Размещено на http://www.allbest.ru/

План

• Вступ
• 1 Інтелектуальна власність і комерційна таємниця. Правові норми
• 1.1 Поняття інтелектуальної власності. Законодавча база інтелектуальної власності
• 1.2 Поняття комерційної таємниці. Охорона комерційної таємниці
• 2 Патенти і товарні знаки
• 2.1 Патенти
• 2.2 Товарні знаки
• Висновки
• Перелік посилань

Вступ

Історично інтелектуальна власність була і залишається одним з основних і необхідних елементів розвитку суспільства і прогресу людства загалом. З часом зростало її значення як рушійної сили процесу пізнання та створення матеріальних благ. Протягом останніх десятиріч інтелектуальна власність набуває визначального характеру в процесах економічного, соціального і культурного розвитку країн світу. [1, с. 6]

Вона створює сприятливе середовище для технологічних інновацій та художньої творчості, що в свою чергу заохочує інвестиції, полегшує трансфер технологій, в результаті чого збільшується асортимент товарів і послуг, підвищується їхня якість, з'являються нові можливості для розвитку особистості.

З поширенням нових засобів комунікації полегшився доступ суспільства в цілому і окремих користувачів до об'єктів інтелектуальної власності, що дає унікальні можливості для освіти, культурного обміну, інтенсивного духовного та інтелектуального розвитку. Особисті інтереси людини дедалі більше виходять за рамки традиційних матеріальних потреб.

Інтелектуальна власність сприяє розвитку особистості, дозволяє усвідомити можливості власного розуму і реалізуватися в творчості, пробуджує гідність і громадянську свідомість. Будучи за своєю природою неполітизованою сферою, в сучасних умовах інтелектуальна власність помітно впливає на міжнародні відносини загалом, а також на відносини окремих країн і регіональних угруповань. Доречно зазначити, що інтеграційні процеси в Європі розпочались саме у патентній сфері ще наприкінці 40-х років ХХ ст.

1 Інтелектуальна власність і комерційна таємниця. Правові норми

1.1 Поняття інтелектуальної власності. Законодавча база інтелектуальної власності

З переходом до планової економіки в умовах входження нашої країни до світової спільноти суттєво зросла роль результатів розумової (творчої) праці людини в економічному і соціальному розвитку суспільства, до яких відносять: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, зазначення походження товарів, твори літератури, науки і мистецтва, інформаційні бази даних, комп'ютерні програми, технічна документація, секрети виробництва тощо. Ці та інші результати розумової праці мають назву “об'єкти інтелектуальної власності” або “інтелектуальна власність”.[2, с. 21]

Під власністю звичайно розуміють право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктом власності. Розрізняють матеріальні та нематеріальні об'єкти інтелектуальної власності. Матеріальні об'єкти, наприклад, автомобілі, будинки - відчутні на дотик. Нематеріальні об'єкти - такі як, винахід, музичний твір - невідчутні. Об'єкти інтелектуальної власності відносяться до нематеріальних, невідчутних об'єктів.

Найбільш важливою характеристикою власності є те, що власник може використовувати її на свій розсуд і ніхто не має права законним чином використовувати цю власність без його дозволу. Зрозуміло, що власник може дозволити іншим користуватися його власністю, але на законних підставах. Використання ж власності без дозволу її власника є незаконним.

Інтелектуальна власність у широкому розумінні означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художніх сферах.

Також інтелектуальна власність -- це частина цивільного права, що включає дві сфери прав -- промислову власність та авторське право і суміжні права. Промислова власність охоплює досить широке коло об'єктів, що знайшли застосування в міжнародному торговому обороті. Поняття “промислова власність”, після прийняття Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 p., стало загальновживаним, універсальним у патентній практиці терміном, що ввійшов у побут міжнародних контактів.

Після проголошення незалежності України суттєво змінилося відношення до інтелектуальної власності. Якщо за радянських часів виключне право розпоряджатися інтелектуальною власністю належало державі, то відтепер воно належить, насамперед, творцю цієї власності. Ця важлива норма відтворена в основному Законі - Конституції України, згідно якої: “Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльяності…” [1, с. 7]

Одним з феноменальних і не всіма усвідомленим явищем кінця ХХ століття є масова поява на ринку нового виду товару - об'єктів інтелектуальної власності. Темпи росту обсягу торгівлі цим товаром зростають значно швидше, ніж звичайних товарів, тому фахівці прогнозують, що при переході від індустріального до інформаційного суспільства, що відбувається в наш час, цей вид товару стане основним, а конкурентоздатність звичайних товарів і послуг буде, в основному забезпечуватися використанням відповідних об'єктів інтелектуальної власності. Остання обставина особливо важлива для України, яка вибрала інноваційний шлях розвитку суспільства, підгрунтям якого є інтелектуальна власність.

Інтелектуальна власність використовується в усіх без винятку видах економічної діяльності, тому з її основами, в ідеалі, повинен бути ознайомлений кожний громадянин. І це ознайомлення доцільно розпочинати в загальноосвітніх навчальних закладах, що буде сприяти становленню повноцінного ринку праці. [3, с. 45]

При визначенні місця певної держави у світовій спільноті на перший план виступає її здатність використовувати сучасні технології для інтенсивного економічного зростання. Основну масу суспільного багатства розвинутих країн створює нова інтелектуальна еліта: підприємці, менеджери, фінансисти, науковці, кваліфіковані інженери, програмісти, а також інші фахівці, зайняті у сфері високих технологій, виробництва інформації та нових знань. Інтелектуальна власність стала важливим ресурсом бізнесу.

Про це свідчить зростаюча частка нематеріальних активів у фондах підприємств, що суттєво підвищує їхню ринкову вартість. Інтенсифікується використання прав інтелектуальної власності малими і середніми підприємствами, які є основою ринкової економіки. Вартість окремих об'єктів інтелектуальної власності сягає сотень мільйонів і мільярдів доларів США (товарні знаки Coca-Cola, Microsoft та інші). [4, с. 67]

Особливого значення набувають проблеми ідентифікації і охорони інтелектуальної власності у зв'язку з розвитком глобальної інформаційної мережі. Завдяки Інтернету бурхливо розвивається електронна торгівля, що, в свою чергу, призвело до зростання вартості розрізнювальних позначень (товарні знаки, географічні зазначення, фірмові найменування тощо) і до конфлікту інтересів власників вказаних позначень та власників цілого масиву доменних імен, які повторюють або імітують широковідомі позначення.

У зв'язку з необхідністю принципового врегулювання спорів щодо доменних імен почалась розробка низки міжнародних нормативно-правових актів, які б встановили узгоджені стандарти їх реєстрації та використання. В Інтернеті є широкі можливості безконтрольного копіювання інформації, аудіо- та відео матеріалів за набагато менших технічних можливостей відстеження і припинення порушень.

Можливість захисту прав інтелектуальної власності в таких випадках взагалі сумнівна через невизначеність юрисдикції справ такого роду. Небезпека широкомасштабного піратства за допомогою Інтернету привела, в свою чергу, до об'єднання зусиль багатьох країн, міжурядових і неурядових організацій для пошуку надійного захисту прав інтелектуальної власності в глобальній мережі Інтернет і уникнення обмежень вільного доступу до інформації. [5, с. 121]

Якщо раніше місце держави на світовій арені, її роль і впливовість визначались такими факторами, як розмір території та чисельність населення, запаси природних ресурсів, розвинута промисловість та кількість капіталу, то тепер їх значення зменшилося. Постійно знижується частка сировини та трудових ресурсів у загальній вартості продукції, що виробляється.

Прикладом стрімкого економічного зростання при вкрай обмежених територіальних і природних ресурсах є Японія, яка в повоєнний період зробила ставку на розвиток наукоємних галузей промисловості і виробництво високотехнологічної продукції. Домінуючими факторами економічного розвитку стають інформаційні мережі та високі технології. Саме вони забезпечують перевагу розвинутих країн в політичній, економічній і військовій сферах.

Показово, що успіх у військових конфліктах останніх років нерозривно пов'язаний саме з використанням новітніх технологій. Найбільш динамічними галузями економіки є ті, що пов'язані з інтенсивною науковою діяльністю та інтелектуальною власністю (біотехнології, хімічна та фармацевтична промисловість, ракетнокосмічна галузь, виробництво озброєнь та військової техніки, комп'ютерні технології та інформаційні мережі, шоу-бізнес тощо).

Лібералізація міжнародної торгівлі та стрімке нарощування її обсягів спричинюють жорстокішу конкуренцію у світовому масштабі. За таких умов саме інтелектуальна власність дозволяє зробити ривок уперед. Серед країн, що розвиваються, привертає увагу, наприклад, виробництво програмного забезпечення в Індії, обсяги якого (за даними Національної асоціації компаній з виробництва та сервісу програмного забезпечення NASSCOM зросли з 1,12 млрд. дол. США у 1995-1996 рр. до 3,9 млрд. дол. у 1998-1999 рр.). [6, с. 25]

Правовідносини у сфері інтелектуальної власності в Україні регулюються окремими положеннями Конституції України (ст. 41, 42, 54), Нормами Цивільного кодексу України (Книга ІV “Право інтелектуальної власності”), Кримінального, Митного кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення.

В Україні 10 спеціальних законів щодо сфери інтелектуальної власності. Це закони України: “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, “Про охорону прав на промислові зразки”, “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, “Про охорону прав на сорти рослин”, “Про охорону прав на зазначення походження товарів”, “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем”,“Про авторське право і суміжні права”, “Про захист економічної конкуренції”, “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм”, “Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування”.

Окремі норми, що містяться в багатьох інших законах України.

Початком становлення законодавства України про інтелектуальну власність вважається день прийняття Закону України “Про власність” від 7 лютого 1991 р. Цим Законом результати інтелектуальної власності вперше були визнані об'єктами права власності.

У розвиток законодавства про промислову власність Державним патентним відомством України було розроблено і прийнято 70 підзаконних актів, що регулюють відносини у сфері набуття прав на об'єкти промислової власності.

У випадку. коли необхідно врегулювати спори щодо прав на об'єкти інтелектальної власності між фізичними або юридичними особами України та іноземних держав, верховенство перед національними законами мають міжнародні договори. до яких приєдналася Україна. На сьогодні Україна є учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері.

Основою міжнародної системи інтелектуальної власності є 21 угода, 15 з яких регулюють правовідносини у сфері промислової власності та 6 - у сфері авторського права.

Найбільш важливими з них є:

- Паризька Конвеція про охорону промислової власності;

- Мадридська угода про міжнароду реєстрацію знаків;

- Договір про патентну кооперацію (договір РСТ);

- Лісабонська угода про охорону місць походження та їх міжнародної реєстрації;

- Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів;

- Договір ВОІВ по авторському праву;

- Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення тощо.

Адмініструє ці договори Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), яка була заснована у 1967 р.на Дипломатичній конференції у Стокгольмі. У 1974 р. ВОІВ отримала статус однієї з 16-ти спеціалізованих організацій ООН. На сьогодні членами ВОІВ є 179 держав, у тому числі і Україна, що приєдналася до 18 угод.

1.2 Поняття комерційної таємниці. Охорона комерційної таємниці

Після того, як створено об'єкт інтелектуальної власності, необхідно оформити права на цей об'єкт, тобто отримати правову охорону.

Будь-яка власність має потребу в охороні. Однак способи охорони об'єктів інтелектуальної власності відрізняються від таких для матеріальних. Основним способом охорони в цьому випадку є видача автору (розроблювачу) об'єкта інтелектуальної власності охоронного документа: патента чи свідоцтва.

Охорона, надана інтелектуальній власності законами України. сприяє зібльшенню кількості раціоналізаторських пропозицій і винаходів, росту інвестицій, розвитку науково-дослідної діяльності, що приводить до технічного прогресу. поліпшення якості промислової продукції, підвищенню культурного рівня громадян.

За видами таємниць (доступу інформації) розрізняють державну, службову та комерційну таємниці. У загальному розумінні комерційна таємниця - це відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, установи чи організації, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) може завдати шкоди його інтересам.

Комерційна таємниця (ноу-хау) являє собою технічну, комерційну , організаційну чи будь-яку іншу інформацію, здатну підвищити ефективність виробництва чи будь-якої іншої соціально доцільної діяльності, або забезпечити будь-який інший позитивний ефект. Тому, власник ноу-хау, безумовно, має право на захист її від неправомірного використання.

Незважаючи на високу і безупинно зростаючу значимість цього об'єкта інтелектуальної власності, відсутня його пряма правова охорона. В даний час немає закону України про охорону ноу-хау. Основною перешкодою для розробки закону є те, що інформація про ноу-хау внаслідок її конфідеційності не підлягає реєстрації. З цієї причини охоронних документів на неї ніхто не видає. До того ж виявити неправомірне використання такої інформації майже неможливо, установити порушення і порушника дуже складно.

Частково правова охорона ноу-хау може бути здійснена в рамках законів України “Про інформацію” і “Про науково-технічну інформацію” у частині, що стосується нерозкритої інформації. Однак варто мати на увазі, що нерозкрита інформація може бути об'єктом правової охорони доти, поки вона зберігає свою конфіденційність.

Охоронаа такої інформації може здіійснюватися шляхом застосування заходів, що гарантують збереження її конфіденційності. Умови конфіденційності, зокрема, можуть охоронятися автором.

2 Патенти і товарні знаки

2.1 Патенти

Уже на початку XVII століття були закладені основи системи патентного права. Патенти, як вид інтелектуальної (промислової) власності, використовуються дотепер в якості інструменту, що регулює створення і передачу нових технологій.

Історично першою формою охорони прав на винаходи були привілеї. Дана система передбачала право монарха (короля, імператора тощо) видавати окремим особам привілеї, якими закріплювалось монопольне право на використання певної технічної розробки. Тобто діяв факультативний принцип -- видавати чи не видавати привілей вирішував монарх на власний розсуд, керуючись, як правило, суб'єктивними міркуваннями.

Згодом привілеї були замінені патентами. Основна відмінність тут полягає в тому, що при патентній системі діє облігаторний принцип -- винахідник має право звернутися до компетентного державного органу із заявкою на видачу патенту, а цей орган зобов'язаний розглянути заявку і в разі відповідності заявленого винаходу встановленим у законі вимогам -- видати патент. Тобто з'являється таке поняття як “право на патент”. При цьому видача патенту залежить не від суб'єктивних чинників, а від того, чи відповідає винахід встановленим у законі вимогам.

Сучасний етап називають етапом інтернаціоналізації. Відбувається уніфікація патентних систем різних країн. Важливу роль починають відігравати регіональні патенти, які, на відміну від національних патентів, забезпечують охорону винаходу на території кількох держав. До таких належать патенти, що видаються в рамках Європейської конвенції про міжнародну патентну класифікацію від 1954 p., Євразійської патентної конвенції від 1994 p. Системи, яка передбачала б видачу “загальносвітових” патентів, на сьогодні не існує.

Нині в Україні діє патентна система охорони прав на винаходи, корисні моделі та промислові зразки. Право інтелектуальної власності на вказані об'єкти засвідчується виданим компетентним державним органом охоронним документом -- патентом. За законодавством України, як і в більшості розвинутих країн, патент є єдиною формою охорони прав на винаходи, корисні моделі й промислові зразки. Патент забезпечує його володільцю юридичну монополію на використання об'єкта -- йому належить виключне право використовувати винахід, корисну модель чи промисловий зразок, а також дозволяти та забороняти таке використання іншими особами.

Патентом є виданий компетентним державним органом охоронний документ, що засвідчує авторство, пріоритет і виключне право на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка.

Сам патент не є об'єктом права інтелектуальної власності -- таким об'єктом є винахід (корисна модель, промисловий зразок). Патент -- це тільки документ, що засвідчує право інтелектуальної власності на відповідний об'єкт.

Патенти можна класифікувати за різними критеріями. За об'єктом правової охорони можна виділити патент на винахід, патент на корисну модель, патент на промисловий зразок. За територіальною ознакою патенти можуть бути національними (видаються відповідно до законодавства певної держави її патентним відомством і надають правову охорону об'єкта в межах території цієї держави) й регіональними (видаються відповідно до положень відповідного міжнародного договору і надають правову охорону на території держав, що є учасниками цього міжнародного договору).

Патентна система охорони прав на винаходи, корисні моделі й промислові зразки ґрунтується на тому, що саме по собі створення об'єкта ще не тягне за собою виникнення прав інтелектуальної власності на нього. На цій стадії виникає лише право на патент. Зміст цього права полягає в тому, що особа (за загальним правилом -- творець) має право звернутися до компетентного державного органу, який видає патенти, з відповідною заявкою вимагати розгляду цієї заявки на предмет відповідності заявленого об'єкта встановленим у законі вимогам і в разі встановлення такої відповідності -- видачі патенту на цей об'єкт.

Патентне законодавство передбачає, що право на одержання патенту має правонаступник винахідника (автора промислового зразка) чи правонаступник роботодавця. Отже право на одержання патенту може переходити до іншої особи в порядку правонаступництва.

2.2 Товарні знаки

Іншим об'єктом промислової власності, історія якого виходить з глибини століть, є товарні знаки. Такі знаки-символи зображувалися ремісниками на товарах, що виготовлялися ними чи ставилися скотарями у вигляді “клейма”. Однак, незважаючи на важний вік, вони реалізували важливий елемент законодавства про товарні знаки, що діє донині, а саме - фіксували зв'язок між товаром і виробником.

Термін “товарні знаки” почав вживатися тільки в ХІХ столітті. З цього ж часу товарні знаки стали виконувати нинішню роль у поширенні товарів, доведенні їх до покупця, розширенні торгівлі. Однак, чим ширше використовувалися товарні знаки, тим більше було випадків їхнього копіювання. Тому у середині минулого століття англійськими судами були вироблені засоби захисту проти таких порушень. Так народилася знаменита заборона на ведення справи під іншим ім'ям: ніхто не мав права видавати свої товари за товари іншої особи.

У 30-40 рр. ХХ століття було, в основному, завершено розвиток законодавства про товарні знаки (Німеччина 1936 р., Британія 1938 р., США 1946 р). Ці закони в основних рисах залишаються в силі і на даний час.

Товарний знак (торгова марка, фірмовий знак) - зареєстроване в установленному порядку позначення, присвоєне товару для його відмінності від інших та вказівки на його виробника (підприємство, фірму). Він являє собою рисунок (символ, знак), певне поєднання букв, чисел.

У преамбулі закону “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, від 15 грудня 1993 року йдеться, що цей Закон регулює відносини, які виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг в Україні. А в статті 1 цього Закону говориться, що знак - це позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Стаття 492 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, придатних для виділення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), які виробляються (надаються) іншими особами. Зокрема, слова, літери, цифри, образотворчі елементи, комбінації кольорів.

Отже, з вищесказаного можна зробити висновок, що терміни “знаки для товарів та послуг”, “товарний знак”, “торговельна марка” є синонімами.

Товарний знак реєструється в державних закладах України та користується правовим захистом. Такий знак захищає виняткові права виробника-продавця на користування маркою чи емблемою.

З точки зору комерційної діяльності - це особливий символ товарної відповідальності, який визначає, кому належить виняткове право розпоряджатися даним товаром, отримувати прибуток, але разом з тим нести відповідальність за постачання неякісного товару.

Основні функції товарного знаку - свідчити про високу якість товару, викликати довіру покупця завдяки добрій репутації власника товарного знаку.

Прагнення зареєструвати товарний знак обумовлено і економічними причинами: марочні (фірмові) товари, як правило, ціняться на 15-25% вище, ніж немарочні. Реєстрація товарних знаків необхідна для боротьби з конкурентами, реклами товарів, ознайомлення з ними комерційних структур та покупців, а також для можливого продажу ліцензій на товарні знаки. В умовах застосування комп'ютерної техніки використовується штрихове кодування. У західних країнах на 99% продукції, яка виробляється, наноситься штрихове кодування.

Вдалий товарний знак - важливийй внесок в економіку підприємства тому, що він дозволяє йому на ринку зайняти вигідне положення, засноване на визнанні даного товарного знаку, покупцям.

Вдало “розкручений” товарний знак приносить його правоволодільцю додатковий прибуток зверх того, який би він отримував без його використання. Перевагою торгової марки перед винаходом є те, що строк користування правами на нього практично необмежений у часі.

В сучасних умовах торгівельні марки є неодмінною умовою франшизи, тобто продажу товару у формі оренди. Франшиза становить третину всіх роздрібних продажів у США, включаючи продаж фірм таких як “McDonalds”, “Coca-cola”, “General Motors”.

В юридичній літературі постійно розглядаються питання, пов'язані з правовою охороною знаків для товарів і послуг. а саме: поняття, функції та види знаків, підстави для відмови в наданні правової охорони, право попереднього користувача, вичерпання прав, припинення дії свідоцтва та визнання його недійсним, особливості укладення різноманітних договорів, експертиза позначень, захист прав та інше. Проте в літературі майже відсутні проблеми правового регулювання спадкування прав інтелектуальної власності на знак, на відміну від спадкування прав на інші об'єкти.

Це пов'язано з тим, що знак покликаний використовуватися саме в підприємницькій діяльності з метою вирізнення товарів та послуг на ринку, а тому досить часто права на знак належать саме підприємству, а не конкретній фізичній особі, яка потім могла б передати їх у спадок.

Однак, в Україні все ж чимала кількість знаків належить саме фізичним особам, що є зручним у випадку їхньої комерціалізації шляхом укладання ліцензійних договорів з юридичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність та використовують ці знаки на ліцензійній основі. І тому відсутність законодавства в цій галузі буде створювати певні незручності при правозастосуванні. Ще одним мінусом є цілковита відсутність літератури, присвяченої цим аспектам, що позбавляє можливості здійснювати належне тлумачення норм права, які застосовуються до вказаних відносин.

Згідно з ч.1 ст. 495 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:

1) право на використання торговельної марки;

2) виключне право дозволяє використання торговельної марки;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права, встановлені законом.

Відповідно до ч. 2 цієї статті, майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

інтелектуальний власність товарний знак

Висновки

Двадцять перше століття стане століттям економіки, заснованої на знаннях, у якій інтелектуальна власність буде основною рушійною силою.

На зламі тисячоліть, в період стрімких кардинальних змін у житті мільйонів людей, саме інтелектуальна власність має стати в Україні тією рушійною силою, яка надасть потужний імпульс розвитку країни, гарантує економічну безпеку країни, сприятиме входженню нашої держави у світову спільноту як достойного партнера. Процеси глобалізації постіндустріального суспільства навряд чи залишають можливість іншого вибору. [7, с. 315]

Інтелектуальна власність у широкому розумінні означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художніх сферах.

Після того, як створено об'єкт інтелектуальної власності, необхідно оформити права на цей об'єкт, тобто отримати правову охорону.

Будь-яка власність має потребу в охороні. Однак способи охорони об'єктів інтелектуальної власності відрізняються від таких для матеріальних. Основним способом охорони в цьому випадку є видача автору (розроблювачу) об'єкта інтелектуальної власності охоронного документа: патента чи свідоцтва.

Охорона, надана інтелектуальній власності законами України. сприяє зібльшенню кількості раціоналізаторських пропозицій і винаходів, росту інвестицій, розвитку науково-дослідної діяльності, що приводить до технічного прогресу. поліпшення якості промислової продукції, підвищенню культурного рівня громадян.

Історично першою формою охорони прав на винаходи були привілеї. Дана система передбачала право монарха (короля, імператора тощо) видавати окремим особам привілеї, якими закріплювалось монопольне право на використання певної технічної розробки. Тобто діяв факультативний принцип -- видавати чи не видавати привілей вирішував монарх на власний розсуд, керуючись, як правило, суб'єктивними міркуваннями.

Патентом є виданий компетентним державним органом охоронний документ, що засвідчує авторство, пріоритет і виключне право на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка.

Сам патент не є об'єктом права інтелектуальної власності -- таким об'єктом є винахід (корисна модель, промисловий зразок). Патент -- це тільки документ, що засвідчує право інтелектуальної власності на відповідний об'єкт.

Іншим об'єктом промислової власності, історія якого виходить з глибини століть, є товарні знаки. Такі знаки-символи зображувалися ремісниками на товарах, що виготовлялися ними чи ставилися скотарями у вигляді “клейма”.

Термін “товарні знаки” почав вживатися тільки в ХІХ столітті. З цього ж часу товарні знаки стали виконувати нинішню роль у поширенні товарів, доведенні їх до покупця, розширенні торгівлі.

Товарний знак (торгова марка, фірмовий знак) - зареєстроване в установленному порядку позначення, присвоєне товару для його відмінності від інших та вказівки на його виробника (підприємство, фірму). Він являє собою рисунок (символ, знак), певне поєднання букв, чисел.

У преамбулі закону “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, від 15 грудня 1993 року йдеться, що цей Закон регулює відносини, які виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг в Україні. А в статті 1 цього Закону говориться, що знак - це позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Діяльність держави у сфері інтелектуальної власності в інформаційному суспільстві спрямована на розробку законодавчих та нормативних актів щодо охорони прав інтелектуальної власності, захист національних інтересів, формування ринку прав на об'єкти інтелектуальної власності, стимулювання інноваційної діяльності, пільгове оподаткування інтелектуальних видів діяльності тощо.

Перелік посилань

1. Державний департамент інтелектуальної власності. Річний звіт. 2000 рік. - К., 2001. - 64 с.

2. Державний департамент інтелектуальної власності. Річний звіт. 2001 рік. - К., 2002. - 64 с.

3. Шлемко В. Т., Бінько І. Ф. Економічна безпека України: сутність і напрямки забезпечення. - К.: НІСД, 1997. - 144 с.

4. Фейгельсон В. М. Интеллектуальная собственность и внешнеэкономическая деятельность. - М.: ВНИИПИ, 1997. - 114 с.

5. IV Международная конференция "Актуальные проблемы интеллектуальной собственности": Тез. докл. - К.: УкрІНТЕІ, 2000. - 256с.

6. Цибульов П.М. Основи інтелектуальної власності. Навчальний посібник. - К.:“Інститут інтелектуальльної власності і права”, 2003. - 172 с.

7. Підопригора О.А., Бутнік-Сіверський О.Б. та ін. 2002 - Право інтелектуальної власності (книга)

Размещено на Allbest.ru