Муніципальна реформа і правове забезпечення державного і муніципального управління

Размещено на http://www.allbest.ru

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Правове забезпечення державного управління»

на тему: «Муніципальна реформа і правове забезпечення

державного і муніципального управління»

Зміст

Вступ

1. Територіальна організація публічної влади за Конституцією України

2. Статут територіальної громади як елемент правового забезпечення адміністративної та муніципальної реформ 3. Муніципальна реформа: поняття, завдання, проблеми, необхідність

Висновки

Перелік використаної літератури

муніципальна реформа територіальна громада

Вступ

Актуальність теми дослідження визначається величезною роллю місцевого самоврядування в економічній та політико-правовому житті українського суспільства, у становленні інститутів демократичної держави. Місцеве самоврядування в сучасній Україні піднято на рівень однієї з основ конституційного ладу. Воно дає можливість перенести прийняття рішень з усіх питань місцевого життя в територіальні спільноти, стимулюючи тим самим активність громадян і забезпечуючи їх реальну причетність до таких рішень.

У роботі об'єктом дослідження виступають суспільні відносини з приводу місцевого самоврядування.

Предметом дослідження є практика становлення та розвитку українського місцевого самоврядування.

Мета роботи полягає в дослідженні концепцій і моделей місцевого самоврядування, а також у виявленні проблем закріплення і особливостей реалізації цих концептуальних положень у чинному законодавстві про місцеве самоврядування. Мета роботи визначила конкретні завдання роботи:

розкрити основи місцевого самоврядування, проаналізувавши витоки становлення та розвиток ідей самоврядування з урахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду;

виділити найважливіші концептуальні погляди на поняття місцевого самоврядування, особливості різних концепцій і моделей місцевого самоврядування;

визначити діючу в України модель місцевого самоврядування, розглянувши її історичний розвиток;

проаналізувати проблеми правового закріплення та регулювання місцевого самоврядування в Україні на сучасному етапі;

виявити тенденції розвитку місцевого самоврядування в Україні і спрогнозувати можливі варіанти його правового регулювання.

1. Територіальна організація публічної влади за Конституцією України

Труднощі конституційного процесу, обумовлені як об'єктивними, так суб'єктивними чинниками, не могли не позначитися і на якості викладення окремих норм в прийнятій Конституції. Проте відразу ж слід зазначити, що порівняно з усіма згаданими проектами автори діючої Конституції найбільш логічно підійшли до викладення відповідних норм територіальної організації влади та територіального устрою.

Насамперед, заслуговує на увагу чіткість норми, зафіксованої в ст.2 Конституції, в якій наголошується, що Україна є унітарною державою. В розділі IX тенденційно викладені принципи територіального устрою, а також регламентована система адміністративно-територіального поділу як структурної частини територіального устрою держави. Зафіксовані принципи територіального устрою, на наш погляд, є базовими. Завдяки їм визначається конституційно-правова суть поняття територіального устрою.

Розкриваючи правову природу єдності та цілісності державної території, слід відмітити, що зазначені процеси зумовлюють фактори єдності держави. В свою чергу єдність та цілісність будь-якої держави залежить, в першу чергу, від єдності державної влади. Справедливо з цього приводу зауважував відомий російський юрист Б.Нольде, що держава єдина не тому, що єдина її територія, а тому, що єдина її державна (публічна) влада. Територія держави є всього лише просторовою основою для ефективного здійснення публічної влади. За відсутності останньої ознаки територія є частиною земної поверхні. Виходячи з наведених міркувань, на наш погляд, важливішим було б закласти в суть вказаного конституційного принципу саме ідею єдності державної влади, а не території, яка б стала запорукою цілісності і території, і держави в цілому.

Другий принцип - поєднання централізації та децентралізації у здійсненні державної влади оптимально відображає його суть. Саме поєднання вказаних явищ є надто актуальне у той момент, коли держава "переживає" перехідний період. Вкрай важливо у зв'язку з цим налагодити діяльність централізованої виконавчої "вертикалі", без якої просто немислиме проведення будь-яких реформ. Ситуація ускладнюється тим, що республіканський уряд був у роки радянської влади не чим іншим, як "поштовою станцією" між Москвою та українськими регіонами. Тому традиції централізації слід активно напрацьовувати.

В той же час необхідно чітко визначити, в яких формах має проводитися децентралізація державної влади. Однією з найважливіших таких форм має бути належне використання на практиці конституційних засад місцевого самоврядування як реальної протидії бюрократизації державної влади.

Третій принцип має стати конституційним підґрунтям для вироблення єдиної концепції регіональної політики в Україні. Регіоналізм як політичний рух за компромісне поєднання позитивних сторін унітарного та федеративного державного устрою зараз досить поширений в Європі. Характерною формою сучасного регіоналізму є зростання ролі регіонів, економічна регіоналізація. Ці процеси суттєво вплинули на хід європейської інтеграції. З більшим прилученням до європейських процесів Україна не може не враховувати чинників регіоналізму.

Чільне місце при нормативному закріпленні конституційних положень територіальної організації влади відведене проблемам взаємовідносин місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Насамперед, п.6 та п.7 ст.119 Конституції покладають на місцеві органи виконавчої влади обов'язок організації взаємодії з органами місцевого самоврядування та реалізацію делегованих відповідними радами владних повноважень. В частині виконання останніх повноважень місцеві державні адміністрації підзвітні та підконтрольні відповідно обласним та районним радам. Така ж позиція прослідковується при закріпленні норм у відповідних проектах законів, покликаних конкретизувати зазначені конституційні приписи. Зокрема, в проекті Закону "Про обласну Київську та Севастопольську міську державну адміністрацію" прямо вказується на здійснення держадміністраціями делегованих владних повноважень відповідних рад, зазначається ряд особливостей у відносинах між двома владними місцевими інституціями.

Проте якщо вдатися до теоретичного обґрунтування останніх положень Конституції та відповідних проектів законів, то вони суперечать усталеним теоретичним конструкціям. Дійсно, будь-яка територіальна громада, як і будь-яка держава, має відповідну територію, населення та самостійну владу. Але така громада відрізняється за своєю природою від державних інституцій тим, що владі громади ніколи не належить первісне не делеговане державою право владарювати. Влада, яка належить громаді, є завжди влада похідна, в тому числі і право владарювання, яке дароване їй з боку держави як "індивідуальне" право. Власне право громади ніколи не було її первісним правом. В той же час територія громади є передовсім державною територією, її населення є громадянами держави, а її похідна влада підкорена владі держави. Разом з тим не слід забувати, що громада наділяється з боку держави саме правом владарювати, тобто їй делегована влада в такій формі, що вона має всі підстави на здійснення цих прав. Причому делегована влада дається громаді не тільки в інтересах держави, але й у її власних інтересах.

Виходячи з викладених теоретичних міркувань, важко уявити, як орган місцевого самоврядування, наділений похідними владними повноваженнями, може їх передати органу державної влади, в якого такі повноваження випливають з самої природи цієї влади. На похідність владних повноважень органів місцевого самоврядування вказує і ч.З ст.143 Конституції, яка встановлює делегування повноважень органів виконавчої влади органам місцевого самоврядування. Останні з питань здійснення ними делегованих повноважень підзвітні та підконтрольні відповідним органам виконавчої влади. Говорячи про взаємодію двох зазначених місцевих інституцій, слід зазначити, що обласна (районна) рада може висловити недовіру голові відповідної держадміністрації, на підставі чого Президент приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь. Якщо ж недовіру голові висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент приймає рішення про відставку голови місцевої держадміністрації. На жаль, на конституційному рівні не зафіксовано, що "компетенційні" спори між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вирішуватимуться судовими органами. Стаття 145 Конституції не розв'язує зазначеної проблеми. Проте Конституція створила всі об'єктивні умови для подальшої нормативної фіксації відповідних норм. Цілком слушно в цьому зв'язку вказується на необхідність багаторівневого поділу предметів правового регулювання.

2. Статут територіальної громади як елемент правового забезпечення адміністративної та муніципальної реформ

Одним з важливих напрямів адміністративної реформи в Україні має стати вдосконалення системи територіальної організації влади, пов'язане з перебудовою системи місцевих органів виконавчої влади та системи місцевого самоврядування, подальшою децентралізацією й деконцентрацією управління та поступовою передачею функцій і повноважень виконавчої влади до сфери компетенції місцевого самоврядування.

Визначаючи природу місцевого самоврядування як специфічну форму публічної влади територіальної громади, Конституція України, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" закріплюють принципи його правової, організаційної та фінансової самостійності.

У свою чергу правова автономність місцевого самоврядування пов'язана як з необхідністю закріплення функцій і повноважень місцевого самоврядування законодавчим шляхом, окремо від повноважень органів виконавчої влади, так і з правом територіальної громади, органів місцевого самоврядування видавати власні нормативно-правові акти - акти місцевого самоврядування (муніципальні акти) (Під актами місцевого самоврядування слід розуміти владний припис уповноваженого суб'єкта місцевого самоврядування, який відповідно до закону регулює відносини у сфері місцевого самоврядування шляхом встановлення, зміни чи відміни правових норм). Реалізація цього права є своєрідним засобом саморегуляції територіальної громади, системи місцевого самоврядування. Стаття 144 Конституції України визначає, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими для виконання на відповідній території. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" (ст.7) також закріплює право територіальної громади приймати обов'язкові для виконання рішення на місцевих референдумах.

Таким чином, акти місцевого самоврядування, поряд із Конституцією і законами України, відповідними міжнародно-правовими документами (наприклад Європейською хартією місцевого самоврядування), указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України, актами органів виконавчої влади виступають важливим і необхідним елементом правової основи місцевого самоврядування. Вони утворюють самостійну підсистему підзаконних нормативних актів в Україні, самостійність якої обумовлена тим, що органи місцевого самоврядування згідно зі ст. 5 Конституції України не входять до системи органів державної влади.

Актами місцевого самоврядування встановлюються обов'язкові для населення, органів, установ та організацій в межах відповідної території норми права. Предметом цих актів можуть бути окремі питання статусу органів та посадових осіб місцевого самоврядування, організації їх діяльності, управління комунальною власністю та статусу окремих об'єктів комунальної власності, місцевих податків і зборів, участі громадян та їх об'єднань у реалізації повноважень місцевого самоврядування тощо. Суттєву роль акти місцевого самоврядування можуть відіграти в ході проведення адміністративної та муніципальної реформ, коли виникає потреба в оперативному регулюванні питань організації управління в системі місцевого самоврядування.

Водночас проблематика актів місцевого самоврядування, незважаючи на її важливе теоретичне та практичне значення, ще недостатньо розроблена вітчизняною юридичною наукою. Це, зокрема, стосується питань, пов'язаних з визначенням кола суб'єктів місцевої (муніципальної) правотворчості, ієрархією таких актів за юридичною силою, їх предметом, процедурою скасування тощо. Поза увагою дослідників фактично залишаються й питання юридичної сили, предмету, порядку розробки та прийняття найважливішого акта місцевого самоврядування - статуту територіальної громади, що суттєво стримує процес його запровадження в муніципальну практику.

Статути територіальних громад свого часу відіграли надзвичайно важливу роль в історії становлення та розвитку сучасних форм місцевого самоврядування. Так, саме з появою статутів (хартій) міст пов'язують виникнення передвісника сучасного місцевого самоврядування - комунального самоврядування в країнах Західної Європи в ході так званих комунальних революцій (XI - XII ст.).

Перші хартії середньовічних міст Італії (Мантуя - 1014, Феррара -1055, Піза - 1081, Кремона - 1114), Франції (Сент-Омер - 1127, Бове -1182, Камбре- 1184, Арбуа - 1282), Англії (Лондон - 1129) виступали своєрідним засобом "юридизації" комунальної форми місцевого самоврядування, а їх метою було закріплення прав (у першу чергу, права на створення виборних органів міського самоврядування) та привілеїв міської громади (комуни); особистої свободи та майнових прав її членів; демократичної, побудованої на засадах виборності, системи управління місцевими справами; повноважень, структури та порядку формування органів міського самоврядування.

Процес творення статутів (хартій) міст відбувався двома шляхами: у містах, які виборювали свої самоврядні права силою зброї (Італія,Франція), він протікав на основі кодифікації норм, прийнятих органами міського самоврядування (міськими радами) та норм звичаєвого права; у містах, яким вільності та привілеї були пожалувані зверху, хартії дарувалися верховною державною владою в особі імператора чи короля (Англія, Німеччина, скандинавські країни) або церковною владою (Франція).

У багатьох середньовічних українських містах роль подібних хартій відігравали так звані "уставні грамоти великих князів литовських та королів польських", якими за часів входження українських земель до Литовське-Руської держави та Королівства Польського надавалося магдебурзьке право, пожалування якого місту означало відміну дії звичаєвих норм, виведення міста з-під юрисдикції місцевої адміністрації (намісників, воєвод тощо) і запровадження міського самоврядування з виборною адміністрацією та виборним судом.

Сьогодні статути територіальної громади також досить поширені в країнах Європи та Америки, хоча й виконують дещо інші функції, ніж статути (хартії) міст середньовічної Європи.

Для сучасної муніципальної практики характерним є велике різноманіття статутів, які розрізняються за формою, змістом, порядком прийняття, юридичною силою. Наприклад, лише в США сьогодні поширено чотири типи статутних документів, в основу класифікації яких покладено характер функцій місцевого самоврядування.

В Україні статут не є необхідним атрибутом територіальної громади. Як і в США, територіальна громада ухвалює статут на власний розсуд. Проте мета прийняття статуту в Україні принципово інша, ніж, скажімо, у США чи Росії. Так, вона не може бути пов'язана з вибором моделі місцевого самоврядування, - в Україні на законодавчому рівні закріплена єдина уніфікована модель, або з визначенням порядку формування органів місцевого самоврядування чи встановлення їх найменування - ці питання також вичерпно врегульовані законом.

У загальних рисах мета статуту територіальної громади окреслена в ст. 19 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", це врахування історичних, національно-культурних, соціально-економічних та інших особливостей здійснення місцевого самоврядування.

Законодавство України обмежується лише загальним посиланням на мету прийняття статуту, не конкретизуючи питання організації та функціонування місцевого самоврядування, регламентація яких потребує врахування історичних, національно-культурних, соціально-економічних та інших особливостей. Крім того Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" практично не визначає предмета статуту.

Подібна законодавча невизначеність може бути причиною сумніву щодо потреби в статуті територіальної громади в умовах максимальної законодавчої уніфікації моделі місцевого самоврядування та детальної регламентації структури органів місцевого самоврядування, їх повноважень та форм роботи. Але статут потрібний, і насамперед з огляду на те, що його прийняття дозволить ліквідувати існуючі прогалини в пра-вовій регламентації питань організації місцевого самоврядування в Украї-ні, що сприятиме формуванню належного правового поля для прове-дення адміністративної та муніципальної реформ.

Зокрема, статут сприятиме процесу формування територіальної громади (комунізації), тобто спільноти (а не просто сукупності, як це фактично є сьогодні) людей - жителів населеного пункту, об'єднаних необхідністю вирішення спільних питань. Ця проблема сьогодні набу-ває першочергового значення і її розв'язання значною мірою буде ви-значати перспективи становлення та розвитку місцевого самоврядуван-ня в Україні, перехід від декларування до реального втілення в життя децентралізованої демократичної системи територіальної організації влади, засади якої визначені Конституцією України.

Статут територіальної громади займає особливе місце в системі актів місцевого самоврядування - це основний акт локальної нормотворчості й він повинен мати більш високу юридичну силу стосовно всіх інших актів, які приймаються в системі місцевого самоврядування. Така юридична сила статуту вимагає особливої процедури його прийняття.

Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачає, що статут територіальної громади ухвалюється відповідною радою в звичайному порядку, тобто таким чином, як і будь-яке інше рішення ради. Такий підхід зменшує роль територіальної громади в регламентації питань місцевого життя й не відповідає значенню статуту як найважливішого акта місцевого самоврядування. Звідси, доцільнішим було б прийняття статуту шляхом місцевого референдуму або відповідною місцевою радою, але кваліфікованою більшістю голосів депутатів, наприклад, двома третинами від встановленого числа депутатів.

3. Муніципальна реформа: поняття, завдання, проблеми, необхідність

Однією з визначальних ознак демократичної, соціальної, правової держави є наявність в ній повноцінного місцевого самоврядування. Слово повноцінного виділене другим шрифтом не випадково. Це слово має одну найважливіших ролей в становленні та розвитку місцевого самоврядування. Саме через повноцінне місцеве самоврядування найповніше може бути реалізована ідея здійснення влади народом безпосередньо, вирішені важливі питання взаємодії держави, територіальних громад, особи.

Ситуація, в якій зараз знаходиться Україна, - є перехідним періодом в становленні правової, соціальної держави, який на жаль для нас усіх дуже затягнувся, тому процеси реформування у області місцевого самоврядування дуже повільні та стримані.

Поштовхом цього процесу має стати - муніципальна реформа. Її впровадження є необхідним атрибутом розвитку регіону, а значить й розвитку усієї держави. Муніципальна реформа покликана на зміну старих принципів державного впливу та втручання у життя регіонів, вона повинна розглянути та перебудувати, якщо потрібно, структуру органів місцевого самоврядування, дати простір для виробітки довгострокових програм та ідей. На жаль на сьогодні ми не маємо концепції муніципальної реформи, однак вона зараз вже розробляється, тому що муніципальна реформа є невід'ємною частиною адміністративної реформи.

Наша держава ще живе старими поглядами на систему державного управління, тому багато питань та проблем існує на сьогодні. Систематизуючи та розібравши сучасну ситуацію я виділив декілька найважливіших проблем, які муніципальна реформа повинна розв'язати:

Муніципальне самоврядування на сьогодні не має чітко визначених повноважень у бюджетній сфері та сфері управління комунальною власністю. На цьому тлі постійно виникають суперечки між органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Продовжує зберігатися практика втручання держави в формування доходів місцевих бюджетів. Верховна Рада України час приймає законопроекти про надання пільг деяким шарам населення, хоча виділення коштів на цей крок вона вказує із місцевих бюджетів.

І до сьогодні залишається питання про фінансову автономію. Формальна заява про фінансову автономію органів місцевого самоврядування лише залишається заявою, бюджетна система України не в змозі забезпечити цієї автономії, тому про які доходи від своєї діяльності ми можемо говорити?

Реально продовжує залишатися залежність органів місцевого самоврядування від регіональних державних адміністрацій. Ця автономія лишається тільки на бумазі. Кожного дня можна бачити, як впливає державна влада на діяльність місцевих органів управління, і що цей вплив нічого корисного з собою не несе. Бачимо лише продовжуючи централізацію влади.

Продовжує мати місце невизначеність щодо визначення об'єктів комунальної власності, тобто запитання про комунальну власність у правовому співвідношенні залишається не відрегульованим до кінця.

Потребує подальша розробка земельне законодавство, зокрема запитання про земельні повноваження місцевих рад. У земельному кодексі, що був прийнятий зовсім недавно немає нічого, щодо врегулювання та розподілу земельних ресурсів.

І на місцях, серед органів місцевого самоврядування необхідно посилення кадрової політики. Зараз ми бачимо низькі зарплатні, низьку освіту, низький рівень фахової підготовки та інше, з чого випливає дуже низька ефективність роботи органів місцевого самоврядування.

Маємо також проблему психологічного фактору, менталітету населення. Хоча органи місцевого самоврядування оголошуються автономними та самостійними, однак у реальному житті ними втрачений менталітет свідомого вільного суб'єкта місцевого самоуправління. Частіше за все - це об'єкти впливу тих чи інших органів державної влади.

Розглянувши деякі проблеми, пов'язані з реформуванням муніципальної системи ми можемо казати, якщо на найближчий час не буде розроблена концепція муніципальної реформи та не буде проводитись її впровадження, тоді можна засумніватись про найближче рішення цих проблем. Усі ми знаходимось у очікуванні прийняття муніципального кодексу, який повинен буде розв'язати багато запитань та проблем у цієї сфері життя регіонів.

Проте, послідовне впровадження в життя Закону України “Про місцеве самоврядування” не вирішує проблеми соціально-економічного розвитку територіальної одиниці методом використання місцевих ресурсів для задоволення потреб територіальної громади, усього населення відповідної території, а зумовлює необхідність здійснення комплексу заходів, які умовно можна поділити на кілька груп:

перша група заходів має бути спрямована на створення стабільної правової основи місцевого самоврядування. Не порушуючи усіх аспектів цієї проблеми, зазначимо, що правове забезпечення місцевого самоврядування не завершується прийняттям базового Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”. Адже його практична реалізація потребує цілого пакету законодавчих актів.

Друга група заходів має бути спрямована на формування матеріально-фінансової основи місцевого самоврядування. Це зумовлено тим, що ефективне функціонування системи місцевого самоврядування значною мірою залежить не стільки від обсягу повноважень, якими и наділені територіальні громади та обрані ними органи, скільки від наявності в їх володінні та вільному розпорядженні матеріальних, фінансових та інших ресурсів, необхідних для виконання покладених на них завдань. Під цим кутом зору необхідно завершити формування комунальної власності територіальних громад, провести муніципалізацію земель, забезпечити чітке розмежування доходів і видатків між державними та місцевими бюджетами, а також між районними та обласними бюджетами та сільськими, селищними, міськими бюджетами місцевого самоврядування, розробити механізми фінансування державою витрат органів місцевого самоврядування, яких вони зазнали внаслідок виконання делегованих повноважень виконавчої влади та рішень органів державної влади.

Третя група заходів пов'язана з наданням інформаційної, науково-методичної та організаційної підтримки, створенням системи підготовки та перепідготовки кадрів для органів місцевого самоврядування. Становлення місцевого самоврядування значною мірою стримується не лише внаслідок об'єктивних факторів (відсутність належного матеріально-фінансового забезпечення), а й внаслідок суб'єктивних причин, тобто через наявність суперечливих, часом і діаметрально протилежних підходів до розуміння справжньої природи, функцій та завдань місцевого самоврядування.

Висновки

Виходячи з сьогодення ми бачимо, що Україна, як держава, має поступове зростання в політичному та економічному житті. Однак це зростання відбувається за рахунок того, що народ дедалі стає біднішим. Тому це зростання не має ніякого впливу на життя простих людей. Щоб покращити становище в країні необхідно більш бистрими темпами впроваджувати економічні, політичні, соціальні, правові реформи. Запорукою реального впровадження цих реформ має стати абсолютна прозорість, незаангажованість цих реформ, можливість усього народу, та кожного громадянина в окремості мати публічну думку та голос, щодо реформ в Україні.

Нажаль цього на сьогодні ми не маємо, та й в найближчому майбутньому я вважаю не слід чекати. Хоча усе в нашому житті залежить від нас самих. Для прискорення реформ необхідно запровадити політичну освіту населення, яка змогла б дати пояснення кожному громадянину що робиться в країні і навіщо, кожен зрозумів би свої права та обов'язки, яку силу має кожен в окремості, та яку силу має об'єднання.

Як бачимо, багато що залежить від нас самих, тому і муніципальна реформа в Україні має на меті вдосконалення місцевого самоврядування шляхом розширення повноважень і компетенція органів місцевого самоврядування на підвалинах громадської ініціативи.

Перелік використаної літератури

1. Конституція України: Офіційне видання. -К.: Концерн “Видавничий дім “Ін Юре”, 2009. - 134c.

2. Закон України від 21 травня 1997 р. про місцеве самоврядування в Україні // Голос України. - 1997 . - 12 черв.

3. Положення про Фонд сприяння місцевому самоврядуванню: До-даток № 1 до Указу Президента України від 5 травня 1996 р. № 306/96.

4. Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування: Монографія/ Кол.авт.; За зас. Ред.-проф. О.Ю.Оболенського. - Хмельницький: “Поділля”, 2009. - 570 с.

5. Муниципальное право: Учебник для юридических вузов / Отв. ред. проф. А.И. Коваленко. - К.: Новый Юрист, 1997. - С. 136.)

6. Атаманчук Г.В. Государственное управление. Учеб. Пособие. - М.: ОАО «НПО Экономика», 2000. - 302с.

7.Мильнер Б.З. Теория организаций. - М., 1998.

8.Мак-Гоун Р.П., Спаньола Р.Дж. Разработка новых технологий. // Эффективность государственного управления. - М., 1998.

9.Уставное право. - М., 1998.

Размещено на Allbest.ru