Компетенція нотаріальних органів і посадових осіб щодо вчинення нотаріальних дій

3 огляду на викладене вище Указом Президента України "Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні” від 23 серпня 1998 р. було змінено компетенцію приватного нотаріуса. Відтепер вони не можуть учиняти тільки дві нотаріальні дії: видавати свідоцтво про право на спадщину та вживати заходів до охорони спадкового майна.

Залишилося не до кінця вирішеним питання про право приватного нотаріуса засвідчувати справжність підпису батьків, опікунів (піклувальників) на заявах про згоду на усиновлення. Відповідно до Указу Президента можна зробити висновок, що приватні нотаріуси мають право вчиняти цю дію, а відповідно до ст. 105 Кодексу про шлюб та сім'ю вони такого права не мають, бо в названій статті вказано, що справжність підпису на таких заявах може засвідчувати тільки державний нотаріус.

Компетенція консульських установ щодо вчинення нотаріальних дій регулюється ст. 38 Закону України "Про нотаріат" та Консульським статутом України, затвердженим указом Президента України від 2 квітня 1994 р.

Вони можуть посвідчувати угоди, видавати свідоцтво про право на спадщину, на частку в спільному майні подружжя, вживати заходів до охорони спадкового майна, приймати в депозит грошові суми та цінні папери, приймати на зберігання документи, посвідчувати юридичні факти знаходження громадянина в живих, у певному місці, тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці, часу пред'явлення документів, засвідчувати вірність копії документів і виписок із них, справжність підпису на документах і вірність перекладу з однієї мови на іншу, вчиняти морські протести та виконавчі написи.

Крім того, відповідно до Консульського статуту (ст. 44) консульські установи мають право забезпечувати докази. Це пояснюється тим, що за законодавством України (ст. 35 ЦПК України) забезпечення доказів як до порушення справи в суді, так і після порушення здійснює суд. Нотаріус такого права не має.

Оскільки консульські установи діють на території інших держав, вони в ряді випадків не є правомочними застосовувати ті правила й повноваження, що їх мають нотаріальні органи в Україні. Тому з їхньої компетенції виключено деякі нотаріальні дії, а саме: вони не можуть посвідчувати угоди про відчуження нерухомості, що знаходиться в Україні, накладати заборони на відчуження нерухомості, передавати заяви від одних осіб до інших, вчиняти протести векселів, приймати чеки до платежу і посвідчувати не оплату чеків, видавати свідоцтва про придбання жилих будинків із прилюдних торгів.

Консульські установи України мають право вчиняти нотаріальні дії й відносно іноземців, причому не лише тоді, коли угоди укладаються на території України, а й тоді, коли угоди укладаються на території інших держав, якщо це випливає з міжнародних договорів і конвенцій, у яких бере участь Україна.

Законодавством України можуть бути передбачені й інші дії, що вчиняються консульськими установами України.

Консульський статут України передбачає ряд уточнень, що стосуються вчинення нотаріальних дій, а саме:

* консул вживає заходів до охорони майна, що залишилося після смерті громадянина України. Якщо ж залишене майно повністю або частково складається з предметів, що можуть зіпсуватися, а також за надмірної дорожнечі зберігання такого майна консул має право продати майно і надіслати вилучені гроші за належністю (ст. 36 статуту);

* консул має право приймати спадкове майно для передачі спадкоємцям, які знаходяться в Україні (ст. 37 статуту);

* консул може приймати на зберігання гроші, коштовності, цінні папери й документи, що належать громадянинові України, а в разі смерті особи, якій належало майно, здане на зберігання, вживає заходів до його охорони, а при необхідності може його реалізувати і вилучені гроші надіслати за належністю (ст. 38 статуту);

* консул негайно передає до Міністерства закордонних справ України всі відомі йому дані про спадщину і можливих спадкоємців, якщо йому стане відомо про спадщину, котра відкрилася на користь громадян України, які проживають в Україні (ст. 51 статуту);

* консул приймає від капітана морського судна заяву про загибель або пошкодження судна, а також на його прохання складає акт про морський протест (ст. 79 статуту);

* консул вживає заходів до збереження (забезпечення) речових доказів у разі аварії чи вимушеної посадки повітряного судна (ст. 85 статуту); таких самих заходів він вживає, коли мова йде про засоби автомобільного, залізничного транспорту і суден річкового флоту (ст. 88 статуту).

Як уже зазначалося, виконкоми сільських, селищних і міських рад мають право вчиняти деякі найбільш поширені й нескладні нотаріальні дії, якщо в місцевості немає нотаріусів. Це зручно для місцевого населення, бо звільняє його від поїздок до міст і районних центрів; надання виконкомам повноважень вчиняти певні нотаріальні дії є доцільним з огляду на специфіку цих дій.

Посадові особи виконкомів місцевих рад можуть посвідчувати односторонні угоди -- заповіти й доручення. Вчинення цих нотаріальних дій у багатьох випадках може бути терміновим, коли зволікати не можна.

Посадовим особам виконкомів надано право засвідчувати вірність копій документів і виписок із них, а також справжність підпису на документах. Це дуже поширені, а водночас нескладні нотаріальні дії, тому віднесення їх до компетенції виконкомів є виправданим.

До компетенції виконкомів місцевих рад входить вжиття заходів до охорони спадкового майна та реєстрація заборон на відчуження нерухомості. Ці нотаріальні дії зручніше вчиняти на місці, тим більш, що вжиття заходів до охорони спадкового майна може вимагати негайного їх здійснення.

Посадові особи мають право вчиняти тільки ці дії, передбачені ст. 37 Закону України "Про нотаріат". Виходячи з того, що посадові особи виконкомів не завжди мають спеціальну юридичну підготовку, вони не є правомочними вчиняти складні нотаріальні дії, а також оформляти документи, що мають діяти за кордоном.

Після визначення предметної компетенції для вчинення нотаріальної дії необхідно визначити територіальну компетенцію, тобто яка саме державна нотаріальна контора, який саме приватний нотаріус і посадова особа якого саме виконкому місцевих рад мають право вчиняти конкретну нотаріальну дію.

Територіальна компетенція -- це розмежування кола нотаріальних дій між нотаріальними органами з урахуванням території діяльності цих органів.

Існує загальне правило територіальної компетенції, відповідно до якого нотаріальні дії можуть вчиняться будь-яким нотаріусом чи посадовою особою будь-якого виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради на всій території України (ст. 41 Закону України "Про нотаріат").

Законом передбачено винятки з цього загального правила, коли за вчиненням нотаріальної дії можна звернутися тільки до певного нотаріуса чи посадової особи певного виконкому місцевих рад. Ці винятки стосуються найбільш складних і важливих нотаріальних дій.

Відповідно до ст. 55 Закону посвідчення угод про відчуження чи заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, а також іншого нерухомого майна провадиться за місцезнаходженням цього нерухомого майна.

Вжиття заходів до охорони спадкового майна (ст. 60 Закону), видача свідоцтва про право на спадщину (ст. 66 Закону), видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя (ст. 71 Закону) провадяться за місцем відкриття спадщини.

Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя за життя обох подружжя, якщо до складу майна входять жилий будинок, квартира, дача, садовий будинок, гараж, земельна ділянка, а також інше нерухоме май-но, видається нотаріусом за місцезнаходженням цього майна (ст. 70 Закону).

Так само вирішується питання про територіальну компетенцію щодо видачі свідоцтва про придбання жилих будинків із прилюдних торгів -- за місцезнаходженням будинку (ст. 72 цього Закону), щодо накладання заборони відчуження нерухомого майна -- за місцезнаходженням жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража чи за місцезнаходженням земельної ділянки (ст. 73 Закону).

Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів провадиться нотаріусом за місцем виконання зобов'язання (ст. 85 Закону).

Прийняття чеків для пред'явлення до платежу і посвідчення не оплати чеків, вчинюється нотаріусом за місцезнаходженням платника (ст. 93 Закону).

Крім того, якщо міжнародним договором установлено інші правила про нотаріальні дії, ніж ті, що їх містить законодавство України, то при вчиненні нотаріальних дій застосовуються правила міжнародного договору. Якщо міжнародний договір відносить до компетенції нотаріусів вчинення нотаріальної дії, не передбаченої законодавством України, то нотаріуси вчиняють цю нотаріальну дію в порядку, встановленому Міністерством юстиції України (ст. 103 Закону).

До таких дій, зокрема, належать розкривання та оголошення заповіту, складеного за формою, передбаченою законодавством іноземної держави, і поданого нотаріусові після смерті заповідача для розкривання та оголошення. Якщо такий заповіт подається нотаріусові на території України, то вказана дія входить до його компетенції і має вчиняться в такому порядку.

Нотаріус повинен оголосити зміст заповіту й скласти протокол про його стан і зміст. Протокол підписується нотаріусом та особою, яка подала заповіт. Цими ж особами підписується кожний аркуш заповіту. Якщо заповіт зберігався в нотаріуса у запечатаному вигляді, то ці дії провадить нотаріус одноособово. До протоколу додається засвідчена копія заповіту, а залежно від вимог договору -- копія протоколу та оригінал заповіту. Вказані документи можуть бути видані заінтересованій особі або надіслані конкретній установі іноземної держави за правилами виконання доручень.

3 метою захисту прав та інтересів громадян, які знаходяться на лікуванні, у плаванні, в експедиціях тощо, законом передбачається право посадових осіб окремих організацій посвідчувати заповіти та доручення, що прирівнюється до нотаріального посвідчення (ст. 40 Закону України "Про нотаріат").

Надане посадовим особам право посвідчувати заповіти й доручення обумовлено тим, що за певних обставин, коли немає поблизу нотаріуса, може виникнути нагальна необхідність вчинити ці дії.

Заповіти громадян, які знаходяться на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, санаторіях, посвідчуються головними лікарями, їхніми заступниками по медичній частині або черговими лікарями цих закладів. Заповіти громадян, які проживають у будинках для престарілих та інвалідів, посвідчуються директорами та головними лікарями цих будинків.

Заповіти також можуть посвідчувати капітани морських суден і суден внутрішнього плавання щодо громадян, які знаходяться у плаванні. Таке ж право мають начальники експедицій щодо громадян, які знаходяться в розвідувальних, арктичних та інших експедиціях.

Надалі посадовим особам надається право посвідчувати не тільки заповіти, а й доручення. Мова йде про заповіти й доручення військовослужбовців та інших осіб, які знаходяться на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах. Таке право надається начальникам, заступникам по медичній частині, старшим і черговим лікарям цих закладів.

Право посвідчувати заповіти й доручення мають командири (начальники) військових части, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів щодо військовослужбовців. А в пунктах, де дислокуються ці військові частини, з'єднання, установи та військово-навчальні заклади, командири (начальники) мають право посвідчувати ці угоди і щодо робітників та службовців, членів їхніх сімей і членів сімей військовослужбовців, але тільки за умови, що в пунктах дислокації немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб та органів, що вчиняють нотаріальні дії.

І останнє. Заповіти й доручення осіб, які знаходяться в місцях позбавлення волі, мають право посвідчувати начальники місць позбавлення волі.

Стосовно до посвідчення заповітів треба дотримуватися певних правил подальшої їх реєстрації. Посадові особи, які посвідчили заповіт, повинні негайно передати один примірник заповіту в державний нотаріальний архів чи в державну нотаріальну контору за постійним місцем проживання заповідача. Якщо заповідач не мав постійного місця проживання в Україні або якщо місце проживання його невідоме, заповіт надсилається до державного нотаріального архіву м. Києва.

Капітан морського судна зобов'язаний передати один примірник посвідченого заповіту начальникові порту України або консулові України в іноземному порту для надсилання його до державного нотаріального архіву чи державної нотаріальної контори за постійним місцем проживання заповідача. Державна нотаріальна контора передає одержаний примірник заповіту на зберігання до відповідного державного нотаріального архіву з повідомленням про це заповідача та посадової особи, яка посвідчила заповіт.

Вперше, відповідно до ст. 23 Закону України "Про нотаріат", засновуються державні нотаріальні архіви в обласних центрах, у містах Києві, Севастополі й Сімферополі для тимчасового (75 років) централізованого зберігання й використання нотаріальних документів, передачі їх до відповідного державного архіву, надання методичної та практичної допомоги фондоутворювачам у вдосконаленні роботи з документами.

Положенням про державний нотаріальний архів, що було затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 1994 р., на державний нотаріальний архів покладено обов'язок здійснювати певні функції. Архів складає графіки приймання документів, на підставі яких й приймає документи; забезпечує збереження цих документів і складає щодо них науково-довідковий апарат; проводить експертизу цінності документів, що знаходяться в архіві; здійснює контроль за зберіганням документів у фондоутворювачів, надає їм методичну та практичну допомогу тощо.

Крім того, державні нотаріальні архіви можуть і вчиняти нотаріальні дії. Це -- видача дублікатів і засвідчення вірності копій та виписок із документів, що зберігаються у справах архіву. При цьому він повинен додержуватися принципу таємниці вчинення нотаріальних дій.

Державні нотаріальні архіви мають право вимагати від завідуючих державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів і посадових осіб виконавчих комітетів місцевих рад, які вчиняють нотаріальні дії, додержання правил роботи з архівними документами, здійснення контролю за їх зберіганням і використанням. Також вони є правомочними: давати нотаріусам рекомендації з питань, що входять до компетенції архіву; робити запити до нотаріусів, посадових осіб виконкомів і посадових осіб, уповноважених посвідчувати заповіти, що прирівнюються до нотаріально посвідчених; вимагати відомості, необхідні для роботи архіву; залучати в необхідних випадках як експертів і консультантів працівників органів нотаріату. Архіви можуть інформувати Міністерства юстиції України та Автономної Республіки Крим, управління юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій про стан архівної справи та вносити пропозиції щодо її вдосконалення.

Висновки

Україна поступово наближається до стандартів правового суспільства, проте невирішеними залишаються багато нагальних проблем, серед яких і проблеми українського нотаріату. Традиційно болючими є питання самоврядування нотаріусів, визначення принципів організації та здійснення нотаріальної діяльності, її самофінансування, встановлення нотаріальних округів, граничної чисельності нотаріусів, заміщення нотаріуса, статусу виконуючого обов'язки нотаріуса тощо. Але основна проблема полягає не в тимчасовому паралічі нотаріату, а в неузгодженості норм чинного Закону «Про нотаріат» із Сімейним і Цивільним кодексами. Менш нагальною, але не менш болючою є проблема завершення процесу реформування нотаріату в Україні та запровадження єдиного нотаріату відповідно до нових економічних, соціальних і політичних умов суспільства. Практика застосування Закону засвідчила штучність поділу нотаріату на державних і приватних нотаріусів, виявила соціальні й економічні непорозуміння в державному регулюванні діяльності приватних нотаріусів, визначенні їхнього статусу, що призвело до судових спорів не тільки в державі, а й за її межами. Конче потрібно закріпити статус нотаріуса як публічної офіційної особи та професіонала в галузі права, запровадити новий, прозорий професіональний порядок підготовки осіб до нотаріальної діяльності та їх допуску до цієї діяльності, який відповідатиме вимогам Конституції України та міжнародно-правовим актам із прав людини та забезпечуватиме реальну можливість реалізації цього права громадянами України. Тільки здійснивши такі послідовні кроки з реформування нотаріату, можна створити умови для вступу України до Міжнародного союзу латинського нотаріату.

Попри все в нотаріату є проблеми, які створюються штучно і не регулюють, а фактично дерегулюють ситуацію навколо цього інституту. Прикладом цього може служити останній лист ДПА та Мін'юсту України «Щодо виконання нотаріусами обов'язків податкового агента», виконуючи вимоги якого нотаріус наражається на небезпеку порушити інші закони України.

Метою реформування нотаріату повинно бути не вирішення окремих дріб'язкових проблем, а встановлення ефективного позасудового забезпечення охорони та захисту законних прав й інтересів громадян, установ, підприємств, організацій, територіальних громад і держави, ґрунтованого на єдиних принципах, формах і методах організації та здійснення нотаріальної діяльності. Такий системний підхід до вирішення кола проблем нотаріату може запобігти «монополізації» нотаріальної діяльності, використанню нотаріату як виду бізнесу, розвитку інших негативних тенденцій, що порушують принципи незалежності та неупередженості нотаріуса, його організаційної й економічної самостійності.

Слід також відзначити і позитивні моменти -- можливість використовувати досвід інших країн, зокрема тих, що об'єднались у Міжнародний союз латинського нотаріату. Цей союз вирішує питання вдосконалення та уніфікації національного нотаріального законодавства, обміну досвідом між країнами-учасниками, забезпечення незалежності професії нотаріуса водночас із контролем за ним з боку держави.

Отже, можна говорити про те, що в Україні на сьогодні існують передумови та підстави для реформування нотаріату. Понад те, оскільки саме нотаріуси «стоять на межі поєднання людини та закону», тобто першими формують практику застосування законодавства, зміни у діяльності нотаріату є доцільними, н обхідними та такими, що сприятимуть становленню громадського суспільства у нашій країні.

Література

1. Закон України “Про нотаріат” // Відомості Верховної Ради. - 1993, №39, ст. 383.

2. Законодавство України про нотаріат. Організаційно-правові основи діяльності нотаріату: збірник офіційних нормативних актів // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1998. - №5.

3. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 18 червня 1994 р. №18/5.

4. Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності від 4 березня 1994 р. №10/5.

5. Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату від 22 лютого 1994 р. №114.

6. Положення про кваліфікаційну комісію нотаріату від 28 грудня 1993 р. №22/5.

7. Положення про порядок видачі свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю від 20.01.94 р. №3/5.

8. Указ Президента України “Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні” від 23 серпня 1998 р. №392/98.

9. Нотариат в СССР. - М.: Юрид. лит., 1985. - 509с.

10. Організація судових та правоохоронних органів. За ред. І.Є. Марочкіна, Н.В. Сібільової, О.М. Толочка. - Харків: Право, 2000. - 344с.

11. Радзієвська Л.К., Пасічнік С.Г. Нотаріат в Україні: [Навч. посібник] / За відп. ред. Л.К. Радзієвської. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 209с.

12. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под ред. Проф. А.М. Бандурки. - Харьков: Ун-т внутр. Дел, 1999. - 144с.

Размещено на Allbest.ru