Правотворчість міжнародних міжурядових організацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

«ПРАВОТВОРЧІСТЬ МІЖНАРОДНИХ МІЖУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ»

12. 00. 11-міжнародне право

ІСМАІЛ АХМАД

УДК 341. 1

Київ - 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, доцент Муравйов Віктор Іванович Інститут міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри міжнародного права.

Офіційні опоненти - доктор юридичних наук, професор Висоцький Олександр Федорович Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, провідний науковий співробітник, заслужений діяч науки і техніки України кандидат юридичних наук, доцент Микієвич Михайло Миколайович Львівський державний університет доцент кафедри міжнародного права.

Провідна установа - Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, м. Харків.

Захист відбудеться “ 05 ” квітня 1999 р. о 14⁰⁰ годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради К. 26. 001. 10 в Інституті міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка за адресою: 254119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Володимирівська, 58, к. 10.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

міжнародна міжурядова організація правотворча діяльність

Актуальність і ступінь дослідження тематики дисертації. Вирішення основних проблем сучасності, від яких залежить доля людства, - збереження миру, безпека держав, - в великій мірі зумовлено рівнем розвитку і еффективністю міжнародного права. Міжнародні міжурядові організації займають особливе місце в системі міжнародного права. Вони надійно ввійшли в структуру системи міждержавних відносин в якості важливого елементу, без якого функціонування всієї системи практично неможливо. Зростання значення міжнародних організацій у сучасному світі - не випадкове явище. Воно викликане широкими потенціальними можливостями, що витікають з властивостей інституту міжнародних організацій. Це перш за все можливість концентрувати дії багатьох держав світу через інститут членства (так, членами ООН є 185 країн), можливість постійного й систематичного співробітництва, що забезпечується через інститут постійних представництв держав-членів при міжнародних організаціях, наявність нормотворчої функції, що дозволяє не тільки допомогати державам у створенні норм міжнародного права, а й самим організаціям, маючи міжнародну правосуб”єктність, створювати ці норми та контролювати їх виконання, а також приймати санкції за порушення міжнародно-правових зобов»язань.

Співробітництво в рамках міжнародних організацій на сучасному етапі розвивається між значним числом держав в таких галузях, як мирне використання атомної енергії, мирне вирішення суперечок і т. д. Разом з державами міжнародні міжурядові організації створюють норми міжнародного права, контролюють їх виконання. Таким чином, правотворчість міжнародних міжурядових організацій є ефективним засобом міжнародно-правового регулювання.

Все більш актуальним в діяльності міжнародних організацій є розгляд глобальних проблем сучасності. Питання про те, якою повинна бути модель майбутньої міжнародної організації з розгляду глобальних проблем, не сходить сьогодні з сторінок світової міжнародно-правової літератури. Об*єднання всіх держав у загальну та універсальну організацію - ООН - є також переконливим свідченням усвідомлення і розуміння державами того, що всі країни та народи знаходяться на одній планеті й повинні спільно, як “єдина міжнародна спільнота” обговорювати й находити рішення проблем міжнародних відносин.

Сам хід розвитку цивілізації веде до зростання ролі міжнародного права в забезпеченні життєво важливих інтересів людини, народу, держави й всієї міжнародної спільноти. Для вирішення складних задач необхідні широкі зусилля всіх держав, що спираються на свідому підтримку своїх народів. В зв*язку з цим, можна стверджувати, що міжнародна міжурядова організація - це інструмент, який в найбільшій мірі відповідає потребам вирішення глобальних проблем на основі довгострокових програм спільних дій.

У вивчення різних аспектів діяльності міжнародних організацій великий внесок зробили вітчизняні фахівці міжнародного права В. Н. Денисов, В. Г. Буткевич, А. Висоцький, В. І. Євінтов, В. І. Муравйов, російські фахівці Ю. М. Колосов, В. І. Кузнецов, Г. І. Ігнатенко, О. О. Шибаєва, М. П. Блищенко, І. І. Лукашук, Г. І. Морозов, Є. Т. Усенко, А. Н. Талалаєв, О. В. Богданов, С. О. Малинін, В. І. Маргієв, зарубіжні юристи В. Моравецкий, Д. Анцилотті, І. Деттер та інші. Однак важливі аспекти правотворчої діяльності міжнародних міжурядових організацій все ще залишаються невивченими, що визначає актуальність теми дисертації.

Мета дисертаційного дослідження. Виходячи з зазначеної актуальності теми метою диссертаційного дослідження є комплексний аналіз правотворчої діяльності та ролі міжнародних міжурядових організацій та її значення для розвитку сучасних міжнародних відносин.

Основна увага в дисертаційному дослідженні зосереджена на вирішенні таких завдань:

- дослідити правову природу міжнародних міжурядових організацій і їх характерні риси як суб»єктів міжнародного права;

- визначити та проаналізувати функції міжнародних міжурядових організацій і процедури прийняття рішень;

- виявити особливості правотворчої діяльності міжнародних міжурядових організацій;

- визначити форми участі міжнародних міжурядових організацій в

провотворчому процесі;

- виявити особливості внутрішнього права міжнародних міжурядових організацій;

- проаналізувати розвиток правотворчої функції міжнародних організацій та зокрема участі міжнародних організацій в міжнародних договорах.

Об»єкт та предмет дослідження. Об»єктом дисертаційного дослідження є сфера міжнародно-правових відносин, пов»язаних з діяльністю міжнародних міжурядових організацій. Предметом даного дисертаційного дослідження є норми міжнародного права, що створюються міжнародними організаціями, та за їх участю.

Зв»язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертації відповідає одному з напрямків науково-дослідницької роботи кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка, пов»язаному з вивченням питань правотворчості міжнародних міжурядових організацій.

МетодологІя та теоретична основа дослідження. Методичну та науково-теоретичну основу дисертації складають методи системного аналізу та принцип об»єктивності, який реалізується в роботі з позицій діалектичного аналізу й синтезу процесів та явищ, що характеризують міжнародні відносини на сучасному етапі, а також їх причинно-наслідкових зв»язків. В процесі роботи були використані історико-правовий, формально-юридичний, порівняльний та інші методи дослідження.

Теоретичну основу дослідження склали праці М. П. Бліщенка, О. В. Богданова, В. Г. Буткевича, А. Висоцького, В. Н. Денисова, Г. І. Ігнатенка, Ю. М. Колосова, В. І. Кузнецова, І. І. Лукашука, С. О. Малиніна, В. І. Маргієва, Г. І. Морозова, В. І. Муравйова, А. Н. Талалаєва, Є. Т. Усенка, О. О. Шибаєвої та ін.

При написанні дисертації були досліджені документи ООН, матеріали Комісії міжнародного права, а також документи таких організацій, як МОТ, МАГАТЕ, ЮНЕСКО, ІКАО, ЄС та інших, Віденська конвенція 1986 року про право договорів між державами і міжнародними організаціями і між міжнародними організаціями.

Теоретичне і практичне значення дисертації. Висновки, зроблені в процесі дисертаційного дослідження, можуть бути використані для подальшого опрацьовання проблем правотворчості міжнародних міжурядових організацій. Вони показують, що в процесі світової інтеграції держави переглядають своє відношення до міжнародних організацій, як до допоміжних вторинних суб»єктів міжнародного права. Активна участь в роботі міжнародних міжурядових організацій дозволяє державам інтегруватися у світові міжнародні відносини, що сприяє зміцненню їх позицій (в тому числі, в економіці, що особливо важливо для молодих держав з перехідною економікою, таких, як Україна).

Значимими є такі аспекти застосування доробку дисертації:

- науково-дослідницький - у сфері вивчення проблем правотворчості міжнародних міжурядових організацій;

- освітній - у процесі викладання учбових курсів по теорії міжнародного права;

правозастосовчий - в участі міжнародних міжурядових організацій у правотворчому процесі, створенні нового міжнародного правопорядку.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що дана робота є першим в українській науці міжнародного права системним дослідженням правотворчої діяльності міжнародних міжурядових організацій. Детально досліджена категорія наднаціональності, ознаки якої притаманні багатьом міжнародним організаціям.

На захист виносяться такі наукові результати:

- обгрунтовано критерії правосуб”єктності міжнародних організацій;

- обгрунтовано категорію наднаціональності;

- виявлено юридичні особливості правотворчої діяльності міжнародних міжурядових організацій;

- додатково досліджено концепцію «м»якого права»;

- проаналізовано причини концептуальних розходжень у питанні існування внутрішнього права міжнародних організацій та доведено положення про те, що внутрішнє право міжнародних організацій існує і воно не зводиться тільки до сукупності норм, що регулюють відносини з персоналом; в дисертаційному дослідженні визначено коло правовідносин, що регулюються внутрішнім правом міжнародних міжурядових організацій;

- виявлено особливості юридичної природи міжнародних договорів, що заключаються за участю міжнародних організацій.

Апробація і публікації результатів дисертаційного дослідження. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження були обговорені на засіданні кафедри міжнародного публічного права Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка, розглядались на науково-практичних семінарах та конференціях, що проводились в цьому Інституті, а також викладені у 3 опублікованих наукових статтях.

Структура та об»єм дисертації. З урахуванням поставлених перед дисертаційним дослідженням завдань, дисертація структурно складається з вступу, трьох глав (9 параграфів), висновків та списку основної використаної літератури. Загальний обсяг складає 180 сторінок, список використаних джерел займає 13 сторінок.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність і рівень дослідженості теми дисертації, визначені її мета та задачі, дається характеристика методології роботи, формулюються наукова новизна та основні положення, що виносятся на захист, показані теоретичне та практичне значення дослідження, рівень його апробації, характер публікацій та впровадження результатів дослідження.

В першій главі “Поняття сучасних міжнародних організацій та їх функції” визначається поняття міжнародних організацій, виявляються критерії їх правосуб”єктності.

В розділі автор “Історія становлення і розвитку міжнародних міжурядових організацій” розглядає історію становлення міжнародних міжурядових організацій, яка бере свій початок в древньому світі у формі різного роду ліг (Китай), союзів (Греція) і т. д. Аналізуються передумови створення та основні етапи розвитку міжнародних організацій. Важливо, що в період виникнення великих держав і росту дипломатичних зв”язків між ними в практиці міжнародних відносин отримали визнання принципи суверенітету і рівності держав, які згодом були закладені в основу діяльності багатьох міжурядоівих організацій і на теперішній час є основними принципами міжнародного права.

Детально досліджується історія виникнення, діяльність та причини згасання Ліги Націй. Показано, що її досвід було враховано при створенні ООН. Поява і діяльність ООН сприяли остаточному утвердженню концепції правосубїектності міжнародних організацій.

Аргументується положення, що взаємні зв”язки і співпраця між сучасними міжнародними організаціями, дають змогу говорити про цілісну систему, в центрі якої знаходиться ООН. Ця система охоплює всі сфери - економіку, політику, науку, мистецтво і. т. д.

В розділі “Критерії правосуб”єктності міжнародної організації як суб”єкта міжнародного права” аналізуються визначення поняття міжнародних організацій, що давалися різними юристами-міжнародниками. Виявлені ознаки міжнародної організації - суб”єкта міжнародного права, такі як членство держав, договірна основа, наявність уставовчого договору, спільні постійні органи, автономність по відношенню до всіх членів та повага суверенітету держав-членів та інші.

Зроблена спробувати дати класифікацію міжнародних організацій з точки зору різних критеріїв (по характеру членства, по колу учасників, по характеру повноважень). Окремо розглянуто категорію наднаціональності.

По характеру вповноважень можна виділити міждержавні і наднаціональні (наддержавні) організації. До першої групи відноситься більшість міжнародних організацій, метою яких є організація міждержавного співробітництва. Рішення цих організацій адресуються державам-членам й носять, як правило, рекомендаційний характер.

Наднаціональні організації по деяким питанням можуть приймати рішення, безпосередньо зобов*язуючї як держави-члени (навіть, якщо вони не голосували за таке рішення), так і фізичні та юридичні особи цих держав. Метою наднаціональних організацій є інтеграція і їх рішення поширюються безпосередньо на громадян і юридичних осіб держав-членів. У значній мірі елементи наднаціональності присутні Європейському союзу (ЄС). ЄС має механізм примусового здійснення своїх рішень. Більш того, з вступом в силу Маастріхтських угод ЄС передані вповноваження в таких галузях, як валютне, податкове, соціальне регулювання, зовнішня політика, оборона. Таким чином, в багатьох сферах держави-учасники ЄС в тій чи іншій мірі добровільно втратили право на самостійне регулювання у цих сферах. Маасстріхтська угода також підтвердила той факт, що подальший рух по шляху інтеграції неможливий без розширення кола питань, що вирішуються на рівні ЄС, тобто без посилення ролі інститутів Європейського Союзу. Це, в свою чергу, поставило проблему правової природи ЄС, характера його владних повноважень і питання про те, чи дійсно ЄС є наднаціональною організацією і що взагалі є суттю поняття “наднаціональність”.

Одже, наднаціональність, з точки зору міжнародного права можно визначити як сукупність повноважень (юридично закріплених або тих, що маються на увазі, якими держави наділяють визначений міжнародний орган для ціленаправленого регулювання їх взаємовідносин відповідно до компетенції держав-членів, навіть без їх згоди.

Більшість організацій є міждержавними, вони не наділені наддержавною владою, члени не передають їм своїх владних функцій. Їх задача полягає в регулюванні співробітництва держав. Але якщо прослідкувати хід розвитку міжнародних організацій, а саме розвиток міжнародних відносин в цілому, то можна прийти до конкретного висновку про те, що уже більш як сто років міжнародний правопорядок встановлюється нарівні з державами, іншими суб*єктами, тобто за допомогою міжнародних організацій. За цей період міжнародні організації пройшли довгий шлях як внутрішнього, так і міжорганізаційного розвитку. І зараз вони підійшли до такої межі, коли для виконання ними ролі одного з стратегічних засобів, який використовують держави, потрібен якісно новий рівень їх розвитку, який може бути пов*язаний с наділенням міжурядових організацій елементами наднаціональності. До створення ООН, в системі міжнародно-правового регулювання не було універсальної міжурядової організації, яка б мала таку ознаку, як наднаціональність. Однак, в теперішній час, з точки зору автора, елементи наднаціональності досить легко можна помітити в рішеннях Ради Безпеки ООН. Про це говорить її виключне право приймати рішення про застосування примусових заходів з використанням збройних сил при відсутності такого права у держав, за виключенням права на самооборону.

Теоретично абсолютна наднаціональність, могла б виникнути лише тоді, коли держави, що уклали угоду про створення наднаціонального об*єднання, втратили б при цьому право вийти з нього в майбутньому.

Серед ознак наднаціональної організації з формально-юридичних позицій можно назвати:

1 - можливість зобов*язувати своїми конкретними діями держави- засновники, не заручаючись їх згодою в кожному окремо взятому випадку, тобто організація набуває по відношенню до них (держав) певний об*єм самостійних роспоряджувальних повноважень і за рахунок цього ніби піднімається над ними. Серед цих повноважень можна назвати:

по-перше, право організації приймати рішення, які зобов*язують і уповноважують фізичних та юрдичних осіб держав;

по-друге, наділення широкими повноваженнями по створенню правил й контролю за їх виконанням непредставницькі органи, тобто міжнародних службовців;

по-третє, право організації на втручання у питання, що відносяться до внутрішньої компетенції держав відповідно до їх конституцій;

по-четверте, повноваження організації на створення з метою регулювання цих питань правил, що є обов*язковими для держав-членів, механізмів контролю й примусу до дотримання цих правил;

2 - наділення беззаперечними зовнішніми аспектами, тобто право на укладання міжнародних договорів від імені наднаціональних об*єднань.

3 - право застосування мір примусового характеру, в тому числі й по відношенню до держав-нечленів.

У третьому розділі “Функції міжнародних міжурядових організацій” дано визначення та проаналізовано функції ММУО. Під функціями організації слід розуміти зовнішні прояви процесів її діяльності по виконанню доручених їй завдань (наприклад, регуліруючі, контрольні, оперативні та інші).

Вказано, що організація може діяти тільки в рамках своєї компетенції. Повноваження організації закріплені її статутом. Компетенція міжнародної організації, також як її правосуб*єктність має договірну основу й обмежена договірними рамками.

Висвітлено концепцію “м”якого права”. Багато принципів і норм міжнародного права були сформульовані в резолюціях міжнародних організацій. Досить згадати роль резолюції ГА ООН в утвердженні основних принципів міжнародного права і в розкритті їх змісту.

Аналіз літератури і міжнародно-правових матеріалів показує, що термін “м*яке право” використовується для двух різних нормативних явищ. В одному випадку мова йде про особливий вид норм міжнародного права, в другому - про необов*язкові міжнародні норми (наприклад, резолюція ГА ООН від 19 грудня 1994р. про розповсюдження принципів Декларації Ріо, Хельсінський кодекс співробітництва й безпеки в Європі). В першому випадку розуміються норми, що не створюють чітких, конкретних прав і обов*язків, а дають лише загальну установку, якої суб*єкти, однак, повинні дотримуватись. Специфіка змісту таких норм обумовлює особливості механізму їх дії. Вони визначають не конкретні права и обов*язки, а загальний напрямок співробітництва. Можна відмітити, що таких постанов стає все більше, особливо в політичних договорах.

Деякі дослідники, що вивчають “м*яке право”, негативно оцінюють це явище, вважають, що його поширення не сприяє зміцненню міжнародно-правової системи. Однак автор не згодний з їх точкою зору. Він вважає, що вони можуть вирішувати специфічні задачі, наприклад, регулювати міжнародні відносини за участю суб*єктів національного права. Економічні, культурні і науково-технічні зв*язки здійснюються в основному приватними особами й організаціями, незалежними від держави. Тому в угоди включаються постанови “м*якого права”, які зобов*язують держави-учасники заохочувати до такого співробітництва й полегшувати його.

Другий вид норм, що відносяться до “м*якого права” - це положення, що містяться в необов*язкових актах, в резолюціях міжнародних організацій, конференцій, в спільних заявах та комюніке. Необов*язкові норми являються частиною міжнародної нормативної системи і в значній мірі компенсують труднощі функціонування міжнародного права. “М*яке право” другого виду - явище, що тісно взаємодіє з “твердим” правом, але й відмінннне від нього. В нього свій власний “м*який” механізм дії, що включає й “м*яку” відповідальність. Цей механізм є не юридичним, а політичним. Порушення норми “м*якого права” тягне не юридичну, а політичну відповідальність. Дія такого роду норм не регулюється правом, однак це зовсім не означає, що здійснені на їх основі дії можуть виходити за рамки права.

Говорячи про механізм дії “м*якого права”, не можна не сказати про такий важливий засіб, як вплив на масову свідомість, включаючи правосвідомість, й утвердження в ньому відповідних принципів й правил. ООН приділяє цій проблемі велику увагу. В роботі також показано, що в процесі регулювання міжнародних відносин на сучасному етапі створюється багато норм, які нерідко не узгоджуються одна з одною. Подолати ці розходження, з точки зору автора, якраз може “м*яке право”.

В роботі проведена классифікація міжнародно-правових санкцій, які можуть застосовувати міжнародні організації до держав-правопорушників. В першу чергу міжнародні організації застосовують санкції за порушення зобов*язань, що витікають з норм міжнародного права. Серед цих правопорушень найбільш серйозними є порушення цілей й принципів, що вказані в статуті організації, порушення будь-яких зобов*язань по відношенню до іншої організації, з якою дана міжнародна організація зв*язана угодою про співробітництво.

В другій главі - “Правотворча функція міжнародних організацій” детально досліджена правотворча діяльність ММУО, обгрунтовується роль резолюцій міжнародних організацій та їх органів в новому механізмі правотворчості.

В першому розділі “Поняття правотворчої діяльності міжнародних організацій” проаналізовано поняття правотворчості.

Міжнародне право - це особлива система юридичних норм, регулюючих міжвладні міжнародні відносини методом встановлення взаємних прав і обов*язків незалежних суб*єктів цих відносин. Особливість нормотворення даної правової системи полягає в тому, що в цьому процесі приймають участь самі її суб*єкти шляхом добровільного волевиявлення відносно змісту правил поведінки і визнання його юридично обов*язковим.

В цьому розділі обгрунтовані вимоги до правотворчості як до процесу створення конкретних норм міжнародно-правового регулювання, їх перегляду і поновлення, подальшого прогресивного розвитку міжнародного права в цілому. Згода держав в міжнародно-правотворчому процесі є необхідною умовою для створення й утвердження міжнародного правила в якості юридично обов*язкового принципу або норми загального міжнародного права. Узгодження позицій держав є в наші дні необхідною передумовою для послідуючого практичного здійснення рішень міжнародних конференцій всіма без винятку державами, які приймали участь в їх розробці, і прийнятті. В роботі проведена класифікація норм та проаналізований поетапний процес підготовки норм.

В другому розділі приведені результати дослідження по виявленню юридичних особливостей правотворчої діяльності ММУО, вказано, що вони визвані їх вторинною природою, як похідних від держав. Звідси й особливості власної волі ММУО. Щодо міри самостійності волі організації, автор вважає, що справедливим є думка про відносну автономність волі організації від волі держав-членів. Дякуючи інтегративним якостям воля міжнародної організації є не просто сукупністю воль, а цілісною системою. Своєрідність міжнародної організації як суб*єкта міжнародного права стосовно правотворчості найбільш яскраво проявляється в її компетенції. Вона має важливе значення для правотворчої діяльності, адже кожен правотворчий орган має коло повноважень, що визначає рамки й юридичну силу нормативних юридичних актів. Міжнародна організація діє в рамках прав і обов*язків, які визнасені в її установчому акті, вона створюється для виконання конкретних завдань й наділяється для цього визначеною компетенцією.

В третьому розділі розглянуто основні форми участі ММУО в правотворчому процесі. Правотворча функція міжнародних організацій проявляється в декількох формах. Це безпосередня участь в створенні норм міжнародного права й участь в нормотворчому процесі держав: а) пряме зазначення конкретних видів і форм нормотворчої діяльності в установчому акті, б) нормотворча компетенція, в) вказівка на види й форми правотворчості в угодах, укладених між державами-членами, що розглядається як конкретизація установчого акту, г) загальна реалізація в багатосторонніх договорах нормотворчої діяльності визначених категорій міжнародних організацій.

В четвертому розділі аналізуються різні підходи до питання функціонування внутрішнього права ММУО, аргументується висновок про його існування, описане коло відносин, які регулюються саме цим правом. На думку автора, внутрішнє право міжнародних організацій можна визначити як сукупність норм, регулюючих структуру, порядок здійснення функцій, взаємовідносини між внутрішніми підрозділами міжнародної організації, а також статус і функції її посадових осіб й службовців. Необхідно підкреслити, що до них відносяться й міжнародно-правові, й похідні від них норми.

Проведено порівняльний аналіз внутрішнього права ММУО і національного права. Визначені наступні їх спільні риси а) формальні джерела права, б) ієрархія норм, в) юридичне верховенство організації по відношенню до індивідів, з якими вона встановлює відносини, г) зміст норм. Проаналізовані різні точки зору на джерела внутрішнього права. Автором вказує на наступні джерела: статут або акт, визначаючий внутрішню структуру міжнародної організації, взаємовідносини між її органами, порядок і принципи її діяльності, рішення самої організації щодо питань її внутрішнього життя, внутрішні провові звичаї.

В третій главі “Розвиток правотворчої функції міжнародних організацій” розглянуті особливості договору, укладеного за участю ММУО та процедури прийняття рішень.

В першому розділі аналізується правова природа договорів за участю ММУО. Міжнародні організації єпохідним суб*єктом міжнародного права. Вони мають договірну правоздатність, обмежену її цілями і функціями. Право організацій на укладення міжнародних договорів повинно бути зафіксовано в установчих документах організації. Однак відсутність чітких формуліровок про договірну провоздатність міжнародної організації зовсім не означає, що данна міжнародна організація не має права укладати міжнародні договори. Якщо статут організації нічого не говорить про право на укладення міжнародних угод, то таке право допускається з тими обмеженнями, які витікають з статуту організації.

Юридична природа міжнародних договорів, в яких приймають участь міжнародні організації, мають важливі особливості. Вони визначаються особливостями їх суб*єктів, їх волі, договорних об*єктів, формою угод в цій категорії договорів.

Так, міжнародні договори за участю міжнародних організацій відрізняються по своєму вольовому змісту від міждержавних договорів. В договорах між державами угода завжди є результатом узгодженності суверенних воль держав як суб*єктів міжнародного права. В договорах за участю міжнародних організацій суверенна воля може проявлятись або тільки з однієї сторони (коли в договорі приймає участь держава або група держав), або взагалі бути відсутньою (якщо в договорі приймають участь тільки міжнародні організації), оскільки, як відомо, міжнародні організації суверенітету не мають, тому й не можуть мати суверену волю.

Другий розділ присвячений аналізу процедур прийняття рішень. Прийняття рішень міжнародною організацією є одним з ключових, якщо не головним елементом її діяльності. Часто ці рішення - результат довгої і складної роботи по виявленню й узгодженню позицій держав-членів.

Метод прийняття рішень визначається рівнем узгодженості позицій держав. Аналіз всіх методів прийняття рішень міжнародними міжурядовими організаціями показав, що кожен з них має свої переваги й недоліки.

Звісно, рішення, що прийняте одноголосно, має більшу гарантію свого виконання, адже суперечити йому не може ні один член організації. Однак вагомим недоліком цього способу прийняття рішень міжнародною організацією є той факт, що одна держава може зірвати або заблокувати всю роботу. З цієї точки зору мажоритарний метод (метод більшості) є більш прийнятним. Метод зваженого голосування застосовуватись в економічних форумах, таких як ЄС, МВФ, МБРР.

Метод консенсуса, який базується на загальній згоді всіх держав-членів щодо змісту рішення, яке приймається. При цьому враховуються інтереси всіх учасників, що є стимулом для взаємних консультацій й переговорів та пошуку таких ефективних рішень, які будуть втілені в життя, а не остануться на теоретичному рівні. Так як зміст рішень в цьому випадку носить компромісний характер, то є можливість їх тлумачення кожною стороною по-своєму, тобто вони можуть тлумачитися двояко. Однак принцип співпраці держав, який закладений в консенсусі, обумовлює зобов*язання однозначно тлумачити рішення, приняте на основі консенсуса. Автор вважає метод консенсуса самим оптимальним варіантом прийняття рішень для міжнародних міжурядових організацій, для досягнення узгодженості.

У заключній частині дисертації сформульовані стислі висновки досліджуваних проблем:

дослідження міжнародних міжурядових організацій показує який великий шлях вони пройшли в своєму розвитку. Вони, як форма багатостороннього співробітництва держав, виникають з об*єктивних потреб міжнародних відносин;

розвиток міжнародних організацій нерозривно зв*язаний з набуттям ними якості міжнародної правосуб*єктності. Правосуб*єктність міжурядових організацій залежить від волевиявлення держав-членів в таких питаннях як її мета, цілі, компетенція, характер рішень, структура органів й інші параметри;

дослідження показує, що на сучасному етапі розвитку людства склались сприятливі умови для зростання ролі міжнародного права в міжнародних відносинах и головна роль тут належить ООН і її установам, задіяним в правотворчому процесі;

норми м*якого права взаємодіють з нормами міжнародного права, виконуючи те, що з тих чи інших причинах не можуть робити остання. Вони забезпечують попереднє, доправове регулювання, прокладаючи шлях праву. Значення норм м*якого права досить вагоме для діяльності міжнародних організацій, за його допомогою вони здійснюють великий ою*єм регулювання міжнародних відносин і впливають на розвиток міжнародного права;

особливо важливою функцією міжнародних міжурядових організацій в процесі створення норм міжнародного права є їх правотворча функція. Велика роль ММУО в правотворчому процесі доповнюється їх роллю в правозастосовчому процесі, про що свідчить практика відносно використання міжнародними організаціями санкцій;

досвід міжурядових органів і організацій, правила процедури їх роботи, порядок створення нових міжнародно-правових принципів і норм переконливо свідчать про реальну можливість в наші дні оптимального поєднання національних інтересів держав з потребами міжнародної спільноти в цілому;

міжнародні організації з універсальним членством, як правило, не наділені елементами наднаціональності. Однак в майбутньому, в зв*язку з необхідністю вирішення глобальних проблем, елементи наднаціональності можуть з”явитися у міждержавних організацій універсального характеру. Саме за їх допомогою буде забезпечуватись єдність загальнообов*язкової поведінки держав, що необхідно для успішного вирішення глобальних проблем сучасності.

Можна з впевненістю сказати, що в ХХІ сторіччі міжнародні організації не тільки не перестануть існувати, але стануть найбільш дійовою частиною міжнародного правопорядку, справедливим арбітром на міжнародній арені.

По темі дисертаційної роботи здобувачем опубліковані такі роботи:

1. Ісмаіл Ахмад. Форми участі міжнародних організацій в правотворчому процесі. Збірник наукових праць аспірантів та студентів. // Актуальні проблеми міжнародних відносин, випуск 3, частина 2. Київ - 1997. с. 10-16.

2. Ісмаіл Ахмад. Внутрішнє право міжнародних організацій як результат правотворчого процессу. // Вісник Київського університету. Міжнародні відносини, випуск 7, частина 1. Київ - 1997, с. 164-172.

3. Ісмаіл Ахмад. Міжнародний договір за участю міжнародних організацій. Збірник наукових праць. // Актуальні проблеми міжнародних відносин, випуск 4,. Київ - 1998. с. 137-143.

Ісмаїл Ахмад. Правотворчість міжнародних міжурядових організацій. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12. 00. 11 - міжнародне право. - Інститут міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка, Київ, 1999 р.

Дисертація присвячена дослідженню теоретичних та практичних аспектів правотворчої діяльності міжнародних міжурядових організацій. Особливу увагу приділено аналізу критеріїв правосуб*єктності міжнародних організацій, юридичним особливостям правотворчої функції міжнародних міжурядових організацій, концепції “мякого” права, категорії наднаціональності, внутрішнього права міжнародних міжурядових організацій, а також процедурам прийняття решень.

Ключові слова: міжнародне право, міжнародні відносини, міжнародні міжурядові організації, правосуб*єктність, правотворчість, наднаціональність, внутрішнє право, процедури прийняття рішень.

Ісмаил Ахмад. Правотворчествомеждународних межправительственных организаций. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12. 00. 11 - международное право. - Институт международных отношений Киевского университета имени Тараса Шевченка, Киев, 1999 р.

Диссертация посвящена исследованию теоретических и практических аспектов правотворческой деятельности международных межправительственных организаций. Особенное внимание уделено анализу критериев правосубъектности международных организаций, юридическим особенностям правотворческой функции международных межправительственных организаций, концепции “мягкого права”, категории наднациональности, внутреннего права международных межправительственных организаций, а также процедурам принятия решений.

Ключевые слова: международное право, международные отношения, международные межправительственные организации, правосубъектность, правотворчество, наднациональность, внутреннее право, процедуры принятия решений.

Issmail Ahmad. Lawmaking activity of International Intergovernmental Organizations. -manucript.

Thesis for the degree of Candidate of Science, law, speciality 12. 0011- International law- Institute of International Relations of Kyiv Taras Shevchenko University, Kyiv, 1999.

The these considers theoretical aspects of Lawmaking activity of International Intergovernmental Organizations.

Particular attention is given to the analysis of the criteria of legal personality

of international organisations legal characteristics of the lawmaking activity of international intergovernmental organisations, the concept of soft law, the category of supranationality the international law of international intergovernmental organisations and the procedure of decision on making.

Key words: International law, international relations, international intergovernmental organisations, legal personality, lawmaking, supranationality, internal law, decision making procedure.

Размещено на Allbest.ru