Об’єкти права інтелектуальної власності

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

Факультет менеджменту та маркетингу

Кафедра менеджменту

Реферат

з дисципліни Інтелектуальна власність

на тему:

«Об'єкти права інтелектуальної власності»

Виконала

студентка V курсу

гр. УД-31м

Вітовтова М.С.

Перевірила

Пермінова С. О.

Київ 2013

Зміст

Вступ

Поняття інтеллектуальної власності, її загальна характеристика

Поняття та сутність права інтелектуальної власності

Об'єкти права інтеллектуальної власності

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність обраної теми полягає у тому, що розвиток сучасної світової економічної системи відбувається в напрямі глобалізації, основним проявом якої є інтернаціоналізація торговельно-економічної діяльності в умовах різкого зростання рівня її інтелектуалізації. Як наслідок цих об'єктивних процесів є зміна пріоритетів у забезпеченні конкурентоспроможності національних економік, а саме орієнтація на інтенсифікацію інноваційного розвитку. Відтепер експортна продукція - як традиційна (продукти харчування, мінеральні добрива, хімікати, транспортні засоби), так і відносно нова (обчислювальна техніка, програмне забезпечення, електроніка) - містить в собі все більше складових, які підпадають під дію прав інтелектуальної власності. Разом з тим динамізація світового ринку об'єктів інтелектуальної власності супроводжується зростанням виробництва підроблених товарів та піратської продукції для продажу не тільки на внутрішніх, а й на зовнішніх ринках. Отже, необхідною передумовою розвитку міжнародної торгівлі на засадах недискримінації є адекватне дотримання прав інтелектуальної власності, перетворення яких на обов'язкову сферу регулювання багатосторонньої торгової системи СОТ потребує дослідження сучасних процесів інтернаціоналізації інтелектуальної власності та адаптації механізмів її регулювання до сучасних реалій торговельно-економічних відносин, у першу чергу на національному рівні.

Серед наукових праць, в яких досліджуються теоретичні основи інтелектуальної власності, її розвиток в умовах інтернаціоналізації, сучасний стан та перспективи міжнародної співпраці в цій сфері, необхідно назвати дослідження таких зарубіжних вчених як Г. Беккер, Г. Боуен, Е. Брукінг, Л. Едвінсон, В. Зінов, К. Ідріс, В. Іноземцев, В. Калятін, С. Клімов, Ж. Коен, Б. Леонтьєв, П. Лернер, У. Мартін, А. Мінков, П. Меггс, М. Мелоун, В. Мухопад, та ін.

Поняття інтелектуальної власності, її характеристика

Походження терміну «інтелектуальна власність» зазвичай пов'язується з французьким законодавством кінця XVIII століття. Дійсно, традиція підходу власності до авторського і патентного права не тільки народилася у Франції, але й основувалась на теорії природного права, котра одержала свій найбільший розвиток саме в працях французьких філософів-просвітителів (Вольтера, Дідро, Гольбаха, Гельвеція, Руссо). Так, у вступній частині французького патентного закону йшлося про те, що «кожна нова ідея, проголошення і здійснення якої може бути корисним для суспільства, належить тому, хто її створив, і було б обмеженням прав людини не розглядати новий промисловий винахід як власність його творця». Логічним наслідком такого підходу стало закріплення у французькому законодавстві понять літературної і промислової власності. Потрібно відзначити, що раніше ідея авторського права як «найсвятішого виду власності» була втілена в законах деяких штатів США. Аналогічні конструкції були закріплені також у законодавстві Саксонії, Пруссії, Данії, Норвегії і ряду інших країн.

Термін «інтелектуальна власність» широко використовується в сучасному законодавстві, у науковій літературі й у практиці багатьох країн. В 1967 р. у Стокгольмі була підписана Конвенція, на основі якої засновано Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ), відповідно до якої об'єктами правової охорони є результати творчої діяльності у виробничій, науковій і художній областях.

Однак, незважаючи на своє широке поширення, поняття інтелектуальної власності практично відразу ж з моменту своєї появи зазнало критики зі сторони багатьох науковців. Противники даного поняття переважно вказували на ряд суперечностей, пов'язаних з цим питанням. Наприклад, не можна ототожнювати правовий режим матеріальних речей і нематеріальних об'єктів, якими є по своїй суті авторські здобутки і різні технічні нововведення. Також, на відміну від права власності, яке є безстроковим і не піддається будь-яким територіальним обмеженням, права авторів, винахідників і їхніх правонаступників споконвічно обмежені в часі й у просторі. Авторські і патентні права захищаються за допомогою застосування інших правових засобів у порівнянні з тими, котрі застосовуються для захисту права власності. Право на творчий результат нерозривно пов'язано з особистістю його творця і т.п. Реагуючи на ці справедливі зауваження, прихильники теорії інтелектуальної власності стали підкреслювати, що мова в даному випадку йде про власність особливого роду, що вимагає спеціального регулювання у вигляді її нематеріального характеру через те, що об'єктами права власності власників патентів, суб'єктів авторського права і товарних знаків є невловимі і безтілесні речі.

Своє логічне завершення подібний підхід знайшов у теорії інтелектуальних прав, відповідно до якої права авторів, винахідників, патентовласників і т.д. повинні бути визнані правами sui generis, тобто правами особливого роду, що знаходяться поза класичним розподілом цивільних прав на речові, обов'язкові і особисті. Теорія особливих інтелектуальних прав, багато прихильників якої взагалі виступають проти використання терміну «інтелектуальна власність», є в наші дні однією з найбільш розповсюджених.

Характеризуючи поняття інтелектуальної власності, не можна залишити без уваги і питання про те, що вкладається в нього найважливішими міжнародними угодами. В конвенції Всесвітньої Організації інтелектуальної власності вказується, що інтелектуальна власність включає права, котрі стосуються: літературних, художніх і наукових досягнень, виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо- і телевізійних передач, винаходів у всіх областях людської діяльності, наукових відкриттів, промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань і комерційних позначень, захисту проти недобросовісної конкуренції, а також всі інші права, що відносяться до інтелектуальної власності у виробничій, науковій, літературній і художній областях. Неважко помітити, що термін «інтелектуальна власність» використовується як збірне поняття, позначаючи собою усі права на результати творчої діяльності і деякі прирівняні до них об'єкти. Очевидним є і те, що на членів ВОІВ не накладаються зобов'язання забезпечувати у своїх країнах охорону всіх перерахованих у конвенції прав, вони самі визначають коло охоронюваних об'єктів інтелектуальної власності. Нарешті, навіть при сильному бажанні в приведеному вище визначенні важко помітити будь-який зв'язок (крім чисто термінологічної подібності) поняття інтелектуальної власності і права власності в його традиційному змісті.

Підсумовуючи сказане, можна відзначити, що і сучасне українське законодавство, і міжнародні угоди розуміють під інтелектуальною власністю сукупність виключних прав як особистого, так і майнового характеру на результати інтелектуальної і у першу чергу творчої діяльності, а також на деякі інші прирівняні до них об'єкти, конкретний перелік яких установлюється законодавством відповідної країни з обліком прийнятих його міжнародних зобов'язань. В даний час термін «інтелектуальна власність» лише в історичному плані зв'язаний з теорією інтелектуальної власності кінця XVIII -- початку XIX століть.

Згідно українського законодавства, об'єктами інтелектуальної власності вважаються досягнення науки, літератури, мистецтва й інших видів творчої діяльності в сфері виробництва, у тому числі відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, промислові зразки, програми для ЕОМ, бази даних, експертні системи, ноу-хау, торгові секрети, товарні знаки, фірмові найменування і знаки обслуговування. Усі відносини, що виникають у сферах економічної діяльності, де є або могли б бути задіяні об'єкти інтелектуальної власності, вимагають правового регулювання, яке б встановлювало порядок виникнення, використання та продажу тих же об'єктів.

Поняття та сутність права інтелектуальної власності

Визначаючи поняття "право інтелектуальної власності", слід враховувати, що воно може вживатися у суб'єктивному та об'єктивному розумінні, а також нерідко вживається, у тому числі у ЦК (наприклад, ч.2 ст.418), для позначення елементу правосуб'єктності (правоздатності) особи.

Право інтелектуальної власності в об'єктивному сенсі є сукупністю правових норм, які регулюють відносини, що складаються у процесі створення, легітимації, використання та охорони результату інтелектуальної, творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності в суб'єктивному сенсі у ч 1 ст.418 ЦК визначається як право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законодавством.

Якщо конкретизувати деякі положення зазначеного законодавчого визначення цього поняття, то воно може виглядати таким чином.

Право Інтелектуальної власності в суб'єктивному сенсі --це право особи володіти, користуватися, розпоряджатися та захищати від порушень з боку усіх інших суб'єктів права результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений законом.

Отже, право інтелектуальної власності є правом творця (та інших осіб, вказаних у законі) на одержаний ним результат інтелектуальної, творчої діяльності, який законом визнається об'єктом правового регулювання і охорони.

Визначаючи співвідношення права інтелектуальної власності з іншими майновими та немайновими правами, слід звернути увагу на те, що нині існує два основних підходи до визначення її правової природи.

В одному випадку права автора результатів творчої діяльності розглядають як право інтелектуальної власності, а відтак відносять до різновиду (хоча і специфічного) права власності. Зокрема п 2 ст.13 Закону "Про власність" містить пряму вказівку на те, що результати інтелектуальної праці є об'єктами права власності громадян. Друга концепція полягає у тому, що права авторів результатів творчої діяльності тлумачиться як виключні права, які не є правами власника1.

Слід зазначити, що й концепція ЦК з цього питання зазнала трансформацій.

Так, проект ЦК у редакції 1996 р. і навіть у редакції 1999 р ґрунтувався швидше на ідеї визнання за творцями виключних прав на використання результатів інтелектуальної діяльності або засобів індивідуалізації (ст.429 проекту). Про виключні права йшлося і \ ст.ст.430-433 проекту ЦК.

Проте ст.418 ЦК 2003 р., яка містить визначення поняття "право інтелектуальної власності", не характеризує його як виключне право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності. Натомість ст.419 ЦК, визначаючи співвідношення права інтелектуальної власності і права власності, фактично тлумачить їх як категорії одного порядку.

Згідно зі ст.419 ЦК право інтелектуальної власності та право власності на річ існують як самостійні правові категорії, що пов'язане з наявністю між об'єктами права інтелектуальної власності і матеріальними об'єктами права власності таких відмінностей:

1) результат Інтелектуальної діяльності може бути визнаний об'єктом права інтелектуальної власності лише при точній відповідності з вимогами закону;

2) Існування права інтелектуальної власності, хоча воно і є абсолютним, виключним правом, обмежене певним строком.

Оскільки право інтелектуальної власності та право власності на річ є самостійними правовими категоріями, передання кожного з цих прав є самостійним юридичним фактом, що породжує, змінює, припиняє самостійні правовідносини. Внаслідок цього перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ, у якій зафіксовано об'єкт творчої діяльності. З тієї ж причини перехід права власності на матеріальну річ не означає одночасного переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності. Наприклад, придбання картини не означає автоматичного переходу авторського права до особи, яка її придбала.

Таким чином, згідно із сучасною вітчизняною концепцією у цій галузі право інтелектуальної власності розглядається як особливий різновид права власності, а отже, і речових прав на специфічний об'єкт -- результати інтелектуальної, творчої діяльності.

Об'єкти права інтеллектуальної власності

Класифікація об'єктів права інтелектуальної власності

На рис. 1 наведена класифікація об'єктів інтелектуальної власності, що визначені такими у Цивільному кодексі України.

Для зручності всі об'єкти поділені на три групи: об'єкти промислової власності, нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності, об'єкти авторського права і суміжних прав.

Рис. 1 - Класифікація об'єктів права інтелектуальної власності

Об'єкти промислової власності 

Винахід (корисна модель (КМ)) - це результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології. Винахід (корисна модель) може бути секретним, якщо містить інформацію, віднесену до державної таємниці. Якщо винахід (корисна модель) створений працівником у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи за дорученням роботодавця за умови, що трудовим договором не передбачено інше, або з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця, то він вважається службовим винаходом (корисною моделлю) [1].

Промисловий зразок (ПЗ) - це результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання.

Під торговельною маркою (ТМ) - розуміють позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Географічне зазначення - це назва географічного місця, яке вживається для позначення товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або їх поєднанням. Сутність фірмового найменування витікає з самої назви цього об'єкта. Але, на відміну від попередніх об'єктів, поки що не існує закону, який би охороняв права на нього.

Нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності

Сорт рослин - це окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління,популяція) в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів. Під породою тварин зазвичай розуміють селекційні досягнення у тваринництві.

Зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними визначене законом як топографія інтегральної мікросхеми (ІМС).

Комерційна таємниця - це технічна, комерційна, організаційна та інша інформація, що здатна підвищити ефективність виробництва або іншої соціально доцільної діяльності або забезпечити інший позитивний ефект. Відкриттям визнається встановлення невідомих раніше закономірностей властивостей і явищ матеріального світу.

Раціоналізаторською пропозицією є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності [1, 5].

Об'єкти авторського права і суміжних прав

Ці об'єкти права інтелектуальної власності, у свою чергу, поділяються на дві групи - власне об'єкти авторського права: твори літератури і мистецтва, комп'ютерні програми, компіляції даних (бази даних) і об'єкти, суміжні з авторськими правами, до яких відносяться виконання творів, фонограми і відеограми, програми (передачі) організацій мовлення.

Перелік об'єктів права інтелектуальної власності, наведений на рис. 2.1, не є вичерпним. З розвитком людської цивілізації будуть з'являтися все нові й нові об'єкти права інтелектуальної власності, насамперед у галузі інформаційних технологій, генної інженерії тощо [2].

інтелектуальна власність винахід

Висновки

Інтелектуальна власність є результатом інтелектуальної, творчої діяльності, що відповідає вимогам чинного законодавства. Лише в такому разі їй надається правова охорона. У наш час роль і значення інтелектуальної власності інтенсивно зростають, вона давно вже стала найбільш цінним капіталом людства. У міру істотного значення інтелектуальної діяльності, особливо її результатів для соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства, попит на неї також інтенсивно зростає.

Термін і поняття «інтелектуальна власність» виникли порівняно недавно. Проте у спеціальній літературі поняття «власність» і «інтелектуальна власність» використовуються як однозначні. Можна вважати, що походження терміна «інтелектуальна власність» пов'язано з французьким законодавством кінця XVIII ст. Це поняття склалося під впливом французьких філософів-просвітителів. Про-прієтарна теорія права на творчі результати найбільшого поширення набула в XIX ст. Ця теорія уже спочатку її появи піддавалася і піддається зараз гострій критиці. Суть цієї критики зводиться в основному до того, що результати творчої діяльності не можуть бути об'єктами права власності. Проте термін «інтелектуальна власність» широко використовується й зараз. Найчастіше його розуміють як збірне поняття.

Поняття «інтелектуальна власність» має принаймні два основних значення: як цивільно-правовий інститут і як сукупність суб'єктивних прав творця на результат його творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності у зазначенні цивільно-правового інституту -- це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері створення, оформлення, використання й охорони результатів інтелектуальної діяльності людей.

Суб'єктивне право інтелектуальної власності -- це право його суб'єкта на володіння, користування і розпорядження належним йому відповідно до закону результатом інтелектуальної діяльності.

Особливістю об'єктів права інтелектуальної власності є те, що вони мають бути результатом інтелектуальної творчої діяльності, тобто творчий характер результатів є обов'язковою ознакою об'єкта права інтелектуальної власності Об'єкти права інтелектуальної власності підрозділяються на три основні категорії: об'єкти промислової власності, нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності, об'єкти авторського і суміжних прав.

Список використаної літератури

Право інтелектуальної власності. Сергєєв С.С. - Х., 2005.

Проблеми регулювання відносин інтелектуальної власності. Під ред.. Конотопцева А.Н. - Львів, 2005.

Рахів А.Н. Право інтелектуальної власності України. - Одеса, 2006.

Право інтелектуальної власності України: (Підопригора О.А., Підопригора О.О.) Навч. посібник для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів. -К.: Юрінком Інтер, 1998.

Право інтелектуальної власності: Підручник для студентів вищих навч. закладів / За ред. О. А. Підопригори, О. Д. Святоцького. -- К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. -- 624 c.

Право інтелектуальної власності: Підручник для студентів вищих навч. закладів / За ред. О. А. Підопригори, О. Д. Святоцького. -- К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. -- 624 c.

Размещено на Allbest.ru