Право інтелектуальної власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Становлення і розвиток законодавства України про інтелектуальну власність

2. Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин

3. Договори на використання об'єктів промислової власності

4. Терміни

Перелік використаних джерел

1. Становлення і розвиток законодавства України про інтелектуальну власність

Законодавство України про інтелектуальну власність надзвичайно молоде і його становлення продовжується одночасно з становленням державності та формуванням правової держави. Якщо не було держави, то навряд чи можна говорити про право неіснуючої держави. І все ж Україна має свою власну історію, в тому числі й історію держави й права. У цьому контексті нас цікавить історія становлення цивільного права, зокрема права про інтелектуальну власність. У процесі розбудови правової держави Україна надзвичайно важлива роль цивільного законодавства, складовою частиною якого є законодавство про інтелектуальну власність. В ієрархії права друге місце після Конституції (Основного Закону) має посідати цивільне право. І це справді так. Воно регулює ті суспільні відносини, які за своїм змістом є життєвою тканиною суспільства. Парадоксально, але в Україні ніколи не було свого завершеного цивільного законодавства. На території України в різні часи діяло законодавство тих держав, до складу яких вона входила: Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської держави, Австро-Угорщини. Багато факторів і найголовніший серед них - відсутність власної самостійної і незалежної держави зумовили те, що в Україні діяло польське, російське, австрійське та інше законодавство, але не українське. Але категорично стверджувати, що Україна зовсім не мала цивільного законодавства, не можна. Були правові традиції і норми звичаєвого права. Наприклад, Литовський Статут у трьох його редакціях є пам'яткою не лише литовського, а й українського та білоруського народів. Багато його норм сягали своїм корінням у "Руську правду" часів Київської Русі. Правові звичаї продовжували існувати в Україні навіть у той час, коли вона входила до складу Росії. Згадаймо юридичні документи України XVIII і першої половини XIX століть: "Права, по которым судится малороссийский народ" (1743), "Экстрат малороссийских прав" (1767), "Экстрат из указов, инструкций и постановлений" (1786), "Собрание прав Малороссии" (1807), "Свод местных законов западных губерний" (1837). Радикальним нормативним актом, що докорінно обновив авторське право, став Закон України "Про авторське право і суміжні права", прийнятий Верховною Радою України 23 грудня 1993 р.'. Згодом було прийнято також ряд нормативних актів, у тому числі постанови Кабінету Міністрів України "Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва" від 18 листопада 1994 р. № 784 та "Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва" від 18 липня 1995 р. № 532. Верховна Рада України 31 травня 1995 р. прийняла Закон "Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня 1971 p., зміненого 2 жовтня 1979 р.). У зв'язку з прийняттям Закону України "Про авторське право і суміжні права" до Цивільного кодексу України були внесені відповідні зміни.

Отже, авторське право в Україні почало розвиватися, хоча й під впливом Москви, з 20-х років XX ст. До того часу власного авторського права Україна не мала. Але й авторське право, що було започатковано в 1929 p., українським вважалося формально, бо воно було точною копією російського авторського права. Крім названих законодавчих актів, були прийняті й інші, в яких тою чи іншою мірою йшлося про інтелектуальну власність. інтелектуальний власність право

Зокрема були прийняті Закон України "Про державну таємницю" від 21 січня 1994 р., "Про захист інформації в автоматизованих системах" від 5 липня 1994 р., "Про наукову і науково-технічну експертизу" від 10 лютого 1995 р. У зв'язку з прийняттям пакету законів про промислову власність внесено відповідні зміни до Цивільного кодексу України, до Кодексу законів про працю України, до Митного кодексу і т. ін. Відповідні зміни внесено також і до раніше прийнятих законів України. Чи можна вважати становлення законодавства про інтелектуальну власність України закінченим? Безумовно, ні. Процес становлення продовжується. Нині завершується робота по проекту Цивільного кодексу України, прийняття якого зумовить необхідність розробки ще ряду законодавчих проектів.

Прийняття законів України про інтелектуальну власність - це громадсько-політична подія в житті нашої держави. Незважаючи на те, що прийняті закони в ряді випадків недосконалі, суперечать один одному, часто мають місце нечіткі формулювання тощо, їхнє прийняття - явище надзвичайної ваги.

По-перше, це свідчення того, що Україна спроможна розробити і прийняти власне законодавство про інтелектуальну власність, якого вона до цього часу не мала. Не можна вважати законодавством України про винаходи, раціоналізаторські пропозиції і промислові зразки положення, що містяться в VI розділі Цивільного кодексу України, оскільки норми цього розділу копіювали відповідне законодавство колишнього СРСР і то в найзагальнішому вигляді. По-друге, законодавство про інтелектуальну власність значною мірою наближено до вимог ринкової економіки. Воно визнало результати інтелектуальної діяльності товаром, оголосило свободу в розпорядженні цими результатами на свій розсуд тощо. По-третє, воно дає змогу Україні інтегруватися в європейську правову систему, що буде сприяти її зближенню з європейським співтовариством. По-четверте, законодавство про інтелектуальну власність України не відокремлене від відповідного законодавства країн СНД. П'ятою визначальною рисою цього законодавства є те, що воно проголосило результати інтелектуальної діяльності об'єктами права власності.

Важливе питання, що виникає у зв'язку з проблемою становлення законодавства про інтелектуальну власність України, - місце цього законодавства в проекті нового Цивільного кодексу України.

З цього приводу висловлюються різні погляди. Цікаву думку висловив проф. О.А. Пушкін. Він писав, що право інтелектуальної власності - це речове право і воно не повинно викликати ніякого сумніву. Воно характеризується такими самими рисами абсолютності і виключності. І тому, здавалося б, логічно розділ "Право інтелектуальної власності" помістити одразу за розділом "Право власності та інші речові права". Але слід враховувати, що здійснення права інтелектуальної власності пов'язано з виконанням специфічних договорів, видачею ліцензій і встановленням на їх основі таких саме специфічних зобов'язань. Тому цей розділ необхідно помістити після традиційного розділу "Зобов'язальне право".Н.М. Мироненко вважає, що інститут права приватної власності заслуговує на визнання як окремий, самостійний цивільно-правовий інститут, проте, вона не визначила місце цього інституту в проекті кодексу. Вона також висловила цікаві обгрунтовані думки з приводу визнання права інтелектуальної власності лише за творцем цієї власності. Обгрунтованим видається її твердження, що суб'єкту права інтелектуальної власності належать ті самі правомочності - право на володіння, на користування і розпорядження, що й звичайному власнику. Але не можна погодитися з твердженням Н.М. Мироненко, що суб'єкту права інтелектуальної власності належить право на недоторканність. Таке категоричне твердження не відповідає реальному стану речей. Право на недоторканність мають лише автори творів науки, літератури і мистецтва. Що стосується результатів технічної творчості, то їх автори такого права не мають. Тому є слушною думка В.Ф. Чигиря про те, що було б нерозумно заборонити використання науково-технічних досягнень як вихідної бази для створення нового технічного рішення. На думку В.Ф. Чигиря, право інтелектуальної власності має міститися після розділу "Зобов'язальне право". Проте не можна погодитися з його твердженням, що результати інтелектуальної діяльності не можуть бути об'єктами права власності.

Викладені та інші зауваження щодо місця, поняття і змісту права інтелектуальної власності, безумовно, мають важливе теоретичне і практичне значення. Деякі з них будуть враховані, інші - не будуть, але головне не в цьому. Головне в тому, що процес становлення власного законодавства України про інтелектуальну власність продовжується.

2. Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин

Правова охорона селекційних досягнень здійснюється Законами України "Про охорону прав на сорти рослин" в редакції від 17 січня 2002 р. і "Про племінне тваринництво" в редакції від 21 грудня 1999 р.

Селекційним досягненням слід вважати результат науково-практичної діяльності, в результаті якої створюються сорти і гібриди рослин і породи тварин із заданими ознаками. Об'єкти селекційних досягнень у рослинництві. Об'єктом права на сорт є селекційне досягнення в рослинництві, одержане штучним шляхом або шляхом відбору, і таке, що має одну або кілька господарських ознак, які відрізняють його від існуючих сортів рослин. Виведення нового сорту будь-якої культурної рослини потребує значних затрат, наполегливих пошуків, тривалого часу і великих зусиль. Процес триває багато років, інколи навіть протягом життя кількох поколінь, потребує значних коштів, залучає великі колективи висококваліфікованих фахівців. Саме цим пояснюється, що в Україні виведення нових сортів не можна вважати успішним. За рядом показників Україна істотно відстає від країн із розвиненою ринковою економікою. Це особливо помітно зараз, коли на наших полях з'являються нові зарубіжні технології (які значно випереджають наші) вирощування багатьох сільськогосподарських культур.

Отже, об'єктом селекційного досягнення в рослинництві є новий сорт. Відповідно до Закону про охорону прав на сорти рослин сорт - це окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів, яка, незалежно від того, задовольняє вона повністю або ні умови надання правової охорони:

- може бути визначена ступенем прояву ознак, що є результатом діяльності даного генотипу або комбінації генотипів;- може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем прояву принаймні однієї з цих ознак;

- може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту.

За своєю сутністю визначення сорту в Законі не відрізняється від вищенаведеного визначення селекційного досягнення в рослинництві. Важливо, щоб новий сорт відповідав умовам охороноздатності.

Сорт вважається охороноздатним - придатним для набуття права на нього як на об'єкт інтелектуальної власності, якщо за проявом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він є новим, вирізняльним, однорідним та стабільним. Сорт вважається новим, якщо до дати, на яку заявка вважається поданою, заявник (селекціонер) чи інша особа за його дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не передавали матеріал сорту для комерційного використання:

а) на території України - за рік до цієї дати;

б) на території іншої держави - щодо деревних та чагарникових культур і винограду за шість років і щодо рослин інших видів за чотири роки до цієї дати.

Новизна сорту не втрачається, якщо будь-який його матеріал збувався, у тому числі й до вищезазначених пунктами "а" і "б" дат:

- із зловживанням на шкоду заявнику;- на виконання договору про передачу права на подання заявки;- на виконання договору про розмноження відтворювального матеріалу сорту і його випробування, за умови що зібраний внаслідок цього матеріал передавався лише заявникові і не використовувався для виробництва іншого сорту;

- на виконання визначених законодавством заходів, зокрема щодо біологічної безпеки чи формування Реєстру сортів;- як побічний або відхідний продукт, отриманий під час створення чи поліпшення сорту, без посилань на сорт і лише для споживання. Сорт відповідає умові вирізняльності, якщо за проявом його ознак він чітко відрізняється від будь-якого іншого сорту, загальновідомого до дати, на яку заявка вважається поданою.

Сорт, що протиставляється заявленому, вважається загальновідомим, якщо:

- він поширений на певній території в будь-якій державі;

- відомості про прояви його ознак стали загальнодоступними у світі, зокрема шляхом їх опису в будь-якій оприлюдненій публікації;

- він представлений зразком у загальнодоступній колекції;

- йому надана правова охорона і/або він внесений до офіційного реєстру сортів в будь-якій державі, при цьому він вважається загальновідомим від дати подання заявки на надання права чи внесення до реєстру.

Сорт вважається однорідним, якщо з урахуванням особливостей його розмноження рослини цього сорту залишаються достатньо схожими за своїми основними ознаками, відзначеними в описі сорту.

Сорт вважається стабільним, якщо його основні ознаки, відзначені в описі сорту, залишаються незмінними після неодноразового розмноження чи, у разі особливого циклу розмноження, в кінці кожного такого циклу.

Сорт вважається охороноздатним, коли всі наведені умови будуть наявними у сукупності. Об'єкти селекційного досягнення у тваринництві. Виведення нових порід тварин і птиці вищої якості - досить копітка і складна справа. В умовах ринкової економіки результати селекційної діяльності в галузі тваринництва стають товаром, який користується великим попитом і здатний дати добрий прибуток. Тому ця діяльність також повинна мати ефективну правову охорону. В Україні прийнято Закон "Про племінне тваринництво" від 15 грудня 1993 р. 21 грудня 1999 р. був прийнятий Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про племінне тваринництво". Ці Закони визначають загальні правові, економічні та організаційні засади діяльності в галузі виведення племінних тварин і птиці. Селекційним досягненням у тваринництві вважається створена в результаті цілеспрямованої творчої діяльності група племінних тварин (порода, породний тип, лінія, сім'я тощо), яка має нові високі генетичні ознаки, що стійко передаються їх потомкам.

Племінною твариною визнається чистопородна або одержана за затвердженою програмою породного удосконалення тварина, яка має племінну (генетичну) цінність і може використовуватися в селекційному процесі відповідно до чинних загальнодержавних програм селекції.

Об'єктами племінної справи у тваринництві є крупна рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, птиця, риба, бджоли, шовкопряди, хутровий звір, яких розводять з метою одержання певної продукції (далі - тварини).

Результати племінної діяльності стають об'єктами правової охорони лише на підставі державної реєстрації, об'єктами якої є племінні тварини і племінні стада.

Державна реєстрація племінних тварин здійснюється шляхом внесення відповідних даних про них до державної книги племінних тварин, а племінних стад - до Державного племінного реєстру. Наведене дає підставу зробити висновок, що єдиного державного реєстру селекційних досягнень у сфері племінного тваринництва немає. Закон про племінне тваринництво не передбачає правового механізму охорони селекційних досягнень у сфері племінного тваринництва. Не передбачається видача охоронного документа на селекційне досягнення, не визначається суб'єкт виключного права на зазначене досягнення та його права і обов'язки. Закон лише надає право суб'єктам племінної справи у тваринництві використовувати належні їм племінні (генетичні) ресурси на виконання загальнодержавних програм селекції. Закон не визначає суб'єкта виключного права на селекційне досягнення, - воно є ніби нічиїм. Суб'єктам племінної справи видається племінне свідоцтво (сертифікат). Проте призначення цього документа інше. За цим свідоцтвом володільці племінних (генетичних) ресурсів зобов'язані мати племінні свідоцтва (сертифікати), які документально підтверджують якість належних їм племінних тваринних сперм, ембріонів, яйце кліток. Племінне свідоцтво (сертифікат) є основою для визначення цінності племінних (генетичних) ресурсів і гарантує визначений рівень ефективності їх використання при дотриманні споживачем цих ресурсів вимог, встановлених Законом.

3. Договори на використання об'єктів промислової власності

Чинне законодавство України про промислову власність містить ще одну - так звану відкриту ліцензію. За цією ліцензією власник патенту (свідоцтва) на об'єкт промислової власності (крім патентів на секретні об'єкти промислової власності) має право подати до установи для офіційної публікації заяву про готовність надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого об'єкта промислової власності. Іншими словами, власник патенту оголошує відкриту ліцензію для будь - якої особи, яка забажає скористатися цим запатентованим об'єктом. Для стимулювання відкритих ліцензій в законодавстві встановлена певна пільга для власників патентів - збір за підтримання чинності патенту в такому разі зменшується наполовину, починаючи з року, наступного за роком публікації такої заяви.

Особа, яка виявила бажання скористатися зазначеним дозволом, зобов'язана укласти з власником патенту договір про платежі. Спори, що виникають під час виконання цього договору, вирішуються в судовому порядку.

Проте може статися так, що жодна особа не виявила бажання скористатися оголошеним дозволом. Тоді власник патенту може подати до Установи письмове клопотання про відкликання своєї заяви. У такому випадку річний збір за підтримання чинності патенту сплачується в повному обсязі починаючи з року, наступного за роком публікації такого клопотання.

Примусова ліцензія. Чинне законодавство України про промислову власність містить припис, за яким у разі невикористання об'єкта промислової власності без поважних причин протягом трьох років, починаючи від дати публікації відомостей про видачу охоронного документа, або від дати, коли використання об'єкта промислової власності було припинено, на цей об'єкт може бути видано так звану примусову ліцензію. Будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати даний об'єкт, може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на його використання. Суд може прийняти рішення про надання такого дозволу (примусової ліцензії) за таких умов: 1) з власником охоронного документа не вдалося досягти угоди про укладення ліцензійної угоди; 2) власник охоронного документа не зміг довести, що факт невикористання об'єкта зумовлений поважними причинами; 3) примусова ліцензія надається на умовах невиключної ліцензії. Примусова ліцензія, видана судом, повинна містити визначення обсягу використання, строку дії дозволу та порядку виплати винагороди власнику охоронного документа. В умовах воєнного та надзвичайного стану, а також в інтересах суспільства Кабінет Міністрів України має право дозволити використання об'єкта промислової власності визначеній ним особі без дозволу власника охоронного документа. Такий дозвіл також надається на умовах невиключної ліцензії, але з виплатою власнику документа відповідної компенсації.

Видача примусової ліцензії на секретний об'єкт промислової власності може мати місце лише за умови, що заінтересована особа має дозвіл на доступ до цього об'єкта від Державного експерта. Якщо зазначена особа не може досягти з власником охоронного документа згоди щодо надання ліцензії, то Кабінет Міністрів України має право дозволити особі, визначеній Державним експертом, використання секретного об'єкта без згоди власника на умовах невиключної ліцензії з виплатою йому відповідної компенсації.

Спори щодо видачі ліцензій і виплати компенсацій та їх розміру вирішуються в судовому порядку.

4.Терміни

Заявник - фізична або юридична особа, яка подає заявку на об'єкт правової охорони до патентної Установи певної країни або міждержавного об'єднання.

Заявка на видачу патенту (свідоцтва) - комплекс обов'язкових документів, обумовлених в Законі певної країни, що подаються до патентної установи з метою одержання охоронного документа.

Примірник фонограми - копія фонограми на відповідному матеріальному носії, яка виконана безпосередньо чи опосередковано із цієї фонограми і містить усі зафіксовані на ній звуки чи їх частину.

Пристрій - машина, механізм, прилад, деталь, вузол або сукупність взаємопов'язаних деталей та вузлів.

Пріоритет заявки (пріоритет) - першість у поданні заявки на певний вид охоронного документа.

Суттєві ознаки винаходу - ознаки, кожна з яких взята окремо необхідна, а всі разом достатні для ідентифікації об'єкта.

Суть винаходу - сукупність суттєвих ознак, достатніх для досягнення технічного результату, який забезпечує винахід або KM.

Технічні засоби захисту - технічні пристрої і (або) технологічні розробки, призначені для створення технологічної перешкоди порушенню авторського права і (або) суміжних прав при сприйнятті і (або) копіюванні захищених (закодованих) записів у фонограмах (відеограмах) і передачах організацій мовлення чи для контролю доступу до використання об'єктів авторського права і суміжних прав.

Тимчасовий патент - патент, що видається патентним відомством країни на підставі формальної експертизи.

Уступка прав власності - акт передачі іншій особі прав власності (майнових прав) у повному обсязі або частково.

Перелік використаних джерел

1. "Право інтелектуальної власності" Київ 2004р., Підопригора О. А.

2. Цивільний кодекс України, Київ 2005р., Підопригора О. А.

3. "Соціально - економічні аспекти використання інтелектуальної власності в сучасних умовах", Київ, 2004р. М.В. Вачевський.

4. Закон України. "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні." від 12.07.2001, № 2658 - III -Відомості Верховної Ради України, 2002, №47, ст. 251.

5. Закон України. "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні." від.16.07.1999р., №996-ХІV.

6. Закон України. "Про охорону права на винаходи і корисні моделі": Офіц. видання.- К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2002. -48 с.

7. Закон України. "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг": - Офіц. видання. - К.: Видавничий Д.ім "Ін Юре", 2002. -24с.

8. Закон України. "Про охорону прав на промислові зразки": Офіц, видання. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2002. - 24 с.

9. "Конституція України". Прийнята Верховною радою України 28 червня 1996р. Відомості Верховної Ради України, 1996, № ЗО, ст. 141

Размещено на Allbest.ru