Договір у цивільному та сімейному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

38

Контрольна робота

Цивільне та сімейне право

1. Найм (оренда) транспортного засобу

договір оренда азартний гра

Поняття договору оренди. Ст. 759 ЦК закріпила традиційне визначення договору найму, основні ознаки якого залишилися ще з ЦК 1963 р., ототожнивши поняття оренди та найму. Одним з напрямів підвищення ефективності використання майна державних підприємств та організацій у сучасних умовах є передача його в оренду фізичним та юридичним особам. За допомогою оренди реалізуються як інтереси власника щодо отримання доходу з наявних у нього виробничих фондів, так і інтереси орендаря, який не обтяжуючи себе щоразу придбанням необхідного обладнання, устаткування та ін., має змогу ефективно використовувати найняте ним майно для здійснення своєї статутної діяльності. Отже лаконічним визначенням договору оренди є строкове і платне передання майна в користування (не власність) засноване на договорі.

З наведеного визначення випливає, що:

- орендні відносини мають виключно договірний характер і не можуть виникати на підставі планових завдань або інших адміністративно-управлінських актів;

- оренда передбачає передачу майна в користування, на відміну від договору купівлі-продажу, який дає право власності на майно (ст. 761 ЦК);

- користування є платним, що забезпечується внесенням орендарем орендної плати у визначеному договором розмірі та строках (ст. 762 ЦК);

- оренда передбачає передачу майна в тимчасове користування. Договір припиняється у разі закінчення строку (ст. 763 ЦК).

Майно, що передається в оренду, може використовуватися орендарем для здійснення як підприємницької (виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг, заняття торгівлею), так і іншої (задоволення лікувально-оздоровчих, просвітницьких, культурно-спортивних потреб, тощо) діяльності.

Поряд з ЦК важливими джерелами оренди є ЗУ „Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992, а також декрети КМУ ”Про укладання договорів оренди приміщень підприємствами та організаціями торгівлі, громадського харчування та сфери послуг” 1992р., ЗУ „про приватизацію державного майна” 1992р., постанова КМУ „про затвердження методики оцінки вартості об'єктів оренди, порядку викупу орендарем оборотних матеріальних засобів та порядку надання в кредит орендареві коштів та цінних паперів” 1995р., Типові договори оренди від 2000р.

Об'єкти оренди. ЗУ „Про оренду державного та комунального майна” визначає об'єкти оренди. Насамперед, об'єктами оренди є цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць). Закон (п. 1 ст. 4) під цілісним майновим комплексом розуміє господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерськими комунікаціями, системою енергопостачання. Оскільки майно підприємства, крім основних фондів, становлять також оборотні кошти та інші цінності, законодавством встановлений спеціальний порядок їх передачі орендареві. Так, грошові кошти та цінні папери з урахуванням дебіторської та кредиторної заборгованості орендодавець надає орендареві на умовах кредиту за ставкою рефінансування Національного банку України. Надання орендареві в кредит коштів та цінних паперів здійснюється на підставі кредитного договору, який укладається одночасно з договором оренди. Строк надання кредиту не повинен перевищувати строку дії оренди. У разі розірвання кредитного договору, закінчення строку його дії або припинення договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві надані йому кошти та цінні папери.

Інші оборотні матеріальні засоби (тобто негрошові кошти і нецінні папери) викуповуються орендарем згідно з договором купівлі-продажу, який укладається одночасно з договором оренди. Плата за придбані оборотні матеріальні засоби вноситься орендарем протягом 30 календарних днів з моменту укладання договору. Створеному членами трудового колективу господарському товариству орендодавець може продати оборотні матеріальні засоби в кредит за умови оплати ним не менш як 30% їхньої вартості. При цьому термін оплати оборотних матеріальних засобів не повинен перевищувати одного року з дати укладення договору купівлі-продажу. Розміри чергових внесків та строки їх сплати визначаються у договорі купівлі-продажу.

Об'єктами оренди можуть також бути нерухоме (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально-визначене майно підприємств, а також майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

Разом з тим не можуть бути об'єктами оренди цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів, що здійснюють діяльність, передбачену ч.1 ст. 4 Закону України „Про підприємництво” (діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів), а також цілісні майнові комплекси казенних підприємств.

Законодавчими актами України може бути доповнено перелік державних підприємств, майнові комплекси яких не можуть бути об'єктами оренди. Так, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України „Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається” від 31 грудня 1992 р. №26-92 не допускається, зокрема, передача в оренду радіотелевізійних передавальних центрів та об'єктів, що становлять загальнодержавну систему зв'язку; магістральних ліній електропередачі, магістральних трубопроводів; магістральних залізниць, автомобільних шляхів державного значення, метрополітенів; гідро- і атомних електростанцій; протирадіаційних споруд тощо. Декретом також встановлено, що передача в оренду майнових комплексів чи відокремленого майна, які забезпечують діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, може провадитися тільки з дозволу зазначених органів.

Сторони в договорі оренди

Суб'єктами оренди (сторонами в договорі оренди) є орендодавці та орендарі.

Орендодавцями (тобто органами та організаціями, фізичними особами, що передають майно в оренду) є:

- Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоризації), що є державною власністю;

- органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить до Автономної Республіки Крим або перебуває у комунальній власності;

- підприємства - щодо окремого індивідуально-визначеного майна, а з дозволу зазначених вище орендодавців - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна;

- фізичні особи.

Орендарями (тобто юридичними або фізичними особами, яким майно передається в оренду) згідно із Законом України „Про оренду державного та комунального майна” можуть бути господарські товариства, створені членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу, інші юридичні особи та громадяни України, фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародної організації та особи без громадянства. При цьому фізична особа, яка бажає укласти договір оренди державного майна, до його укладення зобов'язана зареєструватись як суб'єкт підприємницької діяльності.

Особливістю чинного Закону України „Про оренду державного та комунального майна” є те, що він не передбачає створення організації орендарів як майбутнього орендодавця. Відтепер після прийняття рішення про оренду цілісного майнового комплексу члени трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу засновують відповідно до чинного законодавства господарське товариство.

Рішення трудового колективу про оренду цілісного майнового комплексу вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини членів трудового колективу.

До реєстрації у встановленому порядку господарського товариства кожен член трудового колективу підприємства або його структурного підрозділу, цілісний майновий комплекс якого передається в оренду, має право вступити у зазначене господарське товариство на підставі особистої заяви.

Створене членами трудового колективу господарське товариство має переважне перед іншими фізичними та юридичними особами право на укладення договору оренди майна його підприємства, структурного підрозділу, де створено це товариство.

Порядок укладення договору оренди

Закон України „Про оренду державного та комунального майна” досить детально регламентує процедуру укладення договору оренди.

Фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди відповідному орендодавцеві. У разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець у 5-денний термін після дати реєстрації заяви надсилає копії проекту договору та інших матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном.

У випадках, якщо підприємство, його структурний підрозділ, щодо цілісного майнового комплексу якого надійшла заява про оренду, або ініціатор укладення договору оренди згідно із законодавством займають монопольне становище на ринку; внаслідок укладення договору оренди підприємець, або група підприємців можуть зайняти монопольне становище на ринку; сумарна вартість активів або сумарний обсяг реалізації товарів (робіт, послуг), що належить об'єкту оренди та ініціаторові укладення договору оренди, перевищують показники, визначені законодавством, - орендодавець надсилає копії проекту договору оренди та інших отриманих документів також до органу Антимонопольного комітету України.

Орган, уповноважений управляти відповідним майном державної власності, майном, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, то орган Антимонопольного комітету України розглядають надіслані орендодавцем копії документів і протягом п'ятнадцяти днів надсилають орендодавцеві висновки ( дозвіл або відмову) щодо можливості оренди та умов договору оренди. У разі неодержання орендодавцем висновків у встановлений термін укладення договору оренди вважається погодженим із зазначеними органами.

Орендодавець протягом п'яти днів після закінчення терміну погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном, та органом Антимонопольного комітету України, а у випадках, коли заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально-визначеного майна, крім нерухомого), протягом п'ятнадцяти днів після дати її реєстрації дає згоду або відмовляє в укладенні договору оренди майна і повідомляє про це заявника.

Закон України „Про оренду державного і комунального майна” містить примірний перелік підстав відмови у передачі в оренду об'єктів. Це, зокрема:

- прийняття рішення компетентним органом про приватизацію цих об'єктів;

- включення об'єкта до переліку підприємств, що потребують залучення іноземних інвестицій згідно з рішенням Кабінету Міністрів України чи місцевих органів влади;

- відсутність згоди Антимонопольного комітету України на оренду;

- відсутність згоди органу, уповноваженого управляти відповідним майном, на виділення структурного підрозділу;

- інші підстави, передбачені законами;

- прийняття рішення орендодавцем про укладання договору оренди нерухомого майна з бюджетною установою, організацією.

Надаючи приоритетне право на укладення договору оренди створеному трудовим колективом підприємства господарському товариству, законодавство передбачає, що укладення договору оренди з іншими фізичними та юридичними особами можливе лише за умови відсутності заяви господарського товариства протягом двадцяти днів з дня направлення ним повідомлення про намір орендувати цілісний майновий комплекс підприємства, структурного підрозділу. За наявності заяв про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу (за умови відсутності заяви господарського товариства, створеного членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу) або заяв про оренду нерухомого майна (за умови відсутності заяви бюджетної установи, організації) від двох або більше фізичних або юридичних осіб орендар визначається орендодавцем на конкурсних засадах. Порядок проведення конкурсу встановлюється:

- Фондом державного майна України - для об'єктів, що перебувають у державній власності;

- органами, визначеними Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим;

- органами місцевого самоврядування - для об'єктів, що перебувають у комунальній власності.

У разі відмови в укладенні договору оренди, а також неодержання відповіді у встановлений термін заінтересовані особи мають право звернутися за захистом своїх інтересів до суду чи арбітражного суду.

Умови договору оренди.

Надаючи важливого значення змісту договору оренди майна, законодавець спеціально визначив істотні умови договору, тобто ті, які мають юридичне значення, впливають на формування і суть правовідносин, що виникають з цього договору. Значення визначення істотних умов полягає в тому, що в разі недосягнення сторонами домовленості хоч би з однією з них такий договір не вважається укладеним.

Відповідно до ст. 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” істотними умовами договору оренди є:

- об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації). Оцінка об'єкта оренди здійснюється за Методикою оцінки вартості об'єктів оренди, затвердженою постановою Кабінету міністрів України від 10 серпня 1995 р. №629. Зазначена Методика передбачає особливості оцінки вартості цілісного майнового комплексу (при цьому обов'язковим є проведення повної інвентаризації відповідно до Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1993 р. №158), оцінки вартості будівель, споруд, приміщень, яка проводиться експертним шляхом згідно з Порядком проведення експертної оцінки при передачі в оренду державного майна, що затверджується Фондом державного майна України, та оцінки вартості іншого, окремого індивідуально-визначеного майна, яка проводиться з урахуванням умов Методики оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 р. №1554;

- термін, на який укладається договір оренди, що визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін;

- орендна плата, що є платежем, який вносить орендар орендодавцеві незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. №786. Відповідно до цієї Методики (Додаток №1 та Додаток № 2) орендна ставка за використання цілісних майнових комплексів державних підприємств встановлена залежно від сфери діяльності цих підприємств і коливається в межах від 3 до 10 % до залишкової вартості основних засобів. Орендні ставки за використання нерухомого майна також залежать від цільового призначення орендованого майна і коливаються від 1 до 20 % до вартості нерухомого майна, визначеної експертним шляхом. Розмір річної орендної плати у разі окремого індивідуально-визначеного майна встановлюється за згодою сторін, але не менш як 5 % вартості орендованого майна, а у разі коли орендарем є суб'єкт малого підприємництва - не менш як 4 % вартості орендованого майна.

У разі визначення орендаря на конкурсних засадах умовами конкурсу може бути передбачено більший розмір орендної плати.

Строки внесення орендної плати визначаються у договорі, проте зазначена Методика рекомендує в договорі оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства встановлювати, що сплата орендних платежів має проводитися щоквартально в 5-денний термін від дати, встановленої для подання квартальних бухгалтерських звітів (балансів), а за IV квартал - у 10-денний термін від дати, встановленої для подання річного бухгалтерського звіту (балансу).

Методику розрахунку, граничні розміри та порядок використання орендної плати для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим, визначають органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, а для об'єктів, що перебувають у комунальній власності, - органи місцевого самоврядування.

Орендна плата встановлюється в грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря за згодою сторін вона може встановлюватись у натуральній або грошово-натуральній формі. Розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін, а також на вимогу однієї з сторін у разі зміни цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України. Орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати, якщо з незалежних від нього обставин змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об'єкта оренди;

- порядок використання амортизаційних відраховувань. Амортизаційні відраховування на орендовані цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурні підрозділи нараховує та залишає у своєму розпорядженні орендар. Амортизаційні відраховування на орендоване нерухоме та інше окреме індивідуально-визначене майно нараховує та залишає у своєму розпорядженні підприємство, господарське товариство, створене у процесі приватизації (корпоратизації), на балансі якого знаходиться це майно. Амортизаційні відраховування використовуються на відновлення орендованих офісних фондів. Право власності на майно, придбане орендарем за рахунок амортизаційних відраховувань, належить власникові орендованого майна, якщо інше не передбачено договором оренди;

- відновлення орендованого майна та умови його повернення. У разі розірвання договору оренди (ст. 783 ЦК), закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря останній зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини. Орендар має право залишити за собою проведені ним поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок власних коштів, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без заподіяння йому шкоди. Якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна, щоб не заподіяти йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти, якщо інше не визначено договором оренди. Вартість поліпшень орендованого майна, зроблених орендарем без згоди орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, компенсації не підлягає;

- виконання зобов'язань за договором оренди, яке має здійснюватися відповідно до загальних вимог, встановлених Цивільним кодексом щодо виконання договорів.

Орендодавець зобов'язаний:

- передати об'єкт оренди орендареві у строки і на умовах, визначених у договорі оренди. У разі порушення цього зобов'язання орендар має право вимагати від орендодавця передачі об'єкта та відшкодування збитків, завданих затриманням передачі, або відмовитись від договору і вимагати відшкодування збитків, завданих йому невиконанням договору оренди;

- проводити за свій рахунок капітальний ремонт зданого в оренду майна, якщо інше не передбачено законом або договором.

За договором оренди орендаря може бути зобов'язано використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду, та виробляти продукцію в обсягах, необхідних для задоволення потреб регіону. Орендар також зобов'язаний:

- використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, запобігати його пошкодженню, псуванню;

- вносити орендну плату своєчасно і в повному обсязі.

Договором оренди можуть бути встановлені й інші обов'язки сторін:

- відповідальність сторін за невиконання обов'язків за договором оренди, у тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, встановлена законодавчими актами України, а також конкретними укладеними договорами оренди;

- страхування орендарем взятого ним в оренду майна, яке здійснюється відповідно до законодавства України про страхування.

За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.

Умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря.

Припинення договору оренди.

Стаття 781 Цивільного Кодексу містить норму, згідно з якою договір найму припиняється у разі смерті фізичної особи - наймача, або ліквідації юридичної особи - наймодавця або наймача. У разі припинення договору найму за умов ст. 781, то обов'язки і права перейдуть до спадкоємця - в першому випадку, і до зміненого власника речі. Отже справа торкнеться правонаступництва.

Законом передбачені й інші умови припинення договору оренди. Договір може бути припинений як за ініціативою наймодавця. Наймодавцю надається право відмовитися від договору найму за умов передбачених ст. 782 ЦК: у разі несплати орендної плати протягом 3 місяців поспіль. Це були умови припинення договору оренди, та є ще умови його розірвання, в якому ЦК дає виключний перелік обставин, за яких наймодавець або наймач можуть вимагати розірвання договору. Так, договір вважається розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору. При цьому для припинення договору наймодавцю не обов'язково звертатися до суду з письмовою заявою або письмово попереджувати наймача.

Ст. 783 містить виключний перелік умов, за яких наймодавець має право розірвати договір:

2. наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі;

3. наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі;

4. наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;

5. наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо цей обов'язок був покладений на нього.

Наймодавець набуває права не відмовитися від договору а вимагати його припинення. Цей перелік обставин, однак не є виключним. За загальним правилом, встановленим ст. 651 договір може бути зміненим або припиненим за рішенням суду на вимогу однієї із сторін або в разі порушення умов зазначених в договорі.

Наймач, на відміну від наймодавця, має право вимагати розірвання договору лише у двох випадках:

1) наймодавець передав у користування річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі;

2) наймодавець не виконує свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі.

Знову ж таки цей перелік не є виключним, оскільки договір можна розірвати в разі порушення інших умов договору наймодавцем за згодою сторін або за рішенням суду. На наймача у будь-якому випадку розірвання договору покладається обов'язок повернути наймодавцеві орендовану річ в стані, в якому була одержана, або з урахуванням нормального зносу передбаченого договором. Якщо наймач не поверне річ, наймодавець має право вимагати неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ст. 785 ЦК).

Законом встановлені і строк позовної давності в один рік щодо вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана в користування.

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України „Про впорядкування використання адміністративних будинків і нежитлових приміщень, що перебувають у державній власності” від 11 січня 1993 р. №5-93 договори найму (оренди) з користувачами будинків і приміщень, що є в державній власності та належать підприємствам, установам і організаціям на праві повного господарського відання або оперативного управління, вважаються розірваними з моменту прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про розміщення в них центральних державних органів, дипломатичних представництв і консульств іноземних держав.

Договір оренди транспортного засобу

Останнім, передбаченим ЦК різновидом договору оренди є найм транспортного засобу. Відповідно цей договір має ряд особливостей та відмінностей від попередніх. Предметом такого договору ст. 798 ЦК називає повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби. До особливостей належить можливість передання майна разом з екіпажем, який його обслуговує, при чому закон покладає оплату роботи екіпажу на наймодавця. Договір оренди транспортного засобу підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню. На наймача покладені обов'язки по обслуговуванню (некапітальному) ТЗ та покривати витрати, пов'язані з використанням ТЗ (наприклад податки, мийка, збори та ін платежі). Цікавим моментом в новому ЦК є обов'язок наймодавця застрахувати ТЗ, який дає в найм.

Слід, однак, відрізняти прокат нп. велосипеда від оренди автобуса, оскільки закон вказує на самохідні ТЗ. Не буде й орендою прокат нп. водяного скутера на короткий час, не зважаючи на те, що скутер відноситься до самохідного ТЗ. Це звертає нашу увагу на існування винятків.

2. Договори азартної гри

Правове регулювання діяльності з організації і проведення азартних ігор та контролю за організацією і проведенням азартних ігор здійснюється відповідно до законів України, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цього Закону, а також чинних міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, установлено інші правила, ніж передбачені цим Законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Вимоги законодавства у сфері захисту прав споживачів поширюються на відносини у сфері грального бізнесу в частині, що стосується прийняття ставок в азартні ігри та виплати виграшів (призів) гравцям, які за результатами проведення певної азартної гри визначені її переможцями.

Сфера дії Закону про азартні ігри

1. Дія цього Закону поширюється на відносини, які виникають у сфері організації та проведення азартних ігор.

2. Не вважаються азартними іграми і дія цього Закону не поширюється на:

1) розіграші у вигляді конкурсів (ігор, вікторин), умови яких передбачають безоплатне набуття особою статусу її учасника та отримання учасником, який виявив кращі особисті знання, виграшів у грошовій або майновій формі за особисту перемогу;

2) рекламні акції, ігри та розіграші, які організуються і проводяться юридичними особами та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності за рахунок власних коштів з метою сприяння продажу будь-якого товару чи наданню платних послуг та передбачають участь у них споживачів товарів (послуг) без внесення плати за придбання товарів (послуг);

3) атракціони, розіграші, ігри, які проводяться на безоплатних засадах з розважальною, благодійною або пізнавальною метою;

4) гру в більярд, гру в кеглі (боулінг);

5) організацію випуску (емісії), обіг та погашення цінних паперів, за якими здійснюється виплата доходів у формі призів, а також на видачу призів за депозитними вкладами у банках;

6) організацію та проведення творчих і мистецьких конкурсів незалежно від того, передбачається чи не передбачається їх умовами грошовий або майновий виграш для учасників конкурсу.

3. Особливості організації та проведення лотерейної діяльності визначаються окремим законом.

Розділ ІІ Державне регулювання у сфері грального бізнесу

Мета і принципи державної політики у сфері грального бізнесу

1. Метою державної політики у сфері грального бізнесу є створення умов для зниження соціальних ризиків, пов'язаних з організацією і проведенням азартних ігор та дотримання організаторами азартних ігор вимог законодавства.

2. Принципами державної політики у сфері грального бізнесу є:

- захист прав і законних інтересів, життя та здоров'я громадян;

- встановлення єдиного порядку ліцензування діяльності з організації та проведення азартних ігор;

- забезпечення дотримання однакових для всіх учасників умов участі в азартній грі, унеможливлення зовнішнього впливу на результат азартної гри з метою надання переваг окремим її учасникам;

- запобігання злочинній діяльності у сфері грального бізнесу та протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

- створення умов і можливостей для організації та проведення лише тих азартних ігор, результат яких передбачає випадковість, і укладення парі на події, результат настання яких не відомий на момент укладення парі;

3. Державне регулювання діяльності з організації та проведення азартних ігор здійснюються шляхом:

прийняття нормативно-правових актів у сфері грального бізнесу, які передбачають встановлення вимог до організаторів азартних ігор, гральних закладів, учасників азартних ігор, змісту правил відвідування гральних закладів і правил азартних ігор та умов ознайомлення учасників азартних ігор з правилами відвідування гральних закладів і правилами азартних ігор;

створення системи захисту прав споживачів та контролю за дотриманням цих прав суб'єктами грального бізнесу;

ліцензування діяльності з організації і проведення азартних ігор, спрямоване на визначення умов організації та проведення азартних ігор;

здійснення нагляду (контролю) за дотриманням законодавства про державне регулювання діяльності з організації та проведення азартних ігор і застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;

притягнення до відповідальності осіб, які порушують вимоги законодавства про державне регулювання діяльності з організації та проведення азартних ігор.

Повноваження Кабінету Міністрів України щодо регулювання грального бізнесу

Реалізацію державної політики у сфері грального бізнесу здійснює Кабінет Міністрів України безпосередньо та через спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань державного регулювання грального бізнесу шляхом:

розробки основних напрямів державної політики у сфері грального бізнесу;

забезпечення легалізації організації та проведення грального бізнесу;

спрямовання і координації діяльності міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади у сфері грального бізнесу;

визначення спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань грального бізнесу;

здійснює інші повноваження у цій сфері відповідно до закону.

Повноваження спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань регулювання грального бізнесу

1. Спеціально уповноважений орган влади з питань регулювання грального бізнесу є центральний орган виконавчої влади.

2. Спеціально уповноважений орган влади з питань державного регулювання грального бізнесу згідно з чинним законодавством:

1) розробляє проекти нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції;

2) здійснює державне регулювання діяльності у сфері грального бізнесу;

3) розробляє ліцензійні умови здійснення певних видів господарської діяльності у сфері грального бізнесу;

4) видає ліцензії на здійснення певних видів господарської діяльності у сфері грального бізнесу та контролює додержання ліцензіатами ліцензійних умов;

5) може встановлювати обов'язкові для суб'єктів господарювання додаткові вимоги, що обмежують ризики у сфері грального бізнесу;

6) надає інформаційні послуги з питань державного регулювання діяльності у сфері грального бізнесу, здійснює у встановленому законодавством порядку видавничу діяльність;

7) надсилає правоохоронним органам матеріали щодо фактів правопорушень, які стали відомі під час проведення перевірок, та звертається до суду з позовними заявами у зв'язку з порушеннями законодавства у сфері грального бізнесу;

8) сприяє здійсненню громадськими та самоврядними організаціями у сфері грального бізнесу громадського контролю за діяльністю суб'єктів господарювання у цій сфері;

9) безоплатно одержує в установленому законодавством порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;

10) залучає вчених, спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій (за погодженням з їх керівниками) для розроблення проектів нормативно-правових актів, проведення консультацій та експертиз з питань, що належать до його повноважень;

11) розглядає справи про порушення ліцензійних умов і за результатами розгляду приймати відповідні рішення в межах своїх повноважень, складає протоколи про вчинення посадовими особами організатора азартних ігор порушення законодавства про державне регулювання діяльності у сфері грального бізнесу та застосовує санкції до організаторів азартних ігор.

Спеціальні територіальні зони для ведення грального бізнесу

1. Організація та проведення азартних ігор дозволяється виключно в межах спеціальних територіальних зон ведення грального бізнесу.

2. Спеціальними територіальними зонами ведення грального бізнесу є території:

1) міст Києва, Львова, Одеси, Донецька, Київської, Львівської, Одеської або Донецької областей;

2) Автономної Республіки Крим.

3. Єдиним місцем організації та проведення азартних ігор, в яких дозволяється розміщувати гральний заклад, є розважальні комплекси.

4. Організація та проведення будь-яких видів азартних ігор поза межами спеціальних територіальних зон ведення грального бізнесу, а також поза територією розважальних комплексів, забороняється.

5. У спеціальних територіальних зонах, що визначаються пунктами один і два частини два цієї статті гральний заклад дозволяється розміщувати тільки у розважальних комплексах з урахуванням обмежень, встановлених земельним і містобудівним законодавством, а також частиною третьою цієї статті Закону.

6. У спеціальних територіальних зонах ведення грального бізнесу забороняється розміщувати гральний заклад у:

будівлях, в яких розміщені органи державної влади, інші органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування,

державних наукових установах, закладах охорони здоров'я, установах пошти та зв'язку;

закладах освіти, навчальних та учбових закладах,

закладах культури (в тому числі бібліотеках, музеях, театрах, виставкових галереях) та спорту;

приміщеннях культових будівель та споруд, а також приміщеннях, які належать релігійним організаціям;

приміщеннях, що належать до житлового фонду та в жилих будинках.

7. Розміщення казино забороняється також на земельних ділянках організацій, відомств, установ, закладів і таке інше, вказаних у частині шостій цієї статті, які закріплені за ними у порядку, що визначений законом.

Обмеження в організації та проведенні азартних ігор

1. Організація та проведення азартних ігор проводиться тільки за наявності ліцензії і є виключним видом діяльності.

2. Організатор азартних ігор не має права здійснювати інші види діяльності, окрім організації та проведення азартних ігор, організації розважальних закладів та громадського харчування.

3. Організатором азартних ігор не можуть бути юридичні особи, що внесені до Реєстру неприбуткових організацій та установ, та у статутних капіталах яких є частки, що належать органам місцевого самоврядування або комунальним підприємствам, а також комунальні підприємства.

Фізичні особи - засновники (учасники)організаторів азартних ігор не повинні мати вироків суду щодо обмеження прав зайняття певною господарською діяльністю або судимостей за злочини проти власності та злочини, учинені у сфері службової діяльності.

Заходи щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом

1. Фінансові операції, пов'язані з прийняттям ставок та виплатою виграшів в азартній грі, підлягають фінансовому моніторингу відповідно до законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

2. Забороняється формування статутного (складеного) капіталу організаторів азартних ігор за рахунок коштів та майна, джерела походження яких не підтверджені у передбаченому законодавством порядку.

Обмеження на види азартних ігор

1. На території України дозволяється організовувати та проводити такі види азартних ігор як гра в карти, гра в кості, циліндричні ігри, гра на гральних автоматах, букмекерська діяльність.

2. Забороняється організовувати і проводити:

1) інші азартні ігри, ніж визначені у частині першій цієї статті, зокрема телеігри, що передбачають внесення плати за участь в них (в тому числі плати усіма видами електронних грошей, та як плати за послуги телефонного зв'язку), а також рекламувати таки ігри;

2) азартні ігри за участю осіб віком до двадцяти п'яти років чи осіб з обмеженою дієздатністю;

3) азартні ігри, які організовані за межами території України, а також рекламувати такі ігри;

4) азартні ігри, які мають ознаки посягання на державний суверенітет та територіальну цілісність України, порушують морально-етичні норми, конституційні права громадян або принижують їх честь і гідність;

5) азартні ігри, які не виключають заподіяння моральної шкоди, можуть створити загрозу для життя і здоров'я людей, пошкодження майна, загибелі чи каліцтва живих істот або рослин;

6) азартні ігри, які передбачають використання у якості призу (виграшу) алкогольних напоїв чи тютюнових виробів або майна, для володіння або розпорядження яким необхідна наявність ліцензії або певного дозволу;

7) азартні ігри, які проводяться з порушенням правил проведення відповідної азартної гри;

8) азартні ігри за відсутності торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу.

Вимоги до організатора азартних ігор

Організатори азартних ігор зобов'язані:

1) проводити лише ті види азартних ігор, які дозволені цим Законом, й виключно після отримання відповідної ліцензії;

2) організовувати та проводити азартні ігри виключно у гральних закладах, розміщених (розташованих) відповідно до вимог цього Закону;

3) додержуватись правил проведення азартної гри;

4) забезпечувати дотримання однакових для всіх учасників умов участі в азартній грі та унеможливлення зовнішнього впливу на результат азартної гри з метою надання переваг окремим її учасникам;

5) використовувати сертифіковане гральне обладнання, яке виключає можливість несанкціонованого втручання у його діяльність або створення умов для заздалегідь визначеного результату азартної гри;

6) організовувати та проводити тільки ті азартні ігри, результат яких передбачає випадковість;

7) видавати виграші (призи) відповідно до правил проведення азартної гри на протязі терміну, що не перевищує трьох днів;

8) вести за встановленою формою облік виграшів (призів), величина яких постійно зростає і залежить від кількості внесених ставок (кумулятивного (прогресивного) джек-поту);

9) дотримуватися встановлених Кабінетом Міністрів України правил здійснення операцій з грошовими коштами;

10) у разі використання ігрових замінників гривні провадити їх облік за правилами, затвердженими спеціально уповноваженим органом влади з питань регулювання грального бізнесу;

11) подавати до спеціально уповноваженого органу щороку відомості, що підтверджують відповідність вартості власних активів організатора азартних ігор вимогам цього Закону та кількість грального обладнання;

12) забезпечити особисту безпеку учасників азартних ігор, працівників та інших відвідувачів грального закладу під час їх знаходження в гральному закладі, шляхом догляду відвідувачів за допомогою арочних металодетекторів та інших пристроїв;

13) не допускати організації і проведення азартних ігор, у яких в якості виграшу пропонуються алкогольні напої чи тютюнові вироби або майно, володіння або розпорядження яким передбачає отримання відповідних дозволів або ліцензій, а також якщо правила проведення азартної гри не виключають можливість створення загрози для життя або здоров'я людей, загибелі або каліцтва живих істот чи загибелі рослин;

14) одержувати в установленому законом порядку торгові патенти;

15) вживати заходів до запобігання злочинній діяльності у сфері грального бізнесу та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, у відповідності до вимог діючого законодавства, з питань фінансового моніторингу;

16) сплачувати податки за місцем здійснення діяльності.

2. Організаторам азартних ігор забороняється організовувати, проводити азартні ігри поза межами грального закладу та примушувати відвідувачів до участі у азартних іграх.

3. Організатор азартних ігор у доступному для огляду гравцями та відвідувачами місці повинен розмістити оригінал ліцензії на право організації та проведення азартних ігор або додаток до ліцензії, правил відвідування грального закладу та зареєстрованих органом ліцензування правил проведення азартної гри.

4. Забороняється бути гравцем (учасником азартної гри) у гральному закладі засновникам (учасникам) організатора азартних ігор, якому належить цей гральний заклад, а також працівникам цього грального закладу, за винятком випадків, якщо правилом азартної гри передбачена участь у ній представника організатора азартних ігор.

Спеціальні вимоги до організатора азартних ігор

1. Організатори азартних ігор повинні забезпечити виконання таких спеціальних вимог:

1) кількість гральних столів для казино повинна становити не менше двадцяти гральних столів, введених в експлуатацію, один з яких має бути гральним столом з кільцем рулетки;

2) кількість гральних автоматів у казино повинна становити не менше п'ятдесяти гральних автоматів, введених в експлуатацію;

3) статутний (складений) капітал організатора азартних ігор, який повинен становити не менше десяти мільйонів гривень. Статутний (складений) капітал організатора азартних ігор формується шляхом внесення його учасниками коштів в гривнях та майна, яке знаходиться у власності учасників. Забороняється формування статутного (складеного) капіталу організатора азартних ігор за рахунок коштів, одержаних на підставі кредитного договору або договору позики. Походження коштів, за рахунок яких формується статутний (складений) капітал ліцензіата повинно мати банківське підтвердження у передбаченому законом порядку;

4) вартість власних активів організатора азартних ігор протягом строку дії ліцензії на право організації та проведення азартних ігор, що повинна становити суму не менше десяти мільйонів гривень. Документом, що підтверджує вартість власних активів організатора азартних ігор є бухгалтерський баланс організатора азартних ігор. Вартість чистих активів організатора азартних ігор визначається на підставі стандартів бухгалтерського обліку.

2. Орган ліцензування встановлює порядок і умови обліку власних активів та подання щорічної звітності щодо вартості власних активів організаторами азартних ігор.

Вимоги до казино

1. Казино відкривається організатором азартних ігор та діє лише за умови чинної ліцензії на право організації та проведення азартних ігор.

2. Казино можуть бути розташовані у приміщеннях розважальних комплексів, займати вказані об'єкти повністю або розташовуватися в відособлених частинах таких об'єктів з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

Приміщення казино повинні відповідати вимогам, що пред'являються до місць громадського відвідування.

3. Організатор азартних ігор повинен мати документи про право власності, або оренди на приміщення або будівлю, де здійснюється організація діяльності з проведення азартних ігор, а також документи про право власності або оренди на гральне обладнання і гральні автомати.

4. Режим роботи казино та їх об'єктів організатор азартних ігор встановлює самостійно з урахуванням необхідності дотримання вимог законодавства щодо забезпечення громадської безпеки і правопорядку, нормальних (звичайних) умов життя для громадян, що проживають на суміжній та прилеглій до казино території, а також виконання вимог норм і правил, що регламентують граничний рівень звукового шуму, електромагнітного випромінювання тощо.

5. Текст цього Закону, правила відвідування казино, завірений органом ліцензування додаток до ліцензії на право організації та проведення азартних ігор, копія торгового патенту та буклети з правилами азартних ігор, організація і проведення яких відбувається у відповідному казино, повинні перебувати в доступному для відвідувачів казино місці, визначеному організатором азартних ігор.

6. Не допускається встановлення інших, не передбачених цим Законом вимог до казино при здійсненні ними діяльності з організації і проведення азартних ігор.

Особливості провадження букмекерської діяльності

1. Букмекерська контора має право приймати ставки через каси букмекерської контори або через каси телекомунікаційних мереж.

2. Букмекерська контора під час укладання парі або проведення тоталізатора зобов'язана забезпечити:

можливість ознайомлення учасників парі з переліком усіх подій, на які приймаються ставки;

можливість ознайомлення учасників парі з результатом події, на яку ними була внесена ставка;

використання обладнання, яке дає змогу здійснювати прийняття та єдиний облік загальної суми внесених ставок;

контроль за дотриманням порядку прийняття ставок відповідно до правил проведення парі.

3. Парі та участь у тоталізаторі проводяться згідно з правилами, встановленими букмекерською конторою.

4. Ставки можуть прийматися лише на попередній прогноз подій, результат яких підтверджується офіційним документами політичного, законодавчого, адміністративного характеру (та їх офіційним перекладом) або достовірними інформаційними повідомленнями засобами масової інформації, за умови, що вплив букмекерської контори та/або учасників парі на такий результат виключається.

5. Букмекерська контора в місцях прийому ставок може встановлювати обладнання, яке дає змогу учасникам парі спостерігати за ходом гри та результатом події, на яку ними були внесені ставки.

Ліцензування господарської діяльності у сфері грального бізнесу

1. Організатор азартних ігор має право розпочати організацію і проведення азартних ігор лише після отримання ліцензії на таки види грального бізнесу:

організація та проведення азартних ігор у казино;

організація та проведення азартних ігор у букмекерських конторах;

організація доступу до електронного (віртуального) казино через мережу Інтернет.

2. Ліцензія на організацію і проведення азартних ігор у казино дає право проводити азартні ігри у карти, кості, циліндричні ігри і азартні ігри на гральних автоматах.

3. Організатор азартних ігор має право організовувати та проводити азартні ігри лише в тій спеціальної територіальній зоні, на яку була придбана ліцензія, та виключно в гральному закладі, розміщених з урахуванням вимог цього Закону за адресами, визначеними у додатку до ліцензії.

4. Термін дії ліцензії на організацію і проведення азартних ігор становить п'ять років.

5. Організатор азартних ігор під час провадження господарської діяльності у сфері грального бізнесу зобов'язаний дотримуватися вимог цього Закону та відповідних ліцензійних умов.

Стаття 16. Ліцензійні умови

1. Ліцензійні умови розробляються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань провадження азартних ігор за погодженням із спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.

Ліцензійні умови (зміни до ліцензійних умов) набирають чинності через тридцять днів від дня їх державної реєстрації, якщо інший строк не передбачений рішенням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань провадження азартних ігор органу ліцензування.

Стаття 17. Процедура видачі ліцензії на право організації та проведення азартних ігор

1. Суб'єкт господарювання безпосередньо або через уповноважений ним орган чи особу звертається до органу ліцензування із заявою встановленого зразку про видачу ліцензії на право організації та проведення азартних ігор.

На момент подачі заяви про видачу ліцензії статутний капітал організатора азартних ігор повинен бути сплачений у повному обсязі.

2. У заяві про видачу ліцензії на право організації та проведення азартних ігор повинні міститися такі дані:

1) повне найменування суб'єкта господарювання - заявника, ідентифікаційний код, адреса місцезнаходження, телефон, факс, адреса електронної пошти, банківські реквізити;

2) місце (місця), де заявник (його філії, інші відокремлені підрозділи - у разі їх наявності) передбачають здійснювати діяльність з організації і проведення азартних ігор.

У разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої заявником ліцензії, у заяві зазначається їх повне найменування та місцезнаходже

Азартна гра - заснована на ризику угода про виграш, що укладена гравцями між собою або з організатором азартної гри, що отримав ліцензію, за умови внесення ставки за участь у грі у будь-якій формі за правилами, встановленими організатором азартної гри, і виграш у будь-якій формі, який залежить від обставин, на настання яких учасники мають можливість впливати своїми діями;

Букмекерська діяльність - вид грального бізнесу, що спрямований на організацію і проведення парі та тоталізаторів стосовно результатів подій, що повинні відбутися і результати яких частково не передбачувані, розробку переліку цих подій, встановлення коефіцієнту виграшу, обліку загальної суми ставок та визначення і виплати виграшів;

Букмекерська контора - гральний заклад, в якому організатор азартних ігор розробляє перелік подій, які відбудуться у майбутньому, на результат яких гравці не мають можливості впливати своїми діями, і пропонує умови укладання парі на результат (результати) подій згідно встановлених правил, організовує і проводить тоталізатор, а також враховує загальну суму ставок, визначає суму виграшу і здійснює виплату такого виграшу;

Виграш (приз) - грошові кошти, майно чи майнові права, які безоплатно передаються у власність гравцю, що виграв, при настанні результату азартної гри, передбаченого правилами азартної гри, за винятком алкогольних напоїв чи тютюнових виробів або майна, для володіння або розпорядження яким необхідна наявність спеціального дозволу або ліцензії;

...