Охорона права інтелектуальної власності в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема

Охорона права інтелектуальної власності в Україні

Вступ

Від розв'язання проблеми створення ефективної системи охорони інтелектуальної власності залежить міцність фундаменту для інноваційної моделі розвитку України, її модернізації, підвищення конкурентоспроможності у світовій соціально-економічній системі. А від цього, у свою чергу, -- перспективи створення робочих місць у нових галузях, які визначають обличчя світової економіки ХХІ століття -- економіки, що базується на знаннях. Це і питання створення цивілізованого ринкового середовища, де і підприємці, і споживачі були б надійно захищені від недобросовісної конкуренції, пов'язаної з неправомірним використанням об'єктів інтелектуальної власності, виробництвом фальсифікованих товарів. Саме цим визначається актуальність проведеного в Києві 31 жовтня ц.р. «круглого столу» на тему «Проблеми охорони інтелектуальної власності в Україні», організованого Українським центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, у якому взяли участь близько 200 представників органів державного управління, посольств кількох країн, організацій сфери патентування та реєстрації авторських прав, Національної академії наук і недержавних науково-дослідних організацій, провідних засобів масової інформації.

На актуальності цієї проблеми особливо наголосив на переговорах в 2003 році прем'єр-міністр України А.Кінах під час свого візиту до США, де відстрочку з американського боку в запровадженні економічних санкцій було чітко обумовлено продовженням заходів, які підтверджують рішучість України боротися з порушеннями прав інтелектуальної власності.

1. Поняття інтелектуальної власності в Україні

Поняття інтелектуальної власності у світовій правовій системі з'явилося не так давно. Наприкінці минулого століття було підписано Паризьку конвенцію по охороні промислової власності (23 березня 1883 р.). За станом на 9 квітня 1995 р. учасниками цієї конвенції були 152 держави світу. В 1891 р. досягнуто Мадрідську угоду про міжнародну реєстрацію знаків. Трохи раніше було укладено Бернську конвенцію по охороні літературних і художніх творівв 1886 р. Але міжнародне співробітництво в галузі охорони прав на результати творчої діяльності почало особливо активно розвиватися в XX столітті. В 1925 р. було укладено Гаагську угоду про міжнародне депонування промислових зразків. Лісабонська угода про охорону найменування місць походження та їх міжнародну реєстрацію було підписано в 1958 р. В 1961 р. була підписана Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і органів радіо і телебачення. В 1989 р. підписаний Договір про реєстр фільмів (Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів). Було підписано також багато інших міжнародних договорів, угод, конвенцій, спрямованих на забезпечення надійної правової охорони результатів творчої діяльності в різних країнах світуучасницях названих та інших договорів.

Наявність багатьох міжнародних конвенцій, договорів, угод тощо в галузі правової охорони результатів творчої діяльності не сприяла їх ефективній охороні. Мали місце розбіжності, неоднакові підходи, різне тлумачення одних і тих самих понять. Іншими словами, настала гостра потреба в координації, в узгоджених силах, в об'єднанні зусиль для досягнення необхідної правової охорони. Тому в шестидесятих роках виникла ідея створити окрему організацію, яка б певним чином координувала регулювання правової охорони в цій галузі, передбаченої численними міжнародними договорами. Виникненню цієї ідеї передувало підписання уже згадуваної Паризької конвенції по охороні промислової власності і Бернської конвенції по охороні літературних і художніх творів. Кожна з цих Конвенцій передбачала створення секретаріату, який називався «Міжнародне бюро». Обидва ці секретаріати були об'єднані в 1893 р. Цей об'єднаний секретаріат виступав послідовно під різними назвами, остання з яких була «О'єднані міжнародні бюро по охороні інтелектуальної власності».

В даний час у зв'язку з загальним розвитком міжнародного економічного і культурного співробітництва помітний розвиток тенденції зміцнення міжнародних організацій саме в галузі науково технічної і гуманітарної діяльності. Ця тенденція характеризується:

- розширенням і зміцненням міжнародно правового співробітництва держав, залученням все більшої кількості учасників, особливо країн, що розвиваються;

- бажанням удосконалити і модернізувати структуру уже існуючих організацій, привести їх у відповідність із структурою інших учасників міжнародних організацій;

- якісною зміною співробітництва, що проявляється в підвищенні ефективності матеріально-правових норм; універсалізацією окремих міжнародних союзів;підвищенням їх ролі в системі міжнародних організацій і перетворенням в спеціалізовані установи ООН [1].

Саме ці фактори зумовили потребу у створенні спеціальної міжсоюзної організації, яка б об'єднувала зусилля у цьому напрямі. З цією метою було скликано Стокгольмську дипломатичну конференцію держав-членів Паризького і Бернського союзів. На цій конференції в червні липні 1967 р. було розроблено і прийнято конвенцію, яка заснувала нову міжнародну організацію. 14 липня 1967 р. в Стокгольмі було підписано конвенцію під назвою «Конвенція, яка засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності». Ця конвенція набула чинності в 1970 р., а в грудні 1974 р. вона набула статус спеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй [2].

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) поставила перед собою таку ціль:

· сприяти охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом співробітництва між державами і, відповідних випадках, у взаємодії з будь якою іншою міжнародною організацією;

· забезпечити адміністративне співробітництво між Союзами в галузі охорони інтелектуальної власності.

Відповідно до цієї Конвенції інтелектуальна власність включає дві основні сфери прав: промислову власність, яка головним чином охоплює винаходи, товарні знаки і промислові зразки, і авторське право, що головним чином охоплює літературні, музичні, художні, фотографічні і аудіовізуальні твори.

Таким чином поняття інтелектуальної власності було узаконено в міжнародно- правовій практиці. Оскільки колишній Радянський Союз також підписав згадану. Конвенцію, то це поняття появилося і в радянському законодавстві.

Згадана Конвенція передбачає об'єктами права інтелектуальної власності такі результати творчої діяльності:

1) літературні, художні твори і наукові праці;

2) виконавську діяльність артистів, фонограми і радіопередачі;

3) винаходи в усіх галузях людської діяльності;

4) наукові відкриття;

5) промислові зразки;

6) товарні знаки, знаки обслуговування і комерційні найменування та позначення;

З урахуванням розвитку інтелектуальної власності дана стаття Конвенції містить також тезу і про інші права, що випливають із інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній галузях (ст. 2 (VІІІ) Конвенції).

Варто відразу звернути увагу на те, що в наведеному переліку. згадуються наукові відкриття як об'єкт правової охорони. Між тим, наукові відкриття не можуть бути таким об'єктом. Відкриття як досягнення науки є надбанням світового співтовариства, і вони не можуть закріплюватись за якимось одним суб'єктом у вигляді виключного права. Тому навіть радянське законодавство не визнавало виключного права автора чи наукової установи на зроблене відкриття [3].

Авторським правом охороняються результати творчої діяльності, що стосуються гуманітарної сфери життя людини. Це літературні художні твори, драматичні та музично-драматичні, мухичні твори, аудіовізуальні твори, твори живопису, архітектури, скульптури та графіки, фотографічні твори та ін (ст.433 ЦК України). Виконавська діяльність артистів, права розробників фонограм, програми на радіоі телепередачі охороняються правами, які прийнято називати суміжними, оскільки вони справді тісно примикають до авторських прав, суміжні з ними.

Винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, комерційні найменування, комп'ютерні програми, компіляції данних, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин, породи тварин, комерційні таємниці складають групу об'єктів, яку прийнято називати об'єктами інтелектуальної власності (ст.420 ЦК України), або об'єктами промисловою власністю і вона відповідно захищається правом інтелектальної власності. Право інтелектуальної власності, часто називали ще патентним правом, оскільки основним правовим засобом охорони є патент. Але, на нашу думку, точніше говорити про право інтелектуальної власності, бо далеко не всі об'єкти промислової власності охороняються патентом. Саме тому зараз все більше вживають саме термін «право інтелектуальної власності».

Для позначення авторського права в міжнародно правовій практиці часто вживається англійське слово «копірайт». Цим терміном висловлюють дію, яку може здійснювати тільки автор того чи іншого твору літератури і мистецтва або з дозволу автора[4]. Ця дія скоріше всього може полягати у виготовленні копій твору, книги, скульптури, картини, фотографії, кінофільму тощо, тобто копіюванні. Звідси і походження терміну «копірайт». Проте в більшості правових систем Європи вживається словосполучення «авторське право», яке вказує на те, що творець будь якого твору, автор має певні особливі права на свій твір. Зокрема, автор має право авторства, звідси й походження вислову. Він має виключні права на відтворення і розповсюдження твору тощо.

Авторським правом охороняються твори літератури і мистецтва, в тому числі вірші, проза, музичні твори, твори живопису, кінематографії та ін. Чинне законодавство про охорону авторського права не містить перепон для надання правоохорони будь-яким творам, що відповідають вимогам закону[5]. Проте, слід мати на увазі, що авторське право надає охорону формі вираження авторської ідеї, але не охороняє саму ідею. Сама по собі ідея може бути і не нова, а форма її вираження нова. Оригінальне технічне рішення може бути викладено в науковій статті. Саме рішення може бути запозичене третіми особами, і авторське право тут безсиле, воно не може захистити від запозичення самої ідеї, викладеної в статті. Коли ж буде скопійована стаття без дозволу автора, то в цьому разі авторське право вступає в силу. Що стосується рішення, то воно має захищатися правом промислової власності (патентним правом).

Словосполучення «інтелектуальна власність» проникло в спеціальну літературу колишнього Радянського Союзу. Воно вживалося в науковій літературі, в навчальній тощо. Проте, в якості офіційного не вживалося. Таким же шляхом це словосполучення проникло в спеціальну літературу України. Вживається воно також як офіційний термін, але в якості допоміжного. Так, наприклад, законодавство про авторське право і суміжні права, про промислову власність як певну сукупність в літературі часто називають «Інтелектуальна власність», «Право інтелектуальної власності». Вперше у законодавстві України цей термін був вжитий у Законі України «Про власність» (розділ. VІ) від 7 лютого 1991 р. В той же час в зазначеному законодавстві словосполучення «інтелектуальна власність» вживається. Так, у Законі України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 р.[6] визначення патентного відомства подано так: «Державний комітет України з питань інтелектуальної власності (Держпатент України)». Це ж словосполучення вживається й в інших законах України про промислову власність [7]. Ст. 4 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» приписує, що іноземні особи та інші особи, що проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Відомством реалізують свої права через представників, зареєстрованих відповідно до Положення про представників у справах інтелектуальної власності. Ця норма повторюється й в інших законах про промислову власність. Зараз ми не будемо торкатися питання про правомірність вживання словосполучення «інтелектуальна власність» в законах про промислову власність. Про це дещо пізніше. Головне те, що це словосполучення в чинному законодавстві України почало вживатися як офіційне поняття.

Розділ IV Цивільного кодексу України, що містить норми про авторське право і суміжні права та право промислової власності, названо «Право інтелектуальної власності» [8]. Варто підкреслити, що відповідні розділи Цивільних кодексів деяких інших країн СНД названо інакше. В проекті Модельного цивільного кодексу для СНД зазначений розділ названо «Виключні права на результати інтелектуальної діяльності і засоби індивідуалізації (Інтелектуальна власність)» [9]. В Цивільному кодексі республіки Білорусь відповідний розділ має назву «Право на результати інтелектуальної діяльності» [10]. Відповідний розділ проекту Цивільного кодексу Республіки Казахстан не має загальної назви. Він поділений на два розділи: розділ ІV «Авторське право» і розділ V «Право на винаходи та інші результати творчості, що використовуються в виробництві» [11]. Отже, і в назвах маємо розбіжності, які зумовлюються різними підходами до визначення прав на результати творчої діяльності. Це проблема дискусійна, в різних країнах вона вирішується неоднаково. Одні правові системи визнають результати інтелектуальної діяльності людей об'єктами права власності, інші тільки виключне право на їх використання. Звідси і розбіжність в назвах відповідних розділів. Проте, які саме права має автор твору чи винаходу, ці питання будуть розглядатися в наступних главах.

Отже, що є поняття «інтелектуальної власності», «права інтелектуальної власності» та інші, пов'язані з ними? Як видно з наведеного, правомірність вживання зазначених понять ніякого сумніву не викликає. Ці поняття набули, так би мовити, прав громадянства в усьому світі, визнані вони і в законодавстві України. Постає інше питання, що слід розуміти під поняттям «інтелектуальна власність».

Уже згадувана Конвенція, якою утворено Всесвітню організацію інтелектуальної власності, виходить з того, що є три види власності, передусім варто підкреслити, що найбільш важливою характеристикою власності є те, що власник має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд і ніхто інший не може законним шляхом володіти, користуватися чи розпоряджатися його власністю. Звичайно, власник може діяти в межах, встановлених законом. Ці правомочності власника прийнято називати виключними правами, бо вони виключають інших осіб з володіння, користування чи розпорядження цією ж власністю. Ці права може мати виключно тільки власник. Теорія цивільного права встановлює, що ці права надають тим, хто їх має, можливість здійснювати певні, визначені законом дії, яких не можуть здійснювати інші особи без згоди володаря цих прав. Особа, яка має право власності на певну річ, то таке ж право на цю саму річ інших осіб виключається, тобто право власності носить виключний характер [12].

Перший вид власності охоплює собою рухомі речі, тобто ті речі, які можна пересувати в просторі, наприклад, одяг, транспортні засоби, тварини тощо. Ніхто, крім володільців цих предметів, не може ними володіти, користуватися чи розпоряджатися. Зрозуміло, власник може передавати зазначені свої правомочності власника іншим особам, але ці особи будуть здійснювати володіння, користування чи розпорядження чужим майном від імені власника, а не від свого імені. Безумовно, здійснення правомочностей власником має здійснюватися в межах закону. Виключність права власності полягає і в тому, що ніхто інший, крім власника або без його дозволу, не може користуватися майном власника. Користування чужим майном без дозволу власника є неправомірним і визнається правопорушенням з усіма наслідками, що з цього випливають.

Другий вид власності це власність на нерухомість. Ця власність має свої особливості. Коло її об'єктів складають: земля і об'єкти, що постійно на ній знаходяться, наприклад, будинки та інші споруди, дороги, мости тощо.

Третій вил власності це інтелектуальна власність, об'єктами якої є результати інтелектуальної діяльності, витвори людського розуму, людського інтелекту. Характерною ознакою інтелектуальної власності є й творчий характер. Об'єкт інтелектуальної власності завжди є результатом творчості людей. Запозичений без дозволу автора результат творчості не може бути об'єктом інтелектуальної власності іншої особи. Проте, сам результат як об'єкт інтелектуальної власності може бути предметом будь яких цивільно правових правочинів. Інтелектуальна власність має свої особливості, свою специфіку. Але ж і власність на нерухомість істотно відрізняється від власності на рухоме майно. Так і інтелектуальна власність істотно відрізняється від звичайної власності, в той же час є одним із видів власності.

2. Захист права інтелектуальної власності в Україні.

2.1 Світові тенденції охорони інтелектуальної власності й Україна

Проблеми охорони інтелектуальної власності сьогодні вийшли в світі на перший план і стали вже не просто юридичними або комерційними питаннями. Унаслідок всеосяжної інтелектуалізації сучасної світової економіки вони дедалі більше стають політичною проблемою, пов'язаною з економічною безпекою та вимагають стратегічних підходів до їх вирішення. Процеси інтелектуалізації досягли надзвичайно високої інтенсивності, немислимої ще десятиліття тому. Нині у світі діють понад 4 млн. патентів; щороку подається приблизно 700 тис. заявок на патентування; 2000 р. доход від продажу ліцензій на запатентовані об'єкти становив 100 млрд. дол., що вдесятеро більше, ніж 1990 р.

Важливо враховувати, що в основному вже сформувалася глобальна система регулювання охорони інтелектуальної власності. Україна повинна адаптуватися до неї, якщо планує розвиватися як складова частина світового господарства, а не як економіка, відмежована від світових тенденцій соціально-економічного й технологічного розвитку. І за останні роки Україна значно активізувала процес входження в світові структури, що регулюють інтелектуальну власність, і вже є учасницею 15 з 26 універсальних міжнародних конвенцій і договорів у цій сфері. Але проблемою залишається незавершеність процесів здобуття членства в Світовій торговельній організації (СОТ) і забезпечення участі в Угоді про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності. Не завершено і процес приєднання до ряду міжнародних конвенцій та договорів.

Велике значення для ефективної охорони інтелектуальної власності має процес входження України в регіональні європейські структури регулювання цієї сфери, і передусім у структури Європейського союзу. На цьому напрямі також є нерозв'язані проблеми -- невизначеність позиції України щодо Євразійської патентної конвенції та налагодження відносин із Євразійською патентною організацією, відсутність перспективних програм взаємодії з Європейським патентним відомством і Відомством із гармонізації на внутрішньому ринку (товарні знаки ЄС).

Домінуючу роль у сфері двосторонніх відносин у цій царині, безумовно, відіграють США, які є світовим технологічним лідером. Саме цей чинник, а не тільки загроза санкцій із боку Сполучених Штатів, є потужним стимулом до розвитку системи охорони інтелектуальної власності в Україні.

Слід підкреслити, що протягом останнього десятиліття в Україні відбувався досить інтенсивний процес становлення системи охорони інтелектуальної власності. На сьогодні система органів регулювання сфери охорони інтелектуальної власності в Україні перебуває в завершальній фазі формування й уже спроможна виконувати свої основні функції. Її регулюють 37 законів і понад 100 підзаконних актів, дія яких поширюється принаймні на 16 самостійних об'єктів авторського права в галузі науки, літератури й мистецтва, три види об'єктів суміжних прав, дев'ять видів промислової власності й на сферу захисту від недобросовісної конкуренції. Однак ефективність системи знижує цілий комплекс проблем, що вимагають невідкладного розв'язання.

2.2 Проблеми в сфері охорони інтелектуальної власності в Україні

Реальні тенденції в сфері реєстрації та використання прав інтелектуальної власності в Україні залишаються суперечливими й не свідчать про ефективне функціонування системи її охорони. Нестабільність умов для винахідницької та раціоналізаторської діяльності через, головним чином, погіршення матеріально-технічних і фінансових умов в інноваційній сфері, обумовила зменшення, порівняно з 1995 р., кількості винахідників, авторів промислових зразків і раціоналізаторів майже на третину, а кількість підприємств, що беруть участь у створенні й використанні об'єктів промислової власності, -- удвічі. Вкрай незначними є операції з укладання договорів на передачу прав щодо об'єктів промислової власності.

2000 р. зареєстровано лише 372 договори (185 -- про передачу прав і 182 -- ліцензійні договори на використання об'єктів промислової власності), причому переважна частина з них стосувалася знаків для товарів і послуг (233). Характерно, що 2000 р. 42,8% усіх ліцензійних договорів на використання знаків для товарів і послуг стосувалися лікеро-горілчаних і ще 7,5% -- тютюнових виробів; не було жодного договору в таких сферах, як засоби зв'язку, електроніка, сільське господарство, медицина. У царині ліцензійних договорів на використання винаходів серед лідерів -- також лікеро-горілчані вироби (16,6%), тоді як на машинобудування припадає 4,8%, електроніку -- 2,4%, сільське господарство -- жодного договору.

У структурі системи охорони інтелектуальної власності недорозвиненими є елементи, що забезпечують комерціалізацію запатентованих досягнень. При несприятливому кліматі для іноземного інвестування це обумовлює низький показник високотехнологічного експорту на душу населення, за яким Україна майже вдесятеро відстає від його середньосвітового значення. А на роялті й ліцензійні послуги 2000 р. припадало лише 0,04% українського експорту послуг й 1,27% їх імпорту.

У сукупності проблем охорони інтелектуальної власності в Україні найгострішими є такі: охорона комп'ютерних програм і баз даних (відзначили 65,3% опитаних УЦЕПД експертів), захист від недобросовісної конкуренції (55,6%), охорона знаків для товарів і послуг (товарних знаків) -- 52,1%, охорона виробників аудіовізуальної продукції -- 50,0%.

На думку експертів, створенню в Україні ефективної системи охорони інтелектуальної власності перешкоджають передусім недоліки правової системи країни. Значну роль відіграє і пануюча в суспільстві зневага до охорони прав інтелектуальної власності, відсутність належного інформаційного забезпечення діяльності в галузі охорони інтелектуальної власності. Водночас навіть серед експертів спостерігається певна недооцінка соціально-економічних механізмів охорони інтелектуальної власності.

Характерно, що понад половина з 2 тис. опитаних УЦЕПД громадян не відносять проблеми охорони інтелектуальної власності до першорядних проблем економічного розвитку України. В умовах обмеженої платоспроможності широких верств населення діють потужні стимули до придбання та споживання продукції, виготовленої з порушенням прав інтелектуальної власності. Майже 70% населення України споживає підроблену продукцію, маркіровану загальновідомими товарними знаками , а ніколи не купує її лише п'ята частина населення. 42,4% громадян України купують дешевші товари, навіть якщо вони можуть бути підробленими. Майже 40% українських споживачів якість підроблених товарів вважає цілком прийнятною. Це свідчить про деформацію правових понять у значної частини громадян, підтримувану їхніми низькими вимогами до якості -- що є нормою для малозабезпечених верств населення.

Низькі стандарти захисту інтелектуальної власності в Україні значною мірою визначаються браком кваліфікованих фахівців у цій сфері, позаяк вона вимагає досить великого обсягу специфічних знань. На жаль, лише з 2000 р. у цьому питанні почали з'являтися певні позитивні зрушення. Але й сьогодні потужність освітньої системи низька й не може задовольнити попит на фахівців цього профілю. Так, 2000 р. на перший курс Інституту інтелектуальної власності та права було зараховано лише 39 чоловік, а на другому курсі продовжували навчання 42 студенти. У Харківському міжгалузевому інституті підвищення кваліфікації кадрів за новими напрямами розвитку техніки й технологій при Харківському національному технічному університеті «ХПІ», що готує менеджерів інтелектуальної власності, перших випускників із цього фаху було лише 39.

Нарешті, слід відзначити, що серед головних причин недостатнього рівня ефективності охорони інтелектуальної власності українських фізичних і юридичних осіб за кордоном фахівці найчастіше називають «відсутність у держави коштів на патентування та здійснення реєстраційних процедур за кордоном» (54,8% відповідей експертів), «низький рівень правової культури в країні» (46,6%), «відсутність належних знань й інформації про порядок захисту інтелектуальної власності за межами України» (45,2%). На «законодавчу неврегульованість в Україні питань трансферу технологій, зокрема при виїзді українських фахівців на роботу за кордон», указують 43,8% опитаних УЦЕПД експертів.

Аналіз, проведений в УЦЕПД, показав, що в структурі законодавчого регулювання питань охорони інтелектуальної власності не розв'язано такі важливі проблеми:

v володіння й управління правами на об'єкти інтелектуальної власності, створені за рахунок коштів державного бюджету й загальнодержавних централізованих фондів;

v колективне управління авторським і суміжними правами;

v регулювання ринку інтелектуальної власності, передача на комерційних засадах прав на об'єкти інтелектуальної власності;

v нормативно-правове забезпечення розвитку франчайзингу -- продажу або тимчасового надання в користування товарного знака під контролем його власника;

v трансфер технологій за кордон, що приводить до цілеспрямованого відбору, часто за безцінь, українських технологій із боку іноземних фірм; правові механізми, які запобігали б подачі заявок на винаходи в інші країни в обхід патентного відомства України, що призводить до неконтрольованого відпливу нових технологій за кордон;

v захист комерційної інформації підприємств, а також ноу-хау;

v захист відомих товарних знаків, які не потребують реєстрації: у законах України загалом немає визначення цього терміна, немає списку таких знаків;

v захист фірмових найменувань;

v оцінка вартості нематеріальних активів;

v облік об'єктів інтелектуальної власності;

v впровадження ефективнішого захисту наукової інтелектуальної власності проти порушень у цій сфері (привласнення результатів наукової праці в формі фіктивного «співавторства»; публікування працівниками державних структур від свого імені результатів, які містяться в науково-аналітичних матеріалах, поданих підпорядкованими їм організаціями; відтворення результатів наукових робіт без посилання на авторів або їх несанкціонована публікація тощо);

v охорона раціоналізаторських пропозицій;

v охорона порід тварин;

v охорона фольклору, народних художніх промислів і традиційних знань;

v прогалини в антимонопольному законодавстві, які вможливлюють використання процедур патентування як способу монополізації ринків.

У процесі підготовки проекту Книги IV Цивільного кодексу України виявилися серйозні розбіжності між цим документом і чинними нормами вже ухвалених законів і ратифікованих договорів із питань інтелектуальної власності. Ліквідація цих неузгодженостей викликала значну затримку в підготовці проекту.

Відчувається необхідність додаткових правових норм, які узгодили б українське законодавство в питаннях охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності й механізму їх реалізації з Угодою про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС), статтею 50 і Додатком III Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і ЄС (УПС).

Неврегульовані й питання «інтелектуальної спадщини» колишнього Радянського Союзу. Так, за даними головного консультанта Комітету з питань науки й освіти Верховної Ради України Геннадія Андрощука, після розпаду СРСР у Росії залишилося близько 500 тис. діючих охоронних документів (авторських свідоцтв) на винаходи з грифом «Для службового користування», які ніколи не публікувалися й можуть бути перетворені на патенти. За розрахунками фахівців, приблизно чверть із них (125 тис.) належить українським винахідникам. В Україні немає навіть переліку цих винаходів, не говорячи вже про їх описи. Аналогічна ситуація і з таємними авторськими свідоцтвами колишнього СРСР (також близько 500 тис.). Деякі з них уже перетворено на патенти Російської Федерації. Така ситуація може створювати для українських підприємств певні труднощі при виході на зарубіжні ринки високотехнологічної продукції.

Під час проведення «круглого столу» висловлювалися різні точки зору щодо проблеми наукової інтелектуальної власності. Зокрема, пропонувалося ввести норми, що захищають наукові ідеї, зміст наукових теорій. Але керівник підкомітету з питань науки й освіти Верховної Ради України, народний депутат Л.Глухівський наголошував на неприйнятності таких підходів і необхідності захисту саме форми, а не змісту наукової праці, що є міжнародно визнаною нормою в регулюванні авторського права.

Попри активізацію зусиль правоохоронних органів щодо захисту прав інтелектуальної власності, загальний рівень правопорушень у цій сфері залишається високим. Це є підставою для звинувачення України в низьких стандартах охорони інтелектуальної власності. Так, Міжнародний альянс інтелектуальної власності поставив Україну першою в списку 58 країн із низькими стандартами охорони інтелектуальної власності. Особливо це стосується аудіовізуальної продукції, програмного забезпечення, фармацевтичних препаратів. За даними Міжнародної федерації виробників фонограм (International Federation of the Phonographic Industry -- IFPI), Україна лідирує в Європі за рівнем піратства з показником близько 95% від обсягу ринку. Інша міжнародна організація -- Асоціація виробників програмного забезпечення (Business Software Alliance) у своєму останньому «Звіті про піратство» віднесла Україну до першої десятки країн -- піратів програмного забезпечення, де вона (разом з іншими державами -- членами СНД) із показником піратства 89% ділить з Індонезією третє-четверте місця після В'єтнаму й Китаю, випереджаючи Росію.

За даними української Асоціації іноземних виробників фармацевтичної продукції (AIPM), в Україні на етапі реєстрації в Фармакологічному експертному центрі Міністерства охорони здоров'я не враховується наявність патентного захисту винаходів і промислових зразків, не проводиться патентна експертиза препаратів, що подаються на реєстрацію. Це призводить до порушення патентних прав на оригінальні лікарські препарати. Як наслідок, провідні фармацевтичні компанії світу можуть відмовитися від поставки на ринок України інноваційних лікарських препаратів.

Слід, утім, відзначити, що ряд учасників дискусії поставив під сумнів об'єктивність цих даних. Приміром, народний депутат Б.Беспалий стверджував, що такі рівні піратства «ніким не доведені».

Слід зазначити, що при дуже високому відносному рівні піратства за його абсолютними обсягами Україна не належить до країн-лідерів. Отже, санкції, що загрожують Україні з боку США, або ж ті ускладнення, що виникають в України в контексті переговорів стосовно вступу до СОТ, -- не мають під собою достатніх підстав, якщо керуватися однаковими критеріями оцінки щодо всіх країн світу, зокрема таких, як Китай або Росія. Україна загалом не входить у десятку країн із найвищими абсолютними обсягами виробництва піратської фонографічної продукції. А втрати доходів світових виробників комп'ютерних програм через українське піратство 2000 р. становили лише $29,7 млн., тоді як загалом у світі ці втрати сягають $11,75 млрд. Вказані дані свідчать, що за всієї складності проблем охорони прав інтелектуальної власності в Україні навряд чи можна розглядати нашу країну як одну з держав, що своєю піратською діяльністю завдають найбільших збитків легальним виробникам.

Аналіз стану боротьби з порушеннями в сфері інтелектуальної власності в Україні підтверджує, що хоча рівень порушень залишається високим, останнім часом відбувається помітна активізація процесів охорони інтелектуальної власності.

Дані Міністерства внутрішніх справ України свідчать, що за 9 місяців 2001 р. серед перевірених 12 тис. підприємств у різних регіонах України на кожному другому з них виявлено порушення встановленого законодавством України порядку тиражування й розповсюдження об'єктів інтелектуальної власності. Міністерством порушено 221 кримінальну справу, зокрема 63 -- за порушення авторських і суміжних прав, тоді як за весь 2000 р. виявлено лише 19 таких злочинів. Понад 4200 осіб притягнуто до адміністративної відповідальності. Припинено незаконну діяльність 16 «підпільних» цехів, що займалися виробництвом і розповсюдженням контрафактної продукції. У правопорушників вилучено 257 тис. відеокасет, 235 тис. аудіокасет і 217 тис. компакт-дисків (загалом -- 709 тис. одиниць) на загальну суму 7,8 млн. грн.

2.3 Можливі розв'язання існуючих проблем. Забезпечення міжнародних-правових умов

До кінця 2007 р. бажано завершити процес ухвалення законодавчих актів (включаючи внесення змін і доповнень до чинних законів), які привели б українське законодавство у відповідність із вимогами Угоди ТРІПС, що є однією з ключових умов вступу України в СОТ.

Одночасно треба доповнити діючу Програму інтеграції України в Європейський Союз у частині уточнення інституційних і фінансових ресурсів, необхідних для реалізації заходів, спрямованих на охорону інтелектуальної власності.

Потрібно вивчити питання про доцільність приєднання України до низки міжнародних конвенцій і договорів, зокрема до Мадридської угоди 1891 р. про припинення використання неправдивих або таких, що вводять в оману, указань походження товарів (у редакції Стокгольмського акту 1967 р.); Лісабонської угоди про захист назв місць походження та їх міжнародну реєстрацію 1958 р.; Брюссельської конвенції про поширення несучих програми сигналів, що передаються через супутники, 1974 р.; Договору про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів (FRT ) 1989 р.; Вашингтонського договору про інтелектуальну власність щодо інтегральних мікросхем 1989 р.; Євразійської патентної конвенції (ЄПК) 1994 р. До речі, щодо останньої на «круглому столі» розгорнулася гаряча дискусія. Категорично проти ратифікації ЄПК виступило ряд учасників, зокрема патентні повірені, чию думку озвучила Т.Кукшина.

Важливо також вивчити питання про доцільність розробки довгострокової (на п'ять років) програми співробітництва з Європейським патентним відомством і Відомством з гармонізації на внутрішньому ринку (товарні знаки ЄС). Треба розробити комплекс довгострокових заходів щодо адаптації національної патентної системи до параметрів європейської патентної системи та європейської системи товарних знаків.

На основі активної участі в роботі Світової організації інтелектуальної власності в питаннях охорони інтелектуальної власності в мережі Інтернет, у сферах біотехнології, фольклору, традиційних знань, потрібно буде внести відповідні доповнення до Програми розвитку державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні на 2004--2008 рр., спрямовані на підготовку нормативно-правових актів у цих сферах.

Аналогічним чином, слід внести в перелік актів законодавства України, щодо яких необхідна адаптація до законодавства ЄС, нормативні документи ЄС із питань охорони інтелектуальної власності в інформаційному суспільстві, мережі Інтернет.

2.4 Забезпечення розвитку внутрішнього правового поля

У цій сфері пріоритет номер один -- внесення змін до діючих законодавчих актів України та прийняття нових, проведення роботи щодо ліквідації неузгодженостей між окремими нормативно-правовими актами з питань інтелектуальної власності.

Практично перезрілим є питання ухвалення закону про створення Патентного суду України як органу спеціальної компетенції, уповноваженого розглядати спірні питання в сфері інтелектуальної власності в порядку адміністративного судочинства, зокрема питання захисту від недобросовісної конкуренції, пов'язані з правами інтелектуальної власності.

Фахівці підтримують ідею внесення змін у Закон України «Про охорону прав на винаходи й корисні моделі», Кримінальний кодекс України стосовно кримінальної відповідальності за подачу заявок на винаходи в інші держави до подачі їх у національне патентне відомство.

З іншого боку, треба внести зміни в чинне Положення про порядок реєстрації та переміщення через митний кордон України товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності, спростити діючі реєстраційні процедури та зменшити розмір плати за реєстрацію до розміру, що відповідає реальним витратам на таку реєстрацію або продовження її терміну (на сьогодні ця сума коливається в діапазоні $100--400).

Слід було б забезпечити до кінця 2007 р. підготовку законопроектів щодо: охорони комерційної таємниці, включаючи питання ноу-хау; правової охорони раціоналізаторських пропозицій; трансферу технологій (включаючи регулювання питань патентування винаходів за кордоном, питання передачі технологій при виїзді фізичних осіб за кордон); оцінки інтелектуальної власності; а також розробити методику оцінки вартості прав інтелектуальної власності.

До цього треба додати, що під час дискусії на «круглому столі» перший заступник голови Державного департаменту інтелектуальної власності В.Жаров висловився за ухвалення спеціального законодавчого акта з питань службових винаходів, тобто винаходів, зроблених при виконанні працівником своїх службових обов'язків. Одночасно він виступив за повернення до розгляду питання про захист авторів наукових відкриттів у рамках підготовки змін до Цивільного кодексу України.

2.5 Організація управління й розвиток інфраструктури в сфері охорони інтелектуальної власності

Важливими завданнями в цій галузі є забезпечення належного рівня координації діяльності міністерств і відомств шляхом регулярного проведення засідань Міжвідомчого комітету з проблем захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності, а також ухвалення постанови про створення в міністерствах і відомствах структурних підрозділів із питань інтелектуальної власності.

Водночас треба зробити упор на впровадженні сучасних технологій управління процесами охорони інтелектуальної власності. Цьому сприяло б створення централізованого комп'ютерного банку даних щодо фірмових найменувань, зареєстрованих на території України; впровадження новітніх інформаційних технологій, зокрема щодо патентної бібліотеки громадського користування. За інформацією голови Державного департаменту інтелектуальної власності М.Паладія, департамент впритул займається питанням створення Інтернет-біржі, у рамках якої передбачається електронний доступ до баз даних про винаходи.

Необхідні заходи щодо розширення мережі регіональних організацій у сфері надання широкого комплексу послуг у сфері охорони інтелектуальної власності за участю Всеукраїнської асоціації патентних повірених, Товариства винахідників і раціоналізаторів України, із співробітництвом, у разі потреби, -- з регіональними відділеннями Торговельно-промислової палати України. Необхідно також розробити заходи для приведення національної статистики щодо інтелектуальної власності у відповідність із міжнародними стандартами в цій сфері.

Тим часом зарубіжний досвід свідчить, що створити ефективну систему охорони інтелектуальної власності, спираючись винятково на державні структури, неможливо. Тож власникам інтелектуального продукту (юридичним і фізичним особам), а також творчим спілкам України важливо активізувати процес створення недержавних організацій із питань охорони інтелектуальної власності, а найпотужнішим із них -- вивчити питання про вступ у відповідні міжнародні недержавні організації.

Нарешті, у цій сфері необхідно вжити заходів щодо врегулювання питань «інтелектуальної спадщини» колишнього СРСР.

2.6 Захист прав власників і споживачів від недобросовісної конкуренції

У цій царині слід надати Державному комітету стандартизації, метрології та сертифікації України відповідні повноваження для ефективного захисту споживачів від недобросовісної конкуренції, пов'язаної з неправомірним використанням товарних знаків й інших об'єктів інтелектуальної власності. Водночас, підкреслив у своєму виступі перший заступник голови Антимонопольного комітету України О.Мельниченко, відповідальність за проведення заходів боротьби з недобросовісною конкуренцією не повинна розпорошуватися на багато відомств. Таким чином, функції Держкомстандарту в цій сфері мають обмежуватися захистом прав споживачів і не повинні обмежувати роль Антимонопольного комітету.

Необхідно також ужити заходів для посилення координації діяльності органів виконавчої влади, зокрема правоохоронних органів, із метою створення цілісної системи забезпечення (інформаційного) дотримання законодавства про охорону інтелектуальної власності.

2.7 Удосконалення економічних важелів охорони інтелектуальної власності

Ці питання вимагають найпильнішої уваги, позаяк обумовлюють масовість і сталість порушень прав інтелектуальної власності. Без розв'язання цих проблем (а вони найтіснішим чином пов'язані з питаннями доходів населення, реальної заробітної плати в країні) і розраховуючи винятково на каральні заходи доведеться зробити те, що афористично змалювала під час дискусії на «круглому столі» керівник юридичного департаменту Українського національного комітету Міжнародної торговельної палати Н.Котигоренко -- «закупити в Китаї дешеву арматуру й усім поставити грати на вікна». Не можна не погодитися з її думкою про те, що багато громадян України просто фінансово «не потягнуть» придбання ліцензованих продуктів, отже потрібна технічна й фінансова допомога в розв'язанні цієї проблеми.

Треба розробити систему економічних стимулів (податкових, кредитних, страхових) комерціалізації запатентованих науково-технічних досягнень. Зокрема, назріли питання про створення Фонду сприяння патентуванню українських винаходів за кордоном, із його частковим фінансуванням із Державного бюджету в рамках окремої статті бюджетних видатків на охорону інтелектуальної власності.

У Державному бюджеті слід передбачити й належне фінансування видатків на розвиток інфраструктури охорони інтелектуальної власності, модернізацію технічної бази державних установ цієї сфери та озброєння їх новітніми інформаційними технологіями.

У контексті цієї категорії проблем досить актуально прозвучало зауваження керівника Центру інтелектуальної власності й передачі технологій президії НАН України Ю.Капиці про невирішеність в Україні питання щодо порядку й ефективного регулювання розмірів винагороди авторам винаходів, через що «винаходити в Україні невигідно».

2.8 Освіта й формування громадянської свідомості

Актуальним питанням стало проведення в українських ЗМІ широкомасштабної освітньої кампанії, спрямованої на формування в населення України правової культури, поваги до інтелектуальної власності й надання йому базових знань про права власників інтелектуального продукту й механізми його охорони, зокрема за кордоном.

У рамках Концепції реформування системи освіти в Україні було б бажано передбачити введення в середній школі ознайомлювальних курсів (розділів) з основами інтелектуальної власності й відповідних спецкурсів у вищих навчальних закладах. Це, втім, досить непросте питання в умовах, коли, за словами керівника управління економічної безпеки апарату РНБОУ З.Варналія, у школах на сьогодні немає навіть елементарних курсів із питань економіки.

Загалом слід подбати про розробку системи організації навчання, підготовки й перепідготовки фахівців у сфері інтелектуальної власності, про науково-методичне забезпечення цього процесу.

Нарешті, ефективним рішенням може стати запровадження розгалуженої системи дистанційного навчання фахівців у галузі інтелектуальної власності за допомогою Інтернет із використанням досвіду Світової організації інтелектуальної власності (СОІВ). Важливо також опрацювати питання щодо більш широкого використання можливостей Світової академії СОІВ для підготовки фахівців вищого рівня кваліфікації.

На думку експертів УЦЕПД, реалізація цих пропозицій сприятиме подальшому розвитку та якісному вдосконаленню системи охорони інтелектуальної власності в Україні, прискоренню економічного розвитку й підвищенню міжнародного іміджу нашої держави [13].

Висновок

Проблема захисту прав інтелектуальної власності в України є однією з найгостріших і це пов'язано на мій погляд, перш за все з тим, що в нашій країні не діють закони з захисту прав інтелектуальної власності, з поголовного провового негілізму як посадових осіб, міністерств та відомств відповідальних за захист прав інтелектуальної власності так і рядових громадян, які копіють друг у друга різноманітні аудіо-відео- твори, ком'ютері програми і таке інше. Всі ми бачимо кожен день, як на різноманітних базарах, торгівельних точках реалізується різноманітна продукція, яка піпадає під дію нормативно-правовоих актів «Про захист прав інтелектуальної власності та авторського права». Мимо цієї продукції проходять як працівники органів внутрішніх справ так і органів, які безпосередньо зідйснюють нагляд за дотриманням прав інтелектуальної власності суб'єктами цивільних правоводносин. В 99% ця продукція є неліцензійною (контрафактною) «піратською» і це наносить величезні збитки як власникам інтелектуальних (авторських) прав на цю продукцію так і державі, її іміджу на світовій арені, її економіці і т.ін. Тому діяльність держави по захисту та охороні прав інтелектуальної власності повинна займати приорітетне місце в законодавчій та правоохоронній діяльності.

конкуренція інтелектуальний власність правовий

Список використаної літератури

1) Див.: Шатров В. П. Международное сотрудничество в области изобретательского и авторского права. М., 1982, С. 122.

2) Див.: ВОИС. Всемирная организация Организации Интеллектуальной Собственности. Общая информация. Женева. 1993, С. 7.

3. Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції. Затверджене постановою Ради Міністрів СРСР. СП СССР, 1973, № 19 ст. 109,

4. Интеллектуальная собственность. Основные материалы. Т. 1. Новосибирск, 1993. С.5.

5. Серебровский В. И. Вопросы советского авторского права. М., 1956; C.367

6. Відомості Верховної Ради України, 1994. № 7, ст.32 даліпросто Закон про винаходи. (

7. Закон України <Про охорону прав на промислові зразки> 15 грудня 1993 р. та інші.

8. Цивільний кодекс України, у редакції на 15.01.05 року. Х. ПП «ІГВІНІ» 2005.С.138-163

9. Гражданский кодекс (проект). Ч. 2. Модель. Санкт Петербург, 1995

10. Гражданский кодекс республики Беларусь (проект). Минск, 1992.

11. Гражданский кодекс республики Казахстан, Алма Ата, 1992.

12. Венедиктов А. В. Государственная социалистическая собственность. М., 1948, С. 31

13. В.Сиденко. Охорона інтелектуальної власності в Україні: проблеми й розв'язання. Інтернет-газета «Українська правда» 2006.№5

Размещено на Allbest.ur