Діяльність органів внутрішніх справ по профілактиці правопорушень в сучасних умовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.07 -- теорія управління; адміністративне право і процес;

фінансове і банкове право

ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ПО ПРОФІЛАКТИЦІ ПРАВОПОРУШЕНЬ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

АНДРЄЄВА ОЛЬГА БОРИСІВНА

ХАРКІВ -- 1999

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Сучасний процес державотворення в Україні зумовлює живий інтерес до широкого кола питань, пов'язаних із здійсненням цілеспрямованої діяльності різних соціальних суб'єктів щодо зміцнення законності і правопорядку в країні, утвердження, забезпечення і охорони прав і свобод людини і громадянина, закріплених Конституцією України. Особливої гостроти набула проблема боротьби зі злочинністю та іншими правопорушеннями, які створюють серйозну загрозу розбудові молодої незалежної держави. Криміногенна ситуація залишається одним з найбільш небезпечних соціальних лих, а заходи, що вживаються для її стабілізації з боку держави, бажаного результату поки-що не дають. Це значною мірою пояснюється тим, що діяльність різних державних органів правоохорони зосереджена переважно на виявленні та розкритті уже вчинених злочинів чи інших правопорушень, тобто основні зусилля спрямовуються на боротьбу з наслідком, яким є злочинність, а не з його причинами та умовами. Заходи ж, намічені в багатьох державних програмах боротьби зі злочинністю та окремими її проявами щодо профілактики правопорушень, виконуються не завжди і не належним чином. Разом з тим давно відомо, що профілактика є найефективнішим і найгуманнішим способом боротьби з правопорушеннями, потребуючи в той же час найбільших зусиль як з боку суспільства і держави в цілому, так і окремих їх структур.

Серед суб'єктів соціальної профілактики правопорушень особливе місце належить органам внутрішніх справ, які не тільки самі здійснюють спеціальні профілактичні заходи, а й забезпечують проведення таких заходів іншими державними органами та громадськими формуваннями, створюють для їх діяльності найбільш сприятливі умови та використовують їх можливості, залучають громадян до участі в охороні правопорядку та боротьби з правопорушеннями. Саме в сфері профілактики правопорушень якнайповніше розкриваються соціальні функції органів внутрішніх справ.

В той же час, для того щоб профілактична діяльність органів внутрішніх справ була максимально ефективною, її здійснення має бути чітко врегульоване нормативними актами, в першу чергу - законодавчими. Однак на сьогодні правове регулювання повноважень органів внутрішніх справ щодо профілактики правопорушень, форм та методів їх діяльності в цій сфері багато в чому не відповідає вимогам часу, потребує не просто удосконалення, а якісно нового оформлення.

Необхідність посилення боротьби зі злочинністю та іншими правопорушеннями, підвищення значення і ролі в цьому процесі профілактичної функції обумовлює актуальність і важливість глибокого і всебічного наукового дослідження широкого кола питань, пов'язаних з діяльністю різних соціальних суб'єктів, зокрема, органів внутрішніх справ щодо профілактики правопорушень в сучасних умовах.

Варто зазначити, що теоретичним та практичним питанням профілактики правопорушень в цілому та окремих їх видів в юридичній літературі приділялось і приділяється належна увага. Їм присвячено, зокрема, праці В.Б. Авер'янова, М.І Ануфрієва, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, О.К. Безсмертного, О.П. Беца, Ю.П. Бітяка, В.В. Богуцького, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, М.М. Дорогих, М.І. Єропкіна, А.П. Закалюка, К.Є. Ігошева, О.П. Клюшниченка, Л.В. Коваля, А.Т. Комзюка, О.П. Коренєва, Ю.Ф. Кравченка, В.М. Кудрявцева, С.В. Ківалова, О.І. Остапенка, Р.С. Павловського, В.П. Пєткова, Л.Л. Попова, В.І. Ремньова, І.С.Самощенко, В.М. Самсонова, О.І. Семчика, А.О. Селіванова, В.С. Устінова, В.В. Цветкова, Ю.С. Шемшученка, В.А. Юсупова та інших вчених, які представляють різні галузі правової науки.

Разом з тим в існуючих працях аналізувалась переважно система соціальної профілактики правопорушень, яка склалася в минулому і в наш час практично припинила своє існування. Тобто в сучасних умовах в Україні постала нагальна проблема відтворення такої системи на нових засадах, створення з цією метою відповідної законодавчої бази, якнайширшого залучення до цієї діяльності громадян та їх об'єднань. За цих умов нового змісту набуває профілактична діяльність органів внутрішніх справ, виникають і поширюються нові форми та методи такої діяльності, які потребують і нового наукового осмислення. Всім сказаним і обумовлено вибір теми дисертаційного дослідження.

Об'єктом дослідження є діяльність органів внутрішніх справ України щодо профілактики правопорушень в сучасних умовах.

Предмет дослідження складають організація, основні напрямки, форми та методи профілактичної діяльності органів внутрішніх справ.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертацію виконано згідно з планами наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п. 4.9. Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр.) і Університету внутрішніх справ (п.4.9. Головних напрямків наукових досліджень Університету внутрішніх справ на 1996-2000 рр.). Цей напрямок дослідження відповідає також Комплексній цільовій програмі боротьби зі злочинністю на 1996-2000 рр., затвердженій Указом Президента України від 17 вересня 1996 р.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення сутності та системи соціальної профілактики правопорушень, організації, форм та методів профілактичної діяльності органів внутрішніх справ України в сучасних умовах, а також шляхів її удосконалення.

Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішуються такі основні завдання:

визначення сутності та кола суб'єктів соціальної профілактики правопорушень;

аналіз причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень;

визначення організаційно-правових засад діяльності органів внутрішніх справ як суб'єктів соціальної профілактики правопорушень;

аналіз повноважень, форм та методів діяльності органів внутрішніх справ щодо загальної профілактики правопорушень;

характеристика форм та методів індивідуальної профілактичної діяльності органів внутрішніх справ;

визначення і аналіз ефективності форм взаємодії органів внутрішніх справ з іншими суб'єктами соціальної профілактики правопорушень;

вироблення рекомендацій, спрямованих на удосконалення правового регулювання профілактичної діяльності в цілому та органів внутрішніх справ, зокрема;

визначення шляхів поліпшення діяльності органів внутрішніх справ щодо профілактики правопорушень в сучасних умовах.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим комплексним дослідженням проблем профілактичної діяльності органів внутрішніх справ в сучасних умовах. На захист виносяться такі основні положення та висновки:

сформульовано поняття та значення соціальної профілактики правопорушень в сучасних умовах, визначено її систему та коло суб'єктів;

здійснено науковий аналіз основних причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень, їх впливу на рівень і динаміку злочинності та деліктності в наш час;

визначено організаційно-правової засади діяльності органів внутрішніх справ як суб'єктів соціальної профілактики правопорушень;

проаналізовано повноваження, сучасні форми та методи діяльності органів внутрішніх справ щодо загальної профілактики правопорушень;

охарактеризовано форми та методи, які використовуються органами внутрішніх справ в індивідуальній профілактиці злочинів та інших правопорушень в сучасних умовах;

визначено і здійснено аналіз ефективності та проблем розвитку форм взаємодії органів внутрішніх справ з іншими суб'єктами соціальної профілактики правопорушень;

вироблено рекомендації, спрямовані на удосконалення правового регулювання профілактичної діяльності, зокрема, пропозиції до проектів законів “Про профілактику правопорушень” та “Про участь громадськості в охороні громадського порядку”;

визначено основні шляхи поліпшення діяльності органів внутрішніх справ щодо профілактики правопорушень в сучасних умовах.

Аналіз значного обсягу теоретичного і практичного матеріалу, який стосується обраної тематики, дозволив багато в чому по-новому підійти до дослідження і проаналізувати чимало проблем, що мають важливе практичне значення, але залишалися поза увагою науковців. Пропозиції щодо удосконалення законодавства про профілактику правопорушень висловлено вперше, значна частина положень теорії соціальної профілактики правопорушень та участі в ній органів внутрішніх справ дістала подальший розвиток.

Методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод наукового пізнання, наукової теорії про державу і право, розробки у сфері управління, соціології, психології, статистики; законодавчі та інші нормативні акти, які регламентують діяльність органів внутрішніх справ. Головними науковими методами дослідження обрані статистичні (угрупування, статистичний аналіз) та соціологічні (логічний і порівняльний аналіз, моделювання, опитування, вивчення документів).

У процесі виконання дисертації використано результати науково-дослідних розробок і публікацій, в тому числі за участю автора. Емпіричну базу дослідження склали статистичні матеріали МВС України, що стосуються профілактики правопорушень, матеріали практичної діяльності органів внутрішніх справ та інших суб'єктів соціальної профілактики правопорушень (органів місцевого самоврядування, координаційних рад по боротьбі із злочинністю, відділів у справах сім'ї та молоді, центрів медико-соціальної реабілітації неповнолітніх, навчальних закладів та медичних установ тощо) міст Харкова і Полтави. Обсяг вивчених та узагальнених теоретичних і практичних матеріалів дозволяє зробити висновок про вірогідність і наукову обґрунтованість результатів виконаного дисертаційного дослідження.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційне дослідження розширює та поглиблює існуючі уявлення про сутність та систему соціальної профілактики правопорушень, місце та роль в ній органів внутрішніх справ, форми та методи їх діяльності в цій сфері. Рекомендації, сформульовані дисертантом, може бути використано для поліпшення правотворчої діяльності різних державних органів, а також для удосконалення практичної діяльності органів внутрішніх справ. Положення дисертації можуть враховуватися при підготовці підручників і навчальних посібників, методичних матеріалів, читанні лекцій та проведенні інших занять із студентами та слухачами юридичних закладів освіти, в системі підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів, правового виховання населення.

За результатами дослідження здобувачем підготовлено пропозиції до проектів законів України “Про профілактику правопорушень” і “Про участь громадськості в охороні громадського порядку”, які подані до Верховної Ради України і враховані в редакції цих законопроектів. Розроблено і видано також науково-практичний посібник. Крім цього, положення дисертації використовуються при підготовці навчально-методичних матеріалів, проведенні занять з дисциплін “Основи управління в органах внутрішніх справ” та “Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ” в Університеті внутрішніх справ.

Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, викладених у дисертації. Дисертаційне дослідження виконане здобувачем самостійно, всі сформульовані в ньому положення та висновки обґрунтовані на базі особистих досліджень автора.

Апробація результатів дослідження. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на науково-практичній конференції “Удосконалення форм і методів діяльності міліції громадської безпеки при забезпеченні законності та правопорядку в державі” (Харків, жовтень 1997 р.), на спільних засіданнях кафедр управління в органах внутрішніх справ та адміністративного права і адміністративної діяльності ОВС Університету внутрішніх справ.

Основні положення та результати дисертації опубліковані у Віснику Університету внутрішніх справ, збірці “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (Харків, Університет внутрішніх справ), науково-практичному посібнику “Методи діяльності органів внутрішніх справ щодо профілактики правопорушень”.

Структура дисертації обумовлена метою, завданнями та логікою дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, які об'єднують шість підрозділів, висновків і списку використаних джерел.

Основний зміст роботи

соціальний правопорушення злочинність деліктность

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв'язок з науковими програмами МВС України та Університету внутрішніх справ, мета і завдання дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх одержання, апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ І “Поняття, сутність та суб'єкти соціальної профілактики правопорушень” містить три підрозділи. В першому підрозділі “Поняття соціальної профілактики правопорушень” аналізуються сутність та система соціальної профілактики правопорушень.

Підкреслюючи значення боротьби з різними правопорушеннями в демократичному суспільстві, в дисертації зазначається, що головним її напрямком є попередження правопорушень, усунення причин і умов, що їх породжують. Тим самим створюються реальні передумови для поступового послаблення суспільної небезпеки правопорушень. Профілактика - найгуманнійший і найефективніший засіб скорочення кількості порушень правових норм, оскільки він пов'язаний з такими заходами з боку держави і суспільства, які здатні не тільки виявити правопорушення, а й встановити і усунути причини та умови, що їм сприяють, утримати людину від їх вчинення. Разом з тим профілактика є досить складною формою боротьби з правопорушниками, вона може дати бажаний результат тільки тоді, коли правильно організована і базується на відповідних наукових засадах.

В роботі відзначається, що проблемам профілактики правопорушень в юридичній літературі присвячено чимало праць як представників загальної теорії держави та права, так вчених в окремих галузях правової науки. В наш час найповніше досліджено питання профілактики злочинів завдяки зусиллям кримінологів. Однак інші правопорушення також завдають суттєвої шкоди суспільству, тому проблемам боротьби з ними, зокрема, їх попередженням, також повинна приділятися належна увага. Іншими словами, профілактику правопорушень слід розглядати в комплексі як попередження будь-яких порушень правових норм. Причому, бажаного результату в цій діяльності можна досягти лише за умови, що в ній беруть участь всі суспільні інституції, всі ланки державного механізму, тобто профілактика правопорушень розглядається як важлива соціальна функція.

У зв'язку з цим соціальна профілактика правопорушень в дисертації визначається як різновид соціального управління, система соціально-економічних, суспільно-політичних, організаційних, правових і виховних заходів, спрямованих на виявлення і усунення або нейтралізацію причин правопорушень та умов, що сприяють їх вчиненню, формування правомірної поведінки громадян.

Соціальна профілактика правопорушень утворює складну систему, серцевиною якої та її змістом є розробка і реалізація комплексу профілактичних заходів. Такі заходи розробляються і реалізуються багатьма як державними органами, так і різними громадськими формуваннями. Основою цієї роботи є виявлення та всебічне вивчення детермінант протиправної поведінки, на усунення яких і спрямовується профілактична діяльність.

Другий підрозділ “Характеристика причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень” саме і присвячено дослідженню таких детермінант.

В дисертації зазначається, що проблема детермінації протиправної поведінки завжди викликала гострі дискусії в юридичній літературі, нема єдності думок з цього питання і в наш час. Здобувач аналізує різні точки зору і робить висновок, що правопорушення як система антисоціальних людських вчинків детермінуються багатьма факторами, роль і вага яких неоднакові. Принципове методологічне значення має розподіл всіх цих факторів на об'єктивні і суб'єктивні. Перші існують незалежно від волі окремих людей - економіка, екологія, клімат тощо, суб'єктивне ж охоплює усе людське, залежне від людей - їх свідомість, звички, спосіб життя, ціннісні орієнтації, мораль, традиції і т. і.

Однією з найболючіших теоретичних проблем є визначення співвідношення між причиною та умовою вчинення правопорушення. В роботі висловлюється сумнів щодо правильності формального розмежування причин і умов правопорушень, оскільки умови також є причиною. Кожне явище, в тому числі і правопорушення, є наслідком сукупності багатьох причин і умов. По мірі перенесення аналізу від одиничного (конкретного правопорушення) до особливого (їх виду) і загального (сукупність правопорушень) взаємозв'язок між детермінантами (причинами і умовами) ускладнюється, і різниця між причинами і умовами значно скорочується. Зважаючи на це, можна говорити про “причини-умови” правопорушень, особливо якщо мова йде не про конкретний факт протиправної поведінки, а про явище в цілому.

Виходячи із зазначеного, дисертант поділяє всі фактори, що впливають на вчинення правопорушень, на чотири групи, не розрізняючи при цьому причини і умови: недоліки соціально-економічного характеру; організаційні упущення, недостатній контроль, тощо; недоліки в правовому регулюванні; недоліки в правовому вихованні. Детально аналізуючи ці групи, здобувач підкреслює, що значущість зазначених факторів може змінюватись в досить широких межах, не дозволяючи пояснити різні види правопорушень за допомогою якоїсь однієї (головної або другорядної) причини, незалежно від того, належить ця причина до свідомості чи соціальних умов життя індивіда. Їх взаємозв'язок завжди має багато значень і вимірів. Кожне конкретне правопорушення неповторне, різноманітне також і поєднання об'єктивних та суб'єктивних детермінант, що його викликає.

В третьому підрозділі "Органи внутрішніх справ як суб'єкти соціальної профілактики правопорушень" характеризується місце та роль органів внутрішніх справ в системі суб'єктів соціальної профілактики правопорушень.

В дисертації відзначається множинність суб'єктів як одна із суттєвих особливостей профілактики правопорушень. Враховуючи цей факт, виділяється дві основні групи суб'єктів профілактики правопорушень - органи, установи, які організують, спрямовують, координують профілактичну діяльність, і органи, організації, установи, що безпосередньо реалізують профілактичні заходи, хоча такий поділ називається дещо умовним, оскільки є суб'єкти, які одночасно виконують і організуючі функції, і безпосередню профілактичну діяльність.

В роботі аналізуються функції, форми та методи профілактичної діяльності різних суб'єктів: правоохоронних органів; органів виконавчої влади та місцевого самоврядування; державних підприємств, установ, організацій (закладів освіти, охорони здоров'я тощо); громадських формувань; громадян.

Особливу увагу приділено характеристиці організаційно-правових засад діяльності органів внутрішніх справ щодо профілактики правопорушень. В органах внутрішніх справ профілактичну діяльність здійснюють всі структурні підрозділи та служби в межах виконання покладених на них завдань та функцій, використовуючи при цьому властиві тільки їм форми та методи.

В системі органів внутрішніх справ провідна роль належить міліції, для якої попередження правопорушень визначено як одне з основних завдань, а однією з основних функцій названа профілактична. В діяльності щодо профілактики правопорушень беруть активну участь всі підрозділи міліції - кримінальна міліція, міліція громадської безпеки, транспортна міліція, Державна автомобільна інспекція, міліція охорони, спеціальна міліція. Їх повноваження визначаються законом України "Про міліцію" та іншими нормативними актами.

Важливе значення в профілактиці правопорушень має діяльність внутрішніх військ МВС України, установ по виконанню покарань та органів пожежного нагляду, які також входять до системи органів внутрішніх справ.

Розділ ІІ "Методи діяльності органів внутрішніх справ по профілактиці правопорушень", який також містить три підрозділи, цілком присвячено характеристиці профілактичної діяльності органів внутрішніх справ в сучасних умовах.

В першому підрозділі "Організаційно-правові засади діяльності органів внутрішніх справ щодо загальної профілактики правопорушень" розглядаються методи профілактичної діяльності органів внутрішніх справ щодо загальної профілактики правопорушень, під якою розуміється сукупність заходів, спрямованих, з одного боку, на ліквідацію, нейтралізацію або локалізацію криміногенних факторів, а з іншого - на зміцнення і розвиток антикриміногенних факторів. Методи загальної профілактики, що здійснюються органами внутрішніх справ, характеризуються межами функціонування. Вони охоплюють ті сфери суспільного життя, в яких діють детермінанти правопорушень, ті процеси, які справляють негативний вплив на потенційних правопорушників.

До основних методів загальної профілактики правопорушень, які застосовуються органами внутрішніх справ, в дисертації віднесено економічні і правові. Під першими розуміються як форми, способи організації виробництва, обліку та розподілу матеріальних цінностей, так і способи організації їх обліку, контролю і збереження. Зрозуміло, що органи внутрішніх справ безпосередньо зазначенні форми та способи не визначають, але вони досить часто виступають ініціаторами вжиття профілактичних заходів економічного характеру, розробляють спеціальні заходи щодо збереження матеріальних цінностей.

Правові методи профілактики правопорушень передбачають, перш за все, загальну спрямованість регулювання суспільних відносин на попередження і недопущення вчинення правопорушень. Ця група методів включає заходи щодо удосконалення як "позитивного права", так і законодавства, що регулює дисциплінарну, майнову, адміністративну і кримінальну відповідальність, та практики його застосування.

Поряд з основними методами в роботі виділяються допоміжні або конкретні методи загальної профілактики правопорушень, до яких віднесено і проаналізовано кримінально-процесуальні, оперативні, інформаційно-криміналістичні (соціологічних і статистичних досліджень, інформування про виявлені порушення та загальний стан законності державних органів, керівників різних рівнів, громадськості) і адміністративні (контроль за виконанням різних загальнообов'язкових правил, розгляд звернень громадян, проведення різних місячників, рейдів тощо). Підкреслюючи значення зазначених методів в профілактиці правопорушень, здобувач відзначає недостатнє правове забезпечення їх застосування органами внутрішніх справ, значно покращити яке можна шляхом якнайшвидшого прийняття Закону України "Про профілактику правопорушень".

Другий підрозділ "Методи, які застосовуються органами внутрішніх справ в індивідуальній профілактиці правопорушень" присвячено аналізу індивідуально-профілактичної діяльності органів внутрішніх справ.

В дисертації зазначається, що індивідуальна профілактика здійснюється щодо осіб, які вже вчинили злочини чи інші правопорушення з метою недопущення їх повторення, та осіб, що перебувають у несприятливих умовах і можуть у зв'язку з цим стати на шлях вчинення правопорушень, і включає комплекс заходів, спрямованих, в першу чергу, на забезпечення відповідного формування особистості, виявлення і усунення джерел негативного впливу на неї. Тобто, індивідуальна профілактика - це своєрідний соціальний контроль.

Органи внутрішніх справ здійснюють індивідуальну профілактику щодо конкретних осіб, коло яких визначено законодавчими та іншими нормативними актами. До них належать, зокрема, особи, звільнені з місць позбавлення волі, особи, які зловживають спиртними напоями, вживають наркотичні засоби, допускають правопорушення в побуті, засуджені умовно або до міри покарання, не пов'язаної з позбавленням волі, тощо, тобто особи з антигромадською настановою, яка виявляється у неправомірній або іншій антигромадській поведінці. Тому застосуванню безпосереднього профілактичного впливу мають передувати етапи виявлення, вивчення і постановки на облік таких осіб. Кожному з цих етапів властиві певні особливості та правила, які аналізуються в дисертації.

Методами індивідуально-профілактичного впливу в дисертації названо переконання, використання громадської думки, самовиховання, примус, надання допомоги, вплив на навколишнє середовище особи. Відзначаючи важливість і можливості кожного з цих методів, особливості їх застосування, в дисертації особливу увагу приділено питанням соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі. Гострота цієї проблеми загальновідома. З метою деякого її впорядкування здобувачем сформульовано ряд конкретних рекомендацій та пропозицій, обґрунтованих в дисертації.

В заключному підрозділі "Проблеми взаємодії органів внутрішніх справ з державними органами та громадськими формуваннями по профілактиці правопорушень" підкреслюється значення залучення до профілактичної діяльності різних державних інститутів та громадськості, аналізуються форми взаємодії з ними органів внутрішніх справ, під якою розуміється наявність між ними стійких контактів, що виникають і розриваються на основі спільних інтересів з метою боротьби з правопорушеннями, зміцнення законності і правопорядку. Така взаємодія здійснюється в межах визначеної компетенції і забезпечує якнайповніше використання можливостей кожного суб'єкта профілактичного впливу.

Органи внутрішніх справ з питань профілактики правопорушень взаємодіють з багатьма державними органами: Службою безпеки, Прикордонними військами, Державною митною службою, Національною гвардією, органами Міністерства оборони, Міністерства юстиції, Державної податкової служби тощо, а також місцевими органами виконавчої влади та самоврядування. В дисертації визначено і проаналізовано такі форми взаємодій органів внутрішніх справ із зазначеними органами: обмін інформацією; спільний аналіз стану правопорушності і прогнозування тенденцій її розвитку; спільна розробка і реалізація регіональних програм профілактики правопорушень; координація профілактичної діяльності; узгодження планів спільних дій за надзвичайних обставин; створення об'єднаних штабів; проведення спільних цільових заходів і операцій із своєрідними алгоритмами комплексного вирішення проблем, які повторюються (цільові операції "Перехоплення", "Сирена", "Грім", "Хвиля" тощо); надання взаємної допомоги в забезпеченні особистої безпеки.

В дисертації особиста увага звертається на важливості залучення громадськості до діяльності щодо профілактики правопорушень та охорони громадського порядку. На жаль, здобувач змушений констатувати, що система громадських формувань, метою діяльності яких є участь в охороні правопорядку, практично припинила своє існування. Причин цього негативного явища існує багато, однак однією з основних із них є відсутність належної правової бази створення та функціонування таких формувань. З метою закріплення правового статусу тих об'єднань, які ще не припинили свою діяльність, а також деяких новоутворених формувань необхідно, на думку дисертанта, найближчим часом прийняти Закон України "Про участь громадськості в охороні громадського порядку".

Висновки

Результатом дисертаційного дослідження, виконаного на основі теоретичного осмислення ряду наукових праць, аналізу законодавства України та практики його реалізації є розроблені автором висновки та сформульовані рекомендації, спрямовані на удосконалення правового регулювання та практичної діяльності органів внутрішніх справ щодо профілактики правопорушень. Основні з них такі:

Нагальною є потреба у прийнятті Закону України "Про профілактику правопорушень", в якому б на законодавчому рівні було закріплено основні завдання та функції профілактичної діяльності, її принципи, форми та методи, а також правовий статус її суб'єктів, в тому числі органів внутрішніх справ.

Потребує удосконалення вся правова база, яка регламентує профілактичну діяльність. Зокрема, доцільно, на думку дисертанта, про розробці та прийнятті законодавчих та інших нормативних актів обов'язково включати статті, які мають профілактичне значення.

Необхідно запровадити повсякденний аналіз криміногенної ситуації, її прогнозування, використовуючи статистичні дані не тільки МВС України, а й міськрайорганів внутрішніх справ з метою своєчасного реагування на можливі її зміни.

В засобах масової інформації потрібно оприлюднювати не тільки дані про стан злочинності та існуючі злочинні угруповання, а й про те, хто чи що заважає затримувати правопорушників та притягати їх до відповідальності.

Слід розширити і поглибити курс правового навчання в загальноосвітніх навчальних закладах, підготувати з цією метою спеціалістів, належні підручники, навчальні посібники тощо.

Для подолання чималих труднощів у виконанні працівниками органів внутрішніх справ своїх службових обов'язків, підвищення ефективності їх роботи необхідно вирішити проблему своєчасного і повного фінансування діяльності органів внутрішніх справ.

Потрібно розробити принципи і організаційні засади постпенітенціарної політики в Україні, які б враховувались при розробці законодавчих та інших нормативних актів, а також в практичній діяльності різних державних органів, установ та організацій.

Давно назріла необхідність у прийнятті Закону України "Про участь громадськості в охороні громадського порядку", що дозволило б відродити систему громадської профілактики правопорушень, значно полегшити навантаження, яке лягає на працівників органів внутрішніх справ.

З тією ж метою доцільно запровадити обов'язкову звітність місцевих органів внутрішніх справ про наявність громадських формувань з охорони правопорядку та результати їх роботи, створити в системі органів внутрішніх справ спеціальні підрозділи або призначити окремих працівників, які б відповідали за взаємодію з громадськими формуваннями.

В міськрайорганах внутрішніх справ в системі службової підготовки необхідно запровадити вивчення питань взаємодії з громадськими формуваннями в охороні громадського порядку і профілактиці правопорушень, наданні їм необхідної допомоги.

Слід розробити спеціальні програми та методики навчання членів громадських формувань, що включали б вивчення основ законодавства України, а також засвоєння форм та методів правоохоронної та профілактичної діяльності.

З метою залучення громадян до участі в охороні громадського порядку і боротьбі з правопорушеннями необхідно передбачити їх матеріальну зацікавленість в такий діяльності, що можна реалізувати шляхом використання коштів, вилучених у правопорушників, одержаних від реалізації адміністративних стягнень тощо.

Список опублікованих праць

Профилактике правонарушений нужна нормативная база // Деловая жизнь. - 1996. - № 32-33. - С. 15.

Про участь громадськості в охороні громадського порядку // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених. Вип. 2. - Харків: Ун-т внутр. справ, 1997. - С. 55 - 58.

Особливості соціального стану та орієнтації сучасної молоді // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених. Вип. 3-4. - Харків: Ун-т внутр. справ, 1997. - С. 406 - 409.

Форми взаємодії органів внутрішніх справ з іншими державними органами та органами місцевого самоврядування щодо профілактики правопорушень // Вісник Університету внутрішніх справ. Вип. 3-4. - Харків, 1998. - С. 65 - 72.

Профілактиці правопорушень потрібен Закон “Про участь громадськості в охороні громадського порядку” // Вісник Університету внутрішніх справ. Вип. 5. - Харків, 1999. - С. 61 - 65.

Методи діяльності органів внутрішніх справ щодо профілактики правопорушень: Наук.-практ. посібник. - Харків: Ун-т внутр. справ, 1999. - 33 с.

Размещено на Allbest.ru