Види депутатських мандатів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Види депутатських мандатів

Анотація

мандат депутатський право

Опираючись на аналіз проведеної роботи-розкрито зміст видів депутатських мандатів,історичні передумови їх виникнення у національному та зарубіжному законодавстві. Визначено межі повноважень нардепів.

Мета статі

Розуміння та аналіз видів депутатських мандатів дає можливість ширше визначити межі діяльності та основні засади роботи народного депутата,права та обов'язки-котрі надає депутатський мандат.

Термін «мандат» (від латинського mandatum - доручення) означає документ, що засвідчує права та повноваження будь-якої особи. Таким чином, під депутатським мандатом прийнято розуміти документ, що доводить законність повноважень (прав і обов`язків) депутата як члена представницького органу влади.

Тип депутатського мандату представляє собою концепцію, в якій закладено побудову відносин між парламентарем та виборцями. Законодавче закріплення того чи іншого типу депутатського мандату в подальшому визначає правовий статус парламентаря, його представницькі функції та ступінь залежності від волі виборців.[1. с. 476] Сучасне конституційне право виділяє два типи депутатського мандату: імперативний мандат та вільний мандат.

Під імперативним мандатом прийнято розуміти систему відносин, в якій депутат розглядається лише як уповноважений своїх виборців.[2. с. 239] Але слід зазначити, що в юридичній літературі не існує єдності в розумінні змісту імперативного мандату. Ряд авторів розглядає імперативний мандат як обов`язковий наказ виборців своєму депутату.

К. Арановський імперативним мандатом називає обов`язок депутата слідувати інструкціям (наказам) виборців, якими депутат зв`язує себе перед виборцями та несе відповідальність за невиконання своїх зобов`язань, зміст яких полягає у відмові виборців підтримувати депутата на чергових виборах і навіть у відкликанні (достроковому припиненні повноважень) парламентаря, що не виправдав виказаної йому довіри.[3. с. 431-440]

Відповідно, імперативний мандат складається з двох елементів: наказів виборців та права відклику депутата виборцями. Такий підхід має підтримку і серед інших авторів , але найбільш поширеним в юридичній літературі є поняття імперативного мандату, доповнене третім елементом - підзвітністю депутата перед виборцями, прихильниками саме такого підходу є Безуглов А.А, Богомолов М.Т., Коток В.Ф., Лучін В.О.[5. с. 224]

Розвиток парламентської демократії, закріплення ідеї розподілу влади та проведення вільних виборів сприяли появі та становленню альтернативного типу мандату, що гарантує особливе становище депутатів, а також їх незалежність і непідзвітність перед виборцями - вільний мандат[4. с.214]. Одним з перших, хто виступив з обґрунтуванням необхідності закріплення принципу вільного мандата, був англійський державний діяч Едмунд Бьорк. В 1774 році він звернувся до своїх виборців з промовою, в якій висловив, що бажання виборців повинні здійснювати вплив на депутата, думка виборців заслуговує поваги, але, разом з тим, депутат не повинен приносити в жертву вам або будь-якій людині чи групі осіб свою об`єктивну думку, зрілий погляд, просвітницький розум ... Ваш представник повинен служити вам не тільки своїм мандатом, але і думками; і він представляє вас замість служіння, якщо підкорює свої думки вашій думці... Ви обираєте члена законодавчого збору, але, коли ви його вже обрали, він стає не представником Бристополю, а членом парламенту. Своє нормативне закріплення принцип вільного мандату отримав під час Великої французької революції, а саме у тексті декретів Національних зборів 1879 року, якими парламентарів звільнили від обов`язку дотримуватись інструкцій виборців. Пізніше такі інструкції були заборонені взагалі.

Серед вчених дореволюційного періоду, які обґрунтовували необхідність існування вільного мандату, можемо виділити Б. Чічерина, який стверджував, що на повіреного покладається виконання не приватної волі довірителя, а обговорення та вирішення загальних справ. Повірений керується не стільки користю виборців, скільки користю держави. Представник діє незалежно від виборців, а іноді повинен навіть вчиняти дії несумісні з їх волею та інтересами, оскільки приватні бажання та висновки виборців можуть суперечити загальному добробуту. [8. с. 167] Аналогічних поглядів дотримувались М. Дружинін та С. Котляревський - завданням парламентаря не може бути захист інтересів певної спільноти осіб, класу або місцевості.

Серед вчених сучасності можемо виділити Ю. Тодику , який у своєму баченні функціонування вільного мандату, зазначає, що депутат в парламенті повинен діяти на підставі власних міркувань в інтересах всього народу і що такий мандат передбачає можливість неспівпадіння загальнонародних і місцевих інтересів і, відповідно, містить необхідність віддавати перевагу загальним інтересам.[6. с. 265] Тому при вільному мандаті не передбачається можливість відкликання депутата, а відповідальність за свою діяльність він несе не перед виборцями свого округу, а перед народом в цілому. Про домінування в теорії і практиці конституційного права вільного типу мандату наголошує В.Кузнєцова. Однак вільний мандат не означає повної свободи дій парламентаря, хоча і на відміну від імперативного дає значно більше можливостей для самостійної роботи. Навіть при відсутності відкликання та обов`язковості наказів виборців депутат залишається представником народу і не може не підтримувати зв`язки з виборцями та не здійснювати взаємодію з ними. Якщо б така ситуація мала місце, це призвело б до грубого порушення принципу народовладдя, а саме одного з його інститутів - представницької демократії. Депутати парламенту повинні виражати загальну волю народу, яка втілюється в законах, а без підтримання зв`язків з виборцями це неможливо.

Законодавче закріплення вільного типу мандату, як наслідок, відкриває більше можливостей для професіоналізації депутатів порівняно з імперативним мандатом. Депутат, який впевнений у тому, що буде продовжуватиме свою професійну діяльність без погрози відкликання, має змогу відкрито і незалежно виражати свою думку. Одночасно вільний мандат суттєво зменшує вплив регіонального лобізму[7. с. 6].

В Україні перехід від імперативного типу мандата до вільного пов`язано з прийняттям 28 червня 1996 року Конституції України.[9.] Безумовно, це послаблює незалежну роль вільного мандата, тому не доводиться говорити про абсолютну незалежність депутата, оскільки депутат набуває певної залежності від політичної партії. Політична партія відіграє роль ланцюга, що поєднує депутата з виборцями. Саме партія визначає передвиборчу програму, впливає на поведінку депутата, має можливість вимагати звіт щодо діяльності депутата в представницькому органі, не включити в партійний список на чергових виборах. Політична партія зацікавлена у виконанні передвиборної програми усіма депутатами, що складають її фракцію у представницькому органі, і це є запорукою успіху на чергових виборах. Таким чином, незалежність депутата перетворюється на юридичну фікцію. Особливої актуальності це питання набуло з переходом до змішаної (мажоритарно-пропорційної) виборчої системи та посилило свою актуальність зі запровадженням пропорційної виборчої системи з виборів народних депутатів України.Серед аспектів, що впливають на правовий статус парламентаря і одночасно пов`язані з питанням визначення типу депутатського мандату, є виборча система, за якою обрано депутата. Набуття політичними партіями та їх виборчими блоками права на участь у виборчому процесі в якості самостійних суб`єктів, здійснення ними функції згуртування виборців навколо політичних, економічних та соціально-культурних ідей розвитку суспільства трансформують питання про те, чи повинен депутат слідувати наказам виборців у питання про ступень та юридичну обов'язковість програми політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за списками якої було обрано депутата. Підсумовуючи вище викладене, треба зазначити, що закріплення того чи іншого типу депутатського мандату не пов`язане з обсягом передбачених законодавством представницьких повноважень парламентаря, але прямо пропорційно впливає на можливості самостійного прийняття ним рішень в сфері реалізації отриманих повноважень.

Література

мандат депутатський право

1. Тихомиров Л.В., Тихимирова М.Ю. Юридическая энциклопедия. Издание 5-е, дополненное и переработанное. -М., 2001.- с.476.

2. Большая Советская Энциклопедия. 3-е изд. Т.10. М.,1972. С. 450; Парламенты буржуазных стран. Справочник. М., 1968. С 239.

3. Арановский К.В. Государственное право зарубежных стран. Москва. 1998. С 431-440.

4. Конституционные основы народовластия в СССР . Л., 1980. С.214.

5. Безуглов А.А. Советский депутат. -М: Юрид.Лит-ра.-1971.-224с.

6. Богомолов М.Т. Императивный мандат в Советском государстве. Саратов, 1970.-265с.;

7. Коток В.Ф. Наказы избирателей в социалистическом обществе. М., 1967. С.6

8.Лучин В.О. Процессуальные нормы в советском государственном праве.- М: Юрид. Лит-ра.- 1976.-167с.9.Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року // www.rada.gov.ua

Размещено на Allbest.ru