Правова регламентація діяльності Національного банку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему: Правова регламентація діяльності Національного банку

з дисципліни: Банківське право України



Зміст

Вступ

1. Організаційно-правова основа діяльності Національного банку України

2. Сутність, завдання і цілі грошової та кредитної політики

3. Роль, призначення і статус центрального банку в економіці країни

Висновок

Список використаних джерел



Вступ

Центральний банк України:

- єдиний емісійний центр держави, державний орган грошово-кредитного та валютного регулювання, нагляду за комерційними банками;

- особливий центральний орган державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією та Законом України Національний банк України виконує всі функції притаманні центральному банку держави.

Для досягнення своїх цілей НБУ використовує відповідні інструменти, які за механізмом своєї дії діляться на прямі і непрямі.

До прямих інструментів грошово-кредитної політики відносять обмеження розмірів процентних ставок, встановлення агрегованої та індивідуальної кредитної межі, визначення правил розміщення кредитів для окремих фінансових інститутів, резервні вимоги.

Непрямі інструменти грошово-кредитної політики можуть тільки побічно впливати на монетарні кредитні агрегати всієї банківської системи. Основні з них - це операції на відкритому ринку, договори про зворотний викуп цінних паперів, вільні кредитні аукціони, переговори та попередження, а також ряд інших. Пріоритетним напрямком грошово-кредитної політики НБУ залишається стабільність гривні, її обмінного курсу в поєднанні зі збільшенням обсягів міжнародних резервів. Грошово-кредитна політика формуватиметься на основі поточного прогнозу позитивного сальдо торгівельного балансу, зростання прямих іноземних інвестицій та надходжень від приватизації, позитивної динаміки інших макроекономічних та монетарних індикаторів. Національний банк повинен підтримувати динаміку стабільного курсу гривні на економічно обґрунтованому рівні, яка б сприяла розвитку експорту, а відтак і економічному зростанню, але не впливала б на фінансову стабільність та інфляцію.



1. Організаційно-правова основа діяльності Національного банку України

Правовий статус, принципи організації і діяльності Національного банку України визначені Конституцією України та Законом України «Про Національний банк України».

Національний банк України є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності та перебуває у його повному господарському віданні і статутний капітал у розмірі 10 млн. грн., який є державною власністю і служить для забезпечення зобов'язань Національного банку України.

Згідно зі статтею 99 Конституції України, прийнятою в 1996 році, основною функцією центрального банку держави - Національного банку України - є забезпечення стабільності грошової одиниці - гривні. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах свої повноважень, - цінової стабільності.

Національний банк України у відповідності із Законом України «Про Національний банк України» є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, її емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі:

- грошового обігу;

- кредиту;

- зміцнення грошової одиниці;

- організує міжбанківські розрахунки;

- координує діяльність банківської системи в цілому;

- визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн.

Національний банк визначає вид грошових знаків, їх номінал, відмінні ознаки і систему захисту. Національний банк України зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси, накопичує золотовалютні резерви і здійснює операції з ними та банківськими металами.

Національний банк України встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями, дає дозвіл на створення комерційних банків шляхом їх реєстрації та видає ліцензії на виконання банківських операцій, встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов'язкового резервування коштів.

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності.

Національний банк виконує такі функції:

1. Відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2. Монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

3. Виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

4. Встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5. Організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6. Визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7. Веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

8. Здійснює банківське регулювання та нагляд;

9. Визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

10. Веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

11. Здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;

12. Складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

13. Представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

14. Здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію банку;

15. Забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

16. Аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

17. Організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

18. Реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

19. Бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

20. Визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку.



2. Сутність, завдання і цілі грошової та кредитної політики

Під грошової та кредитною (монетарною) політикою розуміють комплекс взаємопов'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк. Суть державного регулювання за допомогою грошових інструментів - це кількісна зміна пропозиції вільних грошей і зміна "ціни кредиту" - процента, що визначає попит на позичковий капітал і масштаби приросту вкладів, тобто формування пропозиції кредитних засобів.

Майже всі інструменти монетарної політики здійснюють опосередкований і загальний вплив на економіку. Розрив у часі між використанням того чи іншого інструмента грошово-кредитної політики і його ефектом досить тривалий, крім того кількісний результат застосування цих інструментів важко піддається попередній оцінці.

Регулювання економіки за допомогою грошово-кредитних методів передбачає створення умов, при яких економічний суб'єкт сам приймає рішення, що відповідають інтересам держави. Це здійснюється через ринок цінних паперів, зміну грошової маси, банківських резервів і процентних ставок.

Суб'єктом грошово-кредитної політики виступає держава, яка регулює цю сферу через свої представницькі органи - центральний банк і відповідні урядові структури - міністерства фінансів чи скарбниці, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції щодо страхування депозитів, а також інші установи. Визначальна роль у здійсненні усього комплексу заходів держави у сфері грошового обігу та кредитних відносин належить її центральному банку.

Об'єктами, на які спрямовуються регулятивні заходи грошово-кредитної політики, є пропозиція грошей, процентна ставка, валютний курс, швидкість грошового обігу, рівень інфляції та ін. Вибір об'єктів грошово-кредитного регулювання залежить від економічної ситуації в країні і означає, що центральний банк може, залежно від ситуації, здійснювати орієнтацію на один з перерахованих вище об'єктів чи декілька одночасно.

В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у формуванні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки - міністерство фінансів, уряд, Верховна Рада.

Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, що слугують орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговий баланси, рівень зайнятості та ін.).

Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку, оскільки він несе персональну відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери.

У загальному вигляді завдання монетарної політики полягає у створенні умов, при яких економічні агенти (громадяни, підприємці, суспільні і громадські органи), реалізуючи свободу вибору, здійснювали б дії, що співпадають з цілями економічної політики держави. Грошово-кредитне регулювання є індикативним і не має примусового характеру. Грошово-кредитна політика центрального банку не є автономною.

Кінцева мета грошово-кредитного регулювання економіки збігається з основоположними цілями макроекономічної політики держави. Тобто центральний банк, будучи функціональним органом країни з регулювання грошового обігу, прагне досягнення цілей, які ставить перед собою уряд.

Цілі грошово-кредитної політики поділяють на три групи: стратегічні, проміжні, тактичні. Стратегічними цілями монетарної політики центрального банку є кінцеві цілі економічної політики держави - досягнення такого економічного зростання, при якому забезпечуватиметься висока зайнятість, стабільність цін обмінного курсу грошової одиниці. Центральний банк повинен сприяти досягненню цих цілей. Щодо стратегічних цілей нього не повинно бути розбіжностей з урядом.

Досягти одночасно всіх стратегічних цілей неможливо, оскільки деякі з них суперечливі. Протиріччя між стратегічними цілями ставить центральні банки та уряди країн при проведенні грошово-кредитної політики перед проблемою вибору. Залежно від економічної та політичної ситуації в країні, пріоритети можуть надаватися тим чи іншим цілям.

Тому центральний банк вибирає залежно від конкретної економічної ситуації одну із стратегічних цілей. Нею, як правило, є стабілізація цін чи погашення інфляції, оскільки саме вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку - підтримувати стабільність національних грошей. Через розв'язання цього завдання центральний банк сприяє досягненню інших стратегічних цілей.

Стратегічні цілі формуються для довготермінового періоду, для їх досягнення центральні банки розробляють проміжні цілі. До проміжних цілей відносять пожвавлення чи стримування кон'юнктури на товарних і грошових ринках.

Змінюючи рівень процентної ставки та масу грошей в обігу, можна регулювати пропозицію грошей і попит на товари, а через них - рівень цін, обсяги інвестицій, зростання виробництва та зайнятості.

Тактичні цілі монетарної політики мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей. Потреба у визначенні тактичних цілей викликана тим, що засоби проведення грошово-кредитної політики - операції на відкритому ринку, зміна рівня резервних вимог і облікова політика - в основному не мають безпосереднього впливу на стратегічні цілі.

До того ж, економічні процеси мають зворотну реакцію, яку не завжди вдається точно передбачити. Розробка системи тактичних цілей дає змогу запобігати шокуючим впливам на економіку та значним помилкам у здійсненні грошово-кредитного регулювання. Головною рисою обраних тактичних цілей є їх безпосередній зв'язок зі стратегічними цілями.



3. Роль, призначення і статус центрального банку в економіці країни

У державному регулюванні ринкової економіки будь-якої держави особлива роль належить грошово-кредитним системам та їх головній ланці - центральним емісійним банкам. Така роль центральних банків визначається їх статусом монопольного органу щодо постачання суспільства грошовими коштами. Центральні банки володіють значним ступенем свободи, оскільки можуть випускати в обіг необхідну кількість грошей. Це означає, що при виникненні кризових ситуацій вони у змозі надати дієву підтримку суб'єктам господарювання шляхом створення резервного фонду платіжних засобів для попередження їх банкрутств.

Центральні банки є дуже важливими для економіки своєї країни та для світових фінансових ринків. Майже всі сучасні країни мають центральні банки, наприклад:

- Федеральна резервна система у Сполучених Штатах Америки;

- Німецький федеральний банк;

- Банк Франції;

- Японський банк та інші.

Кожен з них слугує як банк і для уряду країни, і для банківської системи. Поєднання цих двох функцій дає можливість центральному банку бути основним органом, що проводить грошову політику в своїй країні. У країнах з розвинутою ринковою економікою центральний банк є єдиним емісійним органом, що забезпечує грошима та регулює одну з важливих складових ефективного функціонування господарства країни - банківську систему.

Але ринкова банківська система не може ефективно працювати без розвинутого фінансового ринку, оскільки вплив грошово-кредитної політики центрального банку передається економіці через механізми грошового, валютного та фондового ринків. Тому від ефективності функціонування фінансового ринку залежить дієвість грошово-кредитної політики центрального банку, ступінь його незалежності у прийнятті та реалізації своїх рішень.

В ході реформуванні економіки України важливе значення мала банківська реформа, результатом якої було створення дворівневої банківської системи.

Першим рівнем такої системи є незалежний від уряду та підзвітний парламенту центральний банк, а другим - незалежні від органів влади та центрального банку щодо здійснення своєї фінансової діяльності комерційні банки. При дворівневій банківській системі відповідальність центрального банку за підтримку стабільності національних грошей на макрорівні відмежована від відповідальності за ефективне використання грошових коштів на мікрорівні.

Роль центрального банку, а також властиві йому функції та засоби їх досягнення в перехідних економіках обмежуються рядом причин, що пов'язані зі складнощами у формуванні ринкового правового та інституційного середовища, нерозвиненістю ринкового механізму саморегуляції у період економічної та фінансової нестабільності.

За перехідної економіки центральний банк функціонує в умовах, коли ще не сформувалась збалансована фінансова система, основними елементами якої є банківська система, фінансовий ринок, що включає фінансових посередників, пенсійні фонди, інвестиційні, страхові компанії при органічній взаємодії грошового ринку і ринку цінних паперів.

У таких умовах можливим є лише часткове грошово-кредитне регулювання економіки і обмежене використання інструментів грошово-кредитної, валютної та фінансової політики для управління перехідною економікою.

За таких обставин центральний банк повинен відіграти першочергову роль у подальшому розвитку банківської системи та фінансової інфраструктури. Незалежний в значній мірі центральний банк повинен відігравати провідну роль у формуванні міцної і стабільної банківської та фінансової систем. Центральні банки відіграють значну роль у фінансовій та економічній політиці різних країн світу.

Незалежність центрального банку в цілому визначається такими факторами:

- незалежність від уряду;

- особиста незалежність членів органів управління центрального банку;

- юридичний статус банку, що визначається можливостями внесення змін у статут центрального банку.

Незалежний статус центрального банку дає йому змогу не пов'язувати свої дії з динамікою політичної кон'юнктури, а забезпечувати реалізацію грошово-кредитної політики, використовуючи при цьому найефективніші засоби. Проте незалежність центрального банку не може бути абсолютною. У тактичних питаннях щодо регулювання економіки вона не повинна суперечити стратегічним цілям економічної політики органів державного управління.

Центральний банк як головний кредитний інститут держави повинен враховувати загальноекономічні цілі та узгоджувати свої дії з урядом й іншими державними установами, що формують економічну й фінансову політику.

Одним з важливих етапів становлення банківської системи нашої держави стало прийняття 20 березня 1991 р., Верховною Радою Закону України "Про банки і банківську діяльність", яким було визначено самостійність банківської системи та її дворівневий характер. В Україні центральним банком визнається Національний банк України, який представляє перший рівень банківської системи.

Проте цей законодавчий акт не забезпечував належним чином правову регламентацію діяльності Національного банку. Формально цей закон забезпечував достатню незалежність НБУ, та у зв'язку з постійною боротьбою законодавчої та виконавчої гілок влади за контроль над емісійною діяльністю Національного банку, законодавчо закріплена його незалежність зводилася до незалежності лише у технології банківської діяльності. Визначенням стратегії грошово-кредитного регулювання НБУ самостійно займатися не міг.

З цієї причини назріла необхідність прийняття в 1999 р., Закону "Про Національний банк України" який підвищив відповідальність цього інституту за забезпечення монетарної стабільності як запоруки успішного економічного розвитку, чітко визначив статус Національного банку, його роль і місце у системі органів державної влади зокрема та суспільстві у цілому.

Незалежність Національного банку полягає в тому, що НБУ відповідно до основ бюджетної, економічної політики формує грошово-кредитну політику. Економічну і фінансову політику розробляє уряд, а парламент затверджує її. Національний банк, отримавши документи, що визначають економічну і фінансову політику, самостійно розробляє відповідну монетарну політику і специфічні фінансові інструменти, які б забезпечили якісне виконання політики, прийнятої парламентом. Верховна Рада не втручається у розробку монетарної політики і не затверджує її. Це завдання лише центрального банку.

Національний банк повинен підтримувати економічну програму уряду до того часу, поки вона не суперечитиме виконанню основної функції українського центрального банку - забезпечення стабільності власної грошової одиниці.

В умовах ринкових відносин кругообіг капіталу здійснюється у грошовій формі.

Грошовий оборот являє собою процес безперервного руху грошових знаків між суб'єктами економічних відносин у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. З кількісної точки зору грошовий оборот - це сукупність усіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються у народному господарстві.

Суб'єктами грошового обороту є всі юридичні та фізичні особи, які приймають участь у виробництві, розподілі, обміні та споживанні валового суспільного продукту держави. Усі вони певним чином одержують грошові доходи, заощаджують чи витрачають їх і цим впливають на економічні процеси.

Грошовий оборот складається з окремих каналів руху грошей між суб'єктами грошового обороту:

- центральним банком і комерційними банками;

- центральним банком і державою;

- комерційними банками;

- підприємствами й організаціями;

- банками і підприємствами;

- банками та населенням;

- державою, населенням і підприємствами;

- підприємствами, організаціями та населенням;

- фізичними особами;

- банками і фінансовими інститутами різноманітного призначення.

По кожному з цих каналів гроші здійснюють зустрічний рух як у національній, так і в іноземній валюті. Центральний банк як організатор грошового обороту є вихідним і кінцевим пунктом моделі грошового обороту, оскільки він - єдиний емісійний центр держави. Наповнення економіки грошовими коштами центральний банк здійснює через комерційні банки, які є основною ланкою моделі грошового обороту - через комерційні банки здійснюється кругообіг готівки і безготівкових платежів.

Емісія грошей займає особливе місце в функціонуванні центрального банку. Тільки йому надано законодавче право випускати в обіг готівку - банкноти та розмінну монету. Обсяги емісії готівки регулюються центральним банком з урахуванням загальних задач його грошово-кредитної політики. Сам випуск готівки здійснюється шляхом продажу банкнот і монети комерційним банкам в обмін на їх резерви в центральному банку.

Емісійну діяльність розглядають у вузькому та широкому розумінні. У вузькому розумінні під емісійною діяльністю центрального банку мають на увазі випуск в обіг лише готівки, а у широкому розумінні емісійна діяльність означає поповнення грошового обігу усіма видами грошових коштів, що обумовлює збільшення сукупного грошового обороту.



Висновок

Становлення системи повноцінних ринкових відносин в Україні суттєво змінює роль держави у регулюванні економічних процесів, цілі якого полягають у забезпеченні стійкого зростання виробництва, підтриманні високого рівня зайнятості, стабільності купівельної спроможності грошової одиниці та рівноваги у зовнішній торгівлі.

Успішність досягнення таких цілей значною мірою залежить від гнучкої ефективності роботи кредитно-фінансової системи країни, ключова ланка якої - центральний банк. Він є головним органом державного регулювання макроекономічних процесів.

Визначальною функцією у діяльності центрального банку є емісія грошей та регулювання цінності національної валюти. Центральний банк володіє виключним правом щодо випуску в обіг готівки, що відбувається у процесі кредитування комерційних банків, державного бюджету, купівлі цінних паперів в іноземній валюті.

Також на центральний банк покладено завдання щодо проведення грошово-кредитної політики. Застосування методів монетарної політики сприяє посиленню здатності ринкової економіки до саморегуляції, підвищенню ефективності механізму її здійснення завдяки нейтралізації монетарними заходами окремих недоліків, внутрішньо властивих ринковій економіці - неспроможність ринкового механізму забезпечити рівномірне економічне зростання, стабілізацію зайнятості та цін.

Тільки у разі проведення відповідної монетарної політики (рестрикції чи експансії) вдається згладити циклічні коливання і стабілізувати на прийнятному рівні основні економічні індикатори, передусім, рівень цін та інфляцію. правовий банк законодавчий

Завдяки стабілізаційній здатності монетарна політика відіграє надзвичайно важливу роль на переломних стадіях економічного циклу - під час виходу з депресії, гальмування економічного спаду, запобігання кризи надвиробництва. Відповідними монетарними заходами центральний банк має можливість активізувати чи сповільнити кожен з цих процесів залежно від завдань загальноекономічної політики держави.



Список використаних джерел

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // ВВР. - 1996. - №30.

2. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 року // ВВР - 2001 - №5-6.

3. Про Національний банк України: Закон України від 20.05.1999 року // ВВР - 1999 - №29.

4. Ващенко Ю.В. Банківське право / Ю.В. Ващенко - К.: ЦУЛ, 2006 - 340 с.

5. Гетманцев Д.О. Банківське право України: навч. пос. / Д.О. Гетманцев, Н.Г. Шукліна - К.: ЦУЛ, 2007 - 344 с.

6. Карчева Г. Основні проблеми розвитку банківської системи України в посткризовий період та шляхи їх вирішення / Г. Карчева // Вісник НБУ - серпень 2010 - с. 26.

7. Качан О.О. Банківське право: Навч. посіб. / О.О. Качан - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 288 с.

8. Коваленко М.М. Держава та актуальні проблеми банківської системи України / М.М. Коваленко.

9. Колобов Ю.В. Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України / Ю.В. Колобов // Вісник Університету банківської справи Національного банку України - 2011 - №3(12) - с. 165.

10. Кравченко І. Банківська система та проблеми стратегічного розвитку / І. Кравченко, Г. Багратян, Є. Мазіна // Вісник НБУ - січень 2012 - с. 426.

Размещено на Allbest.ru

...