Размещено на http://www.allbest.ru/

Маріупольський державний університет

Кафедра господарського, цивільного та трудового права

КУРСОВА РОБОТА

з Цивільного права

на тему: Договір на спеціальні види зберігання за цивільним законодавством України

Студентки 3 курсу групи №303

напряму підготовки 6.030402 спеціальності «Правознавство»

Івахненко М.І.

Керівник старший викладач Квач С.С.

м. Маріуполь - 2013 рік

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ ДОГОВОРУ ЗБЕРІГАННЯ

1.1 Юридична характеристика, істотні умови та види договору зберігання

1.2 Види договорів зберігання

1.3 Місце договору на спеціальні види зберігання серед інших договорів

РОЗДІЛ 2 КЛАСИФІКАЦІЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ВИДІВ ЗБЕРІГАННЯ

2.1 Зберігання речей у ломбарді та цінностей у банку

2.2 Договір про надання індивідуального банківського сейфа

2.3 Зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту

2.4 Зберігання речей у гардеробі організації та пасажира під час його перевезення

2.5 Зберігання речей у готелі та речей, що є предметом спору

2.6 Зберігання автотранспортних засобів та договір охорони

РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДОГОВОРІВ НА СПЕЦІАЛЬНІ ВИДИ ЗБЕРІГАННЯ ТА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЇХ ФУНКЦІОНУВАННЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

договір зберігання речі

Існування особливих правових норм про зберігання мають першочергове значення, коли власник речі з ряду причин не в змозі забезпечити її схоронність. Виникнувши ще в античний період на сучасному етапі даний договір зберіг основні риси, присутні ще в римському приватному праві, але вже з урахуванням специфіки сучасної економічної ситуації та ринкових відносин, які в свою чергу значно розширюють сферу використання відповідного договору.

Договір зберігання юридично регулює важливу ділянку майнового (цивільного) обороту - послуги щодо забезпечення збереження майна.

На даний час спостерігається комерціалізація майнових відносин у зв'язку з чим виділяють спеціальні види зберігання.

Сучасне цивільне право, незважаючи на бурхливий його розвиток і модернізацію, багате проблемами прикладного й теоретичного характеру.

Актуальність звернення до цієї теми обумовлена в першу чергу з правовим регулюванням зберігання речей. Кожний день готелі, санаторії, будинки відпочинку, ломбарди, камери схову транспортних організацій та інші зберігають речі громадян. Наприклад, на даний час в Україні спостерігається тенденція до збільшення кількості автотранспортних засобів. Ця умова ставить першочергове питання про вирішення їх зберігання. Автовласники використовують гаражі, автостоянки, прибудинкову територію тощо.

Зберігання потребує самостійного правового захисту. По - перше, недотримання, невиконання, порушення норм ЦКУ може реально позбавити його юридичних властивостей та особливостей, привести до суттєвих змін. По - друге, на даний час правове регулювання відносин договору на спеціальні види зберігання частково відповідає сучасним реаліям правозастосовної практики, не завжди гарантує належне виконання обов'язків зберігачем, не повною мірою охороняє поклажодавця, як найменш захищену сторону, не завжди цілком враховує окремі особливості базових, структурних елементів та сутність відносин в залежності від різновиду договору зберігання. На сучасному етапі з'явилися нові види послуг по зберіганню, але вони ще недостатньо врегульовані. По - трете, досвід останніх років державотворення дає чітке уявлення про небезпеки, що чекають на цивільно - правову систему, якщо органи державної влади не усунуть прогалини в цивільному просторі загалом. По - четверте, існує проблема створення умов для забезпечення ефективності дій спеціальних видів зберігання майна.

Питанню інституту договору зберігання в цілому та його окремі аспекти досліджували вітчизняні вчені - правознавці, а також практичні працівники: Р. С. Ажімов, Л. А. Антонова, Н. А. Барінов, М. І. Брагінський, К.С. Боуш, В. В. Вітрянський, Е.М. Грамацький, К. Єфремова, С. Москаленко, М. Сібільов, 3. І. Цибуленко,

Мета: комплексне теоретичне дослідження змісту і практичної значимості договору на спеціальні види зберігання за цивільним законодавством України. Для досягнення зазначеної мети необхідно поставити наступні завдання:

- визначити поняття, сутність юридичної характеристики, істотні умови та договору зберігання;

- класифікувати різновиди спеціальних видів зберігання;

- з'ясувати місце договору на спеціальні види зберігання серед інших договорів та визначити його особливості;

- ознайомитися із складанням зразків щодо спеціальних видів зберігання;

- сформулювати науково-практичні рекомендації щодо подальшого вдосконалення договорів на спеціальні види зберігання та підвищення ефективності їх функціонування.

Об'єкт дослідження: договірні зберігальні правовідносини, які пов'язані з організацією, укладанням, виконанням, та неналежним виконанням договору на спеціальні види зберігання.

Предмет дослідження: договір на спеціальні види зберігання як цивільно-правове зобов'язання з надання послуг.

Методи дослідження: теоретичний - аналіз юридичної літератури, статей науковців про правову природу договору зберігання; порівняльний - розглянули відмінності договору зберігання від суміжних видів договорів, виявили, які види спеціальних договорів мають змішаний характер. Це дало можливість ширше дослідити юридичну природу договору зберігання; системний метод - дав змогу розглянути спеціальні види зберігання правову не тільки як окремий цивільно - правовий договір, який має свій властивий зміст та структурні елементи, тим самим утворюючи власну систему, але й як одну з глав «Зберігання»; структурний метод - завдяки цьому методу проаналізували юридичну характеристику, істотні умови та види зберігання, розробили та запропонували шляхи вдосконалення; формально - юридичний метод - завдяки якому було розглянуто поняття «договору зберігання» та «договору схову»; формально - юридичний метод - завдяки якому було розглянуто різні поняття терміну «спеціальні види зберігання», що дозволило винайти власне поняття, акцентуючи увагу саме на ознаках.

Результати даної роботи були апробовані на науково практичній конференції і знайшли своє відображення в збірнику тез.

Структура роботи. Робота складається з вступу, трьох розділів, підрозділених на вісім пунктів, висновку, списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ ДОГОВОРУ ЗБЕРІГАННЯ

З'ясування правової природи перш за все необхідно для визначення законодавчого поняття договору зберігання. ЦК УРСР 1963 року називає зазначений договір договором схову, то новий ЦКУ - договір зберігання. В свою чергу під сховом розуміють таємне місце, де можна сховатися від кого - , чого-небудь, знайти притулок, захист. Водночас під термінами «берегти», «зберігати» необхідно розуміти тримання в доброму стані що-небудь, оберігаючи від псування, руйнування; дбайливе ставлення до когось або чогось, можливість залишатися у наявності та в цілісності. [1, с. 344 ]. Але як відзначає Л.А. Савченко мета цього договору - зберегти річ і повернути в схоронності, а не сховати її. [2, с. 693]

В ЦКУ від 16 січня 2003р. договір зберігання належить до 66 Глави «Зберігання», яка складається з 43 статей, 3 параграфів: «Загальні положення про зберігання», «Зберігання на товарному складі», «Спеціальні види зберігання» [3, с. 329], а ЦК УРСР складається з 36 глави «Схов» та12статей [4]. Юридичною вадою договору схову у старому ЦК УРСР було те що сторона, яка передавала майно на схов, не отримала найменування, а інша сторона, яка приймала це майно на зберігання, була названа охоронцем. До позитивних переваг ЦКУ від є те, класифіковано значно більше різновидів спеціальних видів договору зберігання - одинадцять, ніж у ЦК 1963 [5, с. 109].

На думку Ернеста Грамацького, цивільно-правовий інститут зберігання - сукупність правових норм ЦКУ, інших актів законодавства, що регулюють відносини в яких одна особа приймає на себе як основний обов'язок на підставі договору, адміністративного акту чи іншої правової підстави забезпечити схоронність майна інших осіб від втрати, пошкодження, псування, тобто забезпечити фізичну і певну юридичну схоронність такого майна [6, с. 98]. Таке визначення акцентує увагу на те, що підставами даного договору є не тільки відносини зберігання, які виникають безпосередньо з договору зберігання майна, а також адміністративні акти, судові рішення.

1.1 Юридична характеристика та істотні умови договору зберігання

Згідно з ч.1. ст. 936 ЦКУ договор зберігання - двостороння угода, в силу якої одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Правова ціль - надання послуг зберігання.

Юридична характеристика:

- відплатний - взамін наданої зберігачем послуги поклажодавець сплачує встановлену плату. Безоплатний, якщо таке зберігання передбачено установчим документом юридичної особи або договором;

- реальний - вважається укладеним з моменту передачі речі на зберігання або консенсуальний - якщо в силу укладеного після узгодження всіх істотних умов договору професійний зберігач - суб'єкт підприємницької діяльності - зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому;

- двосторонній - права та обов'язки виникають в обох сторін договору.

Істотні умови:

- предмет - послуга зі зберігання речі.

- ціна визначається за домовленістю сторін і складається з плати за послугу зберігання, а також з витрат зберігача на зберігання речі. Але є винятки згідно з ЦКУ: якщо розмір плати не визначений - стягується розумна плата; якщо зберігання припинено достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати; якщо поклажодавець після закінчення строку не забрав річ, при розрахунку вноситься плата за фактичний час зберігання речі; якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач повинен піклуватися про річ, як про власну [7, с. 146];

Зберігач зобов'язан зберігати річ впродовж строку, який оговорен у договорі. Він може бути укладений як на конкретний термін (строковий), так і без зазначення строку, тобто до до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення (безстроковий).

- форма залежить від договору і може бут як письмовою, так і усною, в тому числі шляхом видання легітимаційних документів: іменною квитанцією (зберігання речі у ломбарді, цінностей у банку); спеціальною карткою (договір про надання індивідуального банківського сейфа); ключем від сейфу (договір про надання індивідуального банківського сейфа); квитанція(зберігання речей пасажира під час його перевезення, у камерах схову, автотранспортних засобів) або номерний жетон(зберігання речей у гардеробі, у камерах схову). Всі вони повинні підписані зберігачем [8, с. 298]. У змісті іменної квитанції обов'язково вказуються прізвище,ім'я та по батькові поклажодавця, фіксуються індивідуальні ознаки речей, визначається ціна та строк та інші умови договору [9, с. 440]

Сторони договору зберігання: зберігач - особа, яка здійснює зберігання речі та поклажодавець - особа, яка відповідно передає річ за договором зберігання.

За загальним положенням ЦКУ як зберігачем, так і поклажодавцем можуть бути як фізичні, так і юридичні особи незалежно від наявності у них статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Обов'язкова наявність такого статусу обумовлюється природою власне зберігання - якщо діяльність по зберіганню має певні ознаки підприємницької діяльності, відповідно необхідним є і статус суб'єкта підприємницькою діяльності у зберігача, якщо зберігання здійснюється у зв'язку з підприємницької діяльністю поклажодавця, це обумовлює наявність статусу суб'єкта підприємницької діяльності у нього [10, с. 714].

Обов'язки зберігача: прийняти річ, зберігати і повернути її поклажодавцеві, вживати заходи для її схоронності, на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. Обов'язки поклажодавця: попередити про властивості речі, сплатити плату, забрати річ після закінчення строку зберігання.

Права зберігача: вимагати від поклажодавця оплати за зберігання; має право передавати транспортний засіб особі, яка має довіреність на право користування (або) розпоряджання даним транспортним засобом та ін. Права поклажодавця: вимагати прийняття речі зберігачем, вимагати забезпечення схоронності речі зберігачем; вимагати повернення речі в цілості; давати згоду або відмовити зберігачу в користуванні річчю, переданою на зберігання [11, с. 231].

1.2 Види договорів зберігання

- в залежності від зберігання: звичайне, яке регулюється загальним положенням цивільного законодавства про зберігання; спеціальне зберігання, яке в свою чергу підрозділяється в залежності від місця зберігання: у ломбарді; у банку; у банківському сейфі; готелі та ін.;

- в залежності від виду речей, переданих на зберігання: регулярне зберігання, тобто на зберігання віддається та чи інша річ, яка визначається родовими ознаками. В даному випадку поверненню підлягає те ж майно, що і було здано на зберігання; іррегулярне зберігання, тобто передана на зберігання річ може бути змішана з аналогічними речами, предметами того ж роду і якості. Відповідно поверненню підлягає не та сама річ, яка передавалася, а інша річ того ж роду і якості, як і річ, яка передавалася;

- в залежності від того, хто виступає зберігачем, розрізняють професійне і непрофесійне зберігання. Професійним є таке зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності. Тобто, це зберігачі, для яких зберігання є основною діяльністю, Якщо особа, для якої підприємницька діяльність по зберіганню не є основною, а має спеціалізовані приміщення (обладнання) для здійснення зберігання, вона також вважається професійним зберігачем (наприклад, організація транспорту, яка зберігає речі в камерах схову), Відповідно не є професійними зберігачами особи, які беруть речі на зберігання не у зв'язку із здійсненням ними підприємницької діяльності (наприклад, гардероби);

- в залежності від обставин укладення договору: звичайні договори зберігання полягають при звичайних умовах цивільного обороту; надзвичайні договори, коли виникають надзвичайні обставини [12, с. 130-132]. Також зберігання виникає як з договору, так із закону.

1.3 Місце договору на спеціальні види зберігання серед інших договорів

Договір зберігання слід відмежувати від суміжних договорів.

Переважна більшість цивільно - правових договорів можуть викликати додаткове зберігальне зобов'язання відносно основного предмету. Наприклад, відповідно до ч.1. ст. 667 ЦКУ при договорі купівлі - продажу право власності може переходити до покупця раніше передачі речі. В силу цього продавець зобов'язаний до передачі зберігати річ, не допускаючи її погіршення. Основною відмінністю між договорами зберігання, оренди, позички є мета: у першому випадку - це забезпечення схоронністі речі та її властивостей, а у другому і третьому - використання речі. Договір зберігання має також схожість з договором позики: передана річ може бути змішана з аналогічними речами, предметами того ж роду і якості. Відмінність: у позичальника виникає право власності на передані речі, а зберігач зобов'язаний зберігати і не має права користуватися ними (але тільки з дозволу поклажодавця).

Договір про надання індивідуального банківського сейфа, що не охороняється законом, договір про зберігання речей в автоматичних камерах схову та договір зберігання речей в готелі - це змішані договори, які включають в себе елементи оренди та послуг з охорони.

Особливість договору зберігання речей пасажира під час його перевезення є те, що він має подвійну природу: як окремий договір зберігання речей пасажира під час його перевезення, так і договір перевезення пасажира та багажу.

Договір охорони та договір підряду мають відносну схожість при умові, якщо в першому випадку за замовленням іншої сторони оплатно надаються фактичні послуги, то в другому - за замовленням в інтересах іншої сторони за винагороду виконується певна робота. Мета і результат за цими договорами відрізняються один від одного. У першому випадку - нові матеріальні цінності не створюється, замовник має тільки обов'язок забезпечити збереженість вже існуючого матеріального об'єкта, то у другому - створення нової речі, відновлення чи покращення властивостей вже існуючої речі.

Послугу зберігання речей в ломбарді можна порівнювати з послугою заставодержателя при заставі рухомого майна (закладі).

РОЗДІЛ 2 КЛАСИФІКАЦІЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ВИДІВ ЗБЕРІГАННЯ

2.1 Зберігання речей у ломбарді та цінностей у банку

Нормативно - правова база: Положення про порядок надання фінансових послуг ломбардами від 26 квітня 2005 р. № 3981; Інструкція про порядок виконання операцій з дорогоцінними металами, що скуповуються у населення у виробах і брухті від 21 травня 2003 р. № 206; Положення про порядок внесення інформації про ломбарди до Державного реєстру фінансових установ від 18 грудня 2003 р. № 170; та ін.

Ломбард - фінансова установа, виключним видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів, під заставу майна на визначений термін і під відсоток та надання супутніх послуг [13].

Особливістю є те, що річ оцінюється за згодою сторін. Ця оцінка має бути проведена відповідно до звичайних цін, що склалися на аналогічні речі такого роду і якості на момент укладення договору (ч. 4 ст. 632 ЦК).

Юридична характеристика: двосторонній; публічний; оплатний; строковий. Річ, що не витребувана поклажодавцем з ломбарду, після трьох місяців від дня закінчення строку договору зберігання може бути продана ломбардом. Із виторгу від продажу не витребуваної речі погашається плата за її зберігання та інші платежі, які належить зробити ломбарду. Залишок суми повертається ломбардом поклажодавцеві.

Предмет - тільки рухома неспоживча річ особистого призначення [ 14, с. 690].

Сторони: професійний зберігач - ломбард як юридична особа, споживач ломбардних послуг - фізична особа (поклажодавець).

Ломбард як фінансова установа повинна мати власне або орендоване приміщення площею не менше ніж 5 кв. м., а також окреме приміщення для зберігання заставленого майна з засобами безпеки, зокрема охоронною сигналізацією та/або відповідною охороною [15]. Кожна особа повинна пересвідчитись, що приміщення ломбарду відповідає законодавчим вимогам.

Ломбард зобов'язаний страхувати на користь поклажодавця за свій рахунок, прийняті на зберігання речі, виходячи з повної суми їх оцінки.

До нормативно - правової бази договору зберігання цінностей відносяться ЗУ «Про банки і банківську діяльність», Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» від 17 липня 2001 р. № 275, Положення щодо організації діяльності комерційних банків на ринку цінних паперів від 18 травня 1999 р. № 239.

Відповідно до ст. 47 ЗУ від 7 грудня 2000 р. «Про банки і банківську діяльність» банки можуть за дорученням клієнтів здійснювати зберігання, управління продаж, міну, перереєстрацію прав чи обмежень на користь третіх осіб та інші операції з цінними паперами, зберігання платіжних документів. ЦКУ передбачає значно ширший перелік предметів, які можуть зберігатися за договором зберігання у банках. Предмет - дорогоцінні метали та каміння, інші коштовності та цінності, документи і цінні папери, які мають індивідуальні ознаки [16, с.128]. Юридична характеристика: оплатний, умови договору визначають самі сторони, двосторонній, реальний.

2.2 Договір про надання індивідуального банківського сейфа

Статті 970 і 971 ЦК розрізняють договори зберігання з умовою поміщення цінностей в індивідуальний банківський сейф ( його частину або ізольоване спеціальне приміщення) і без такої умови.

Особливістю договору про надання індивідуального банківського сейфа, який охороняється банком, є те, що банк безпосередньо приймає від поклажодавця цінності під їх опис, контролює їх розміщення у сейфі та вилучення з нього, несе відповідальність за псування цінностей з вини банку. Цей договір є оплатним і строковим.

Банк гарантує зовнішню недоторканність індивідуального сейфа та виключає можливість доступу до нього третіх осіб. Він звільняється від відповідальності за не збереженість вмісту сейфа, якщо доведе, що за умовами зберігання доступ будь-кого до сейфа був неможливим без відома поклажодавця або став можливим внаслідок непереборної сили.

Сторони при роботі з сейфом щоразу мають робити оцінку розміщених у ньому цінностей. У договорі може бути обумовлено і право клієнта працювати в банку з цінностями.

Банк повинен мати сховище - спеціальне приміщення, в якому встановлено індивідуальні сейфи для тимчасового зберігання цінностей клієнтів і технічні ознаки якого відповідають чинному законодавству України [17].

Сторони: банк - професійний зберігач та поклажодавець - фізичні чи юридичні особи, які уклали з банком договір про надання у тимчасове користування індивідуального сейфа для зберігання цінностей.

Договір про надання індивідуального банківського сейфа, що не охороняється банком, сторонами цього договору є банк - комерційна юридична особа, і наймач (орендар, клієнт) - фізична та юридична особа.

При цьому банк не перевіряє, які саме речі має намір зберігати у сейфі клієнт: це є обов'язковою умовою конфіденційності, не здійснює опис цінностей та не несе відповідальності за псування цінностей не з вини банку. Договір укладається у простій письмовій формі.

2.3 Зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту

Нормативно - правові база: розділ 16 Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, Правила користування автоматичними камерами схову самообслуговування та Інструкція по експлуатації автоматичних камер схову самообслуговування на залізничних вокзалах.

Законодавець, регламентуючи це питання, розрізняє:

- договір на послуги зі зберігання речей безпосередньо в камерах загального користування;

- договір про зберігання речей в автоматичних камерах схову.

Камера схову - спеціально обладнане приміщення для короткочасного зберігання ручної поклажі, багажу пасажирів. Вони можуть бути стаціонарними, автоматичними та пересувними. Автоматична камера схову самообслуговування (АКСС) - це металева конструкція з дев'яти ізольованих самостійних комірок, розташованих у три яруси. Кожна комірка має дверці, на яких розміщені шифратор, механізм для прийняття жетону, замок [18].

Предмет - ручна поклажа у будь-якій упаковці або тарі.

Форма договору - публічний, тобто на зберігання приймаються речі від будь-яких осіб, незалежно від наявності у них проїзних документів.

Сторони - транспортна організація чи підприємство (професійний зберігач), у віданні якої знаходяться камери схову та поклажодавець (пасажир або інша фізична особа).

За загальним правилом, встановленим ЦКУ, якщо сторона не забрала річ у встановлені строки, камера схову зобов'язана зберігати ще три місяці( пільговий режим), а потім може продати.

2.4 Зберігання речей у гардеробі організації та пасажира під час його перевезення

Гардероб - це будь-яке місце в межах приміщення організації, спеціально відведене для зберігання верхнього одягу, головних уборів і подібних речей [19].

В.С.Якушев стверджував, що цей договір зберігання виникає тільки при здачі речей у гардероб, тобто є реальний [ 20, с. 59 ].

Сторони - організація (юридична особа), при якій створено гардероб та поклажодавець (фізична особа). Головною відмінною рисою є його безоплатність. При цьому в момент передачі речі на зберігання у гардероб організації може бути й обговорена плата за зберігання цієї речі. В обох цих моментах зберігач зобов'язаний вжити для забезпечення збереження усі необхідні заходи, тим самим забезпечуючи відповідальне зберігання.

Предмет - верхній одяг, головні убори, а в окремих випадках також інші речі, наприклад, сумки, портфелі, пакети.

Оформлення цього договору проводиться в спрощеному порядку. Він полягає не в письмовій формі, а у вигляді видачі особі, яка здає на зберігання свою річ, номерка або жетона або іншого знака.

ЦКУ акцентує увагу на те, що крім, гардеробу, існують і спеціально відведені місця, в закладах охорони здоров'я та в інших закладах.

Але деякі вчені, наприклад М. Брагінський, вважають , що правила про зберігання у гардеробах організацій поширюються і на зберігання речей, яких фізичні особи не здали на зберігання до місця, відведеного для цього в організаціях (наприклад, навиті у залі, у непрацюючому гардеробі без видачі номерного жетона тощо) [21, с. 149].

Правила зберігання речей пасажира під час його перевезення регламентуються актами залежно від виду перевізника. Нормативно - правова база: Митний кодекс України, Повітряний кодекс України, Кодекс торгового мореплавства, Статут залізниць України.

Предмет цього договору - речі пасажира, які під час його перевезення мають перебувати у спеціально виведених для цього місць (багажних відділеннях). Виняток складають коштовності та гроші.

Ручна поклажа, яка слідує разом із пасажиром під час перевезення знаходяться під охороною пасажира. Таким чином, перевізник не відповідальності за їх збереження.

Сторони договору: з одного боку, - власник (перевізник) відповідного транспортного засобу (літак, потяг, рейсовий автобус, таксі та ін.), а з іншого боку контрагент - поклажодавець (пасажир).

Цей договір є публічним, відплатним і реальним. Пасажир сплачує як провізну плату за займане місце, так і плату за багаж.

2.5 Зберігання речей у готелі та речей, що є предметом спору

Нормативно - правова база зберігання речей у готелях включає положення не тільки ЦКУ, але й Правила користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг від 16.03.2004 № 19. Слід звернути увагу, що пункт 4.11 останнього нормативно - правового документу дублює положення частин 1, 2 та 3 статті 975.

Юридична характеристика: двосторонній, реальний та відплатний.

Сторони - готель або аналогічні заклади розміщення та споживач готельних послуг - фізична особа, яка розміщується в готелі шляхом надання їй номера (місця) для тимчасового проживання.

Готель - підприємство будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, що складається із шести і більше номерів та надає готельні послуги з тимчасового проживання з обов'язковим обслуговуванням [22].

Предмет - особисті речі поклажодавця (валіза, сумка, автомобіль), так і інші речі, що знаходяться при ньому. В цілому фізична особа, яка тимчасово проживає у готелі, не передає речі на зберігання готелю із зобов'язанням їх повернути, а зберігає володіння ними. Але є виняток. Предметом можуть бути цінні папери та інші коштовності лише за умови, що вони були окремо передані готелю на зберігання. Тобто адміністратор готелю надає під опис індивідуальний сейф, який знаходиться або в номері споживача або в окремому поміщенні [23, с. 238].

Термін зберігання речей дорівнює терміну проживання в готелі. Протягом всього терміну він відповідає як зберігач за схоронність майна, внесеного до готелю. Річ вважається такою, що внесена до готелю, якщо вона передана працівникам готелю або знаходиться у відведеному для особи приміщенні (наприклад, автомобіль, який був поміщений постояльцем в гараж готелю).

Особа, яка проживає у готелі, і виявила втрату або пошкодження своїх речей, зобов'язана без зволікання заявити про це адміністрацію готелю до моменту виселення з готелю. В іншому випадку готель звільняється від відповідальності за незбереження речей.

Слід особливу увагу звернути на той факт, що зроблене готелем оголошення про те, що вона не бере на себе відповідальності за незбереження речей постояльців або відмовляється прийняти відповідні речі на зберігання, не звільняє її від відповідальності. Ця умова є недійсною у зв'язку з Конвенцією про відповідальність власників готелів за майно постояльців [24].

Якщо до закінчення строку проживання споживач не пред'явив свої вимоги до готелю, вважається, що його речі не були втрачені чи пошкоджені.

Відповідно до ч. 4 ст. 975 ЦК вище розглянуті положення застосовуються до положення про зберігання речей у готелі поширюється на зберігання речей фізичних осіб у гуртожитках, мотелях, будинках відпочинку, пансіонатах, санаторіях та інших організаціях, у приміщеннях яких тимчасово проживає.

У разі виявлення забутих речей негайно повідомити про це власника речей (за умови, що їх власник відомий). Забуті речі зберігаються у готелі протягом шести місяців, після чого передаються у відповідні державні органи для реалізації або знищуються.

Секвестр (від лат. sequestrum) - заборона чи обмеження права користування будь-яким майном за розпорядженням органів державної влади [25, с. 516].

Правова ціль - передача речі на зберігання секвестратору в інтересах особи, яка в майбутньому за рішенням суду або за згодою всіх сторін спору буде визнана її законним власником. Предмет - будь-яка річ ( як рухома, так і нерухома). Строк зберігання пов'язан з певними обставинами: з вирішенням спору, з постановленням ухвали суду, а також з порядком розрахунків зі зберігачем.

Юридична характеристика: двосторонній, багатосторонній, відплатний і безвідплатний, реальний і консенсуальний. Форма договору - письмова.

Підставою виникнення відносин секвестру є договір або рішення суду і внаслідок цього виділяють два вида: договірний та судовий секвестр (наприклад, при поділі спільного майна подружжя).

В обох випадках вимагається згода зберігача, якщо законом не встановлено інше. Така особа має право на винагороду, на плату за рахунок сторін, між якими існує спір. Якщо секвестр здійснюється на безоплатній основі, про це має бути зазначено в договорі. Але слід урахувати, що а також в цьому моменті зберігач має право на відшкодування витрат, понесених при зберіганні речі.

Сторони: сторони, між якими виник спір (двоє або більше осіб); зберігач (секвестратор). В цьому договорі вона є третьою особою і не може бути учасником спору, тобто повинна бути незацікавленою стороною; суд; особа, яка в майбутньому за рішенням суду або за згодою всіх сторін спору буде визнана її законним власником.

2.6 Зберігання автотранспортних засобів та договір охорони

Нормативно - правова база: Правила дорожнього руху від 10 жовтня 2001 р. № 1306; Правила зберігання транспортних засобів на автостоянках від 22 січня 1996 р. № 115, Пленум ВСУ від 28 червня 1991 р. №5 «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов'язаних з діяльністю гаражно - будівельних кооперативів».

Юридична характеристика: реальний, або консенсуальний; двосторонній; відплатний або безвідплатний.

Форма договору - публічний. Зберігач взяв на себе обов'язок надавати ці послуги кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх поклажодавців.

Положення ст. 977 ЦК України поширюються на відносини щодо зберігання транспортного засобу в боксах і гаражах, на спеціальних стоянках, а також на відносини між гаражно-будівельним чи гаражним кооперативом та їх членами, якщо інше не встановлено законом або статутом кооперативу.

Сторони: зберігач - фізична чи юридична особи, суб'єкт підприємницької діяльності, які можуть надати відповідні послуги та поклажодавець - фізична чи юридична особа, власники транспортних засобів, споживач послуг зі зберігання автотранспорту.

Предмет - транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. (автомобіль, автобус, мікроавтобус, мотоцикл, моторолер, мотоколяска, мопед) [26].

Підвидом цього договору є договір зберігання транспортних засобів на автостоянках.

В. Л. Яроцький розмежує відносини, які виникають внаслідок укладення договору зберігання транспортних засобів на автостоянках з платним паркуванням автомобілів. Він зауважує, що «муніципальна служба паркування отримує визначену плату за надання послуг по паркуванню автомобілів, але не несе відповідальності за їх схоронність» [27, с. 301]. У першому випадку зазначені правовідносини мають публічно - правовий характер, а в другому - приватноправовий.

Сторонами у даному договорі є: зберігач - автостоянки (крім автостоянок гаражних кооперативів), що охороняються, незалежно від форм власності, які є суб'єктами господарської діяльності, чи належать цим суб'єктам; поклажодавець - власник авто. Терміни зберігання: довготермінові, сезонні, денні, нічні. Цей договір відплатний.

Нормативно - правова база: Інструкція із здійснення підрозділами ДСО заходів майнової та особистої безпеки громадян з використанням технічних засобів охорони; Перелік об'єктів, що підлягають обов'язковій охороні підрозділами ДСО при МВС за договорами та ін.

Юридична характеристика: двосторонній, консенсуальний; оплата щомісячна.

Його особливостями є предмет - забезпечення недоторканості особи чи майна та покладення обов'язків на дві сторони договору.

Сторони: охоронець, який повинен бути суб'єктом підприємницької діяльності та замовник - володілець майна, що охороняється, або особа, яку необхідно охороняти. Це будь-яка фізична чи юридична особа, яка звертається за наданням охоронних послуг. Форма договору - письмова.

Обов'язки охоронця обмежуються конкретним завданням, зокрема не допустити крадіжку, розбій, грабіж на об'єкті.

Окремими видами договору охорони є договори про охорону об'єктів, майна, що знаходиться в жилих приміщеннях громадян.

РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДОГОВОРІВ НА СПЕЦІАЛЬНІ ВИДИ ЗБЕРІГАННЯ ТА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЇХ ФУНКЦІОНУВАННЯ

У загальному виді причини виникнення прогалин та суперечностей у регулюванні зберігальних відносин спеціальних видів зберігання в ЦКУ: різноманіття та постійний розвиток суспільних відносин; застарілість правил законодавчої техніки; навмисне замовчення законодавця; недостатнє наукове забезпечення законодавчих робіт; неповне й несвоєчасне вивчення правозастосовної практики тощо.

Шляхи вирішення: по - перше, вбачається в вдосконалені діючого законодавства, внесення змін, доповнень, які будуть забезпечувати реальну відповідність юридичних норм об'єктивно існуючим суспільним відносинам; по - друге, розробка та прийняття нових нормативно - правових актів, які б детальніше конкретизували той чи інший вид зберігання; по - третє, підвищення меж відповідальності за неякісне виконання своїх повноважень як зберігачем, так і поклажодавцем.

Не менш важливою є також, що для злочинців готель, камери схову, ломбард становлять собою місце для викрадення речей, як наслідок ця втрата впливає на імідж та бізнес установи.

Законодавець в ЦКУ не включає суть визначення терміну «спеціальні види зберігання», але це положення потребує включення в ЦКУ. Проаналізувавши статі вчених, можна зазначити, що це самостійні види договорів з особливим суб'єктом, об'єктом та формалізацією зберігальних відносин в цивільному обороті.

Необхідно більш чіткіше конкретизувати проблеми щодо кожного спеціального виду зберігання.

Акцентуючи увагу на зберігання речей у ломбарді необхідно прийняти проект ЗУ «Про ломбарди та ломбардну діяльність».

На даний час відносини з надання послуг банками недостатньо конкретизовані у підзаконних актах. Що стосується зберігання цінностей у банку, то законодавець не зазначає вичерпний перелік цінностей, які можуть прийматись на зберігання ними. Шлях вирішення полягає в тому, що кожний банк повинен конкретизувати це положення у своєму внутрішньому акті або прийняти нормативно - правовий акт.

Коментований ЦКУ зазначає, що наявність надпису «гардероб» чи присутність гардеробника не є обов'язковою умовою в договорі про зберігання речей у гардеробі. Але це досить суперечливий момент. Наступною проблемою є те, що номерний жетон чи інший знак не може містити відомостей про таку річ. Як наслідок, поклажодавцеві важко запевнити, що на зберігання він передав ту саму річ, про втрату якої він стверджує. Це стосується як договору про зберігання речей у камерах схову, так і у гардеробі. ЦКУ вирішує цю проблему відповідно до п. 3 ст. 949 ЦКУ тотожність речі, яка була прийнята на зберігання, і речі, яка була повернута поклажодавцеві, може підтверджуватися свідченням свідків. У судовій практиці нерідко зустрічаються випадки, коли поклажодавець пред'являє позови про стягнення збитків, мотивуючи це тим, що його речі були видані іншим особам по викраденим у нього номерку або жетону. Також є проблемою, що особа, яка пред'явила номерок або жетон, є саме тією особою, яка цю річ здала на зберігання, а також що видавана річ відповідає тій речі, яка була раніше на зберігання. Це питання потребує нагального урегулювання. Законодавець повинен врахувати вищезазначені положення й чітко прописати їх в ЦКУ. Наприклад, чи зобов'язані працівники гардероба перевіряти, чи є особа, яка пред'явила номерок або жетон власником переданої на зберігання речі або ні.

Між тим, у договорі зберігання речей, що є предметом спору міститься суперечливий термін «рішення суду». Судові рішення згідно з ЦПКУ бувають трьох видів: ухвали, рішення, постанови. Слід звернути увагу на те, що ухваленням рішення закінчується судовий розгляд спору. В нашому випадку у ч.1 ст. 976 ідеться про передання речі на зберігання на час існування спору, але саме за рішенням суду. Тобто, ця стаття потребує певних змін.

Коментований кодекс зазначає, що до передачі річі на зберігання до камер схову, преш за все необхідно здійснити її оцінку та включити суму такої оцінки до квитанції. Це положення є декларативним. Воно пов'язано по - перше, з тим, що зберігачі камер схову замовчують про дане положення, по - друге, не всі поклажодавці ознайомлені з такою інформацією. Як шлях вирішення необхідно створити механізм, який би зобов'язував зберігачів виконувати це положення. Тобто, поклажодавець повинен скласти письмову вимогу про відшкодування збитків, визначити їх розмір, надати копії документів, що стосуються зберігальних відносин, до організації транспорту за місцем її знаходження, а не її відокремленому підрозділу.

Коментований кодекс зазначає, що, вимоги про відшкодування вартості речей при зберіганні їх в автоматичних камерах схову, розглядаються тільки в одному винятковому випадку - у разі пошкодження таких камер. Але якщо речі втрачені, а камера не пошкоджена, то вищезазначені вимоги транспортною організацією не розглядаються. Але ЦКУ зазначає, що загальні положення про зберігання застосовуються до всіх видів. Тобто, ми бачимо правову колізію між двома точками зору.

Що стосується договору зберігання автотранспортних засобів, існують такі проблеми: технічний стан сигналізації, від якої залежить ефективність зберігання, тому що сторонні особи можуть проникнути на територію поза дією сигналізації (у темний час доби через в'їзні ворота, в причепі іншого транспортного засобу тощо), працівники - літні люди від 55 років з вадами зору та реакції, їх кількість становить від одного до трьох. Таким чином, їм важко контролювати всю територію автостоянки, не говорячи вже про те, щоб повністю оглянути декілька разів за зміну територію. Як наслідок необхідно підвищити якість безпеки, встановивши камери спостереження, збільшити кількість охоронців в залежності від площі території і встановити обов'язково проходження ними медичної комісії та спеціальної підготовки. Якщо автовласники не пред'явили транспортний засіб для огляду черговому працівнику, не виконали п. 17 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, не склали перелік предметів, що знаходяться в салоні транспортного засобу, як наслідок не можуть пред'явити претензії до адміністрації автостоянки. Всі ці перелічені положення є декларативними, статичними і потребують трансформації в динамічні. Необхідно, щоб законодавець вніс істотні зміни в Правила зберігання транспортних засобів на автостоянках, щоб кожне положення включало смислове навантаження за невиконання тих чи інших зобов'язань відповідальність.

У цілому, щоб підвищити відповідальність власників автостоянок, то необхідно включити таке положення: « Власник автостоянки повинен мати депозит безпеки у зв'язку з винесенням судового рішення про відшкодування збитків». На даний час як ефективний засіб вирішення проблем з даним об'єктом - це є подача заяви до суду, до державних установ, звернення до ЗМІ.

ВИСНОВКИ

Таким чином, відповідно до ч. 1 cт. 936 ЦКУ договор зберігання - це вид цивільно-правового договору, двостороння угода, в силу якої зберігач зобов'язується зберігати річ, яка передана поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Дане визначення повно, без зайвого ускладнення і «перевантаженості» відображає всі ключові аспекти цього поняття. Згідно з даним визначенням можна виділити юридичну характеристику: відплатний або безоплатний, реальний або консенсуальний, двосторонній; та істотні умови: предмет, ціну та термін. Сторони наділені як правами, так і обов'язками і несуть відповідальність. За результатами аналізу прав і обов'язків сторін можна конкретизувати, що комплекс обов'язків зберігача набагато об'ємніше, ніж у поклажодавця, а це свідчить, в першу чергу, про те, що і підстав притягнення до відповідальності зберігача по зобов'язаннях зберігання у поклажодавця виникає більше. Забезпечення схоронності речі слід визнати центральним, системоутворюючим елементом договору зберігання, оскільки саме він відображає мету договору зберігання.

Сутність зберігання полягає в тому, що, незважаючи на споживання послуги зі зберігання в процесі її надання, вона не призводить до певного матеріалізованого новоствореного об'єкта, а спрямована на кінцевий результат - повернення майна поклажодавцеві.

В свою чергу договори на спеціальні види зберігання входять в цілісну, загальну систему і є особливим підвидом договорів зберігання.

Окремий параграф ЦКУ виділяє конкретні види договору зберігання з метою доповнення правової бази інституту зберігання. У сучасний період існує ціла індустрія послуг із спеціального зберігання: у ломбардах, банках, камерах схову, готелях, автостоянках та ін.

Договори на спеціальні види та договір зберігання мають спільні риси: належать до категорії договорів по наданню фактичних послуг; об'єднані спільною метою - забезпечити збереження майна власника.

Договори на спеціальні види зберігання - це самостійні види договорів з особливим суб'єктом, об'єктом, порядком укладення і оформлення та формалізацією зберігальних правовідносин із надання послуг по забезпеченню схоронності майна в цивільному обороті. Щоб досить повно узагальнити ознаки спеціальних видів зберігання, необхідно їх згрупувати і упорядкувати, тобто провести класифікацію. Як наслідок цього розрізняють звичайні та спеціальні, регулярні та іррегулярні, професійні і непрофесійні договори зберігання. Зберігання виникає як з договору, так із закону. Факт укладання договору повинен бути підтверджений легітимаційним документом: іменна квитанція; спеціальна картка; ключ від сейфу; квитанція або номерний жетон.

Особливостями спеціальних видів договорів зберігання є:

- діяльність ломбарду, банку по зберіганню цінностей, договір охорони підлягають обов'язковому ліцензуванню;

- зберігальні послуги надаються, як правило, за місцем розташування об'єкта - ломбард, гардероб, готель та ін., а за договором охорони за місцем розташування об'єкта, який охороняється, тобто, якщо йдеться про майно, то воно залишається у володінні замовника, на відміну від договорів спеціальних видів зберігання, за яким майно переходить у володіння зберігача;

- надання охоронних послуг може носити як епізодичний характер (наприклад, у певні години, у нічний час, у міру необхідності), проте ця обставина не впливає на розмір оплати за послуги, так і безперервний - протягом усього часу дії договору;

- готельні, як і ломбардні послуги поділяються на основні ( наприклад, функція ломбарду - надання грошових кредитів під заставу майна на умовах закладу) та додаткові ( супутні, наприклад, зберігання);

- центральний закон, який захищає права поклажодавців є ЗУ «Про захист прав споживачів»;

- за думкою вчених, спеціальні договори на зберігання можна віднести до алеаторних договорів, тому що поклажодавці, зазвичай, найменш захищені у порівняні зі зберігачами;

- на всі спеціальні договори розповсюджуються положення параграфа 1 глави 66 та загальні положення глави 63 ЦКУ «Послуги. Загальні положення». Слід враховувати, що сукупність норм інституту зберігання спеціальних видів не обмежується тільки положеннями ЦКУ. Такі норми містяться у численних нормативно - правових актах різногалузевої приналежності. Тим самим, вони утворюють комплексний інститут, який має цивільно - правову природу;

- способи відшкодування збитків: у розмірі втрати ( нестачі) речі - у розмірі її вартості, у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Порівнюючи договори на спеціальні види зберігання з іншими договорами було визначено, що вони займають як самостійне положення, так і забезпечувальний (допоміжний) характер стосовно інших договорів. Роль договору зберігання проявляється і в тому, що договір зберігання один з найпоширеніших цивільно-правових договорів. За масовістю він суперничає з договором перевезення і поступається хіба що тільки договором купівлі-продажу.

З метою підвищення ефективності договорів на спеціальні види зберігання необхідно створити чіткий організаційно - правовий механізм впровадження результатів теоретичних досліджень в правозастосовну практику. Необхідно розробляти рекомендації з їх удосконалення які повинні сприяти стабілізації зберігальних відносин, а саме:

- законодавчо скоректувати норми, що призведе до більш повного врахування інтересів учасників цивільного обороту;

- прийняти проект ЗУ «Про ломбарди та ломбардну діяльність»;

- посилити увагу спеціальних органів, які здійснюють ліцензування до процедури видачі дозволів на відкриття та діяльність ломбардів, банків;

- встановити вичерпний перелік речей для кожного спеціального виду зберігання, умови при яких поклаждавець має право передавати легітимаційний знак іншій особі на праві довіреності;

- держава повинна захистити поклажодавців шляхом чіткого врегулювання організаційно - правових вимог: підвищити прозорість установ, створити ефективну правову систему і механізми регулювання та реалізації цієї діяльності, процедур прийняття й повернення речі, забезпечуючи захист споживачів послуг;

- розробити модель реалізації договорів на спеціальні види, яка конструктивно підвищить ефективність надання послуг;

- трансформувати положення, які мають декларативний характер в імперативний або диспозитивний;

- надавати корисливу інформацію через ЗМІ населенню.

Цей процес не повинен мати схоластичний, одноразовий, випадковий характер, а бути цілеспрямований на досягнення і закріплення результату.

Проблеми накопичуються і тому чим раніше ми їх будемо вирішувати,тим легше як зберігачам, так і поклажодавцям, укладати договори та виконувати свої права і обов'язки, тому що цивільне право - провідна галузь, на основі якої будуються інші галузі права і регулює зберігальні правовідносини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Бурячок А.А., Гнатюк Г. М., Головащук С. І. Словник синонімів української мови. - К.: Наук. думка, 2008.- С. 344

2. Савченко Л.А. Договір схову // Зобов'язальне право. - К., 1998. - С. 693

3.Цивільний кодекс України: за станом на 20 квітня 2011 року // Відомості Верховної Ради України. - 2004.- № 40- 44. - С. 329

4.Цивільний кодекс Української РСР Верховна Рада УРСР [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1540-06.- Загл. з екрану. - Мова укр.

5. Грамацький Е.М. Правова природа зберігання майна та його правові підстави за новим законодавством України // Право України. - 2003. - №10. - С. 108 -113.

6.Грамацький Е.М. Інститут зберігання майна за новим Цивільним кодексом України // Вісник прокуратури. - 2003.- С. 98- 102.

7. Сібільов М. Загальні положення про договір зберігання майна за проектом нового Цивільного кодексу України // Вісник Академії правових наук України. - 2000. - № 4 (23). - С. 144-150.

8. Цивільне право України: Навч. посіб.: / Ю. В. Білоусов, С.В. Лозінська, С.Д.Русу та ін. - [За заг. Ред. Р.О. Стефанчука]. - К.: Наукова думка; Прецендент, 2004. - С. 298 - 302.

9. Цивільне право України: підручник: у 2 т. / В. І. Борисова (кер. авт.кол.), Л. М. Баранова, Т. І. Бєгова та ін.; за ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо - Фатєєвої, В. Л. Яроцького - Х.: Право. - 2011.- Т. 2. - С. 435 - 445.

10.Харитонов Є.О., Старцев О.В., Харитонова О.І. Цивільне право України: Підручник. - 3-е, перероб. і доп.- Харків Одіссей, 2007 - с. 714 - 724.

11.Цивільне право України. Альбом схем: Навчальний посібник / За заг. ред. Є.О.Мічуріна. - 3-те, перероб. та доп. - Харків: ФОП Мічуріна Н.О., 2010. - С. 230 - 233.

12.Цивільне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Я.М. Шевченко. - Т. 2. Особлива частина. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. - С. 129 - 149.

13. Цивільне право України. Особлива частина: підручник / за ред. О. В. Дзери, Н.С. Кузнецової, Р.А. Майданина. - 3 - тє вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2010. - С. 647 - 714.

14. Положення про порядок надання фінансових послуг ломбардами від 26 квітня 2005 р. № 3981 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0565-05.- Загл. з екрану. - Мова укр.

15.Положення про порядок внесення інформації про ломбарди до Державного реєстру фінансових установ від 18 грудня 2003 р. № 170 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0030-04.- Загол. з екрану. - Мова укр.

16. Сібільов М. Окремі види зберігання майна за проектом нового Цивільного кодексу України // Вісник Академії правових наук України. - 2001. - № 1 (24). - С. 122-129.

17.Положення про вимоги щодо технічного стану та організації охорони приміщень банків України від 29 грудня 2007 р. № 493 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0049-08, вільний. - Загол. з екрану. - Мова укр.

18.Інструкція по експлуатації автоматичних камер схову самообслуговування на залізничних вокзалах [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0419-96, вільний. - Загол. з екрану. - Мова укр.

19. Цивільний Кодекс України з коментарями [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://legalexpert.in.ua/komkodeks/gk.html?start=918, вільний. - Загол. з екрану. - Мова укр.

20.Якушев В.С. Зобов'язання, що виникають з договору зберігання особистих речей // Радянська юстиція, 1990. - № 6. - С. 59.

21.Брагінський М. І. Договір зберігання. - М.: Статут, 1999. - С. 149

22.Правила користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг від 16.03.2004 № 19. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0413-04, вільний. - Загол. з екрану. - Мова укр.

...