Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Недоговірні зобов'язання у системі цивільного права

Поняття майнової відповідальності в недоговірних зобов'язаннях

Підстави звільнення від майнової відповідальності в недоговірних зобов'язаннях

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність даної теми не підлягає сумніву. Ще з найдавніших часів, коли не існувало договірних відносин, досить широко були розповсюджені відносини, пов'язані з пошкодженням чи знищенням чужого майна особою, з якою власник з приводу цього майна не перебуває в договірних відносинах. Реагувати на порушення своїх майнових інтересів мали самі потерпілі.

Природно, потерпіла сторона прагнула заставити заподіювача шкоди відшкодувати майнову шкоду, а заподіювач шкоди прагнув уникнути відповідальності за завдану шкоду майну потерпілого.

З розвитком держави і права захист майнових інтересів громадян бере на себе держава.

Держава, в особі законодавчого органу, визначає підстави виникнення майнової відповідальності за пошкодження або знищення майна та підстави звільнення від неї. Адже не завжди шкода заподіюється в результаті протиправних дій особи, що спричинила шкоду. Навпаки, це можуть бути якраз правові дії а саме: виконання службового обов'язку (захист громадського порядку, захист майна громадян від пожежі, захист навколишнього середовища), виконання громадського обов'язку (спасіння чужого майна, допомога особі, що опинилась в біді, затримання злочинця).

Таким чином, закріпивши законодавчо підстави звільнення від майнової відповідальності, держава фактично захистила осіб, що в силу суб'єктивних обставин, нанесли шкоду майну або здоров'ю іншої особи.

Недоговірні зобов'язання у системі цивільного права

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язання є перш за все цивільним правовідношенням, тобто різновидом суспільних відносин, що регулюються цивільним правом. Зобов'язання є однією із основних категорій приватного права та займає своєрідне місце в системі цивільних правовідносин.

Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що сторонами в цивільних зобов'язаннях завжди є боржник і кредитор. [2; ч. 1 ст. 509]

Змістом зобов'язання як правовідношення може бути як активна поведінка боржника - здійснення ним певної дії (передачі майна, виконання роботи, надання послуги, сплати грошей тощо), так і пасивна поведінка - утримання від певної дії. [2; ч. 1 ст. 509]

Недоговірні зобов'язання є різновидом цивільно-правових зобов'язань.

Недоговірні зобов'язання -- це зобов'язання, які виникають за відсутності укладеного між сторонами договору, в силу певних юридичних фактів. Ці зобов'язання можуть виникати як із неправомірних дій (заподіяння шкоди), так і з правомірних (публічна обіцянка винагороди тощо). [9; с. 267]

Так само, як і договірні, складаються з трьох елементів: суб'єктів, об'єктів та змісту.

Правове регулювання недоговірних зобов'язань здійснюється окремим підрозділом 2 розділу 3 ЦК України.

ЦК України регулює недоговірні зобов'язання і виділяє такі їх види:

1. Зобов'язання у зв'язку із публічною обіцянкою винагороди. [2; гл. 78]

2. Зобов'язання у зв'язку із вчиненням дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення. [2; гл. 79]

3. Зобов'язання, що виникають внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи. [2; гл. 80]

4.Зобов'язання у зв'язку зі створенням загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи. [2; гл. 81]

5. Зобов'язання з відшкодування шкоди. [2; гл. 82]

6. Зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. [2; гл. 83]

Зобов'язання з відшкодування шкоди є найпоширенішими.

Зобов'язання щодо відшкодування шкоди -- це таке цивільно-правове зобов'язання, за яким потерпілий (кредитор) має право вимагати від заподіювача шкоди (боржника) відшкодування у повному обсязі протиправно завданої шкоди шляхом відшкодування її у натурі або відшкодування завданих збитків. [12; с. 717]

Однією з підстав виникнення зобов'язань згідно зі ст. 1166 ЦК України є заподіяння майнової шкоди іншій особі. На відміну від інших зобов'язань, які виникають із правомірних актів (наприклад договору), цей вид зобов'язань виникає з неправомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою. Такі зобов'язання (що виникли внаслідок заподіяння шкоди) називають деліктними. Така назва із заподіяння шкоди походить від латинського слова delictum -- правопорушення і застосовувалась ще римськими юристами.

Суб'єктами недоговірних зобов'язань можуть бути будь-які учасники цивільних правовідносин. Їх також називають кредитором і боржником.

Кредитор -- це потерпілий, тобто особа, якій заподіяно шкоду (ним може бути як фізична так і юридична особа).

Боржник -- це заподіювач шкоди, тобто особа, яка відповідає за заподіяну шкоду. Але законодавство передбачає такі випадки, коли боржником виступає не заподіювач шкоди, а особа, винна за поведінку заподіювача. Так, відповідно до ст. 1179 ЦК України за шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 14 років, несуть відповідальність його батьки (усиновителі), опікун або навчальні, виховні чи лікувальні заклади, під наглядом яких перебував неповнолітній, якщо не доведуть, що шкода сталася не з їхньої вини.

У деліктних зобов'язаннях боржником може бути лише організація, що є юридичною особою: підприємства, спільні підприємства, релігійні організації тощо, які згідно з ч. 1 ст. 2 ЦК України можуть бути учасниками цивільних правовідносин. Боржником може бути також держава, територіальна громада. [10; с. 347]

Шкода заподіюється внаслідок настання нещасного випадку на виробництві, в побуті, незаконними діями посадових і приватних осіб, техногенними катастрофами і аваріями. [9; с. 267]

Виконання зобов'язань із заподіяння шкоди є важливим засобом охорони економічних засад країни, оскільки надають можливість захистити і відновити в більшості випадків порушене право власності, яке становить основу будь-якого класового суспільства. Водночас стягнення матеріального відшкодування в порядку цивільного судочинства не виключає можливість застосування до заподіювача шкоди заходів дисциплінарного, адміністративного та кримінального покарання, що сприяє отриманню своєрідного морального задоволення особою, якій заподіяна шкода. [9; с. 268]

Отже, недоговірні зобов'язання - це різновид цивільно-правових зобов'язань, що виникають як з правомірних (публічна обіцянка винагороди тощо), так і з неправомірних дій (заподіяння шкоди), за відсутності укладеного між сторонами договору, в силу певних юридичних фактів.

Поняття майнової відповідальності в недоговірних зобов'язаннях

Цивільне право як система правових норм регулює майнові та особисті немайнові відносини, основані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності та широкій свободі їх учасників у визначенні своїх прав та обов'язків.

Цінність цивільного права полягає в тому, що воно у своїх нормах містить широкий арсенал засобів впливу на поведінку громадян та організацій через їхні інтереси і за допомогою інтересів. Одним із таких засобів впливу на майнові інтереси осіб є застосування до правопорушника майнових санкцій, зокрема цивільно-правової відповідальності. [8; с. 103]

У цивільному законодавстві розрізняють види відповідальності за різними критеріями. Так, за підставами виникнення прав та обов'язків, за порушення яких встановлено відповідальність, вона поділяється на договірну та позадоговірну. [8; с. 107]

Позадоговірною (недоговірною, деліктною) є відповідальність, що настає за вчинення протиправних дій однією особою щодо іншої за відсутності між ними договору або незалежно від наявних між ними договірних відносин. Така відповідальність настає за порушення обов'язку, встановленого законом або підзаконним актом, і найчастіше виражається у формі відшкодування збитків.

Можна виділити такі особливості деліктної цивільно-правової відповідальності:

1) відшкодування шкоди відбувається на підставі імперативних цивільно-правових норм, дію яких неможливо змінити за згодою сторін (у той час як умови договірної відповідальності можуть встановлюватись договором);

2) має місце відповідальність одних осіб за шкоду, завдану іншими (ст. 1176, 1177, 1178 ЦК України тощо);

3) може настати без вини заподіювача шкоди (ст. 1187 ЦК України).

Однак ЦК України передбачає і випадки відшкодування шкоди, завданої потерпілому правомірними діями, наприклад, у стані крайньої необхідності (ст. 1171 ЦК України).

Залежно від характеру розподілу відповідальності декількох осіб деліктна відповідальність, як і будь-яка інша цивільна відповідальність, може бути: дольовою (ст. 1188 ЦК України), солідарною (ст. 1190 ЦК України), субсидіарною (ст. 1179 України). За розміром деліктна відповідальність є повною.

Варто зазначити, що деліктна відповідальність за завдану шкоду має на меті не тільки поновити майновий стан потерпілого, а й покарати правопорушника.

Підстави звільнення від майнової відповідальності в недоговірних зобов'язаннях

майновий відповідальнысть недоговірний зобов'язання

Статтею 614 ЦК України закріплено принцип «відповідальності за вину». Це говорить про те, що цивільно-правова відповідальність не є абсолютною, тобто вона поширюється до певних меж. Ці межі становлять обставини, наявність яких призводить до звільнення особи від обов'язку нести несприятливі майнові наслідки. [2; ст. 614]

Під підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності розуміються обставини, з якими закон або договір пов'язують звільнення особи від застосування до неї санкцій за правопорушення.

Статтею 617 ЦК України від 16 січня 2003 року вперше закріплює загальні підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Так, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за його порушення, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Правовий випадок (казус) та непереборна сила, як обставини, що звільняють від відповідальності за порушення зобов'язання, були передбачені ще у римському приватному праві. [2; ст. 617]

Усталеним є твердження, що поняття «випадок» є протилежним поняттю «вина». Відсутність вини свідчить про випадковість порушення суб'єктивного цивільного права. Під правовим випадком (казусом) розуміється така подія або її результат (наслідки), яких могла б не бути, але які не були відвернуті відповідальною особою тільки тому, що їх неможливо було передбачити і запобігти через раптовість їх настання. Отже, випадковою може бути подія, яка є причиною завдання шкоди, або сама шкода, як наслідок певної події. Випадковою визнається шкода, заподіяння якої особа не змогла відвернути, незважаючи на те, що вона вжила всіх залежних від неї заходів, спрямованих на її запобігання. Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності, якщо доведе, що вона вчинила усі необхідні дії для належного його виконання.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів. [2; ст. 617]

Значення випадку полягає у тому, що незважаючи на наявність протиправної поведінки особи, шкоди та причинного зв'язку між ними, він стає підставою для звільнення від цивільно-правової відповідальності. За загальним правилом, випадок (відсутність вини) звільняє суб'єкта від цивільно-правової відповідальності, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 263 ЦК України під непереборною силою розуміється надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. [2; п. 1 ст. 263]

Непереборна сила є об'єктивним явищем, тобто подією, яка не залежить від волі, свідомості та бажання людини. При цьому ця подія, як правило, має стосовно діяльності суб'єкта зовнішній характер втручання. Найчастіше при цьому мається на увазі стихійне явище, хоча може бути також явище суспільного порядку. Поняття непереборної сили нерозривно зв'язано з поняттям випадкового причинного зв'язку, тоді як поняття простого випадку означає певний психічний стан особи, що характеризується відсутністю вини. [11; с. 191]

Надзвичайним визнається явище, яке перевищує все ординарне, типове і звичайне. Надзвичайність явищ може проявлятися в різних аспектах. Як правило, такі явища мають велику потужність та руйнівну силу, а їх виникнення є екстраординарною, несподіваною подією. У деяких випадках надзвичайність полягає в рідкості виникнення тієї чи іншої події, сильному первісному імпульсі або масштабності.

Невідворотність дії непереборної сили або шкоди, що заподіюється нею, тісно пов'язана з її надзвичайним характером. Як правило, саме надзвичайний характер події не дає можливості особі запобігти та відвернути настання негативних наслідків. Непереборною силою є подія, яка є об'єктивно невідворотною. Запобігти її прояву не здатна не тільки конкретна особа з урахуванням її фізичних, економічних, технічних та інших можливостей, а й за даних умов будь - яка інша особа, враховуючи існуючий стан науки та техніки. Однак невідворотність не означає абсолютну неможливість відвернути негативні наслідки ніякими людськими силами. Такий підхід значно звузив би сферу застосування цієї правової категорії. [11; с. 191]

Передбачуваність настання певної події, як суб'єктивний елемент, не має юридичного значення для звільнення боржника від відповідальності. Наслідки дії непереборної сили неможливо відвернути будь - якими засобами, наявними у даної особи в конкретних умовах, навіть у ситуації, коли про її виникнення відомо заздалегідь. Наприклад, наявність відомостей у капітана корабля, що перебуває у морі, про шторм, все одно тягне неможливість запобігти загибелі або пошкодженню вантажу внаслідок дії цього шторму.

До обставин непереборної сили відносять, як правило, стихійні природні явища (землетрус, повінь, шторм тощо). Вважається, що й суспільні явища (воєнні дії, страйки, введення мораторію та інше) можуть також визнаватися непереборною силою.

Категорія «непереборна сила» має відносний характер. Це означає, що одне і те ж явище в одному випадку, за певних умов визнається непереборною силою, а в іншому - ні. Саме з цієї причини не можливо навести навіть приблизний перелік явищ, які на практиці розглядаються як непереборна сила. У кожній окремій ситуації при вирішенні питання про те, чи є певна подія непереборною силою, необхідно з'ясовувати усі конкретні обставини (місце, час тощо) та керуватися такими критеріями, як надзвичайність та невідворотність за даних умов. До того ж, розвиток науки і техніки та обумовлене цим підвищення можливостей опору стихійним явищам, змінюють уявлення про непереборну силу. Те, що донедавна було надзвичайним і невідворотнім, може стати звичайним та переборним.

Вплив непереборної сили на діяльність особи може здійснюватися по - різному. Непереборна сила може завадити особі вчинити певні дії, що призвело до порушення зобов'язання. Або ж, навпаки, непереборна сила Може спонукати до таких дій, наслідком яких стало заподіяння шкоди. Головним у всіх цих ситуаціях є наявність причинного зв'язку між непереборною силою та негативними наслідками.

Хоча непереборна сила й характеризується об'єктивною невідворотністю, але особа не повинна миритися з неминучістю настання шкода внаслідок її дії. Вона не позбавляється обов'язку здійснювати опір негативному впливу непереборної сили усіма можливими засобами.

Категорія «непереборна сила» є межею «підвищеної» цивільно-правової відповідальності у випадках відповідальності особи незалежно від її вини. Зокрема, саме дія непереборної сили звільняє від відповідальності «професійного зберігача» за втрату, нестачу або пошкодження переданого на зберігання майна [2; ч. 2 ст. 950] та володільця джерела підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну цим джерелом [2; ст. 1187].

Випадок та непереборна сила не є однаковими за змістом категоріями, проте вони є загальними обставинами звільнення як від договірної, так й недоговірної відповідальності.

Однак, оскільки людина є істотою суспільною, що практично завжди знаходиться в оточенні інших людей та пов'язана з ними безпосередньо або опосередковано відносинами, зобов'язання щодо відшкодування завданої шкоди можуть виникнути не лише в результаті випадку або обставин непереборної сили.

Тому Цивільним кодексом України крім випадку та обставин непереборної сили передбачені й інші підстави звільнення від майнової відповідальності в недоговірних відносинах.

Такими підставами є:

1. протиправні дії третіх осіб (наприклад, шкоду завдано особою, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом (джерелом підвищеної небезпеки). В пункті 3 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 01.04.94 N 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" (в редакції рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 29.12.2007 N 04-5/239) зазначено, що у випадку протиправного вибуття джерела підвищеної небезпеки його володілець, як правило, не несе відповідальності за заподіяну шкоду. Однак при цьому обов'язок доказування протиправності вибуття джерела підвищеної небезпеки покладено на володільця останнього. Крім того, володілець повинен довести, що неправомірному заволодінню джерелом підвищеної небезпеки не сприяла його недбалість. [7; п. 3]

2. обставини, що характеризують стан заподіювача шкоди. Згідно із ст. 1186 ЦК України шкода, завдання фізичною особою, яка в момент її заподіяння не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується. В житті досить поширеними є ситуації, коли шкода завдається повністю або частково дієздатною особою чи особою, обмеженою у дієздатності, але яка в момент завдання шкоди знаходилася в такому стані, що не могла усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними. Це може бути викликано раптовою втратою свідомості, станом афекту, знаходженням особи під гіпнозом тощо. В кримінальному праві подібний стан, який виключає відповідальність особи, називають "неосудністю" [3; ст. 19]. Стан неосудності виключає винність завдавача шкоди, тому шкода, завдана особою в такому стані, юридично кваліфікується як така, що виникла внаслідок випадку, а отже за загальним правилом статті 1186 ЦК України не відшкодовується. [2; ст. 19] Для прикладу можна привести рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 25 вересня 2008 року, яке наведене в додатку 1.

3. обставини, що характеризують поведінку потерпілого. Так, згідно зі ст. 1193 ЦК України шкода завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується.

Так шкода може бути завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони.

Право на самозахист дається особі ст. 19 ЦК України, відповідно до якої особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань шляхом застосування засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. [2; ст. 19]

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Кримінального кодексу України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. [3; ч. 1 ст. 36]

Отже, необхідна оборона - це правомірний захист правоохоронюваних інтересів особи, суспільства або держави від суспільна небезпечного посягання, викликаний необхідністю його негайного відвернення чи припинення шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, що відповідає небезпечності посягання і обстановці захисту.

Відповідно до частини другої статті 1169 ЦК України, якщо у разі здійснення особою права на самозахист вона завдала шкоди іншій особі, ця шкода має бути відшкодована особою, яка її завдала. Якщо такої шкоди завдано способами самозахисту, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, вона відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію. Іншими словами, якщо шкоду завдано способами самозахисту, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, то особа яка завдала такої шкоди може бути звільнена судом від матеріальної відповідальності. [2; ст. 1169] Прикладом цього може слугувати ухвала Апеляційного суду Чернігівської області від 21 червня 2010 року (додаток 2).

Частиною другою статті 1171 ЦК України, враховуючи обставини, за яких було завдано шкоди у стані крайньої необхідності, передбачена можливість часткового або повного звільнення особи судом від майнової відповідальності за шкоду завдану у стані крайньої необхідності. [2; ст. 1171] Як приклад, в додатку 3 наведено ухвалу судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 06 березня 2012 року.

Крім того, пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 року № 6 роз'яснено, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, коли інше не встановлено законом, розмір відшкодування, належного з володільця джерела підвищеної небезпеки, має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено. Як грубу необережність, зокрема, може бути враховано нетверезий стан, нехтування правилами безпеки руху і т. п. [6; п. 2]

Також, пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 року № 6 роз'яснено, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції Закону від 15 грудня 1993 р.) шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну громадянина внаслідок наявності конструктивних, рецептурних та інших недоліків товару або результатів виконання робіт, підлягає відшкодуванню особою, якою вона заподіяна (продавцем, виготівником чи виконавцем), незалежно від того, чи знаходився потерпілий з цією особою у договірних відносинах. Вони звільняються від відповідальності, якщо доведуть, що шкода виникла внаслідок порушення потерпілим правил користування товаром або його зберігання. [6; п. 7] [4; ст. 17]

Якщо шкоду завдано внаслідок дефекту в продукції, але виробником після випуску дефектної продукції публічно надано застереження та інша інформація про таку продукцію, то такий виробник може бути звільнений від відповідальності згідно з пунктом 4 статті 9 Закону України від 19 травня 2011 року «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції» [5; ст. 17]

4. майнове становище заподіювача шкоди. За загальним правилом це не є підставою для звільнення від відповідальності перед потерпілим. Однак частиною четвертою статті 1193 ЦК України передбачено, що суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоду завдано вчиненням злочину. Це положення застосовується у виключних випадках, коли стягнення шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача у скрутне становище.

Сплив строку позовної давності взагалі-то не є підставою для звільнення від майнової відповідальності, однак це підстава для відмови у позові про відшкодування майнової шкоди. В зв'язку з чим особа, що завдала майнової шкоди фактично звільняється від відповідальності по її відшкодуванню. Згідно зі статтею 257 частини 1 ЦК України для позовних вимог щодо відшкодування майнової шкоди загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки і її перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до статті 1211 ЦК України строк відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товару, що є нерухомим майном, робіт (послуг) обмежено встановленим строком служби (строком придатності) товару, результатів робіт (послуг), а якщо він не встановлений, - протягом десяти років з дня виготовлення товару, виконання роботи (надання послуги) [2; ст. 1211]

Статтею 11 Закону України від 19 травня 2011 року «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції» строк відшкодування шкоди внаслідок недоліків продукції (будь-яке рухоме майно, включаючи готову продукцію, сировину та комплектувальний виріб, у тому числі майно, що є складовою частиною іншого рухомого або нерухомого майна. Термін "продукція" включає також електроенергію) обмежено десятьма роками [5; ст. 11]

Отже, враховуючи викладене можна зробити висновок, що підставами для звільнення від майнової відповідальності в недоговірних відносинах є:

1. випадок (казус);

2. обставини непереборної сили;

3. надзвичайні явища;

4. протиправні дії третіх осіб;

5. обставини, що характеризують стан заподіювача шкоди;

6. обставини, що характеризують поведінку потерпілого;

7. майнове становище заподіювача шкоди;

8. сплив строку позовної давності.

Висновок

Враховуючи викладене, можна зробити наступний висновок.

Законодавством передбачено деякі випадки, коли особа, яка завдала шкоди, звільняється від відповідальності.

Звільнення від цивільно-правової відповідальності є актом гуманності держави, який постановляється судом і полягає у відмові від притягнення до майнової відповідальності особи, що спричинила шкоду іншій особі.

По-перше, слід наголосити, що той, хто діяв правомірно, не відповідає за завдану ним шкоду за винятком випадків, передбачених законом. Зокрема, не підлягає відшкодуванню шкода, заподіяна в стані необхідної оборони.

По-друге, той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що вона заподіяна не з його вини. Особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише за наявності вини (умислу чи необережності), крім випадків, передбачених законом або договором.

У цивільному праві діє припущення (презумпція) вини особи, яка вчинила правопорушення. Це проявляється в тому, що відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання.

Слід зазначити, що випадкові дії, які на відміну від необережних або навмисних мають зовнішні ознаки правопорушення, але позбавлені елемента вини, визнаються казусом і здебільшого не тягнуть за собою цивільно-правової відповідальності. Крім цього, у випадку, якщо виникненню або збільшенню шкоди сприяла груба необережність самого потерпілого, то залежно від ступеня його вини (а за вини заподіювача шкоди -- і залежно від ступеня його вини) розмір відшкодування має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди може бути відмовлено.

Список використаної літератури

1. Конституція України вiд 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР;

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV;

3. Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001 року № 2341-III;

4. Закон України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (у редакції Закону від 15 грудня 1993 р.);

5. Закон України від 19 травня 2011 року № 3390-VI «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції»;

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 року № 6;

7. Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 01.04.94 N 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" (в редакції рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 29.12.2007 N 04-5/239);

8. Дзера О.В., Кузнєцова Н.С., Луць В.В. та інші. Зобов'язальне право: теорія і практика. Навч. посібн. /; за ред. О.В. Дзери. -- К., 1998;

9. Заіка Ю.О. Українське цивільне право. Навч. посіб. -- К., 2005;

10. Мазур О.С. Цивільне право України: Навч. пос. -- К., 2006;

11. Цивільне право (загальна частина) навч. посібник / за ред. Проф. Підопригори О.А., Бобрової Д.В. - К. 1995;

12. Харитонов Є.О., Саніахметова Н.О.. Цивільне право України: Підручник / -- К., 2003;

Додатки

Додаток 1

Справа № 2-525/08

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2008 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі

головуючого судді - Максимович Г.В.,

при секретарі Бобораковій С.О.,

за участю:

представника позивача - Кононова О.П.,

відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Іллічівського міського суду Одеської області цивільну справу за позовом Спільного Українського Латвійського підприємства «АЛЬТІС ЛТД» до ОСОБА_1 про відшкодування 28886,6 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

До Іллічівського міського суду Одеської області звернулось Спільне Українське Латвійське підприємство «АЛЬТІС ЛТД» з позовом (а.с. 2-4) до ОСОБА_1 в якому просило:

- стягнути з ОСОБА_1 на користь Спільного Українського Латвійського підприємства «АЛЬТІС ЛТД» 28886,6 грн.

- стягнути з ОСОБА_1 на користь Спільного Українського Латвійського підприємства «АЛЬТІС ЛТД» судові витрати.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та пояснив, що ОСОБА_1 08.07.2004 року на підставі наказу №05 була прийнята на посаду касира пункту обміну іноземних валют Спільного Українського Латвійського підприємства «АЛЬТІС ЛТД» та з нею був укладений договір про повну матеріальну відповідальність. 25.08.2006 року ОСОБА_1 по видатковому валютному ордеру прийняла готівкові кошти та цінності, а саме: 520 євро, 2072 доларів США, 39410 російських рублів, 23883,54 гривень. Цього ж дня за результатами перевірки каси пункту обміну іноземних валют, відповідальним за яку була касир ОСОБА_1 було виявлено нестачу грошових коштів у розмірі 28886,60 грн. Яким чином зникли гроші ОСОБА_1 пояснити не змогла.

Відповідач позов не визнала та пояснила, що 25.08.2006 року вона вийшла на роботу в пункт обміну іноземних валют Спільного Українського Латвійського підприємства «АЛЬТІС ЛТД». До обмінного пункту підійшли дві особи, чоловік та жінка, які під дією гіпнозу забрали 5720 доларів США. Про те що сталося вона відразу повідомила своє керівництво.

Суд вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, дослідивши та перевіривши докази встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

08 липня 2004 року на підставі наказу №05 Спільного Українського Латвійського підприємства «АЛЬТІС ЛТД» ОСОБА_1 була прийнята на посаду касира пункту обміну іноземних валют СП «АЛЬТІС-ЛТД» (а.с.7) та між ними було укладено договір про повну матеріальну відповідальність (а.с.8).

25 серпня 2006 року ОСОБА_1 по видатковому валютному ордеру прийняла готівкові кошти та цінності відповідно до ордеру, а саме: 520 євро, 2072 доларів США, 39410 російських рублів, 23883,54 гривень (а.с. 9). Цього ж дня ОСОБА_1 по телефону повідомила начальнику Іллічівського відділення СП «АЛЬТІС -ЛТД» ОСОБА_2 про те, що у неї зникли гроші у розмірі 5720 грн. (а.с. 15). Про нестачу 5720 доларів США було складено акт (а.с. 13).

Відповідачка звернулася з заявою до Іллічівського МВ УМВС України в Одеській області на підставі чого 04.09.2006 року було порушено кримінальну справу № 21200600349 за ст. 190 ч. 2 КК України. Провадження по справі зупинено, так як невстановлені особи, які вчинили злочин (а.с. 50).

ОСОБА_1 надала пояснення про те, що о 12.30 годині до обмінного пункту, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. підійшли дві особи, чоловік та жінка, які під дією гіпнозу вкрали 5720 доларів США, які знаходилися в сейфі.

Згідно висновку експертизи №43 у ОСОБА_1 25 серпня 2006 року з 12.30 год. до 13.00 год. спостерігався тимчасовий хворобливий психічний розлад у вигляді тимчасового епілептичного порушення по типу трансу, в зв'язку з чим в період порушеної свідомості вона не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Згідно п.4 Договору від 08.07.2004 року працівник не несе матеріальної відповідальності, якщо шкоду спричинено не з його вини.

Згідно ч. 2 ст. 130 КЗпП України при покладені матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями працівника.

Згідно ч. 1 ст. 1186 ЦК України, шкода, завдана фізичною особою, яка в момент іі завдання не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, не відшкодовується.

Враховуючи, що на момент виникнення нестачі грошових коштів у розмірі 28886,60 грн. ОСОБА_1 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 6, 10, 38, 60, 179, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ

У задоволені позовних вимог Спільного Українського Латвійського підприємства «АЛЬТІС ЛТД» відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.

Додаток 2

Справа № 22ц-2468\2010 р.

Головуючий у 1-й інстанції:

Корзаченко В.М.

Доповідач: Редька А.Г.

УХВАЛА ІМ'ЯМ УКРАЇНИ

21 червня 2010 року місто Чернігів

Апеляційний суд Чернігівської області

у складі:

головуючого - судді Демченко Л.М.,

суддів - Скрипки А.А., Редьки А.Г.,

при секретарі - Пільгуй Н.В.,

за участі:

позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 29 квітня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди,

встановив:

Рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 29 квітня 2010 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної неправомірними діями відповідача.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати зазначене рішення суду, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, стягнути на його користь з ОСОБА_2 617,79 грн у відшкодування витрат на ліки та 2500 грн у відшкодування моральної шкоди, заподіяної спричиненням йому тілесних ушкоджень 17 квітня 2008 року відповідачем, котрий безпричинно вдарив по голові.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не може бути задоволена.

Суд першої інстанції у повному обсязі дослідив надані сторонами документи, перевірив доводи та заперечення сторін, правильно встановив обставини справи і висновок суду, що шкода заподіяна відповідачем при самозахисті від протиправних посягань позивача, гуртується на матеріалах справи та законі.

За матеріалами справи встановлено, що 17 квітня 2008 року приблизно о 17 годині у господарстві ОСОБА_1 виник конфлікт між ним та ОСОБА_2 і ОСОБА_3, колишньою дружиною ОСОБА_1, у результаті чого ОСОБА_1 заподіяні легкі тілесні ушкодження.

Відповідно до ст.1169 ч.1 ЦК України шкода, заподіяна особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується.

Рішенням суду встановлено, що шкода заподіяна при самозахисті від протиправних посягань. Такий висновок суду підтверджується наявними матеріалами справи, зокрема, матеріалами органу міліції перевірки заяв ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, з яких встановлено, що конфлікт виник з ініціативи ОСОБА_1, котрий намагався перешкодити ОСОБА_3 взяти у будинку особисті документи та спричинив їй тілесні ушкодження, потім підійшов до ОСОБА_2, намагався викрутити тому руку, у відповідь ОСОБА_2, захищаючись від посягань, пневматичним пістолетом вдарив по голові ОСОБА_6 чим спричинив останньому легкі тілесні ушкодження. Також встановлено, що ОСОБА_2 використовував пістолет як звичайний предмет і не використовував його властивостей як зброї для заподіяння тілесних ушкоджень і його дії не перевищують меж самозахисту. Зазначені обставини підтвердили у своїх поясненнях у судовому засіданні свідки, сусіди сторін, не заперечували цих обставин і сторони у судовому засіданні.

Крім того, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наданими позивачем медичними документами, чеками на придбання ліків не підтверджується, що придбані ним ліки були рекомендовані лікарями саме для лікування від отриманих ушкоджень оскільки за медичною допомогою потерпілий звернувся лише через місяць після отримання тілесних ушкоджень.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального і процесуального права і доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування або зміни.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 319 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 29 квітня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набуває чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців після проголошення.

Додаток 3

Справа № 22-347/2012

Головуючий у І інстанції Костромітіна

О.О. Категорія 34

Доповідач Песоцька Л.І.

УХВАЛА

Іменем України

6 березня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого Песоцької Л.І.

Ткаченко Т.Б., Попової С.А.

при секретарі Шапар О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди за апеляційною скаргою позивачки на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 грудня 2011 року,

встановила:

У квітні 2011 року ОСОБА_3 звернулася в суд з даним позовом. В заяві вказувала на те, що 6 листопада 2010 року після 15.00 годин, коли вона у лісопосадці Новоазовського району Донецької області за межами міста Маріуполя вигулювала двох своїх собак, віком 2009 та 2003 року народження, породи середньоазіатська вівчарка, до них раптово вийшов відповідач з донькою і маленькою собакою. Її собаки побігли до ОСОБА_4 і він, не приймаючи заходів до того щоб відігнати собак, застрелив їх.

Просила стягнути з відповідача на її користь у відшкодування матеріальної шкоди: вартість собак відповідно 20000 грн. і 12500 грн.; витрати на їх розтин - 240 грн.; вакцинацію - 450 грн.; свідоцтва про народження - 100 грн.; сертифікати про походження - 300 грн.; сертифікати про реєстрацію розплідника - 150 грн., племінний сертифікат - 200 грн., щорічний членський внесок - 150 грн., витрати на проїзд у м. Новоазовськ - 54 грн. 48 коп.; відправлення поштою двох скарг -18 грн. 30 коп., правову допомогу - 800 грн., а всього 34962 грн. 78 коп. та у відшкодування моральної шкоди 50000 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 грудня 2011 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 443 грн. 72 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення рішення про задоволення позову, посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неврахування наданих нею доказів.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_3, яка підтримала скаргу, відповідача ОСОБА_4 і його представника ОСОБА_5, які заперечували проти скарги, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

У відповідності з вимогами ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 мала двох собак породи середньоазіатська вівчарка 2003 та 2009 року народження. 6 листопада 2010 року вона вигулювала їх на території Виноградненської сільської ради Новоазовського району без намордників і повідків. Коли зазначені собаки кинулися до ОСОБА_4, який знаходився на полюванні разом з малолітньою донькою, він їх застрелив.

Відмовляючи у задоволені позову, суд виходив з того, що позивачка, вигулюючи без намордників і повідків середньоазіатських вівчарок, які відносяться до агресивних собак, в місті знаходження інших людей, порушила правила утримання собак і створила небезпеку для життя та здоров'я ОСОБА_4 і його малолітньої доньки, у зв'язку з чим відповідач вимушений був застрелити собак. З висновком суду не можна не погодитись.

Частиною 4 статті 1166 ЦК України передбачено, що шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Згідно зі ст. 1171 ЦК України шкода, завдана особі у зв'язку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами (крайня необхідність), відшкодовується особою, яка її завдала.

Особа, яка відшкодувала шкоду, має право пред'явити зворотну вимогу до особи, в інтересах якої вона діяла.

Враховуючи обставини, за яких було завдано шкоди у стані крайньої необхідності, суд може покласти обов'язок її відшкодування на особу, в інтересах якої діяла особа, яка завдала шкоди, або зобов'язати кожного з них відшкодувати шкоду в певній частці або звільнити їх від відшкодування шкоди частково або в повному обсязі.

Тобто, крайньою необхідністю визнається завдання шкоди в результаті вчинення особою дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам та інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами. Дії в стані крайньої необхідності є правомірними.

З пояснень сторін вбачається, що 6 листопада 2010 року позивачка вигулювала двох середньоазіатських вівчарок без намордників і повідків у місті знаходження інших осіб. Собаки кинулися до ОСОБА_4 та його доньки, ІНФОРМАЦІЯ_3 народження, яка почала кричати. На крик ОСОБА_4 забрати собак позивачка не змогла їх зупинити, після чого він їх застрелив.

З показань свідка ОСОБА_6 вбачається, що до того як ОСОБА_4 застрелив вівчарок, вони кидалися до нього, у зв'язку з чим він вимушений був сховатися в автомобілі.

Постановою Новоазовського РВ ГУМВС України в Донецькій області від 23 грудня 2010 року у порушені кримінальної справи відносно ОСОБА_4 за ст. ст. 194, 296, 299 КК України відмовлено.

Згідно Переліку порід собак, відповідальність власників яких підлягає обов'язковому страхуванню за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2002 року № 944, до таких собак відноситься вівчарка середньоазіатська.

Згідно медичних даних ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 народження, після зазначеної події проходила консультації у дитячого психолога і психіатра та перебуває в консультативній групі нагляду в лікарні.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відповідач, здійснив постріли в собак, діючи у межах крайньої необхідності з метою відвернення небезпеки, яка загрожувала життю та здоров'ю його і його малолітньої доньки нападом агресивних собак.

Враховуючи обставини, за яких було завдано шкоди, суд правильно звільнив відповідача від відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої смертю собак.

Крім того, зі справи вбачається, що у вартість спричиненої матеріальної шкоди позивачка безпідставно включила витрати по вакцинації собак, оплаті свідоцтв про їх народження, сертифікатів про проходження, племінного сертифікату, реєстрації розплідника, щорічного членського внеску, витрати на відправлення скарг щодо порушення кримінальної справи та на проїзд у м. Новоазовськ.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивачка посилається на обставини, які перевірялись судом і які не спростовують висновки суду.

Доводи про те, що відповідач безпідставно не притягнутий до адміністративної відповідальності, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки предметом судового розгляду є спір, розглянутий в порядку цивільного судочинства.

Порушень норм матеріального або процесуального права, які б були підставою для скасування рішення судом не допущено.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила :

апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 грудня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Размещено на Allbest.ru

...