Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТИТУТУ ГРОМАДЯНСТВА

Спеціальність 12.00.11. - міжнародне право

Журавка Олексій Вікторович

Харків - 1999

Дисертація є рукописом.

Робота виконана на кафедрі міжнародного права та державного права іноземних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти України.

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, доцент Рiяка Вячеслав Олександрович, завідувач кафедри міжнародного права та державного права іноземних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України Денисов Володимир Наумович, завідувач відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України (м. Київ);

кандидат юридичних наук, доцент Ісакович Сергій Володимирович, доцент кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ).

Провідна установа - кафедра конституційного і міжнародного права Університету внутрішніх справ МВС України (м. Харків).

Захист відбудеться " 11 ” жовтня 1999 року о 15-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.03 при Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (310024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (310024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77).

Автореферат розіслано " 9 ” вересня 1999 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради П.І. Жигалкін

Загальна характеристика роботи

Актуальність та рівень наукового дослідження. Майже всі великі події в житті народів якимось чином торкають проблем, пов'язаних з громадянством. Соціальні революції, виникнення нових держав (що має особливий сплеск сьогодні), зміна державних кордонів, переселення - це неповний перелік питань, що мають найбезпосередніше відношення до громадянства. Крім того, серйозні суперечки можуть викликати наслідки колізій законів, які регулюють набуття і втрату громадянства в різних державах. Отже, вивчення міжнародно-правових проблем громадянства являє собою практичний інтерес. Значення громадянства у міжнародному праві протягом історії змінюється. З розвитком міждержавних відносин, з поширенням міграції населення підвищується вплив міжнародного права на регулювання питань громадянства. Є необхідність в удосконаленні законодавства України щодо громадянства. Вищесказане обумовлює нові підходи до вивчення інституту громадянства у сферах як державного, так і міжнародного права.

Інститут громадянства є фундаментальним інститутом державного і міжнародного права, оскільки він розкриває особливість правового стану громадян держави порівнянно з іншою частиною населення. Автор дисертації висвітлює деякі аспекти регулювання правового статусу людини і громадянина в різних правових системах залежно від громадянства, робить спробу комплексного аналізу регламентування громадянства як системи правових норм, з'ясовує соціальну і правову природу громадянства, що дозволяє більш глибоко зрозуміти значення інституту громадянства, а також визначитися у спільному підході щодо поняття громадянства різними державами. З'ясування загальних та особливих рис інституту громадянства в різних державах разом з міжнародно-правовими нормами дозволяє більш повно уявити загальну картину становища цього інституту. Саме протиріччя між законодавствами, що регулюють питання громадянства, є причиною виникнення таких проблем, як безгромадянство і подвійне громадянство. Внутрішнє ж законодавство щодо цих та деяких інших проблем безсиле, і держави звертаються до міжнародно-правових механізмів, як наприклад, до укладання міжнародного договору.

Протягом всієї історії людської цивілізації у сфері прав людини міжнародному договору належало першорядне значення. Договір - основний акт у найбільш істотних галузях державних взаємовідносин. Договірним нормам належить важлива роль в урегулюванні міжнародних відносин, у тому числі пов'язаних з питаннями громадянства. Особливої актуальності на сучасному етапі набула проблема використання міжнародно-правових норм з питань громадянства для України. Тут важливо враховувати й те, що самостійно прийняті механізми реалізації норм міжнародного права державою не повинні йти всупереч з нормами як внутрішнього, так і міжнародного права.

За сучасних умов розвитку міжнародних відносин існує ціла мережа міжнародних і регіональних організацій, що займаються питаннями міграції, які прямо пов'язані з вирішенням проблем громадянства. Великий інтерес у сфері громадянства являє собою діяльність та договірна практика Європейського Союзу (ЄС). Особливу увагу для вивчення заслуговує громадянство ЄС. Термін "громадянство” властивий саме державному утворенню. Тому дисертант формально використовує цей термін як наявну практику в європейському праві. Громадянство Європейського Союзу вирішує низку питань, пов'язаних із свободою пересування громадян країн - учасників ЄС.

Із широкомасштабною (добровільною і вимушеною) міграцією та проблемами громадянства зіткнулась Україна (апатризм, біпатризм). Отже, в конституційно-правовому полі України виникає низка нагальних проблем, які треба вирішувати з урахуванням норм міжнародного права.

Інститут громадянства і його проблеми в рамках міжнародного права раніше досліджувалися в наукових працях Ю.Р. Боярса, І.П. Бліщенко, В.М. Гессена, А.В. Мещерякова, Ю.М. Тодики, Б.Н. Топорніна, С.В. Черниченка, а також у працях зарубіжних вчених - П. Вейса, Л. Оппенгейма, С. Кабіраджа та ін. Питання, пов'язані з інститутом громадянства в системі міжнародного права, розглядаються також у підручниках з міжнародного права як складової частини курсу міжнародного права. Однак деякі теоретичні положення вимагають зовсім іншого підходу і перегляду (наприклад, питання подвійного громадянства та безгромадянства, світового громадянства), інші - свого висвітлення (наприклад, Європейське громадянство, забезпечення міжнародно-правового захисту права на громадянство, особливо якщо враховувати правосуб'єктність індивіда в міжнародному праві). Так, за останні роки у світі значно збільшилась чисельність біпатридів і апатридів, що має негативні міжнародно-правові наслідки.

На сьогодні теорія та практика міжнародного права в галузі громадянства набула певного досвіду, який вимагає глибокого опрацювання і наукового узагальнення. Аналіз законодавства, літературних джерел та міжнародної судової практики обумовлює необхідність теоретичного дослідження інституту громадянства у міжнародному праві з метою вивчення, пошуку і вирішення низки його проблем у світі й удосконалювання чинного законодавства України.

Зв'язок роботи з науковими програмами Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри міжнародного права та державного права іноземних країн у межах державної цільової комплексної програми "Проблеми історії, теорії та практики державного права іноземних країн, міжнародного права" (державна реєстрація № 0186.0.0070868).

Мета й основні завдання дисертації. Метою дослідження є системний аналіз інституту громадянства в міжнародному праві і міжнародно-правовій практиці, виявлення основних проблем громадянства у міжнародному праві, формулювання теоретичних положень і практичних висновків, спрямованих на розвиток теорії і практики міжнародного права.

З урахуванням цього дисертант поставив такі завдання:

окреслити основні риси інституту громадянства в аспекті правовогу статусу громадянина, проаналізувати міжнародно-правові риси громадянства;

розкрити правовий статус іноземців та акцентувати увагу на відмінність його від правового статусу громадян;

з'ясувати міжнародно-правове забезпечення громадянства, дослідити співвідношення норм міжнародного і внутрішнього права в галузі громадянства;

проаналізувати основні риси громадянства Європейського Союзу і підкреслити їх концептуально нові особливості;

провести порівняльний аналіз законодавств про громадянство різних держав світу і виявити основні міжнародно-правові наслідки протиріч між ними, а також їх протиріччя нормам міжнародного права;

розглянути особливості подвійного громадянства і безгромадянства; запропонувати моделі недопущення цих явищ.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дисертаційного дослідження є комплекс міжнародних відносин, які виникають з питань громадянства.

Предметом дослідження є конкретний аналіз поняття громадянства, його міжнародно-правових аспектів, теоретично-правової основи інституту громадянства і нормативного регулювання найважливіших питань громадянства у міжнародному праві та у внутрішньому праві різних держав світу.

Методологічна основа дисертаційного дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складають сучасні теорії пізнання соціальних явищ та основні положення міжнародного права. Важливе значення має сучасна концепція захисту прав людини, яка виявляється в єдності природно-правового та позитивно-правового розуміння цих прав. Особливе місце займає комплекс прав громадянина.

Автором використовувалися також загальнотеоретичні і конкретно-наукові методи пізнання. Серед найважливіших необхідно вирізнити історико-правовий, системний, соціологічний, формально-юридичний, а також порівняльно-правовий, який займав особливе місце при аналізі законодавств про громадянство іноземних держав і міжнародно-правових актів.

Джерела та емпіричний матеріал дослідження. Інститут громадянства у міжнародному праві було розглянуто з використанням науково-теоретичних досліджень і практичних даних. Дисертаційне дослідження проведено на підставі аналізу теорії міжнародного права, конституційного права, вивчення й узагальнення статистичних даних, міжнародно-правових актів, чинного законодавства України та іноземних держав про громадянство, що дозволило автору окреслити коло проблем з питань громадянства у світі і запропонувати шляхи їх вирішення.

Теоретичну основу дослідження складають роботи вітчизняних і зарубіжних науковців, таких як І. Бліщенка, М. Богуславського, Є. Борчарда, Ю. Боярса, В. Буткевича, П. Вейса, Л. Галенської, В. Гессена, Б. Дрессена, Ю. Ільїна, Д. Кіна, М. Кесслера, М. Кельзена, Д. Кунца, В. Лісового, І. Лукашука, А. Мещерякова, Л. Мінгазова, Р. Мюллерсона, Л. Оппенгейма, С. Кабіраджа, В. Семенова, С. Спенсера, Г. Старушенка, Ю. Тодики, Б. Топорніна, Г. Фединяка, Ч. Хайда, Г. Хекворда, Д. Хендерсона, С. Черниченка, В. Чиркіна та ін.

Наукові результати ґрунтуються на аналізі понад 300 наукових, публіцистичних і нормативних джерел, значна частина яких - наукові роботи іноземних учених, а також міжнародні і національні нормативні акти з питань громадянства (Конвенція, регулююча деякі питання, пов'язані з колізією законів про громадянство 1930 р., Конвенція про статус біженців 1950 р., Закон про громадянство США, Кодекс про грецьке громадянство 1955 р., Закон № 6 про громадянство Ватикану, Британський акт про державну належність 1981 р., Закон України "Про громадянство України" та ін.).

громадянство міжнародне право інститут

Автор використав матеріали, надані МЗС України і відповідними підрозділами МВС України в Харківській області, що займаються питаннями громадянства в Україні.

Наукова новизна дисертації й особистий внесок дисертанта. Дисертація є першим в Україні дослідженням на монографічному рівні, в якому на базі основних положень теорії міжнародного права, конституційного права іноземних країн і України, аналізу міжнародно-правових норм і внутрішньодержавних законів у сфері громадянства, міграційної ситуації у світі, статистичних даних, сучасної практики розгляду справ про громадянство міжнародними органами здійснено комплексне дослідження питань громадянства.

Під час роботи над дисертацією автором досліджено нові аспекти інституту громадянства, зокрема в системі міжнародного права. Деякі питання висвітлено вперше, інші розглянуто по-новому з урахуванням змін у законодавстві, сучасного розвитку міжнародного права. Отримало подальший розвиток дослідження проблем громадянства у міжнародному праві. Дисертантом також сформульовано пропозиції щодо змін чинного законодавства України з питань громадянства.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що:

одержало подальший розвиток дослідження сутності, змісту понять "громадянство” і "державна належність”;

зроблено аналіз сучасної договірної бази з питань громадянства і докладно висвітлено співвідношення міжнародного і національного права у цій галузі;

проаналізовано громадянство ЄС, проблеми міграції населення у зв'язку з громадянством;

подальший розвиток дістало дослідження міжнародно-правових проблем у сфері громадянства (біпатризму, апатризму);

уперше здійснено комплексний аналіз низки міжнародно-правових проблем, що виникли у сфері громадянства в країнах колишнього СРСР, пропонуються деякі шляхи їх вирішення;

розглянуто з міжнародно-правової точки зору правовий стан в Україні національних меншин, кримських татар та етно-українців за кордоном, які зіткнулися з проблемами громадянства у місцях свого перебування.

В результаті дослідження автор опрацював такі основні наукові положення, що виносяться на захист:

1) сучасний підхід до змісту громадянства базується на пріоритетах загальнолюдських цінностей та визнанні людини і держави рівноправними суб'єктами відносин, тому громадянство є основним провідником гарантування захисту прав і свобод людини. Намагаючись урегулювати питання прав людини на міжнародному рівні, необхідно на цьому ж рівні вирішувати і проблеми громадянства;

2) інститут громадянства тісно пов'язаний із принципом самовизначення народів, що є основою тісного правового зв'язку громадянина і держави;

3) у міжнародному праві необхідно використовувати саме термін "громадянство”, якщо індивід є повноправним членом суспільства в державі, та в правовій термінології слід відмовитися від використовування терміна "підданство”, "державна належність”; недоречно говорити, що громадянство можно розглядати як з міжнародно-правової, так і з внутрішньоправової точки зору;

4) передумовою громадянства є усвідомлена належність до політичної спільноти, здатної до самоврядування, яка сьогодні зветься політичною нацією;

5) регламентування питань громадянства державами здійснюється як внутрішнім, так і міжнародним правом. Тому критерієм дійсності внутрішньодержавних актів, що стосуються громадянства, є їх відповідність загальновизнаним принципам міжнародного права, міжнародним договорам і звичаям;

6) автор виступає проти позбавлення громадянства та надання різного правового статусу громадянам держави в залежності від статі, національності, способу придбання громадянства;

7) пропонуючи обмеження випадків подвійного громадянства і безгромадянства, дисертант аналізує різні правові механізми їх усунення; аргументується недоцільність застосування світового громадянства як засобу скорочення апатризму, разом з цим підтримується ця ідея для полегшення пересування осіб та захисту їх прав;

8) при сучасному розвитку міжнародних відносин виникла реальна необхідність і можливість прийняття багатосторонньої універсальної міжнародної конвенції з питань громадянства;

9) актуальним питанням на цей час є приєднання нашої держави до Конвенції про статус біженців 1951 р. поряд з необхідністю вироблення комплексної міграційної політики та системи правових норм в Україні; обмеження права залишати свою країну повинні бути винятком, які необхідно закріпити на міжнародно-правовому рівні;

10) укладення багатосторонньої угоди між державами - членами СНД з проблем громадянства і створення більш вільних умов для пересування громадян країн СНД зменшить кількість біпатридів і апатридів у майбутньому, буде сприяти вирішенню деяких проблем національних меншин, кримських татар та етно-українців за кордоном, що зіткнулися з проблемами громадянства у місцях свого перебування;

У роботі з позиції сучасності розглянуто й інші питання стосовно громадянства. І хоча деякі аспекти вже мали місце в наукових роботах правознавців, їх необхідно досліджувати з урахуванням сучасних змін у світі.

Теоретичне і практичне значення дослідження. Наукова і практична значимість роботи полягає в наступному розвитку окремих теоретичних положень науки міжнародного права, зв'язаних з інститутом громадянства.

Теоретичні результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в учбовому процесі юридичних вузів України в рамках навчальних курсів "Міжнародне право" і "Державне право зарубіжних країн”, при підготовці підручників, навчальних та методичних посібників.

Практичні результати дисертаційного дослідження можуть бути враховані при вирішенні колізій законодавств у сфері громадянства, при удосконалюванні внутрішнього законодавства, що регулює громадянство і відношення, зв'язані з ним, а також при розробки міжнародних угод, учасником яких є Україна.

Апробація результатів дослідження. Теоретичні висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародного права та державного права іноземних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, були оприлюднені й обговорені на конференції молодих учених "Актуальні питання удосконалення законодавства і правозастосувальної діяльності” (листопад 1995, м. Харків), на шостих Харківських політологічних читаннях "Політико-правові аспекти виборчого процесу" (грудень 1997, м. Харків), на конференції молодих учених "Становлення правової системи демократичної України та юридична наука" (червень 1998, м. Харків), а також на наукової конференції молодих учених та аспірантів "Права людини в умовах реформування правової системи України" (грудень 1998, м. Харків).

Публікації. За темою дисертації опубліковано три наукових статті у провідних фахових виданнях і три тези наукових доповідей.

Структура і обсяг дисертації. Структура роботи визначена її предметом, метою і завданнями. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг роботи становить 178 сторінок, кількість використаних літературних джерел - 311 найменувань.

Зміст роботи

У Вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації в сучасний період розвитку міжнародних відносин, співробітництва у сфері захисту прав людини, міграції населення, аналізується стан ії дослідження у вітчизняній та іноземній літературі, обгрунтовується нормативна база. Визначаються мета і завдання дослідження, дається характеристика об'єкта, предмета і методології роботи, показано наукове і практичне значення роботи, ії наукова новизна, особистий внесок автора в одержанні наукових результатів, ступінь апробації.

Розділ 1 "Значення інституту громадянства і його міжнародно-правові аспекти" складається з двох підрозділів "Поняття громадянства” та "Правовий статус іноземців”. У першому підрозділі автор розкриває основні риси інституту громадянства і правовий статус громадянина, аналізує поняття "громадянство” і "державна належність”, досліджує походження інституту громадянства.

Обсяг прав, свобод та обов'язків особи в окремій державі знаходиться у прямої залежності від наявності або відсутності у особи громадянства даної держави. В дослідженні встановлюється, що сучасний підхід до змісту громадянства базується на пріоритетах загальнолюдських цінностей та визнанні людини і держави рівноправними суб'єктами відносин, тому громадянство є основним провідником гарантування захисту прав і свобод людини. Володіння громадянством є універсальною умовою забезпечення і захисту основних прав і свобод особи.

Громадянином держави особа є не в силу того, що вона проживає на відповідній території, а внаслідок існування між особою та державою особливих правових зв'язків. Тобто громадянство - правовий, а не фактичний стан. Громадянство - це двосторонній, стійкий правовий зв'язок особи і держави, що має постійний характер і може припинитися тільки у встановленому законом порядку і при наявності волевиявлення не однієї, а обох сторін. Навіть при автоматичній втраті громадянства не має місце порушення двостороннього зв'язку громадянства, тому що індивід, набуваючи нове громадянство, виражає свою волю про втрату колишнього громадянства.

Вирішуючи питання про самовизначення, нація вирішує тим самим питання про громадянство її членів. В цьому виражається зв'язок права нації на самовизначення з громадянством. Порушення принципу самовизначення є також позбавлення основних прав людини, оскільки права окремого індивіда (також і право на громадянство) не можуть бути здійснені, поки весь народ ефективно не реалізував право розпоряджатися своєю долею. Тому, з точки зору автора, інститут громадянства тісно пов'язаний із принципом самовизначення народів, що є основою правового зв'язку громадянина і держави.

У роботі громадянство розглядаєтся як суб'єктивне право (право на громадянство) і з'ясовується зміст громадянства, тобто як об'єктивне право (інститут громадянства певної держави). Інститут громадянства - це сукупність державно-правових норм, що регулюють відносини громадянства. Закон установлює, хто визнається громадянином держави, закріплює підстави придбання і припинення громадянства, його відновлення, процедуру вирішення питань громадянства. У цьому виявляється суверенітет держави. Але при його реалізації держава не повинна порушувати не тільки суверенні права інших держав, але також права та свободи людини і громадянина. Тому у зв'язку з тим, що держави повинні вирішувати внутрішні питання громадянства відповідно до норм міжнародного права, існує два різні правових інститути, що зв'язують державу і громадянина - державно-правовий (внутрішньодержавний) інститут громадянства і міжнародно-правовий інститут громадянства.

Досліджуючи два різних терміни - "громадянство” (сitizenship) і "державна належність” (nationality), дисертант дійшов висновку, що "nationality" не може вважатися синонімом до слова "сitizenship”. Тільки громадянство означає володіння повним обсягом громадянських і політичних прав, забезпечує індивіду право виступати рівним членом правовідносин з державою. Кожному індивіду повинно бути гарантовано право на громадянство, і воно не може бути замінено державною належністю. Державна належність - самостійний правовий інститут, що може мати місце лише як доповнення до вже наявного громадянства; використання терміна "державна належність” для позначення громадянства неприпустимо. Індивід не може належати державі. Тому недоречно говорити про те, що громадянство можна розглядати як з міжнародно-правової, так і з внутрішньоправової точки зору. У міжнародному праві необхідно використовувати саме термін "громадянство”, якщо індивід є повноправним членом суспільства в державі. У правовій термінології слід відмовитися від використання як терміна "державна належність”, так і "підданство”. Терміни "громадянство” і "підданство” не можуть застосовуватись як синоніми, вони мають різне походження, різну етимологію. Автор доводить, що якщо між державою й індивідом склалися правовідносини з усіма ознаками громадянства без верховенства держави, то необхідно говорити про громадянство, а не про підданство.

Для глибшого розуміння значимості інституту громадянства, його соціально-правових наслідків з'ясовується етимологія і значення слова "громадянин” як юридичного, і соціального поняття. У роботі зазначається, що термін "nation” означає не "національність” в етнічному змісті, а "нація”, "народ”, "держава" у суспільно-політичному змісті. Громадянство - це належність до єдиної політичної нації (не випадково порівнюються "nationality" і "сitizenship”), що відрізняється від поняття "етнічна нація”. Передумовою громадянства є усвідомлена належність до політичної спільноти, здатної до самоврядування, яка сьогодні зветься політичною нацією.

Громадянство визначається як невід'ємне право людини, атрибут державного суверенітету і формально закріплений стійкий, постійний правовий зв'язок фізичної особи і держави, де вони виступають рівноправними суб'єктами відносин, наділені взаємними правами й обов'язками як на території держави, так і за її межами при гарантії з боку держави повного обсягу прав людини і забезпеченні заступництва. Міжнародно-правове значення громадянства у першу чергу вбачається в тому, що в епоху світового прагнення до більшого гарантування захисту прав і свобод людини воно виступає основним провідником. Тому, намагаючись урегулювати питання прав людини на міжнародному рівні, необхідно на цьому ж рівні вирішувати і проблеми громадянства.

У другому підрозділі акцентується увага на відмінності правовогу статусу громадянина від правового статусу іноземних громадян, осіб без громадянства, біженців, відокремлюються інші категорії осіб. Обмеження обсягу прав іноземців у порівнянні з громадянами стосуються насамперед політичних прав і свобод, свободи пересування по території держави, заняття іноземцями певних посад у державних установах, певними видами діяльності. У свою чергу, іноземці звільняються від деяких обов'язків, зокрема військової служби. Дисертант визначає поняття "іноземець" як особа, яка не є громадянином даної держави або ж не має громадянства жодної держави, розкриває деякі соціальні проблеми іноземців.

Недавно у вітчизняній правовій лексиці часто почали вживати поняття "біженці”. Їх проблеми є об'єктом правового регулювання як у країнах СНД, так і у світі в цілому. Деякі негромадяни (non-citizens), які постійно проживають в державі, мають права й обов'язки, що не так вже відрізняються від прав й обов'язків громадян цієї держави. Виникає потреба запровадити спеціальний термін для так званих привілейованих негромадян. Для такої категорії осіб немає необхідності розробляти особливе законодавство, що регулювало б їх статус. Однак щоб уникнути зайвих правових колізій між державами на рівні внутрішнього і міжнародного права, їм (а також біженцям) слід надати максимальні умови для одержання або визнання громадянства тої держави, з якої у них склалися тісні правові відносини, не допускаючи подвійного громадянства.

У другому розділі "Міжнародно-правове забезпечення інституту громадянства” розкриваються такі питання як співвідношення міжнародного і внутрішнього права в галузі громадянства, міжнародні договори про громадянство, громадянство Європейського Союзу.

Потреба у підвищенні інтенсивності взаємодії міжнародного і національного права спонукає державу використовувати різні правові методи і форми, що полегшують і спрощують сам механізм цієї взаємодії. Дисертант аналізує такі способи, як відсилка, рецепція, трансформація.

Вказуючи місце громадянства в житті людини, автор погоджується з тими правниками, які питання громадянства відносять переважно до внутрішньодержавного права. Але це не означає, що держава здатна приймати будь-яке рішення з всіх питань громадянства. Роль міжнародного права в галузі громадянства досить значима. Закон про громадянство визнається іншими державами лише у випадку його відповідності міжнародним конвенціям, міжнародному порядку і загальновизнаним принципам права щодо питань громадянства. Вплив міжнародного права на громадянство виражається в різних напрямках. По-перше, міжнародне право певною мірою впливає на зміст громадянства. По-друге, це вплив на придбання і втрату громадянства. Незважаючи на різницю умов у різних державах, у них можна знайти і багато спільного. Глава ІІІ "Правила, що стосуються громадянства” Європейської конвенції про громадянство 1997 р., прийнята в рамках Ради Європи, свідчить про те, що ці спільні риси можуть бути закріплені на рівні міжнародного права. Тому не можна забувати і про інтернаціоналізацію правових систем, що відбувається насамперед у сфері прав людини. Важлива роль у цьому належить саме міжнародному праву. Право на громадянство гарантується фізичним особам у силу прямого положення міжнародного права і знаходиться під безпосереднім захистом останнього. Механізми реалізації цього права належать до внутрішньої компетенції держави, але вони не повинні йти всупереч з нормами як внутрішнього, так і міжнародного права. Так, підставою для протесту Росією (заява Державної Думи від 6 липня 1994 р.) антидемократичного закону про громадянство Латвії була його невідповідність міжнародним нормам про права людини.

Відзначаючи роль і значення загальновизнаних принципів міжнародного права, звичайних норм і спеціальних принципів, що стосуються громадянства, здобувач доходить висновку, що вони безпосередньо не регулюють питання громадянства, а встановлюють правові рамки, в яких держава може регулювати власне громадянство, тобто вони є критерієм дійсності внутрішньодержавних актів, що стосуються громадянства.

В результаті дослідження міжнародних договорів з питань громадянства, дисертант зазначає, що у міжнародному праві громадянство відіграє, як правило, роль умови виникнення міждержавних прав та обов'язків. Юридичні наслідки в галузі громадянства мають не тільки безпосередньо договори з питань громадянства, але й інші договори - про передачу території, про правову допомогу та ін. Договори й окремі міжнародно-правові норми з питань громадянства, можна класифікувати за різними ознаками. З погляду кількості учасників варто розрізняти багатосторонні і двосторонні договори про громадянство, у залежності від кола порушених питань - загальні і спеціальні. Щодо багатосторонньої форми, то їй віддають перевагу у випадках, коли: є істотна згода сторін стосовно змісту норм; багатостороннє врегулювання дасть найбільший ефект; вимагаються саме загальні норми. Автор також класифікує окремі договірні положення й окремі види міжнародних договорів про громадянство, зокрема з питань подвійного громадянства як спеціальний вид договорів. Це договори спрямовані на усунення наслідків подвійного громадянства, на ліквідацію подвійного громадянства, угоди, які припускають можливість подвійного громадянства (наприклад, договори про подвійне громадянство між Іспанією та низкою латиноамериканських держав). Дисертант відзначає роль міжнародних організацій у створенні міжнародно-правової бази з питань прав людини, громадянства, міграції населення й у вирішенні різних проблем у цих сферах.

Великий інтерес у сфері громадянства являють собою діяльність і договірна практика Європейського Союзу. ЄС випробовує перехідній період до особливого, міждержавного утворення з єдиною валютою, громадянством, кордонами, єдиною зовнішньою і внутрішньою політикою. Питання організаційної форми ЄС тісно пов'язано з європейським громадянством. Проаналізувавши правову базу останнього (Маастрихтський договір 1992 р., Амстердамський договір 1997 р.), його характерні риси, здобувач дійшов висновку, що до прирівнювання європейського громадянства до національного, навіть до зближення цих понять ще далеко. Європейське громадянство як би доповнює національне громадянство, але не змінює і не скасовує його. ЄС є регіональною міжнародною організацією, а не державним утворенням, тому складно говорити про громадянство у прямому його розумінні. Для виникнення інституту громадянства необхідна сама держава, з якою громадянин буде мати постійний правовий зв'язок, де він буде членом громадянського суспільства, єдиної політичної нації, яка ще повинна сформуватися. Можливо, в даній ситуації слід використовувати не "громадянство”, а інший термін, приміром, "належність” до ЄС.

Громадянином Союзу є кожна особа, що має громадянство держави-члена. Міжнародне право встановлює саме європейське громадянство, питання його придбання залишаються за внутрішньодержавним правом члена ЄС. Держави при вирішенні питання про громадянство особи повинні виходити з цілей ЄС, що підтверджує функціональне призначення громадянства ЄС, де немає ставлення до нього як до найважливішого особистого права. Сама ідея європейського громадянства припускає, що державами - членами Союзу повинні бути визнані основні права і свободи людини. Тому, на думку здобувача, такі міжнародні організації, як РЄ і ЄС, повинні тісно співпрацювати з питань захисту прав людини, що, у свою чергу, вплине на розвиток інституту громадянства як у країнах Європи, так і в усьому світі, а також об'єднає держави у вирішенні його проблем.

У зв'язку з громадянством ЄС у роботі аналізується право на вільне пересування. Виходячи із сутності парагр.3 ст.12 Пакту про громадянські і політичні права, всі можливі обмеження права залишати свою країну повинні бути винятком. Дисертант відзначає необхідність закріплення на міжнародно-правовому рівні всіх можливих обмежень свободи пересування. З огляду на проблему незаконної міграції встановлюється, що контроль за міграцією кожною країною забезпечить можливість справитися з цією проблемою. Такий підхід був би прийнятний і для країн СНД для вироблення спільних заходів при вирішенні проблем зовнішньої міграції шляхом укладення міжнародних угод. Істотного значення набуває узгодження позицій урядів держав щодо стратегії і тактики у сфері імміграції і деяких аспектів порядку набуття громадянства (наприклад, у визначенні рівного цензу осілості). Настав час узгодити членам ЄС свої "міграційні закони”. Темпи розширення ЄС на Схід створюють умови для більш тісного спілкування народів Європи і для розвитку європейського громадянства.

Україну ще рано називати європейською державою. Але є перспективи. Це означає, що кожний украінець зможе мати громадянство ЄС. Та для цього необхідно, щоб громадянин України був особою з максимально гарантованими правами.

Розділ 3 "Питання громадянства в сучасному міжнародному праві" складається з трьох підрозділів: "Колізії законів про громадянство і міжнародно-правові проблеми громадянства”; "Міжнародно-правові особливості подвійного громадянства і безгромадянства”; "Теоретичні і практичні проблеми громадянства України і міжнародне право”.

У першому підрозділі розглядаються підстави набуття і втрати громадянства на основі законодавств про громадянство різних країн світу і теоретичних джерел. Автор відзначає, що протиправні дії громадян не повинні бути приводом позбавлення права на громадянство, оскільки воно є невід'ємним і природним правом людини. Здійснення денатуралізації справедливо стосовно осіб, що отримали громадянство шахрайським шляхом, але у цьому випадку необхідний обмежувальний термін ії застосування. Автор не підтримує такі умови втрати громадянства з ініціативи держави, передбачені у ст.7 Європейської Конвенції про громадянство 1997 р., як поведінка, що заподіює серйозного збитку життєво важливим інтересам держави-учасника; відсутність справжнього зв'язку між державою-учасником і громадянином, який постійно проживає за кордоном. Проблеми громадянства (біпатризм, апатризм та ін.) можна назвати міжнародно-правовими наслідками внутрішньодержавного регулювання громадянства. Значну роль відіграють наявність колізій між "правом крові" і "правом грунту”, а також розбіжності щодо порядку натуралізації.

У роботі доводиться, що надання різного правового статусу громадянам держави, встановлення різних умов набуття, втрати громадянства в залежності від статі, раси, етносу, способу набуття громадянства суперечить нормам міжнародного права і має дискримінаційний характер, порушує їх право на громадянство. Наприклад, президентом США не може бути громадянин, який одержав громадянство в порядку натуралізації. У деяких країнах жінка, яка взяла в шлюб з іноземцем, автоматично набуває громадянство чоловіка. Конвенція про громадянство заміжньої жінки 1957 р. передбачає спрощений порядок надання громадянства жінкам, одруженим з громадянином відповідної держави. За допомогою міжнародного договору таке право необхідно надати обом подружжям. У деяких державах громадяни підрозділяються на декілька класів (або груп), права яких значно розрізняються. У цьому зв'язку характеризується правовий статус таких осіб згідно з Британським актом про державну належність 1981 р. Великобританія намагається зберегти свою владу над колишніми колоніями, неправомірно поширює дію цього Акту на повноправних громадян інших суверенних країн. Це призводить до колізій законодавств про громадянство. Дискримінація певних категорій громадян може призвести до реінтеграції, що зачіпає інтереси інших держав, зокрема держав колишнього громадянства. Реінтеграція додатково завантажує імміграційні процеси в цих державах і у всьому світі в цілому.

Наявність розходжень у законодавствах з питань натуралізації зв'язана з імміграційною політикою держав. Наприклад, деякі країни (Беліз, Чілі) надають громадянство інвесторам, як програми економічного громадянства. Якщо держава приймає нових громадян, то вона бере на себе зобов'язання піклуватися про них і забезпечити їм права і свободи повною мірою як повноправним членам своєї політичної громади, вона повинна збалансувати свої демографічні й економічні потреби з можливостями, належним чином влаштувати кожного іммігранта. Проблеми, що загострюють імміграційні процеси в світі, потребують спільних засобів їх вирішення та іноді всупереч внутрішнім інтересам держав. Автор відзначає проблему неінформування багатьма країнами інших держав про перебування у них їх громадян. Тож не завжди можна довідатися, хто має два громадянства. І в цьому випадку потрібні міжнародно-правові механізми взаимодії держав.

Аналізуючи правовий статус біпатридів, дисертант доводить, що вся абсурдність подвійного громадянства в тому, що тут не може бути повноти взаємних прав і обов'язків ні для громадян, ні для держави. Біпатрид має подвійні права формально, реально ж він використовує права тільки держави постійного проживання. Не виконуючи обов'язки до однієї з держав, громадянство якої має біпатрид, він виявляє неповагу або підриває суверенітет відповідної держави. Біпатризм також діє проти політичного і культурного переорієнтування іммігрантів у новій державі, що ставить під сумнів їх вірність. Держави при відсутності відповідного міжнародного договору не визнають юридичні наслідки бипатризму, що може призвести до конфліктів між державами стосовно своїх громадян. Деякі держави допускають подвійне громадянство, щоб забезпечити своїх громадян певними правами, але це можливо і без надання другого громадянства за допомогою інших міжнародних договорів: про свободу пересування; про співробітництво в галузях культури й освіти та ін. Введення державою подвійного громадянства для збереження впливу в колишніх колоніях або загострення міжнародної обстановки, що ущемляє суверенітет якоїсь держави, суперечить міжнародному праву. Неможливо використання інституту громадянства у протиправних цілях, протидіяти цьому можливо за допомогою універсальних міжнародно-правових норм з питань громадянства. Сучасне міжнародне і національне право здатне усунути двогромадянство на основі різних правових механізмів, серед яких результативними є принцип доміціліуму і принцип ефективного громадянства. Але у зв'язку з тим, що кожна держава трактує поняття "постійне місцепроживання" відповідно до національного закону, в міжнародному праві це питання вимагає конкретної регламентації.

Міжнародне співтовариство вважає безгромадянство негативним явищем у зв'язку з розходженнями у правовому статусі громадян і апатридів. Багато апатридів потребують соціального захисту з боку держави, тому в Україні до вирішення питання про їх громадянство можна запровадити систему спеціальних програм для цієї категорії осіб (освітні - по навчанню мови, програми по забезпеченню житлом та ін.), як це у Європейських державах. Аналізуючи Світове громадянство, автор не визнає його як один із засобів вирішення проблеми безгромадянства. Ця ідея корисна для полегшення пересування осіб, захисту прав людини.

Міжнародне право не знає єдиної загальновизнаної регламентації питань, що виникають у зв'язку з біпатризмом, апатризмом, але можна стверджувати, що є всі підстави й умови для розробки і прийняття універсального міжнародно-правового договору не тільки з питань подвійного громадянства та безгромадянства, але й з інших загальних проблем громадянства.

Вирішення проблем громадянства в Україні залежить від спільних зусиль усіх країн колишнього СРСР, у рамках яких необхідно надати право на громадянство всім постійним жителям знову утвореної держави, створити систему двосторонніх і багатосторонніх договорів по громадянству. Необхідно укласти міждержавну угоду в рамках СНД, де слід вирішати питання про запобігання і скорочення випадків подвійного громадянства, безгромадянства та нейтралізації їх негативних наслідків. Що ж до України, то, незважаючи на невизнання законодавством нашої держави подвійного громадянства, біпатризм на Україні існує. Бажання мати подвійне громадянство виникає в багатьох у зв'язку з необхідністю постійного пересування в межах СНД. Спрощення порядку цього пересування зменшить кількість біпатридів у майбутньому. Необхідно забезпечити режим найбільшого сприяння для громадян країн СНД, створити спрощений порядок натуралізації осіб, що постійно проживають на їх території.

Проблема нелегальної міграції, біженців в Україні вимагає комплексної системи законів, регулювання майбутньої міграції. Актуальним питанням на цей час є також приєднання нашої держави до Конвенції про статус біженців 1951 р. Необхідно також пристосувати окремі положення Закону про громадянство до соціально-демографічної ситуації в країні, визначивши в ньому принцип прийому нових членів у спільноти громадян (як це у США, Канаді, та ін.), що буде сприяти розвитку національних меншин. Україна не повинна забувати і про етно-українців за рубежем, які бажають отримати її громадянство. Виникла необхідність встановлення розвинутих двосторонніх угод з питань міграції та захисту національних меншин з тими країнами, до яких спрямовані основні імміграційні потоки з України, а також з країнами, де існує українська діаспора. Серед невирішених правових питань є питання отримання репатріантами громадянства України. Громадянство депортованим, які повернулися в Україну на постійне проживання, необхідно не оформлювати, а відновлювати у заявочно-декларативному порядку. Україна відповідальна перед світовим співтовариством за майбутнє цих народів, яке безпосередньо зв'язано і з розвитком відносин с країнами СНД.

У Висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження, підведені загальні його підсумки, визначаються роль міжнародного права та тенденції у розвитку інституту громадянства, сформульовані його проблеми, шляхи їх вирішення, а також рекомендації і пропозиції щодо:

застосування у міжнародному праві єдиної системи термінів, зокрема саме поняття громадянства;

необхідності розробки універсальної конвенції з питань громадянства з метою вирішення проблем громадянства;

створення системи міжнародних угод у рамках СНД для вирішення проблем міграції і громадянства, а також створення єдиної багатосторонньої конвенції з питань громадянства;

необхідності побудови міжнародних правовідносин між Україною і державами, в які а також з яких спрямовані основні потоки мігрантів;

Перелік опублікованих робіт

1. Журавка А.В. Самоопределение народов и проблемы гражданства // Держава і право: Щорічник наук. праць молод. вчених. - К.: Видав. центр ін-ту держави і права НАН України, 1997 - Вип.1. - С.158-162.

2. Журавка А.В. Двойное гражданство и его международно-правовая характеристика // Нова Конституція Україїни і пробл. вдосконалення законодавства: Темат. зб. наук. праць. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 1997. - С.131-136.

3. Журавка О.В. Проблема отримання громадянства України кримськими татарами // Вісн. Ун-ту внутр. справ. - Вип.3-4. - Харків: Ун-т внутр. справ, 1998 - С.162-168.

4. Журавка О.В. До питання отримання громадянства кримськими татарами // Политико-правовые аспекти избирательного процесса: Шестые Харьковские политологические чтения: Материалы докл. и сообщ. - Харьков: Харьк. гуманит. ин-т "Народ. укр. акад.", 1997. - С.72-74.

5. Журавка А.В. К вопросу о соотношении международного и внутреннего права в области гражданства // Становлення правової системи демократичної України та юридична наука: Короткі тези доп. та наук. повідомлень наук. конф. молод. учених та аспірантів.16-17 червня 1998 р. - Харків: Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого, 1998. - С.16-18.

6. Журавка О.В. Деякі аспекти діяльності УВКБ ООН // Права людини в умовах реформування правової системи України: (До 50-ї річниці Загальної декларації прав людини): Тези доп. та наук. повід. наук. конф. молод. учених та аспірантів). - Харків: Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого, 1998. - С.43-45.

Анотації

Журавка О.В. "Міжнародно-правова характеристика інституту громадянства”. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 - міжнародне право. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 1999 р.

Дисертація присвячена питанням інституту громадянства у міжнародному праві. В роботі аналізуються поняття "громадянин”, "підданий”, "іноземець”, "апатрид”, "біпатрид”, характеризується правовий статус цих осіб, дається правове тлумачення термінам ”громадянство" і "державна належність”. Розглядаються питання співвідношення міжнародного і внутрішнього права в галузі громадянства, досліджується громадянство Європейського Союзу, аналізуються і класифікуються міжнародні договори про громадянство. Здійснюються комплексне дослідження та міжнародно-правова оцінка законодавств про громадянство іноземних держав і України, а також розкриваються деякі наслідки їх протиріч (зокрема подвійне громадянство і безгромадянство). У дослідженні пропонуються конкретні рекомендації з питань удосконалення міжнародно-правового регулювання громадянства, висвітлюються деякі проблеми громадянства в Україні з погляду міжнародного права.

Ключові слова: біженці, громадянство, громадянство Європейського Союзу, депортовані народи, державна належність, іноземці, іноземні громадяни, міграція, населення, національні меншини, особи без громадянства (апатриди), подвійне громадянство (біпатризм), позбавлення громадянства, права людини, правовий статус людини і громадянина.

Журавка А.В. "Международно-правовая характеристика института гражданства”. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 - международное право. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 1999 г.

Диссертация посвящена вопросам института гражданства в международном праве. В работе анализируются понятия "гражданин”, "подданный”, "иностранец”, "апатрид”, "бипатрид”, характеризуется правовой статус этих лиц, дается правовое толкование терминам "гражданство" и "государственная принадлежность”.

Автор придерживается тезиса, что гражданство является универсальным условием обеспечения и защиты основных прав и свобод личности.

В работе гражданство рассматривается как субъективное право (право на гражданство) и как объективное право (институт гражданства определенного государства). Определены понятия института гражданства и гражданства.

Диссертантом исследованы характерные черты гражданства с точки зрения внутреннего и международного права, различаются государственно-правовой (внутригосударственный) институт гражданства и международно-правовой институт гражданства. В частности, акцентируется внимание на том, что государственная принадлежность - самостоятельный правовой институт, который может иметь место лишь как дополнение к уже имеющемуся гражданству. Использование термина ”государственная принадлежность” для обозначения гражданства недопустимо.

В работе подчеркивается взаимосвязь института гражданства с принципом самоопределения народов.

Для выяснения значения института гражданства, его социально-правовых последствий, выясняются этимология и значение слова "гражданин" как юридического, так и социального понятия. Гражданство рассматривается как осознанная принадлежность индивида к политической нации, способной к самоуправлению. В работе также раскрывается значение терминов "nation”, "nationаlity”.

Акцентируется внимание на отличии правового статуса гражданина от правового статуса иностранных граждан, апатридов, беженцев, выделяется такая категория лиц как "привилегированные граждане”.

Рассматриваются вопросы соотношения международного и внутреннего права в области гражданства, анализируются и классифицируются международные договоры о гражданстве, исследуется гражданство Европейского Союза, его сущность и значение для развития государств-участников ЕС.

Диссертант отмечает, что вопросы гражданства преимущественно относятся к внутригосударственному праву, но это не означает, что государство способно принимать любое решение в сфере гражданства. Значительная роль в этом принадлежит международному праву. Относительно гражданства ЕС подчеркивается, что до приравнивания европейского гражданства к национальному и даже до сближения этих понятий еще рано.

В работе исследуются особенности миграционной ситуации в мире и связанные с ней проблемы, рекомендуются пути их разрешения. Анализируется право на свободное передвижение. Диссертант подчеркивает, что все возможные ограничения права покидать свою страну должны быть исключением и регулироваться международным правом.

Осуществляются комплексное исследование и международно-правовая оценка законодательств о гражданстве иностранных государств и Украины, а также раскрываются некоторые последствия их противоречий (в частности, двойное гражданство и безгражданство), рассматриваются международно-правовые последствия различной иммиграционой политики государств. Характеризуются различные способы утраты гражданства, осуществляется правовая оценка лишения гражданства с точки зрения международного права.

Диссертант рассматривает некоторые правовые механизмы устранения двойного гражданства и безгражданства. Автор предлагает конкретные рекомендации по совершенствованию международно-правового регулирования гражданства, и, в частности, утверждает, что есть все основания и условия для разработки и принятия универсального международно-правового договора по вопросам гражданства.

Диссертант раскрывает сущность и значение Мирового гражданства, дает ему международно-правовую оценку.