Злочини проти власності

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

МВС УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра кримінального права та кримінології

факультету підготовки фахівців кримінальної міліції

Контрольна робота

З навчальної дисципліни

«Кримінальне право»

Підготував: Слухач 4 курсу

4 факультету Мигуш Р.

Одеса 2012

Завдання

Теоретичне завдання

1. Поняття та система злочинів проти власності. Значення цього питання у правозастосовчої діяльності ОВС

2. Родове поняття викрадення майна. Значення цього питання для кваліфікації

3. Загальна характеристика злочинів проти власності

4. Поняття крадіжки, її відмінність від грабежу, шахрайства

Практичне завдання

Задача №1

Робітник Липко, працюючи на ткацькій фабриці, заховав під одяг 28,2 м тканини. Це помітив охоронник Аркуша і затримав Липка. Останній вчинив опір, пов'язаний з насильством, намагаючись втекти з території фабрики, але був затриманий на контрольно-пропускному пункті

Як вирішити справу?

Задача №2

Псковська з корисливих мотивів у Свістунової отримала на прокат одержала різного посуду на 9 тис. грн. і продала його за завищеними цінами, а гроші витратила на свої потреби.

Як вирішити справу?

1. Об'єктом злочинів проти власності є суспільні відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави.

Юридичним вираженням відносин власності є право власності -- це, відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України «Про власність», врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Цей закон визначає, що власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Відповідно до Конституції України від імені українського народу права власника на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси України здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Таким чином, суб'єктами права власності виступають -- держава, юридичні та фізичні особи. Стаття 13 Конституції України проголошує рівність усіх суб'єктів права власності перед законом і забезпечення захисту їх прав державою. Тому кримінальне законодавство також охороняє всі форми власності, що існують в Україні.

Небезпечність злочинів проти власності, важливість її охорони кримінально-правовими засобами визначається тим, що вона є найважливішою соціальною цінністю: нормальне функціонування відносин власності забезпечує стабільність всієї економічної системи, підвищення рівня добробуту народу.

Єдність об'єкта -- відносин власності -- не виключає того, що безпосереднім об'єктом конкретних злочинів може виступати та чи інша форма власності. Крім об'єкта, злочини проти власності мають також інші загальні об'єктивні і суб'єктивні ознаки.

Особливе значення для цих злочинів має їх предмет. Ним є приватне, колективне або державне майно.

Майно як предмет злочину має певні ознаки: 1) юридична -- право на майно належить певному власнику або особі, якій воно на законній підставі ввірено, знаходиться у її веденні чи під її охороною. Для винного майно є чужим; 2) економічна -- майно має представляти певну матеріальну цінність, мати певну вартість. Іноді цю ознаку називають соціальною, оскільки вона означає, що в майно вкладена праця людини. Цінність, вартість майна якраз і вимірюється цією працею; 3) фізична -- це предмети, речі, які можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити тощо.

Не відносяться до предметів злочинів проти власності предмети, що знаходяться в природному стані: ліс на корені, риба та інші водні тварини в природних водоймах, звірі у лісі тощо, їх незаконне знищення, пошкодження, вилов відносяться до злочинів проти довкілля (статті 246, 248 і 249). Але ці предмети стають предметом злочинів проти власності, якщо вони вже витягнуті з природного стану за допомогою праці людини, або вирощуються людиною в спеціальних розплідниках, ставках тощо.

Не є предметом злочинів проти власності вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речовини, радіоактивні матеріали -- статті 262--267; наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори -- ст. 312 та ін.; військове майно -- статті 410, 411 та ін.

Крім майна у деяких злочинах проти власності предметом можуть бути право на майно, а також дії майнового характеру, наприклад, при вимаганні (ст. 189) та шахрайстві (ст. 190).

Специфіка об'єкта і предмета визначають і загальні об'єктивні та суб'єктивні ознаки злочинів проти власності.

З об'єктивної сторони більшість з них сконструйовані законодавцем як злочини з матеріальним складом -- їх обов'язковою ознакою є спричинення внаслідок протиправного діяння суспільне небезпечних наслідків у вигляді матеріальної шкоди відносинам власності. Тому закінченими вони є з моменту настання цієї шкоди. Однак для закінчення таких злочинів як розбій, вимагання, погроза знищення майна не потрібно фактичного настання шкоди (це так звані усічені склади злочинів).

З суб'єктивної сторони більшість злочинів проти власності характеризуються прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, на яку вона не має права, передбачає спричинення матеріальної шкоди і бажає цього, одночасно бажаючи та власного незаконного збагачення. Поряд з цим знищення або пошкодження майна (ст. 194) може бути вчинене і з непрямим умислом, а необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196) і порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197) можуть бути вчинені через необережність.

За наявності ряду загальних ознак, що характеризують злочини проти власності, вони істотно розрізняються між собою за характером діяння, способом їх вчинення, мотивами. Саме це дає можливість класифікувати їх на різні групи, побудувати їх систему. Так, за наявності корисливого мотиву злочини проти власності поділяються на корисливі і некорисливі. Корисливі злочини, у свою чергу, за характером діяння, за способом їх вчинення можуть бути поділені на злочини: пов'язані з незаконним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб і не пов'язані з таким обертанням.

Це можна представити за такою системою.

Злочини проти власності (статті 185--198):

1) корисливі (статті 165--193): пов'язані із обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб (статті 185--191КК); не пов'язані із обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб (статті 192, 193,198 КК);

2) некорисливі (статті 194--197КК).

2. Під родовим об`єктом злочину слід розуміти соціальні цінності, на які посягає певна група злочинів. Родовий об`єкт відображає характер суспільної небезпечності певної групи злочинів, внаслідок чого використовується як критерій об`єднання окремих складів злочинів у групи і подальшого розміщення таких груп у Особливій частині КК. За таким принципом побудована, по суті, вся система Особливої частини, за винятком двох глав: 7 - посадові злочини, і 11 - військові злочини, конструкція яких враховує, насамперед, суб`єкт злочину. Значення родового об`єкта полягає і в тому, що його встановлення сприяє в ряді випадків більш точному з`ясуванню змісту ознак складу конкретного злочину і, в кінцевому підсумку, правильній кваліфікації злочинного діяння. Так, у теорії кримінального права і судовій практиці не було єдиної думки щодо кваліфікації дій посадових осіб, винних у порушенні правил техніки безпеки, що призвели до смерті потерпілих, які були сторонніми по відношенню до підприємства, де стався такий випадок. Зокрема, ряд науковців і юристів-практиків вважали, що такі дії можна кваліфікувати за ст.135. Але це не зовсім правильно. Родовим об`єктом злочину, передбаченому ст.135, є трудові права громадян. Трудові права осіб, які постраждали внаслідок порушення на виробництві правил техніки безпеки, але не мали відношення до діяльності цієї організації, установи або підприємства, не порушуються. У цих випадках - інший об`єкт посягання - нормальна діяльність посадових осіб підприємств, організації, установ будь-якої форми власності. Злочинні дії таких осіб треба кваліфікувати як посадовий злочин, зокрема, за ст.167 (халатність). А потерпілими від злочину, передбаченого ст.135, можуть лише особи, діяльність яких постійно або хоча б тимчасово пов`язана з даним виробництвом.

Родовий об`єкт злочинів найчастіше зазначається в назві глави Особливої частини КК. Напр., глава ІV «Злочини проти порядку управління». Родовим об`єктом виступають саме ці соціальні цінності, тобто такий стан суспільних відносин, який забезпечує впорядковані відповідно до чинного законодавства відносини в сфері державного управління. Іноді родовий об`єкт злочину вказано в самій нормі кримінального закону. Так, у ст.231 як родовий об`єкт військових злочинів зазначений порядок несення військової служби.

Якщо родовий об`єкт злочину дозволяє встановити групову належність конкретного діяння, індивідуальні його ознаки визначаються безпосереднім об`єктом посягання.

3. Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю: ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Стаття Конституції України наголошує, що держава забезпечує захист прав усіх об'єктів права власності. Таким чином, економічні відносини власності -- це забезпечена суспільством і державою можливість володіти, користуватися і розпоряджатися предметами власності.

Видовими об'єктами злочинів проти власності є ті суспільні відносини власності, на які посягають окремі, конкретні види посягань -- крадіжки, грабежі, розбої, шахрайства і т. ін.

Безпосередніми об'єктами злочинів проти власності є власність окремої особи (фізичної чи юридичної).

Предметами злочинів проти власності є: майново-матеріальні речі,створені працею людей для задоволення матеріальних і культурних потреб, що мають вартість і ціну; гроші; цінні папери -- облігації, чеки, сертифікати, векселі, акції тощо.

Головною об'єктивною ознакою злочинів проти власності є те, що відносини власності -- це головний безпосередній об'єкт посягання. Інші об'єкти, яким злочинами проти власності заподіюється шкода, наприклад, здоров'я при розбійному нападі, є додатковими безпосередніми об'єктами посягання.

Другою головною ознакою злочинів проти власності є їх суб'єктивна сторона. Переважна більшість злочинів проти власності скоюється умисно.

З урахуванням способу вчинення, а також мотиву і мети всі злочини проти власності розподіляються на групи:

Розкрадання чужого майна (грошей, цінностей). Такими є: крадіжки (ст. 185 КК), грабежі (ст. 186 КК), шахрайство (ст. 190 КК).

Крадіжка. (Стаття 185 КК України).

Крадіжка - це таємне викрадення майна. Викрадення вважається таємним, коли воно вчиняється за відсутності особи, але непомітно для неї, а також у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють факту викрадення майна і не можуть дати йому належної оцінки (психічно хворі, малолітні). Викрадення вважається таємним і у тому разі коли воно вчиняється в присутності особи - власника, майна, але вона перебуває у такому стані, що виключає можливість усвідомлювати значення того, що відбувається (сон, непритомність, сильне сп'яніння, тощо).

Важливою ознакою таємності при викраденні майна є суб'єктивна ознака, а саме: усвідомлення винною особою, що вона діє таємно(хоча й у присутності багатьох осіб, наприклад в транспорті, на вулиці, на вокзалі, на пляжі і, хоча оточуючі люди бачать все, що скоює винний, але мовчать).

Викрадення буде вважатись таємниці тоді, коли винний діяв з урахуванням сприятливої для нього навколишньої обстановки, яка, на його думку, виключає втручання сторонніх осіб, котрі усвідомлювали факт протиправного заволодіння майном. У цьому випадку заволодіння майном у присутності очевидців злочину, на потурання яких завідомо розраховував винний, не виходить, як правило, за межі складу злочину, яким є крадіжка. Наприклад, особа, яка викрадає з території підприємства будівельні матеріали, у присутності друзів по роботі з мовчазної їх згоди, повинна відповідати за крадіжку. Проте, якщо розрахунки винного на потурання друзів не справдилися і він відкрито знехтував їх зауваженням не робити цього або вдався до придушення їх волі, він буде відповідати залежно від усіх обставин злочину за розбій чи грабіж.

Крадіжка майна вважається закінченим злочином з моменту, коли винна особа повністю здійснила умисел щодо заволодіння майном. Заволодіння передбачає такий перехід майна до винного, який надає йому реальну, хоча б початкову можливість розпорядитися чи користуватися ним - винести, заховати, передати іншим особам, тощо.

Крадіжка передбачає наявність прямого умислу на таємне заволодіння чужим майном. Намір винного діяти таємно повинен відповідати його переконанню у тому, що здійснюване ним заволодіння майном непомітно для особи, у віданні якої воно знаходиться, або особи, яка повинна була (сторож, охоронець, дружинник, тощо) або могла (окремий громадянин) перешкодити заволодінню майном.

Кваліфікуючими ознаками крадіжки є:

Повторність (ч.2 ст. 185 КК України);

Група осіб за попередньою змовою (ч.2 ст. 185 КК України);

Проникнення до житла, приміщення або сховища(ч.3 ст. 185 КК України);

Значна шкода яка спричинена потерпілому(ч.3 ст. 185 КК України);

Великий розмір викраденого (ч.4 ст. 185 КК України);

Особливо великий розмір викраденого(ч.5 ст. 185 КК України);

Організована група(ч.5 ст. 185 КК України).

При розкритті змісту вищевказаних кваліфікуючих ознак слід звертатися до Примітки до ст. 185 України КК(при визначенні понять повторності; завдання значної шкоди потерпілому, великого та особливо великого розміру викраденого), у нормах якій визначаються ці поняття. Що стосується групи осіб за попередньою змовою та організованої групи, то при визначенні цих понять слід звертатися до ст. 28 КК України. Стосовно понять житла, приміщення, сховища та проникнення до них слід звернутися до роз'ясненнь з цього приводу Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року. У постанові «Про судову практику в справах по корисливі злочини проти приватної власності» №12, а також Пленуму Верховного Суду України від 25 вересня 1981 р. у постанові «Про практику застосування судами України законодавства про розкрадання державного та колективного майна» № 7.

Грабіж.(Стаття 186 КК України).

Грабіж -- відкрите викрадення чужого майна. Викрадення вважається відкритим, якщо воно вчиняється в присутності власника майна або особи, у віданні чи під охороною якої перебуває майно, і винний усвідомлює, що ці особи розуміють сутність його злочинних дій. Відкритим вважається і таке викрадення, яке було помічене сторонніми особами і цю обставину злочинець не тільки усвідомлював, але й нехтував нею. При вчиненні грабежу винний діє відкрито, зухвало і свідомо нехтує присутність. власника майна або особи, яка володіє майном або охороняє його, або сторонніх осіб.

При вчиненні грабежу, що не поєднаний з насильством (ч.1 ст. 186 КК України) злочинець уникає фізичного зіткнення з власником майна або особою, у віданні чи під охороною якої перебуває майно, а також іншими особами, які усвідомлюють значення того, що відбувається. Викрадення вважається відкритим без насильства і тоді, коли винний діє раптово, вдаючись до певних зусиль (нейтралізуючи волю потерпілого),вириваючи річ у потерпілого. Якщо ж такі зусилля потерпілого супроводжувались посяганням на тілесну недоторканість потерпілого, він буде відповідати за грабіж із застосуванням фізичного насильства (ч.2 ст. 186 КК України).

Під насильством при вчиненні грабежу треба розуміти таке протиправне застосування сили до потерпілого, яке не є небезпечним для його життя чи здоров'я. Дане насильство по відношенню до потерпілого супроводжується заподіянням легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездатності, завданням фізичного болю (при нанесенні ударів, побоїв) обмеженням чи позбавленням волі. При з'ясуванні питання, чи було насильство небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, необхідно виходити не лише з практичних наслідків, а й способу його вчинення. Наприклад, намагання зіштовхнути потерпілого з вагона потяга, що рухається, здушення шиї, спроба нанести удар важким предметом у життєво важливі органи, застосування електроструму, зброї з метою заволодіння майном, незалежно від того, заподіяна шкода життю потерпілого, чи ні, повинні кваліфікуватися як розбій (ст. 187 КК України)

Погроза застосування насильства при вчиненні грабежу - це психічний вплив на потерпілого з метою примусити його передати майно або погодитися на вилучення майна або ліквідувати протидію з боку сторонніх осіб під час заволодіння майном. Такий вплив повинен бути реальним і містити в собі небезпеку для потерпілого. Загроза може бути виражена словесно, жестикуляцією, демонстрацією будь - яких предметів для вчинення насильства.

Вирішення питання про ступінь чи характер насильства залежить від спрямованості умислу винного та сприйняття такої загрози потерпілим. При цьому основним критерієм є спрямованість умислу винного, яка визначається на підставі аналізу всіх обставин справи (місце та час вчинення злочину, вигляд і властивість предмета, яким загрожував винний). Простий склад грабежу буде у випадку, коли суб'єктивне сприйняття потерпілим поведінки винного як погрози застосування насильства було викликане лише однією погрозою злочинця (при відсутності прямого умислу на насильство), його розв'язністю чи зухвалістю.

При вчиненні грабежу фізичне та психічне насильство є засобом, який сприяє негайному заволодінню майном. Це буде у разі, коли заволодіння майном почалося таємно, а закінчилося з застосуванням насильства, що і дало можливість заволодіти майном. Наприклад, якщо злочинець вилучив майно з прилавка магазину, але при виході з нього був затриманий продавцем, з метою утримання викраденого майна наніс удари, то він буде відповідати за грабіж (ч.2 ст. 186 КК України). Якщо ж у вказаному випадку злочинець залишив вилучене майно і застосував насильство з метою уникнути затримання, то він буде відповідати за замах на крадіжку за ч.2 ст. 15 і ст. 185 КК України.

З суб'єктивної сторони грабіж вчинюється з прямим умислом, і є злочином корисливим. Винний усвідомлює, що він обертає майно на свою користь відкритим способом або шляхом застосування насильства, що є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, і бажає таких наслідків.

Кваліфікуючими ознаками грабежу є ті ж самі, що у попередньому злочині (крадіжка), але ще й з поєднанням насильства, що не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого або з погрозою застосування такого насильства(ч.2 ст. 186 КК України). При розкритті змісту цих ознак слід звернутися до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України з цього приводу у постанові “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності” №12 від 25 грудня 1992р.

Шахрайство. (Стаття 190 КК України).

Предметом шахрайства є не тільки чуже майно, але й право на нього.

З об'єктивної сторони шахрайство полягає в протиправному заволодінні чужим майном, в набутті права на нього шляхом обману потерпілого чи зловживання його довірою. Обман і зловживання довірою при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність або обов'язковість передачі йому майна чи права на нього. Особливістю шахрайства є те, що винний заволодіває чужим майном шляхом спонукання самого потерпілого до передачі йому майна чи уступки права на нього. Добровільна передача потерпілим майна чи права на нього є обов'язковою ознакою шахрайства. Хоч ця добровільність є по суті фіктивною, оскільки дії власника майна чи майнових прав обумовлені введенням його в оману чи невиправданою довірливістю.

Передачу майна чи права на нього не можна вважати добровільною, якщо потерпілий у зв'язку з віком, фізичними чи психічними вадами не міг правильно оцінити і розуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними. Заволодіння чужим майном шляхом зловживання цими вадами або віком чи станом потерпілого, при наявності до того підстав, може кваліфікуватися як крадіжка, а одержання права на майно за таких обставин -- розглядатись як недійсна угода.

Обман як спосіб шахрайства - це повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування фактів, повідомлення про які було обов'язковим, що вводить потерпілого в оману.

Зловживання довірою як спосіб шахрайства становить собою недобросовісне користування довірою з боку потерпілого. Довіра, якою зловживає шахрай, може породжуватися родинними відносинами, дружніми стосунками, знайомством, спільною діяльністю тощо. Закінченим злочин вважається з моменту фактичного одержання винним майна чи права на нього та поява реальної можливості ними розпоряджатися.

Суб'єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом та корисливим мотивом. Суб'єкт усвідомлює, що він використовує обман чи зловживає довірою для заволодіння чужим майном або правом на нього, і бажає таким чином заволодіти ним.

Шахрайство, вчинене службовою особою з використанням службового становища, належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч.1 ст. 190 і ч.1 ст. 346 КК України.

Кваліфікуючими ознаками шахрайства є:

Повторність;

Група осіб за попередньою змовою;

Спричинення значної шкоди потерпілому.

До особливо кваліфікованих складів шахрайства, передбачених ч.3 та ч.4 ст. 190 КК України, належать:

Шахрайство, скоєне у великих розмірах;

Шахрайство, скоєне шляхом незаконних операцій з використанням електронно обчислювальної техніки;

Шахрайство вчинене в особливо великих розмірах;

Шахрайство, вчинене організованою групою.

Спричинення власникові майнової шкоди. Це також корисливі посягання на власність, але вони не мають ознак розкрадання, -- спричинення майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192 КК), привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї (ст. 193 КК).

Некорисливі посягання на власність. До них належать умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК), погроза знищення майна (ст. 195 КК), необережне знищення чи ушкодження майна (ст. 196 КК), порушення обов'язків по охороні майна (ст. 197 КК), придбання чи збут майна, свідомо добутого злочинним шляхом (ст. 198 КК).

Задача №1

злочин власність крадіжка

Робітник Липко понесе відповідальність згідно Кримінального кодексу України статті 185 ч.1. «Крадіжка».

Таємне викрадення чужого майна (крадіжка) - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Задача №2

В даній задачі громадянка Псковська буде відповідати згідно Кримінального кодексу України за ст. 191 ч.1,2.

Стаття 191. Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем

1. Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні, - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем - карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Література

1. Конституція України від 28 червня 1996 року.

2.Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий. - Х.: ООО «Одиссей», 2006.

3. Бажанов М.Г., Сташис В.В., Тацій В.Я. Кримінальне право України. Загальна та Особлива частина. Підручник. Юрінком Інтер, Київ, 2007.

4. Грищук В.К. Кримінальне право України. Загальна частина: Навч. посіб. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / Львів. держ. ун-т внутр. справ. - К.: Вид. дім “ Ін Юре”, 2006.

5.Кримінальне право України. Загальна частина. Під ред. П.С. Матишевського. Київ, Юрінком, 2004.

6.Осадчий В.І. Кримінальне право України: Навчальний посібник / В.І. Осадчий, В.С. Плугатир, В. В. Кузнєцов. - К.: Атіка, 2002.

Размещено на Allbest.ru