Поняття та значення інституту забезпечення позову

Размещено на http://www.allbest.ru

Тема: Поняття та значення інституту забезпечення позову

План

Вступ

1. Поняття та підстави забезпечення позову

1.1 Поняття забезпечення позову

1.2 Підстави для забезпечення позову

2. Процесуальний порядок судового забезпечення позову

2.1 Розгляд заяви про забезпечення позову

2.2 Способи забезпечення позову

2.3 Виконання ухвали про забезпечення позову. Скасування

забезпечення позову. Відповідальність за порушення заходів по забезпеченню позову

2.4 Права відповідача у зв'язку з забезпеченням позову

Висновки

Вступ

Сучасне суспільство є дуже складною структурою, пов'язаною переплетінням безлічі різноманітних відносин. Практично всі ці відносини визначаються і регулюються певним правом (інакше була б анархія) - цивільним, кримінальним, звичаєвим і т. ін. І якщо на ранніх етапах розвитку людства, коли суспільне виробництво і відносини були ще дуже слабо розвинутими, основним видом звичаєвого права було карне право, тобто звичаєві норми, якими визначалось покарання певного члена племені за проступок проти племені чи окремого його члена, то з розвитком виробничо-суспільних відносин отримують розвиток норми, які повинні регулювати ці відносини, які все більше ускладнювались. Цивільні правовідносини є найпоширенішими, тому, що кожен із нас, практично щоденно, вступає з іншими особами в цивільні правовідносини. Тому, цивільне право є однією із найголовніших галузей права, що регулює найпоширеніші і найрізноманітніші відносини.

Від так не дивно, що розробці і розвитку, саме інституту цивільного права приділялась і приділяється величезна увага як теоретиків так і практиків права, причому ці розробки нерідко ставали основою для розвитку інших галузей права.

Основою сучасних континентальних національних систем права є римське право і в першу чергу римське цивільне право. Першими, саме в процесі розвитку римського цивільного права, юристи Риму розробили основні юридичні поняття і терміни, якими користуються юристи і в наш час.

Але норми права повинні мати механізми реалізації. В цивільному праві, одним з головних інститутів, через яких реалізується механізм дії норм цивільного права є інститут позову.

В класичному римському праві позов (actio) є не що інше, як право добиватись через суд того, що тобі належить. (Nihil aliud est action, quam jus quod sibi debeatur judicso persequendi). Основы римского гражданского права. Подопригора А. А. К., «Вентури» - 1994. - С.55. Іншими словами, позов-це звернення в суд за захистом свого порушеного права.

Сучасне тлумачення цього терміну не перетерпіло значних змін. Так юридичний словник дає таке визначення позову - Позов-це засіб захисту через суд порушеного чи спірного права чи охоронюваного законом інтересу Большой юридический словарь. М., 1997. - с.258..

Але процес судового розгляду позовної заяви, вивчення і дослідження всіх обставин справи може зайняти певний час, іноді навіть досить довгий. За цей час сторона, яка незаконно володіє спірним правом, може здійснити дії, які унеможливлять, повне чи часткове, виконання рішення суду, тобто реальне поновлення прав позивача, а також відшкодування збитків які той поніс через протиправні дії відповідача. Це може знайти свій вираз в тому, що відповідач може продати, сховати власність, що оспорюється або пошкодивши її зробити непридатною для користування, може здійснити дії по укриванню свого фактичного майнового становища, що також унеможливить повне виконання позовних вимог.

Таким чином може бути втрачений сам сенс права. Адже право, виконання норм і приписів якого не забезпечується, перетворюється просто в малопридатну декларацію, від якої, позивач може отримати хіба що моральне задоволення від визнання його прав.

Право може бути дієвим, лише тоді, коли буде забезпечена невідворотність виконання його норм. Невідворотність забезпечує дієвість права не лише щодо правопорушень, але, і в першу чергу, щодо потенційних правопорушень. Адже ніщо так не стимулює ріст правопорушень, як знання того, що воно може залишитись безкарним.

1.Поняття та підстави забезпечення позову

1.1 Поняття забезпечення позову

Що стосується забезпечення позову, то цим питанням присвячена ціла Глава 19 в діючому КПЦ України, яка так і називається “забезпечення позову”, але на жаль в ній не дане саме тлумачення поняття забезпечення позову. Напевно законодавець упустив це, як саме собою зрозуміле, але як на мою думку, це не зовсім коректний підхід. Норми права потребують чіткості при їй застосуванні, що вимагає однозначності при трактуванні їх термінів, і закріплення визначення цих термінів в тексті закону. Цей пробіл намагаються компенсувати науковці, даючи свої визначення терміну “забезпечення позову” в наукових працях, коментарях до Цивільно-процесуального Кодексу, але все ж їх визначення є суб'єктивним підходом і не мають юридичної сили.

Потрібно було б щоб визначення цього терміну було б дане хоча б в новому Цивільно-процесуальному Кодексі, але і проект нового ЦПК не містить визначення поняття забезпечення позову.

Можна привести найбільш поширене визначення цього поняття дане в юридичній енциклопедії. Забезпечення позову - застосування судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують, за його позовом реальне виконання позитивного рішення Юридична енциклопедія. Т2. К., “Українська енциклопедія”. 1999р. - С.445..

Хоча, як на мене воно не є безспірним. Скажімо, у випадку якщо автор якоїсь статті, яку він мав на меті безкоштовно розмістити в засобах масової інформації чи Інтернеті, взнавши, що редакція чи якась особа хоче розмістити його статтю за своїм ім'ям, подає позов до редакції про заборону видавати роботу без зазначення його авторства. Хоча і не проти того щоб його роботу розмістили безкоштовно, але із зазначенням його авторства. При цьому він не висуває до редакції майнових вимог, а лише вимагає захистити його авторське право. Такий варіант досить ймовірний з молодими авторами, які в першу чергу хочуть стати відомими читачу, і роботи яких, в першу чергу можуть зазнати посягання плагіаторів.

В цьому випадку суд може прийняти, як міру забезпечення позову, заборонити видавати дану статтю до визначення її авторства. Тому, як на мене, більш коректним є визначення - під забезпеченням позову треба розуміти вжиття суддею чи судом передбачених законом заходів, які створюють реальну можливість для виконання в майбутньому рішення по справі Цивільно процесуальний Кодекс. Науково практ. коментар. За ред. Комарова В. В. Харьків. 2001-С.335

Враховуючи різноманітність умов цивільних справ, законодавець лише в загальному окреслив у мови, підстави і міру забезпечення позову, надавши суду дуже широких повноважень у вирішенні цих справ.

Так ст.149ЦПК визначає, що суддя за ініціативою сторін або за власною ініціативою може вжити заходів до забезпечення позову, але не визначає конкретні умови і підстави віддаючи це на розгляд суду, також на розгляд суду віддано визначення міри забезпечення позову (ст.150ЦПК).

1.2 Підстави для забезпечення позову

Підстави для забезпечення позову, в діючому ЦПК дані в ст.149., яка так і називається “Підстави для забезпечення позову”.

Суд чи суддя на просьбу осіб, які беруть участь у справі, або за своєю ініціативою може вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в усякій стадії справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

В справах про стягнення аліментів, заробітної плати і відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника, суддя, приймаючи такі справи до свого провадження, з власної ініціативи вирішує питання про забезпечення позову. (Стаття 149 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 2994-10 від 11.01.82)

Частина 1 коментованої статті визначає підстави для забезпечення позову. Це обставини, які свідчать про можливе утруднення чи неможливість виконання рішення суду.

Забезпечення позову спрямовано, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.

Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії розвитку судочинства, починаючи з порушення провадження у справі й до постановляння рішення, а також і при перевірці судових рішень, ухвал, що не набрали законної сили.

Відповідно до ст. 149 ЦПК заходи забезпечення позову можуть бути вжиті у всякій справі, в тому числі і немайнового характеру.

Позивач має право поставити перед судом питання про забезпечення позову шляхом включення його до змісту позовної заяви або подання про це самостійної заяви. В заяві про забезпечення позову має бути зазначено, в чому полягає необхідність забезпечення позову, який саме спосіб забезпечення позову і чому його належить застосувати, а також інші відомості, потрібні для його виконання. Ініціаторами цієї процесуальної дії можуть бути також усі інші особи, які беруть участь у справі.

Враховуючи важливість для громадян справ про стягнення аліментів, заробітної плати і відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров'я, а також втратою годувальника, суддя, приймаючи такі справи до свого провадження, на підставі ч. 2 даної статті з власної ініціативи вирішує питання про забезпечення позову.

У постановах Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах не має роз'яснень щодо підстав забезпечення позову. Разом з тим, Пленум Верховного Суду України в постанові «Про судову діяльність в умовах загострення в Україні кримінальної ситуації» від 30.09.1994 р. № 9 звернув увагу судів на те, що з метою повного відшкодування майнових (матеріальних) збитків, завданих злочинами та іншими правопорушеннями, судам необхідно використовувати передбачене законом право забезпечення цивільного позову в кримінальному судочинстві шляхом накладення арешту на майно або грошові суми до розгляду справи по суті Бюл. законодавства і юрид. практики України,-- 1995,-- № 1,-- С. 10. При відданні обвинуваченого до суду необхідно з'ясувати, чи вжито заходів до забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної злочином, і чи заявлено цивільний позов. Якщо особа, що провадить дізнання, чи слідчий не вжили зазначених заходів, суддя або суд у розпорядчому засіданні приймають рішення про накладення арешту на майно обвинуваченого. Коли заходи по відшкодуванню й арешту майна обвинуваченого не можуть бути вжиті безпосередньо судом, то згідно зі ст. 247 КПК України суддя або суд У розпорядчому засіданні вправі зобов'язати відповідні органи вжити належних заходів до такого забезпечення (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1989 р. № 3 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» Бюл. законодавства і юридичної практики України.-- 1999.-- № 5.-- С. 77).

У цьому випадку накладання арешту на майно та грошові суми здійснюється з додержанням вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Уникнути утруднення при виконанні судового рішення можна не тільки шляхом повного але і часткового забезпечення позову. Важливо, щоб забезпечення позову було лише в межах необхідного для гарантування виконання рішення суду і було цим обмежено, бо інакше ми вже порушимо законні інтереси позивача. Потрібно, щоб забезпечення позову стосувалось лише того, що може бути приховане від виконання рішення суду, якщо воно вступить в законну силу, або щодо заборони тих дій які суттєво порушать права позивача ще до прийняття судового рішення. Тому суду Ст..150 ЦПК надано право повного або часткового забезпечення подову.

Залежно від обставин справи суд чи суддя може забезпечити позов повністю або частково.

Наприклад, у справах про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, суд може забезпечити позов накладенням арешту лише на частину майна (наприклад, автомобіль, гараж, комп'ютер і т.п.), відносно якого у суду є відомості, що відповідач може сховати, продати, знищити або знецінити конкретне майно.

В якому обсязі його слід провадити, вирішує суддя або суд в залежності від категорії, характеру конкретної справи, матеріального становища відповідача, вартості речі.

2.Процесуальний порядок судового забезпечення позову

2.1 Розгляд заяви про забезпечення позову

Згідно ст.151 ЦПК заява про забезпечення позову вирішується суддею чи судом, який розглядає справу, в той же день без повідомлення відповідача й інших осіб, які беруть участь у справі.

Стаття визначає порядок і строк розгляду заяви про забезпечення позову, з котрою звертаються особи, які беруть участь у справі.

У стадії підготовки справи до судового розгляду суддя повинен розв'язати питання про забезпечення позову в день подання заяви без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі. Якщо заява про забезпечення позову подана у судовому засіданні, суддя (суд) відповідно до ст. 171 ЦПК вирішує це питання негайно після того, як буде заслухана думка інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 232, 234 ЦПК заяви осіб, які беруть участь у справі, про забезпечення позову вирішуються мотивованими ухвалами, в яких, зокрема, повинні бути вказані: висновок суду про забезпечення позову (про відмову в забезпеченні), способи та порядок забезпечення позову, порядок і строк оскарження ухвали.

Дещо деталізовано цей порядок в проекті нового ЦПК. Так ч3-6 ст.156 проекту, яка аналогічна ст.151 діючого ЦПК передбачено: 3. Для відшкодування можливих витрат, пов'язаних із забезпеченням позову, суд може зажадати від заявника внесення на депозит суду необхідної суми.

4. Ухвала про забезпечення позову звертається до виконання негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

5. Подання скарги на ухвалу про забезпечення позову не зупиняє її виконання і не перешкоджає подальшому розглядові справи.

6. Подання скарги на ухвалу про скасування заходу, що його вжито до забезпечення позову, або про заміну одного виду забезпечення іншим зупиняє виконання цієї ухвали.

2.2 Способи забезпечення позову

Згідно Статті 152. ЦПК, позов забезпечується:

1) накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;

2) забороною провадити певні дії;

3) забороною іншим особам провадити платежі або передавати майно відповідачеві;

4) зупиненням продажу описаного майна, якщо подано позов про право власності на дане майно або про виключення його з опису;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого напису нотаріального органу, коли боржник оспорює цей напис у позовному порядку.

Забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, доходи колгоспників за працю в колгоспі, пенсію та стипендію, допомогу по соціальному страхуванню, виплачувану при тимчасовій непрацездатності, а також на допомогу, виплачувану касами взаємодопомоги колгоспів, крім позовів про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника, про відшкодування збитків, заподіяних розкраданням державного або громадського майна, не дозволяється.

Забезпечувати позови до державних підприємств, установ, організацій, колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій дозволяється тільки у формі заборони провадити певні дії. (Стаття 152 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 1461-10 від 23.01.81, № 2994-10 від 11.01.82).

Згідно із ч. 1 ст. 152 ЦПК можливо зробити висновок про те, що метою забезпечення позову майнового характеру є зберігання матеріального об'єкта до вирішення справи у суді.

Передбачивши можливі способи забезпечення позову, закон не встановлює конкретно, який спосіб і з яких справ застосовується. Суд може допустити декілька видів забезпечення позову з тим, щоб загальна сума забезпечення не перевищувала ціни позову.

Найбільш поширеним способом забезпечення позову є накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб. Відповідно до ст.55 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а у разі потреби -- в обмеженні права користування майном або його вилученні у боржника та передачі на зберігання іншим особам. Види, обсяг і строк обмеження встановлюється державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Оскільки метою арешту майна при забезпеченні позову є зберігання цього майна до вирішення справи, то не може бути накладено арешт на речі, продукти, що швидко псуються.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту (ст. 59 Закону «Про виконавче провадження»). У цьому випадку суд вправі застосувати такій спосіб забезпечення позову, як зупинення продажу описаного майна.

Звернення до суду з позовом про оспорювання виконавчого напису нотаріуса зупиняє стягнення грошових сум або витребування від боржника майна на підставі виконавчого напису, що також є способом забезпечення позову. Слід зазначити, що нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. (ч. 1 ст. 87 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1991 р.).

До способів забезпечення позову закон відносить і заборону провадити певні дії. Пункт 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК не розкриває їх змісту. Характер таких дій визначається предметом пред'явленого позову. Метою заборони є зберігання існуючого становища до вирішення спору сторін. Так, в ухвалі про забезпечення позову може бути вказано на заборону відповідачеві перебудовувати будинок, ставити спектакль, публікувати матеріали до вирішення справи тощо.

Забезпечення позову може також бути в забороні іншим особам провадити платежі або передавати майно відповідачеві.

До заходів забезпечення позову належить й тимчасове стягнення аліментів до вирішення справи по суті. У п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.1990 р. № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції» визначено, що у справах про стягнення аліментів на підставі статей 32, 80, 81 КпШС України позов може бути забезпечений відповідно до ст. 220 ЦПК шляхом стягнення (за ухвалою судді) з відповідача певної суми в рахунок аліментів до постановляння рішення (Бюл. законодавства і юрид. практики.-- 1999.-- № 5.- С. 94)..

Застосування деяких способів забезпечення позову обмежується законом. Так, відповідно до ч. 2 ст. 152 ЦПК не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по соціальному страхуванню, виплачувану при тимчасовій непрацездатності, вагітності, пологах, догляду за дитиною, на допомогу, виплачувану касами взаємодопомоги, на допомогу по безробіттю, крім позовів про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника, про відшкодування збитків, заподіяних розкраданням, вчиненим відповідачем.

Частина 3 даної статті передбачає, що забезпечувати позови до державних підприємств, установ, організацій, колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій дозволяється тільки у формі заборони провадити певні дії. Уявляється, що ця норма суперечить конституційному положенню про те, що усі суб'єкти права власності рівні перед законом (ст. 13 Конституції України), а також Законам України «Про виконавче провадження», «Про підприємства» та ін., і є певним рудиментом радянського законодавства. Тому з проекту нового ЦПК ця норма виключена.

Суд або суддя може за заявою однієї з сторін і зважаючи на пояснення другої сторони допустити заміну одного способу забезпечення позову іншим, а також допустити кілька забезпечень з тим, щоб загальна їх сума не перевищувала позовної (ст154ЦПК).

При забезпеченні позову, що має грошову оцінку, відповідач може з дозволу суду або судді замість допущеного забезпечення внести в депозит позовну суму.

Цивільне процесуальне законодавство при забезпеченні позову в однаковій мірі захищає інтереси як позивача, так і відповідача. Зокрема, якщо первісне обраний спосіб забезпечення позову значно обмежує права відповідача і порушує його інтереси, він може бути замінений іншим способом забезпечення. Така заміна здійснюється також в інтересах позивача, наприклад, коли майно, на яке був накладений арешт, втратило цінність і не може в достатній мірі гарантувати виконання рішення.

Заміна одного способу забезпечення позову іншим допускається як за заявою позивача, відповідача, так і за ініціативою суду або судді.

Питання про заміну способу забезпечення позову може бути вирішеним як при підготовці справи, так і в судовому розгляді. Перед постановлянням ухвали з цього приводу заслуховуються пояснення сторін.

Суддя вправі також за заявою однієї із сторін і з урахуванням пояснень другої сторони допустити кілька забезпечень з тим, щоб загальна їх сума не перевищувала позовної.

2.3 Виконання ухвали про забезпечення позову. Скасування забезпечення позову. Відповідальність за порушення заходів по забезпеченню позову

Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень (ст.156ЦПК).

Після постановляння цієї ухвали суддя повинен відразу видати заявнику (як правило, позивачу) виконавчий лист або направити його державному виконавцю. Такий обов'язок суду прямо не передбачений статтею156, але випливає із змісту ст.ст. 151, 156 ЦПК.

Стаття 156 ЦПК має відсильний характер. Порядок виконання рішень суду, у тому числі ухвали про забезпечення позову, передбачений такими нормативними актами: Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р., Порядком накладення арешту на цінні папери, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.1999 р.; Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 р., а також Порядком здійснення державною виконавчою службою України виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) стосовно підприємств, установ, організацій, діяльність яких пов'язана з державною таємницею, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 23.03.2000 р. (Оф. Вісн.2000. № 20 с.844).

Стаття 157. ЦПК визначає порядок оскарження ухвал про забезпечення позову.

На ухвалу з питань забезпечення позову може бути подано скаргу, внесено окреме подання.

Строк на подачу скарги, внесення окремого подання на ухвалу про забезпечення позову, постановлену у відсутності скаржника, починається з наступного дня після того, як йому оголосили ухвалу.

Подача скарги, внесення окремого подання не зупиняє виконання ухвали про забезпечення позову, а також не перешкоджає дальшому розгляду справи. Подача скарги, внесення окремого подання на ухвалу про скасування заходу, що його вжито для забезпечення позову, або про заміну одного виду забезпечення позову іншим зупиняє виконання цієї ухвали.

Ухвала суду з питань забезпечення позову може бути скасована як самим судом, що виніс ухвалу (ст. 155 ЦПК), так і судом касаційної інстанції. Із змісту ст. 157 ЦПК випливає, що оскарженню підлягають ухвали: про задоволення заяв про забезпечення позову; про відмову в задоволенні таких заяв; про скасування забезпечення позову; про заміну одного способу забезпечення позову іншим. (п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про підготовку цивільних справ до судового розгляду» від 05.03.1977р). Бюл. законодавства і юрид. практики.-- 1999.-- № 5.-- С. 29).

Оскаржити у касаційному порядку ці ухвали суду мають право сторони та інші особи, які беруть участь у справі. Прокурор вправі внести окреме подання на вказані ухвали суду у справах чи з питань, розглянутих за його участю.

Якщо ухвала з питань забезпечення позову була постановлена в присутності скаржника, то десятиденний строк на оскарження починається з наступного дня після оголошення ухвали. Коли ця ухвала постановлена за відсутності скаржника, то в цілях гарантування захисту його прав строк на подачу скарг, внесення окремого подання починається з наступного дня після того, як скаржнику оголосили ухвалу. .

Частина 3 ст. 157 ЦПК встановлює наслідки оскарження двох видів ухвал про забезпечення позову: про прийняття заходів по забезпеченню позову й про скасування забезпечення позову або про заміну одного способу забезпечення позову іншим.

Подача скарги, внесення окремого подання на ухвалу про забезпечення позову не перешкоджає подальшому розгляду справи, а також не зупиняє виконання ухвали про забезпечення позову, оскільки ця ухвала постановляється саме для того, щоб виключити можливість розпорядження майном. Оскарження ухвал про скасування забезпечення позову або про заміну одного способу забезпечення позову іншим, навпаки, зупиняє їх виконання. Такі ухвали виконуються лише по закінченні строку на подачу скарги (внесення окремого подання) або після відхилення їх судом касаційної інстанції. Вказане правило встановлене для того, щоб позбавити відповідача можливості протидіяти застосуванню заборонних заходів шляхом подачі скарги.

Стаття 155 ЦПК визначає умови, за яких ухвала про забезпечення позову може бути скасована.

Ухвала про забезпечення позову може бути скасована судом, який розглядає справу.

Питання про скасування забезпечення позову вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб не перешкоджає розглядові питання про скасування забезпечення позову.

Якщо в позові буде відмовлено, вжиті заходи по забезпеченню позову зберігаються до набрання рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з постановлянням рішення або після цього постановити ухвалу про скасування забезпечення позову.

Забезпечення позову може бути скасовано судом, який розглядає справу, якщо змінились умови, що існували на момент постановлення ухвали про забезпечення позову. Скасування забезпечення позову здійснюється судом на прохання відповідача або інших осіб, що беруть участь у справі, чи з власної ініціативи.

Питання про скасування забезпечення позову на відміну від забезпечення позову може бути вирішене тільки в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб, оповіщених у встановленому порядку про час і місце судового засідання, не перешкоджає розгляду питання про скасування забезпечення позову.

Вжиті заходи по забезпеченню позову скасовуються тоді, коли рішення суду про відмову в позові набрало законної сили. Проте суд може одночасно з постановлянням рішення або після цього постановити ухвалу про скасування забезпечення позову, в цьому разі заходи по забезпеченню позову вважаються скасованими до набрання рішенням законної сили.

Хоча згідно з буквальним тлумаченням ч. З ст. 155 ЦПК заходи по забезпеченню позову зберігаються до набрання рішенням законної сили лише при відмові в позові, аналогічні наслідки спричиняє й задоволення вимог позивача. Тут забезпечення позову автоматично переходить до забезпечення виконання рішення. Якщо суд у даній справі постановляє не рішення, а ухвалу про закриття провадження або про залишення заяви без розгляду, то заходи по забезпеченню позову, як правило, зберігаються до набрання ухвалою законної сили. Проте суд може постановити ухвалу про скасування забезпечення позову одночасно з постановлянням ухвали про закриття провадження в справі (залишенні заяви без розгляду або після її постановляння).

Важливою є стаття 153 ЦПК, яка визначає відповідальність за порушення заходів по забезпеченню позову.

Особи, винні в порушенні заборони провадити певні дії, а також провадити платежі або передавати майно відповідачеві за ухвалою суду можуть бути оштрафовані в розмірі до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Крім того, позивач вправі стягнути з цих осіб збитки, завдані невиконанням ухвали про забезпечення позову.

(Стаття 153 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 8627-10 від 20.03.85; Законом № 27/96-ВР від 02.02.96)

Заходи по забезпеченню позову є обов'язковими не тільки для відповідача, але і для інших осіб, які не беруть участі у справі. Встановлено такі заходи відповідальності: а) штраф в розмірі до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян -- за порушення заборони провадити певні дії (п. 2 ст. 152 ЦПК), а також провадити платежі або передавати майно відповідачеві (п. З ст. 152 ЦПК); б) відшкодування майнових збитків -- позивач вправі стягнути з винних осіб збитки, завдані невиконанням ухвали про забезпечення позову.

Згідно з законом України «Про виконавче провадження» порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом (ч. 2 ст. 55). Зокрема, у випадку утаювання або розтрати майна, на яке накладено арешт або яке описано, особи, яким це майно ввірено, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності на підставі ч. 2 ст. 182 КК України. Однак це не позбавляє позивача права стягнути з них збитки, завдані невиконанням ухвали про забезпечення позову.

2.4 Права відповідача у зв'язку з забезпеченням позову

За допомогою забезпечення позову закон охороняє як інтереси позивача, так і інтереси відповідача. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд приймає до уваги не тільки ті несприятливі наслідки, які можуть наступити для позивача у випадку незабезпечення позову, але й наслідки, які можуть наступити для відповідача при забезпеченні позову, оскільки обмеження його прав по розпорядженню майном або вчиненню певної дії може завдати йому шкоди. Тому суд, допускаючи забезпечення позову, в необхідних випадах може вимагати від позивача забезпечення можливих для відповідача збитків, наприклад, внесення на депозитний рахунок суду визначену суму грошей.

Ці питання врегульовані ст.158ЦПК. “Суд або суддя, допускаючи забезпечення позову, може вимагати від позивача забезпечення можливих для відповідача збитків.

Відповідач, в разі відмови в позові, після набрання рішенням законної сили може стягнути з позивача збитки, завдані йому забезпеченням позову”.

Якщо позивач відмовиться від забезпечення можливих для відповідача збитків, суд або суддя вправі відмовити йому в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відшкодування завданих відповідачеві збитків може здійснюватися шляхом пред'явлення ним позову до позивача, якщо по справі постановлене рішення, яким позивачеві повністю чи частково відмовлено в позові. Провадити стягнення на користь відповідача суд вправі за умови, що заходи по забезпеченню позову були вжиті за клопотанням позивача, а не за ініціативою суду або заявою прокурора чи органів державного управління та місцевого самоврядування. У випадку часткового задоволення позову відповідач може стягнути з позивача збитки, завдані йому забезпеченням тої частини позову, в якій позивачеві було відмовлено.

забезпечення позов судовий

Висновки

Як ми бачимо інститут позову і інститут забезпечення позову мають визначальне значення в Цивільному праві. Бо саме через позов, переважно реалізується механізм захисту прав в цивільному судочинстві, а інститут забезпечення позову є одним з інститутів, який, по суті забезпечує невідворотність реалізації інституту позову, якби охороняє його. Можна тільки уявити наскільки ускладнилось би виконання судових рішень за цивільними позовами. В багатьох випадках виконання таких рішень унеможливлювалося б недобросовісними діями відповідачів.

Нині діє, ще по суті радянський цивільно-процесуальний кодекс. Але життя в нашій країні, за роки незалежності, досить суттєво змінилось, правові інститути зазнають поступових змін, потребує змін і інститут забезпечення позову. Так суттєвим недоліком сьогодні є те, що обмежений захист позову фізичних осіб до юридичних, що обмежується лише забороною проводити певні дії. Це, в свою чергу, робить менш ймовірним виконання позитивного рішення суду за їх вимогами до юридичних осіб. Так, скажімо у випадку позову по заборгованості з виплати заробітної плати, власники підприємства боржника, особливо, якщо вони передбачають банкрутство підприємства, можуть реалізувати матеріальні активи підприємства, гроші перевести у вигляді оплати чи передоплати іншими підприємствам і унеможливити задоволення позову.

З іншої сторони, про що сьогодні багато говорять, позови іноді стають методом певної конкурентної боротьби. І при неналежному попередньому виясненні судом обставин справи, а тим більше при можливій заангажованості суду, рішення по забезпеченні позову може паралізувати роботу підприємства. Це більш стосується господарського права, але сьогодні є багато підприємців і фізичних осіб.

Наше цивільне і цивільно процесуальне право, які створювались, перш за все для захисту майнових прав фізичних осіб, традиційно побудовані для захисту вже порушених прав. Але в наш час, коли все більшого значення набуває право інтелектуальної власності, все більшого значення набуває захист цих прав.

І , якщо майнові права потребують захисту, переважно вже після порушення цих прав, то інтелектуальна власність потребує суттєвого захисту, ще до порушення. Так як після порушення поновити ці права досить складно, а то і не можливо.

Так після оприлюднення патентних даних про винахід, які є комерційною таємницею, вартість цього винаходу суттєво падає. Так як при внесенні певних змін, цей винахід можна патентувати, як новий і важко довести інше, тим паче якщо доведеться судитись з багатьма. Тому, якщо патентоволоділець, має підстави стверджувати, що хтось збирається оприлюднити данні винаходу, він повинен мати право на забезпечення майбутнього позову у випадку якщо є реальна загроза неправомірних дій зі сторони редакції.

Якщо існуватиме загроза прийняття таких рішень, то це зменшить ймовірність таких протиправних дій.

Хоча вимушений визнати, що це може посилити судове зловживання. Тому такі норми потрібно буде вводити, коли ситуація в країні покращиться, а також значно покращиться якісний склад суддівського корпусу.

А взагалі, як на мою думку, головна проблема це все такі добросовісність суддів. Тому, що це питання віддане на їхнє вирішення, можлива велика доля суб'єктивності, а при недобросовісності суддів чи навіть зловживаннях з їх сторони, можливі суттєві порушення прав, як позивача так і відповідача.

Тому покращення застосування забезпечення позову лежить не тільки в площині реформування норм права (які в нас і так порівняно не погані), а в першу чергу із змінами в суспільстві і судовій системі.

Література

Цивільно процесуальний Кодекс України.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 21.12.1990 р. № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції» //(Бюл. законодавства і юрид. практики.-- 1999.-- № 5.- С. 94).

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову діяльність в умовах загострення в Україні кримінальної ситуації» від 30.09.1994 р. № 9 // Бюл. законодавства і юрид. практики України,-- 1995, №1.с.10.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1989 р. № 3 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна.// Бюл. законодавства і юридичної практики України.-- 1999.-- № 5.-- С. 77).

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про підготовку цивільних справ до судового розгляду» від 05.03.1977р.// Бюл. законодавства і юрид. практики.-- 1999.-- № 5.-- С. 29.

Проект цивільного процесуального Кодексу. Зареєстровано в Верховній Раді 10.01.2002р за № 8436.

Большой юридический словарь. М., 1997. - с.258.

Кройтор В. А. Защита прав и интересов в суде. Х., 1999.-413с.

Основы римского гражданского права. Подопригора А. А. К., «Вентури» - 1994. - С.287.

Юридична енциклопедія. Т2. К., “Українська енциклопедія”. 1999р. - С.765.

Цивільно процесуальний Кодекс. Науково практичний коментар. За редакцією Комарова В. В. Харків. 2001-С.815.

Штефан М. Й. Цивільний процес. К., 1997.-607с.

Размещено на Allbest.ru

...