Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.10. - судоустрій; прокуратура та адвокатура

ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ ПРИ ПРОВАДЖЕННІ СЛІДЧИХ ДІЙ

ЖИЛІНА Лілія Семенівна

Харків - 1999

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Значне зростання злочинності в країні, незадовільна розкриваність злочинів, збільшення числа кримінальних справ, які повертаються судами і прокурорами для проведення додаткового розслідування у зв'язку з невисокою якістю попереднього розслідування, нерідкі випадки недодерження на практиці вимог закону про всебічне, повне та об'єктивне дослідження обставин, що підлягають доказуванню, істотне порушення норм кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону викликають необхідність аналізу стану, що склався, та розробки рекомендацій щодо вдосконалення ефективності розслідування злочинів.

У зв'язку з викладеним одним з найважливіших аспектів даної роботи є дослідження проблем доказування на досудових стадіях кримінального процесу, змісту та форм доказової діяльності прокурора, оскільки від нього багато в чому залежать якість і обґрунтованість висновків органів розслідування.

На перший план в системі пріоритетів прокурорського нагляду висуваються завдання посилення правозахисної функції органів прокуратури, перш за все у справі додержання прав і свобод людини і громадянина відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

У всіх сферах правового регулювання, в тому числі в кримінальному судочинстві, повинні набувати розвиток і конкретизацію фундаментальні принципи, на основі яких складаються взаємовідносини між правовою державою і особою: верховенство закону і точне підпорядкування праву діяльності всіх державних посадових осіб; підзаконність державної влади; непорушність прав і свобод громадян; взаємна відповідальність держави і особи.

Кримінально-процесуальна діяльність, провадження слідчих дій стосуються особистого життя громадян, обмеження в передбачених законом випадках їх прав і свобод, застосування процесуального примушування. При цьому необхідно враховувати, що в союзних республіках колишнього СРСР мало місце притягнення до кримінальної відповідальності невинних осіб внаслідок судово-слідчих помилок. У багатьох справах й нині трапляються випадки серйозного порушення закону, пов'язані з порушенням прав особи.

Зазначеними обставинами й обумовлюється актуальність теми цього дисертаційного дослідження.

Ступінь наукової розробленості теми дисертації.. Проблеми здійснення кримінального переслідування і діяльности прокурора на попередньому слідстві досліджувалися багатьма вченими, спеціалістами в теорії кримінального процесу і прокурорського нагляду. Серед них - С.А.Альперт, М.І.Бажанов, В.І.Басков, О.Д.Бойков, Т.Б.Вільчик, П.М.Давидов, М.В.Жогін, В.С.Зеленецький, З.З.Зинатуллін, А.Квачевський, В.В.Клочков, О.М.Ларін, П.А.Лупинська, О.І.Михайлов, Я.О.Мотовіловкер, М.В.Муравйов, В.М.Савицький, В.К.Случевський, О.Б.Соловйов, В.О.Стремовський, М.С.Строгович, М.Є.Токарева, Ф.Н.Фаткуллін, І.Я.Фойницький, М.О.Чельцов, Н.А.Якубович, Ю.К.Якимович та ін.

Важливе значення для проведення дослідження мали праці, присвячені проблемам доказування, і перш за все роботи В.Д.Арсеньєва, Р.С.Бєлкіна, А.А.Давлетова, В.Я.Дорохова, Л.М.Карнєєвої, Л.Д.Кокорева, І.М.Лузгіна, М.М.Михеєнко, І.Л.Петрухіна, А.Р.Ратинова, В.Д.Спасовича, А.І.Трусова, С.А.Шейфера, В.П.Шибико та ін.

Разом з тим, аналізуючи досягнутий рівень наукової розробки теми, не можна не відмітити, що і сьогодні багато питань, які стосуються доказування на досудових стадіях процесу і ролі прокурора, вимагають подальшого дослідження.

Необхідно розглянути поняття і зміст функції прокурора по нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство (ч.3 ст.121 Конституції України). Потребує подальшого дослідження питання про форми і методи доказової діяльності прокурора на досудових стадіях процесу. З достатньою повнотою не досліджений порядок прийняття на стадії попереднього слідства рішення про недопустимість доказів.

Політичні та економічні умови життя суспільства, що постійно змінюються, необхідність вдосконалення чинного права настійно вимагають прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу України.

Прокурорський нагляд за слідчими діями обумовлює ї швидкість розслідування та надійність доказування.

В дисертації розглядаються окремі невирішені проблеми процесуальної регламентації слідчих дій. Законодавець в кримінально-процесуальних кодексах посилається на термін “слідчі дії”, проте не роз'ясняє його змісту, як це зроблено щодо інших юридичних термінів. Серед вчених не склалося єдності думок з питань, пов'язаних з визначенням понять слідчої дії; дій слідчого, процесуальної дії, їх відмінності одна від одної, поняття системи слідчих дій; процесуального становища прокурора в досудових стадіях кримінального процесу, нагляду прокурора за законністю слідчих дій.

Залежно від мети, об'єкта, методів виконання, часу і правил судочинства, а також від інших ознак в літературі запропоновані різні критерії для класифікації слідчих дій. Всі ці проблеми залишаються дискусійними. Розв'язання наведених питань має важливе значення для розробки нових кримінальних кодексів суверенних держав, практики застосування кримінально-процесуального законодавства. Потребують уточнення раніше сформульовані погляди.

Метою дослідження є визначення кримінально-процесуальної функції та ролі прокурора в доказуванні на попередньому слідстві, обґрунтування необхідності активного керівництва прокурором розслідуванням.

Об'єкт дослідження - з'ясування сутності прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які ведуть оперативно-розшукову діяльність, органами дізнання і досудового слідства.

Предметом дослідження є правомочності прокурора в доказуванні на досудовому слідстві.

Відповідно до зазначеної мети

- досліджуються теоретичні та правові основи діяльності прокурора як суб'єкта доказування в стадії досудового слідства;

- розглядаються форми та методи доказової діяльності прокурора;

- виявляються та досліджуються помилки, пов'язані з неповнотою розслідування кримінальних справ, недоліки прокурорського нагляду;

- досліджуються проблеми ефективності чинного законодавства, яке регулює діяльність прокурора на досудових стадіях процесу, та практичної діяльності прокурора по керівництву розслідуванням;

- розробляються пропозиції щодо вдосконалення доказової діяльності прокурора при розслідуванні кримінальних справ;

- досліджуються проблеми, пов'язані з розробкою понять “слідча дія” та “процесуальна дія”;

- розробляється система слідчих дій.

Методологічною основою дисертації та її теоретичною базою є положення про правовий статус особи та її взаємостосунки з органами і посадовими особами держави, що містяться в філософії, теорії держави і права, теорії кримінального процесу і прокурорського нагляду; положення Конституції України, Конституції Російської Федерації, Конституції Республіки Бєларусь, законодавство про прокуратуру, кримінально-процесуальне законодавство зазначених держав.

Використовувалися також метод матеріалістичної діалектики та окремі наукові методи: порівняльно-правовий, логічний, статистичний.

Емпіричну базу дослідження складають дані, одержані в результаті вивчення судової практики, узагальнення кримінальних справ, судово-слідчої практики, наведені іншими дослідниками, матеріали, опубліковані в засобах масової інформації, а також результати анкетування та інтерв'ювання практичних працівників, аналізу статистичної інформації.

При написанні дисертації вивчена судово-слідча практика правоохоронних органів України, Російської Федерації, Республіки Бєларусь, Харківської (Україна), Псковської (РФ), Вітебської (РБ) областей. Вивчено 1480 кримінальних справ, які поверталися судами першої інстанції на додаткове розслідування з приводу однобічності та неповноти встановлення обставин справи.

Інформаційну базу дослідження складають міжнародні акти про права людини, Конституція України, Конституція Російської Федерації, Конституція Республіки Бєларусь, кримінально-процесуальне законодавство зазначених держав, закони України, Російської Федерації, Республіки Бєларусь про прокуратуру, теорія доказів у кримінальному процесі. В роботі піддані аналізу відповідні положення чинного кримінально-процесуального законодавства країн СНД.

Наукова новизна дисертації. Автором виносяться на захист наступні положення, які відповідають вимогам наукової новизни:

- розглянуті функції прокуратури на етапі формування правової держави;

- наведені запропоновані в юридичній літературі питання слідчих дій; розглянуті слідчі дії, закріплені в нормах кримінально-процесуальних кодексів України, Російської Федерації, Республіки Бєларусь. Відмічені найбільш типові помилки в діяльності органів попереднього розслідування, яких припущено при провадженні окремих слідчих дій. Обґрунтовується висновок про те, що в новому кримінально-процесуальному законодавстві суверенних держав має бути закріплено поняття слідчої дії, передбачена система слідчих дій;

- запропонована методика нагляду прокурора за законністю слідчих дій;

- уточнені повноваження прокурора за законністю провадження слідчих дій в досудових стадіях кримінального процесу і повнотою виявлення даних, достатніх для порушення кримінальної справи; законністю та обґрунтованістю відмов у порушенні кримінальної справи;

- вноситься пропозиція обмежити процесуальні права начальника слідчого відділу - дачу обов'язкових для виконання вказівок слідчому щодо розслідуваних кримінальних справ, розширивши його адміністративні повноваження по організації попереднього слідства, що сприяло б подальшому розширенню процесуальної самостійності слідчого;

- обґрунтовується точка зору на те, що перевірка заяв і повідомлень про злочини є частиною кримінально-процесуальної діяльності та першою стадією кримінального процесу; друга стадія - порушення кримінальної справи.

Теоретична і практична значущість результатів дослідження полягає в тому, що сформульовані в дисертації пропозиції щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства можуть бути застосовані в таких сферах, як: а) правозастосовна діяльність - при розробці документів Генеральною прокуратурою, прокурорами областей та прирівненими до них прокурорами; б) науково-дослідницька - дисертація може стати основою для подальшого дослідження проблем здійснення прокурором нагляду за додержанням законів в ході досудового слідства; в) навчальний процес юридичних вузів - при підготовці науково-методичної літератури, а також в системі підвищення кваліфікації слідчих, прокурорів, суддів, адвокатів.

Такі пропозиції можуть бути враховані компетентними органами при подальшому вдосконаленні кримінально-процесуального законодавства, а також в діяльності органів попереднього розслідування, судів, адвокатури.

Висновки, які містяться в роботі, мають певну значущість для теорії слідчих дій, прокурорського нагляду за їх провадженням.

Особистий внесок здобувача - це наукові результати, викладені в дисертації, до яких він прийшов на підставі дослідження теоретичного та емпіричного матеріалу, а також законодавства про прокуратуру.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження, сформульовані в дисертації, обговорювалися на кафедрі організації судових та правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Теоретичні положення дисертації були предметом обговорення керівництва прокуратури Вітебської області (Республіка Бєларусь).

Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертаційного дослідження, рекомендації щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства знайшли своє відображення у чотирьох наукових статтях.

Структура дисертації визначається її метою, завданнями і складається із вступу, трьох розділів, п'яти підрозділів, висновків, списку використаної літератури (310 найменувань). Загальний обсяг дисертації - 176 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

прокурор правовий держава слідчий

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються його мета і структура, завдання, методологічна і юридична база, наукова новизна, теоретичне і практичне значення, а також викладені основні положення, що виносяться на захист.

У розділі першому “Прокуратура на етапі формування правової держави” зазначається, що перебудова політичної системи, проблеми в громадському та економічному житті стосуються й діяльності правоохоронних органів. Вчені і практичні працівники обговорюють варіанти правового статусу прокуратури, її місце в системі розподілу влади правової держави, серед яких правомірно виділити такі напрямки:

1) перебудова прокурорського нагляду повинна здійснюватись шляхом звільнення прокурора від обов'язків, які не можуть поєднуватися з реалізацією наглядових функцій;

2) прокуратура як орган нагляду за виконанням законів включається в організаційні системи Мінюста, стає елементом правосуддя, сприяючи судам в реалізації їх функцій. Головний доказ - розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову - виключає розуміння прокурорського нагляду як окремої гілки влади;

3) повернення прокуратури на те місце, на якому вона перебувала до 7 листопада 1917 р.;

4) збереження за прокуратурою всіх тих функцій, які встановлені законами про прокуратуру в країнах СНД.

Точку зору про те, щоб визнати прокуратуру як орган, який безпосередньо не підпорядкований жодній з трьох гілок влади, висловлювали В.В.Алексєєв, Д.М.Бакаєв, Е.А.Миронова, В.В.Клочков, Л.А.Николаєва та ін.

В.Є.Чиркін обґрунтовує ідею про формування четвертої влади - контрольної, органу, який займає самостійне місце і організаційно відокремлений від інших гілок влади. До подібних органів він відносить конституційний суд, прокуратуру.

В.В.Долежан, Т.Б.Вільчик, А.Ф.Козлов відстоюють іншу точку зору з даного питання - віднесення прокуратури до органів законодавчої влади.

В Концепції розвитку Прокуратури РФ прокуратура розглядається як елемент механізму “стримань і противаг” в системі розподілу влади.

Заслуговують на увагу твердження авторів, які вважають, що прокурорський нагляд можна розглядати як підгалузь державного права (Г.І.Бровин, Ж.І.Осенян).

Аналіз позицій з цього дискусійного питання дає змогу констатувати, що найбільш вірним є погляд на діяльність прокуратури як на особливий, самостійний характер здійснення влади, що діє на основі властивих цьому органові принципів і повноважень (Ю.М.Грошевий, В.Я.Тацій).

В дисертаційному дослідженні доведено, що помилковим є віднесення прокуратури до однієї з трьох гілок влади. Підкреслюється, що судовій владі не властива основна функція прокуратури - нагляд за виконанням законів.

Законодавча влада є найбільш політизованою. Розслідування злочинів, підтримання державного обвинувачення у суді не входять до компетенції цієї влади. Віднесення прокуратури до виконавчої влади не дозволяє їй об'єктивно здійснювати основну функцію - нагляд за виконанням законів.

Дисертантом наведені положення Конституції Республіки Бєларусь, які відносять прокуратуру поряд з Конституційним судом і Контрольною палатою до системи органів державного контролю і нагляду, відокремлюючи її тим самим від існуючих трьох гілок влади.

Відзначається, що у міру розвитку законодавства про прокурорський нагляд обсяг його компетенції постійно розширюється.

Наведені аргументи на користь того, що настав час “захистити” прокуратуру від не властивих їй функцій координації діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю, правопорушеннями (оскільки координація є функцією управлінською) та функції розслідування злочину і нагляду за його розслідуванням (В.Волочков, В.Рябцев, М.Трубін); звузити межі загального нагляду (Г.М.Савицький, В.П.Михайленко).

Відзначається, що нагляд за виконанням законів в діяльності органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, був і залишається пріоритетним напрямком в діяльності прокуратури.

У розділі другому “Слідчі дії та їх класифікація” досліджуються поняття слідчої дії та дій слідчого, процесуальні поняття, проблеми класифікації слідчих дій.

Автором розглядаються дискусійні проблеми теорії про слідчі дії та їх класифікацію. Зокрема, відмічено, що, незважаючи на кількість наукових публікацій, присвячених цим питанням, в літературі не склалось єдиної думки щодо визначення понять “слідча дія”, “процесуальні дії”, “системи слідчих дій”.

Аналіз висловлених в літературі поглядів (І.Є.Биховський, С.А.Шейфер, С.П.Єфимічев, А.К.Гаврилов, В.А.Михайлов, Г.С.Казинян, А.В.Соловйов, Г.І.Пічкалов, Р.С.Бєлкін, М.П.Гутерман та ін.) дав підстави для висновку про виділення слідчих дій з маси процесуальних. Під слідчою дією розуміють дію по збиранню доказів. Слідчі дії як структурний елемент входять до більш широкого системного утворення - діяльності уповноваженої особи при розслідуванні злочину і розгляді кримінальних справ у судах. Кожна слідча дія має певну обмежену сферу застосування.

Одні вчені ототожнюють терміни “процесуальні дії” та “слідчі дії”, розуміючи під ними всі дії слідчого, передбачені законом (І.М.Лузгін, М.С.Стретович, М.А.Чельцов, О.М.Ларін, В.Я.Чеканов та ін.). Інші вчені під слідчими діями розуміють дії по збиранню доказів (А.Р.Ратинов, І.Є.Биховський, Н.В.Жогін, Ф.Н.Фаткуллін, Г.М.Міньковський, С.А.Шефер, В.А.Стремовський, С.П.Єфимічев, Р.С.Бєлкін, Г.С.Казинян та ін.), а також стверджують, що слідча дія, крім збирання доказової інформації, виконує і інше важливе завдання в доказі - є знаряддям перевірки і оцінки зібраних доказів (А.В.Соловйов). Автор погоджується з другою точкою зору.

Дисертант пропонує законодавчо закріпити певні поняття слідчої дії в такій редакції. Слідча дія - це регламентована кримінально-процесуальним законодавством діяльність правочинних осіб у ході як попереднього, так і судового слідства, яка спрямована на виявлення, фіксацію, вилучення, перевірку доказів і забезпечується державним примушуванням.

Оцінку доказів слід віднести не до слідчих дій, а до дій слідчого, суду, судді, адвоката.

Далі дисертант досліджує проблеми класифікації слідчих дій. Залежно від мети, об'єктів, методів виконання, терміну і правил проведення таких дій, суб'єкта, а також за іншими ознаками в літературі пропонуються різні критерії класифікації слідчих дій.

Дисертант згоден з точкою зору А.В.Соловйова про те, що якщо проведення окремих слідчих дій може забезпечити повне, всебічне та об'єктивне дослідження лише деяких обставин кримінальної справи, то використання їх системи сприяє збиранню доказів стосовно до всього предмета доказування, а також повному, всебічному та об'єктивному розслідуванню кримінальної справи в цілому.

В літературі по-різному вирішується питання про ексгумацію трупа, призначення експертизи, реконструкцію, затримання, одержання зразків для порівняльного дослідження, перевірку доказів на місці, огляд, арешт поштово-телеграфної кореспонденції (С.А.Шейфер, І.М.Лузгін, І.Є.Биховський, С.П.Єфимічев, Г.С.Казинян, А.Б.Соловйов, М.А.Чельцов, Г.М.Міньковський, Г.Абдумаджидов, А.Р.Ратінов, А.К.Гаврилов, В.А.Михайлов, П.М.Туленков, М.С.Строгович та ін.).

На думку автора, накладення арешту на майно є не самостійною слідчою дією, а засобом забезпечення відшкодування збитків, можливої конфіскації майна; накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію становить собою різновид виїмки і нею, як правило, закінчується (підтримує позицію Г.М.Абдумаджидова); реконструкція є тактичним засобом, який застосовується в ході проведення слідчих дій (не погоджується з думкою І.М.Лузгіна); не відносить до слідчих дій ексгумацію (не підтримує точку зору Б.В.Фуфичіна). Об'єднуючою основою ексгумації, одержання зразків для порівняльного дослідження, реконструкції є те, що кожна з цих дій - елемент організації окремої слідчої дії. Не маючи самостійного доказового значення, результати цих дій лише забезпечують створення належних умов для тих дій, в межах виконання яких вони провадяться - огляд, обшук, слідчий експеримент (Б.В.Фуфичін).

Осмислення запропонованих в літературі класифікацій слідчих дій приводить дисертанта до висновку, що до системи слідчих дій необхідно включити: огляд, виїмку, слідчий експеримент, огляд, які провадить слідчий, допит, очну ставку, пред'явлення для впізнання, перевірку показань на місці, затримання, призначення і проведення експертизи.

У розділі третьому “Методика нагляду прокурора за законністю проведення слідчих дій в досудових стадіях кримінального процесу” досліджується питання нагляду прокурора за правомірністю порушення кримінальних справ, повнотою виявлення даних, достатніх для порушення кримінальної справи, законності провадження слідчих дій.

Розглядаючи методику прокурорського нагляду в стадії порушення кримінальної справи, дисертант відзначає, що повноваження прокурора по здійсненню нагляду за виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства мають владно-розпорядницький характер. Але з цього розробляться різні висновки. Більшість дослідників цієї проблеми (І.Ф.Герасимов, Н.В.Жогін, В.К.Звирбуль, О.М.Ларін, М.Ю.Рагинський, В.М.Савицький, Л.А.Сергєєв, Г.І.Скаредов, К.Ф.Скворцов, М.С.Строгович, Х.Є.Таджієв, В.Я.Чеканов, М.А.Чельцов, А.П.Гуляєв та ін.) пов'язують наявність у прокурора владно-розпорядницьких повноважень із здійсненням ним процесуального керівництва за розслідуванням злочинів. Інші вчені (Д.М.Бакаєв, А.І.Долгов, Л.А.Биков, А.П.Сафонов, Н.С.Трубін) вважають, що прокурор здійснює лише нагляд за розслідуванням злочинів, але не керує розслідуванням.

До викладеної проблеми автор пропонує підходити так. Повноваження прокурора в кримінальному процесі мають владно-розпорядницький характер, оскільки прокурор, використовуючи свою владу, безпосередньо відновлює порушену законність.

Процесуальне керівництво прокурора органами розслідування протистоїть процесуальній самостійності слідчого та його повній відповідальності за законне і своєчасне проведення слідчих дій. Здійснюючи нагляд за виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства, прокурор попереджує, виявляє та усуває порушення закону та інші недоліки. Лише в цьому плані повноваження прокурора можна розглядати як процесуальне керівництво розслідуванням.

На нашу думку, було б правильним обмежити процесуальні права начальника слідчого відділу, розширивши його адміністративні повноваження щодо організації попереднього слідства. Обґрунтовано, на наш погляд, зазначається, що норми закону, які надають прокурору і начальнику слідчого відділу можливість давати обов'язкові для виконання вказівки слідчому з кримінальної справи, що розслідується, майже з усіх питань слідства, суперечить положенню про те, що всі рішення про керівництво слідством і провадження слідчих дій слідчий виконує самостійно. Негативно відбивається на самостійності слідчого також його адміністративне підпорядкування начальнику органу дізнання.

Дисертант підтримує позицію тих дослідників даної проблеми, які пропонують вивести слідство з органів прокуратури, створити єдиний слідчий комітет, звільнити прокурора від обов'язків затверджувати обвинувальний висновок, а також припиняти кримінальну справу за нереабілітуючими обставинами, за недоведеністю вини обвинуваченого. Це повинно бути виключною прерогативою суду.

В роботі розглядаються спірні положення, пов'язані з підставами порушення кримінальної справи, питанням мети та предмета змісту попередньої перевірки, достатністю підстав для порушення кримінальної справи (А.Р.Михайленко, В.В.Степанов, Н.В.Жогін, Ф.Н.Фаткуллін та ін.). Дисертант вважає, що перелік підстав, викладених в статтях КПК, необхідно доповнити (як це пропонує А.Р.Михайленко) матеріалами, виділеними з інших кримінальних справ.

Точка зору про те, що порушення кримінальної справи становить собою самостійну стадію кримінального процесу, є загальновизнаною (В.М.Савицький, Д.С.Карев, Н.М.Савгирова та ін.). Дисертант також з цим згоден. Але те, що порушення кримінальної справи є першою стадією кримінального процесу, на нашу думку, є спірним (Н.Є.Павлов, А.Н.Балашов). Якщо після перевірки заяви або повідомлення про злочин виноситься постанова про відмову в порушенні кримінальної справи, то цю частину кримінального процесу не можна називати стадією порушення кримінальної справи.

Щодо протокольної форми, то А.А.Гаврина, С.Мельник, Л.Захожий, В.Д.Арсенов вважають протокольну форму досудової підготовки особливою формою попереднього розслідування. І.Л.Петрунін під протокольною формою розслідування розуміє спрощену процедуру збирання матеріалів про вчинені злочини, що передують порушенню кримінальної справи. Я.Дубинський вважає помилковим висловлене в літературі твердження, що існує третя форма розслідування (крім дізнання і попереднього розслідування) - протокольно-перевірочна, яка становить собою перевірку заяви або повідомлення про злочин. А.П.Євсютина, І.Казаков, Д.К.Філін, Б.Асрієв обґрунтовують, що протокольна форма є кримінально-процесуальною діяльністю. Отже, використання протокольної форми досудової підготовки матеріалів залишається предметом дискусії. Дисертант виходить з того, що сам порядок провадження по справах, передбачений протокольною формою, обумовлюється загальними правилами КПК за окремими винятками. Встановлений порядок розгляду в суді ґрунтується на нормах кримінально-процесуального закону (участь обвинувача, захисника та ін.). Дисертант вважає, що оскільки перевірка по заявам і повідомленням про злочин розпочинається з моменту їх прийняття у встановленому законом порядку, доцільно назвати її провадженням за заявами і повідомленнями про злочини і вважати першою стадією кримінального процесу.

Дана стадія кримінального процесу розпочинається з прийняття і процесуального оформлення заяв і повідомлень про вчинені або такі, що готуються, злочини. У разі відсутності обґрунтування для порушення кримінальної справи, а також за наявності обставин, що виключають провадження у справі, уповноважені на те особи в порушенні кримінальної справи відмовляють.

Відмова в порушенні кримінальної справи може бути оскаржена прокурору або у вищий суд. На цій стадії дається кримінально-процесуальна і кримінально-правова оцінка зібраних матеріалів.

До цього входить розгляд справ приватного обвинувачення (до направлення їх до суду для розгляду по суті); направлення заяв щодо підслідності або підсудності.

До цієї стадії кримінального процесу пропонується віднести вирішення питань, які передбачають порядок провадження матеріалів протокольної форми досудової підготовки (термін перевірки, збирання матеріалів, їх вичерпність, відображення обставин злочину в протоколі вирішення питання про застосування до правопорушника заходів громадського впливу, порядок направлення матеріалів до суду).

На стадії проведення перевірки заяв і повідомлень кримінальна справа не може бути порушена на підставі викладеного в КПК. В ході проведення перевірки заяв і повідомлень про злочини необхідно вживати заходів щодо усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочинів. Вирішується питання про направлення матеріалів без порушення кримінальної справи для застосування заходів громадського впливу.

Стадія проведення перевірки може бути відсутньою в разі безпосереднього виявлення органами дізнання, слідчим, прокурором, суддею або судом ознак злочину. На цій стадії кримінального процесу встановлюються підстави порушення кримінальної справи.

Якщо першу стадію кримінального процесу - стадію проведення перевірки - визнати самостійною, тоді і вирішуються питання, що обговорюються протягом багатьох років, про провадження судово-медичної експертизи, інших експертиз (автотехнічної).

Дисертант пропонує таке визначення цієї стадії кримінального процесу. Провадження за заявами і повідомленнями про злочини - це перша стадія кримінального процесу, на якій відповідно до закону в процесуальному плані регулюються порядок одержання заяв і повідомлень про злочини, їх перевірка, встановлюється наявність або відсутність достатніх підстав для вирішення питання про відмову в порушенні кримінальної справи, направлення матеріалів протокольної форми досудової підготовки до суду.

Порушенням кримінальної справи розпочинається друга стадія кримінального процесу, виноситься постанова про порушення кримінальної справи. Копія цієї постанови надсилається прокурору, повідомлення відносно призовника - в райміськвоєнкомат. Одночасно з порушенням кримінальної справи повинні бути застосовані заходи щодо попередження або припинення злочинів, а також закріплення слідів злочину. Про порушення кримінальної справи повідомляють зацікавлених осіб. Прокурор має право подати протест на необґрунтовану ухвалу судді (суду) про порушення кримінальної справи.

Автор наводить статистичні дані про роботу прокурорів за наглядом за законністю і обґрунтованістю прийняття рішень з приводу надісланих заяв і повідомлень про вчинені злочини, або такі, що готуються.

Прокурор повинен стежити як за тим, щоб необґрунтовано не порушувались кримінальні справи, так і за тим, щоб правильно було відмовлено в порушенні кримінальних справ. Дисертант згоден з точкою зору В.К.Звирбуля, що предметом нагляду за виконанням законів в діяльності органів дізнання і попереднього слідства не охоплюються тільки процесуальна діяльність слідчих та органів дізнання. До нього входять і нагляд за правильність і повнотою обліку та реєстрації злочинів; додержання законності при триманні громадян в камерах попереднього ув'язнення; додержання законності в оперативно-розшуковій роботі. Це знайшло відображення в наказах Генерального прокурора, законодавстві про оперативно-розшукову діяльність, про прокуратуру.

Далі розглядається сутність нагляду прокурора за законністю проведення слідчих дій. Дискусійним в літературі залишається питання про те, чи можна розглядати прокуратуру як орган попереднього розслідування, коли вона особисто веде розслідування справи в повному обсязі. Дисертант підтримує точку зору про те, що участь прокурора у провадженні слідчих дій є додатковою гарантією додержання законності, ефективним засобом прокурорського нагляду, але не надає додаткових доказів зібраним матеріалам.

Дисертант не згоден з В.К.Клочковим, який пропонує передбачити в законі вказівку, що прокурор, який безпосередньо розслідує злочин, виступає як слідчий, а не як особа, що здійснює нагляд за виконанням законів при розслідуванні.

В дисертації наводяться статистика участі прокурора в проведенні окремих слідчих дій; обґрунтування повернення кримінальних справ на додаткове розслідування; показники здійснення нагляду за слідством і дізнанням. Від рівня (якості) прокурорського нагляду значною мірою залежать успішне виконання завдань щодо розкриття злочинів, виявлення винних осіб, всебічність та об'єктивність розслідування, запобігання правопорушенням, ефективність проведення слідчих дій.

Дисертант підтримує пропозицію В.Т.Томіна (про введення адвокатського розслідування) і О.М.Ларіна (про помилковість змішування слідчих і оперативно-розшукових версій). На відміну від слідчих версій оперативно-розшукові версії можуть бути не пов'язані з конкретною кримінальною справою.

Розглянувши погляди дослідників на дану проблему (А.А.Чувильова, В.Т.Томіна, Є.Г.Веретихіна, О.М.Ларіна, І.М.Лузгіна, Р.С.Бєлкіна, Н.Н.Гапановича, І.І.Мартиновича, Ю.М.Рагинського, П.Нікуліна, В.Сазовського, Р.М.Готліба, В.Я.Чеканова, В.В.Клочкова, В.П.Рябцева, В.С.Зелен0ецького, В.Г.Дьоміна, В.А.Стремовського та ін.), дисертант пропонує передбачити в законі ситуації, коли і в яких слідчих діях участь прокурора є обов'язковою: при розгляді справ про тяжкі злочини; злочини, що спричинили тяжкі наслідки; злочини, що мають особливе громадське значення; допит осіб при дачі санкції на арешт (за винятком осіб, об'явлених в розшук); проведення слідчих дій у випадках, коли обвинувачений відмовився дати свідчення; надходження скарги на незаконні методи ведення слідства; доведеність обвинувачення. В інших випадках - на розсуд самого прокурора.

ВИСНОВКИ

У висновках сформульовані пропозиції щодо вдосконалення законодавства про прокурорський нагляд, а також кримінально-процесуального законодавства, котрі мають як теоретичне, так і практичне значення.

Зо0крема, наведені аргументи на користь того, що настав час “захистити” прокуратуру від не властивих їй функцій координації діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю та функції розслідування злочинів і нагляду за їх розслідуванням; звузити межі загального нагляду.

Пропонується законодавчо закріпити поняття слідчої дії - як регламентованої кримінально-процесуальним законодавством діяльності правочинних осіб у ході як попереднього, так і судового слідства, яка спрямована на виявлення, фіксацію, вилучення, перевірку доказів і забезпечується державним примушуванням; до системи слідчих дій включити: огляд, виїмку, слідчий експеримент, які провадить слідчий, допит, очну ставку, пред'явлення для впізнання, перевірку показань на місці, затримання, призначення і проведення експертиз; обмежити процесуальні права начальника слідчого відділу, розширивши його адміністративні повноваження щодо організації попереднього слідства; передбачити в законі ситуації, коли і в яких слідчих діях участь прокурора є обов'язковою.

Запропонована методика нагляду прокурора за законністю слідчих дій.

ЛІТЕРАТУРА

1. Жилина Л.С. К вопросу о совершенствовании процессуального положения прокурора при производстве предварительного расследования //Пробл. Совершенствования законодательства Украины и практики его применения: Сб.науч.тр. межрегион. науч.конф. молод.ученых и соискателей. - Харьков: Укр.юрид.акад., 1991. - С.106-110. - 0,3 друк.арк.

2. Жилина Л.С. Процессуальное положение прокурора при производстве предварительного расследования //Актуал. Вопр. правотворческой и правоприменительной деятельности: Темат.сб.науч.тр. - К.: УМК ВО, 1992. - С.114-119. - 0,3 друк.арк.

3. Жилина Л.С. Процессуальные формы реагирования прокурора на выявленные нарушения законности при производстве следственных действий //Пробл. совершенствования законодательства и практики его применения в совр. Условиях: Сб.науч.тр. - К.: УМК ВО, 1992.- С.157-164. - 0,4 др.арк.

4. Жиліна Л. Проблеми судового контролю за правомірністю рішень органів попереднього розслідування //Вісн. Акад. правових наук України. - Харків: Право, 1999. - №2 (17). - С.195-199. - 0,4 друк.арк.

Размещено на Allbest.ru