Договірна відповідальність юридичних осіб у комерційному обігу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут держави і права ім. В. М. Корецького

Національної академії наук України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Спеціальність: 12.00.03 -- цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Договірна відповідальність юридичних осіб у комерційному обігу

Канзафарова Ілона Станіславівна

Київ -- 1999

Загальна характеристика робота

Актуальність теми дослідження. Економічні, політичні і соціальні процеси, що відбуваються у нинішній час в Україні, дозволяють зробити висновок про те, що наша держава перебуває у стані глибокої кризи. Для подолання цієї кризи важливе значення мають два чинника:

1) створення і ретельна реалізація законодавства, яке адекватно відображає процеси, що відбуваються в суспільстві;

2) правильний вибір точки прикладення головних зусиль.

Сферою такого зосередження головних зусиль щодо виходу з кризи є економіка, і в першу чергу, її фундамент -- виробництво. Центральною фігурою у народному господарстві, творцем і основною діючою особою економічних реформ, що відбуваються в нинішній час, є підприємці.

У відповідності зі ст. 2 Закону України від 7 лютого 1991 р. “Про підприємництво” суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України, інших держав, не обмежені законом в правоздатності або дієздатності; юридичні особи всіх форм власності, встановлених законом України “Про власність”.

Суб'єкти підприємництва -- юридичні особи є основними виробниками матеріальних благ, необхідних для задоволення потреб суспільства. Тому договірні відносини з їхньою участю займають значне місце в усій системі суспільних відносин.

В Україні до недавнього часу більшість договорів між суб'єктами господарської діяльності укладалася з метою виконання планових актів. Воля контрагентів складалася під прямим або побічним впливом завдань, що виходили від державних органів, оскільки майже всі правові норми, що діяли у цій сфері, носили імперативний характер.

В умовах переходу нашої країни до ринкової системи господарювання такі поняття, як договір, договірна відповідальність починають набувати іншого суттєвого змісту, тому майнові відносини комерційного обігу потребують нового і високого рівня регламентації. А досягти такого рівня можливо лише з допомогою висновків і рекомендацій, отриманих в результаті теоретичного аналізу.

Проблеми договірної відповідальності юридичних осіб освітлювалися в правовій літературі в різний час багатьма вченими. Однак, більшість праць являли собою глави і параграфи підручників і навчальних посібників по цивільному праву і тому стосувались лише найбільш загальних питань цивільно-правової відповідальності взагалі і договірної зокрема. Серед досліджень, присвячених безпосередньо договірній відповідальності юридичних осіб, можна назвати монографії Б.С.Антимонова “Підстави договірної відповідальності соціалістичних організацій” (1962 р.) і Ф. Л. Рабиновича “Вина як підстава договірної відповідальності підприємства” (1975 р.). Розглядалось це питання і в колективній монографії Я. М. Шевченко, А. А. Собчака, В. В. Луця, Д. В. Бобрової, М. Й. Штефана “Підвищення ролі цивільно-правової відповідальності в охороні прав та законних інтересів громадян і організацій” (1988 р.), в працях Г. К. Матвєєва, М. І. Брагінського, В. В. Вітрянського та ін.

При цьому необхідно врахувати той момент, що переважна кількість праць відноситься до так званого “радянського періоду” розвитку цивілістичної думки, що, природно, справило істотний вплив на характер і зміст зроблених у них висновків. Проте, прийняття Конституції України, розробка нового Цивільного кодексу зумовлюють нові підходи до дослідження ряду проблем цивільного права.

Проблемам відповідальності за порушення договірних зобов'язань у комерційній практиці присвячена монографія А.С. Комарова “Відповідальність у комерційному обігу” (1991), в якій автор аналізує законодавство США, Великобританії, ФРН, Франції, норми міжнародного права, вживаючи термін “комерційний обіг” лише відносно правочинів, що укладаються між суб'єктами підприємницької діяльності вищезазначених держав, оскільки його монографія була написана і опублікована ще до розпаду колишнього СРСР.

Вказані вище обставини обумовлюють дослідження інституту договірної відповідальності юридичних осіб у комерційному обігу на доктринальному рівні з метою вдосконалення цивільного законодавства і практики його застосування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною загальної науково-дослідницької роботи кафедри галузевих правових дисциплін публічного і приватного права Одеського державного університету їм. І.І.Мечникова за програмою “Правове регулювання підприємницької діяльності в Україні”.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є системний аналіз інституту договірної відповідальності юридичних осіб в цивільному праві України, розробка теоретичних положень, спрямованих на розвиток науки цивільного права і вдосконалення арбітражної практики.

У відповідності з метою визначені наступні основні завдання дослідження:

- визначити поняття комерційного обігу і дати його загальну характеристику;

- провести дослідження основних проблем договірної відповідальності юридичних осіб у внутрішньому комерційному обігу;

- визначити умови звільнення від відповідальності за невиконання і неналежне виконання договірних зобов'язань у комерційній практиці і дати їхню загальну класифікацію.

Наукова новизна одержаних результатів. Висновки і положення, що містяться у праці, базуються на конституційних нормах, аналізі цивільного законодавства України і законодавства про договірну відповідальність окремих зарубіжних країн, досягненнях цивільно-правової та інших галузевих юридичних наук, практичному досвіді застосування норм законодавства про договірну відповідальність юридичних осіб в умовах переходу до ринкових відносин. Теоретичною основою дослідження є праці відомих українських і російських вчених, таких як: Я. М. Шевченко, Н. С. Кузнєцова, В. М. Коссак, В. В Луць, О. А. Підопригора, А. А. Пушкін, В. Л. Мусіяка, Ю. С. Червоний, О. В. Дзера, В. М. Самойленко, Г. К. Матвєєв, Г. Ф. Шершеневич, О. С. Йоффе, М. М. Агарков, Р. О. Халфіна, Б. С. Антимонов, В. А. Тархов та ін. Методологічною основою дисертації є історико-правовий, системний, порівняльно-правовий, формально-логічний та інші засоби наукового пізнання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що воно є по суті першим в українській юридичній літературі цілісним монографічним дослідженням інституту договірної відповідальності юридичних осіб у цивільному праві України. У ньому фактично вперше на дисертаційному рівні визначене поняття комерційного обігу і зв'язок з ним договору; показане значення інституту договірної відповідальності для попередження правопорушень у комерційному обігу та у зв'язку з цим роль договору в розвитку підприємницької діяльності в Україні; проведене теоретичне дослідження поняття функцій цивільно-правової відповідальності; дана загальна класифікація умов звільнення від відповідальності за невиконання і неналежне виконання договірних зобов'язань у комерційній практиці.

Внаслідок проведеного дослідження на захист виносяться наступні положення:

1) Підприємництво -- це складне багатоаспектне явище, яке необхідно розглядати в єдності з економічної, психологічної та правової позицій.

2) Поняття “господарська діяльність” є більш широким, ніж поняття “підприємницька діяльність”, поняття “господарський обіг” -- більш широким, ніж поняття “комерційний обіг”.

3) Цивільно-правова відповідальність -- це обов'язок правопорушника зазнати невигідних майнових наслідків, що проявляється в виникненні додаткових майнових обтяжувань і що реалізується, як правило, шляхом застосування державного примусу до правопорушника.

4) Категорія “функція цивільно-правової відповідальності” є узагальненням категорій “мета”, “засіб” і “результат”. Проблему функцій цивільно-правової відповідальності належить розглядати паралельно з проблемою функцій цивільного права і функцій права в цілому, а не у відриві від них.

5) Визначити цілі договірної відповідальності можливо лише з допомогою об'єднання нормативного засобу в правознавстві (орієнтованого на відтворені у законодавстві засоби) з засобом соціологічним (орієнтованим на факти реального життя, у тому числі і результати дії права).

6) Формами неустойки є штраф і пеня. Виділення як окремої форми власне неустойки є недоцільним: по-перше, тому, що в літературі нема визначення власне неустойки, що дозволило б судити про неї, як про окрему форму або різновид неустойки; по-друге, підстави її встановлення, засоби її визначення і порядок її нарахування такі ж, як і штрафу.

7) З метою підвищення ефективності договірної відповідальності суб'єктів підприємницької діяльності доцільно закріпити в Цивільному кодексі України обов'язок кредитора-суб'єкта підприємницької діяльності оперативно реагувати на порушення договірного зобов'язання його контрагентом і встановити відповідальність за невиконання цього обов'язку.

8) У цивільному праві доцільно розмежовувати обставини, які виключають відповідальність, і обставини, які не дозволяють в період кваліфікації підвести дії особи хоча б під один з елементів складу правопорушення, оскільки їх правова природа різна.

9) Визначається, що випадок і непереборна сила не є обставинами, що виключають відповідальність взагалі. Вони набувають такої властивості лише по відношенню до певних складів та обставин.

10) Загальновизнане визначення: “випадок-антипод вини” є сумнівним, бо поняття випадку визначається вказівкою не тієї ознаки, яка є для нього властивою, а тієї ознаки, що у нього відсутня. Це визначення не співпадає за обсягом: всякий випадок -- це відсутність вини, але не всяка відсутність вини -- це випадок. Відсутність вини властива схожому, але не тотожному з поняттям випадку, поняттю непереборної сили.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що отримані висновки можуть бути використані для подальшого розвитку вчення про цивільно-правову відповідальність як складової частини науки цивільного права України.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що отримані висновки і рекомендації можуть бути використані при вдосконаленні норм договірного права, у навчальному процесі, у практичній діяльності суб'єктів договірних відносин та органів, що розв'язують спори, які випливають з договорів.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, що включені до дисертації, було оприлюднено на 51-й (квітень 1997 р.), 52-й (квітень 1998 р.), 53-й (листопад 1998 р.) наукових конференціях професорсько-викладацького складу і наукових працівників Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова, а також у процесі читання лекцій і проведення практичних занять з курсів: “Договірна відповідальність юридичних осіб у комерційному обігу” (1995-1997 р. -- для студентів 3 курсу юридичного інституту ОДУ); “Цивільне і торгівельне право зарубіжних країн” (1997-1998 навчальний рік -- для студентів 5 курсу юридичного інституту ОДУ); “Правове регулювання підприємницької діяльності” (1997-1998 навчальний рік -- для студентів 4 курсу юридичного інституту ОДУ); “Цивільне право ч. 2” (1997-1998 навчальний рік -- для студентів 3 курсу економіко-правового факультету ОДУ).

Результати проведеного дослідження були апробовані також під час обговорення дисертації та окремих її розділів на засіданні кафедри галузевих правових дисциплін публічного і приватного права Одеського державного університету ім. І.І.Мечникова.

Публікації. Матеріали по темі дисертації опубліковані в одній монографії, одному навчальному посібнику, одній брошурі і двох наукових статтях.

Структура роботи. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, дев'яти таблиць на 9-ти сторінках і переліку використаних джерел на 15 сторінках (219 найменувань). Загальний обсяг дослідження -- 168 сторінок.

Зміст роботи

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, ступінь наукової новизни, мета і завдання дослідження, особистий внесок автора в отримання наукових результатів, викладених у дисертації.

Розділ перший “Роль договору у комерційному обігу” присвячений дослідженню поняття комерційного обігу і визначенню тієї ролі, яку відіграє договір у відносинах між виробниками і споживачами товарів (робіт, послуг), а також між виробниками і постачальниками продукції.

Комерційний обіг у перекладі з англійської означає буквально -- торгівельний обіг (commerce (англ.) -- торгівля). Якщо господарський обіг є “сума всіх зв'язків, що складаються у процесах відтворювання”, то комерційний обіг -- це взаємозв'язок товарних і грошових потоків у процесі руху продукції, товарів (робіт, послуг), створюваних суб'єктами господарської діяльності з метою отримання прибутку.

В умовах функціонування соціалістичної економіки рух товарних і грошових потоків розглядався у радянській економічній літературі через призму планової організації процесу відтворення і його чинників -- виробництва, розподілу, споживання. Ринковим відносинам притаманний вільний рух товарів і послуг, капіталу, праці до ринків продуктів і ресурсів.

Поняття “комерційний обіг” вужче за поняття “господарський обіг”. До цього висновку автор приходить у результаті аналізу норм, що містяться у Законі України від 16.04.91 р. “Про зовнішньоекономічну діяльність” і Закону України від 27 березня 1991 р. “Про підприємства в Україні”.

Визначення господарської діяльності дане в статті 1 Закону України від 16.04.91 р. “Про зовнішньоекономічну діяльність”: “Господарська діяльність -- будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом і обміном матеріальних і нематеріальних благ, що виступають у формі товару”. Як бачимо, поняття господарської діяльності є більш широким, ніж поняття підприємницької діяльності. У ст. 1 Закону “Про підприємства в Україні” дається наступне визначення підприємства: “Підприємство -- самостійний господарюючий статутний суб'єкт, що володіє правами юридичної особи, який здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою отримання відповідного прибутку (доходу)”.

По-перше, якщо підприємство -- це господарюючий суб'єкт, то вся його діяльність, як підприємства, є господарською. По-друге, якщо вся діяльність підприємства є господарською, а воно може здійснювати виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність, то всі ці види діяльності охоплюються поняттям господарської. Значить, тепер ми можемо стверджувати, що поняття “комерційна діяльність” вужче поняття “господарська діяльність”. Отже, поняття “комерційний обіг” вужче поняття “господарський обіг”.

Довгий час у вітчизняному цивільному праві всі договори поділялися на два типи -- загально-цивільні і господарські. Однак в сучасний період така класифікація вже неадекватна існуючим суспільним відносинам. Для господарських договорів найбільш специфічнім було те, що в основі їх лежав плановий акт, а учасниками договору виступали соціалістичні організації. Зараз вже немає планових актів, у тому розумінні, як це було в дореформений період.

Основними засадами нашого цивільного права є недоторканість власності, свобода договору, неприпустимість довільного втручання у приватні справи та ін. Отримала широке розповсюдження підприємницька діяльність. Метою договорів, опосередковуючих підприємницьку діяльність, є систематичне отримання прибутку від використання майна, продажу товарів, виконання робіт або надання послуг. Учасники таких договорів діють самостійно, на свій ризик.

Тому більш доцільно термін “господарський договір” замінити терміном “підприємницький договір” або “договір у сфері підприємництва”.

Ми можемо сформулювати його як визначене в установленому порядку в належній формі взаємне волевиявлення (угода) сторін, які є суб'єктами підприємницької діяльності (або з участю сторони-підприємця) про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності.

Отримання прибутку -- це мета підприємництва. Але зиск заради прибутку при максимально можливій його величині є метою підприємництва лише в умовах нерозвинутого ринку. Тому, говорячи про мету одержання прибутку як про основний мотив підприємницької діяльності, необхідно виділити і досягнення соціального ефекту як одного з напрямків підприємницької діяльності.

У такій єдності з метою отримання прибутку перебуває принцип особистої економічної зацікавленості. Власна вигода є провідним чинником підприємництва. В умовах товарного виробництва підприємець, переслідуючи власні інтереси, “невидимою рукою” спрямовується до суспільних цілей, працює на суспільні інтереси.

Розділ другий “Договірна відповідальність юридичних осіб як вид цивільно-правової відповідальності” присвячений детальному аналізу інституту договірної відповідальності юридичних осіб.

У підрозділі 2.1 “Поняття і види цивільно-правової відповідальності” на підставі існуючих в юридичній літературі точок зору робиться висновок про те, що цивільно-правову відповідальність більш правильним буде визначити як обов'язок правопорушника зазнати невигідних майнових наслідків, який проявляється у виникненні додаткових майнових обтяжувань і реалізується, як правило, шляхом застосування державного примусу до порушника.

У підрозділі 2.2 “Підстави та умови договірної відповідальності” відзначається, що договірна відповідальність ніколи не має однієї підстави, їх вимагається, як мінімум дві:

1) існування договірного зобов'язання, формально дійсного і по суті не суперечного закону;

2) порушення цього зобов'язання, а саме невиконання його або неналежне його виконання -- по кількості, якості, терміну та ін.

Порушення юридичною особою договірного зобов'язання є цивільним правопорушенням. Протягом багатьох років в юридичній науці панує думка, згідно якій цивільне правопорушення має певний склад.

Під складом цивільного правопорушення, як правило, розуміють сукупність певних ознак правопорушення, які характеризують його як достатню підставу відповідальності.

Це наступні ознаки (або умови):

- протиправне порушення особою покладених на неї обов'язків і суб'єктивних прав інших осіб;

- наявність шкоди або збитків;

- наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою правопорушника і шкідливими наслідками, що настали;

- наявність вини правопорушника.

Одним з самих важких питань науки цивільного права є проблема вини юридичної особи.

У радянській цивільно-правовій доктрині затвердилося поняття вини, як психічного відношення особи до своєї протиправної поведінки та її результату. Такий підхід до поняття вини у різних варіантах зустрічається у працях багатьох учених-правознавців.

Чинний Цивільний кодекс УРСР не дає визначення вини, обмежуючись лише вказівкою на те, що вина може проявлятися у формі умислу або необережності. У цивільному законодавстві вина юридичних осіб і громадян також не розрізняється. Це стало однією з передумов вживання поняття вини “як психічного ставлення” відносно як фізичних, так і юридичних осіб. І от саме тут свідомо-вольова концепція поняття вини як психічного ставлення порушника до своєї поведінки та її наслідків викликала найбільші дискусії. Радянські вчені-цивілісти у своїх працях висловлювали різні точки зору: від пояснень поняття вини юридичної особи через “психічне ставлення” до допущених порушень з боку його працівників або його органів до категоричного несприяття концепції “психічного ставлення” до відповідальності юридичної особи.

На наш погляд, при вирішенні питання про вину юридичної особи необхідно виходити з того, що вина юридичної особи завжди знаходить своє відтворення у вині окремих осіб, бо вся діяльність юридичної особи, правомірна і неправомірна, є діяльність людей.

У цивільному праві діями юридичної особи визнаються:

1) дії його органу;

2) дії його представників;

3) дії його членів або інших учасників (робітників і службовців).

Орган юридичної особи відображає і реалізує його дієздатність. Юридична особа відповідає за дії своїх органів, якщо ці дії вчиняються від імені юридичної особи, за її рахунок і в її інтересах. У тому випадку, коли дії вчиняються органом з порушенням його компетенції, юридична особа не може бути визнана відповідальною за дії свого органу.

Компетенція органу, предмет і мета його діяльності визначаються у статуті юридичної особи. Діяти в інтересах юридичної особи, значить, діяти для досягнення її статутних цілей і завдань. У випадку, коли дія вчиняється органом, представником або працівником у своїх власних інтересах, а не в інтересах юридичної особи, означені суб'єкти перетворюються на приватні особи, а якщо орган колегіальний -- на групу приватних осіб.

При цьому буде помилково вважати, що вина юридичної особи може проявитися лише у діях окремих осіб, але не в діях колективу, немовби тому, що погодження воль учасників колективу може мати місце лише при правомірній діяльності, але не при правопорушеннях. Неправомірне, незаконне рішення будь-якого колегіального органу може бути прийняте як шляхом погодження по необережності у випадку незнання закону, так і навмисне, коли приймаючий незаконне рішення орган переслідує якусь майнову вигоду для юридичної особи в цілому або для окремих його учасників.

У підрозділі 2.3 “Функції договірної відповідальності” автор дає своє бачення проблеми функцій цивільно-правової відповідальності взагалі і договірної зокрема.

Аналіз точок зору, висловлених в юридичній літературі з цього питання дозволяє зробити висновок про те, що більшість авторів приступає до аналізу різноманітних функцій цивільно-правової відповідальності, не даючи жодного загального визначення поняття “функція”, як такого.

Автор дійшов висновку, що більш доцільним буде замінити категорію “функція” категоріями “мета”, “засіб” і “результат”.

Суть цих категорій обумовлюється наступним:

Мета. Під метою розуміється вільно сформоване суб'єктивне уявлення про бажаний, ще не здійснений стан будь-якого об'єкту дійсності (відсутність або наявність такого об'єкту, взагалі кажучи, будь-якої зміни навколишнього світу), і шляхи його досягнення. Саме мета мається на увазі, коли говориться, що переважна більшість юристів, так або інакше, визначають функцію права, як його призначення для певних суспільних відносин.

Наслідок -- це здійснена мета, це завжди факт об'єктивної дійсності, що планувався і був досягнутий певним шляхом.

Засіб. Неважко помітити, що у визначенні мети прихований такий активний діяльний початок -- наслідок досягається, а не заздалегідь існує вже даним. Мета, як ідея, не може безпосередньо визначити наслідок. Вона робить це опосередковано, через інші об'єктивні явища, що виконують службову роль засобу.

Більшість визначень функцій права свідомо розглядають їх в якості засобів реалізації цілей, що стоять перед правом та його інститутами.

Кожна з трьох вищезазначених категорій визначається через дві інші.

Мета не існує без наслідку (не буває цілей, ні на що не спрямованих) і ніколи не реалізується безпосередньо. Статус наслідку ми приписуємо якомусь об'єктивному явищу, лише коли він є досягненням об'єктивної мети (у противному випадку він залишається просто явищем). У той же час наслідок є проявом чинності засобів (він не існує до них, як безпосередньо даний, в іншому випадку меті ні до чого було б прагнути, як вона повинна це робити по визначенню).

Таким чином, внаслідок проведеного аналізу автор дійшов до висновку, що подальше дослідження повинно зосередитись на меті цивільно-правової відповідальності, оскільки вивчення засобів реалізації мети права -- тема самостійного дослідження.

Отже, перше, що кидається у вічі при аналізі різноманітних думок відносно змісту цілей відповідальності та їхньої кількості, це змішування двох типів утвердження:

1) утвердження про те, які цілі відповідальності, реалізовані в даному законодавстві;

2) утвердження про те, якими повинні бути цілі відповідальності;

Утвердження першого типу ми одержуємо при науковому дослідженні законодавства. Утвердження же другого типу виникають з оцінки законодавства з позицій етики, здорового сенсу та інших критеріїв. А між описом факту та його оцінкою є принципова різниця.

Оціночне значення виходить з різноманітного роду критеріїв оцінки, що завжди варіюються від людини до людини, від культури до культури. “Наукове же значення байдуже до сенсу, цілей, цінностей та інтересів людини”.

Враховуючи викладене вище, автор зробив висновок про те, що для вирішення поставленого завдання нам не уникнути змістовного аналізу законодавства. Таким же шляхом ідуть й інші автори, що вивчають цілі відповідальності. Однак, як це не парадоксально, у літературі не було виявлено вказівок на засіб вичленення цілей.

У зв'язку з цим автор вжив спробу логіко-методологічного аналізу того засобу, яким інтуїтивно користуються більшість авторів для вичленення мети, і довів, що цей засіб заснований на інтуїтивному, нічим не обґрунтованому припущенні.

Цілі у законодавстві нам безпосередньо не дані (в усякому випадку, відносно інституту цивільно-правової відповідальності). Що ж нам дане безпосередньо, на основі чого ми могли б судити про мету? Перше, що кидається в очі при вивченні інституту відповідальності будь-якої галузі права -- це докладна регламентація різноманітних санкцій, умов і підстав їхнього застосування, інакше кажучи, правових засобів реалізації цілей.

Але чи можемо ми судити про цілі по засобах їхньої реалізації? Б.Т. Базилєв якраз і висловлює (але не обґрунтовує) таке припущення: “Мета визначає засоби, характер дій, спрямованих на її досягнення… Цілі інституту юридичної відповідальності визначають його функції”.

У ході дисертаційного дослідження автор прийшов до висновку, що мета формується суб'єктивно. Отже, в якості результату може виступати будь-яке явище дійсності, крім того, результат дуже часто не узгоджується з метою або взагалі не настає. Це дозволяє припустити, що відношення між результатом і метою не функціональне. Воно не є необхідним для мети і результату. У відношенні мети і засобу питання більш складне. Даний результат може стати наслідком тільки цілком певних і жодних інших засобів, хоча і допускається, що ці засоби можуть взаємозамінювати один одного. Таким чином, якщо мета досягла результату, то через нього вона зв'язана певними засобами, а, знаючи мету і результат, мабуть, можна судити і про мету, тому що обидва вони визначають її. Однак перший раз з розглянутих припущень виходимо тільки з засобів, а не засобів і результату.

Виходячи з вищезгаданого, можна висунути гіпотезу про суть засобу, з допомогою свідомого застосування якого (в порядку методологічного експерименту) можна спробувати вичленити цілі відповідальності. Будемо виходити з того, що висунуті допущення, кожний сам по собі, необхідні, але не достатні для вичленення. Необхідно використання “комплексного допущення”. Але на шляху його впровадження виникає ряд труднощів. По-перше, виникає необхідність об'єднання нормативного методу в правознавстві (орієнтованого на висловлені в законодавстві засоби) з методом соціологічним (що орієнтується на факти реального життя, в тому числі результати дії права). По-друге, потребує вивчення ще одне відношення -- між засобом і результатом (інакше ми не зможемо обґрунтувати, що даний результат є наслідком саме даних засобів, а не грою випадкових і невідомих нам причин). Складність тут у тому, що таке відношення є внутрішнім, а у правознавства немає засобів аналізу такого типу відносин.

До тих пір, доки у нас будуть відсутні необхідні засоби вичленення цілей відповідальності, ми не зможемо з певністю визначити точний склад цих цілей. У літературі виділяються наступні цілі інституту договірної відповідальності:

1. Регулятивна.

2. Запобіжна (превентивна).

3. Виховна.

4. Стимулююча.

5. Охоронна (захисна).

6. Штрафна (функція покарання).

7. Компенсаційна.

8. Інформаційна.

9. Функція управління “по горизонталі” виробництвом контрагента.

10. Функція контролю за виконанням зобов'язань.

Варто нагадати, що цей список не є результатом логічного поділу на види якогось визначеного поняття мети відповідальності. Кожна з них виділена окремим автором, незрозумілим засобом.

Підводячи підсумок викладеному вище, належить відзначити, що проблема функцій юридичної відповідальності взагалі і цивільно-правової зокрема є настільки складною і багатогранною, що може стати предметом самостійного дисертаційного дослідження.

У третьому розділі “Міри договірної відповідальності” автор визначає коло мір договірної відповідальності юридичних осіб у комерційному обігу і проводить аналіз їхнього застосування.

У підрозділі 3.1 “Загальна характеристика мір цивільно-правової відповідальності за невиконання і неналежне виконання договірних зобов'язань у комерційній практиці” дана загальна характеристика мір цивільно-правової відповідальності за невиконання і неналежне виконання договірних зобов'язань.

Зокрема, відзначається, що основними мірами договірної відповідальності є стягнення збитків і неустойка (штраф, пеня).

Позбавлення суб'єктивного права, як міра договірної відповідальності юридичних осіб у комерційному обігу застосовується лише в рідких, досить специфічних випадках, наприклад, якщо до правочину юридичної особи, суперечного його цілі (ст. 50 ЦК), застосовуються положення статті 49 ЦК.

У підрозділі 3.2 “Стягнення збитків як міра договірної відповідальності” проводиться глибокий аналіз чинного законодавства і точок зору, висловлених в юридичній літературі, відносно стягнення збитків як міри договірної відповідальності; відзначається, що дуже часто збитки виникають в результаті невірно і необґрунтовано обраної стратегії підприємницької діяльності, масштаб і вид якої зумовлює ступінь підприємницького ризику. Також автор дає докладну характеристику видам договірних збитків.

У підрозділі 3.3 “Стягнення неустойки як міра договірної відповідальності” розглядається питання про неустойку як міру договірної відповідальності.

Зокрема вказується, що у відносинах між юридичними особами неустойка є найбільш ефективною мірою відповідальності. Її практичні переваги безсумнівні:

1) вона застосовується незалежно від заподіяння збитків;

2) не вимагається, як правило, надання позивачем інших доказів, окрім доказу факту порушення договору;

3) розмір неустойки у багатьох випадках дозволяє відновити майнові втрати, якщо вони мали місце;

4) неустойка звичайно застосовується в ході виконання договору за порушення кожного обов'язку, кожної умови, а не за невиконання договору в цілому, що є для кредитора певною перевагою, бо він вже в момент правопорушення володіє засобом, достатньо оперативним, щоб спонукати боржника до виконання зобов'язання.

Відзначається, що у статтях 179 і 204 Цивільного кодексу УРСР згадуються, окрім неустойки, ще штраф і пеня. Тому виникає питання про їхнє правове значення. У літературі існує думка (О. С. Йоффе, Н. І. Коваленко), що різновидами неустойки являються: власне неустойка, штраф і пеня, кожен із цих видів має свої особливості.

Однак у своєму дослідженні автор приходить до висновку про те, що з даною думкою погодитись не можна. По-перше, тому, що в літературі не зустрічається жодного визначення власне неустойки, що дозволило б судити про неї, як про окрему форму або різновид; по-друге, підстави її встановлення, засоби її визначення і порядок її нарахування такі ж, як у штрафу.

Таким чином, уявляється, що в статтях 179, 204 ЦК законодавець просто орієнтується на різноманітні варіанти назви неустойки, і неустойка може виступати в двох формах: у формі штрафу і в формі пені.

Досліджуючи питання про застосування мір договірної відповідальності, автор приходить до висновку про те, що в цілях підвищення ефективності договірної відповідальності суб'єктів підприємницької діяльності доцільно закріпити у Цивільному кодексі України обов'язок кредитора-суб'єкта підприємницької діяльності оперативно реагувати на порушення договірного зобов'язання його контрагентом і встановити відповідальність за невиконання цього обов'язку.

Розділ четвертий “Умови звільнення від відповідальності за невиконання договірних зобов'язань у комерційній практиці” присвячений всебічному аналізу питання про умови звільнення від відповідальності за невиконання і неналежне виконання договірних зобов'язань у комерційній практиці.

У підрозділі 4.1 “До визначення предмета дослідження” автор приходить до висновку, що належить розрізняти умови звільнення від відповідальності, встановлені законодавством, і договірні умови звільнення від відповідальності.

Також автор відзначає, що прагнення до визначеності у правовідносинах між сторонами договору, з одного боку, і не завжди чітке регулювання нормами права звільнення від відповідальності при неможливості виконання зобов'язання, з іншого боку, призвели до широкого застосування, особливо у комерційній практиці, договірних умов про звільнення від відповідальності при невиконанні договору -- так званих “форс-мажорних застережень”.

Практично в усіх країнах право припускає погодження контрагентами таких умов, що можуть як поширювати, так і звужувати застосування в конкретному випадку концепцій звільнення від відповідальності, що випливають з норм діючого права.

В ході дослідження автор приходить до висновку про те, що цивілісти значну частину своїх уявлень про склад правопорушення і обставини, що виключають відповідальність, запозичають з найбільш розробленого в цьому відношенні кримінального права. Між тим обставини, що виключають відповідальність, в кримінальному і цивільному праві розуміються по-різному. У кримінальному праві питання про обставини, що виключають відповідальність, постає тоді, коли у діях особи є всі ознаки складу злочину у повному обсязі. А саме, якщо виходити лише з однієї наявності ознак складу злочину, то відповідальність повинна настати, але при даних обставинах виключається. Якщо ж є обставини, що не дозволяють в ході кваліфікації підвести дії особи хоча б під один з елементів складу, то відповідальність не настає не за відсутністю складу злочину, а тому що є обставини, які виключають відповідальність.

У цивільному праві два таких типа обставин нерідко змішуються, незважаючи на те, що результат дії цих типів обставин однаковий -- відсутність відповідальності. Але, означені види обставин необхідно відмежовувати, оскільки їх правова природа різна.

У підрозділі 4.2. “Специфіка негативної конструкції складів. Проблема встановлення елементів складів” відзначається, що у цивілістиці існує такий специфічний спосіб формування елементів складу правопорушення, коли вказуються не ті обставини, при наявності яких настає відповідальність, а ті, при яких вона не настає. Тому для того, щоб ретельно вивчити підстави відповідальності, необхідно провести дослідження підстав звільнення від неї.

У підрозділі 4.3. “Поняття підстав, які обумовлюють і які виключають відповідальність. Їх загальна класифікація” дається загальна характеристика цих підстав і проводиться їх класифікація.

У підрозділі 4.4. “Види умов” автор зробив висновок про те, що не можна говорити про випадок і непереборну силу як обставини, що виключають відповідальність взагалі. Вони набувають такої властивості лише відносно до певних складів. В інших же обставинах випадок або непереборна сила властивістю винятку володіти не будуть (навіть непереборна сила, хоча і в дуже рідких випадках, але виступає умовою відповідальності).

Висновки

комерційний обіг договірний відповідальність

У висновках сформульовані основні результати проведеного дослідження (підприємництво -- це складне багатоаспектне явище, яке необхідно розглядати в єдності з економічної, психологічної та правової позицій; категорія “функція цивільно-правової відповідальності” є узагальненням категорій “мета”, “засіб”, “результат”; цілі договірної відповідальності можливо визначити лише з допомогою об'єднання нормативного засобу в правознавстві з засобом соціологічним; випадок і непереборна сила не є обставинами, що виключають відповідальність взагалі, вони набувають такої властивості лише відносно певних складів і обставин та інші), найбільш значні з яких викладені у тексті автореферату, а також рекомендації по вдосконаленню норм договірного права України.

Список опублікованих праць по темі дисертації

1.Канзафарова И. С. Гражданско-правовая ответственность (основные положения). -- Одесса: Астропринт, 1998. -- 76 с.

2.Минченко Р. Н., Канзафарова И. С. Расчетные правоотношения в хозяйственном обороте Украины: Учебное пособие. -- Одесса: Бахва, 1997. -- 84 с.

3.Корчевная Л. А., Труба В. И., Канзафарова И. С. Возмещение морального вреда и иные актуальные вопросы современного гражданского права. -- Одесса: Астропринт, 1998. -- 44 с.

4.Канзафарова И. С. Договор в сфере предпринимательства // Актуальные проблемы государства и права: Сб. науч. тр. ОГУ. -- Одесса: Астропринт, 1998. -- С. 66-73.

5.Канзафарова И. С. Причинная связь как условие договорной ответственности // Актуальные проблемы государства и права: Сб. науч. тр. ОГУ. -- Одесса: Астропринт, 1998. -- С. 93-100.

Размещено на Allbest.ru

...