при яких приймається нова Конституція; б) ініціатива прийняття Конституції; в) компетентний орган (конституційний або установча влада); г) способи прийняття.

Причини, при яких приймається нова Конституція. Як правило, нова конституція приймається:

1. Одночасно з утворенням нової держави. Поява нової держави є складним політичним процесом, який потребує прийняття деяких урочистих актів політико-юридичного характеру, якими регламентуються найважливіші юридичні ознаки території, форми держави, форми правління, політичного режиму; встановлення існування певного населення на відповідній території; передбачаються принципи, норми і органи здійснення суверенної влади, права і обов'язки громадян тощо. Такі приписи встановлюються в конституції або в іншому правовому акті конституційного значення. В таких умовах можна говорити, що утворення нової держави, як і прийняття конституції є процесами, які розгортаються майже одночасно. Класичним прикладом може слугувати утворення США. Аналогічні процеси мали місце після закінчення Першої та Другої світової війн, наприкінці 80-х -- початку 90-х рр. ХХ ст., коли були утворені десятки нових незалежних держав.

2. В умовах, коли в житті певної держави мають місце глибокі структурні політичні зміни, а саме, коли змінюється політичний режим, або коли якась держава відновлює фундаментальні політико-юридичні, економічні засади, соціально-політичну систему або тоді, коли завершує свою національну єдність. Свіжими прикладами прийняття нових конституцій завдяки зміни тоталітарних політичних режимів на демократичні плюралістичні режими є конституції колишніх соціалістичних держав (наприклад, Конституція Болгарії та Конституція Румунії, прийняті у 1991 р., Конституція Російської Федерації 1993 р.).

3. Нова конституція може бути прийнята і тоді, коли в житті держави мають місце важливі зміни політичного і соціально-економічного характеру, які не загрожують існуючому державному ладові або політичному режимові. В такій ситуації конституція вже не відповідає новим соціально-політичним відносинам. Практично, йде мова про нову стадію розвитку держави, цей факт вимагає прийняття нової конституції (наприклад, прийняття Конституції Франції 1795 р., яка замінила Основний закон, прийнятий двома роками раніше).

Більшість із чинних зарубіжних конституцій розвинутих держав було прийнято демократичним шляхом. Одним з таких способів є підготовка і прийняття конституції установчими зборами.

Установчі збори - це виборний орган, який створюється з єдиною метою - підготувати і прийняти конституцію. Після виконання цього завдання збори розпускаються. Зрозуміло, що за такої мети до установчих зборів обираються фахівці з конституційного та інших галузей права, досвідчені політики тощо. Конституції, прийняті установчими зборами, характеризуються професіоналізмом підготовки та чіткістю структури і змісту; як правило, вони - найбільш демократичні. Після прийняття установчими зборами конституція може бути винесена на референдум. У такий спосіб були підготовлені і схвалені у ході референдуму Конституція Франції 1946 p., Конституція Італійської Республіки 1947 р. та ін.

Референдум (лат. referendum - те, що має бути повідомлене) -це інститут безпосередньої демократії; він проводиться як всенародне голосування з якого-небудь нагального питання державного життя або для ухвалення конституції. Проте переоцінювати значення цього інституту не слід. Референдум лише тоді може надати «високої якості» конституції, коли вона була підготовлена установчими зборами або парламентом, а потім винесена на всенародне голосування. Якщо ж конституція розробляється келейно, в уряді, а тим більше пристосовується до конкретного політичного лідера, в ній чітко простежується порушення демократичних принципів і закріплюються авторитарні способи здійснення державної влади. Під час підготовки і проведення референдуму з приводу такої конституції велике значення надається ідеологічному впливу на виборців. Ці референдуми проводяться, як правило, під час гострої політичної кризи або за умов авторитарного режиму, коли свобода вибору виборців обмежена. У кризовій політичній ситуації проходив референдум з приводу прийняття Конституції Французької Республіки 1958 p., підготовленої «під» генерала Шарля де Голля. Демократичними слід визнати підготовку і прийняття конституції парламентом, виборним представницьким органом. Так, Конституція Іспанії 1978 р. була розроблена у підкомісії кортесів (парламенту), яка складалася з представників від семи політичних партій. Конституція була ухвалена на пленарних засіданнях парламенту, а потім - на загальнонаціональному референдумі. Парламентом була підготовлена і прийнята нині діюча Конституція Японії 1947 р.

Не можна залишити без уваги так звані октроїрувані конституції і октроїрування як спосіб їх прийняття (франц. octroi - дарування, надання). Октроїрувана конституція - це конституція, подарована монархом народу країни. Така конституція розробляється у вузькому оточенні близьких монархові осіб і являє собою підсумок компромісу між монархом і підприємницькими верствами суспільства.

Октроїрувані конституції були поширені в XIX ст. Класичним прикладом такої конституції слід визнати Конституцію Японії 1889 р. (Конституція Мейдзи), яка юридично оформила союз між монархією, вищою бюрократією, поміщиками та великою буржуазією країни. За наших часів існує лише кілька країн, в яких діють октроїрувані конституції, - це країни, де зберігається дуалістична монархія як форма правління, наприклад Йорданія (Конституція 1952 р.) і Непал (Конституція 1990 р.). В обох країнах влада монарха залишається дуже сильною і впливовою, але все ж таки обмеженою конституцією.

У зв'язку зі змінами в суспільному житті, мінливим співвідношенням політичних сил у країнах конституції потребують поправок і доповнень.

У цілому ряді держав внесення змін і доповнень до конституції здійснюється за тими ж процедурними правилами, що і прийняття нової конституції. Проте навіть у цих країнах є певні особливості у прийнятті конституційних поправок. Так, поправки, що скасовують ті чи інші статті конституції, а також є доповненнями до основного тексту, не повинні вести за собою зміни нумерації колишніх статей, глав, розділів. Додаткові розділи, глави, статті підключаються до основних під позначкою "прим". Поряд з номерами скасованих розділів, глав, статей даються вказівки про їх скасування.

У деяких конституціях міститься заборона вносити зміни, що зачіпають закріплені в них конституційні принципи. Так, конституції Греції, Італії, Франції, Алжиру включають в себе статті, які забороняють відміну республіканської форми правління. Крім цього Конституція Алжиру не допускає перегляду статей, які визначають державну релігію, основні права і свободи, цілісність національної території. Конституція Греції забороняє також перегляд статті, яка проголошує свободу совісті. Основні закони деяких федерацій не допускають зміни федеративної форми державного устрою.

Особливий, є складнішим порівняно з іншими розділами порядок внесення змін встановлений ст.235 нової Конституції Польщі щодо розд. I, II та XII, які закріплюють основні принципи суспільного та державного ладу, основні права і свободи людини і громадянина та порядок внесення змін до Конституції. У разі схвалення в конституційному порядку Сеймом і Сенатом змін, що вносяться до зазначені розділи, суб'єкти конституційної ініціативи - '/ 5 частина депутатів Сейму, Сенат або Президент - можуть протягом 45 днів після цього вимагати від маршала (голови) Сейму призначення референдуму, який повинен бути проведений протягом 60 днів.

Можна виділити також ті конституції, в основний текст яких не вносяться ніякі поправки. Прийняті конституційні доповнення або зміни включаються окремими поправками до тексту основного закону. Це відноситься, наприклад, до Конституції США і конституціям колишніх соціалістичних республік Чехословаччини та Югославії. Так, після перетворення Чехословаччини у федерацію закон про федеративний державний устрій цієї республіки був включений до Конституції окремим текстом. Незмінним залишається текст основного закону в США. Зміни та доповнення до Конституції включаються окремо як поправки до неї. В даний час прийнято 27 таких поправок.

Природно, що стосовно тих конституцій, які приймалися спеціальними установчими зборами (конгресами, конвентами), встановлена ??інша процедура внесення змін і доповнень. Так, в Італії закони, що змінюють або доповнюють Конституцію, приймаються в кожній з палат після двох голосувань, проведених з проміжком не менше трьох місяців, і схвалення абсолютною більшістю кожної з палат при другому голосуванні. Вони виносяться на референдум на вимогу не менш '/ 5 членів однієї з палат або 500 тис. виборців або. не менш ніж п'ятьма обласними радами.

Досить складною є процедура внесення поправок до Конституції США. Конституція допускає можливість застосування чотирьох різних процедур, але на практиці використовується тільки одна з них. Спочатку Конгрес приймає поправку 2 / 3 голосів кожної з палат. Потім вона повинна бути ратифікована не менше ніж 3 / 4 законодавчих зборів штатів. Конституція допускає, однак, прийняття поправки спеціально скликаної Конвентом США (на вимогу 2 / 3 штатів) і 3 /4 законодавчих зборів штатів, або Конгресом США і конвентами штатів, або конвентом США і конвентами штатів.

4. Класифікація конституцій

Класифікація конституцій, як і будь-яка інша класифікація, має умовний характер, оскільки в світі нема цілком однакових конституцій. При цьому, самі конституції відрізняються не тільки тим, що в них враховано, наприклад, національний досвід державотворення, історичні традиції того чи іншого народу, співвідношення політичних сил на момент її прийняття, але й за рядом інших характерних ознак (так би мовити, загального плану), а саме - способи підготовки і прийняття, дія в часі й просторі, форма, структура, зміст, обсяг, мова конституції і т.д. Все це та ряд інших чинників сьогодні використовують для проведення класифікації (поділу на окремі групи) конституцій:

За часом свого виникнення (в контексті загального процесу розвитку конституціоналізму) - конституції поділяють на три групи: “старі” (кінець ХVІІІ - початок ХХ ст.), “нові” (1918-1939 рр.) та “новітні” (після 1945 р.). Кожна з цих груп, окрім часу появи, має спільні ознаки у змістовній частині основних законів.

За змістом - конституції можна поділити на три групи: ліберальну, етатистську та ліберально-етатистську.

За формою зовнішнього виразу - конституції поділяють на три основні групи: писані, неписані й змішані (комбіновані). Писані конституції, зі свого боку, поділяються на: а) писані конституції, які складаються з одного документа; б) писані конституції, які складаються з двох і більше документів. Крім того, писані конституції поділяються на: кодифіковані і некодифіковані.

За порядком появи (виникнення) - конституції поділяються на конституції: прийняті народом, даровані, договірні. Даровані конституції (інша назва октройовані) - це конституції, як правило, підготовлені і введені в дію одноособовим актом. Різновиди дарованих конституцій (за суб'єктами дарування) - монарх, метрополія для колишньої своєї колонії, диктатор, хунта, правляча (єдина) партія та інші. Прийняті народом конституції - це конституції, які прийняті загальновизнаними демократичними способами з широкою участю народу чи його повноправних представників. Ці конституції, за суб'єктами їхнього прийняття, можна ще поділити на конституції: а) прийняті Установчими Зборами, Конституційними Зборами, Конституційною Асамблеєю і т.д.; б) прийняті на референдумі; в) прийняті парламентом. У літературі дану групу конституцій іноді називають “демократичними конституціями”. Така назва видається не зовсім вдалою, оскільки демократичний порядок прийняття чи затвердження конституції ще не є стовідсотковою гарантією її демократичного характеру. Договірна конституція - це Основний Закон, прийнятий шляхом укладання відповідної угоди між різними суб'єктами державно-правового (конституційного) процесу. Можливими варіантами суб'єктів такого договору є: 1) територіальні утворення; 2) органи установчої влади; 3) монарх; 4) органи державної влади. Договірні конституції - явище значно рідкісніше від двох попередніх груп (октройованих і конституцій прийнятих народом). Конституційно-правова практика подає декілька яскравих прикладів останнього. Так, фактично, шляхом укладення відповідних угод появились перші конституції балканських країн після звільнення останніх від османського іга (Конституція Греції 1844 р., Конституція Румунії 1866 р., Конституція Болгарії 1879 р.). У цих країнах представницькі органи (як своєрідний прообраз органів установчої влади) пропонували посади глав держав (королівські престоли, корони в умовах обмеженої монархії) іноземним королівським династіям, за умови, що вони будуть правити згідно із відповідними конституціями. В п. 5 Берлінського трактату 1878 р. визначалось, що “зібрання нотабілів Болгарії, яке буде скликане в Тирнові, виробить перед вибранням Князя Органічний Статут королівства”. Наступного 1879 року Установчі Збори (“зібрання іменитих людей”) затвердили Конституцію Болгарського царства (Тирновська Конституція) і після того обрали на князювання Олександра Баттенберга.

За порядком внесення змін і доповнень - конституції поділяються на конституції гнучкі та жорсткі. Гнучкою конституцією називають ті основні закони, внесення змін і доповнень до яких проводиться у порядку, встановленому як і для будь-якого іншого (звичайного) закону. Жорстка конституція - це конституція, внесення змін і доповнень до якої має ускладнений порядок в порівнянні зі звичайними законами.

За часом дії - конституції поділяються на конституції тимчасові та постійні. Постійна конституція - це Основний Закон, який прийнято (затверджено, даровано) на невизначений термін. Конституції, які приймаються на певний термін чи до настання певної події, називають тимчасовими.

За рівнем деталізації конституційних положень (за обсягом) - конституції можна поділити на: прості (конституції, які просто перераховують ті чи інші явища, права, повноваження), звичайні і розгорнуті (які подають детальну характеристику статусу конституційних органів, прав, свобод, явищ і т.д.).

За характеристикою форми державного устрою країни - конституції можна поділити на: конституції федеративні (федеральні); конституції суб'єктів федерації; конституції унітарних держав.

Існують й інші підходи щодо поділу (класифікації) конституцій, зокрема у спеціальній літературі деякі автори поділяють їх на “реальні” і “фіктивні”. Досить часто можна зустріти поділ конституцій на “юридичні” і “фактичні”. “Конституція фактична, - писали Леонід Юзьков та Євгенія Тихонова, - це реально існуючий суспільний устрій (конституційний лад), основу якого складають ті об'єктивні відносини, які визначають найбільш суттєві економічні, політичні, соціальні та інші характеристики суспільства. Юридична конституція - це офіційне визнання фактичного стану речей у суспільстві”. Свого часу, доц. Степан Базилевич, певним чином перефразовуючи слова американського професора К. Левенштайна, писав, що конституції держав, серед іншого, можна також поділити на три групи - нормативні, номінальні і семантичні, при цьому “ нормативні конституції - це конституції, прийнятті в законному порядку, реальні, які насправді здійснюються; номінальні - це конституції, які мають законну силу, але не здійснюються, тобто фіктивні, і семантичні - такі конституції, які не відбивають дійсності і діють лише формально.

Список літератури

1. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / В.О.Ріяка, В.С.Семенов, М.В.Цвік та ін..; - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 512 с.

2. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / К 65 М. С. Горшеньова, К. О. Закоморна, В. О. Ріяка та ін.; За заг. ред. В. О. Ріяки. -- 2-е вид., допов. і перероб. -- К.: Юрінком Інтер, 2006. -- 544 с

3. Конституційне законодавство зарубіжних країн: Хрестоматія: Навч. посіб. / Упоряд. В.О.Ріяка, К.О.Закоморна. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - 384 с.

4. Конституційне право зарубіжних країн: Навчальний посібник/ Георгіца Аурел Зиновійович - Чернівці: “Рута”, 2000. - 424 с..

5. Стецюк П.Б. Основи теорії конституції та конституціоналізму. Частина перша: Посібник для студентів.- Львів: Астролябія, 2004.-232 с

6. Конституційне право зарубіжних країн. Академічний курс : підручник / В. М. Шаповал. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К. : Юрінком Інтер, 2010. - 464 с. - Бібліогр.: с.455.

Размещено на Allbest.ru