Екологічне законодавство

Размещено на http://www.allbest.ru/

Самостійна робота №1

Тема: Правове регулювання охорони курортних, лікувально-оздоровчих і рекреаційних зон

Правова охорона рекреаційних, курортних і лікувально-оздоровчих зон -- це система організаційних, правових, економічних та інших заходів, спрямованих на їх раціональне використання, охорону від несприятливого впливу, відтворення і підвищення оздоровчої, рекреаційної цінності.

Основними правовими формами охорони рекреаційних, курортних і лікувально-оздоровчих зон є:

-- організація округів санітарної охорони курортних і лікувально-оздоровчих зон;

-- встановлення компетентними органами правил та норм по охороні і відтворенню природних об'єктів рекреаційних, курортних, лікувально-оздоровчих зон;

-- визначення заборон та обмежень у здійсненні господарської та іншої діяльності на територіях рекреаційних, курортних і лікувально-оздоровчих зон;

-- закріплення прав та обов'язків по раціональному використанню природних об'єктів рекреаційних, курортних і лікувально-оздоровчих зон;

-- запобігання забрудненню, засміченню, виснаженню природних об'єктів рекреаційних, курортних і лікувально-оздоровчих зон;

-- проведення обліку, контролю, спостереження за якістю природних об'єктів курортних і лікувально-оздоровчих зон, додержанням вимог їх правового режиму;

-- розробка нормативів рекреаційного навантаження на одиниці

площі;

-- закріплення прав та обов'язків по раціональному використанню природних об'єктів рекреаційних зон;

-- виділення особливо захищених ділянок лісового фонду навколо рекреаційних територій;

-- відновлення порушених прав громадян і застосування встановлених заходів відповідальності до порушників;

-- економічне стимулювання раціонального використання та охорони рекреаційних, курортних і лікувально-оздоровчих зон;

-- проведення інших заходів та встановлення інших вимог по охороні рекреаційних зон.

Природоохоронний режим курортних і лікувально-оздоровчих, зон визначається Кабінетом Міністрів України та Радою м» Автономної Республіки Крим згідно з законодавством Ук Місцеві ради, на території яких створюються такі зони, що мають видавати особливі накази, спрямовані на недопущення шк. може бути завдана природним об'єктам таких зон, проведені будівельних робіт поблизу їх чи на них, роботою автотранспорту та іншим впливом.

Порушення порядку використання і охорони рекреаційних,курортних, лікувально-оздоровчих зон може спричинити шкоди, що є підставою для-застосування майнової відповідальності.

Самостійна робота №2

Тема: Право землекористування

Право землекористування становить систему правових норм, закріплених у земельному законодавстві, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з одержанням корисних властивостей земельних ресурсів.

Водночас право землекористування можна розглядати як правовідносини, що включають сукупність наданих прав і покладених обов'язків, пов'язаних із здійсненням землекористування. У цьому зв'язку право землекористування має комплексний характер, що систематизує законодавчі вимоги і поєднує їх у земельно-правовий інститут, а також охоплює правомочності суб'єктів - користувачів земельних ділянок та регламентує їх права і обов'язки, що реалізуються у конкретних правовідносинах.

Основними принципами права землекористування є:

· його похідність від права власності на землю;

· використання земельних ділянок за основним цільовим призначенням; раціональне використання й ефективна охорона земельних ресурсів;

· поєднання особливостей використання землі як основного засобу виробництва, просторово-територіального базису і природного ресурсу;

· пріоритетність екологічної безпеки при використанні земельних ресурсів;

· гарантованість прав на земельні ділянки і прав землекористувачів.

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка знаходиться в державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Права і обов'язки землекористувачів - Юридичний зміст поняття "користування земельними ділянками" становлять права і обов'язки землекористувачів. У загальному або конкретному вигляді вони включаються у зміст до норм інституту права землекористування, охоплюються конкретними правомочностями землекористувачів і реалізуються у правових відносинах, що деталізують та доповнюють ці права і обов'язки. Тому їх часто називають суб'єктивними правами і юридичними обов'язками землекористувачів.



Самостійна робота №3

Тема: Правове використання рослинного світу

Важливим законодавчим актом у регулювання використання рослинного світу є Закон України від 9 квітня 1999 р. "Про рослинний світ". Згідно зі ст. З зазначеного Закону рослинний світ становить собою сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території, тобто вони мають бути частиною екосистеми, а не вилучені з природного середовища. Об'єктами рослинного світу Закон визнає дикорослі та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби на всіх стадіях розвитку та утворені ними природні угруповання.

Стаття 4 Закону "Про рослинний світ" визначає правовий режим рослинних ресурсів загальнодержавного і місцевого значення. До природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення належать об'єкти рослинного світу в межах природних комплексів загальнодержавного значення, а також занесені до Червоної чи Зеленої книг. Інші рослинні ресурси належать до рослинних ресурсів місцевого значення.

Статті 9 і 10 Закону "Про рослинний світ" визначають фактичні ознаки розмежування загального і спеціального використання рослин. Такою ознакою є збирання рослинних ресурсів для підприємницької діяльності. Суб'єкти аграрного права можуть у порядку загального використання об'єктів рослинного світу збирати лікарську й технічну сировину, квіти, ягоди, плоди, гриби та інші харчові продукти, застосовувати об'єкти рослинного світу для потреб бджільництва. Вони мають право навіть продавати зібрані в порядку загального використання рослини, за винятком лікарської і технічної сировини. Забороняється в порядку загального використання збирати наркотиковмісні рослини та їх частини. Місцеві ради чи органи Мінприроди можуть обмежувати використання рослинних ресурсів у разі виснаження природних ресурсів, різкого зменшення популяційної і ценотичної різноманітності.

Спеціальне використання рослинного світу суб'єкти аграрного права здійснюють у підприємницькій діяльності шляхом збирання лікарських рослин, заготівлі деревини під час рубок головного користування, заготівлі живиці, кори, лубу, деревної зелені, деревних соків, квітів, ягід, інших плодів, лісової підстилки, очерету, сіна, випасання худоби. Воно потребує дозволу, який видасться згідно з Положенням про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459.

Самостійна робота №4

Тема: Право лісокористування та його охорона

Право лісокористування є важливим інститутом лісового права, нормами якого регулюються умови і порядок багатоцільового раціонального використання, відтворення і охорони лісів, ведення лісового господарства, права і обов'язки лісокористувачів.

Інститут права лісокористування є похідним від права власності на ліси і тому містить: а) право користування лісом як повноваження власника лісу, або право, надане власником відповідно до законодавства спеціалізованим підприємствам, установам, організаціям та громадянам; б) право використання лісових ресурсів, надане фізичним і юридичним особам в установленому законодавством порядку.

Суб'єктами права лісокористування можуть бути державні, комунальні, колективні, громадські, приватні підприємства, установи, організації, в тому числі релігійні, громадяни України та їх об'єднання, іноземні юридичні особи та громадяни.

У лісах здійснюються такі види користувань:

- за підставами виникнення права використання лісових ресурсів: загальне та спеціальне використання лісових ресурсів;

- за правовою формою реалізації: первинне використання лісів;

- за цільовим призначенням лісу: використання лісів для потреб лісового господарства; використання лісів для потреб мисливського господарства; використання лісів у науково-дослідних, санітарно-гігієнічних, рекреаційних, оздоровчих, спортивних та інших цілях;

- за строками використання: постійне та тимчасове.

Право загального використання лісових ресурсів здійснюють громадяни в лісах державної та комунальної власності, а також за згодою власника в лісах приватної власності, які мають право вільно перебувати в лісах, безоплатно, без видачі спеціального дозволу збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби тощо, крім випадків, передбачених законодавчими актами.

Максимальні норми безоплатного збору дикорослих трав'яних рослин, квітів, ягід, горіхів, грибів тощо встановлюються органами виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальних органів Держкомлісгоспу України, погоджених з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальних органів Мінприроди України.

При здійсненні права загального використання лісових ресурсів громадяни зобов'язані виконувати вимоги пожежної безпеки у лісах, користуватися зазначеними лісовими ресурсами способами і в обсягах, що не завдають шкоди відтворенню цих ресурсів, не погіршують санітарного стану лісів.

Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється в межах лісових ділянок, виділених для цієї мети без надання земельних ділянок.

Види спеціального права лісокористування за цільовим призначенням можна поділити на:

- використання деревних ресурсів лісу - заготівля деревини,
заготівля другорядних лісових матеріалів (пнів, луба, кори та ін.);

- побічні лісові користування - заготівля сіна, випасання худоби, розміщення пасік, заготівля дикорослих плодів, горіхів, ягід, лікарських рослин, збирання лісової підстилки, заготівля очерету;

- використання лісів для відтворення ресурсів тваринного походження - користування лісом для потреб мисливського господарства;

- використання корисних властивостей лісів - користування лісом для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних, освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Особливим видом права лісокористування є ведення лісового господарства.

За правовою формою реалізації правом лісокористування може бути наділене лише первинне лісокористування. Право спеціального лісокористування має строковий характер (як правило, один рік), після його закінчення необхідне повторне оформлення.

Усі види лісових користувань (крім загальних) мають договірну форму: здійснення лісових користувань допускається лише за наявності спеціального дозволу - лісорубного квитка, ордера, лісового квитка.Такі дозволи видаються: органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами Держкомлісгоспу України - на заготівлю деревини в порядку рубок головного користування; власниками лісів або постійними лісокористувачами - на всі інші види спеціального використання лісових ресурсів.

Правова охорона і захист лісів. Правова охорона лісів спрямована на їх ефективне використання, відтворення, охорону та захист. З метою забезпечення охорони і захисту лісів у структурі спеціально уповноважених державних органів лісового господарства та постійних лісокористувачів створюються державна лісова охорона та лісова охорона інших постійних користувачів і власників лісів (ст. 89 ЛК України).



Самостійна робота №5

атмосферний водний лісокористування рекреаційний

Тема: Право використання тваринного світу

Дикі тварини стають об'єктами аграрного права через використання їх у сільськогосподарській діяльності, добування їх суб'єктами аграрного права і через знищення їх як шкідників сільського господарства. Важливими законодавчими актами щодо цього є закони України від 13 грудня 2001 р. "Про тваринний світ", від 22 лютого 2000 р. "Про мисливське господарство та полювання" та від 6 лютого 2000 р. "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них".

До спеціального використання об'єктів тваринного світу належать усі види використання (за винятком любительського і спортивного рибальства у водоймах загального користування), що здійснюються з їх вилученням (добуванням, збиранням) із природного середовища, зокрема знищення диких тварин. На спеціальне використання об'єктів тваринного світу потрібно отримати дозвіл і внести збір. Суб'єкти аграрного права можуть у порядку загального використання тваринного світу послуговуватися корисними властивостями життєдіяльності тварин (природних санітарів середовища, запилювачів рослин тощо), ловити рибу у водоймах загального користування, тобто в усіх водоймах, що перебувають у державній власності І не закріплені на праві спеціального використання іншим особам, здійснювати Інші види використання об'єктів тваринного світу без вилучення їх з природної волі чи знищення. Для охорони тварин і підтримування екологічної рівноваги право спеціального використання об'єктів тваринного світу може бути обмежене чи заборонене на певних територіях та в певні строки органами Мінприроди.

Спеціальне використання тваринного світу на праві власності передбачає можливість перебування об'єктів тваринного світу в державній, комунальній та приватній власності. За ст. 7 Закону України "Про тваринний світ" можливе перебування об'єктів тваринного світу в приватній власності суб'єктів аграрного права. Але право власності має бути підтверджене відповідними документами. Ця вимога не стосується риби, виловленої за правом загального використання об'єктів тваринного світу. Право приватної власності на об'єкти тваринного світу може бути обмежене в інтересах охорони цих тварин органами Мінприроди. У разі жорстокого поводження з тваринами право приватної власності на них може бути припинене.

Законодавство знає кілька правових режимів видачі дозволів на спеціальне використання тваринного світу. Такі дозволи видаються на підставі затверджених Мінприроди лімітів на спеціальне використання об'єктів тваринного світу. Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів та Положення про встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459. Видача дозволів на спеціальне використання рибних ресурсів здійснюється органами

Державного департаменту рибного господарства Мінагрополітики України згідно з правилами рибальства1. Дозволи на добування ведмедя, кабана, лані, оленя, лося та деяких інших тварин видають органи Держкомлісгоспу, а на вовка, лисиці, бродячих собак і котів, граків, сорок та деяких інших тварин -- органи Мінприроди. Полювати на пернату дичину, кроля, зайця, вовка та лисиці, бродячих собак і котів, сорок, граків можна також за дозволами, які видають користувачі мисливських угідь. Процедура видачі дозволів на спеціальне використання об'єктів тваринного світу регулюється також Правилами видачі дозволів па спеціальне використання диких тварин та інших об'єктів тваринного світу, віднесених до природних ресурсів загальнодержавного значення, затвердженими наказом Мінскобезпеки від 26 травня 1999 р. № 115. Інколи процедура вимагає погодження видачі дозволу з органами ветеринарної медицини, МОЗ, Держкомлісгоспу. Дозволи на спеціальне використання тварин, занесених до Червоної книги, видаються Мінприроди згідно з Інструкцією про порядок видачі дозволів на добування (збирання) видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, затвердженою наказом Мінприроди від 1 лютого 1993 р. № 3.

Справляння збору за спеціальне використання об'єктів тваринного світу диференціюється за вилами тварин. Щодо спеціального використання рибних ресурсів збір справляється згідно з Порядком справляння плати за спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 449. Збір за спеціальне використання інших тварин справляється згідно з Тимчасовим порядком справляння плати за спеціальне використання диких тварин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 1996р. № 123.

Самостійна робота № 6

Тема: Проблеми фінансування цільових екологічних програм в Україні

Екологічні цільові програми (ЕЦП) є інтегративним, найбільш дієвим та таким що відповідає принципу державного регулювання екологічної політики інструментом, вдале застосування якого дозволяє найбільш ефективно вирішувати складний комплекс проблем, пов'язаних з напруженим станом навколишнього середовища України.

Згідно з переліком державних цільових програм, які виконувалися в межах бюджетних програм у 2010 в Україні налічувалося 18 програм екологічного спрямування, крім того, заходи спрямовані на вирішення питань екологічної політики передбачаються іншими програмами.

Останніми роками спостерігаються позитивні тенденції щодо удосконалення механізму управління ЕЦП:

- збільшується частка фінансування, так у 2009 році «Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води» (Постанова Верховної Ради України від 27.02.1997 р., №123/97-ВР) була профінансована на 96,4 %; Комплексна програма захисту сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь від шкідливої дії вод на період до 2010 року та прогноз до 2020 року (Постанова Кабінету Міністрів України від 3.07.2006р. №901) - на 96,2 %;

- спостерігаються намагання систематизації та об'єднання програм для більш комплексного вирішення завдань охорони та відтворення довкілля, так ще в 2002 році в "Загальнодержавну програму розвитку водного господарства (затверджену Законом України від 17.01.2002 №2988-ІІ) складовими частинами ввійшли 5 програм відповідного спрямування, що діяли на той час. Питання оптимізації державних цільових програм та оперативного керування ними розглядаються в Розпорядженні Кабінету Міністрів України від 23 березня 2011 р. № 223-р та Постанові Верховної Ради України "Про Основні напрями бюджетної політики на 2012 рік" від 13.05.2011 р., № 3358-ІV;

- враховується попередній досвід реалізації: прорахунки впровадження «Програми комплексного протипаводкового захисту в басейні р. Тиси у Закарпатській області на 2002-2006 роки та прогноз до 2015 року» (затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2001 №1388) були враховані при розробці «Державна цільова програма комплексного протипаводкового захисту в басейнах річок Дністра, Пруту та Сірету» (затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2008 № 1151).

Проте, аналіз виконання екологічних цільових програм в Україні свідчить про наявність суттєвих прорахунків при застосуванні їх як інструменту екологічної політики.

Для підвищення ефективності функціонування системи державних цільових програм необхідно:

- удосконалити регламентацію механізмів і процедур інституту державних цільових програм.

- вирішити питання щодо кодифікації державних цільових програм у межах Бюджетної класифікації для налагодження оперативного моніторингу фінансування державних цільових програм з боку Мінфіну та Держказначейства і забезпечення відкритості і прозорості процедур виділення та спрямування бюджетних коштів на фінансування заходів державних цільових програм;

- оптимізувати структуру державних цільових програм за рахунок виключення з їх переліку тих, які не відповідають першочерговим пріоритетам розвитку, що дозволить сконцентрувати кошти на вирішенні пріоритетних задач та привести у відповідність потребу у фінансуванні програм з реальними можливостями бюджету і забезпечити повне фінансування програм у визначені терміни;

- запровадити науково-обгрунтовану методологію оцінки ефективності державних цільових програм для забезпечення методичної та організаційної єдності у процесі проведення щорічних перевірок ходу реалізації цільових програм. Ця методологія має поєднувати формалізовану процедуру розрахунку та експертних оцінок.

Самостійна робота №7

Тема: Право користування природно-заповідним фондом

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. За законодавством природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Фонд розглядається як складова частина світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною.

Території та об'єкти природно-заповідного фонду, найважливіші об'єкти екологічної мережі, яка являє собою єдину територіальну систему, що утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного та рослинного світу, генетичного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України підлягають особливій охороні.

Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення. При цьому заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загально-геологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні. Серед пам'яток природи розрізняються комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

За соціально-екологічним значенням заповідування поділяється на два види: природне та освітньо-виховне. Природне заповідування має такі організаційно-правові форми: природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, а освітньо-виховне -- ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Освітньо-виховне природне заповідування відрізняється від історико-культурного або архітектурного заповідування. Об'єктами охорони останнього є не природні, а меморіальні, історичні або архітектурні пам'ятки, пов'язані з іменами відомих діячів (наприклад, Канівський заповідник, де знаходиться могила Т. Г. Шевченка).

Основні завдання природних заповідників -- збереження природних комплексів та об'єктів на їх території, проведення наукових досліджень і спостережень за станом навколишнього природного середовища, розробка на їх основі природоохоронних рекомендацій, поширення екологічних знань, сприяння у підготовці наукових кадрів і фахівців у галузі охорони навколишнього природного середовища та заповідної справи.

Біосферні заповідники -- це природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексні біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовиша, його змін під дією антропогенних факторів.

Національні природні парки -- це природоохоронні, рекреаційні, культурно-освітніі, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення та ефективного використання природних комплексів і об"єктіи, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Регіональні ландшафтні парки -- це природоохоронні, рекреаційні установи місцевого чи регіонального значення, створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також для забезпечення умов для організованого відпочинку населення.

Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи окремих компонентів.

Пам'ятки природи -- окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані.

Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, для збереження їх у природному стані.

Ботанічні сади створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної і освітньої роботи. Ботанічні сади загальнодержавного значення є науково-дослідними природоохоронними установами. Ботанічним садам місцевого значення в установленому порядку може бути надано статус науково-дослідної установи.

Для збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання створюються дендрологічні парки. Дендрологічні Парки загальнодержавного значення -- науково-дослідні природоохоронні установи. Дендрологічним паркам місцевого значення може бути надано статус науково-дослідної установи.

Зоологічні парки створюються для організації освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення в неволі. Зоологічні парки загальнодержавного значення є природоохоронними культурно-освітніми установами.

Парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою їх охорони і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є природоохоронними рекреаційними установами. На їх території можуть проводитися наукові дослідження.

Рішення про створення та відведення земельних ділянок природним заповідникам, національним природним паркам, а також щодо інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.

Самостійна робота №8

Тема: Правова охорона атмосферного повітря

Під правовим регулюванням атмосфероповітряних охоронних заходів слід розуміти систему правових приписів, які регулюють відносини, що виникають у даній сфері, з метою збереження сприятливого стану атмосферного повітря, поліпшення й відтворення його стану, запобігання забрудненню та впливу на нього хімічних сполук, фізичних та біологічних чинників та зниження його рівня. Атмосфероповітряне законодавство України передбачає систему правових заходів: дозвільного, попереджувального (превентивного), контрольного, стимулюючого характеру (заохочення й відповідальність), поновлювального (відтворювального), заборонного характеру. Тут аналізуються власне охоронні правові заходи щодо атмосферного повітря.

До заходів дозвільного характеру належить отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, який видається спеціально уповноваженими органами. Крім цього, дозволи на експлуатацію (спеціальне використання атмосферного повітря) видаються у разі устаткування з визначеними рівнями впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря (ст. 13 Закону); діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери та атмосферних явищ у господарських цілях (ст. 16 Закону), тощо. Кожна юридична особа, яка здійснює викиди забруднюючих речовин, повинна отримати дозвіл на такий викид.

До заходів попереджувального (превентивного) характеру належить планування; стандартизація (ст. 4 Закону); нормування (ст. 5 Закону); проектування будівництва та реконструкції підприємств та інших об'єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря (ст. 23 Закону); встановлення санітарно-захисних зон (ст. 24 Закону); державна екологічна та санітарно-гігієнічна експертиза (ст. 25 Закону); державний облік (ст. 31 Закону); моніторинг (ст. 32 Закону) тощо. Ця група заходів містить найбільшу кількість правил, вимог та інших дій із забезпечення безпеки та сприятливого стану атмосферного повітря та довкілля у цілому.

Атмосфероповітряні охоронні заходи повинні проводитися під час видобування корисних копалин та проведення вибухових робіт (ст. 21 Закону). Забороняється розміщення у населених пунктах териконів та відвалів, які можуть бути джерелами забруднення атмосферного повітря або іншого шкідливого впливу на нього. Крім того, видобування корисних копалин та здійснення вибухових робіт повинні проводитися з дотриманням вимог щодо охорони атмосферного повітря способами, погодженими із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я, іншими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до закону. Так, у Кодексі про надра від 27 липня 1994 р. встановлено, що користувачі надр зобов'язані забезпечувати безпеку навколишнього природного середовища (ст. 24). Це стосується також і атмосферного повітря. Право користування надрами припиняється у випадку, якщо використання надр здійснюється з застосуванням методів та способів, які призводять до забруднення природного середовища або шкідливих наслідків для здоров'я населення (п. 4 ст. 26 Кодексу про надра).

До правових заходів щодо охорони атмосферного повітря належить регулювання здійснення запобіжних заходів від забруднення його виробничими, побутовими під іншими відходами (ст. 20 Закону). Встановлено, що складування, розміщення, зберігання або транспортування промислових та побутових відходів, які є джерелами забруднення атмосферного повітря забруднюючими речовинами та речовинами з неприємним запахом або іншого шкідливого впливу, допускається лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування територіях, з додержанням нормативів екологічної безпеки і подальшої утилізації або видалення. Не допускається спалювання зазначених відходів на території підприємств, установ, організацій і населених пунктів, за винятком випадків, коли це здійснюється з використанням спеціальних установок при додержанні вимог, встановлених законодавством про охорону атмосферного повітря. Власники або уповноважені ними органи підприємств, установ, організацій та громадяни -- суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані забезпечувати переробку, утилізацію та своєчасне вивезення відходів, які забруднюють атмосферне повітря, на підприємства, що використовують їх як сировину, або на спеціально відведені місця чи об'єкти. Більш розгорнуто ці питання регулюються Законом України від 5 березня 1998 року «Про відходи».

Охоронними є також заходи щодо відвернення, зниження і досягнення безпечних рівнів виробничих та інших шумів (ст. 21 Закону). Вони повинні забезпечуватися: створенням і впровадженням малошумних машин і механізмів; удосконаленням конструкцій транспортних та інших пересувних засобів і установок та умов їх експлуатації, а також утримання в належному стані залізничних і трамвайних колій, автомобільних шляхів, вуличного покриття та ін. Громадяни зобов'язані дотримуватися вимог, встановлених з метою зниження побутового шуму у квартирах, а також у дворах жилих будинків, на вулицях, у місцях відпочинку та інших громадських місцях.

До профілактичних заходів належать регулювання умов проектування, будівництва та реконструкції підприємств та інших об'єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря (ст. 23 Закону). Вони здійснюються з обов'язковим дотриманням норм екологічної безпеки, державних санітарних вимог і правил на запланованих для цього об'єктах, а також з урахуванням накопичення і трансформації забруднення в атмосфері, його транскордонного перенесення, особливостей кліматичних умов. Погодження проектів забудови, будівництва та реконструкції підприємств та інших об'єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря, здійснюється спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань містобудування та архітектури із врахуванням висновків природоохоронних, санітарних та інших органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених законом. Будівництво та введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств та інших об'єктів, які не відповідають встановленим законодавством вимогам про охорону атмосферного повітря, забороняється.

Для визначення безпеки для здоров'я людини та екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва нових і реконструкції діючих підприємств та інших об'єктів проводиться державна екологічна і санітарно-гігієнічна експертизи у порядку, визначеному законодавством (ст. 25 Закону).

З метою забезпечення оптимальних умов життєдіяльності людини в районах житлової забудови, масового відпочинку і оздоровлення населення при визначенні місць розміщення нових, реконструкції діючих підприємств та інших об'єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря, встановлюються санітарно-захисні зони (ст. 24 Закону).

До превентивних заходів належать дотримання вимог щодо охорони атмосферного повітря під час впровадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем (ст. 26 Закону).

Важливим засобом охорони атмосферного повітря є правове регулювання державного обліку усіх об'єктів, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров'я людей і на стан атмосферного повітря, видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, видів і ступенів впливу на його стан фізичних та біологічних факторів (ст. 31 Закону). Облік здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2001 року № 1655 «Про затвердження Порядку ведення державного обліку в галузі охорони атмосферного повітря». Державний облік включає: взяття на облік об'єктів, які справляють шкідливий вплив; ведення на об'єкті первинного обліку стаціонарних джерел, які справляють шкідливий вплив; складення державної статистичної звітності в галузі охорони атмосферного повітря за стаціонарними та пересувними джерелами; проведення інвентаризації викидів та обсягів забруднюючих речовин на зазначених об'єктах. Взяття на державний облік об'єктів здійснюється Мінприродою України за критеріями, встановленими цим Міністерством за погодженням з Держкомстатом.

Істотну роль у проведенні попереджувальних охоронних заходів відіграє моніторинг (ст. 32 Закону), який проводиться з метою отримання, збирання, оброблення, збереження та аналізу інформації про викиди забруднюючих речовин та рівень забруднення атмосферного повітря, оцінки та прогнозування його змін і ступеня небезпечності та розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень у галузі охорони атмосферного повітря. Він є складовою частиною державної системи моніторингу навколишнього природного середовища. Порядок організації та проведення моніторингу у галузі охорони атмосферного повітря встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Здійснення контрольних заходів у галузі охорони атмосферного повітря передбачено у розділі II Закону України «Про охорону атмосферного повітря» (статті 27-30). Ці заходи мають на меті забезпечення дотримання вимог законодавства про охорону атмосферного повітря місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, посадовими особами цих органів, а також підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

До заходів стимулюючого характеру належать організаційно-економічні заходи (ст. 22 Закону), які передбачають: а) збір за забруднення навколишнього природного середовища; б) відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону атмосферного повітря; в) надання підприємствам, установам, організаціям та громадянам -- суб'єктам підприємницької діяльності податкових, кредитних та інших пільг у разі впровадження ними маловідхідних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, застосування заходів щодо регулювання діяльності, що впливає на клімат, здійснення інших природоохоронних заходів з метою скорочення викидів забруднюючих речовин та зменшення рівнів впливу фізичних і біологічних факторів на атмосферне повітря; г) участь держави у фінансуванні екологічних заходів і будівництві об'єктів екологічного призначення.

Заходи поновлювального (відтворювального) напрямку пов'язані з обов'язками підприємств, установ, організацій та громадян -- суб'єктів підприємницької діяльності щодо охорони атмосферного повітря. Якщо ці суб'єкти здійснюють викиди забруднюючих речовин або впливи фізичних та біологічних факторів, що можуть призвести до виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру або до надзвичайних екологічних ситуацій, то вони зобов'язані заздалегідь розробити та погодити спеціальні заходи щодо охорони атмосферного повітря відповідно до закону.

До заборонних заходів належать обмеження, тимчасова заборона (зупинення) або припинення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і впливу фізичних та біологічних факторів на його стан (ст. 12 Закону).

Господарська чи інші види діяльності, пов'язані з порушенням умов і вимог до викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і рівнів впливу фізичних та біологічних факторів на його стан, передбачених дозволами, може бути обмежена, тимчасово заборонена (зупинена) або припинена відповідно до законодавства.

Особливого значення набуває регулювання діяльності, що впливає на погоду і клімат (ст. 16 Закону). Діяльність, спрямована на штучні зміни стану атмосфери та атмосферних явищ у господарських цілях, може провадитися підприємствами, установами, організаціями та громадянами -- суб'єктами підприємницької діяльності тільки за дозволами, виданими спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів або його територіальними органами, за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я або його територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Порядок погодження і видачі дозволів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Підприємства, установи, організації та громадяни -- суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані відповідно до міжнародних договорів скорочувати і в подальшому повністю припинити виробництво та використання хімічних речовин, що шкідливо впливають на озоновий шар, а також проводити роботу щодо зменшення викидів речовин, накопичення яких в атмосферному повітрі може призвести до негативних змін клімату. Україною ратифіковано Кіотський протокол до Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату.

У сучасних умовах важливого значення набуває охорона озонового шару, який є складовою частиною атмосферного повітря. Він утворюється з молекулярного кисню шляхом приєднання до нього атмосферного кисню. Озонова сфера розташована на висоті від 10 до 40 кілометрів від поверхні землі. Озоновий шар виконує дві основні екологічні функції: поглинає шкідливе для організмів сонячне ультрафіолетове випромінювання; перешкоджає проникненню до поверхні землі космічного холоду. Руйнування озонового шару можливе в результаті як людської діяльності, так і природних факторів. Головним фактором є забруднення атмосферного повітря хімічними речовинами у процесі виробничої діяльності, запуск космічних апаратів та ін. Ще один фактор -- падіння метеоритів, сильні повітряні бурі тощо. Правова основа охорони озонового шару тільки формується. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 року № 256 затверджена «Програма припинення виробництва та використання озоноруйнівних речовин на 2004 -- 2030 роки». Слід зазначити, що протягом останнього часу активно формується міжнародно-правова основа охорони озонового шару. Так, у 1985 році була прийнята Віденська конвенція про охорону озонового шару. Цю конвенцію доповнює Монреальський протокол щодо захисту від руйнування озонового шару (1987 р.). На основі Монреальського протоколу постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1995 р. утворена Міжвідомча координаційна комісія з питань організації виконання положень Монреальського протоколу і затверджено Положення про цю комісію.

Не виключається можливість здійснення й інших заходів екологічного, технологічного та іншого характеру, які забезпечують належну охорону атмосферного повітря. Важлиим принципом у цьому питанні є практичне виконання заходів, що плануються.

Самостійна робота № 9

Тема: Правова охорона водних об'єктів

Правова охорона вод від забруднення, засмічення та вичерпання. Усі води (водні об'єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдавати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.

Основні напрямки забезпечення охорони вод обумовлені наступними факторами. По-перше, на стан водних об'єктів безпосередньо впливає їх експлуатація, різні види водокористування. По-друге, необхідність охорони водних об'єктів виникає внаслідок господарської експлуатації інших об'єктів природи: земель, надр, лісів. Негативний вплив на стан вод здійснює вирубка лісів, насамперед в прибережних районах річок, озер, морів, водосховищ. Найбільш негативний вплив має видобування корисних копалин, особливо відкритим способом, при якому знижується рівень ґрунтових вод, великі об'єми стічних вод скидаються в водні об'єкти. В зв'язку з цим для вирішення проблеми охорони вод необхідно регламентувати процес водовикористання і експлуатації суміжних природних ресурсів шляхом встановлення різного роду обмежень.

Основні негативні наслідки антропогенного впливу на стан вод полягають в забрудненні, засміченні та вичерпанні водних об'єктів. Забруднення водних об'єктів полягає в скиданні або попаданні іншим способом в водні об'єкти, а також утворенні в них шкідливих речовин, які погіршують якість поверхневих та підземних вод, обмежують використання або негативно впливають на стан дна та берегів водних об'єктів. Засмічення водних об'єктів -- скидання або попадання іншим способом в водні об'єкти предметів, які погіршують та ускладнюють використання водних об'єктів. Вичерпання вод -- стійке скорочення запасів та погіршення якості поверхневих та підземних вод.

При використанні водних об'єктів водокористувачі зобов'язані здійснювати виробничо-технологічні, меліоративні, агротехнічні, гідротехнічні, санітарні та інші заходи, шо забезпечують охорону водних об'єктів. Використовуватись водні об'єкти повинні з мінімально можливими негативними для них наслідками.

Підтримання поверхневих та підземних вод в стані, шо відповідає екологічним вимогам, забезпечується встановленням та дотриманням нормативів гранично допустимих шкідливих впливів на водні об'єкти.

У галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів встановлюються такі нормативи:

- нормативи екологічної безпеки водокористування;

- екологічний норматив якості води водних об'єктів;

- нормативи гранично допустимого скидання забрудню ючих речовин;

- галузеві технологічні нормативи утворення речовин, шо скидаються у водні об'єкти;

5) технологічні нормативи використання води.

Законодавством України можуть бути встановлені й інші нормативи в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

Водоохоронні зони. Для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

Водоохоронна зона є природоохоронною територією регульованої господарської діяльності.

На території водоохоронних зон забороняється:

1) використання стійких та сильнодіючих пестицидів;

2) розміщення кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;

3) скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки.

В окремих випадках у водоохоронній зоні може бути дозволено добування піску і гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

Зовнішні межі водохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також про водоохоронний режим, який діє на цих територіях.

Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів і державними органами охорони навколишнього природного середовища.

Прибережні захисні смуги. З метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

· для малих річок, струмків і потічків, а також станкін плошею менше 3 гектарів -- 25 метрів;

· для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а та кож ставків плошею понад 3 гектари -- 50 метрів;

· для великих річок, водосховищ на них та озер -- 100 метрів.

· Якшо крутизна схилів становить понад три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів прибережна захисна смуга виділяється шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

· розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

· зберігання та застосування пестицидів і добрив;

· влаштування літніх таборів для худоби;

· будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач,гаражів та стоянок автомобілів;

· миття і обслуговування транспортних засобів та техні ки;

· влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомо гильників, полів фільтрації тощо.

Об'єкти, що є в прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізо-ваним водопостачанням і каналізацією. У прибережних захисних, смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється:

1) застосування стійких та сильнодіючих пестицидів; 2) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод;

3) влаштування вигрібів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом більше 1 кубічного метра на добу;

4) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів.

Смуги відведення. Для потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних споруд, а також водойм і гребель на річках встановлюються смуги відведення з особливим режимом користування.

Розміри смуг відведення га режим користування ними вста-ноаіюються за проектом, який розробляється і затверджується водокористувачами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються органам водного господарства та іншим організаціям для спеціальних потреб і можуть використовуватися ними для створення водоохоронних лісонасаджень, берегоукріплюючнх га протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ, виробничих приміщень.

...