Основи кримінального права

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни:«Кримінальне право»(Загальна частина)

Варіант № 5

група ГПз-111

Спеціальність:Правознавство

Виконала: Манзенко Катерина Іванівна

Перевірив: к.ю.н.,доцент Філей Ю.В.

Запоріжжя

2013

Завдання 1

а) обставини, що пом'якшують покарання.

При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині 1 статті 66 КК України.

Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, передбачена в статті Особливої частини КК України як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати й при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує.

Обставини, які пом'якшують покарання, маючи відповідну систему, характеризують знижений ступінь суспільної небезпеки особи злочинця та вчиненого ним діяння і служать критерієм індивідуалізації покарання.

З'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину мають бути добровільними, тобто базуватися на внутрішньому переконанні особи. Закон не встановлює, до кого саме особа повинна з'явитися із зізнанням, щоб така її поведінка була визнана обставиною, яка пом'якшує покарання, але мається на увазі, що ним є компетентний орган державної влади або його відповідна службова особа. Змістом зізнання є відомості про підготовлюваний, вчинюваний або вчинений злочин.

Щире каяття характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність.

Сприяння розкриттю злочину здійснюється добровільно у будь-якій формі: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів, надання доказів, іншої інформації про свою злочинну діяльність та/або таку діяльність інших осіб. Таке сприяння має бути активним, тобто певною мірою ініціативним та енергійним.

Добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди здійснюється з власної ініціативи до винесення обвинувального Вироку суду. Збитки є шкодою майнового характеру, вираженою в грошовій формі. Вони можуть виражатися у знищенні майна, посівів, насаджень, втраті годувальника, заробітної плати у зв'язку з інвалідністю. Усунення заподіяної шкоди може виявитися, наприклад, у відновленні попереднього стану предмета злочинного посягання, наданні потерпілому коштів, які він витратив у зв'язку зі злочинним посяганням, поверненні викраденого майна. Компенсацію винним моральної шкоди також слід розглядати як обставину, що пом'якшує покарання. Добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди може розглядатися судом як обставина, що пом'якшує покарання, незалежно від того, здійснені вони до викриття злочину, в період його розслідування чи судового розгляду. Не є обов'язковим при цьому особисте відшкодування винним завданого збитку або усунення заподіяної шкоди. Вони можуть бути здійснені за його дорученням або на прохання й іншими особами як за рахунок винного, так і за рахунок цих осіб.

Вчинення злочину неповнолітнім може бути визнано обставиною, яка пом'якшує покарання, тоді, коли злочин вчинено особою, яка не досягла 18-річного віку.

Вагітність Цей процес має певний негативний вплив на психіку жінки, викликаючи у неї роздратування, неврівноваженість, надмірну збудженість, гарячковість, що знижує можливості самоконтролю за власною поведінкою, може призводити до неадекватної оцінки нею життєвих обставин і вчинення протиправного діяння. З огляду на це, визнання вчинення злочину жінкою в стані вагітності обставиною, що пом'якшує покарання, є цілком обґрунтованим.

Збіг тяжких особистих, сімейних чи інших обставин передбачає збіг таких негативних обставин, які заподіюють особі страждання, негативно впливають на її психіку, можуть викликати у неї стан розпачу, надмірну дратівливість, гарячковість, що не сприяє належному здійсненню самоконтролю поведінки. Перелік вказаних обставин Законом не визначено. Судова практика визнає ними зокрема: смерть або тяжку хворобу рідної чи близької особи; хворобу винного; втрату ним роботи; складні житлові умови; подружню зраду або іншу подію, що спричинила конфлікт у сім'ї; важкий матеріальний стан; проживання підлітка в сім'ї п'яниць чи наркоманів. Ці обставини нерідко стимулюють девіантну поведінку особи.

Для визнання цих обставин такими, що пом'якшують покарання, необхідно встановити об'єктивний зв'язок між даними обставинами і вчиненим злочином. Видається, що така обставина, як важкий матеріальний стан, не може визнаватися такою, що пом'якшує покарання при вчиненні, наприклад, зґвалтування. Це стосується й обставин, що виникли внаслідок аморального і протиправного способу життя самого винного. Так, важкий матеріальний і сімейний стан, який став наслідком систематичного пияцтва чи вживання наркотичних засобів, не може визнаватися обставиною, яка пом'якшує покарання при вчиненні корисливих злочинів. Тому суд повинен не лише вказати у Вироку на наявність цих обставин, а й розкрити їх зміст та обґрунтувати зв'язок із вчиненим злочином.

Вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність означає, що при вчиненні злочину свобода вольової поведінки винної особи була обмежена зазначеними обставинами.

Примус щодо особи виявляється в застосуванні до неї психічного (погрози) чи фізичного насильства. Фізичне насильство - це протиправний вплив на організм іншої людини шляхом нанесення ударів, побоїв, мордування, який вчиняється проти її волі і спричинює їй фізичну і моральну шкоду. Погроза (психічне насильство) означає реальну погрозу заподіяти особі фізичну, моральну або майнову шкоду. Залежно від форми виразу воно може бути словесним, письмовим, у формі конклюдентних дій (жестів, демонстрації зброї, інших дій, спрямованих на примушування особи до вчинення злочину).

Застосування примусу до особи з метою спрямування її поведінки в бажаному для винного напрямі може повністю або певною мірою позбавляти цю особу можливості керувати своїми вчинками. Згідно з частиною 1 статті 40 КК України не є злочином діяння особи, яка заподіяла шкоду охоронюваним Законом інтересам, вчинене під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками. У тих випадках, коли особа внаслідок фізичного примусу зберігала можливість керувати своїми діями, а також у випадках застосування психічного примусу, питання про кримінальну відповідальність вирішується за правилами крайньої необхідності (стаття 39 ККУ). Якщо ж така особа підлягає кримінальній відповідальності, то вчинення злочину під впливом погрози, примусу враховується судом при призначенні покарання як обставина, що пом'якшує покарання. Застосування до особи фізичного чи психічного примусу в ряді випадків утворює самостійні склади злочинів (наприклад, статті 115, 120-122, 125-127, 129).

Матеріальна залежність - це таке становище винного, при якому він повністю або частково перебуває на утриманні особи, яка схилила його до вчинення злочину. До числа цих осіб можуть належати батьки, опікуни та інші особи, які забезпечують винного житлом, харчуванням, одягом, грошима. Службовою є залежність винного від іншої особи в силу підпорядкованості їй за посадою чи виконуваною роботою, що ґрунтується на його побоюванні бути звільненим з роботи, пониженим в посаді, позбавленим премії, або на його очікуванні підвищення в посаді, матеріальної або іншої винагороди. Інша залежність - будь-яка інша, крім зазначеної вище, залежність винного від того, хто схиляє його до вчинення злочину, яка виникла через певні життєві обставини і внаслідок якої він відчуває себе зобов'язаним перед такою особою або певною мірою підкорений їй (винний зобов'язаний їй рятуванням життя своєї дитини, або від неї залежить включення його до виборчого списку партії, або їй відомі відомості, які винний бажає зберегти в таємниці). Така залежність може бути обумовлена родинними, партійними, релігійними або іншими відносинами.

Під сильним душевним хвилюванням, викликаним неправомірними або аморальними діями потерпілого, розуміються сильні, такі, що швидко виникають та бурхливо протікають, короткочасні стани психіки винного, причиною яких була неправомірна або аморальна поведінка потерпілого. Такий психічний стан спричинює жах, відчай, лють особи, що звужує її здатність значною мірою усвідомлювати свої дії або керувати ними.При цьому важливим є те, що стан сильного душевного хвилювання виник відразу після вчинення потерпілим вказаних дій, а не через значний проміжок часу після цього. Протиправні або аморальні дії можуть бути спрямовані не лише проти самого винного, а й проти його рідних, близьких або інших осіб, суспільства загалом .

Вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності означає, що злочин було вчинено в умовах крайньої необхідності, але з перевищенням її меж.

Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених КК України, може бути визнано обставиною, яка пом'якшує покарання, лише у разі вчинення особою, яка виконує зазначене завдання, умисного особливо тяжкого злочину, пов'язаного з насильством над потерпілим, або умисного тяжкого злочину, пов'язаного з заподіянням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому чи настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.

Наведений у статті 66 КК України перелік обставин, які пом'якшують покарання, не є вичерпним. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, й інші обставини, не зазначені у цій статті. Ними, зокрема, можуть бути: вчинення злочину вперше; визнання вини особою, що вчинила злочин; молодий вік цієї особи; позитивна характеристика за місцем праці, навчання чи проживання; стан її здоров'я; наявність малолітніх дітей чи інших осіб на її утриманні.

Згідно з частиною 3 статті 66 КК України, якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, у тому числі прямо не визначена у частині 1 статті 66 КК України, передбачена в статті Особливої частини КК України як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує. Так, не може бути врахована як вказана обставина вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, при засудженні особи за статтями 116 і 123, в яких вона є обов'язковою ознакою складу злочину.

б) обставини, що обтяжують покарання.

Суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину, не визнати будь-яку із зазначених у частині 1 статті 67 КК України обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12, такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у Вироку.

При призначенні покарання суд не може визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в частині першій статті 67 КК України.

Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини КК України як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

Обставини, що обтяжують покарання, - це визначені у КК України фактори, які характеризують підвищений ступінь суспільної небезпеки особи винного та вчиненого ним злочину.

На відміну від обставин, які пом'якшують покарання, Закон (стаття 67 ККУ) встановлює вичерпний перелік обставин, які обтяжують покарання. Тому суд не вправі визнавати як такі, що обтяжують покарання, обставини, які не вказані в статті 67 КК України, і має чітко дотримуватися змісту обставин, визначених у частині 1 статті 67 КК України.

Повторність, сукупність та рецидив злочинів, про які йдеться у статтях 32-34 КК України, є різновидами множинності злочинів, під якою розуміється вчинення однією особою двох або більше злочинів.

Кожне із діянь, які становлять повторність, передбачену статтею 32 КК України, є самостійним злочином. Специфіка повторності як особливого виду множинності злочинів полягає у тому, що її утворюють тотожні або, у разі особливої вказівки законодавця, однорідні чи схожі за своїми ознаками злочини. За загальним правилом (викладеним у частині 1 статті 32 КК України) повторністю визнаються лише ті злочини, які передбачені однією статтею, а для тих випадків, коли в одній статті КК України вміщено кілька різних складів злочинів (наприклад, статті 143, 223, 228 КК України), - однією частиною статті Особливої частини КК України.

Повторність виникає незалежно від того, чи була винна особа засуджена раніше за вчинення одного чи кількох злочинів, які утворюють повторність; поняттям повторності охоплюється і рецидив злочинів (стаття 34 КК України).

Повторність злочинів виникає і у тих випадках, коли один, декілька або й усі злочини, які її утворюють, вчинено у співучасті або коли якісь із вчинених злочинів є незакінченими і кваліфікуються як замахи чи готування.

Рецидив злочинів виникає у випадках, коли особа, яка раніше була засуджена за вчинення умисного злочину, вчиняє новий умисний злочин, маючи не зняту, непогашену у встановленому Законом порядку судимість за попередній злочин. При цьому немає значення, кваліфікуються всі вчинені винним злочини за однією чи за різними статтями Особливої частини КК України. Злочини, вчинені за умов, визначених у статті 34 КК України, є рецидивом як у випадках, коли винний вже відбув покарання за попередній злочин, так і у випадках, коли новий умисний злочин вчинено особами, які звільнені від відбування покарання або яким не відбуту частину покарання замінено більш м'яким покаранням на підставі статей 75, 79, 81, 82, 83, 85 КК України.Не можуть вважатись рецидивом випадки, коли судимість за попередній злочин (злочини) було погашено або знято.

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину декількома (двома і більше) суб'єктами злочину, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення. Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь - означає дійти згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об'єктивної сторони. Таким чином, ця домовленість можлива на стадії до готування злочину, а також у процесі замаху на злочин. Як випливає із частини 2 статті 28 КК України, домовленість повинна стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об'єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій). Така домовленість може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій.Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. При цьому можливий технічний розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль. Так, з урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють вбивство за попереднім зговором, до таких дій можуть бути віднесені передача іншому співучаснику зброї, подолання опору потерпілого або приведення його у безпорадний стан з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим виконавцем.

Під діями, спрямованими на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі і гідності слід розуміти будь-які дії, метою яких є значне посилення серед певних груп населення настроїв неприязні, почуття сильної ворожнечі та огиди до інших етнічних або расових груп чи конфесій, приниження позитивних якостей тієї чи іншої нації порівняно з іншими. Це можуть бути публічні підбурювання до вигнання за межі України або переселення в інші її регіони представників відповідних етнічних чи расових груп, розповсюдження матеріалів із завідомо неправдивими вигадками щодо таких груп, пропаганда расової, національної, релігійної винятковості або нетерпимості, наруга над певними історичними та культурними реліквіями національних меншин або титульної нації, заборона відзначення національних свят чи відправлення релігійних культів, знищення або пошкодження пам'ятників чи споруд, які являють собою релігійну або культурну цінність якої-небудь групи населення, примушування до відмови від своєї національності. Діяння, умисно вчинені з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи, а також публічні заклики, виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких діянь з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів утворюють склад геноциду і потребують кваліфікації за відповідною частиною статті 442 КК України.

Вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку означає вчинення його винним з метою перешкодити правомірній діяльності потерпілого у зв'язку з виконанням ним свого службового або громадського обов'язку, а так само з мотиву помсти за таку діяльність незалежно від часу, що пройшов з моменту виконання потерпілим своїх обов'язків до вчинення винним злочину. Під виконанням службового обов'язку слід розуміти таку діяльність особи, що входить до кола її службових повноважень, а громадського обов'язку - здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень чи будь-яких інших дій в інтересах суспільства або окремих громадян (припинення правопорушення, повідомлення органам влади про злочин або готування до нього). У тих випадках, коли злочин було спрямовано проти родичів чи близьких потерпілого у зв'язку з виконанням ним службового чи громадського обов'язку, це також визнається обставиною, що обтяжує покарання.

Під тяжкими наслідками, завданими злочином, у пункті 5 частини 1 статті 67 КК України розуміються ті суспільно небезпечні (майнові, фізичні, моральні) зміни в об'єкті кримінально-правової охорони, які викликані вчиненням злочину, але виходять за межі його складу. Визнання наслідків вчиненого злочину тяжкими віднесено до компетенції суду, за винятком тих випадків, де вони прямо зазначені у відповідних статтях Особливої частини КК України (частина 3 статті 188 та частина 2 статті 423 ККУ). З урахуванням конкретних обставин справи тяжкими наслідками можуть зокрема визнаватися: смерть однієї чи декількох осіб; значна шкода здоров'ю людей; майнова шкода у великому й особливо великому розмірах; масова загибель об'єктів рослинного чи тваринного світу або забруднення довкілля, технологічна чи екологічна катастрофа; істотне порушення прав людини.

Вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані, має місце тоді, коли потерпілими є лише перелічені особи.

Малолітніми вважаються особи, які не досягли на момент вчинення злочину 14-річного віку. Під особою похилого віку розуміється чоловік віком понад 60 років і жінка віком понад 55 років. Але на можливість усвідомлення винним відповідного вікового стану особи суттєво впливають не тільки їх фактичний вік, а й зовнішній вигляд, зріст, стан здоров'я, наявність інвалідності та інші фактичні обставини.

Безпорадний стан - це обумовлений об'єктивними і суб'єктивними факторами стан особи, в якому вона не може чинити опір злочинцеві або уникнути злочинного посягання. В основу розуміння даного поняття може бути покладено вироблене судовою практикою поняття безпорадного стану при зґвалтуванні - фізичний чи психологічний стан потерпілої (малолітній вік, фізичні вади, розлад душевної діяльності, хворобливий або непритомний її стан), за якого вона не могла розуміти характеру і значення вчинюваних з нею дій або не могла вчинити опір насильнику.

Вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, яка страждає психічним захворюванням чи недоумством, передбачає використання для вчинення злочину двох видів осіб - малолітніх і осіб, які страждають на психічні захворювання чи недоумство. Використання таких осіб для вчинення злочину здійснюється з прямим умислом.

Втягнення неповнолітніх, у тому числі малолітніх, у злочинну діяльність у ряді випадків утворює самостійний склад злочину (наприклад, частина 3 статті 303 та стаття 304 ККУ).

Вчинення злочину з особливою жорстокістю передбачає прояв при вчиненні злочину безжалісності, безсердечності до потерпілого, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку вчиненого та особи злочинця. Судова практика виходить з того, що особлива жорстокість при вчиненні злочинів проти життя і здоров'я може проявлятися в завданні потерпілому особливих страждань шляхом глумління, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, які завідомо для винного завдавали потерпілому особливих страждань, глумління над трупом. Діяння, що є проявом особливої жорстокості, завжди вчиняються з прямим умислом при завданні потерпілому фізичних і моральних страждань. Вони можуть бути спрямовані не лише щодо потерпілого, а й щодо інших, близьких потерпілому осіб, коли винний усвідомлював, що, вчиняючи такі діяння, він спричинює йому особливі страждання.

Воєнний стан - це особливий правовий режим (політико-економічна ситуація), що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню і органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав та свобод людини й громадянина і прав та законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Воєнний стан в Україні або в окремих її місцевостях вводиться за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звернення Президента України. Режим воєнного стану існує, зокрема, в часових межах від дня і часу оголошення Верховною Радою України за поданням Президента України стану війни і до дня і часу оголошення Верховною Радою України за поданням Президента України про укладення миру.

Надзвичайний стан - це особливий правовий режим, який може тимчасово запроваджуватися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних витрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства. До числа інших надзвичайних подій слід зокрема відносити повінь, землетрус, пожежу, зсув, обвал, інші події стихійного характеру, епідемію, епізоотію, епіфітотію, аварію, техногенну чи екологічну катастрофу, масові заворушення.

Під вчиненням злочину загально небезпечним способом розуміється вчинення його, зокрема, такими способами, як: вибух, підпал, зараження чи отруєння водойм, затоплення, використання автоматичних пристроїв, електричного струму, газу. Вчинення злочину загально небезпечним способом підвищує суспільну небезпечність вчинюваного злочину і особи злочинця, оскільки при цьому виникає загроза для багатьох об'єктів кримінально-правової охорони і настання тяжких наслідків.

Сп'яніння залежно від речовини, вживанням якої викликається сп'яніння, його поділяють на: алкогольне, наркотичне і токсичне.

Алкогольне сп'яніння - психічний стан людини який виникає внаслідок вживання алкогольних напоїв, що призводить до фізіологічних, психічних, вегетативних і неврологічних розладів. Чим більша кількість абсолютного алкоголю на 1 кг. маси тіла і його концентрація в крові, тим важчий ступінь (клініка) сп'яніння. Ступінь алкогольного сп'яніння - легкий, середній чи тяжкий - залежить і від інших факторів: кількості і міцності алкогольного напою; часу, протягом якого вживалась певна доза алкоголю; віку та індивідуальних особливостей організму; кількості та якості вжитого харчу; фізичного .і психічного стану людини в момент вживання алкогольних напоїв. Ступінь сп'яніння згідно з частиною 2 статті 67 КК України може бути врахований судом при вирішенні питання про невизнання вчинення злочину особою, яка перебуває у стані алкогольного сп'яніння, обставиною, що обтяжує покарання.

Розрізняють просте (фізіологічне) і патологічне сп'яніння. У статті 21 КК України йдеться саме про фізіологічне сп'яніння. Патологічне сп'яніння є формою тимчасового розладу психічної діяльності. Патологічне сп'яніння - це якісно відмінний від простого сп'яніння психічний стан людини. Воно зустрічається після вживання, як правило, невеликої кількості алкогольних напоїв, триває незначний час (хвилини, інколи години) і характеризується відсутністю об'єктивних ознак сп'яніння (хода і мова не змінені) і водночас глибоким порушенням свідомості, що настає миттєво і завершується раптово. Такому сп'янінню передує дія факторів, що ослаблюють організм: напружена робота, перенесені в минулому інфекції, інтоксикації, черепно-мозкові травми, інші ураження центральної нервової системи. У подібних випадках констатується поєднання медичного та юридичного критеріїв неосудності, такі особи не підлягають кримінальній відповідальності.

За вчинення суспільно небезпечного діяння у стані фізіологічного сп'яніння, на відміну від патологічного сп'яніння, особа підлягає кримінальній відповідальності, оскільки вона зберігає можливість усвідомлювати свої дії і керувати ними.

Наркотичне сп'яніння - це психічний стан людини, викликаний вживанням наркотичних засобів. Постійне вживання цих засобів розвиває фізичну залежність людського організму від наркотику, в основі якої лежить абстинентний синдром - комплекс розладів, що виникають у наркоманів після раптового й повного припинення вживання наркотичних засобів і часто є внутрішніми детермінантами вчинення злочинів, насамперед насильницьких. Залежно від виду наркоманії абстиненція проявляється по-різному, але завжди пов'язана з відхиленнями у психічній діяльності людини. Іноді вона може бути причиною неосудності особи щодо конкретних діянь.

Токсичне сп'яніння - це психічний стан людини, викликаний вживанням психотропних та інших одурманюючих речовин (окрім алкогольних напоїв і наркотичних засобів)якщо виникають обґрунтовані сумніви щодо осудності особи, яка вчинила злочин у стані сп'яніння, призначається судово-психіатрична експертиза. В обов'язковому порядку це стосується осіб, які страждають наркологічним захворюванням (алкоголіків, наркоманів і токсикоманів).

Обов'язковою умовою застосування перелічених обставин при призначенні покарання є те, що вони могли бути і повинні були усвідомлюватися винним.

Завдання 2

покарання злочин стаття розкриття

1. Відповідно до ст. 33 КК сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено.

Таким чином, при сукупності злочини:

1) особою вчинено два або більше злочини;

2) кожен з них кваліфікується за різними статтями або за різними частинами однієї статті Особливої частини КК;

3) за жоден з них особа не була засуджена, тобто всі вони вчинені до винесення вироку хоча б за один з них.

Перша ознака сукупності злочинів проявляється у вчиненні особою двох або більше злочинів, причому кожен з них має характер окремого, самостійного, одиничного злочину. Так, винний може вчинити два або більше простих одиничних злочини, або один простий, а другий триваючий або продовжуваний. Організована група, наприклад, може вчинити два складених злочини або простий і складений злочин тощо. Слід мати на увазі, що під одиничним злочином розуміють не тільки закінчений злочин, але й готування або замах на злочин. Так, сукупність злочинів має місце, коли особа вчиняє крадіжку, а потім замах на вбивство, або вчинила хуліганство, а потім почала готуватися до крадіжки, і на цій стадії її діяльність була припинена. Не виключається сукупність злочинів і тоді, коли особа вчинила один з злочинів самостійно, а потім була співучасником у вчиненні іншого злочину. Наприклад, особа вчинила вбивство, а потім як співучасник вчинювала замах на крадіжку.

Другою ознакою сукупності злочинів є вимога, щоб кожен із злочинів, які утворюють сукупність, був передбачений самостійною статтею КК, тобто кваліфікувався за однією, окремою статтею кримінального закону або за різними частинами однієї і тієї ж статті КК. Так, якщо винний при вчиненні хуліганства завдав ножем потерпілому тяжке тілесне ушкодження, то має місце сукупність злочинів і вчинене слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 296 і за ч. 1 ст. 121. Якщо злочинна група вчинила розбій, а потім викрадення наркотичних засобів, вчинене охоплюється ч. 2 ст. 187 і ч. 4 ст. 308.

Таким чином, можна зробити категоричний висновок: кожен із злочинів, які входять у сукупність, підлягає самостійній кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті КК. Саме ця вимога сформульована в ч. 2 ст. 33.

Здебільшого різні злочини передбачаються окремими статтями Особливої частини КК. Проте в ряді випадків відповідальність за різні злочини передбачена різними частинами однієї і тієї ж статті КК. Наприклад, у ч,1 ст.371 встановлена відповідальність за завідомо незаконне затримання, а в ч. 2 - за завідомо незаконний арешт; у ч. 1 ст. 357 - за викрадення офіційних і приватних документів, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях, а в ч. 3 - за незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом. Тут частина статті цілком описує ознаки відповідного одиничного злочину і супроводжується самостійною санкцією. Тому, якщо винний вчинив крадіжку документів із державної установи, а потім крадіжку паспорта у свого сусіди, то має місце сукупність злочинів і вчинене повинно бути кваліфіковано за частинами 1 і 3 ст. 357 КК. Те саме має місце і тоді, коли особа вчинила, наприклад, крадіжку, а потім вчиняє замах на крадіжку з проникненням у житло. Вчинене утворить сукупність злочинів - закінченої крадіжки (ч. 1 ст. 185) і замаху на кваліфіковану крадіжку (ч. 1 ст. 15 і ч. 3 ст. 185).

Іноді вказівку закону на те, що сукупність злочинів має місце, коли кожен із злочинів передбачений самостійною статтею (частиною статті) КК, підмінюють іншими вимогами. Так, вказують, що сукупність має місце лише тоді, коли особа вчинила різнорідні злочини. Отже, якщо особа спочатку вчинила крадіжку, а потім грабіж, то сукупність злочинів відсутня, тому що ці діяння однорідні. Проте в таких ситуаціях кожне з них підпадає під ознаки самостійної статті КК і тому повинне отримати відповідну кваліфікацію саме за Правилами сукупності злочинів. Тому в сукупність можуть входити Як однорідні, так і неоднорідні злочини. Сукупність не утворюється лише при вчиненні двох або більше тотожних злочинів, коли йдеться про повторність.

Третьою невід'ємною ознакою сукупності злочинів є вимога, щоб за жоден із деліктів, які входять до неї, особа не була ще засуджена. Це означає, що всі злочини винні вчинили до винесення вироку хоча б за один з них. Якщо ж новий злочин вчинений особою після винесення вироку, має місце рецидив, про що йтиметься далі.

У більшості випадків всі злочини, які вчинені особою або учасниками організованої групи, розглядаються судом одночасно в одній справі. Але можливі й інші ситуації, коли справа про один із злочинів розглядається одним судом, а про інший - в іншому суді. Так, наприклад, обвинувачення в одному злочині може розглядатися у військовому суді, якщо один з учасників групи військовий, а по відношенню до інших справа слухається в суді загальної юстиції. Можливі ситуації, коли про вчинений раніше злочин стає відомо вже після засудження підсудного за інший злочин. Можна уявити собі й інші подібні випадки. У всіх цих випадках важливе одне - всі злочини вчинені до його засудження тобто до винесення вироку хоча б за один з них. Тобто перед нами та ж сукупність злочинів, але ускладнена процесуальними обставинами, що позбавляють можливості одночасного розгляду всієї сукупності злочинів. Юридична природа вчиненого від цього не змінюється - оскільки всі злочини вчинені до осудження хоча б за один з них.

Стаття 33 вимагає, щоб при сукупності не були погашені юридичні наслідки раніше вчиненого злочину. У законі вказується, що при сукупності не враховуються злочини, за які особа була звільнена від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом (витекли строки давності, злочин підпадав під амністію тощо).

Види сукупності злочинів. При визначенні видів сукупності злочинів резюмується, що вони мають ті родові ознаки, які входять до загального поняття сукупності, тобто вчинено два або більше злочинів, кожний з яких передбачений самостійною статтею КК або різними частинами однієї статті КК, і всі злочини вчинені до засудження хоча б за одне з них. Тому, говорячи про види сукупності, слід окреслити їх особливості, їх видові ознаки. У науці кримінального права традиційно сукупність злочину поділяється на два види: сукупність ідеальну і сукупність реальну. Такого розподілу дотримується і судова практика.

Ідеальна сукупність є там, де одним діянням особи вчинено два або більше злочини.

Так, прикладами ідеальної сукупності можуть виступати випадки вчинення особою особливо злісного хуліганства із заподіянням потерпілому тяжкого тілесного ушкодження; отримання посадовою особою у виді хабара наркотичних засобів; умисне вбивство особи шляхом підпалу будинку, де знаходився потерпілий, тощо. У цих ситуаціях своєю однією дією особа чинить два злочини. Кваліфікація злочину тут, наприклад, лише як хуліганства або як отримання хабара, або як вбивства була б недостатньою, тому що вчинене не охоплюється однією статтею кримінального закону. Вчинене може отримати правильну і повну правову оцінку тільки шляхом застосування двох або більше норм Особливої частини разом взятих. Ось чому дії службової особи, яка одержала у виді хабара наркотичні засоби, створюють ідеальну сукупність злочинів і кваліфікуються за ст. 368 і відповідною статтею КК, що передбачає відповідальність за придбання цих предметів (у нашому випадку за відповідною частиною ст. 307 КК).

Реальна сукупність має місце там, де винний різними самостійними діями вчиняє два або більше злочини. Таким чином, при реальній сукупності є дві або більше дії, кожна з яких являє собою самостійний злочин (наприклад, крадіжка і хуліганство).

На відміну від ідеальної сукупності, де однією дією вчиняються два або більше злочини, при сукупності реальній кожне діяння, вчинене винним, утворює, з точки зору кримінального закону, самостійний злочин. Далі, якщо при ідеальній сукупності злочини, які утворюють її, вчиняються одночасно, то при реальній сукупності обов'язково між діями що вчиняються особою, а отже, і вчиненими злочинами, існує більш-менш тривалий проміжок в часі. Тут один злочин завжди віддалений від іншого, вони вчиняються різночасна, хоча і можуть бути тісно пов'язані між собою.

Відмежування сукупності злочинів від суміжних понять. 1. Сукупність і складені (складні) злочини. Питання це має значення не тільки для точного визначення сукупності злочинів, але й для правильної кваліфікації вчиненого особою (або групою осіб) діяння. Уявимо собі достатньо типовий випадок, коли група осіб, будучи в нетверезому стані, вчинила хуліганські дії, пов'язані з опором представникові влади. Як кваліфікувати такі дії? Якщо визнати тут сукупність злочинів, то ми повинні кваліфікувати вчинене за ч. 3 ст. 296 (хуліганство) і за ч. 2 ст. 342 (опір працівникові правоохоронного органу). Якщо ж визнати в цій ситуації єдиний складений злочин, то все вчинене охоплюється ч. 3 ст. 296. Нагадаємо, що складеним злочином ми називаємо такий злочин, що складається з двох або більше злочинних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх ізольовано, являє собою самостійний злочин, але які внаслідок їх органічної єдності, утворюють одиничний злочин, який охоплюється ознаками однієї статті КК. Так складеним злочином вважають розбій, що складається ніби з двох самостійних дій - насильства над особою і заволодіння майном. Через органічну єдність цих діянь вони розглядаються законом як єдиний злочин, що кваліфікується за однією статтею КК, в цьому випадку за ст.187. Складеним злочином є і перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством (ч. 2 ст. 365), втеча з місця позбавлення волі, пов'язана із застосуванням насильства (ч. 2 ст. 393), і багато інших.

Звернемо увагу ще на один випадок. Якщо особа, наприклад, вчинить умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, то має місце єдиний складений злочин, передбачений ч. 2 ст. 121. Проте при заподіянні умисного тілесного ушкодження середньої тяжкості, що спричинило смерть потерпілого, кваліфікація настає вже за правилами ідеальної сукупності, за ст. 122 (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження) і за ст. 119 (вбивство через необережність), через те, що КК такого єдиного складеного злочину не знає.

Як наслідок зауважимо, що в усіх випадках складеного злочину вчинене кваліфікується за однією статтею КК, при ідеальній або реальній сукупності застосовуються дві або більше статей КК - залежно від того, скільки злочинів входить до даної сукупності. Така кваліфікація обумовлена тим, що складений злочин розглядається самим законом як єдиний, один злочин. При сукупності ж злочинів у діях особи є два або більше злочинів, кожен з яких передбачений певною статтею КК.

Сказане, проте, не означає, що складений злочин не може утворити сукупності з іншими одиничними злочинами. Це випадки кваліфікації за сукупністю злочинів розбою, поєднаного з вбивством, або хуліганства, поєднаного з опором представникові влади і тяжким тілесним ушкодженням. Тут розбій і, відповідно, хуліганство - складові злочини, які утворюють сукупність з іншим одиничним злочином - вбивством або тяжким тілесним ушкодженням.

Ідеальна сукупність і конкуренція норм (кримінальних законів), Насамперед відзначимо, що конкуренцією кримінально-правових норм зазвичай вважають наявність двох або більше кримінальних законів (статей КК), які рівною мірою передбачають караність даного діяння. Інакше кажучи, при конкуренції норм один (одиничний) злочин одночасно підпадає під ознаки декількох норм кримінального закону. Найбільш типовими випадками є конкуренція загальної і спеціальної норм.

Принцип, що тут формулюється, полягає в такому: при конкуренції загальної і спеціальної норм, застосовується норма спеціальна, що найбільшою мірою відображає специфіку, особливості даного злочинного діяння. Розглянемо таку ситуацію: у ст. 348 КК встановлена відповідальність за посягання (тобто за вбивство або замах на вбивство) на працівника правоохоронного органа у зв'язку з виконанням їм службових обов'язків. Але в КК є і п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, у якому передбачена відповідальність за умисне вбивство, вчинене у зв'язку з виконанням потерпілим своїх службових обов'язків. І от уявімо собі, що вчинене вбивство працівника міліції, коли він затримував злочинця. Яку статтю тут застосовувати, адже очевидно, що і ст. 348 і п. 8 ч. 2 ст. 115 охоплюють цей випадок? При порівнянні цих норм очевидно, що норма, яка міститься в ст. 348, є спеціальною стосовно загальної норми, описаної в п. 8 ч. 2 ст. 115. Тому в цьому випадку застосуванню підлягає норма спеціальна, тобто ст. 348. Застосувати ці обидві норми за правилами ідеальної сукупності неприпустимо, тому що це б призвело до штучного створення сукупності там, де вона відсутня.

Пріоритет спеціальної норми перед загальною визнається практикою в ряді випадків. Так, у КК є спеціальні види перевищення влади або службових повноважень. Це частина 2 ст. 162 (порушення недоторканності житла громадян, вчинене службовою особою), ст. 371 (завідомо незаконні арешт, затримання або привід), ст. 372 (притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності), ст. 373 (примушування давати показання) тощо. Вчинення цих злочинів одночасно охоплюється загальною нормою - ст. 365 про перевищення влади або службових повноважень. І в цих випадках повинний бути відданий пріоритет спеціальним нормам. Кваліфікація таких дій ще і за ст. 365 можлива лише за наявності реальної сукупності.

Сформулюємо вихідні положення, порівнюючи ст. 348 і п. 8 ч. 2 ст. 115:

а) при ідеальній сукупності вчиняється не один, а два або більше злочини, кожен з яких підпадає під ознаки окремої статті КК. При конкуренції норм вчиняється один злочин, охоплюваний ознаками різних статей КК. Дійсно, вбивство працівника міліції при затриманні злочинця підпадає одночасно і під ознаки п. 8 ст. 115 і під ознаки ст. 348, але тут вчинений один злочин, а при ідеальній сукупності завжди вчиняються два або більше злочини;

б) при конкуренції норм підлягає застосуванню лише одна норма, що найбільш повно відображає специфіку, особливості вчиненого. У нашому прикладі ми застосовуємо ст. 348. Якби не було цієї спеціальної норми, ми б застосували у справі п. 8 ч. 2 ст. 115, тобто норму загальну. При ідеальній сукупності у кваліфікації фігурують обов'язково дві або навіть більше статті КК, залежно від того, скільки злочинів містяться в діянні винного.

Іноді щодо конкуренції норм вживають термінологію іншого порядку: говорять про колізію норм. Проте конкуренція норм і їх колізія - поняття різні. Колізія припускає протиріччя між нормами, при конкуренції цього протиріччя немає. Колізія норм існує незалежно від того, чи є конкретні злочини, які підпадають під ці норми. Конкуренція норм може виникнути, наприклад, у випадку прийняття нового закону, коли вирішується питання, який закон слід застосувати до діянь, що були вчинені до набрання таким законом чинності - закон часу вчинення злочину або закон часу розгляду справи в суді. Це питання про зворотну дію закону, що визначається в ст. 5 КК, являє собою норму колізійну, призначену для вирішення колізій, що виникли між окремими законами.

Конституційним судом України було вирішено питання про колізію між ст. 24 КК 1960 р., що передбачала можливість застосування смертної кари, і нормами Конституції, що проголосили життя невід'ємним благом людини, яка не може бути свавільно позбавлена ніким цього блага. Конституційний суд, розглянувши цю колізію, визнав ст. 24 КК і відповідні санкції про смертну кару в статтях Особливої частини КК такими, що суперечать Конституції України, і тому неконституційними, а тим самим, і не чинними віднині (рішення від 29 грудня 1999р.).

Завдання 3

За ч. 6 ст. 89.

Особи, засуджені до обмеження волі, а також засуджені за злочин невеликої тяжкості до позбавлення волі, якщо вони протягом двох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину.

Закінчення передбачених ст. 89 КК строків судимості за умови, що перебіг строку не переривався вчиненням нового злочину, дозволяє вважати особу такою, яка не має судимості.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про правовий режим воєнного стану» № 1647-ІІІ від 06 квітня 2000 року. 2005.

2. Кримінальне право України: Навчальний посібник / О.М. Омельчук. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - с. 297..

3. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Н.В. Чернишова. - К.: Атіка, 2003. - с. 288.

4. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Я.Ю. Кондратьєв. - К.: Алерта, 2002. - с. 432.

5. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року / За реакцією М.І. Мельника та М.І. Хавронюка. - К.: Каннон, 2001. - с. 1104.

6. Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін; За ред. професорів М.І. Бажанова. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. -- Київ--Харків: Юрінком Інтер -- Право, 2002. - 416 с.

7. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року.

8. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про зґвалтування та інші статеві злочини» № 4 від 27 березня 1992 року.

9. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» № 2 від 07 лютого 2003 року.

10. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» № 12 від 25 грудня 1992 року.

11. Тютюгін В.І. Кримінальний кодекс України(Із змінами та доповненнями станом на 1 вересня 2012 року).-Х.:Одіссей,2012.- 232 с.

Размещено на Allbest.ru