Поняття податків та їх функції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Поняття податків і їх функції

2. Податкова політика держави

3. Фінансові санкції та фінансові штрафи

Література

1. Поняття податків та їх функції

Податок являє собою з одного боку філософську й економічну категорію, а з іншого - одночасно вступає конкретною формою правових взаємовідносин, що закріплюються законодавством при наповненні доходами бюджетної системи. Аналіз сутності податку як економічної категорії базується на дослідженні закономірностей розширеного відтворення, його окремих фаз, особливо розподілу та перерозподілу грошової форми вартості. У свою чергу дослідження податкових форм має виходити з положень теорії держави та права. Податок як конкретна форма примусового вилучення частини сукупного доходу суспільства до казни держави відображає всі позитивні та негативні риси даного економічного простору і даної системи державного устрою та державного управління. Залежно від стану податкових правовідносин у державі можна робити висновки про її прогресивний розвиток або регрес.

Податки пов'язані з існуванням держави, хоч виникли вони значно пізніше, ніж з'явилися перші держави, фінансова діяльність яких супроводжувалася збиранням митних зборів у сучасному їх розумінні. Системи оподаткування у різних країнах світу різняться одна від одної за структурою, набором податків, зборів та обов'язкових платежів, методами їх стягнення, податковими ставками (нормативами), фіскальними повноваженнями органів різних рівнів влади, податковою базою та податковими пільгами. Такий стан є закономірним, оскільки податкові системи формуються під впливом різних економічних, політичних та соціальних факторів.

Безпосередньо податки як джерело доходів державного бюджету в їх сучасному розумінні налічують кілька сотень років. Першим поняття "податок" розкрив А. Сміт у праці "Про багатство народів" (1770), в якій податок був визначений як тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок сплати. Податкам властиві такі риси як. обов'язковість платежу, переважно перехід права власності при сплаті податку, індивідуальна безоплатність, регулярність стягнення. Податки виконують ряд функцій, які випливають з їх економічної природи і які у свою чергу є визначальними при формуванні податкової системи країни. Функції податків та податкової системи в цілому як фінансової категорії випливають із функцій фінансів - розподільчої і контрольної. Податки безпосередньо пов'язані з розподільчою функцією в частині перерозподілу вартості створеного ВВП між державою і юридичними та фізичними особами. Водночас вони виступають методом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби, виконуючи таким чином фіскальну функцію.

До функцій податків можна віднести такі:

- фіскальна - ця функція є визначальною для податків і полягає в тому, що податки виконують своє головне призначення - наповнення доходної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства, фіскальна функція є важливою у характеристиці сутності податкової системи, вона визначає її суспільне призначення. З огляду на цю функцію держава повинна отримувати не просто достатньо податків, але головне - надійних. Податкові надходження мають бути постійними і стабільними. Постійність означає, що податки мають надходити до бюджету не у вигляді разових платежів з невизначеними термінами, а рівномірно протягом бюджетного року в чітко встановлені строки. Оскільки призначення податків полягає у забезпеченні витрат держави, то терміни їх сплати мають бути узгоджені з термінами фінансування видатків бюджету. Стабільність надходжень визначається достатнім рівнем гарантій того, що доходи, передбачені Законом про Державний бюджет на поточний рік, будуть отримані у повному обсязі;

- регулююча - через неї здійснюється регулювання державою виробництва та споживання, у першу чергу шляхом справляння непрямих податків, що є податками на споживання; - розподільча - її завданням є наповнення доходної частини бюджетної системи країни з метою подальшого розподілу отриманих коштів для здійснення завдань і функцій держави та муніципальних органів;

- стимулююча - ця функція визначає орієнтири для розвитку та розгортання виробничої діяльності. Шляхом запровадження пільг окремим категоріям платників податків або пільгових режимів на певних територіях держава стимулює розвиток певних галузей національної економіки або здійснює політику підтримки певних верств населення;

- контролююча - за її допомогою держава регламентує фінансово-господарську діяльність підприємств та організацій, отримання доходів громадянами, використання ними свого майна та коштів, додержання фінансової дисципліни тощо. Слід зазначити, що в останні десятиліття у більшості промислове розвинутих країн світу податкова система, крім фіскальної, виконує функцію стимулювання і використовується як інструмент екополітики, за допомогою якого добиваються поліпшення стану довкілля і використання природних ресурсів.

Під екологізацією податкової системи розуміють процес трансформування традиційних податків, що виконують головним чином фіскальну функцію, та введення нових екологічних податків з метою стимулювання оздоровлення довкілля і ефективного використання природних ресурсів. Для оздоровлення навколишнього природного середовища частіше застосовуються спеціальні екологічні податки. Розширюється перелік деструктивних екологічних впливів, що підлягають оподаткуванню. Чинне законодавство не розмежовує поняття податку, збору, плати, обов'язкового платежу тощо. Зокрема, Закон України "Про систему оподаткування" у редакції від 18 лютого 1997 р. трактує поняття податку і збору (обов'язкового платежу) до бюджетів та цільових фондів у ст. 2: "Під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування". Проте за своєю правовою формою та економічним змістом ці платежі не є тотожними. Податок являє собою узаконену форму відчуження власності юридичних та фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (у розмірах і в строки, передбачені в законі) на принципах обов'язковості, безповоротності, індивідуальної безоплатності. Збори - це платежі, які стягуються з платника державними органами за надання права брати участь або використовувати як матеріальні, так і нематеріальні об'єкти.

Податок завжди сплачується до бюджету - загальнодержавного або місцевого, а також може розподілятися між ними. Він не призначений для конкретних витрат. Всі надходження від податків змішуються у бюджеті у вигляді грошових сум і звідси можуть піти на фінансування будь-яких цілей, що становлять загальний інтерес. Отже, податок - це встановлений законом для досягнення загальнодержавних або місцевого значення цілей обов'язковий індивідуально безвідплатний грошовий платіж, який вноситься юридичними та фізичними особами до державного чи місцевого бюджету за наявності матеріальних передумов (доходу, прибутку чи майна) у чітко визначені строки та у передбачених законодавством розмірах і не призначений для конкретних витрат. Податки класифікують за кількома ознаками: формою оподаткування; економічним змістом об'єкта оподаткування; залежно від рівня державних структур, які їх встановлюють; способом стягнення. За формою оподаткування всі податки поділяються на прямі й непрямі. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування, непрямі - в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.

Під час аналізу змісту податків потрібно враховувати, що вони не є єдиним джерелом доходів бюджету. Це лише один із видів позаекономічного державного примусу. Крім власне податків, які відіграють провідну роль у формуванні бюджету, існують також інші види зборів до бюджетів: збори ліцензійні та реєстраційні, збори з населення. Крім того, підприємства і громадяни здійснюють обов'язкові відрахування до позабюджетних фондів, платять різні тарифи й інші обов'язкові платежі. Різноманіттям форм вилучень зумовлена потреба визначати, які з них є безпосередньо податками, а які - неподатковими платежами. Систему платежів податкової системи можна поділити на податки і платежі податкового характеру. Якщо до першої групи належать саме податки (на прибуток, на землю тощо), то до другої - збори і відповідні податкові платежі (мито, державний збір тощо).

Розмежування податків, зборів, платежів - це не винятково теоретична проблема, а значною мірою проблема практики. По-перше, податки - це насамперед безумовні і нецільові платежі, після їх надходження до бюджетів неможливо простежити використання цих коштів, та й не потрібно. Щодо зборів картина інша: ці надходження потрібні для фінансування певних заходів, мають чітке цільове призначення. Тому можна порушувати питання про нецільове використання коштів (може навіть іти мова про самостійний склад правопорушення).

По-друге, податки надходять переважно до бюджетів, тоді як збори можуть формувати цільові фонди (в тому числі й позабюджетні). Тому, якщо потрібно закріпити виключно стабільні надходження до бюджетів нецільового характеру, - це безсумнівно податки. Якщо ми хочемо закріпити стійкий зв'язок між податковими надходженнями і джерелами, з яких вони спрямовуються, -- це збори.

По-третє, якщо встановлення, зміна та скасування податків і всіх елементів їх правового механізму є винятковою компетенцією органів державної влади, то деталізацію елементів зборів у перспективі можна розглядати і як компетенцію виконавчих органів.

Характеризуючи податки, необхідно акцентувати увагу на тому, що основою для позбавлення права власності є конституційний, публічно-правовий обов'язок платника податків платити законно встановлені податки. Платник податків не має права розпоряджатися на свій розсуд тією частиною свого майна, яка у вигляді визначеної грошової суми підлягає внесенню до бюджету, і зобов'язаний регулярно перераховувати цю суму на користь держави. У цьому обов'язку платника податків втілений публічний інтерес усіх членів суспільства. З публічним характером податку і фіскальним суверенітетом держави пов'язані законодавча форма встановлення податку, обов'язок і примусовість його стягнення, однобічний характер податкових обов'язків.

Дійсне право приватної власності охороняється законом. Однак абсолютно очевидно, що воно не належить до прав, які не підлягають обмеженню за жодних умов. Приватна власність може бути обмежена законом, але тільки тією мірою, якою це потрібно для захисту основ конституційного ладу, гарантування прав і свобод громадян, безпеки держави. Власник може бути позбавлений власності тільки у випадках, передбачених законом. Але саме подібний випадок і закріплюється Конституцією України (ст. 67) як необхідна умова існування держави, безумовна його вимога.

Викладене вище дає підстави визначити податок як форму примусового відчуження результатів діяльності суб'єктів, що реалізують свій податковий обов'язок, у державну чи комунальну власність, який вносять до бюджету певного рівня (або цільовий фонд) відповідно до закону (чи акта органу місцевого самоврядування) і який виступає як обов'язковий, нецільовий, безумовний, безвідплатний і безповоротний платіж.

Характерними для змісту податку є такі ознаки:

1. Податок - це вид платежу, закріплений актом органу державної влади. Право парламенту затверджувати податок є вираженням права народу погоджуватися на сплату податку'. Однак це не означає, що згоден з цим кожний конкретний член суспільства чи навіть певна група. Так, у багатьох країнах існують конституційні заборони на вирішення питань про оподаткування через референдум. Питання про податки і бюджет не порушуються в законах, що регулюють механізм референдуму (Конституція Італійської Республіки, ч. 2. ст. 75)*.

2. Тісно пов'язана з попередньою ознака індивідуальної безвідплатності, або однобічність установлення податку. Вона зумовлена однобічністю руху коштів від платника до держави. При цьому платник, на перший погляд, нічого не отримує замість цього, що означає відсутність зустрічних обов'язків держави. Кошти платника використовуються на задоволення суспільних потреб. Однак слід ураховувати, що безвідплатність є умовною через однобічність обов'язку платника. А загалом безвідплатність означає, що кошти, які виплачуються як податок, переходять до бюджету без зустрічного відшкодування платникові чи задоволення його потреб.

3. Нецільовий характер податкового платежу, який означає надходження його у фонди, що акумулюються державою і використовуються на задоволення державних потреб. При цьому невідомо, на задоволення яких саме цілей використовуються надходження від конкретного податку, тобто формується немовби розмитий грошовий фонд держави -- "гроші не пахнуть". Звичайно, потребує окремого розгляду проблема, що стосується деяких видів податків, які за своїм характером дуже схожі на збори (наприклад, податок із власників транспортних засобів).

4. Безумовний характер податку. Ця ознака є продовженням попередньої ознаки і означає сплату податку, яка не пов'язана з жодними зустрічними діями, привілеями з боку держави. Останні дві ознаки, мабуть, найбільш характеризують сутність податку і вирізняють його із системи інших платежів.

5. Податок - це платіж, що надходить до бюджету відповідного рівня чи цільового фонду. Розподіл податків між бюджетами, фондами здійснюється відповідно до бюджетної класифікації двома основними шляхами: закріплення податку за певним бюджетом чи розподіл його між бюджетами.

6. Обов'язковий характер стягнення податків, що забезпечує нагромадження коштів у дохідній частині бюджету. За цією ознакою закріплюється на конституційному рівні сплата податків як першочерговий обов'язок громадян.

7. Безповоротний характер податку. Ймовірно, ця ознака не потребує особливих коментарів, хоча варто звернути увагу на такий аспект. В кінцевому рахунку платник одержує віддачу від внесених ним податків, коли держава задовольняє суспільні потреби, в яких зацікавлені суспільство і кожний його індивід (охорона суспільного порядку, охорона здоров'я, освіта), і в цьому розумінні податки ніби повертаються до платника.

8. Податок -- це платіж, що здійснюється у грошовій формі. Тобто податок до бюджету вноситься у грошовій формі. Сплату податку майном чинне законодавство, за загальним правилом, не передбачає. Грошова форма сплати податку визначається самою його сутністю: він є внеском. Тому обов'язок платника податків сплачувати податок є однооб'єктним, оскільки тільки сплата податку в грошовій формі, за загальним правилом, розглядається (за дотримання інших умов - щодо термінів, бюджетів тощо) як належне виконання його обов'язку. Звернення стягнень на майно платника податків у разі недоплати по податках також не є винятком, оскільки в результаті (після реалізації майна) податок до бюджету вноситься у грошовій формі. Однак у деяких випадках сплата податків допускається й не у грошовій формі, але всі негрошові засоби сплати податків є нетиповими і зумовленими кризою платежів.

Функції податків, що відбивають їх сутність, є похідними від функцій фінансів і реалізують ті самі завдання, тільки в порівняно вужчих межах. З огляду на це функції податків можна згрупувати у два блоки: основні й додаткові. Основні функції охоплюють сутнісну функцію податку (фіскальну) і дві загально-фінансові (регулюючу і контрольну). Саме на цих функціях ґрунтується податковий механізм і разом з ними становить цілісний комплекс. Додаткові функції деталізують головні цілі, реалізовані через підсистему основних функцій. Якщо основні функції є обов'язковими для всіх видів податків, то додаткові мають відтінок факультативності і не обов'язково представлені в усіх податках.

Основні функції податку:

1. Фіскальна (від лат. fiscus -- державна казна), найважливіша. Відповідно до цієї функції податки виконують своє основне призначення - поповнення дохідної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. В період становлення буржуазної держави ця спрямованість податків вважалася єдиною. Однак до кінця XIX ст. нова концепція податків розглядає їх як соціальний регулятор, знаряддя реформ, і до кінця 30-х років XX ст. податки вже вважаються засобом регулювання економіки, забезпечення стабільного економічного зростання.

Дуже важливою є стабільність фіскальної функції податків, коли остання означає не простий перелік надходжень до бюджету, а механізм цих надходжень, що діє на постійній, стабільній основі, забезпечує централізоване стягнення податків, співвідношення їх з витратами бюджетів.

2. Регулююча, що слугує своєрідним доповненням попередньої функції і пов'язана з регулюванням як виробництва, так і споживання (наприклад, непрямі податки). При цьому регулюючий механізм існує об'єктивно, і вплив на платників податків здійснюється незалежно від волі держави. Часто під регулюючою функцією розуміють лише надання пільг окремим галузям чи виробникам. Однак податкове регулювання -- більш складний механізм, що враховує не тільки податковий тиск, а й перспективи того чи іншого виду діяльності, рівні прибутковості і т. ін.

3. Контрольна, що реалізується у процесі оподаткування при регламентації державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій, одержанні доходів громадянами, використанні ними майна. За допомогою цієї функції оцінюють раціональність, збалансованість податкової системи, кожного податку, перевіряють, наскільки податки відповідають реалізації мети в умовах, що склалися.

Додаткові функції податку:

1. Розподільна, що є своєрідним відображенням фіскальної: її завдання - наповнити скарбницю, щоб потім розподілити отримані кошти. Але на стадії розподілу ця функція дуже тісно переплітається з регулюючою, і в одній дії можуть виявлятися обидві ці функції. Наприклад, непрямі податки, регулюючи споживання, створюють основи для перерозподілу коштів одних платників на користь інших (акцизи на делікатесні види продуктів). Це дає підставу говорити про існування первинного і вторинного розподілу (перерозподілу) за допомогою податків.

2. Стимулююча (дестимулююча), що створює орієнтири розвитку чи згортання виробництва, діяльності. Як і регулююча, вона може бути пов'язана із застосуванням механізму пільг, зміною об'єкта оподаткування, зменшенням оподатковуваної бази. Іноді цю функцію розглядають як підвид регулюючої.

3. Накопичувальна, що є своєрідним узагальненням усіх попередніх функцій. Найбільш узагальнювальною, з якою пов'язані їх виникнення і розвиток, є фіскальна функція податків. Але це тільки на перший погляд. Вона має тимчасовий характер, виступає етапною, що забезпечує наповнення бюджету на певний період. Кінцева мета оподаткування - сформувати не тільки бюджет, а й створити мету, інтереси в розподілі цих та інших коштів платників, тобто створити умови для нагромадження як юридичними, так і фізичними особами. У цьому разі йдеться про активне нагромадження, що виражається у збільшенні потужностей, розвитку виробництва і т. ін. Здійснити це можна за допомогою диференціації чи зниження майнових податків, надання пільг за цільового використання коштів. Ця функція дуже тісно пов'язана зі стимулюючою, але є більш глобальною й узагальнюючою. Якщо стимулююча функція пов'язана з процесом, діяльністю платників, то накопичувальна орієнтована на кінцевий результат, визначає мету діяльності і має більш статичний характер.

Законодавства багатьох держав не роблять розмежування між податками, зборами, митами, і податкову систему характеризують як сукупність податків і зборів.

Природно, податки, мита, збори мають спільні ознаки, зокрема:

1. Обов'язковість сплати податків і зборів у відповідні бюджети й фонди.

2. Чітке надходження їх до бюджетів і фондів, за якими вони закріплені.

3. Стягування їх на основі законодавчо закріпленої форми і порядку надходження.

4. Примусовий характер стягнення.

5. Здійснення контролю єдиними податковими органами.

6. Безеквівалентний характер платежів.

Однак, попри схожість цих механізмів, вони мають чіткі відмінності.

Мито і збір відрізняються від податків:

1. Значенням. Податкові платежі забезпечують близько 80% надходжень у дохідну частину бюджету, інші види відрахувань -- менше.

2. Метою. Податки мають задовольняти потреби держави, а мито, збір - певні потреби чи витрати установ.

3. Обставинами. Податки є безумовними платежами, а мито, збір сплачуються у зв'язку з послугою, наданою платникові державною установою, що реалізує державно-владні повноваження.

4. Характером обов'язку. Сплата податку пов'язана з чітко вираженим обов'язком платника; мито і збір характеризуються певною добровільністю його дій і іноді не регулюються відносинами імперативного характеру.

5. Періодичністю. Збори, платежі, мито часто є разовими, і сплата їх здійснюється без визначеної системи; податки характеризуються певною періодичністю.

Відмінності за періодичністю зумовлені двома підходами:

- періодичністю сплати (збори, мито - одноразова сплата, податки - певна періодична сплата); -- періодичністю дій (збори, мито прямо залежать від кількості дій, що породжують зобов'язання щодо сплати, податки -- чітко не пов'язані з періодичністю дій, наприклад, періодичність сплати податку із власників транспортних засобів не пов'язана з характером використання транспортного засобу).

6. Відносини відплатності характерні для мит, зборів (на відміну від податків).

Отже, збори і мита, на відміну від загальних податкових платежів, мають індивідуальний характер, їм завжди властиві спеціальна мета і спеціальні інтереси'.

Раніше основним критерієм розмежування мита і збору було надходження коштів: якщо в бюджет - мито, якщо на користь організації - збір. Нині акценти дещо змістилися: збір -- платіж за володіння особливим правом; мито - плата за здійснення на користь платників юридично значущих дій.

Сукупність обов'язкових платежів податкового характеру можна класифікувати за кількома підставами:

1. За компетенцією органу, що вводить у дію податковий платіж на відповідній території:

-- загальнодержавні -- податки і збори, які установлюються Верховною Радою України, вводяться в дію винятково законами і діють на всій території держави;

- місцеві - податки і збори, перелік яких установлює Верховна Рада України і які вводяться в дію нормативними правовими актами представницьких органів місцевого самоврядування, діють на території відповідних територіальних утворень.

Принцип компетенції органу, що встановлює податок, лежить в основі класифікації податків і зборів. Статті 13-14 Закону України "Про систему оподаткування" закріплюють загальнодержавні і місцеві їх різновиди. Потрібно враховувати, що кожна із цих статей конкретизується в кількох законах і підзаконних актах, що стосуються окремих податкових відрахувань (детальніше на їх характеристиці зупинимося у відповідних розділах). Щодо зазначених статей зауважимо, що вони містять закритий перелік податків і зборів. Мабуть, доцільно вирізнити в цьому переліку кілька підпунктів, поділивши його на дві частини: 1) тільки податки і 2) тільки збори. Це дасть змогу розділити різні за характером, методами обчислення і способами сплати платежі в бюджет і відрахування, що мають відносно недавню історію, цільовий характер, принципово відмінний від нецільових, традиційних, що мають багатовікову практику податків.

2. За каналом надходження. Відповідно до бюджетної системи України податкові платежі надходять у бюджети різних рівнів, на підставі чого можна поділити їх на закріплені й регулюючі. Специфіка такого поділу податків визначається змістом бюджетної системи України. Відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу України вона є сукупністю Державного бюджету України і місцевих бюджетів. Закріплені податки безпосередньо і цілком надходять до конкретного бюджету чи позабюджетного фонду. Серед закріплених виділяють податки, що надходять до 1) Державного і 2) місцевого бюджетів. Регулюючі (різнорівневі) податки надходять одночасно до бюджетів різних рівнів у пропорціях, що відповідають бюджетному законодавству. Суми відрахувань по таких податках безпосередньо зараховуються у Державний бюджет і бюджети інших рівнів і визначаються при затвердженні кожного бюджету.

Можна дещо деталізувати цю групу податків, поділивши їх на: державні, що цілком надходять до Державного бюджету; місцеві, що цілком надходять до місцевого бюджету; пропорційні, що розподіляються між бюджетами у певній пропорції;

3. За платниками:

A. Податки з юридичних осіб (податок на прибуток і т.д.);

Б. Податки з фізичних осіб (податок з доходів фізичних осіб, і т. д.);

B. Змішані - коли платниками можуть бути і юридичні, і фізичні особи (податок із власників транспортних засобів, земельні податки і т. ін.). Змішані податки можна поділити на такі, що визначаються:

- наявністю певних матеріальних благ (транспортні засоби, ділянка землі);

- діяльністю платників (податок на додану вартість, акцизний збір).

4. За формою оподаткування:

А. Прямі (прибутково-майнові) - стягуються в процесі придбання й акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об'єкта оподаткування, враховуються в ціну товару і сплачуються виробником чи власником. Прямі податки, у свою чергу, поділяють на:

- особисті - сплачуються платником податків за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) і враховують платоспроможність платника;

- реальні (від англ. real - майно) - сплачуються з майна, в основі якого лежить не реальний, а передбачуваний середній дохід 1, Б. Непрямі (на споживання) - стягуються в процесі витрат матеріальних благ, визначаються розміром споживання, у вигляді надбавки до ціни реалізації товару і сплачуються споживачем. За непрямого оподаткування формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), який виступає посередником між державою і споживачем товару (робіт, послуг). Останній є реальним платником. Саме критерій збігу юридичного і фактичного платника є одним з основних при поділі податків на прямі й непрямі: за прямого оподаткування - юридичний і фактичний платники збігаються, за непрямого - ні.

Ще одну важливу обставину варто враховувати, поділяючи податки на прямі і непрямі, -- їх участь в утворенні ціни. Якщо прямі податки закладаються в ціну на стадії виробництва (у виробника), то непрямі--тільки на стадії реалізації і як надбавка до ціни виробництва товару.

5. За способом справляння:

А. Часткові (кількісні) - установлюють розмір податку для кожного платника окремо, враховують майновий стан платника і його можливості щодо сплати. Загальний розмір податку формується як сума платежів окремих платників.

Б. Розкладкові (репартіаційні) -- нараховуються на цілу корпорацію платників, які самостійно остаточно розподіляють між собою податковий тягар. Історично це перша форма стягування податків, що проходила кілька етапів: 1) встановлення загальної суми потреби держави в доходах; 2) розподіл цієї суми між територіальними одиницями; 3) розподіл її між платниками. Тепер її застосовують на місцевому рівні. В Росії в 1885 р. був установлений додатковий розкладковий збір, який стягували із промислових і торгових підприємств. Загальну його суму законодавчо визначали по губерніях, у губерніях - по повітах, де вже залежно від прибутковості розподіляли між торговими і промисловими підприємствами.

6. За характером використання:

А, Загального призначення - використовувані на загальні цілі, без конкретизації заходів чи витрат, на які їх витрачають (фактично це і є дійсні податки).

Б. Цільові - що зараховуються до цільових фондів і призначені для цільового використання. Зазвичай одним із основних ознак податків є нецільовий характер, проте цільові платежі мають низку позитивних моментів: психологічний; ув'язування витрат і доходів від визначених видів діяльності; певна незалежність конкретного державного органу.

7. За періодичністю справляння:

А. Разові -- їх справляють один раз протягом визначеного часу (найчастіше - податкового періоду) при виконанні певних дій (податок із власників транспортних засобів; податок з майна, що переходить у порядку спадкування чи дарування). Здебільшого ці податки мають характер зборів.

Б. Систематичні (регулярні) - стягуються регулярно, через певні проміжки часу і протягом усього періоду володіння чи діяльності платника (щомісячно, щоквартально).

Податкова політика держави

Фундаментальні інструменти стимулювання національної економіки зосереджені також у податковій системі. Використання важелів податкової політики є потужним способом впливу на соціально-економічний розвиток країни. Податкові ставки, пільги, квоти, штрафні санкції, визначення об'єкта і суб'єкта оподаткування, а також джерела сплати податку дають можливість безпосереднього впливу на доходи суб'єктів національної економіки, обсяги споживання та заощадження тощо. Податки впливають на економіку через дохід кінцевого використання економічних агентів та зміну відносних цін залежно від системи оподаткування, вплив податкової політики на макроекономічні змінні може проявлятися по-різному. У цілому зниження податків стимулює зростання приватних витрат і сукупної пропозиції. Зростання податків, навпаки, призводить до їхнього скорочення. Рівень оподаткування в економіці вимірюється відношенням загальної суми фіскальних вилучень до суми доходів фірм і домогосподарств (ставка сумарного оподаткування доходів, або середня ставка податку).

Податкова політика - це діяльність держави у сферах запровадження правової регламентації та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів держави. Зміна форм оподаткування та податкових ставок впливає на стан господарської кон'юнктури. Під час економічної кризи держава свідомо з метою зменшення податкового тиску може йти на зменшення ставок оподаткування, і навпаки, підвищувати їх під час економічного піднесення, з метою утримання темпів економічного зростання і підтримки пропорційності в розвитку продуктивних сип.

Проявом податкової політики, яка проводиться в державі та формується державними структурами, є податкова система. Вивчаючи податкову систему, варто розглянути елементи системи оподаткування.

1. Суб'єкт (платник податків) - юридична чи фізична особа, що сплачує податки.

2. Об'єкт оподаткування - кількісно визначений економічний феномен, який служить базою для оподаткування. Іншими словами, податкова база - це грошова сума, з якої вилучається податок.

3. Джерело оподаткування - дохід платника податку, що підлягає оподаткуванню. Джерело та об'єкт оподаткування взаємно пов'язані, оскільки власне дохід є джерелом сплати податку. Так, якщо оподатковують дохід або майно, що забезпечує дохід, ці два елементи взаємопов'язані. Якщо ж сплачується податок на майно чи землю, які перебувають в особистому користуванні й не приносять доходу, такий взаємозв'язок втрачається.

4. Податкова ставка (норма оподаткування) - законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування. Податкова ставка може існувати в таких формах:

- середньої податкової ставки - відношення обсягу податків до величини доходу, що підлягає оподаткуванню;

- граничної податкової ставки - відношення приросту податків до приросту доходу, що підлягає оподаткуванню.

5. Податкові пільги - це звільнення від податків або зменшення податкових ставок. Види податкових пільг:

- прискорена амортизація основного капіталу (списання амортизації в обсягах, що значно перевищують реальне зношування капіталу). За своїм змістом прискорена амортизація тотожна податковій субсидії підприємницькому сектору. Вона зменшує прибуток, належний до оподаткування, прискорює оборот основного капіталу, створює стимули для прискореного оновлення основного капіталу;

- інвестиційний податковий кредит, по суті, є фінансуванням державою інвестицій приватного бізнесу. За своїм змістом він є податковою знижкою. Його обчислюють як відсоток від вартості основного капіталу і вилучають безпосередньо із суми податку, а не з доходу, який підлягає оподаткуванню. Це зменшує на величину знижки вартість заново придбаного устаткування.

Податкова квота характеризує рівень оподаткування і визначається як частка податку в доході платника. З точки зору соціальної справедливості, цей елемент оподаткування має бути обов'язковим у формуванні механізму оподаткування. Але введення податкової квоти зменшує можливість впливу податків як економічного регулятора держави. Тому податкова квота законодавчо не встановлюється. Зв'язок між розміром податкової ставки та обсягами податкових надходжень до бюджету дослідив американський економіст А. Лаффер. Графічне зображення цієї залежності відоме як "крива Лаффера" (рис. 1).

Рис. 1. Крива Лаффера

Ця крива виявляє таку ставку оподаткування, за якої податкові надходження досягають максимального обсягу (ІЧ). При подальшому зростанні податкової ставки нівелюються стимули до підприємництва та праці, знижується податкова база та податкові надходження до бюджету. При податковій ставці 100% держава не отримуватиме доходу, оскільки охочих працювати безоплатно немає.

За економічним змістом податкова система - це сукупність податків та обов'язкових платежів, установлених в країні з метою поповнення дохідної частини бюджетів різних рівнів. Реформування існуючої податкової системи є найгострішою проблемою для економіки України. Вітчизняна податкова система на сьогодні не відповідає потребам ринкової економіки. Надлишковий податковий тиск призводить до згортання виробництва і, відповідно, до зменшення доходів бюджетів усіх рівнів. Головними недоліками податкової політики в Україні, що заважають ефективній роботі вітчизняних підприємств, є:

1) неоптимальна податкова структура;

2) надмірний податковий тиск на вітчизняного товаровиробника;

3) анти стимулююча дія системи надання податкових пільг;

4) нестабільність податкового законодавства;

5) переважання питомої ваги непрямих податків над прямими, що гальмує стимули до розвитку виробництва;

6) велика питома вага стягнень із собівартості продукції (приблизно до 20-30% структури собівартості);

7) складність процедури оподаткування.

Для реформування податкової системи необхідно:

> провести реструктуризацію податкової системи в напрямку збільшення питомої ваги прямих податків;

> знизити податковий тиск на юридичних і фізичних осіб з метою активізації підприємницької діяльності;

> удосконалити механізм нарахування і сплати ПДВ;

> зменшити коло і поступово відмінити пільги в оподаткуванні;

> підвищити штрафні санкції до суб'єктів, які мають податкову заборгованість перед державою;

> максимально спростити процедуру оподаткування;

> інше.

Результатом реформи податкової системи України повинна стати побудова оптимальної податкової системи.

Рис. 2. Принципи побудови оптимальної податкової системи

Побудова оптимальної податкової системи повинна базуватися на таких принципах:

1. Економічна ефективність, тобто податкова система не повинна перешкоджати ефективному розподілу ресурсів. Основні характеристики податкової системи за принципом економічної ефективності передбачають, що вона:

а) не повинна обмежувати можливостей заощаджень і стимулів до праці;

б) не повинна впливати на поведінку індивіда (не повинна спрямовувати зусилля індивіда на зменшення своїх податкових зобов'язань, а має стимулювати збільшення продуктивності праці і відповідно поліпшення умов існування);

в) має бути неспотворюючою, тобто не повинна надавати можливостей індивіду змінити свої податкові зобов'язання або перекласти їх на інших. Неспотворюючі податки називаються паушальними податками, тобто такими, що залежать від незмінних характеристик (наприклад: стать). Будь-який податок на товари є спотворюючим, оскільки індивід може змінити свої податкові зобов'язання, зменшуючи споживання оподатковуваних товарів. Податок на дохід теж є спотворюючим, бо індивід може змінити податкові зобов'язання, зменшуючи свою участь у процесі виробництва, або зменшуючи свої заощадження. Спотворюючі податки є неефективними.

Якби уряд зміг замінити спотворюючі податки на паушальні, то надходження в бюджет зросли б при незмінному впливі на добробут платників податків, або доходи бюджету були б незмінними при зростаючому добробуті населення;

г) оподаткування в деяких випадках може виправляти ринкові невдачі - коригуючи оподаткування (наприклад: виправляти наслідки екстерналій - податок на хімічну промисловість), або податки на обмежені ресурси з метою їх невиправданого надмірного споживання (є пропозиції в США запровадити податки на енергоносії);

д) введення нових податків не повинно порушувати загальної рівноваги в економіці (ефект загальної рівноваги). Наприклад: податок на капітал може, з одного боку, призвести до зменшення пропозиції капіталу, а з іншого - впливати на підвищення віддачі від нього;

з) ефект оголошення "старий податок - добрий податок". Коли робиться оголошення про майбутнє оподаткування нового активу - це спричиняє негайний вплив на вартість активу в бік її зменшення.

2. Адміністративна простота (адміністративні витрати) передбачає, що податкова система повинна бути простою та відносно недорогою. Управління податковою системою пов'язане із значними коштами - прямі витрати на управління податковою системою, які визначені видатками бюджету на ці цілі.

Непрямі витрати на управління податковою системою пов'язані з:

а) втратами часу на заповнення різної податкової документації, декларацій,

б) вартістю обліку;

в) оплатою праці бухгалтерів та податкових інспекторів (непрямі витрати можуть у декілька разів перевищувати прямі витрати).

Величина адміністративних витрат на податкову систему залежить від:

1) ведення звітності для оподаткування доходу;

2) складності податкової системи - наявності особливих статей оподаткування (наприклад, відрахування з певних категорій витрат - медицина, благодійність вимагає ведення додаткової звітної документації);

3) диференціації норм податку між різними індивідами та між категоріями доходу (пільгове оподаткування).

Адміністративні витрати на певні категорії доходу можуть бути вищими за інші. Наприклад, адміністративні витрати на оподаткування капіталу більші, ніж на оподаткування праці.

3. Гнучкість, яка означає, що податкова система повинна бути здатною швидко (в окремих випадках автоматично) відповідати на зміни економічних обставин:

а) автоматична зміна ставок оподаткування при прогресивній податковій системі під час економічної кризи (за умови стабільності цін);

б) скорочення часу на запровадження змін податкового законодавства в економічне життя.

4. Політична відповідальність, котра передбачає, що податкова система повинна бути спроектована так, щоб індивіди були переконані у доцільності своїх податкових виплат:

а) необхідно надавати перевагу податкам, платники яких відомі (податок з доходів фізичних осіб), а не податкам, які надходять не від конкретних платників (наприклад: податок з корпорацій (не відомо хто сплачує цей податок - акціонери, споживачі товарів чи власники капіталу);

б) зміни в оподаткуванні повинні бути результатом законодавчих змін.

5. Справедливість, відповідно до якої податкова система повинна бути справедливою до всіх індивідів. Існують два підходи до визначення справедливості податкової системи:

а) горизонтальна рівність - ставлення до однакових в усіх відношеннях індивідів повинно бути однаковим (немає диференціації в оподаткуванні за ознаками раси, статі, переконань). Але ж не існує двох ідентичних осіб - різні уподобання призводять до різного податкового тиску на них;

б) вертикальна рівність - деякі індивіди можуть і, відповідно, повинні сплачувати вищі податки, ніж інші. Але існує проблема визначення критеріїв оподаткування: платоспроможність, добробут та більша вигода від державних витрат;

в) паретоефективне оподаткування - це таке оподаткування, за якого неможливо досягти вищого суспільного добробуту не знизивши добробуту іншого індивіда.

Розподіл податкового тиску між платниками податку викликає інтерес не тільки з точки зору справедливості, але й із позицій перерозподілу ресурсів. Податкові зобов'язання фізичних та юридичних осіб визначаються на основі норм, установлених законодавством. Але платники податків намагаються поводитися так, щоб у кінцевому результаті зменшити ту частину податкового тиску, яка на них припадає. У зв'язку з цим необхідно розглянути питання переміщення податку і визначити сферу дії кожного з них. Платники податку реагують на підвищення податку двома способами.

Перший спосіб передбачає мінімізацію своїх податкових зобов'язань шляхом зміни структури й інтенсивності економічної діяльності. Це можливо зробити шляхом обмеження діяльності, яка оподатковується, і розширення тих видів діяльності, які мають пільги в оподаткуванні обсягу продажу і виробництва. Він базується на заміщенні оподатковуваних видів діяльності (продуктів, ресурсів) такими, які мають менший податковий тиск і визначає взаємовідносини між державою і платниками податків.

Інший спосіб полягає у намаганні перемістити податковий тиск на контрагентів. Він визначає взаємовідносини трьох сторін: держави, платника податку та його ринкових контрагентів.

На практиці часто платник податку здатен, не зменшуючи формально зобов'язань перед державою, повністю або частково компенсувати виплати за рахунок своїх контрагентів. Якщо покупець переміщує податковий тиск на продавців - це прийнято називати переміщенням податкового тиску назад. Якщо продавці переміщують податковий тиск на покупців - цей процес називають переміщенням податкового тиску вперед. Така схема діє тоді, коли виробники намагаються компенсувати податки включенням їх у ціну.

Безперечно, зростання податкових платежів населення безпосередньо негативно позначається на їх добробуті. Ступінь фактичного податкового навантаження на приватний сектор визначається чистими податковими надходженнями, які утворюються різницею між величиною загальних податкових надходжень до державного бюджету і сумою трансфертів держави приватному секторові.

Фінансові взаємовідносини, що виникають між державою та суб'єктами ринку в процесі акумуляції та використання фінансових ресурсів, характеризуються вартісним перерозподілом, що виконує специфічне суспільне призначення - задоволення соціальних потреб. Внутрішню визначеність цих відносин виражає бюджет, який з одного боку, є формою матеріалізації та прояву суспільного характеру бюджетних відносин, а з іншого - формою вираження їх перерозподільної природи.

3. Фінансові санкції і фінансові штрафи

Запобігання податковим правопорушенням не завжди веде до очікуваних наслідків, тому особливого значення набувають питання регулювання покарань за здійснення податкових проступків та злочинів. Застосування санкцій можна класифікувати за кількома підставами. За характером впливу; безпосереднє покарання - санкції, що впливають безпосередньо на платника, його майновий стан (позбавлення волі, штраф, конфіскація об'єктів оподаткування тощо); опосередковане покарання - санкції, які безпосередньо не завдають Майнових втрат платникові, проте зменшують його надходження у перспективі або обмежують його діяльність (арешт рахунку, тимчасове припинення діяльності підприємства тощо). За галузевим характером: кримінальна, адміністративна та фінансова санкції. До санкції фінансово-правових норм, які застосовуються у разі порушення податкового законодавства, належать: стягнення донарахованих сум податків, інших обов'язкових платежів; штрафи; пеня, адміністративні штрафи. Слід чітко зазначити, що в даному разі йдеться саме про перелік санкцій, які визначаються у фінансово-правових нормах (у даному разі податкових), однак зазначені санкції не є в чистому вигляді фінансовими санкціями, особливо щодо адміністративних штрафів.

Сукупність існуючих санкцій можна поділити на групи за їх однорідністю, зокрема: санкції за порушення порядку ліцензування, санкції за порушення податкової дисципліни, касової дисципліни тощо. Особи, на яких накладаються фінансові санкції та адміністративні штрафи, перелік порушень, а також найменування органів, що накладають санкції, чітко визначаються у законодавстві. З 1 січня 2001 р. в Україні діє спеціальний закон, який встановлює перелік санкцій за порушення податкового законодавства, - Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 р. Після прийняття цього Закону було внесено значні зміни до порядку визначення й застосування санкцій до законодавчих актів, що регулюють порядок сплати податків, та Закону України "Про державну податкову службу України". Було також припинено дію Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами" від 4 березня 1998 р. № 167/98. У зазначеному Законі податковий борг (недоїмка) визначається як податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), узгоджене з платником податків або встановлене судом (арбітражним судом), але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання. Пеня - плата у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання. Пеня нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) з розрахунку 120 % річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу чи на день його (або його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті. Зазначений розмір пені діє щодо всіх видів податків і зборів (обов'язкових платежів), крім пені щодо порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що встановлюється окремим законодавством. При нарахуванні пені у зв'язку з несвоєчасним погашенням узгодженого податкового зобов'язання застосовується Інструкція про порядок нарахування та погашення пені, затверджена наказом ДПА України від 1 березня 2001 р. № 77 та зареєстрована у Мін'юсті 16 березня 2001 р. за №240/5431. Штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді процентів від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами. Штрафні санкції накладаються контролюючими органами у таких розмірах: Вид порушення податкового законодавства і розмір штрафу:

1) неподання податкової декларації у встановлені податковим законодавством строки - 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) для фізичних осіб, які обіймають посади, що підпадають під визначення суб'єктів корупційних діянь відповідно до закону, за неподання або несвоєчасне подання декларації про доходи таких фізичних осіб, отриманих протягом перебування на такій посаді - 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податків додатково до штрафу, передбаченого за неподання податкової декларації - 10 % суми податкового зобов'язання за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації, але не більше 50 % від суми нарахованого податкового зобов'язання та не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

4) коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків - 5 % від суми недоплати за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше 25 % такої суми та не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

5) коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за вчинення злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах (кваліфікується за ст. 212 КК України) - 50 % від суми недоплати, але не менше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

6) коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: - при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку - 10% такої суми; - при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку - 20 % такої суми; - при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку - 50 % такої суми;

7) коли платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, відчужив такі активи без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обов'язковим - додатково штраф у розмірі 100%) суми податкового боргу, щодо якого виникло право податкової застави;

8) коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу) і якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати - штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).

Платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявить факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі 5 % від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку, б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі 5 % від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку. Примусове стягнення - звернення стягнення на активи платника податків у рахунок погашення його податкового боргу, без попереднього узгодження його суми таким платником податків. Відповідно до пп. 3.1.1 ст. 3 вищезгаданого закону активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкових зобов'язань виключно за рішенням суду (господарського суду). В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу. У разі якщо такого платника податків визнано банкрутом, черговість задоволення претензій кредиторів встановлюється законодавством про банкрутство. Слід зазначити, що стягнення податкового боргу за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється (пп. 3.1.2 Закону). Певну увагу слід приділяти відповідальності банків, які опосередковано беруть участь у податкових відносинах як посередники, що здійснюють грошові трансферти. Якщо банк є безпосереднім порушником термінів зарахування податків на бюджетні рахунки від платників податків, він нестиме відповідальність. Відповідно до п. 16.5 ст. 16 Закону за порушення строків зарахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених законодавством, з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, у розмірах, встановлених для відповідного податку, збору (обов'язкового платежу), а також несе іншу відповідальність, встановлену законом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків, зборів (обов'язкових платежів) звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

...