Правоохоронні органи України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

на тему: Правоохоронні органи України



Зміст

Вступ

1. Поняття і сутність правоохоронної діяльності, види правоохоронних органів України

2. Органи прокуратури в системі правоохоронних органів

2.1 Повноваження органів прокуратури

2.2 Структура і порядок формування органів прокуратури

3. Правоохоронні функції Міністерства юстиції України

4. Порядок формування і повноваження органів Служби безпеки України та підрозділів Міністерства внутрішніх справ

5. Адвокатура в системі правоохоронних органів

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Актуальність теми. Становлення і розвиток демократичної, правової, соціальної держави, закріплення в Конституції України положення про найвищу соціальну цінність людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканості і безпеки вимагає формування нових підходів до захисту прав людини. Віднині головним змістом і спрямованістю діяльності держави стають права і свободи людини та гарантії їх здійснення. Утвердження та забезпечення цих прав і свобод Конституція України покладає на державу, що є її головний зобов'язанням.

Діяльність щодо охорона прав та законних інтересів громадян, фізичних та юридичних осіб від протиправних посягань, забезпечення неухильного дотримання законності та громадського порядку, боротьба зі злочинами та іншими правопорушеннями прийнято називати правоохоронною діяльністю.

У широкому розумінні правоохоронна діяльність - це діяльність усіх державних органів та недержавних організацій щодо забезпечення дотримання прав і свобод громадян, їх реалізації, законності та правопорядку. У вузькому розумінні правоохоронна діяльність - це діяльність спеціально уповноважених органів (державних та недержавних) з охорони права від правопорушень, що здійснюється у встановленій законом формі згідно з компетенцією того чи іншого органу.

Об'єкт дослідження - правове забезпечення функціонування системи правоохоронних органів України.

Предмет дослідження - порядок формування та повноваження правоохоронних органів за чинною Конституцією України.

Мета роботи - дослідити порядок формування та повноваження правоохоронних органів за чинною Конституцією України.

Завдання роботи:

- дослідити поняття та види правоохоронних органів України;

- вивчити повноваження, структуру і порядок формування органів прокуратури;

- проаналізувати систему та повноваження органів юстиції України;

- розглянути порядок формування та повноваження органів служби безпеки України;

- вивчити місце і роль Міністерства внутрішніх справ у системі правоохоронних органів України;

- вивчити повноваження адвокатури в системі правоохоронних органів.

Дослідження питання формування та повноважень правоохоронних органів України здійснюють багато вітчизняних вчених, зокрема А. Бандурка, В. Басай, В. Маляренко, М. Мельник, М. Хавронюк, В. Молдован та інші.

Теоретичне значення роботи полягає у дослідженні порядку формування та повноважень правоохоронних органів за чинною Конституцією України.



1. Поняття і сутність правоохоронної діяльності, види правоохоронних органів України

Діяльність державних та громадських органів охоплює різні сфери життя. Держава виконує багато внутрішніх і зовнішніх функцій: забезпечення розвитку економіки в цілому, окремих її сфер, здійснення зовнішньої політики, створення умов для розвитку науки, культури, освіти, підтримання обороноздатності країни та багато інших. Але одне з центральних місць посідає виконання завдань по захисту прав і свобод людини та громадянина, забезпеченню правопорядку і законності, захисту прав і законних інтересів державних та недержавних організацій, боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями. Така діяльність здійснюється спеціальними органами, які мають певні юрисдикційні та організаційні відмінності від інших органів держави.

У вивченні особливостей правового статусу цих органів і полягає основне завдання цього курсу. Будуть розглянуті загальнотеоретичні питання про зміст і призначення судової, правозахисної та правоохоронної діяльності, а також конкретні питання про компетенцію вповноважених державних органів, їх структуру, підпорядкованість, взаємодію, статус службових осіб цих органів.

Поняття правоохоронної діяльності широко використовується в правовій літературі. Але ще й досі не чітко визначені ознаки правоохоронної діяльності, не розмежовані поняття правоохоронної діяльності та спеціальної правоохоронної діяльності, іноді правоохоронну діяльність не відрізняють від судової та правозахисної. Правоохоронна діяльність - багатоаспектна. Політичними, управлінськими та правовими засобами її спрямовано на блокування соціальних відхилень, локалізацію соціальної напруги або правових конфліктів.

Структурно до системи правоохоронної діяльності належать такі напрямки:

- діяльність із забезпечення охорони учасників кримінального судочинства;

- діяльність органів прокуратури;

- діяльність із виявлення, запобігання та розслідування злочинів;

- діяльність із захисту державної (національної) безпеки, державного кордону та правопорядку.

Кожен напрям правоохоронної діяльності має суттєві особливості і ознаки. Основна ознака правоохоронної діяльності полягає в її властивості охороняти права фізичної або юридичної особи публічно встановленими процедурами.

Вона впливає на поведінку людей за допомогою використання дозволів, приписів, заборон або реалізації юридичної відповідальності. Вона виступає своєрідним охоронним інструментом держави. Протидія правоохоронній діяльності є небажаною, а в певних випадках, не допустимою. Осіб, які перешкоджають правоохоронній діяльності, може бути притягнуто до юридичної відповідальності.

Другою ознакою правоохоронної діяльності є процедурний характер діяльності. Способи здійснення правоохоронної діяльності складаються із спеціально встановлених юридичних процедур, таких як подання позову, звернення, опитування, допит та ін.

Порушення посадовими особами правоохоронних органів встановлених процедур визнають істотним порушення процесуального законодавства.

Усі процедури правоохоронного призначення є формально визначеними і мають протокольну форму. Це означає, що будь - яка процесуальна дія (порушення кримінальної справи, затримання підозрілого, допит, обшук) має протоколюватися з дотриманням вимог закону.

Третьою ознакою правоохоронної діяльності визнають професійну ознаку особи, яка є суб'єктом такої діяльності. Здійснювати таку діяльність має лише компетентна, фахова підготовлена, вповноважена державою посадова особа. За характером виконуваних повноважень слід розмежовувати прокурорські, слідчі, оперативні, нотаріальні, виконавчі та контрольно-перевірочні правоохоронні дії. Право здійснювати такі дії не можуть делегуватись іншій посадовій особі.

Обсяг повноважень залежить від посади, яку обіймає особа, її професійного рангу або спеціального звання. Повноваження керівника органу завжди ширші, ніж у підлеглої особи. Відповідно до меж своєї компетенції посадові особи видають відповідні акти, які діють у певній галузі. Кадри правоохоронних органів формують переважно з юристів або осіб, які мають спеціальну підготовку.

Таким чином, правоохоронна діяльність - це державна правомірна діяльність, що полягає у впливі на поведінку людини або групи людей з боку вповноваженої державою посадової особи шляхом охорони права, відновлення порушеного права, припинення або розгляду порушеного права, його виявлення або розслідування з обов'язковим додержанням встановлених у законі процедур для цієї діяльності.

В юридичній літературі немає єдиного підходу до визначення поняття правоохоронні органи. Одні науковці до їх складу відносять суди, органи прокуратури, служби безпеки, органи внутрішніх справ, Міністерство юстиції та його органи на місцях, органи пожежної безпеки, адвокатуру, нотаріат, мотивуючи це тим, що всі вони охороняють права та законні інтереси особи.

На нашу думку, такий підхід є невиправданим, оскільки в такому випадку до правоохоронних органів необхідно віднести всі органи, які створюються та функціонують в державі, оскільки так чи інакше їх діяльність спрямована на захист прав громадян. Однак, окремі з перелічених органів виконують конкретизовано вузькі функції. Так суд є перш за все органом правосуддя. Саме це його основне призначення. Тому найбільш обґрунтованим, на нашу думку, є та позиція, згідно якої до правоохоронних органів відносять:

- органи прокуратури;

- внутрішніх справ;

- служби безпеки;

- юстиції;

- адвокатури.

Під правоохоронним органом розуміють державну установу, яка діє в системі органів влади й виконує на основі закону державні функції (владні, організаційно-розпорядчі, контрольні тощо) в різних сферах внутрішньої та зовнішньої діяльності держави.

В Законі України “Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів” (ст. 2) подано перелік правоохоронних органів, до яких належать:

- органи прокуратури, органи внутрішніх справ;

- органи служби безпеки, військової служби правопорядку у Збройних Силах України;

- митні органи;

- органи охорони державного кордону;

- органи й установи виконання покарань;

- органи державної податкової служби;

- органи державної контрольно-ревізійної служби;

- органи рибоохорони;

- органи державної лісової охорони;

- інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

До складу юрисдикції правоохоронних органів входять взаємопов'язані елементи: охорона та захист прав, відновлення порушеного права, виявлення або розслідування злочинів. Правопорядок - об'єктивна потреба розвитку держави й суспільства.

Його забезпечення має відбуватися в межах законності. Підтримання правопорядку та припинення правопорушень покладено на компетентні державні органи (прокуратуру, органи внутрішніх справ, податкову міліцію, органи Служби безпеки України), для яких діяльність із підтримання правопорядку, запобігання правопорушенням, дізнання та розслідування злочинів є обов'язковою і полягає в невідкладному й адекватному реагуванні на факти невиконання або неналежного виконання вимог правових норм з боку юридичних або фізичних осіб.

Відновлення порушеного права - пріоритетне завдання у діях правоохоронних органів. Це система правомірних дій, до яких примушують фізичну або юридичну особу, що своїми діями зумовила збитки або інші негативні наслідки, щодо їх відшкодування.

Для цього передбачено порядок відшкодування моральної або матеріальної шкоди, закріплено компенсаційні виплати за неправомірні дії правоохоронних органів.

Отже, правоохоронний орган - це юрисдикційний орган, уповноважений державою виконувати в установленому законом порядку функції або завдання з охорони права, охорони правопорядку, розслідування або запобігання правопорушень, захист національної безпеки, підтримання правопорядку, забезпечення стану законності.



2. Органи прокуратури в системі правоохоронних органів

2.1 Повноваження органів прокуратури

Основна мета діяльності органів прокуратури полягає в здійсненні вищого нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів України, спрямована на утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань:

- закріплених Конституцією України незалежності держави, суспільного і державного ладу, політичної та економічної системи, прав національних груп і територіальних утворень;

- гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина;

- основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад депутатів, органів територіального громадського самоврядування.

Працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів.

До основних функцій органів прокуратури відносяться:

- нагляд за додержанням законів усіма органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами;

- нагляд за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу із злочинністю та іншими правопорушеннями і розслідують діяльність, що містять ознаки злочину;

- підтримання державного обвинувачення, участь у розгляді в судах кримінальних, цивільних справ, справ про адміністративні правопорушення, а також спорів у господарських судах;

- нагляд за додержанням законів органами військового управління, військовими об'єднаннями, з'єднаннями, частинами, підрозділами, установами і військовими навчальними закладами та посадовими особами Збройних Сил, Прикордонних військ, Національної гвардії, Управління державної охорони, Служби безпеки України та інших формувань, дислокованих на території України;

- розслідування діянь, що містять ознаки злочину;

- нагляд за виконанням законів у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, при виконанні покарань та застосуванні інших заходів примусового характеру, які призначаються судом.

Прокуратура приймає участь у підготовці органами державної влади заходів щодо запобігання злочинам та іншим правопорушенням, а також у роботі з вдосконалення роз'яснення законодавства. На прокуратуру не можуть покладатись функції не передбачені законами України.

2.2 Структура і порядок формування органів прокуратури

Слово “прокуратура” походить від латинського слова prokuro - “керую”. Прокуратура України - централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує захист від неправомірних посягань на суспільний і державний лад, права й свободи людини, а також основи демократичного устрою.

Прокуратура не підпорядковується ні виконавчій, ні судовій владі, оскільки її діяльність є елементом системи стримувань і противаг між гілками влади, які формуються та утверджуються в державі після прийняття нової Конституції.

Відповідно до Конституції України (статті 121, 122) і Закону України “Про прокуратуру” (стаття 6) органи прокуратури становлять єдину централізовану систему з суворим підпорядкуванням нижче стоячих прокурорів вище стоячим. Органи прокуратури будуються, як правило, за ознакою адміністративно-територіального устрою. Винятки складають військові, транспортні та природоохоронні прокуратури. Очолює прокуратуру Генеральний прокурор України, який призначається на посаду за згодою Верховної Ради України Президентом України строком на п'ять років. Генеральний прокурор України має першого заступника і заступників, які ним же і призначаються.

У ст. 123 Конституції України передбачено, що організацію та порядок діяльності органів прокуратури визначає закон. Прийняття Верховною Радою Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» дозволило зняти низку дискусійних питань щодо конституційності деяких норм закону.

Зміни в законодавстві, пов'язані з судово-правовою реформою, рішення Конституційного Суду України, накази Генерального прокурора України деталізують компетенцію прокуратури.

Проте в цілому діяльність прокуратури України сьогодні ґрунтується на нормативному фундаменті, що поєднує, з одного боку, норми Розділу VII Конституції, які згідно з висновком Венеціанської Комісії, відповідають Європейським стандартам, а з другого - норми Перехідних положень Конституції, які відразу викликали застереження Ради Європи й тому передбачались як тимчасові, але продовжують діяти і не мають чітко визначеного обмеження в часі.

Невідповідність наявної моделі прокуратури Конституції України та міжнародним нормам і стандартам стосовно її ролі в демократичному суспільстві, насамперед щодо забезпечення прав і свобод людини й громадянина, зумовлюють необхідність проведення відповідних змін щодо напрямків діяльності прокуратури.

Вищою ланкою в системі органів прокуратури є Генеральна прокуратура України, яку очолює, як уже відмічалось, Генеральний прокурор України.

В Генеральній прокуратурі України є головні управління, управління і відділи. Наприклад, головне слідче управління, головне управління військових прокуратур, управління нагляду за додержанням конституційних прав і свобод, управління кадрів, відділ криміналістики, організаційно-методичний відділ тощо.

Крім Генеральної прокуратури України в систему органів прокуратури входять прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), транспортні прокуратури, а також військові прокуратури регіонів, військова прокуратура Чорноморського флоту та Військово-Морських Сил України (на правах обласних).

Нижчою ланкою системи органів прокуратури є міські, районні, міжрайонні та інші прирівняні до них прокуратури - транспортні, природоохоронні, військові прокуратури гарнізонів, прокуратури по нагляду за додержанням законів у виправно-трудових установах тощо.

Генеральна прокуратура може створювати відомчі наукові і навчальні заклади для наукових досліджень, підвищення кваліфікації прокурорських працівників та ін. Нині у м. Києві (був у м. Харкові) діє інститут підвищення кваліфікації працівників прокуратури.

Штатна чисельність органів прокуратури в межах фонду заробітної плати затверджується Генеральним прокурором України. До осіб, які призначаються на посаду прокурорів і слідчих, ставляться певні вимоги.

Відповідно до статті 46 Закону України “Про прокуратуру” прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, досвід практичної роботи за спеціальністю та необхідні ділові і моральні якості. Особи, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проходять в органах прокуратури стажування строком до одного року.

Особи, які вперше призначаються на посади помічників прокурорів, прокурорів управлінь, відділів, слідчих прокуратури, приймають “Присягу працівника прокуратури”, текст якої затверджується Верховною Радою України.

На посади районних, міських і прирівняних до них прокурорів, крім зазначених вище вимог, призначаються особи віком не молодше 25 років, із стажем роботи в органах прокуратури або на посадах судді не менше трьох років, на посади прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів - особи віком не молодше 30 років, які мають стаж роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше семи років.

Прокурори і слідчі прокуратури підлягають атестації один раз у п'ять років. Сумісництво служби в органах прокуратури з роботою на підприємствах, в установах чи організаціях, а також з будь-яким підприємництвом не допускається, за винятком наукової і педагогічної діяльності. На посади прокурорів та слідчих не можуть бути прийняті особи, які були засуджені за вчинення злочину, за винятком реабілітованих.

Військовими прокурорами і слідчими призначаються громадяни України із числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту.



3. Правоохоронні функції Міністерства юстиції України

Міністерство юстиції України як правоохоронний орган повинно забезпечувати в межах своїх повноважень виконання вимог чинного законодавства. Мін'юст України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні реалізації державної правової політики, державної політики з питань громадянства, міжнаціональних та міграційних відносин.

Міністерство у встановленому порядку в межах своїх повноважень вирішує питання, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного права та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Міністерство юстиції України очолює Міністр. Призначає його на посаду Президент України за поданням Прем'єр-міністра України. Міністр несе персональну відповідальність перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на Міністерство завдань і здійснення ним своїх функцій. Міністр має заступників, які призначаються відповідно до законодавства, і виконують за дорученням Міністра окремі його функції та заміщують Міністра у разі його відсутності або неможливості здійснення ним своїх повноважень.

До структури Міністерства юстиції також входить колегія та департаменти, серед яких департамент правової політики, департамент державної виконавчої служби, департамент громадянства і реєстрації фізичних осіб, департамент міжнародного права та співробітництва та інші. Колегія утворюється для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Мін'юсту України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності.

До її складу входить Міністр (голова колегії), заступники Міністра за посадою, Голова Державного комітету України у справах релігій, керівники урядових органів державного управління, а також інших керівних працівників Міністерства. До складу колегії можуть також входити керівники управлінь юстиції. Членів колегії затверджує та звільняє від обов'язків Кабінет Міністрів України за поданням Міністра. Рішення колегії проводяться в життя наказами Міністра.

З метою забезпечення конституційних прав і свобод людини й громадянина відповідно до міжнародних стандартів при Міністерстві юстиції України створено інститут Уповноваженого в справах додержання Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Виконання Уповноваженим своїх функцій забезпечується Національним бюро в справах додержання Конвенції, створеним у складі центрального апарату та регіональними відділеннями Національного бюро при Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київському та Севастопольському міських управліннях юстиції.

У Міністерстві юстиції України можуть бути утворені наукова, науково-консультативна ради та інші органи дорадчого і координаційного характеру.

Їх завданням є розгляд наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо головних напрямів розвитку правової системи України. Склад цих рад і органів та положення про них затверджує Міністр. У складі Мін'юсту України Кабінетом Міністрів України можуть бути утворені урядові органи державного управління.

Граничну чисельність працівників Мін'юсту України затверджує Кабінет Міністрів України. Структуру центрального апарату Міністерства затверджує Міністр.

Систему органів юстиції складають: центральний орган юстиції - Міністерство юстиції України, місцеві органи - Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції, районні, районні у містах, міські (міст обласного підпорядкування) управління юстиції, підприємства, установи, організації, що належать до сфери управління Мін'юсту.

Для здійснення покладених завдань Міністерство юстиції може утворювати підпорядковані йому підприємства і організації.

Структура і гранична чисельність місцевих органів затверджуються Міністерством юстиції. Граничну чисельність працівників Міністерства юстиції України затверджує Кабінет Міністрів України. Керівництво місцевими органами здійснюють їх начальники, які призначаються на посаду та звільняються з посади Міністром юстиції України.

Завданнями органів юстиції є забезпечення реалізації державної правової політики, державної політики з питань громадянства, міжнаціональних та міграційних відносин, забезпечення захисту прав і свобод людини та громадянина, формування у громадян правового світогляду, здійснення міжнародно-правового співробітництва, забезпечення діяльності судів.

Основні напрямки діяльності Міністерства юстиції України відповідають тим завданням, які покладені перед системою органів юстиції, і є тими функціями, які відображають цілі, завдання і сутність відповідного органу. До них відносять:

- підготовка пропозицій щодо проведення в Україні правової реформи, сприяння розвитку правової науки;

- забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина у визначеній сфері;

- підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства, його систематизація, розроблення проектів нормативно-правових актів та міжнародних договорів України з правових питань, проведення правової експертизи проектів нормативно-правових актів, державна реєстрація нормативно-правових актів, ведення Єдиного державного реєстру актів;

- планування за пропозиціями інших центральних органів виконавчої влади законопроектної роботи та роботи з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, координація нормотворчої діяльності центральних органів виконавчої влади та контроль за здійсненням такої діяльності;

- забезпечення реалізації державної правової політики, державної політики з питань громадянства, міжнаціональних та міграційних відносин, організаційне, матеріально-технічне забезпечення судів загальної юрисдикції (крім Верховного Суду України, господарських та вищих спеціалізованих судів), організація виконання рішень судів та інших органів відповідно до законів України, робота з кадрами, експертне забезпечення правосуддя;

- організація роботи нотаріату та органів реєстрації актів громадянського стану;

- розвиток правової інформатизації, формування у громадян правового світогляду;

- здійснення міжнародно-правового співробітництва.

Мін'юст України здійснює свої повноваження безпосередньо та через створені у встановленому порядку Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції, районні, районні у містах, міські (міст обласного підпорядкування) управління юстиції, підприємства, установи і організації, що належать до сфери його управління.

Міністерство юстиції України в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства України видає накази, організовує і контролює їх виконання. У випадках, передбачених законодавством, нормативно-правові акти Міністерства юстиції є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та громадянами.



4. Порядок формування і повноваження органів Служби безпеки України та підрозділів Міністерства внутрішніх справ

На органи безпеки України покладаються завдання захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спецслужб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб.

Крім того, Служба безпеки України займається попередженням та розкриттям злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції і організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України. У своїй діяльності Служба безпеки України керується Конституцією України, Законом України “Про Службу безпеки України”, іншими актами законодавства України, міжнародними правовими актами, визнаними Україною.

Організаційну структуру СБУ визначає Президент України. Систему Служби безпеки України складають центральне управління СБУ, підпорядковані йому регіональні органи, Служба безпеки Автономної Республіки Крим, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади СБУ. Центральне управління СБУ відповідає за стан державної безпеки, координує і контролює діяльність інших органів СБУ.

До його складу входять апарат Голови Служби безпеки України та функціональні підрозділи: розвідки, контррозвідки, військової контррозвідки, захисту національної державності, боротьби з корупцією і організованою злочинною діяльністю, інформаційно-аналітичний, оперативно-технічний, оперативного документування, слідчий, урядового зв'язку по роботі з особовим складом, адміністративно-господарський, фінансовий, військово-медичний та інші згідно з організаційною структурою СБУ.

Центральне управління видає положення, накази, розпорядження, інструкції, дає вказівки, обов'язкові для виконання в системі СБУ. Частиною другою статті 10 Закону України “Про Службу безпеки України” визначено, що ці акти не підлягають виконанню, якщо в них встановлюються не передбачені законодавством додаткові повноваження органів і співробітників Служби безпеки або антиконституційні обмеження прав та свобод громадян. При необхідності центральне управління вносить Президенту України пропозиції про видання актів з питань збереження державної таємниці, які є обов'язковими для виконання органами державного управління, підприємствами, установами, організаціями і громадянами. Службою безпеки України створюються її регіональні органи: обласні управління СБУ, їх міжрайонні, районні та міські підрозділи, розміщення та територіальна компетенція яких можуть не збігатися з адміністративно-територіальним поділом України.

В інтересах державної безпеки органи і підрозділи СБУ можуть створюватися на окремих державних стратегічних об'єктах і територіях та у військових формуваннях.

Керівництвом всією діяльністю СБУ, її центральним управлінням здійснює голова Служби безпеки України, який призначається Верховною Радою України за поданням Президента України і несе персональну відповідальність за виконання завдань, що покладаються на СБУ. Заступники голови СБУ за його поданням призначаються Президентом України.

Для визначення шляхів виконання покладених на СБУ завдань, прийняття рішень з основних напрямків і проблем оперативно-службової діяльності та роботи з кадрами в СБУ створюється колегіальний дорадчий орган - колегія. Персональний склад колегії призначає Президент України за погодженням з Верховною Радою України. Начальники підрозділів центрального управління СБУ, а також начальники регіональних органів - обласних управлінь СБУ призначаються Президентом України за поданням Голови СБУ.

Кадри СБУ складають співробітники - військовослужбовці, військовослужбовці строкової служби, а також працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України. До органів СБУ приймаються на конкурсній, добровільній і договірній основі громадяни України, які за діловими та моральними якостями, освітнім рівнем та станом здоров'я здатні ефективно виконувати службові обов'язки. Критерії професійної придатності, зокрема юридичної обізнаності, визначаються кваліфікаційно-нормативними документами, які затверджуються Головою СБУ.

Кількісний склад працівників СБУ визначається Президентом України за поданням Голови СБУ, виходячи з потреб надійного захисту державної безпеки і в межах встановленого бюджету. На співробітників-військовослужбовців та військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України. Вони приймають присягу на вірність народу України. Трудові відносини працівників, які працюють в СБУ за трудовим договором регулюється законодавством України про працю.

Міністерство внутрішніх справ України (МВС України) та його органи володіють значними повноваженнями, які пов'язані переважно з правоохоронною діяльністю. Однією з головних з функцій МВС України, як правоохоронного органу є боротьба із злочинністю, охорона прав та законних інтересів громадян, сприяння зміцненню законності і правопорядку.

МВС України є центральним органом виконавчої влади, зі спеціальним статусом діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування і реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, ведення боротьби із злочинністю, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху та пожежної безпеки, охорони та оборони особливо важливих державних об'єктів. МВС України та його органи організовують та здійснюють оперативно-розшукову діяльність, забезпечують провадження дізнання та попереднього (досудового) слідства в справах, які віднесені до компетенції органів внутрішніх справ тощо.

У своїй діяльності МВС України керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також Положенням “Про Міністерство внутрішніх справ України”, затвердженим Указом Президента України від 17 жовтня 2000 року №1138/2000. У межах своїх повноважень МВС України організовує виконання актів законодавства України і здійснює контроль за їх реалізацією.

МВС України, як центральний орган виконавчої влади, має право:

1) представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів;

2) одержувати в установленому законодавством порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;

3) залучати спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій (за погодженням з їхніми керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

4) перевіряти додержання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями та громадянами правил пожежної безпеки, безпеки дорожнього руху, дозвільної системи;

5) скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції;

6) займатися відповідно до законодавства господарською діяльністю.

Під час виконання покладених на нього завдань МВС України взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами іноземних держав. МВС України у межах своїх повноважень видає на основі та на виконання актів законодавства накази, організовує і контролює їх виконання.

Очолює МВС України Міністр. Міністр внутрішніх справ України призначається на посаду Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Президент України також звільняє з посади Міністра внутрішніх справ України (припиняє його повноваження на цій посаді). Міністр внутрішніх справ України входить до складу Кабінету Міністрів України. Також Міністр внутрішніх справ України за посадою входить до складу Ради національної безпеки і оборони України (частина п'ята статті 107 Конституції України).

До основних завдань МВС України належать:

- організація і координація діяльності органів внутрішніх справ щодо захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки;

- участь у розробленні та реалізації державної політики щодо боротьби із злочинністю;

- забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування, розшуку осіб, які вчинили злочини, вжиття заходів до усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень;

- організація охорони та оборони внутрішніми військами особливо важливих державних об'єктів;

- забезпечення реалізації державної політики з питань громадянства;

- забезпечення проведення паспортної, реєстраційної та міграційної роботи, організація роботи, пов'язаної із забезпеченням безпеки дорожнього руху та пожежної безпеки;

- визначення основних напрямів удосконалення роботи органів внутрішніх справ, надання їм організаційно-методичної та практичної допомоги;

- здійснення на договірних засадах охорони майна всіх форм власності;

- забезпечення додержання законності в діяльності осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, працівників і військовослужбовців системи Міністерства;

- підготовка органів внутрішніх справ та внутрішніх військ для інтеграції України до Європейського Союзу.

Отже, на органи внутрішніх справ України покладені завдання по захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства та держави, боротьби зі злочинністю, охороні громадського порядку, запобігання та припинення правопорушень і забезпечення провадження в справах, розгляд яких законом покладено на органи внутрішніх справ, забезпечення безпеки дорожнього руху, охорони особливо важливих державних об'єктів. Правоохоронна діяльність органів внутрішніх справ здійснюється на трьох рівнях - центральному, регіональному та місцевому.



5. Адвокатура в системі правоохоронних органів

Формування правової держави і громадянського суспільства в Україні неможливо без створення гарантій захисту прав та законних інтересів людини та громадянина, без забезпечення умов для ефективного функціонування такого специфічного демократичного інституту, як адвокатура.

Конституція України закріплює право кожного на захист від обвинувачення і надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах. Організація та принципи діяльності адвокатури визначаються новим Законом України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, прийнятим Верховною Радою України 5 липня 2012 року. Цей закон відводить адвокатурі чільне місце, маючи на меті відновити престиж цієї професії, її історичні традиції, піднести роль у суспільстві як одного з гаранту забезпечення конституційних прав i свобод громадян.

Адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу. Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість. Адвокат може мати помічника або кількох помічників із числа осіб, які мають вищу юридичну освіту. Умови роботи визначаються контрактом між адвокатом (адвокатським об'єднанням) і помічником адвоката з додержанням законодавства про працю.

Адвокатська діяльність є різноплановою і визначається загальним завданням, яке ставиться перед адвокатурою Конституцією України. З метою забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні, адвокати займаються такими видами діяльності:

- дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства;

- складають заяви, скарги та інші документи правового характеру;

- посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть;

- здійснюють представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами;

- надають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям;

- здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб;

- виконують обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання, попереднього слідства та в судовому розгляді.

Адвокат надає правову допомогу клієнтові на підставі угоди про надання правової допомоги або за призначенням особи, що здійснює дізнання, слідчого чи суду в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством України.

У випадках надання правової допомоги таких видів, як консультації та роз'яснення з правових питань, довідки щодо законодавства, складення окремих правових документів, угода може укладатися в спрощеній письмовій формі (рядок у відомості тощо) або в усній формі, коли правова допомога надається безкоштовно.

Стосовно надання правової допомоги інших видів, угода може укладатися в усній формі у випадку, коли укладення письмової угоди є неможливим, а клієнт потребує невідкладного надання правової допомоги. В цих випадках угода підлягає письмовому оформленню. В інших випадках доручення клієнта про надання йому адвокатом правової допомоги підлягає оформленню у формі письмової угоди.

Особа, що одержала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, має право практикувати індивідуально або відкрити своє адвокатське бюро, або об'єднуватись з іншими адвокатами в колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до Закону “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” i своїх статутів. Діяльність адвокатських о6'єднань ґрунтується на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Вони реєструються в Miніcтepcтвi юстиції України, після чого повідомляють місцевим органам влади про свою реєстрацію, а адвокати - про одержання свідоцтва на право займатися адвокатською діяльністю.

До професійних прав адвоката закон відносить:

- представництво, захист прав та законних інтересів громадян i юридичних ociб за їx дорученнями в ycix органах, установах, організаціях;

- збирання відомостей про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах i справах про адміністративні правопорушення.

Отже, адвокату надано право збирати докази для подання їх у органи дізнання, слідства, прокуратуру, загальні та арбітражні суди. Перелік прав адвоката при збиранні доказів не є вичерпним. Зокрема, він може: запитувати i отримувати документи або їx копії від підприємств, установ, організацій, о6'єднань, а від громадян - за їx згодою, ознайомлюватися на підприємствах, в установах, організаціях з необхідними для виконання доручення документами, отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань.

При здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний діяти відповідно до вимог закону, використовувати лише передбачені ним засоби захисту прав i законних інтересів громадян та юридичних ociб, та інші, що не суперечать закону.

Використовувати данні, одержані адвокатом у зв'язку з його професійною діяльністю, можна лише для захисту клієнта.

Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю, предметом i змістом якої є обставини, котрі вимусили громадянина або юридичну особу звернутися до адвоката, а також суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом під час здійснення професійних обов'язків.



Висновки

Реалізація правоохоронної діяльності покладається на спеціально уповноважені органи, які комплектуються відповідним чином підготовленими службовцями, в основному юристами, а для здійснення цієї діяльності держава виділяє відповідні кошти та матеріальні ресурси.

За своїм змістом правоохоронна діяльність багатогранна і складається з кількох основних напрямків (функцій), серед яких: забезпечення виконання судових рішень, прокурорський нагляд, виявлення, розкриття та розслідування злочинів, надання юридичної допомоги та захисту в кримінальних і цивільних справах, охорона громадського порядку і безпеки громадян, боротьба зі злочинністю тощо. Для здійснення названих напрямків (функцій) правоохоронної діяльності створюються конкретні органи, які називаються правоохоронними.

Правоохоронними органами називаються державні та недержавні (громадські) органи, установи та організації, основним завданням діяльності яких є забезпечення законності, боротьба зі злочинністю та іншими правопорушеннями. До ознак правоохоронних органів відносяться їх:

- державно-владний, юрисдикційний характер;

- підзаконність та точна регламентованість діяльності;

- правозастосовна суть рішень, що приймаються ними, застосування державного примусу в процесі виконання покладених на них завдань.

До правоохоронних органів належать:

- органи прокуратури;

- органи внутрішніх справ;

- органи служби безпеки, військової служби правопорядку у Збройних Силах України;

- митні органи;

- органи охорони державного кордону;

- органи державної контрольно-ревізійної служби;

- органи й установи виконання покарань;

- органи державної податкової служби;

- органи рибоохорони та ін.

Прокуратура України складає єдину централізовану систему органів, які мають спільні завдання та функції. Система органів прокуратури будується згідно з адміністративно - територіальним устроєм України, а також по функціональним ознакам. Правовою основою організації і діяльності органів прокуратури є Конституція, Закон України “Про прокуратуру”, кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне, адміністративне, кримінально-виконавче, господарсько-процесуальне законодавство та інші закони України, а також визнані Україною міжнародні договори й угоди.

Система органів юстиції включає: Міністерство юстиції України, Головне управління юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції: районні, районні у містах управління юстиції, міські (міст обласного значення) управління юстиції. Керівництво органами юстиції здійснює Міністерство юстиції України. Функції органів юстиції полягають у діяльності з юридичної допомоги, діяльності з виконання рішень (вироків), постанов судових органів.

На органи внутрішніх справ України покладені завдання по захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства та держави, боротьби зі злочинністю, охороні громадського порядку, запобігання та припинення правопорушень і забезпечення провадження в справах, розгляд яких законом покладено на органи внутрішніх справ, забезпечення безпеки дорожнього руху, охорони особливо важливих державних об'єктів.

На органи безпеки України покладаються завдання захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спецслужб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб. Конституція України закріплює право кожного на захист від обвинувачення і надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах. Згідно закону, адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземців, ociб без громадянства, юридичних ociб, надавати їм різноманітну юридичну допомогу.



Список використаних джерел

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1996. - №30. - Ст. 141. (Із змінами, внесеними згідно із Законом №2952-VI від 01.02.2011 // Відомості Верховної Ради України. - 2011. - №10. - Ст. 68.

2. Закон України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від №5076-VI від 5 липня 2012 року (Електронний ресурс).

3. Закон України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 року.

4. Закон України “Про державну виконавчу службу” від 24 березня 1998 року.

5. Закон України “Про міліцію” від 20.12.1990 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №4. - Ст. 20.

6. Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 р., із змінами і доповненнями станом на 12 липня 2001. // Юридичний вісник України. - 2001. - 4-10 серпня. - №31 (319).

7. Закон України ”Про Службу Безпеки України” від 25.03.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №27. - Ст. 383.

8. Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / за ред. В.П.Шибіко. - К., Юрінком Інтер, 2000. - 840 с.

9. Постанова Верховної Ради України “Про затвердження Дисциплінарного статуту прокуратури” // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №4. - Ст.

10. Закон України “Про судоустрій і статус суддів” від N 2453-VI від 7 липня 2010 року // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - №41-45. - Ст. 529.

11. Басай В.Д. Судові та правоохоронні органи України. Підручник. У 2-х кн. Книга 2. Правоохоронна діяльність та правоохоронні органи в Україні. - Івано-Франківськ, 2004. - 366 с.

12. Кравчук М.В. Теорія держави і права (опорні конспекти): навчальний посібник. - К.: Атіка, 2005. - 288 с.

13. Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи прокуратури. - К. - Юрінком Інтер, 2004. - 420 с.

14. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність: закони і коментарі. Навчальний посібник. - К.: “Атіка”, 2010. - 512 с.

15. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність. Навч. посіб. - К.Атака, 2002. - 576 с.

16. Молдован В.А. Правоохоронні органи: курс лекцій. - К.: “Юмана”, 1998. - 160 с. правоохоронний законність юстиція

17. Організація судових та правоохоронних органів / за ред. І.Є. Марочкіна, Н.В. Сибільової, О.М. Толочка. - Харків: “Право”, 2009. - 269 с.

18. Судебные и правоохранительные органы Украины. Учебник / под ред. проф. А.М. Бандурки. - Харьков: Ун-т внутр. дел, 2009. - 350 с.

19. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Підручник / О.С. Захарова, В.С. Ковальський, В.С. Лукомський та ін., відп. Ред. В. Маляренко. - 3-є вид, перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - 352 с.

20. Судові та правоохоронні органи України: Навч. посіб. / В.М. Бесчастний, В.В. Пашутін, Б.В. Бабін та ін., За ред. В.М. Бесчастного. - К.: Знання, 2007. - 286 с.

Размещено на Allbest.ru

...