Драгоманівська конституційно-правова концепція політичної самостійності України і ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Драгоманівська конституційно-правова концепція політичної самостійності України і ХХ століття

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Однією з найскладніших проблем сучасного державотворення в Україні є формування на основі Конституції досконалої національної правової системи, яка б відповідала правовим традиціям, правосвідомості нашого народу, втіленим, зокрема, в українській правовій думці, актуалізація здобутків якої постає як невідкладне завдання вітчизняної юридичної науки.

До вершинних досягнень української політико-правової думки відноситься творчість видатного мислителя і громадського діяча Михайла Драгоманова (1841-1895) - автора понад двох тисяч наукових праць, державно-правові ідеї якого, на думку В. Сокуренка (яку ми повністю поділяємо), є виразом «професійно-юридичного погляду на державу, право і політичну організацію суспільства». Багато аспектів конституційно-правової доктрини М. Драгоманова, зокрема й основні положення його концепції самостійності України, зберігають свою актуальність і в наш час.

Автономістсько-федералістська концепція політичної самостійності України, класичного теоретичного оформлення якій надав М. Драгоманов (маємо на увазі, насамперед, його відомий конституційний проект, викладений у праці «Вольный Союз - Вільна Спілка: Спроба української політико-соціальної програми» (1884 р.), домінувала протягом майже всієї постдрагоманівської історії вітчизняної політико-правової думки. Трансформувавшись в часи «всесвітніх катаклізмів» (війн, революцій, «перебудови» і т.ін.) в концепцію і політику здобуття державної незалежності України, вона цілком закономірно втілилась у доленосних політико-правових документах - Декларації про державний суверенітет України, Акті проголошення незалежності України, новій Конституції, які успішно уконституювали незалежну українську державу. Тому теоретичний і практичний інтерес викликає дослідження як власне концепції М. Драгоманова, так й проявів її впливу на подальший розвиток української державно-правової думки, благотворність якого помітна і в наші дні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження відповідає «Плану проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт на 1998 рік» Університету внутрішніх справ, зокрема пункту щодо розробки курсу «Історія політичних та правових вчень».

Стан наукової розробки проблеми. Дослідження творчої спадщини М. Драгоманова, зокрема його конституційно-правових ідей, має понад столітню історію. Найбільшим внеском до драгоманознавства, яке в наш час сформувалось в окрему галузь наукових досліджень, стали, на нашу думку, праці Т. Андрусяка, М. Василенка, Е. Горнової, М. Грушевського, І. Дзюби, В. Довгича, Д. Заславського, Р.Іванової, Б.Кістяківського, А. Круглашова, І. Лисяка-Рудницького, В. Лукеренка, Р. Метельського, Р.Міщука, М. Павлика, Є. Пизюра, А. Рогожина, І. Романченка, О. Скакун, В. Сокуренка, П. Федченка, І. Франка. Цінними для розуміння конституціоналізму М. Драгоманова є дослідження В. Гошовської, В. Копєйчикова, О. Копиленка, О. Мироненка, Н. Прозорової, Ю. Римаренка, О. Скрипнюка, П. Стецюка. Особливе велике значення має визнання ролі М. Драгоманова як одного з основоположників українського конституціоналізму, творця оригінальної конституційно-правової доктрини.

Все ж до цього часу побіжно розглядалися лише деякі аспекти драгоманівської концепції самостійності України. Як цілісність вона ще не стала предметом спеціального історико-правового дослідження і залишається розробленою недостатньо.

Отже, нове прочитання і всебічне переосмислення конституційно-правової концепції політичної самостійності України М. Драгоманова відповідно до потреб розбудови української «суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави» (ст. 1 Конституції України) набуває особливої актуальності, не лише пізнавального історико-теоретичного, але й практично-політичного значення.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є наукова розробка, комплексний аналіз та систематизація ідей М. Драгоманова з проблем національного самовизначення українського народу, політичної незалежності і соборності України, розкриття сутності драгоманівської конституційно-правової концепції політичної самостійності України, висвітлення її значення для національно-державного відродження нашого народу, місця мислителя в історії вітчизняного та європейського конституціоналізму.

Вказана мета дисертаційного дослідження визначає й завдання, які необхідно вирішити для її досягнення, а саме:

- окреслити основні етапи розвитку наукової думки за досліджуваною проблемою;

- розкрити джерела, теоретичні засади, структуру і зміст драгоманівської концепції політичної самостійності України;

- показати обґрунтування М. Драгомановим оптимальних форм реалізації права українського народу на самовизначення;

- проаналізувати сутність і принципові особливості драгоманівської візії соборності України;

- визначити вплив концепції М. Драгоманова на розвиток вітчизняної політико-правової думки кінця XIX-XX століть;

- показати втілення ідей М. Драгоманова в боротьбі за відродження української державності;

- спрогнозувати і рекомендувати можливі форми використання актуальних ідей М. Драгоманова в процесі формування національної правової системи України.

Об'єктом дослідження є ідейно-теоретична спадщина М. Драгоманова, яка складається з наукових, науково-популярних, публіцистичних праць та епістолярію, частково - його громадсько-політична діяльність, спрямована на реалізацію власних ідей, а також доробок чільних представників вітчизняної політико-правової думки, конкретні нормативно-правові акти, на яких позначився вплив драгоманівської концепції.

Предметом дослідження є: а) конституційно-правова концепція політичної самостійності України М. Драгоманова як ядро його конституційно-правової доктрини, зокрема її джерела, теоретичні засади, структура та зміст найважливіших положень, які мають принципове значення для її ідентифікації; б) репрезентативна вибірка головних подій і явищ у розвитку вітчизняної політико-правової думки, в яких помітний вплив цієї концепції.

Методологічні основи дисертації. Автор спирався, передусім, на рекомендації міжнародної науково-теоретичної конференції «Проблеми методології сучасного правознавства» (Київ, 1996), прагнучи застосувати сукупність методів філософського (світоглядного), загальнонаукового і спеціально-наукового (юридичної та суміжних наук) методологічних рівнів. Найбільш широко дисертант користувався системно-структурним, аналітичним, функціональним, історико-порівняльним та порівняльно-правовим методами.

Разом із загальнонауковими методами, названими вище, використано можливості такого конкретно-наукового методу як герменевтичний - для правильного тлумачення змісту досліджуваних текстів творів М. Драгоманова.

Головними методологічними орієнтирами дослідження, у відповідності зі згаданими рекомендаціями конференції, були:
а) утвердження принципів «гуманізму, пріоритету особи, громадянина, громадянського суспільства»; б) «зміцнення суверенної української держави».

Джерельну базу дослідження складають наукові та публіцистичні праці М. Драгоманова, в яких порушується політико-правова проблематика, опубліковані в тогочасних журналах та газетах, зокрема, в таких як «Университетские известия», «Киевский телеграф», «Вольное слово», «Вестник Европы», «Народ», «Хлібороб», збірках та журналі «Громада», а також окремими виданнями. Опрацьовані всі наявні на сьогодні збірки творів мислителя (1905-1906, 1908, 1937, 1952, 1970 та 1991 років видання), близько півтора десятка збірок епістолярної спадщини М. Драгоманова, а також спогади його сучасників та послідовників. Використано документи і матеріали фондів Центрального державного історичного архіву України (м. Київ), Центрального державного історичного архіву України (м. Львів), Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, Відділу рукописів Інституту літератури ім. Т Шевченка НАН України, провідних бібліотек країни. Автором вперше частково опубліковано рукопис невідомої раніше праці М. Драгоманова «Новые исследования в южнорусской истории», яка має принципове значення для розуміння досліджуваної концепції.

Наукова новизна дисертації полягає, насамперед, у тому, що в ній вперше в історико-правовій науці введено поняття «драгоманівська конституційно-правова концепція політичної самостійності України», що, з нашого погляду, адекватно відображає сукупність конституційно-правових ідей мислителя щодо перспектив поетапного національно-державного відродження українського народу. Вперше комплексно проаналізовано основні аспекти цієї концепції, зокрема, її джерела, теоретичні засади і структуру, зміст найважливіших положень, показано її роль як інтегруючого ядра конституційно-правової доктрини М. Драгоманова, вплив на розвиток вітчизняної та європейської політико-правової думки і практику державного будівництва в Україні, значення для сучасного етапу державотворення і формування національної правової системи України.

Наукові положення і висновки, які виносяться автором на захист:

- конституційно-правові ідеї М. Драгоманова щодо перспектив національно-державного відродження українського народу відзначаються високим теоретичним рівнем, систематизованістю та науковою цінністю і в своїй сукупності становлять конституційно-правову концепцію політичної самостійності України;

- концепція політичної самостійності України є інтегруючим ядром конституційно-правової доктрини М. Драгоманова;

- обстоюючи право кожного народу на самовизначення, ця концепція за своєю суттю була автономістсько-федералістською, оскільки пропонувала таку оптимальну для свого часу форму його реалізації українським народом як політична автономія України та її статус суб'єкта майбутньої федеративної російської держави, наділеного, як і всі суб'єкти федерації, «юридично визначеною політичною самостійністю»;

- у результаті проведеного дослідження знайшло своє підтвердження і достатнє обгрунтування припущення, що концепція М. Драгоманова є різновидом українського самостійництва. Драгоманов, розрізняючи поняття «політична самостійність» і «державна самостійність», розглядає їх як дві форми «незалежності певної області чи нації». Тому протиставлення драгоманівської концепції як антагоністичної чи цілком і повністю альтернативної щодо концепцій державної самостійності України, яке й досі домінує в драгоманознавстві, є непродуктивним з наукової і практично-політичної точок зору;

- вивчення праць М. Драгоманова різних років написання дає підстави для висновку, що він ніколи не був противником державної самостійності України;

- драгоманівський аналіз факторів, які зумовлювали в той час неможливість і недоцільність боротьби за державну незалежність України, в основному адекватно відображав історичні реалії другої половини XIX століття;

- концепція політичної самостійності України М. Драгоманова мала достатній потенціал для трансформації у державно-самостійницькому напрямі (прогнозування виходу України на міжнародну арену, отримання права «безпосередньо впливати на напрямок зовнішньої політики» та ін.). Її здійснення могло б стати першим етапом на шляху до державної самостійності;

- лейтмотивом творчості М. Драгоманова була ідея культурної та політичної співпраці і солідарності населення усіх українських земель. Візія соборності України є важливим структурним елементом його концепції;

- автономістсько-федералістські ідеї М Драгоманова набули концептуально-конституційного оформлення. Повністю відповідаючи досягненням європейської юридичної науки, концепція Драгоманова стала своєрідною домінантою вітчизняної політико-правової думки, справивши величезний вплив на її розвиток, особливо напередодні і в період української революції 1917-1920 рр.;

- більшість політико-правових ідей М. Драгоманова через властивий їм прогностичний потенціал залишається актуальною в умовах сучасного етапу державотворення і може бути використана в процесі формування на основі нової Конституції національної правової системи України, зокрема для вдосконалення і розвитку таких конституційно-правових інститутів, як загальні засади конституційного ладу, правовий статус особи, форма держави (особливо - форма державного устрою), місцеве самоврядування та ін.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вони: 1) по-перше, здійснюватимуть у відповідних межах, разом з іншими науковими розробками цього спрямування, позитивний вплив на формування правосвідомості українського народу, заснованої на повазі до свого минулого і спрямованої на подальший розвиток конституційної ідеї;

2) по-друге, поглиблення знань про конституційно-правову доктрину М. Драгоманова і всю його спадщину сприятиме вирішенню сучасних практичних питань українського конституціоналізму.

Публікацією дисертанта (у співавторстві з народним депутатом України О.Піскуном) «Близький і дорогий нам» («Літературна Україна» від 13 вересня 1990 р.) було покладено початок перегляду безпідставних ленінських звинувачень на адресу М. Драгоманова у «націоналістичному міщанстві», які перешкоджали об'єктивному дослідженню спадщини мислителя.

Одержані в дисертації результати можуть бути використані в подальших дослідженнях історії вітчизняної політико-правової думки, для підготовки підручників та навчальних посібників, у процесі викладання вузівських курсів історії політичних та правових вчень, теорії держави і права, історії держави і права України і зарубіжних країн, конституційного права, політології, історії України.

Матеріали дисертаційного дослідження передано для використання у керівні органи Народно-демократичної, Ліберальної, Соціал-демократичної (об'єднаної), Аграрної партій України та їхніх обласних парторганізацій на Волині.

Особистий внесок здобувача. Всі положення і висновки дисертації сформульовані й обгрунтовані автором на основі особистих досліджень. Ідеї та розробки, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані наукові праці, здобувачем у дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації викладені автором у доповідях на Другому міжнародному конгресі україністів (Львів, 1993, у співавторстві), на міжнародних наукових конференціях: «Михайло Драгоманов і проблеми суспільно-політичного і національно-культурного розвитку на Україні і в Європі» (Київ, 1991); «Суспільно-політична і філософська думка на західноукраїнських землях у контексті національно-культурного розвитку» (Львів, 1991, у співавторстві); «Михайло Грушевський - визначний український вчений, державний діяч, громадянин» (Львів, 1991, у співавторстві); «В'ячеслав Липинський: історико-політологічна спадщина і сучасна Україна» (Київ-Луцьк-Кременець, 1992, у співавторстві); «У 120-ту річницю від народження гетьмана Скоропадського; у 75-ту річницю проголошення Української держави» (Київ-Чернігів-Тростянець, 1993, у співавторстві); «Суспільствознавчі науки та відродження нації» (Луцьк, 1997), на всеукраїнських наукових конференціях: «Михайло Драгоманов і українське національне відродження» (Київ, 1991); «Проблеми історії національного руху на Україні (до 1917 р.)» (Київ-Миколаїв, 1992); «До нової України - шляхом реформ» (Київ, 1992, у співавторстві); «150 років розвитку вітчизняної історичної науки в Київському університеті» (Київ, 1992); «Українська державність: історія і сучасність» (Київ, 1993, у співавторстві); «Проблеми охорони громадського порядку і вдосконалення законодавства» (Харків, 1993, у співавторстві), на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу юридичного факультету Волинського державного університету ім. Лесі Українки.

Матеріали дисертації використовувалися автором в лекційних курсах для студентів юридичного факультету ВДУ, а також під час роботи в 1992-1993 рр. (за сумісництвом) на посаді молодшого наукового співробітника сектора драгоманознавства Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України над підготовкою до друку зібрання творів М. Драгоманова у 20 томах.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані в брошурі, чотирьох статтях у наукових журналах, одній статті у збірнику наукових праць, одному збірнику матеріалів та двох збірниках тез наукових конференцій (всього 9 публікацій).

Структура дисертації. Дисертаційна робота містить вступ, три розділи, поділені на підрозділи, висновки (загальний обсяг 153 сторінки), список використаних джерел (250 найменувань) та додатки.

Основний зміст роботи

драгоманов соборність правовий

У вступі обґрунтовуються актуальність теми, практичне значення дисертації, розглядається стан її наукової розробки, визначаються мета, завдання, методологічні основи і джерельна база дослідження, формулюються основні положення, які виносяться на захист.

Перший розділ дисертації «Основні етапи наукової розробки політико-правової спадщини М. Драгоманова» складається з трьох підрозділів та висновків.

У першому підрозділі розділу «Вивчення політико-правових поглядів М. Драгоманова наприкінці XIX - в першій чверті XX століть» розглядається початковий етап дослідження проблеми. Він пов'язаний, насамперед, з іменами учнів і соратників М. Драгоманова, М. Павлика та І. Франка, які вперше проаналізували драгоманівську візію самостійності України. Велике значення для популяризації спадщини М. Драгоманова мали праці видатного юриста і філософа, «драгоманівця» за переконаннями Б.Кістяківського, який охарактеризував його як українського патріота, «першого послідовного конституціоналіста, творця першої російської конституційної теорії». Неоціненним внеском у драгоманознавство стало видання на початку XX ст. завдяки зусиллям Б.Кістяківського основних російськомовних політичних творів мислителя. С.Єфремов вважав М. Драгоманова передовсім українським соціалістом-федералістом, підкресливши спадкоємність його ідей з федералізмом Кирило-Мефодіївського братства. Змістовні наукові праці присвятили Драгоманову М. Грушевський та Д. Заславський.

У другому підрозділі розділу «Висвітлення політико-правової спадщини М. Драгоманова в літературі другої половини 20-х - 80-х рр.» показано, що за радянських часів об'єктивне вивчення спадщини мислителя завдяки сумнозвісному ленінському ярлику «націоналістичного міщанства», навішеному на творчу спадщину М. Драгоманова, стало майже неможливим. Помітною подією став вихід у світ двотомника літературно-публіцистичних творів мислителя, монографій і статей Р.Іванової та В. Лукеренка, в яких все ж вдалося зробити висновки про прогресивну роль Драгоманова в історії суспільно-політичної думки та визвольного руху України і Росії. Найбільш повно висвітлено політико-правові погляди М. Драгоманова, зокрема щодо з проблем походження, суті і форми держави, федералізму, політичних прав і свобод, щодо шляхів державного вирішення національного питання, у монографії В. Сокуренка. Значний внесок у вивчення автономістсько-федералістських ідей М. Драгоманова зробили вчені з української діаспори І. Лисяк-Рудницький (праці якого щойно перевидано в Україні) та Є. Пизюр.

Третій підрозділ називається «Дослідження конституціоналізму М. Драгоманова в 90-х рр.». Помітна активізація дослідження драгоманівських ідей відбулась після проголошення суверенітету і незалежності України. Цьому посприяло відзначення на урядовому рівні 150-річного ювілею мислителя. Значною подією став вихід у світ вибраних творів Драгоманова. У працях В. Довгича, Р.Іванової, А. Круглашова, Р.Міщука, П. Федченка переглянуто попередні необ'єктивні підходи до ідейної спадщини Драгоманова.

З-поміж публікацій останніх років, присвячених безпосередньо конституційно-правовим ідеям М. Драгоманова, проблематика нашого дослідження найповніше висвітлюється у працях Т. Андрусяка, Р. Метельського і О. Скакун. Особливо цінною, на нашу думку, є монографія О. Скакун «М.П. Драгоманов как политический мыслитель», в якій глибоко розкриваються питання становлення і розвитку Драгоманова як політичного теоретика, співвідношення конституціоналізму і політичної свободи, проблема прав людини і політичної боротьби, драгоманівські концепції федералізму і національного самовизначення. Проте й ці вчені, розглядаючи теоретичні основи конституціоналізму, окремі конституційно-правові інститути в системі поглядів М. Драгоманова, торкалися лише деяких аспектів його концепції самостійності України. Як цілісність вона все ще потребує спеціального історико-правового дослідження.

Другий розділ «Концепція політичної самостійності України як ядро конституційно-правової доктрини М. Драгоманова» складається з трьох підрозділів та висновків.

Перший підрозділ розділу «Джерела, теоретичні засади і структура концепції» містить її загальну характеристику.

Концепцію політичної самостійності України можна вважати ядром конституційно-правової доктрини М. Драгоманова тому, що вона відіграє в доктрині інтегруючу роль, на неї «працюють», з нею узгоджуються усі інші положення доктрини, зокрема, конституційні принципи та інститути прав людини, місцевого і загальнодержавного самоврядування, федералізму і децентралізації.

Ідейні джерела концепції спільні з джерелами всієї доктрини. Визначальними серед них були лібералізм та еволюційний «федеральний» соціалізм, що базувалися на позитивістському філософському підґрунті. Світогляд М. Драгоманова був плюралістичним і склався як результат синтезу ідей Ж.-Ж. Руссо, Ш.-Л. Монтеск'є, А. Сен-Сімона, Р. Оуена, Дж.-Ст.Мілля, О. Конта, Г. Спенсера, П.-Ж. Прудона, Ф.-К. Шлоссера, Т. Маколея, Ф.Гізо, а також федералістських візій Кирило-Мефодіївського братства, насамперед М. Костомарова.

В основі теоретичних засад конституціоналізму М. Драгоманова - гармонійне поєднання ідей теорії природного права про примат особи над державою та дозаконотворчого походження прав людини і теорії факторів соціологічно-позитивістського напряму в правознавстві. Мислитель грунтовно вивчив теорію і практику світового конституціоналізму й західноєвропейського підходу до проблеми місцевого самоврядування, історію конституційно-правових ідей в Україні, світовий досвід розв'язання національного питання, зокрема й реалізації права народу на самовизначення.

Драгоманівська концепція політичної самостійності України має комплексний і конкретно-історичний характер. Вона включає в себе: положення про право на самовизначення як одне з найважливіших прав народу (нації), аналіз альтернативних форм його реалізації українським народом, обгрунтування оптимальних (на той час) форм самовизначення українців, наукову розробку проблеми соборності України.

Другий підрозділ розділу має назву «Право на самовизначення та оптимальні форми його реалізації українським народом».

Драгоманов вважав право на самовизначення невід'ємним правом кожного народу, незалежно від його чисельності і рівня розвитку, без гарантування якого неможлива нормалізація і гармонізація національних відносин. Такий підхід був новаторським і прогресивним, оскільки в сучасній йому політико-правовій думці і державно-правовій практиці це право визнавалося лише за так званими «цивілізованими» націями. Альтернативними формами реалізації права народу на самовизначення, за Драгомановим, є сепаратизм і утворення окремої держави або забезпечення незалежності (самоуправління) народу (нації) без відділення в окрему державу - федералізм (політична автономія).

Зробивши висновок про нереалістичність політики, спрямованої на здобуття державної незалежності України в другій половині XIX ст., Драгоманов обгрунтував як оптимальну форму самовизначення українського народу досягнення ним широкої політичної автономії та статусу суб'єкта федерації у складі демократизованої, децентралізованої і федералізованої Росії. Це була своєрідна концепція політичної самостійності України, здійснення якої, при потребі, могло б стати певним етапом в майбутній боротьбі за її державну незалежність.

Третій підрозділ називається «Проблема соборності України». Як один з найважливіших пріоритетів українського народу Драгоманов розглядав соборність України, яка може бути досягнута шляхом федералізації Російської та Австро-Угорської імперій, налагодження систематичної культурної та політичної співпраці населення усіх українських земель. Він зробив величезний внесок у з'ясування мовної та етнічної гомогенності українців усіх регіонів - «від східних повітів Царства Польського до передгір'їв Кавказу», створивши тим самим теоретичне підґрунтя для соборницьких прагнень до об'єднання українського народу в єдиній державі. Мислитель спрогнозував деякі суттєві моменти цього майбутнього об'єднання. Драгоманов, зокрема, вважав, що воно, ймовірно, відбудеться шляхом приєднання західноукраїнських земель до Наддніпрянщини.

Третій розділ «Вплив концепції М. Драгоманова на подальший розвиток вітчизняної політико-правової думки» складається з трьох підрозділів та висновків до розділу.

Хронологічні рамки першого підрозділу «Драгоманівська концепція політичної самостійності України і українська політико-правова думка кінця XIX - початку XX століть. М. Драгоманов, «драгоманівці» і українська революція 1917-1920 рр.» охоплюють два періоди історії політико-правової думки - дореволюційний і революційних часів, що зумовлено спільністю переважної більшості «дійових осіб та виконавців» і дає можливість краще прослідкувати еволюцію їхніх поглядів.

Драгоманівська автономістсько-федералістська концепція політичної самостійності України справила величезний, а в деяких випадках навіть вирішальний вплив на розвиток політико-правової думки цих періодів, позначившись, насамперед, на формуванні гуманістичних, демократично-ліберальних, соціалістичних та інтернаціоналістських засад світогляду більшості провідних діячів національно-державного відродження.

У дисертації детально аналізуються прояви впливу ідей Драгоманова на М. Павлика, І. Франка, М. Грушевського, Б.Кістяківського, С. Петлюру, В. Винниченка, В. Липинського, М.Міхновського, на державно-правові програмні постулати політичних партій та організацій - РУРП, РУТІ, УРП, УДРП, ТУП, УРДП, УПСФ та ін.

Визначається ступінь втілення положень драгоманівської концепції в політиці і нормативно-правових актах Центральної Ради (універсали, Конституція УНР, Закон про національно-персональну автономію, рішення з'їзду народів-федералістів), гетьманату П. Скоропадського (Федеративна грамота гетьмана), Директорії (Акт злуки УНР і ЗУНР, проекти конституції та ін.), ЗУНР.

У другому підрозділі третього розділу «Політико-правова спадщина М. Драгоманова і радянська Україна» аналізується сам феномен УРСР як де-юре суверенної держави, а де-факто повністю залежного від Москви квазідержавного утворення, яке, проте, виявилося історично неминучим як проміжний етап на шляху до політичної, а потім й державної самостійності українського народу.

Деякі ідеї М. Драгоманова співзвучні творчості націонал-комуністів, політиці українізації.

Процес приєднання західноукраїнських земель в роки другої світової війни засвідчив правильність передбачення Драгоманова, що в здійсненні цього історичного для українського народу завдання вирішальну роль зіграє Росія і що при цьому буде вірогідним застосування військової сили.

Ідеї М. Драгоманова вплинули на формування світогляду «шістдесятників» (І. Дзюби та ін.), дисидентів, використовувалися ними в боротьбі проти політики денаціоналізації і русифікації українського народу. Драгоманова можна вважати попередником сучасного правозахисного руху в Україні (УГС та ін.).

Третій підрозділ цього розділу «Конституційно-правові ідеї М. Драгоманова і сучасне національно-державне відродження України» присвячено висвітленню актуальності ідей мислителя для формування на основі нової Конституції національної правової системи України.

Аналізується необхідність використання ідей Драгоманова для вдосконалення таких конституційно-правових інститутів, як загальні засади конституційного ладу, форма держави (зокрема, форма державного устрою), місцеве самоврядування, правовий статус особи, національних меншин, релігійних об'єднань та ін.

Висновки

У висновках, які завершують роботу, підбито підсумки проведеного дослідження, коротко сформульовано його найважливіші результати і практичні пропозиції, обґрунтовано доцільність і перспективи подальшої наукової розробки проблеми.

Погляди М. Драгоманова на права людини і права нації, місцеве та загальнодержавне самоврядування, федералізм, демократію, парламентаризм адекватно відображали сучасні йому реалії життя і, навіть, багато в чому випереджали свій час, акумулюючи загальнолюдські цінності, кращі досягнення світового конституціоналізму та української політико-правової думки.

М. Драгоманов був одним із основоположників українського конституціоналізму, творцем оригінальної конституційно-правової доктрини. Його автономістсько-федералістські ідеї щодо перспектив національно-державного відродження українського народу набули концептуально-конституційного оформлення і склали інтегруюче ядро конституційно-правової доктрини мислителя.

В основі змісту концепції - аналіз таких альтернативних форм реалізації права українського народу на самовизначення як сепаратизм і федералізм, якими досягалися різні види (і рівні) його незалежності - відповідно, державна або політична самостійність. Чільне місце в концепції відведено проблемі соборності України.

Драгоманівська концепція стала своєрідною домінантою вітчизняної політико-правової думки, справивши величезний вплив на її розвиток, особливо напередодні і в період української революції 1917-1920 рр.

Багато конституційно-правових ідей М. Драгоманова зберігають свою актуальність і можуть бути використані в процесі будівництва української суверенної, правової держави.

Дослідження політико-правової спадщини М. Драгоманова потребує продовження задля вивчення усіх її аспектів та визначення місця видатного українського мислителя як у вітчизняній, так і у світовій політико-правовій думці. Доцільно започаткувати міжнародні драгоманівські конгреси, на яких заслуховувалися б політичні і правові питання, які піднімалися М. Драгомановим і є «вічними» для народів і їхніх держав.

Список опублікованих праць

Конституційно-правова доктрина М. Драгоманова: Наукове видання. - Луцьк: Надстир'я, 1997. - 72 с.

Концепція політичної самостійності України М.П. Драгоманова і українська політико-правова думка кінця ХІХ - початку ХХ століть // Науковий вісник ВДУ: Журнал Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Юридичні науки. - 1997. - №10. - С. 54-57 (у співавторстві з А. Комзюком).

Драгоманівська концепція конституційно-правових перетворень форми державного устрою Росії // Там само. - С. 58-60.

Домінанти вітчизняної політико-правової думки: Конституційні проекти М. Драгоманова і М.Міхновського в контексті протистояння, діалогу і синтезу альтернативних концепцій самостійності України // Віче. - 1997. - №12. - С. 121-130.

Драгоманов і Грушевський: Еволюція конституційно-правової концепції політичної самостійності України // Суспільствознавчі науки та відродження нації: Збірник наукових праць. Кн.ІІ // АН вищої школи України, Волин. ун-т ім. Лесі Українки, Волин. Академ. Дім. - Луцьк: Б.в., 1997. - С. 70-76.

Драгоманівська автономістсько-федералістська концепція політичної самостійності України і західноукраїнська політико-правова думка кінця ХІХ - початку ХХ століть // Вісник Університету внутрішніх справ. - 1998. - Вип. 3-4. - С. 102-108.

Драгоманівська візія українського націоналізму: пережите й актуальне // Другий міжнародний конгрес україністів, Львів, 22-28 серпня 1993 р.: Доповіді і повідомлення /Міжнародна асоціація україністів, АН України. - Львів: Б.в., 1994. - С. 251-252 (у співавторстві з С. Клапчуком).

До питання про критичну оцінку В.І. Леніним деяких аспектів ідейної спадщини М.П. Драгоманова // Михайло Драгоманов і українське національне відродження: Тези доповідей і повідомлень Республіканської наук. конференції молодих вчених, присвяченої 150-річчю з дня народження М.П. Драгоманова. - К.: Київ. держ. ун-т, 1991. - С. 4-5.

М.П. Драгоманов як ідеолог українського національного руху // Проблеми історії національного руху на Україні (до 1917 р.): Тези доповідей Другої всеукраїнської наук.-теор. конференції /Ін-т історії України АН України. - Київ-Миколаїв: Б.в., 1992. - С. 12-13.

Размещено на Allbest.ru