Правове регулювання міграційних процесів в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Спеціальність: 12.00.02 - Конституційне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Правове регулювання міграційних процесів в Україні

Чехович Сергій Болеславович

Київ - 1998

Дисертація є рукописом.

Робота виконана у відділі конституційного законодавства та державного будівництва Інституту законодавства Верховної Ради України.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор Тихонова Євгенія Антонівна, головний науковий співробітник відділу конституційного законодавства та державного будівництва Інституту законодавства Верховної Ради України.

Офіційні опоненти:

Доктор філософських наук, професор Римаренко Юрій Іванович, провідний науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.

Кандидат юридичних наук, доцент Чалий Петро Федорович, завідувач відділу громадянства Адміністрації Президента України.

Провідна організація - Національна академія внутрішніх справ України.

Захист відбудеться 25 грудня 1998 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.001.04. по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Київському університеті імені Тараса Шевченка (252017, м. Київ, вул. Володимирська, 64).

Автореферат розісланий “ 25 ” листопада 1998 року.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (252017, м. Київ, вул. Володимирська, 64).

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Бобровник С.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та рівень наукового дослідження. Правова природа міграції полягає у праві людини на свободу пересування й вибір місця проживання.

Створення національних держав стало найбільш важливою подією, що вплинула на мобільність та розподіл населення на Землі. Для підтримання політичної та територіально-адміністративної цілісності, певного рівня життя, етнічної унікальності держави дійшли до необхідності встановлення кордонів та контролю з метою обмеження напливу мігрантів.

Виходячи з суверенного права та законних інтересів держав, кожна з них має мати власні імміграційні закони, в той же час, поважаючи норми міжнародного права, зобовязуючись завжди дотримуватися прав і свобод людини-мігранта.

Міграційні процеси як невідємна та постійна складова історії людства істотно впливають на стан і перспективи економічного, культурного і соціального розвитку суспільства, привносячи свіжі ідеї та посилюючи творчий потенціал країни. Найяскравішим прикладом тут може бути досвід США. Так, майже 11 млн. іммігрантів, які нині проживають у країні, заробляють 240 млрд. доларів, сплачуючи при цьому податки на загальну суму 90 млрд. доларів, а ще - податки у державну казну в розмірі 5 млрд. доларів. Такі надходження до національного доходу країни у 5-8 разів перевищують витрати на утримання мігрантів.

Оцінюючи чинне законодавство України у сфері міграції, слід відзначити, що орієнтація на використання міграції як життєдайну економічну силу вирішується фрагментарно та непослідовно.

Існуючий рівень правового статусу мігрантів в Україні далеко не в повній мірі відповідає міжнародному досвіду і сучасному змісту міграційних правовідносин, а його недостатня неврегульованість іноді сприяє появі та поширенню такого явища як незаконна міграція, яка справляє деструктивний вплив на політичне, соціальне та духовно-культурне життя, що може мати негативні наслідки для безпеки й стабільності країни. До того ж не існує комплексного механізму юридичної відповідальності за сприяння незаконній міграції.

Захист державних інтересів потребує забезпечення системою правових, організаційних та фінансових заходів. Державно-правовий вплив на міграційні процеси в Україні все ще є недосконалим. Сьогодні управління міграцією здійснюють більше десяти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади України. В той же час відсутня належна координація їх діяльності, чітко не визначена сфера їх впливу та відповідальності.

Викладене свідчить про те, що зміст міграційного законодавства явно недостатньо відповідає обєктивним тенденціям розвитку суспільних відносин. У значній мірі таке положення повязане з слабим розумінням значення проблеми державними органами, що формують внутрішню політику держави і як результат цього - наявність неефективної системи вироблення й здійснення державної політики у досліджуваній сфері.

Міграційна проблема носить багатоаспектний характер, приваблює дослідників різних галузей знань, які кожен по-своєму вивчає її: істориків, соціологів, філософів, політологів, демографів тощо. Значний доробок у дослідження міграційної проблематики внесли, зокрема, такі фахівці: Малиновська О., Пирожков С., Піскун О., Прибиткова І., Римаренко Ю., Трощинський В., Шлепаков А., Шульга М.

Російські вчені Батирьов С., Красинец Е., Здравомислов А., Топілін А., Тишков В., зосереджуються на вивченні міграції, аналізують її соціальний вплив на стан і перспективи національних трудових ресурсів Росії, конфліктогенний потенціал, закладений у міграційних процесах.

Окремі аспекти цієї проблематики досліджувалися і в юридичній науці. Наприклад, міграційні відносини через призму прав людини у співвідношенні міжнародного і національного права відображені в роботах Буткевича В, Євінтова В., питання громадянства з поміж інших розглядали Мелащенко В., Чалий П. Загалом для вітчизняної правової науки розробка міграційних проблем є новим і недостатньо розвинутим напрямком наукового пошуку. І тому сьогодні в правовій літературі відсутні піонерські комплексні дослідження питань правового регулювання міграційних процесів.

Саме тому предметом цього дослідження є правове регулювання міграційних процесів в Україні та становлення відповідних юридичних інститутів і державних органів, міграційне законодавство, інші джерела права, а також аналіз наукових джерел з питань міграції населення.

Входження України в міждержавні, міжнародні інституції вимагає імплементації міграційних норм міжнародного права в національне законодавство України, внаслідок чого предметом дисертаційної роботи стали також і міжнародно-правові акти та правова база тих країн, які вже мають чималий законотворчий і правовий практичний досвід щодо регулювання відносно нових для України міграційних суспільних відносин.

Обєктом дисертаційного дослідження є комплекс міграційних правовідносин, що виникають у цій сфері між державою і її громадянами, іноземцями, особами без громадянства, біженцями, депортованими тощо.

Загальною метою дисертаційного дослідження є спроба, виходячи з поважання універсальних прав людини, світових та європейських стандартів у контексті чітко визначених положень Конституції України та юридичної науки дослідити сучасні міграційні процеси в Україні з їх обовязковим системним та комплексним аналізом, практичним осмисленням, правовим і політичним усвідомленням та виявити на цій основі шляхи вдосконалення і розвитку міграційного законодавства України, відповідної системи державного управління міграційними процесами.

Реалізація цієї мети спричинила вирішення таких основних завдань: глибоко і всебічно дослідити зародження і розвиток правового регулювання міграційних процесів в Україні, їх правових особливостей; визначити місце сучасного національного міграційного законодавства в системі законодавства України, дати пропозиції про основні напрямки його удосконалення у структурному та змістовному аспектах; проаналізувати міграційні юридичні інститути як в українському, так і у міжнародному праві, їх дію, правову суть, висвітлити історико-правові традиції міграційних юридичних інститутів в Україні та інших країнах світу, уточнити та дати визначення основних з цих інститутів; розкрити спрямування державної міграційної політики української держави; здійснити аналіз правового статусу різних категорій мігрантів в Україні; виявити систему і структуру державних органів, які здійснюють державний вплив у міграційній сфері, сформулювати практичні пропозиції, що спрямовані на удосконалення їх організації та діяльності; показати сучасний стан розвитку інституту правової відповідальності у досліджувальній сфері, розробити практичні пропозиції та рекомендації на удосконалення цивільно-правової та адміністративно-правової відповідальності за порушення міграційного правового режиму.

Методологічну та науково-теоретичну основу дослідження складає сучасна соціальна філософія визнання пріоритетності інтересів людини, забезпечення її прав і свобод як основного обовязку держави. В процесі дослідження використовувалася система як загальнофілософських, загальнонаукових, так і спеціальних методів дослідження. Дисертант виходить з єдності соціологічного і гносеологічного аналізу, обєктивності, історизму дослідження.

Серед загальнонаукових методів використовуються: метод системного аналізу, структурно-функціональний, ретроспективно-порівняльний тощо.

Крім цього застосовувалися формально-юридичний метод, історико-правовий, порівняльно-правовий, хронологічний методи.

Комплексний підхід до використання всіх вищезазначених наукових методів дозволили всебічно розглянути інститути національного міграційного права, їх місце і роль в системі правового статусу людини та громадянина в науці конституційного права України.

Джерела та емпіричний матеріал дослідження. Нормативну основу роботи становлять: Конституція України, законодавчі акти України, відомчі нормативні акти, міжнародно-правові документи, законодавство інших держав з питань міграції, яке використовувалося з метою порівняльного аналізу.

Узагальнено відповідні теоретичні та практичні матеріали Організації Обєднаних Націй (ООН) Управління Верховного Комісара у справах біженців ООН, Міжнародної Організації з Міграції, Міжнародної Організації Праці, Ради Європи, Європейського Союзу, дослідження та висновки науки конституційного права України і конституційного права зарубіжних країн, міжнародного публічного права, теоретичні розробки провідних вітчизняних і зарубіжних фахівців.

Вивченню проблеми сприяли також опубліковані в минулому і сучасні праці в галузі права, історії, демографії, філософії, українознавства, соціології, політології. Одночасно взято до теоретичної та практичної уваги західна міграційна наукова думка.

Джерелом практичних узагальнень стала участь дисертанта у підготовці проектів нормативних актів у сфері міграційних правовідносин.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає перш за все у виборі теми дослідження. Воно є на монографічному рівні однією з перших спроб в українській конституційно-правовій науці комплексною розробкою проблем правового регулювання міграційних процесів у період існування суверенної і незалежної України. До цього часу в українській юридичній науці системно та цілісно не було проведено аналізу сучасних правових актів, які врегульовують міграційно-правові відносини, систематизації відповідних юридичних інститутів, зясування способів організації регулювання зазначених процесів на території держави. Крім цього викладаються концептуальні положення відносно загальної стратегії в питаннях удосконалення національного міграційного законодавства.

Автор запропонував ряд теоретичних положень та висновків, які відрізняються певною новизною у досліджуваній сфері, що дозволяє сформулювати та винести на захист такі ідеї та положення: 1) розкриття юридичної природи міграції, класифікації інститутів міграційного права; 2) визначення змісту понять: мігранта як людини, яка з власної волі перетинає державний або адміністративно-територіальний кордони з метою зміни свого місця постійного проживання; іноземця (чужинця) як особи, яка знаходиться (перебуває) на території України, не належать до її громадян і має достатні для держави перебування докази своєї належності до громадянства чи підданства іноземної (чужинської) держави; правовий статус іноземця та особи без громадянства в Україні як сукупності субєктивних прав і юридичних обовязків, що визначені й закріплені Конституцією та законами України; притулок як зумовлена державним суверенітетом здатність використовувати державну територію для поширення власної юрисдикції на іноземця чи особу без громадянства з метою захисту від посягань на їх життя, особистість, свободу з боку держави громадянства (підданства) чи країни попереднього постійного проживання; депортація за національною ознакою - позасудове примусове (недобровільне) переселення народів (націй, національностей, етнічних груп, етнічних спільнот) з місць їх постійного проживання на підставі розпоряджень державних органів або інших, створених для його здійснення, органів колишнього Союзу РСР; правовий статус корінних народів як комплекс прав та обовязків, проголошених і гарантованих державою, що надає корінним народам можливість виступати субєктом правовідносин у різних сферах суспільного життя; 3) системний аналіз правових актів, які врегульовують міграційні правовідносини на предмет їх оцінки відповідним положенням Конституції України і міжнародним договорам; 4) визначення засад української міграційної політики, виходячи з національних інтересів, а також враховуючи фінансові можливості, є орієнтиром для імплементації конкретних міжнародних міграційних норм у внутрішній правопорядок України; 5) висновок про те, що право на свободу пересування й вибір місця проживання належать до тих прав і свобод людини, які зумовлені її природою та не залежать від наявності певного статусу в державі; 6) аналіз особливостей законодавчого закріплення основних прав, свобод і обовязків мігрантів як важливого елемента їх конституційно-правового статусу; 7) твердження про те, що Конституція та Закон України “Про правовий статус іноземців” встановили лише засади правового статусу іноземців та осіб без громадянства.

Крім цього, в Конституції України закладені принципи, які повинні бути розвинуті та конкретизовані у відповідних законах, оскільки правове поле регулювання різноманітних аспектів поведінки іноземців та осіб без громадянства, їхнього правового статусу ще не повністю впорядковане. Національний режим для іноземців та осіб без громадянства означає для них визначені правообмеження, тобто надання їм прав, свобод і обовязків, які не можуть урівняти їх з правовим статусом громадян України. Правовий статус біженців має ряд особливостей, які дозволяють виділити їх в окрему групу із своїм специфічним правовим статусом. Правове регулювання особливостей питання повернення, облаштування, адаптації та інтеграції депортованих народів в українське суспільство, а також щодо прав корінних народів і національних меншин України показало, що воно є явно недостатнім. Необхідним є дослідження діяльності системи державних органів влади щодо забезпечення реалізації конституційно-правового статусу мігрантів. Обгрунтовується необхідність утворення єдиної державної установи, яка б діяла у міграційній сфері. Розроблені конкретні пропозиції і рекомендації з питань удосконалення правового регулювання статусу мігрантів, у тому числі іноземців та осіб без громадянства в Україні, та підвищення ефективності правового механізму його реалізації.

У дисертаційному дослідженні значну увагу приділено питанням розробки наукових рекомендацій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання міграційних правовідносин і відповідних органів державної влади.

Теоретична і практична значущість дослідження полягає в тому, що її положення і висновки дають можливість зясувати наукові основи правового регулювання міграційних процесів, структуру правовідносин, які виникають з приводу застосування відповідних юридичних інститутів, а також на основі вивчення досвіду ряду держав світу використати його в процесі формування як позиції України у відношенні до мігрантів, так і національної законодавчої бази, покликаної регулювати ці процеси.

Зокрема, можна виділити такі сфери застосування результатів дисертаційної роботи:

1) науково-дослідну (зясування характеру і особливостей міграційних правовідносин);

2) правотворчу (в юридичному забезпеченні прав людини, процесу формування демократичної, соціальної, правової держави);

3) правозастосовчу (в діяльності державних органів управління, відповідальних за регулювання міграційних процесів, а також у ході реформування цих органів);

4) науково-освітню (у процесі викладання спецкурсів, підготовки та перепідготовки кадрів тощо);

5) інформаційно-аналітичну (у роботі установ, повязаних з вивченням процесів переміщення фізичних осіб).

Апробація результатів дослідження. Дисертація підготовлена у відділі конституційного законодавства та державного будівництва Інституту законодавства Верховної Ради України, де проведено її обговорення.

В процесі роботи над дисертацією написано та опубліковано 12 наукових статей. Результати дослідження апробовані автором у виступах на науково-практичних конференціях, які відбувалися в Україні: Актуальні проблеми реформування державного управління (Київ, травень 1997 року), Державно-правова реформа в Україні (Київ, листопад 1997 року), Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом (Київ, жовтень 1998 року).

Дисертант приймав безпосередню участь у розробці проекту Державної програми розвитку законодавства до 2000 року, а також таких законопроектів: “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про національні меншини в Україні”; “Про порядок надання притулку іноземцям та особам без громадянства в Україні”; “Про реабілітацію та забезпечення прав осіб з числа національних меншин, що зазнали репресій та були депортовані з території України”; “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про біженців”, а також проекту Постанови Верховної Ради України “Про тлумачення пункту 2 статті 2 Закону України “Про громадянство України” та Концепції державної політики України щодо корінних народів.

Структура дисертації. Специфіка теми, сформульовані мета і завдання дослідження визначили послідовність викладу матеріалу і структуру дисертації. Вона містить у собі вступ, пять розділів, які поділяються на дванадцять підрозділів, висновки, бібліографічні посилання, список використаних джерел (340 найменувань). Обсяг праці складає 180 сторінок, загальний - 231 сторінка.

ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження в сучасний період розбудови української державності, аналізується стан її дослідження у вітчизняній літературі, визначаються предмет та обєкт дослідження, мета і основні завдання, наукова новизна, формулюються ідеї та положення, що виносяться на захист, теоретична й практична цінність роботи, її методологічні, теоретичні і нормативні основи.

Розділ 1 “Теоретичні засади регулювання міграційних процесів в Україні” складається з двох підрозділів “Міграційні процеси як предмет правового регулювання” та “Питання імплементації норм міжнародного права в національне законодавство і міжнародно-правові гарантії захисту прав мігрантів”.

В підрозділі 1.1. розкривається правова природа міграції, дається визначення “мігрант” та класифікація міграції, оскільки загальноприйнятна її класифікація на сьогодні відсутня.

Аналізуючи міграцію як соціальний феномен, дисертант відмічає, що в результаті значних геополітичних змін на просторах колишнього Радянського Союзу, економічної кризи, Україна опинилася віч-на-віч із масовими переміщеннями населення, які умовно можна поділити на дві групи. До першої належать ті, що беруть своє походження в минулому і є наслідком або продовженням міграційних процесів радянського періоду - зокрема, повернення репресованих і депортованих народів на історичну Батьківщину. Друга група складається з тих компонентів, які притаманні сучасним процесам - біженці, виїзд населення у більш розвинуті та багаті країни, в першу чергу висококваліфікованих спеціалістів (“відплив умів”), транзитна, незаконна міграція, приїзд іноземців в Україну на тимчасове або постійне проживання.

Якщо процеси міграції не регулювати за допомогою правового механізму, то це не зупинить її, а тільки сприятиме хаотичному характеру. В цьому сенсі відзначається цінність статті 92 Конституції України, де закріплена норма впорядкування найбільш важливих суспільних відносин, в тому числі міграційних процесів, виключно законами України. А пункт 8 частини другої статті 92 Конституції України вводить поняття міграційного режиму, відмінного від загального, але у вільних та інших спеціальних зонах.

Наголошується, що положення пункту 10 статті 92 Конституції розвивають норми статті 3 Конституції України, які закріплюють один з фундаментальних обовязків держави - утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Право на свободу пересування й вибір місця проживання належать до тих невідємних прав і свобод людини, що зумовлені її природою та не залежать від наявності певного статусу особи в державі.

Автором дослідження робиться висновок, що на доктринальному рівні і на практиці необхідно переосмислити традиційний погляд на мігранта лише як “чужинця” - іноземця чи особу без громадянства. На перший план має виходити не цей статус, закріплений у Конституції та національному законодавстві України, а принцип “людський вимір”, розроблений міжнародним співтовариством, гідність і цінність людської особи.

Оскільки міграційні питання перебувають у “віданні” основних галузей публічного права таких, як конституційне і адміністративне право, то правове регулювання міграції за допомогою конституційного права, є необхідною умовою й засобом реалізації Конституції України. Адміністративне ж право справляє організуючий вплив на міграційні процеси, потреби функціонування і розвитку яких вимагають певного втручання держави за допомогою відповідних правових важелів.

Дисертант також приділяє увагу юридичним інститутам міграційного законодавства. Підкреслюється, що визначення цих інститутів юридичних взаємовідносин, конкретизація багато в чому їх дії являє собою певну методологічну основу розвитку і вдосконалення системи міграційного законодавства. Це, зокрема, призведе до появи нового правового напряму наукових досліджень, а також учбової дисципліни в системі юридичної освіти.

Обгрунтовується доцільність систематизацї міграційного законодавства шляхом розробки і прийняття Міграційного кодексу України, що розглядається як один із засобів забезпечення реалізації основоположного принципу Конституції України - визнання людини, її прав і свобод найвищою соціальною цінністю.

Підрозділ 1.2. присвячений дослідженню міжнародної правосвідомості та права стосовно прав мігрантів з метою зясування міри впливу міжнародного міграційного права на національне законодавство України.

Розділ II “Місце інституту громадянства у правовому регулюванні міграційних процесів” нараховує два підрозділи. В цьому розділі автор досліджує громадянство як правовий інститут, який за словами відомого американського юриста Ерла Уорена: “є основним правом людини, бо воно є не що інше, як право мати права”. Оскільки міграція органічно поєднана з набуттям громадянства і виступає важливим чинником виконання міграційних законів, робиться висновок, що законодавче врегулювання механізму реалізації людини права на громадянство в цілому сприятливо позначилося на правовому регулюванні міграційних процесів в Україні.

Підрозділ 2.1. “Історико-правові традиції інституту громадянства: ідеологія становлення та тенденції розвитку” присвячений зародженню та генезису інституту громадянства. Розглядаються норми звичаєвого права, Закони Хаммурапі, період грецької й римської історії, де інститут громадянства зі своїми особливостями вперше зявився у повному значенні цього поняття, європейське Середньовіччя, яке може трактуватися як крок назад порівняно з античним розумінням громадянина, оскільки стрижнем суспільного життя стає постать підданого, послуги якого забезпечують владу над залежними від нього. Перемога буржуазних революцій (Декларація незалежності США чи Велика французька революція з її Декларацією прав людини і громадянина, у яких концентровано матеріалізовувалися прогресивні політико-юридичні ідеї) показала перевагу міського громадянського менталітету над феодальним.

Досліджено і правотворчу діяльність у сфері громадянства всіх українських держав першої половини ХХ століття, правонаступництво законодавства про громадянство України.

Підрозділ 2.2. “Сутність та проблеми громадянства у звязку з міграційними процесами в Україні” досліджується поняття та сутність громадянства як стійкого правового звязку між громадянами України і Українською державою, проблеми та суперечності правозастосування. Завдяки тому, що особа є громадянином України, вона в повному обсязі володіє комплексом прав, свобод і обовязків, оскільки Український народ є єдиним джерелом влади.

Розділ III “Проблеми вдосконалення правового статусу іноземців та осіб без громадянства внаслідок розвитку міграційних процесів” охоплює три підрозділи і є найбільшим за своїм обсягом. У цьому розділі розглядаються загальнотеоретичні питання, повязані з використанням в законодавстві та юридичній літературі правових категорій “правовий статус”, “іноземець” і “особа без громадянства”, обгрунтовується, виходячи з Конституції України, їх визначення, ретроспективно дається світовий і український зокрема історичний екскурс щодо проблеми регулювання правового статусу іноземця в країні перебування, вивчається загальний правовий режим іноземців та осіб без громадянства в Україні, особливості правового статусу їх окремих категорій та юридичні підстави зміни цього статусу.

Кожен із підрозділів: “Правовий статус іноземців та осіб без громадянства і юридичні підстави його зміни”, “Загальний порядок вїзду іноземців в Україну, виїзду з України та перебування на її території”, “Юридична відповідальність іноземців та осіб без громадянства” за викладом матеріалу спрямований на обгрунтування висновків:

правовий статус іноземців та осіб без громадянства - це частина загального правового становища особи в суспільстві, прав, свобод та обовязків людини і громадянина, що надзвичайно важливо у звязку з розвитком світових міграційних процесів.

нова правова система, встановлена Конституцією України, стає реальною базою подальшого вдосконалення державно-правового статусу особи, включаючи мігрантів, що в свою чергу має принципове значення для зміцнення демократії, гарантування конституційних прав і свобод людини.

Конституція та закони України закріплюють правовий режим іноземців та осіб без громадянства в Україні в основному як національний, але з окремими особливостями його застосування до різних категорій цих осіб.

У роботі звертається увага на особливості викладу положень статті 26 Конституції України, які встановлюють, що іноземці та особи без громадянства практично ніколи повністю не прирівнюються у своїх правах і обовязках до громадян України, тобто зміст їх правового статусу є дещо меншим. Подібність статусу громадян, іноземців та осіб без громадянства полягає перш за все у відношенні до природних прав людини, а що стосується політичних прав, то в силу дуалізму сучасного суспільства, яке одночасно виступає як громадянське і політично зорганізоване, конституційно визначена нерівність між ними зберігається. Схожі обмеження в повній мірі відповідають міжнародному праву та існуючій світовій практиці. мігрант громадянство статус іноземець

І, нарешті, розглядаються питання юридичної відповідальності іноземців та осіб без громадянства, які підлягають юрисдикції України, і відповідають за правопорушення нарівні з громадянами України, за виключенням тих осіб, що захищені привілеями та імунітетами.

Розділ VI “Особливості правового статусу біженців і депортованих народів”, який має два підрозділи, зачіпає правове регулювання статусу біженців в Україні та проблеми реалізації законодавства про біженців, а також нормативно-правову базу повернення, облаштування, адаптації та інтеграції депортованих народів в українське суспільство.

Конституційно-правовий статус біженців у багатьох випадках аналогічний правовому статусу іноземців. Разом з тим, він має ряд істотних особливостей, які дозволяють виділити біженців в окрему групу зі своїм специфічним правовим статусом.

Біженці, на відміну від іноземців, не користуються захистом держави, громадянами (підданими) вони є, і не повязані з державою свого громадянства (підданства) будь-якими зобовязаннями, бодай формально і вважаються її громадянами (підданими). До того ж, у відповідності з міжнародно-правовими нормами біженці не підлягають видачі тій державі, де вони можуть переслідуватися, оскільки тоді втрачається сам зміст права притулку. Крім цього, відповідно до Закону України “Про біженців” держава надає біженцям матеріальну, фінансову допомогу.

Процес повернення депортованих народів до України, який породив для держави складні суспільно-політичні, юридичні, моральні й практичні проблеми, є явищем унікальним у світовій історії. Труднощі розвязання проблеми повернення депортованих народів насамперед полягають у тому, що депортація цих народів відбулася в межах території колишнього Союзу РСР, а їх повернення повязане з перетинанням державних кордонів.

Суттєвим надбанням в юридичному визнанні проблеми депортованих народів як проблеми державної ваги стало закріплення на конституційному рівні поняття “депортовані народи”. Вперше на найвищому рівні зафіксовано існування в Україні поряд з національними меншинами корінних народів (статті 11, 119 Конституції України) та їхні права віднесено до найважливіших питань суспільних відносин, які мають визначатися виключно законодавчим регулюванням (пункт 3 частини першої статті 92 Конституції України). Але ще досі не закріплено в правових актах національного і міжнародного рівня чіткого визначення юридичного змісту поняття “корінний народ”, як субєкта правовідносин. Це не дає змоги розробляти й приймати відповідні правові норми.

Законодавство України прирівняло депортовані народи до національних меншин (стаття 10 Закону України “Про національні меншини в Україні”).

Важливим чинником, що сприятиме подальшому вирішенню проблеми, має бути прийняття відповідно до Конституції України законів щодо забезпечення прав таких окремих складових суспільства як корінні народи та національні меншини.

Неповнота відповідної нормативно-правової бази відчутно позначається на політичному й економічному житті держави, особливо на соціальній інфраструктурі, яка заздалегідь не підготовлена до додаткових навантажень, зумовлює соціальну напруженість і суспільну дисгармонію.

Розділ V “Організаційно-правові форми управління міграційними процесами” присвячено державним органам, під юрисдикцією яких знаходиться управління міграційними процесами.

Пропонуються шляхи реформування цих органів з метою створення збалансованого державного механізму регулювання міграційних процесів, який має забезпечити вільний виїзд і вільне повернення в Україну громадян України, що гарантується Конституцією України, забезпечення прав іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, диференційний підхід до різних категорій мігрантів, виходячи з національних інтересів та законодавства країни, а також із міжнародних зобовязань України.

Проведений структурно-функціональний аналіз діяльності державних органів, які здійснюють управління в сфері міграції та характеризують субєкт державного управління, дозволяє зробити такі висновки:

1. Державні органи влади відповідно до повноважень, визначених Конституцією і законами України та відповідними підзаконними нормативно-правовими актами, на певному рівні забезпечують управління міграційними процесами.

2. За роки існування суверенної Української держави не тільки не вдалося досягти такого рівня правового регулювання, який би достатньою мірою задовольнив потреби динамічного розвитку міграційних процесів, але й до цього часу не вироблено чіткого системного підходу у вирішенні всіх міграційних проблем.

3. У структурному відношенні субєкти державного управління процесами міграції нечітко визначені.

4. Зміст функцій і компетенції спеціальних органів, які покликані здійснювати державне управління у досліджувальній сфері, потребують суттєвого уточнення, розширення та координації, бо в існуючому вигляді вони не можуть забезпечити відповідне комплексне управління.

Однією з основних причин недостатньої ефективності державного впливу на міграційну сферу є неповнота правового регулювання і відсутність єдиного державного механізму, який би охоплював всі стадії реалізації державної міграційної політики. Поліпшення вказаного механізму повинно здійснюватись при врахуванні таких факторів, як: рівень розвитку ринкових відносин; недосконалість міграційного законодавства та механізму його реалізації; зростання правопорушень у даній сфері; відсутність координації діяльності органів законодавчої, виконавчої та судової влади в міграційній сфері; необхідність взаємодії на регіональному рівні, зокрема, з державами СНД і Європейського Союзу.

І, як висновок, пропонується на базі Державного комітету України у справах національностей та міграції утворити функціональний орган державного управління - Державну міграційна службу України з вертикаллю підпорядкованих їй місцевих органів міграційної служби. Вона не лише координуватиме діяльність з питань міграції інших органів виконавчої влади, а й матиме весь необхідний для ефективної роботи комплекс гуманітарних повноважень, визначених законом. Оперативно - розшукові функцій та інші, повязані з ними, залишаються за відповідними органами виконавчої влади.

Проте утворення такої єдиної державної установи, яка б діяла у міграційній сфері, розглядається як довгострокова мета через скрутне фінансове забезпечення. Має бути поетапне вирішення цього питання. Спочатку знову відтворений Департамент міграції, а точніше Департамент міграційної служби, при Державному комітеті України у справах національностей та міграції з повноваженнями на реалізацію міграційної політики, опрацюванню проблем, повязаних з наданням притулку та статусу біженців, дозволів на імміграцію, а також трудовою міграцією. З часом, коли дозволить Державний бюджет України, Департамент уособлюватиме Державну міграційну службу України.

Питаннями репатріації та інтеграції в українське суспільство депортованих осіб могло займатися спеціальне Бюро репатріації, яке безпосередньо підпорядковувалося б Кабінету Міністрів України.

Українською діаспорою переймалось би Міністерство закордонних справ України, національними меншинами за умов внесення змін у Закон України “Про національні меншини України” - Міністерство культури та мистецтв України або ж Міністерство освіти України. В США, наприклад, проблемами розвязання конфліктних ситуацій на національно-етнічному грунті займається Служба стосунків громад Міністерства юстиції.

За нинішніх умов задля допомоги добровільній репатріації вихідців з України, між іншими й депортованих, захисту українських трудящих-мігрантів, розвитку міжнародного співробітництва в складі консульських і дипломатичних представництв України вбачається раціональним уведення посади секретарів або радників з міграційних питань. Вони змогли б вивчати ситуацію, прогнозувати міграційні процеси між Україною та країнами їхнього перебування.

У Висновках вміщені основні положення й результати проведеного наукового дослідження, підведені загальні його підсумки, сформульовані підходи щодо державного впливу на міграційні процеси та юридичні засоби його забезпечення.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Питання імплементації норм міжнародного права в національне законодавство України і міжнародно-правові гарантії захисту прав мігрантів //Законодавство України та міжнародне право (проблеми гармонізації). Збірник наукових праць. Випуск 4. - К.: Інститут з-ва Верховної Ради України, 1998. - C. 42-53. [у співавторстві з професором Тихоновою Є.А.]

2. До питання становлення інституту громадянства //Проблеми державно-правової реформи в Україні. Збірник наукових праць. Випуск 3. - К.: Інститут з-ва Верховної Ради України, 1997. - С. 238-245.

3. До питання законодавчого регулювання міграційних процесів в Україні. //Конституція України - основа подальшого розвитку законодавства. Збірник наукових праць. Випуск 2. - К.: Інститут з-ва Верховної Ради України, 1997. - С. 298-306.

4. Питання вдосконалення порядку нормативно-правового регулювання міграційних процесів в Україні. //Державно-правова реформа в Україні. Матеріали науково-практичної конференції. - К.: Інститут з-ва Верховної Ради України, 1997. - С. 188-190.

5. Про вдосконалення державного управління у сфері міграції. //Право України. - 1998. - № 4.

6. Імплементація міграційних норм міжнародного права в національне законодавство України. //Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом. Матеріали науково-практичної конференції. - К.: Інститут з-ва Верховної Ради України, 1998. - C. 230-233

7. Громадянство ефективне (принцип). //Міграційні процеси в сучасному світі: світовий, регіональний та національний виміри: (Понятійний апарат, концептуальні підходи, теорія та практика): Енциклопедія /Упоряд. Римаренко Ю.І.; За ред. Римаренка Ю. - К.: Довіра, 1998. - С. 106-107.

8. Право притулку (висновки). //Міграційні процеси в сучасному світі: світовий, регіональний та національний виміри: (Понятійний апарат, концептуальні підходи, теорія та практика): Енциклопедія /Упоряд. Римаренко Ю.І.; За ред. Римаренка Ю. - К.: Довіра, 1998. - С. 170.

9. Закон “Про громадянство України”. //Міграційні процеси в сучасному світі: світовий, регіональний та національний виміри: (Понятійний апарат, концептуальні підходи, теорія та практика): Енциклопедія /Упоряд. Римаренко Ю.І.; За ред. Римаренка Ю. - К.: Довіра, 1998. - С. 804-805.

10. Міграційна служба (адміністративні структури). //Міграційні процеси в сучасному світі: світовий, регіональний та національний виміри: (Понятійний апарат, концептуальні підходи, теорія та практика): Енциклопедія /Упоряд. Римаренко Ю.І.; За ред. Римаренка Ю. - К.: Довіра, 1998. - С. 137.

11. Особа без громадянства. //Міграційні процеси в сучасному світі: світовий, регіональний та національний виміри: (Понятійний апарат, концептуальні підходи, теорія та практика): Енциклопедія /Упоряд. Римаренко Ю.І.; За ред. Римаренка Ю. - К.: Довіра, 1998. - С. 164.

12. Підданство. //Міграційні процеси в сучасному світі: світовий, регіональний та національний виміри: (Понятійний апарат, концептуальні підходи, теорія та практика): Енциклопедія /Упоряд. Римаренко Ю.І.; За ред. Римаренка Ю. - К.: Довіра, 1998. - С. 166.

АНОТАЦІЇ

Чехович С.Б. Правове регулювання міграційних процесів в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02. - конституційне право. - Інститут законодавства Верховної Ради України, Київ, 1998.

Дисертація присвячена питанням правового регулювання міграційних процесів в Україні. В роботі аналізуються поняття “мігрант”, “іноземець”, “правовий статус іноземця та особи без громадянства в Україні”, “притулок”, “депортація за національною ознакою”, “правовий статус корінних народів”, суть та правова природа міграції, дається її класифікація, робиться комплексне дослідження правових актів, які врегульовують міграційні правовідносини. Розглядається система державних органів влади щодо забезпечення реалізації конституційно-правового статусу мігрантів, пропонуються конкретні пропозиції і рекомендації з питань удосконалення правового регулювання правового статусу мігрантів, у тому числі іноземців та осіб без громадянства в Україні, та підвищення ефективності механізму його реалізації.

Ключові слова: біженці, депортовані народи, іноземці, громадянство, корінні народи, міграція, національні меншини, особи без громадянства, правовий статус людини і громадянина, притулок.

Чехович С.Б. Правовое регулирование миграционных процессов в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02. - конституционное право. - Институт законодательства Верховной Рады Украины, Киев, 1998.

Диссертация посвящена вопросам правового регулирования миграционных процессов в Украине. В работе анализируются понятия “мигрант”, “иностранец”, “правовой статус иностранцев и лиц без гражданства в Украине”, “убежище”, “депортация по национальному признаку”, “правовой статус коренных народов”, сущность и правовая природа миграции, дается её классификация, осуществляется комплексное исследование правовых актов, регулирующих миграционные правоотношения. Рассматривается система государственных органов власти по обеспечению реализации конституционно-правового статуса мигрантов, предлагаются конкретные предложения и рекомендации по совершенствованию правового регулирования правового статуса мигрантов, в том числе иностранцев и лиц без гражданства в Украине, а также повышение эффективности механизма его реализации.

Ключевые слова: беженцы, депортированные народы, иностранцы, гражданство, коренные народы, миграция, национальные меньшинства, лица без гражданства (апатриды), правовой статус человека и гражданина, убежище.

Chekhovich S.B.Legal management of migration processes in Ukraine. - Manuscript.

Thesis for the Law PhD scientific degree, the speciality 12.00.02.- constitutional law. - The Institute of Legislation of the Supreme Council of Ukraine, Kyiv, 1998.

The dissertation is devoted to issues of legal management of migration processes in Ukraine. The work analyzes definitions: “migrant”, “foreigner”, “legal status of a foreigner and a person without citizenship in Ukraine”, “asylum”, “deportation on national signs”, “legal status of indigenous peoples”, essence and legal nature of migration, classifies it, comprehensively studies legal acts, that regulate migration relations. It highlights the system of state authorities that ensure realization of constitutional-legal status of migrants, offers detailed proposals and recommendations for improvement of the legal management of legal status of migrants, including foreigners and persons without citizenship in Ukraine, as well as for increasing efficiency of their implementation mechanism.

Key words: asylum, citizenship, deported peoples, foreigners, indigenous peoples, legal status of a person and citizen, migration, national minorities, persons without citizenship, refugees.

Размещено на Allbest.ru