Поняття і значення перегляду судових рішень Верховним Судом України

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ І.І. МЕЧНИКОВА ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА, КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ТА КРИМІНАЛІСТИКИ

Курсова робота з кримінального процесу на тему:

«Поняття і значення перегляду судових рішень Верховним Судом України»

Студентки 3 курсу, 4 групи

денної форми навчання Россікової Юлії

Науковий керівник:

доц. Миколенко О.М.

Одеса 2012



Зміст

Вступ

Глава 1. Верховний Суд України у системі судів: повноваження, склад

Глава 2. Порядок перегляду судових рішень Верховним Судом України

2.1 Підстави оскарження судових рішень

2.2 Вимоги до заяви про перегляд судових рішень

2.3 Порядок розгляду справи Верховним Судом України

2.4 Рішення, які приймає Верховний Суд України за поданою заявою

Висновок



Вступ

Верховний Суд України -- є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції.

Діяльність Верховного Суду України регулюється Законом України «Про судоустрій України та статус суддів».

Верховний Суд України переглядає судові рішення у кримінальних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених Кримінально - Процесуальним Кодексом України.

Актуальність обраної теми визначена тим, що Верховний Суд України є гарантом щодо забезпечення однакового застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції. Він переглядає судові рішення та здійснює правосуддя. Однак, чи дійсно він має достатньо повноважень щодо реалізації своїх основних функцій, та чи врегульовано це на належному рівні?

Як відомо, від національного законодавства та судової системи залежить доля українських громадян. Отже, в умовах спрямованості на Європейське законодавство, обрана мною тема, особливо потребує проведення дослідження та аналізу.

Мета даної курсової роботи:

Дослідженні специфіки перегляду судових рішень Верховним Судом України;

Виявленні основних проблем у цій галузі та шляхів їх вирішення.

Завдання:

Дослідження Верховного Суду України

Дослідження порядку перегляду судових рішень у кримінальних справах.



Глава 1. Верховний Суд України у системі судів: повноваження, склад

У ст. 125 Конституції України визначено, що найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України[1]. ЗУ «Про Судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. передбачає окрему главу - Глава 5, яка регламентує повноваження, склад та діяльність Верховного Суду України[2].

Місце і роль Верховного Суду України в системі судів визначається покладеними на нього обов'язками. Насамперед, це забезпечення однакового застосування законодавства судами загальної юрисдикції.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про Судоустрій і статус суддів» Верховний Суд:

1. Переглядає справи з підстав неоднакового застосуваннясудами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку передбаченому процесуальним законом;

2. Переглядає справи у разі встановлення міжнародною судовою

установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною

міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом;

3. Надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в

яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або

іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України

письмове подання про неможливість виконання Президентом України

своїх повноважень за станом здоров'я;

4. Звертається до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Верховний Суд України складається з обраних до нього Верховною Радою України сорока вісьми суддів, з числа яких обирається Голова Верховного Суду України, Перший заступник Голови Верховного Суду України та ще чотири заступники.

Розгляд та перегляд справ, віднесених законом до підсудності Верховного Суду України, відбувається в судових палатах. Верховний Суд України є остаточною судовою інстанцією в усіх справах, розглянутих судами загальної юрисдикції. Кількість справ і матеріалів, розглянутих Верховним Судом України, постійно збільшується.

У складі Верховного Суду України діють:

Судова палата в адміністративних справах;

Судова палата у господарських справах;

Судова палата у кримінальних справах;

Судова палата у цивільних справах.

Відповідно до ст. 441 Закону «Про судоустрій та статус суддів» судові палати Верховного Суду України:

здійснюють судочинство у справах у порядку, встановленому процесуальним законом;

аналізують судову статистику та вивчають судову практику;

здійснюють інші повноваження, передбачені законом.

До складу судової палати входять судді відповідної спеціалізованої юрисдикції (цивільної, господарської, кримінальної, адміністративної). Їх персональний склад визначається Пленумом Верховного Суду України за пропозицією суддів Верховного Суду України. Палату очолює заступник Голови Верховного Суду України, який одночасно є секретарем судової палати. Секретар судової палати має заступника, який виконує доручення секретаря судової палати щодо організації діяльності судової палати, а також виконує обов'язки секретаря судової палати у разі його відсутності[3].

Також у Верховному Суді України діють:

Президія Верховного Суду України для вирішення внутрішніх організаційних питань діяльності Верховного Суду України;

Пленум Верховного Суду України для вирішення питань, визначених Конституцією України та Закону «Про судоустрій та статус суддів України»;

Науково-консультативна рада, яку утворюють з числа висококваліфікованих фахівців у галузі права для розроблення науково-обґрунтованих рекомендацій з принципових питань судової практики, попереднього розгляду проектів постанов Верховного Суду України щодо роз'яснення законодавства, надання висновків стосовно проектів законодавчих актів та з інших питань діяльності Верховного Суду України, підготовка яких потребує наукового забезпечення;

Офіційний друкований орган, в якому публікуються матеріали судової практики Верховного Суду України та інших судів загальної юрисдикції, матеріали з питань організації діяльності судів загальної юрисдикції та інші матеріали. Він видає «Вісник Верховного Суду України», «Рішення Верховного Суду України», «Постанови Пленуму Верховного Суду України», «Бібліотеку судді».

Організаційно-методичне та інформаційне забезпечення діяльності Верховного Суду України здійснює апарат Верховного Суду України, численність і структуру якого затверджує Президія Верховного Суду України за поданням Голови Верховного Суду України. До складу апарату Верховного Суду України входять:

управління забезпечення діяльності Судової палати у цивільних справах, управління забезпечення діяльності Судової палати у кримінальних справах;

управління забезпечення діяльності Судової палати у господарських справах;

управління забезпечення діяльності Судової палати в адміністративних справах, відділ забезпечення Військової судової колегії;

управління законодавчого забезпечення; управління узагальнення судової практики;

управління міжнародно-правового співробітництва;

фінансово-економічне управління;

управління кадрового забезпечення, відділ прийому громадян і попереднього розгляду їх звернень, та інші управління та структурні підрозділи, які забезпечують діяльність Верховного Суду України.

Положення про апарат затверджує Голова Верховного Суду України за погодженням з Президією Верховного Суду України. При Верховному Суді України діє бібліотека, яка забезпечує необхідними нормативно-правовими актами, спеціальною літературою й матеріалами судової практики оперативний склад Верховного Суду України. Всі матеріали, пов'язані з діяльністю Верховного Суду України, зберігаються в архіві Верховного Суду України[4].

Єдині основні правила організації та ведення діловодства у Верховному Суді України встановлює Інструкція з діловодства у Верховному Суді України.

Верховний Суд України є юридичною особою, має печатку з зображенням Державного герба України й своїм найменуванням.

Як вже зазначалося, відповідно до ст.125 Конституції України Верховний Суд - це найвищий судовий орган в системі судів загальної юрисдикції. Але у юридичній практиці існують й інші думки з цього приводу.

13 березня 2012 у ВСУ на засіданні круглого столу, розглядалося питання про роль і місце Верховного Суду України в системі судів загальної юрисдикції. Так, конституційне визначення статусу Верховного Суду як найвищої судової інстанції в системі судів загальної юрисдикції означає, що його роль в судовій системі повинна бути фундаментальною, а його рішення і правові позиції - визначальними при розвитку судочинства в Україні. Як відомо, 07.07.2010 Верховна Рада Україна прийняла Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI (далі - Закон). На думку Голови Верховного Суду України Петра Пилипчука, практика застосування цього Закону показала, що вміст багатьох його норм важко однозначно витлумачити і практично застосувати. Пакет питань судочинства, судоустрою і статусу суддів законом не врегульовано, що ускладнює виконання окремих його положень. Крім того, деякі норми Закону не в повній мірі відповідають європейським стандартам в сфері здійснення правосуддя. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним судом України" від 20.10.2011 були внесені деякі зміни до законів і процесуальних кодексів. Однак і цей нормативно-правовий акт не вирішує всі проблеми в частині підвищення статусу та відновлення функцій ВСУ, а лише частково розширює його повноваження і уточнює порядок та процедури розгляду справ[5].

Член-кореспондент НАПрН Україна, суддя КСУ у відставці Микола Козюбра вважає, що з прийняттям Закону «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд втратив не тільки статус вищого органу в системі судів загальної юрисдикції, а й статус органу правосуддя в цілому. "У всіх розвинених європейських країнах Верховний Суд розглядає справи в касаційному порядку. Тому, позбавивши права на розгляд справ в порядку касації, говорити про те, що ВСУ є найвищим органом в системі судів загальної юрисдикції України, нонсенс. Без повернення всіх функцій касаційного характеру він ніколи не буде відповідати цій формулі ", - упевнений пан Козюбра. У свою чергу, академік НАПрН Україні Наталя Кузнєцова вважає, що "той експеримент, в який кинули всю судову систему, навряд чи можна назвати вдалим". "У ВСУ відняли можливість на підставі узагальнення і формування єдиної практики приймати постанови пленуму. Натомість дали якийсь ерзац, який не можна навіть назвати судовим прецедентом, оскільки він не є таким. Це формування єдиної правової позиції - виключно акт тлумачення норми, яка неодноразово застосовується. Тому не доводиться говорити, що сьогодні навіть при тих змінах, які відбулися, Верховний Суд України може прийняти якесь абсолютно нове рішення ", - вважає Н. Кузнецова.

Заступник голови ВСУ, Анатолій Ярема вважає, що в арсеналі Верховного Суду мають бути дієві інструменти, що дозволяють оперативно і ефективно впливати на правозастосовчу діяльність судів з метою забезпечення однакового застосування норм законодавства. За словами пана Яреми, такі додаткові повноваження потрібні "не ВСУ, а громадянам, щоб забезпечити захист їх прав і свобод". Таким чином, на думку експертів, недосконалість українського законодавства в частині повноважень Верховного Суду призводить до того, що сьогодні ЗСУ може реагувати тільки на ті помилки, які були допущені вищих спецсудів, не маючи можливості виправляти помилки, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, з причини неможливості перевірки рішень цих судів[6].

Слід зазначити, що 22 лютого 2012 Комітет ВР з питань правосуддя рекомендував до прийняття у першому читанні законопроект № 10076 "Про внесення змін до Закону України" Про судоустрій і статус суддів "щодо удосконалення окремих положень діяльності ЗСУ". Зокрема, законопроектом передбачається відновлення права ВСУ надавати судам рекомендаційні роз'яснення на основі узагальнення судової практики і аналізу судової статистики, а також, що важливо, повноважень щодо визнання недійсними (повністю або частково) роз'яснень пленумів вищих спецсудів, якщо вони суперечать роз'ясненнями ВСУ або законодавством[7].



Глава 2. Порядок перегляду судових рішень Верховним Судом України

Відповідно до статті 40011 Кримінально - Процесуального Кодексу України Верховний Суд України переглядає судові рішення у кримінальних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених КПК.

2.1 Підстави оскарження судових рішень

Відповідно до ст. 400-12 КПК України підставами для перегляду судових рішень Верховним Судом України, що набрали законної сили, є:

1. Неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень;

2. Встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Слід зазначити ,що перегляд судових рішень на підставі, передбаченій пунктом 2, з метою застосувати закон про більш тяжкий злочин, збільшити обсяг обвинувачення чи з інших підстав погіршити становище засудженого, а також виправдувального вироку, ухвали чи постанови про закриття справи не допускається[8].

У ст.. 400-13 закріплено перелік осіб, які мають право на звернення до Верховного Суду України про перегляд судових рішень.

Отже, особи, коло яких визначено у статті 384 Кримінально Процесуального Кодексу, вправіподати заяву про перегляд судового рішення на підставі, передбаченій пунктом 1 частини першої статті 400-12 КПК, після його перегляду в касаційному порядку.

Заяву про перегляд судового рішення в разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, вправі

подати особа, на користь якої постановлено рішення міжнародною

судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.

Необхідно зазначити, що не може бути подана заява про перегляд ухвал суду касаційноїінстанції, які не перешкоджають провадженню у справі. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до заяви про перегляд судового рішення, ухваленого за наслідками касаційного провадження[9].

2.2 Вимоги до заяви про перегляд судових рішень

Заява про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, відповідно до частини першої статті 40013 КПК може бути подана після його перегляду в касаційному порядку. Таку заяву можуть подати особи, коло яких изначеного у статті 384 КПК:

1) засудженим, його законним представником і захисником - у частині, що стосується інтересів засудженого;

2) виправданим, його законним представником і захисником - у частині мотивів і підстав виправдання;

3) законним представником, захисником неповнолітнього та самим неповнолітнім, щодо якого застосовано примусовий захід виховного характеру, - у частині, що стосується інтересів неповнолітнього;

4) законним представником та захисником особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусового заходу медичного характеру;

5) обвинуваченим, щодо якого справу закрито, його законним представником і захисником - у частині мотивів і підстав закриття справи;

6) цивільним відповідачем або його представником - у частині, що стосується вирішення позову;

7) потерпілим і його представником - у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції;

8) цивільним позивачем або його представником - у частині, що стосується вирішення позову;

9) особою, щодо якої винесено окрему ухвалу (постанову) суду;

10) особами, які в судовому порядку оскаржили постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, за винятком випадків, встановлених законом, - у частині мотивів і підстав відмови в порушенні кримінальної справи.

Заява про перегляд судового рішення з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, передбачених пунктом 2 частини першої статті 40012 КПК, може бути подана протягом одного місяця від дня, коли особі, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, стало відомо про набуття цим рішенням статусу остаточного.Заява про перегляд судового рішення на підставі, передбаченій пунктом 1 частини першої статті 40012 КПК, подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, відносно якого заявлено клопотання про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 40012 КПК, якщо воно ухвалено пізніше.Перегляд виправдувального вироку, ухвали чи постанови про закриття справи, інших судових рішень з метою погіршити становище засудженого, на підставі, передбаченій пунктом 1 частини першої статті 40012 КПК, допускається лише протягом установлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, але не пізніше одного року з дня постановлення такого судового рішення.Відбуття покарання або смерть засудженого не є перешкодою для перегляду справи в інтересах його реабілітації.

Заява про перегляд судового рішення Верховним Судом України подається у письмовій формі. Заява підписується особою, яка її подає. До заяви додається оформлений належним чином документ, що підтверджує повноваження особи, яка її подає, відповідно до вимог КПК.

У відповідності до частини другої статті 40015 КПК у заяві про перегляд судового рішення зазначаються:

1. Найменування суду, до якого подається заява;

2. Особа, яка подає заяву, а також її поштова адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;

3. Конкретні різні за змістом судові рішення, в яких має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, якщо заява подана на підставі, передбаченій пунктом 1 частини першої статті 40012 КПК;

4. Оґрунтування необхідності перегляду судових рішень у зв'язку з ухваленням рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, якщо заява подана на підставі, передбаченій пунктом 2 частини першої статті 40012 КПК;

5. Вимоги особи, яка подає заяву;

6. В разі необхідності - клопотання;

7. Перелік матеріалів, які додаються.

Заява подається до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ. До заяви додаються наступні відомості:

- копії заяви відповідно до кількості учасників процесу (за винятком випадку, коли заява подається особою, яка тримається під вартою);

- копії судових рішень, про перегляд яких подано заяву;

- копії різних за змістом судових рішень, в яких має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, якщо заява про перегляд судових рішень подається на підставі, передбаченій пунктом 1 частини першої статті 400-12 КПК;

- копія рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, якщо заява про перегляд судових рішень подається на підставі, передбаченій пунктом 2 частини першої статті 40012 КПК

Заява про перегляд судового рішення, яка надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, реєструється в день її надходження та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу. Він у свою чергу здійснює перевірку відповідності заяви встановленим вимогам - протягом трьох днів. У разі якщо заяву подано без додержання вимог, передбачених Кримінально-Процесуальним Кодексом та ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», заявник письмово повідомляється про недоліки заяви та строк, протягом якого він зобов'язаний їх усунути[10].Якщо заявник усунув недоліки заяви в установлений строк, вона вважається поданою у день первинного її подання до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.Заява повертається заявнику у разі, якщо:

1) Заявник не усунув її недоліки протягом установленого строку;2) Заяву подано особою, яка не наділена правом на подання такої заяви;

3) Заяву подано від імені особи, яка не має відповідних повноважень;

4) Є ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про відмову у допуску справи до провадження за наслідками її розгляду, прийнята з аналогічних підстав.

Повернення заяви з підстав, зазначених вище, не перешкоджає повторному зверненню у разі належного оформлення заяви або з інших підстав, ніж ті, які були предметом розгляду.

Вирішення питання про допуск справи до провадження здійснюється колегією у складі п'яти суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, яка формується без участі суддів, що прийняли рішення, яке оскаржується[11].

Про допуск справи до провадження або відмову в такому допуску Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом п'ятнадцяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу. Ухвала постановляється в нарадчій кімнаті з додержанням вимог, передбачених статтями 322 і 325 цього Кодексу, без виклику осіб, які беруть участь у справі. Ухвала про допуск справи до провадження або про відмову в такому допуску має бути мотивованою.

Ухвала про допуск справи до провадження разом із заявою про перегляд судового рішення та доданими до неї документами надсилається до Верховного Суду України протягом п'яти днів з дня її постановлення. Копія ухвали про допуск справи надсилається разом із копією заяви особам, визначеним у статті 384 цього Кодексу, а в разі відмови у допуску - особі, яка подала заяву.

Ухвала про допуск справи до провадження разом із заявою про перегляд судового рішення та доданими до неї документами реєструється у день її надходження та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу, визначеному автоматизованою системою документообігу суду. Суддя-доповідач протягом трьох днів постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі та надсилає її копії особам, які беруть участь у справі.

Суддя-доповідач протягом п'ятнадцяти днів з дня відкриття провадження здійснює підготовку справи до розгляду Верховним Судом України:

1) виносить ухвалу про витребування матеріалів справи та направляє її до відповідного суду;

2) визначає порядок розгляду справи (у відкритому або закритому судовому засіданні у випадках, установлених цим Кодексом);

3) доручає відповідним фахівцям науково-консультативної ради при Верховному Суді України підготувати науковий висновок щодо норми кримінального закону, яка неоднаково застосована судом касаційної інстанції щодо подібних суспільно небезпечних діянь;

4) визначає органи державної влади, представники яких можуть дати в суді пояснення, які будуть корисні для вирішення справи, та дає розпорядження про їх виклик до суду;

5) здійснює інші заходи, необхідні для вирішення питання про усунення розбіжностей у застосуванні норми матеріального права.

За результатами проведення підготовчих дій суддя-доповідач готує доповідь та постановляє ухвалу про закінчення підготовки та призначення справи до розгляду Верховним Судом України[12].

2.3 Порядок розгляду справи Верховним Судом України

Справа розглядається Верховним Судом України на його засіданні. Засідання Верховного Суду України є повноважним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від складу Верховного Суду України, визначеного законом. У засіданні бере участь Генеральний прокурор України або його заступник.

Відкриття судового засідання, роз'яснення його учасникам прав та обов'язків, оголошення складу суду і роз'яснення права відводу здійснюються за правилами глави 25 розділу III Кримінально Процесуального Кодексу.

Після проведення процесуальних дій та розгляду клопотань осіб, які беруть участьу справі, суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі про зміст вимог, викладених у заяві, яка надійшла до Верховного Суду

України, та результати проведених ним підготовчих дій.

Особа, яка подала заяву до Верховного Суду України, та особи, що приєдналися до неї, у разі їх прибуття у судове засідання мають право надати пояснення по суті заявлених вимог. Якщо такі заяви подали обидві сторони, першою дає пояснення сторона обвинувачення.

Для з'ясування сутності норми кримінального закону, яка неоднаково застосована, можуть заслуховуватися пояснення представників органів державної влади. Неприбуття осіб, які беруть участь у справі і належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, для участі у судовому засіданні не перешкоджає судовому розгляду справи[13].Після закінчення заслуховування пояснень осіб, зазначених у частині п'ятій цієї статті, суд виходить до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення.

Нарада суддів провадиться з додержанням вимог, передбачених статтями 322 і 325 КПК.

Вирок постановляється в окремому приміщенні -- нарадчій кімнаті. Під час наради і постановлення вироку в нарадчій кімнаті можуть бути лише судді, які входять до складу суду в даній справі. Присутність у нарадчій кімнаті запасних суддів або секретаря судового засідання та інших осіб не допускається. З настанням нічного часу суд вправі перервати нараду для відпочинку. Судді не мають права розголошувати міркування, що висловлювались у нарадчій кімнаті.

Перед тим, як постановити вирок, відбувається нарада суддів під керівництвом головуючого. Головуючий ставить на вирішення суду питання, зазначені в статті 324 КПК. При цьому він повинен ставити кожне питання в такій формі, щоб на нього можна було дати тільки позитивну або негативну відповідь.

При вирішенні кожного окремого питання ніхто з суддів не має права утримуватися від голосування. Головуючий голосує останнім. Всі питання вирішуються простою більшістю голосів.

Строк розгляду справи Верховним Судом України не може перевищувати одного місяця з дня відкриття провадження у справі[14].У процесі проведення дослідження, щодо порядку та результатів розгляду рішень ВСУ у кримінальних справах, виявилось, що у вищій раді юстиції називають необ'єктивною позицію Верховного Суду України стосовно результатів розгляду кримінальних справ про злочини, за вчинення яких застосовувалось довічне ув`язнення.

Про це УНІАН повідомили у прес-службі Вищої ради юстиції у зв'язку із сьогоднішньою заявою Верховного Суду України, в якій спростовується заява заступника генерального прокурора, члена ВРЮ Михайла Гаврилюка щодо незаконності ухвалення Верховним Судом рішень у 2009-2010 роках у кримінальних справах, де міра покарання у вигляді довічного ув'язнення була замінена на 15 років позбавлення волі[15].У ВРЮ наголошують, що правову позицію з цього питання було сформовано Конституційним Судом України у рішенні № 1-рп/2011 від 26 січня 2011 року (справа про заміну смертної кари довічним позбавленням волі). Цим рішенням, фактично, підтверджено помилковість позиції Верховного Суду України при перегляді вироків у вказаний період у порядку виключного провадження, йдеться у повідомленні[16].

Також у ВРЮ зазначають, що відповідні вироки були переглянуті Верховним Судом України як касаційною інстанцією та залишені без змін в частині встановлення покарання у виді довічного позбавлення волі ще у 2000 році, тобто вже після рішення Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 року та набрання чинності Законом України № 1483-ІІІ від 22 березня 2000 року «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» (щодо заміни смертної кари як виду кримінального покарання таким видом покарання, як довічне ув`язнення).

Верховний Суд України, переглянувши вказані вироки у порядку виключного провадження у 2009-2010 роках, замінив покарання з довічного позбавлення волі на 15 років позбавлення волі особам, які здійснили особливо тяжкі злочини, за які передбачалася смертна кара, наприклад, за вчинення умисних убивств за обтяжуючих обставин тощо. Таким чином, Верховному Суду України знадобилося аж 10 років, щоб прийти до помилкового висновку щодо дії кримінального закону в часі і черговості застосування змінених норм права з огляду на рішення Конституційного Суду України.

«Вважаємо, що дискусії з цього приводу до прийняття рішення Вищою радою юстиції за результатами розпочатої перевірки є передчасними, а згадана заява Верховного Суду України може розцінюватися як втручання у діяльність Вищої ради юстиції з метою впливу на її рішення», - підкреслюється в повідомленні[17].

Прес-служба Верховного Суду України повідомила, що у 2009 році виникла проблема неоднакової судової практики, обумовлена визнанням Конституційним Судом України (Рішення від 29 грудня 1999 року № 11-рп/99) покарання у виді смертної кари неконституційним. Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Отже, починаючи з 29 грудня 1999 року, втратили чинність положення санкцій статей Кримінального кодексу України 1960 року, що передбачали такий вид покарання, як смертна кара.

На виконання вказаного Рішення КС Верховною Радою України 22 лютого 2000 року прийнято Закон України № 1483-ІІІ «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України», яким виключено з Кримінального кодексу України такий вид покарання, як смертна кара, та встановлено новий вид покарання - довічне позбавлення волі. Цей Закон набрав чинності 4 квітня 2000 року. Таким чином, упродовж більше трьох місяців (з 29 грудня 1999 року по 4 квітня 2000 року) найсуворішим видом покарання за Кримінальним кодексом України 1960 року було позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років.

Разом із тим, розглядаючи справи про злочини, вчинені у зазначений період, суди по-різному застосовували норми кримінального закону: одні вважали можливим призначення таким особам довічного позбавлення волі, інші - призначали покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років. Зазначена ситуація спричинила численні звернення до Верховного Суду України осіб, засуджених за особливо тяжкі злочини, вчинені ними у період з 29 грудня 1999 року по 4 квітня 2000 року, з клопотаннями про заміну довічного позбавлення волі позбавленням волі на п`ятнадцять років.

У зв`язку з цим у 2009 році на спільних засіданнях Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України було переглянуто ряд кримінальних справ у порядку виключного провадження та ухвалено рішення про заміну довічного позбавлення волі позбавленням волі на п`ятнадцять років.

Ухвалюючи такі рішення, ВСУ виходив із того, що за злочини, вчинені у вказаний період, за які Кримінальним кодексом України до цього було передбачено покарання у вигляді смертної кари, до введення нового виду покарання - довічного позбавлення волі - засудженим могло бути призначено максимальне покарання у вигляді позбавлення волі на п`ятнадцять років.

Відповідно до вимог частини першої статті 6 Кримінального кодексу України 1960 року та частини другої статті 4 Кримінального кодексу України 2001 року, злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час його вчинення.

Перегляд цих кримінальних справ здійснювався за участю заступника генерального прокурора України, який вважав позицію заявників про необхідність заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на п`ятнадцять років позбавлення волі юридично обґрунтованою.

Більше того, у ряді випадків підставою для перегляду вироків у такій категорії справ було подання Генеральної прокуратури України[18].

2.4 Рішення, які приймає Верховний Суд України за поданою заявою

Ст. 40025 КПК регламентує повноваження Верховного Суду України, щодовинесення рішення по переглянутій справі.

За наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається одна з таких постанов:

1) про повне або часткове задоволення заяви;

2) про відмову в задоволенні заяви.

Судді, які не погоджуються з постановою, можуть висловити окрему думку, що додається до постанови. Однак Постанова Верховного Суду України є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини першої статті 40012 Кримінально - Процесуального Кодексу[19].

Постанова Верховного Суду України про задоволення заяви

Верховний Суд України задовольняє заяву в разі наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 40012 КПК України. Але, якщо Верховний Суд України установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Якщо судове рішення у справі переглядається з підстави, визначеної пунктом 2 частини першої статті 40012 КПК, Верховний Суд України скасовує оскаржуване рішення повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду, який виніс оскаржуване рішення.

Постанова Верховного Суду України про задоволення заяви має бути вмотивованою.

Постанова Верховного Суду України про відмову в задоволенні заяви.

Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Постанова про відмову в задоволенні заяви повинна бути вмотивованою. *див. додатки

Повідомлення про ухвалення рішення та його виготовлення Постанова Верховного Суду України повинна бути виготовлена та направлена особам, зазначеним у статті 384 КПК, не пізніше п'яти днів з дня закінчення розгляду справи.

Обов'язковість судових рішень Верховного Суду України Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності зазначену норму закону, та для всіх судів України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом[19].



Висновки

Проаналізував діяльність Верховного Суду України, щодо значення і перегляду судових рішень, я дійшла таких висновків.

Верховний Суд України здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції відповідно до Конституції України , Закону України «Про Судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р., Кримінально - Процесуального Кодексу України.

Основним нормативно-правовим актом, який регламентує повноваження ВСУ та порядок їх здійснення є ЗУ «Про Судоустрій і статус суддів», але слід зазначити, що на практиці використання його норм супроводжується складністю однозначного тлумачення і застосування. Пакет питань судочинства, судоустрою і статусу суддів законом не врегульовано, що ускладнює виконання окремих його положень. Закон не вирішує проблеми удосконалення статусу ВСУ, він лише частково розширює його повноваження і уточнює порядок та процедури розгляду справ. Крім того, деякі норми Закону не в повній мірі відповідають європейським стандартам у сфері здійснення правосуддя.

Взагалі слід звернути увагу, на те що, відсутність, зокрема, детального визначення функцій Верховного Суду України унеможливлює реалізацію їм основного завдання - забезпечення єдності судової практики, як це відбувалося до прийняття ЗУ "Про судоустрій і статус суддів". Тому, поки таке забезпечення єдності судової практики повинно відбуватися через виконання судами рішень ВСУ, які набувають прецедентний характер, а не за допомогою перебирання на себе правотворчих функцій.

Отже, з метою встановлення додаткових гарантій судового захисту прав і свобод людини, утвердження статусу ВСУ як найвищої судової інстанції в системі судів загальної юрисдикції, підвищення його процесуальної ролі, забезпечення єдності судової практики необхідно внести зміни в чинне законодавство.

Безпосередньо щодо аналізу Кримінально - Процесуального Кодексу, який передбачає порядок розгляду судових рішень у кримінальних справах Верховним Судом України, на мою думку теж існують прогалини та колізії. Але, не дивлячись на це, у КПК чітко визначено підстави оскарження судових рішень, вимоги до заяви, перелік осіб, які мають право на її подання, порядок і умови її розгляду Верховним Судом і як результат прийняття рішення та винесення постанови про повне або часткове задоволення заяви чи про відмову у задоволенні.

Виходячи з вищевикладеного, я вважаю, що сучасна законодавча база знаходиться на гідному рівні, але все ж одно потребує удосконалення, адже в умовах постійного розвитку та росту суспільних сфер життя, вона повинна змінюватися та підлаштовуватися до них.

суд кримінальний верховний



Список, використаної літератури

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року// Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30

2. Про судоустрій та статус суддів: Закон України від 07.07.2010 року// Відомості Верховної Ради - 2010. - №41- 42, 43, 44-45

3. Захарова О.С., Ковальский В.С., Лукомський В.С. та ін..; Відп. Ред.. Маляренко. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Підручник - 3-є вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - с. 245.

4. Вісник Верховного Суду України: Науково практичне видання

5. http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vvsu/index.html

6. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним судом України: Законом України від 20.10.2011року - 2011. -№ 9740

7. Статус ВСУ: проблемы и перспективы. http://smi.liga.net/articles/2012-03-22/4707669-status_vsu_problemy_i_perspektivy.htm

8. Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо удосконалення окремих положень організації судової влади: Проект Закону від 20.01.2012 року - 2012. - № 9740/П

9. Кримінально - Процесуальний Кодекс України (зі змін. і доп. станом на 22 грудня 2010 року) - Х.: Одисей, 2010. - 264 с.

10. Аленіна Ю.П. Кримінально - Процесуальне право України: Підручник - Х.: ТОВ «Одіссей» - 2009. - с. 215

11. Грошевий Ю. М., Капліная О. В. Кримінальний процес : Підручник-- Х. : Право, 2010. -- с. 418

12. Божьева В. П. Уголовный процесс: Учебник для вузов. - 2-е изд., исправл. и дополнен.- М.: Спарк, 2003. - с. 374

13. Маляренко В. Т., Гончаренко В.Г. Кримінально-процесуальний кодекс України. Научно-практичний коментар - Вид. третє, перероблене та доповнене. - К.: Юрисконсульт», КНТ. - 2006.- 890 с.

14. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. - К.: А.С.К., 2002. - с. 917

15. Омельяненко Г. Поняття, суть і форми перегляду вироків, постанов і ухвал суду в кримінальних справах // Право України. -- 2003. - № 10. - с. 90 - 96

16. Стаття: У Вищій раді юстиції заяву ВСУ розцінили як втручання у їхню діяльність

17. http://www.unian.ua/news/467436-u-vischiy-radi-yustitsiji-zayavu-vsu-roztsinili-yak-vtruchannya-u-jihnyu-diyalnist.html

18. http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/KS11003.html

19. http://www.pravda.com.ua/news/2011/11/9/6743588/

20. Кримінальний Кодекс України: Закон України, Кодекс України від 05.04.2001 року// Відомості Верховної Ради України - 2001. - № 25-26

21. Верховний Суд України : Інформаційний сервіс http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/firstview/index.html

22. Грошевий Ю. М. Нове у кримінально-процесуальному законодавстві України.- Харків: Право, 2002. - с. 98

23. Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2006 . - с. 579.

24. Кучинська О.П., Кучинська О.А. Кримінальний процес України. Навч. посіб. - К.: Прецедент, 2005. - с. 112.

25. Лобойко Л.М. Стадії кримінального процесу. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - с. 123.

26. Мельникова Э.Б. Ювенальная юстиция: Проблемы уголовного права, уголовного процесса и криминологии: Учебное пособие. - 2-е изд., испр. и доп.- М.: Дело, 2001. - с. 199- 201

27. Муравин А.Б. Уголовный процесс. Вопросы Особенной части - Одесса, 1998. - с. 79

28. Назаров В.В., Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Підручник. - К.: Юридична думка, 2005. - с. 458- 500

29. Павлюк В. Защита прав участников уголовного процесса, гарантии прав личности в уголовном процессе // Юридический вестник Украины. - 2002. - № 36. - С. 63-68

30. Повноваження ВСУ щодо перегляду рішень касаційних інстанцій не порушує принципу res judicata http://zahvat.net/5/1323/1328/

31. Якупов Р.Х. Уголовный процесс. - М.. 1998.- с. 215

Размещено на Allbest.ru

...