Нормативно-правові акти та їх систематизація

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХЕРСОНСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

ХАРКІВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра: державно-правових дисциплін

Курсова робота

Нормативно-правові акти та їх систематизація

м. Херсон 2010

Зміст

Вступ

Розділ І. Загальнотеоретичні основи значення та дії нормативно-правових актів

1.1 Нормативно-правовий акт, його поняття, ознаки та класифікація

1.2 Закон, як нормативно-правовий акт, його значення та дія

1.3 Підзаконні нормативно-правові акти України: поняття, види

Розділ ІІ. Сутність і призначення систематизації нормативно-правових актів

2.1 Поняття та зміст систематизації законодавства

2.2 Здійснення обліку нормативний актів та його форми

2.3 Поняття та особливості інкорпорації, консолідації та кодифікації нормативних актів

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Набуття Україною незалежності та становлення її як держави відбувалося в умовах загострення у світі глобальних проблем сучасності. Тому, вирішення негативних явищ у державному та суспільному житті - значного падіння промислового виробництва, зростання інфляції та безробіття, злочинності тощо, обумовлених економічною кризою 2009 року, без розв'язання державно-правових проблем навряд чи можливе. Слід зазначити, що сьогодні актуальним є створення правової бази, яка б сприяла мінімізації та подальшому усуненню окреслених недоліків. Дане положення підкреслює актуальність обраної нами теми «Нормативно-правові акти та їх систематизація», оскільки потреби реформування нашого суспільства зумовлюють інтенсивність розвитку законотворчого процесу. З метою забезпечення цього процесу в Україні накопичена величезна кількість різноманітних правових нормативних актів. З часу набуття незалежності спостерігається стійка тенденція до прискореного збільшення загальної кількості нормативно-правових актів, що приймаються у системі законодавчої та виконавчої влади. Отже, для юриста є важливим розуміння сутності нормативно-правових актів та порядку приведення їх до певної системи для спрощення і ефективності орієнтування в нормативному матеріалі.

Об'єктом курсової роботи є процеси правотворчості та систематизації нормативно-правових актів.

Предметом курсової роботи виступають нормативно-правові акти та їх систематизація.

Мета курсової роботи - розглянути сутність та види нормативно-правових актів, проаналізувати процес їх систематизації.

Відповідно до поставлено мети завданнями курсової роботи є з'ясування сутності нормативно-правового акту через його поняття, ознаки та класифікацію; визначення закону, як нормативно-правового акту; характеристика поняття та видів підзаконних нормативно-правових актів України; визначення сутності і призначення систематизації нормативно-правових актів.

Під час розгляду питань курсової роботи були враховані наукові погляди таких вчених як С.В. Бобровник, О.В. Зайчук, А.П. Заєць, В.С. Журавський, В.В. Копейчиков, О.Л. Копиленко, Н.М. Оніщенко, Н.М. Пархоменко, О.Ф. Скакун, Т.І. Тарханович та інших.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Розділ І. Загальнотеоретичні основи значення та дії нормативно-правових актів

1.1 Нормативно-правовий акт, його ознаки та класифікація

Нормативно-правовий акт (НПА) - це офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженими суб'єктами правотворчості у визначених законом порядку і формі, який встановлює, змінює, припиняє чи конкретизує норми права та розрахований на багаторазове використання [6, с. 224-225].

Поширеність саме цієї форми права можна пояснити рядом переваг: можливість чітко сформувати зміст прав та обов'язків, швидко довести його до відома адресатів, створити умови для правильного розуміння суті норм; забезпечити умови для правильного розуміння суті норм; забезпечити умови швидкого відшукання потрібної норми, оперативної її зміни чи скасування, здійснення упорядкування, погодження, систематизації всієї кількості юридичних норм.

У Конституції України чітко визначено перелік форм нормативно-правових актів для кожного суб'єкта правотворчої діяльності, їх ієрархічне підпорядкування, межі повноважень зазначених суб'єктів та порядок дії в часі, просторі.

Характерними ознаками нормативно-правового акта є такі: 1) приймається або санкціонується державою чи народом; 2) завжди містить норми права або відміняє діючі; 3) завжди чітко формулює права та обов'язки; приймається за певною юридичною процедурою; 4) має форму письмового акта та відповідні реквізити (вид акта - закон, указ, постанова; найменування органа, який його видав; дату прийняття; державний реєстраційний номер); 5) публікується в офіційних друкованих виданнях; 6) має юридичну силу (це властивість НПА діяти та породжувати юридичні наслідки: а саме, виникнення, зміну чи припинення правовідносин); 7) має визначену структуру (розділ, параграфи, пункти) та зміст (назва, дата, місце і суб'єкт прийняття); 8) є результатом особливої діяльності держави, яку іменують правотворчою [19, с. 345].

Порівняно з іншими джерелами права, нормативно-правовий акт має ряд істотних переваг. Зокрема він: найбільш чітко, повно і однозначно формулює права і обов'язки суб'єктів суспільного життя; дає можливість найшвидше і найповніше довести зміст норм права до суб'єктів суспільного життя; створює умови для адекватного (належного) і однакового розуміння норм права; дає можливість оперативно реагувати на потреби правового регулювання, змінюючи, встановлюючи чи скасовуючи відповідну правову норму; нормативно-правові акти найбільш повно і легко можуть бути систематизовані, що сприяє полегшенню користування ними, крім того, вони дають можливість для узгодження і впорядкування чинних правових норм [18, с. 288].

Нормативно-правовим актам властиві наступні основі юридичні властивості: є волевиявленням держави або всього народу, тобто приймаються тільки державними або іншими органами, які мають відповідні державно-владні правотворчі повноваження, і є їхнім одностороннім волевиявленням; містять у собі правові норми; мають зовнішню форму у вигляді письмового документу встановленої форми; володіють юридичною силою, яка відображає їхнє співвідношення з іншими нормативно-правовими актами, місце і роль у системі законодавства та правового регулювання [6, c. 225].

Нормативно-правовий акт може прийматися також у порядку делегованого законодавства або референдуму, але так чи інакше за участю держави і є виразом її волі. Їх слід відрізняти від іншого різновиду правових актів - актів застосування права. НПА об'єднує загальна юридична природа, і те, що ті та інші містять державно-владні розпорядження, але у актів застосування ці розпорядження мають індивідуальний, конкретний (як за суб'єктом так і за змістом) характер.

Основне завдання нормативно-правового акта, як і будь-якої форми права - зберігати правову інформацію і оптимальним чином доводити її до адресатів.

Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначні функції: функцію юридичного джерела права і функцію норми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права. Така форма права, як нормативно-правовий акт, породжує і безліч актуальних наукових проблем, одні з яких вирішені в теорії права, а інші знаходяться в стадії обговорення. Насамперед, це проблема структури нормативно-правового акта і її співвідношення зі структурою самого права. У цьому плані нормативно-правовий акт є найбільш зручною і довершеною формою для всіх суб'єктів права (громадян, держави і т. п.). За допомогою нормативно-правового акта держава може оперативно здійснювати правове регулювання, реагувати на правові потреби суспільства, координувати всю роботу управлінню суспільними процесами. Нормативно-правові акти неоднозначні. З огляду на формальну обов'язковість, залежно від суб'єкта прийняття - ця властивість відображається юридичною силою (це специфічна властивість нормативно-правових актів, яка розкриває їхнє співвідношення та залежність за формальною обов'язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави) [7, c. 68].

Коталечук С.П. виділяє таку класифікацію нормативно-правових актів за наступними підставами:1) За сферою дії: загальні, спеціальні, локальні; 2) За характером волевиявлення: акти встановлення, акти зміни, акти скасування норм права; 3) За галузями законодавства: цивільні, кримінальні, адміністративні, адміністративно-процесуальні та інші. Основні нормативно-правові акти за галузями законодавства іменуються галузевими кодексами (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення, Кримінально-процесуальний кодекс, Адміністративно-процесуальний кодекс та інші); 4) За суб'єктами ухвалення: на акти органів держави; народу в процесі референдуму; громадських об'єднань, трудових колективів; спільні акти органів держави і недержавних утворень; 5) За ступенем загальності правових норм на: загальні та конкретні; 6) За часом дії: визначено-строкові; невизначено-строкові; 7) За обсягом та характером дії: акти загальної дії, акти обмеженої дії (спеціальні), акти виняткової дії; 8) За зовнішньою формою виразу: закони, укази, постанови, рішення, розпорядження, накази [19, с. 345-346].

Однак, головним критерієм поділу нормативно-правових актів є їхня юридична сила як специфічна властивість нормативно-правових актів, яка відображає їхнє співвідношення і взаємозалежність за формальною обов'язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави. За юридичною силою нормативно-правові акти поділяються на:

Законодавчі акти:1. Конституція України - Основний Закон держави. 2. закони, прийняті на референдумі; 3. закони України як нормативно-правові акти Верховної Ради України;

Підзаконні нормативно-правові акти:4. постанови ВР України; 5. нормативно-правові акти Президента України - укази Президента України; 6. нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України - постанови Кабінету Міністрів України; 7. нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади - накази. 8. нормативно-правові акти державних адміністрацій - розпорядження Голови адміністрації, накази керівників відділів і управлінь, 9. нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування - рішення відповідної ради, розпорядження сільського, селищного, міського голови, рішення виконавчого комітету відповідної ради. 10. локальні нормативно-правові акти - нормативні накази керівників державних установ і організацій різних форм власності [19, 345-346].

Створення нормативно-правового акта має багато передумов для його приведення в дію. Зокрема маються такі етапи правотворчості нормативно-правового акта:

1) Підготовка проекту НПА: а) Прийняття рішення про необхідність розробки проекту; б) Текстове викладення змісту; в) Обговорення проекту; г) Узгодження проекту з компетентними органами; д) Доопрацювання проекту.

2) Прийняття НПА: а) офіційне внесення проекту на розгляд правотворчого органу; б) обговорення проекту, внесення змін та доповнень; в) введення в дію та надання документу юридичної сили; г) опублікування нормативно-правового акта (доведення до виконавців) [18, с. 293-295].

Дія нормативно-правових актів - це їхній фактичний вплив на суспільні відносини. Кожен нормативно-правовий акт призначений для врегулювання певних суспільних відносин, тому встановлення меж його дії є необхідною умовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів, які складають зміст цього акту [6, c. 233].

Дія нормативно-правового акту обмежена трьома параметрами:

а) дією у часі, тобто терміном дії, або часом, протягом якого нормативно-правовий акт має юридичну силу; (про неї буде йтися в наступному питанні)

б) простором, на який розповсюджується дія нормативно-правового акту;

в) колом осіб, які підпадають під дію нормативно-правового акту, тобто в яких на підставі цього нормативно-правового акту виникають конкретні юридичні права та обов'язки [6, с. 233-234].

Отже, нормативно-правовий акт відіграє важливу роль в розвитку державою. За допомогою даних актів здійснюється державне управління державою та врегулювання суспільних відносин в державі. Нормативно-правовий акт має своє життя, тобто дію у часі, у просторі та за колом обігу.

1.2 Закон, як нормативно-правовий акт, його значення та дія

На думку В.М. Корельського та В.Д. Перевалова закон необхідно розуміти так, як нормативний акт, прийнятий вищим представницьким органом державної влади (парламентом) або шляхом безпосереднього волевиявлення населення (референдум), який регулює найважливіші відносини і має найвищу юридичну силу щодо актів вищих державних органів і громадських організацій [18, с. 306].

На думку Скакун О.Ф. закон - це НПА, який регулює найважливіші суспільні відносини з метою забезпечення прав і свобод особи. Та прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом держави або безпосереднім волевиявленням народу (референдум) ф має вищу юридичну силу [13, c. 104].

Класифікація законів може бути здійснена за різними підставами. Наприклад, за юридичною силою він поділяється на: 1. Конституції (як основний політико-правовий акт країни, що закріплює конституційний лад, права і свободи людини та громадянина, визначає форму правління і державного устрою, правовий статус органів державної влади). Вони поділяються на: а)кодифіковані - становлять єдиний писаний закон (Конституція України, Конституція РФ, Конституція США та інші.) їх ще називають моно конституційними актами; б) Некодифіковані - складаються з групи законів (Велика Британія, Швеція, Канада), предмет регулювання яких є особливий рід суспільних відносин, віднесений до конституційного права; 2. Конституційні закони (вносять зміни і доповнення в текст Конституції; або необхідність видання їх передбачення самою Конституцією. Наприклад Закон України «Про громадянство»). Конституційні закони мають складнішу, ніж звичайні закони, процедуру ухвалення.

Таким чином можна виділити наступні ознаки закону:

1. приймається лише законодавчим органом представницького характеру або населенням держави в порядку референдуму.

2. у межах своєї дії регулює найважливіші суспільні відносини, що зумовлює його високу ефективність.

3. має найвищу юридичну силу в системі нормативно правових актів країни. Будь-який іншій правовий акт приймається на основі, на виконання і відповідно до закону. Акт, який суперечить закону, скасовується в установленому порядку, або дія його призупиняється до усунення протиріч.

4. має загальний характер. Він не може враховувати особливостей всіх життєвих випадків у регулярній ним сфері суспільних відносин. Усі інші акти приймаються з метою конкретизації та деталізації законоположень.

5. як різновид нормативних актів закон встановлює загальнообов'язкові правила поведінки, має належну форму, породжує юридичні наслідки та гарантується державою.

6. є стабільним нормативним актом. У разі необхідності він доповнюється, змінюється чи скасовується чітко визначеним колом суб'єктів та в певному порядку.

7. має відповідну структуру, тобто організацію змісту, доцільне розміщення нормативних приписів та правові атрибути [18, c. 307].

Закріплена в законах обов'язкова послідовність певних дій зі створення законів називається законодавчим процесом. Закон має своє місце і значення у системі законодавства. За данною характеристикою закони поділяються:

Конституція України є основним законом держави, в якому закріплюються основи суспільного, економічного і політичного устрою країни, правове становище особи, її права та обов'язки, форма правління та форма державного устрою, порядок організації та компетенція органів законодавчої, виконавчої та судової влади

Конституційні закони - закони з питань, безпосередньо врегульованих Конституцією, які конкретизують її положення або вносять до неї зміни і приймаються в особливому порядку. Наприклад «Про громадянство», «Про загальний військовий обов'язок» та ін.

Звичайні або біжучі закони - нормативні акти, які приймаються на основі Конституції і визначають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері (наприклад, Закон України «Про освіту» від 28.10.1998 р.). Звичайні закони приймаються простою більшістю від конституційного складу ВР України.

Надзвичайні закони - нормативні акти тимчасового характеру, які приймаються за надзвичайних обставин і можуть призупиняти дію чинних у відповідній сфері законів (наприклад, для забезпечення безпеки громадян у разі катастрофи, епідемії тощо).

Допоміжні закони - нормативні акти, які затверджують, змінюють, зупиняють, скасовують, денонсують інші акти або мають допоміжне значення для їх застосування (Закон України «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» від 22 січня 1993 року» від 3 березня 1998 року).

Органічні закони- закон, на необхідність існування яких прямо вказує Конституція.

Звичайні (поточні) закони - акти поточного законодавства, які присвячені регулюванню різних сторін соціально-економічної, політичної та іншої сфер життя суспільства і не входять до вище вказаних групп [19, с. 345-346].

Найтиповіші за обсягом регулювання є такі види звичайних законів:

А) загальні закони - закони, що регламентують певну сферу суспільних відносин і поширюються на всіх. Загальні закони можуть бути: кодифіковані (наприклад, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс та ін.); поточні (наприклад, ЗУ «Про вибори»);

Б) спеціальні закони - закони, що регламентують обмеженену (спеціальну) сферу суспільних відносин і поширюються на частину населення (наприклад, ЗУ: «Про пенсії», «Про міліцію» тощо): забезпечуючи (оперативні) закони - нормативно-правові акти, якими вводяться в дію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори тощо. Їх призначення полягає не у виданні нових норм, а в оперативному підтвердженні, підтриманні системи норм, що містяться в інших окремих законах і міжнародних договорах, які регулюють найважливіші відносини і потребують негайного ухвалення. Це закони, що містять норми про норми. Наприклад ЗУ від 17 грудня 1997 р. «Про ратифікацію Конвенції 1990 року про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію прибутків. отриманих злочинним шляхом». До цієї групи законів можна віднести закони про правові акти з наведенням у ньому їх переліку і нормативних характеристик. Забезпечуючі (оперативні) закони не можуть існувати поза іншими законами, тобто тими, що ними вводяться в дію, і міжнародними договорами, що потребують ратифікації.

За строком дії звичайні закони поділяються: 1) постійні - закони, що діють буз обмеження строку; 2) тимчасові - закони, що діють з обмеженням строку (наприклад, ЗУ «Про оподаткування», «Про бюджет на 2009 рік»); 3) надзвичайні (як різновид тимчасових законів) - ухвалюються у певних, передбачених конституцією, ситуаціях і діють на період надзвичайного стану (наприклад, проголошення окремих місцевостей законами надзвичайної екологічної небезпеки, оголошення війни), їх особливість полягає в тому, що вони припиняють дію інших законів. Наприклад, введення воєнного стану припиняє дію Кодексу законів «Про працю» [19. С. 345-346].

За сферою дії закони поділяються на: закон загальної дії («Про охорону навколишнього природного середовища»); закон обмеженої дії (Закон верховної Ради АРК).

Отже, дія закону чи навіть окремої його норми права - це обов'язковість їх виконання (всіма) громадянами, посадовими особами, державними органами та іншими суб'єктами права стосовно певної сфери (виду) суспільних відносин, за певних обставин (ситуацій), протягом певного часу, на певній території (у певному просторі) та щодо конкретного кола суб'єктів права, тобто осіб, організацій (в широкому смислі слова), які наділені певними характеристиками.

1.3 Підзаконні нормативно-правові акти України: поняття види

Підзаконні нормативно правові акти - це документи компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до нього і для його виконання [13, с. 362]. Отже, підзаконні акти регламентують лише ті відносини, які вже регулюються за допомогою законів, тому вони не можуть суперечити законам, Конституції, повинні відповідати принципам і вимогам права. Вони повинні мати всі реквізити: назву, хто видав, дату видання, причини, підпис уповноваженої особи і печатку.

Підзаконні НПА повинні бути засновані на законі і не повинні йому суперечити. В Україні підзаконними (за ієрархією) нормативно-правовими актами є наступні(класифікаціяОтже):

1. За суб'єктами видання:

v Укази і розпорядження Президента України - відповідно до ст. 106 Конституції Президент України на основі Конституції в межах своїх повноважень видає нормативні акти у формі указів. Наприклад: Указ Президента України: «Про порядок оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10.06.97 р.

v Постанови Президії Верховної Ради - як правило, це постанови про порядок введення в дію того чи іншого закону.

v Рішення і постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

v Постанови Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів АРК. - КМУ - вищий орган у системі органів виконавчої влади - в межах своєї компетенції видає нормативні акти у формі постанов, які є обов'язковими до виконання (ст. 117 Конституції). Наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок та терміни дії галузевих стандартів і прирівняних до них інших нормативних документів колишнього СРСР».

v Нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Міністри, керівники державних комітетів та центральних органів державної влади зі спеціальним статусом в межах компетенції видають нормативні акти у формі наказів (ст. 117 Конституції). Вони, як правило поширюються на осіб, що перебувають у системі службового підпорядкування відповідного міністерства. У випадках, коли вони торкають прав і свобод громадян або мають міжвідомчий характер, вони є обов'язковими до виконання іншими суб'єктами права. Наказами міністерств та інших центральних органів державної влади затверджують такі нормативні акти, як інструкція, положення, порядок. Наприклад, Порядок розподілу додаткових коштів між обласними бюджетом та бюджетами територіальних громад, затверджений Наказом Мінфіну України від 3 листопада 2000 р.

v Розпорядження голів обласних і районних державних адміністрацій;

v Рішення, нормативні ухвали місцевих рад народних депутатів - Органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські, районні, обласні ради та сільський, селищний, міський голова. Органи місцевого самоврядування при виконанні своїх функцій приймають рішення, які є обов'язковими для виконання на відповідній території (ст. 144 Конституції). Сільський, селищний, міський голова видає розпорядження. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради приймає рішення.

v Інструкції, вказівки і накази керівників міністерств, державних комітетів і відомств України;

v Рішення виконавчих комітетів місцевих рад народних депутатів;

v Накази (нормативні) керівників відділів і управлінь місцевих державних адміністрацій та виконавчих комітетів місцевих рад народних депутатів - Виконавчу владу в областях і районах здійснюють місцеві державні адміністрації. Голова обласної або районної адміністрації в межах своїх повноважень і на виконання Конституції і законів України, актів Президента та КМУ, міністерств та інших центральних органів державної влади видає розпорядження, обов'язкові для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових осіб та громадян, які знаходяться на відповідній території. Керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів адміністрації видають накази.

v Нормативні накази, інструкції адміністрації підприємств, установ організацій (локальні) - акти, що видаються державними установами та організаціями всіх форм власності для регламентації своїх внутрішніх питань і які поширюються на членів цих організацій (наприклад, нормативні накази керівників підприємств, Правила внутрішнього трудового розпорядку, Положення про порядок накладення дисциплінарних стягнень тощо). Акти цієї групи спрямовані на деталізацію вимог загальної норми права стосовно умов діяльності відповідного коллективу [13, с. 363].

2. За юридичною силою (за сферою дії):

загальні (поширюються на всю територію та населення держави, наприклад, постанови ВРУ, укази Президента України, акти КМУ);

відомчі (поширюються на певну сферу суспільних відносин, як: акти міністерств, відомств, державних комітетів);

місцеві (чинні на території певної адміністративної одиниці, зокрема, акти місцевих органів виконавчої влади);

локальні (регламентують діяльність конкретних підприємств, установ, організацій і поширюються на їхніх працівників, наприклад, накази і розпорядження адміністрацій) [13, с. 363].

Отже, підзаконні акти - це правові акти, що видаються уповноваженими на те державними органами (Президентом, Кабінетом Міністрів тощо) на основі законів і на виконання їх. Усі без винятку підзаконні акти мають меншу юридичну силу, ніж будь який закон, і не можуть протирічити йому. В іншому разі акти визнаються недійсними і з моменту свого прийняття підлягають скасуванню.

Розділ ІІ. Сутність і призначення систематизації нормативно-правових актів

2.1 Поняття та зміст систематизації законодавства

Розбіжності у часі і суб'єктах нормотворчості, наявність значної кількості нормативно-правових актів і умов зумовлюють необхідність їх упорядкування, погодження, усунення протиріч, тобто систематизації. Систематизація нормативно-правових актів -- це діяльність щодо впорядкування і удосконалення нормативно-правових актів, зведення їх у певну внутрішньо злагоджену систему. Необхідність систематизації законодавства полягає в ефективному здійсненні правотворчої діяльності, зокрема, виявленні причин протиріч, невідповідностей у нормативному регулюванні та їх усуненні, а також застосуванні й реалізації нормативно-правових актів і умов. Систематизація законодавства спрямована і на поліпшення інформаційного впливу права на правосвідомість його суб'єктів.

Систематизація законодавства -- це постійна форма розвитку і упорядкування діючої правової системи. У сучасних цивілізованих державах є значна кількість нормативних актів, що приймаються різними правотворчими органами. Правотворчість не може зупинитися на певному етапі, а весь час перебуває в дії, розвитку в силу динамізму соціальних зв'язків, виникнення нових потреб суспільного життя, котрі потребують правового регулювання. Система права, що постійно змінюється, її розвиток і вдосконалення, прийняття нових нормативних актів, внесення до них змін, скасування старих нормативних рішень об'єктивно обумовлює упорядкування всього комплексу чинних нормативних актів, їх укрупнення, приведення у певну науково обґрунтовану систему, видання різного роду збірників і зібрань законодавства. Таку діяльність з приведення нормативних актів у єдину, упорядковану систему називають систематизацією законодавства [19, с. 401].

Систематизація законодавства необхідна, по-перше, для його подальшого розвитку. Аналіз і оброблення чинних нормативних актів, групування правових приписів за певною схемою, створення внутрішньоєдиної системи актів є необхідною умовою ефективності правотворчої діяльності, сприяє усуненню прогалин, протиріч у чинному законодавстві.

По-друге, вона забезпечує зручні умови при реалізації права, можливість оперативно знаходити і вірно тлумачити усі потрібні норми. Крім того, систематизація є необхідною передумовою цілеспрямованого і ефективного правового виховання, наукових досліджень, навчання студентів [13, с. 278].

У різні періоди життя держави потреба у систематизації законодавства буває різною. Коли накопичується протягом багатьох років великий обсяг нормативно-правового матеріалу, коли діє значна кількість нормативних актів, прийнятих у різні періоди, і, до того ж ті, що дублюють один одного, систематизація законодавства особливо необхідна.

Сьогодні в Україні темпи правотворчої і, насамперед, законодавчої діяльності як ніколи дуже високі. Створюються сотні і тисячі нових нормативних актів, що суттєво змінюють характер й основні принципи правового регулювання. Проте, якщо нині не займатися упорядкуванням чинної нормативної бази, яка зростає швидкими темпами, в майбутньому виникнуть великі труднощі стосовно знаходження і використання чинних норм прав. Справа ускладнюється і тому, що сьогодні, коли створюється практично нова правова система України, необхідно терміново вирішити долю формально чинних в країні нормативних актів та їх частин, які повністю або частково протирічать новим нормативним рішенням або безнадійно застаріли.

Звичайно у поняття систематизації законодавства включають чотири самостійні форми правової діяльності:

1. Збирання державними органами, підприємствами, фірмами й іншими установами і організаціями чинних нормативних актів, їх оброблення і розміщення за певною системою, зберігання, а також видання довідок для зацікавлених органів, установ, окремих осіб за їх запитаннями (облік нормативних актів).

2. Підготовка і видання різного роду зібрань і збірників нормативних актів (інкорпорація законодавства).

3. Підготовка і прийняття укрупнених актів на базі об'єднання норм розрізнених актів, виданих з одного питання.

4. Підготовка і прийняття нових актів (типу кодексів), в яких зібрані як старі норми, що виправдали себе, так і нові нормативні приписи (кодифікація законодавства) [19, с. 402-403].

2.2 Здійснення обліку нормативний актів та його форми

Досвід законодавчої і правозастосовчої діяльності в Україні і зарубіжних країнах свідчить, що якість обліку нормативних актів у державних органах і установах, ступінь його налагодженості, ефективність збирання і зберігання даних про чинні нормативні акти, про внесення до них змін і доповнень, багато в чому визначають юридичну культуру правотворчості, ефективності правозастосовчої діяльності та правового виховання.

Чітко налагоджений облік законодавства необхідний перш за все для кваліфікованого застосування правових норм у повсякденній практичній діяльності виконавчих органів, адміністрацій підприємств, установ, у роботі фірм, об'єднань тощо.

Особливу роль відіграє чітке і повне врахування законодавства у діяльності судових і прокурорських органів, у роботі адвокатури. Крім того, такий облік необхідний для кваліфікованої підготовки проектів законодавчих та інших правових актів, для складання різного роду збірників законодавства і зведених кодифікованих актів, переліків актів, що підлягають зміні чи визнаються такими, що втратили силу, для здійснення довідково-інформаційної роботи, підготовки висновків щодо проектів нормативних актів. Крім того, без належного обліку нормативних актів не можлива ефективна правова просвіта, діяльність навчальних і наукових юридичних установ [19, с. 404-405].

Органи, установи і організації здійснюють облік як для задоволення власних потреб, так і для забезпечення (також і на комерційній основі) правовою інформацією інших установ та окремих осіб. В Україні підлягають обліку закони, нормативні укази Президента України і Уряду, акти органів виконавчої влади, постанови Конституційного Суду України.

Залежно від функцій органів і установ, що здійснюють облік, до інформаційного масиву можуть бути віднесені й інші акти (наприклад, міжнародні договори, акти органів місцевого самоврядування тощо).Можна зупинитися на наступних принципах організації обліку законодавства:

1. Повнота інформаційного масиву, що забезпечує фіксацію і забезпечення обсягом довідкової інформації, відсутність прогалин в інформаційному масиві.

2. Достовірність інформації, що заснована на використанні офіційних джерел опублікування нормативних актів, а також на своєчасній фіксації внесених змін в акти, включені в інформаційний фонд.

3. Зручність використання, необхідна для оперативного і якісного пошуку відомостей про право [19, с. 404].

Найбільш проста форма обліку законодавства -- це фіксація реквізитів нормативних актів в спеціальних журналах (журнальний облік). Такий облік може вестися за хронологічним, алфавітним, предметним чи системно-предметним принципами.

Хронологічний принцип означає, що всі нормативні акти, які підлягають обліку у відповідному органі чи установі, реєструються в журналі (журналах) за датами їх прийняття. Зрозуміло, що акти різної юридичної сили (закони, укази, постанови тощо), як правило, підлягають окремій реєстрації.

При алфавітно-предметній реєстрації, як більш досконалому виді обліку нормативних актів, що надходять, у певний орган чи установу, такі акти фіксуються за предметними рубриками, що розташовуються у алфавітному порядку (наприклад, аванс, акредитив тощо).

Оптимальна форма журнального обліку -- тематично-предметна, коли рубрики розділів журналу всього масиву законодавства поділяються на певні галузі, підгалузі і юридичні інститути.

Зрозуміло, що можливості журнального обліку досить скромні, і він використовується лише там, де інформаційний масив невеликий і обмежений досить вузькою проблематикою.

Друга, більш досконала форма обліку законодавства, -- картковий облік. Це створення різного роду карток, тобто карткової системи, що формується за певними критеріями. Такий облік використовується в органах законодавчої, виконавчої і судової влади, у великих установах і організаціях, які за родом своєї діяльності мають справу з широким колом нормативних актів і потребують різнорівневої інформації.

На картках картотеки можуть бути зафіксовані або основні реквізити акта (вид акта, його заголовок, дата видання, місце офіційного опублікування), або повний текст акта, останньому надається перевага. Рубрики і картотеки визначаються на базі виробленого заздалегідь словника чи рубрикатора. Пошук відповідних картотек здійснюється як ручним способом, так і напівавтоматизованим або, навіть, автоматизованими режимами (картки з крайовою перфорацією, пересувні полиці, тиражування необхідних карток тощо).

Переваги карткового обліку і у тому, що він забезпечує можливість оперативно вносити корективи у картки відповідно до наступних змін, внесених в акт, розміщений на картках.

Картки у картотеці звичайно розміщують за хронологічним, алфавітно-предметним чи предметно-галузевим принципом. Зручніший останній, коли облік здійснюється шляхом розміщення всіх карток у відповідні розділи, підрозділи, пункти й інші показники раніше розробленого і затвердженого класифікатора, що базується на поділі всього масиву законодавства на галузі, підгалузі, інститути тощо.

Третя форма обліку законодавства -- це ведення контрольних текстів чинних нормативних актів, тобто внесення в тексти офіційних видань законів, указів, постанов й інших нормативних актів відміток про скасування, зміну, доповнення таких актів чи окремих їх частин з фіксацією тих актів, на підставі яких зроблені відмітки [19, с. 405-406].

У діяльності того чи іншого органу, установи можуть поєднуватися різні форми обліку законодавства, що взаємно доповнюють одна одну. Можливе, наприклад, ведення журнального обліку за хронологічним принципом разом із створенням предметно-галузевої картотеки або картковий облік і одночасне ведення контрольних текстів актів чинного законодавства. Таке поєднання різних форм обліку сприяє підвищенню ефективності довідково-інформаційної служби у галузі законодавства.

Сьогодні все більш активно використовується так званий автоматизований облік законодавства на базі застосування сучасної комп'ютерної техніки і новітніх досягнень інформатики. Створення автоматизованих інформаційно-пошукових систем по законодавству має ряд безсумнівних переваг порівняно з іншими видами обліку нормативних актів. По-перше, у комп'ютерні системи можливо закласти практично безмежний обсяг правової інформації. Це все законодавство країни (закони, укази Президента України, постанови Уряду, усі види відомчих актів), а також акти органів місцевого самоврядування, проекти майбутніх законів, законодавство ряду зарубіжних країн, найважливіші рішення судових органів, анотації юридичної літератури тощо. По-друге, довідки про законодавство і практику його застосування можна одержати при автоматизованому обліку з будь-якого питання, що цікавить абонента, у той час як, наприклад, при картковому обліку такі довідки можна видавати лише залежно від рубрик класифікатора картотеки. Крім того, комп'ютер надає можливість одержати юридичну довідку максимально швидко і відразу ж її видрукувати та відтиражувати в кількості, необхідній абоненту.

2.3 Поняття та особливості інкорпорації, консолідації та кодифікації нормативних актів

Інкорпорація (від лат. In corporo ) -- це така форма систематизації, коли нормативні акти певного рівня об'єднуються повністю або частково у різного роду збірники чи зібрання у певному порядку (хронологічному, алфавітному, системно-предметному). Інкорпорація являє собою постійну діяльність державних й інших органів з метою підтримувати законодавство в діючому (контрольному) стані, забезпечувати його доступність, надавати найширшим колам суб'єктів достовірну інформацію про закони й інші нормативні акти у їх чинній редакції [6, с. 250].

Особливість інкорпорації полягає в тому, що будь-які зміни у змісті актів, поміщених в збірники, звичайно, не вносяться і зміст правового регулювання по суті лишається незмінним. Саме це властивість інкорпорації -- збереження незмінним змісту нормативного регулювання -- відрізняє її від кодифікації і консолідації.

Разом з тим форма викладу змісту нормативних актів інколи зазнає певних, досить суттєвих змін, оскільки інкорпорація не являє собою простого відтворення актів у їх первинній редакції. Звичайно у збірниках чинних нормативних актів тексти останніх друкуються з врахуванням наступних офіційних змін і доповнень. Крім того, у процесі інкорпорації з тексту актів, вміщених в збірник, вилучаються глави, статті (пункти), окремі абзаци й інші частини, визнані такими, що втратили силу. У такий збірник вносяться всі наступні зміни і доповнення з фіксуванням офіційних реквізитів тих актів, якими внесені відповідні корективи.

Із тексту нормативних актів виключаються також різного роду оперативні доручення й інші ненормативні приписи, тимчасові норми, строк дії яких закінчився, відомості про осіб, що підписали відповідний акт.

Поділ інкорпорації на окремі види можна проводити за різними підставами. Залежно від юридичної сили збірників і зібрань, що видаються, інкорпорація поділяється на офіційну, офіціозну (напівофіційну) і неофіційну.

Офіційна інкорпорація здійснюється від імені і за дорученням або з санації правового органу (органів), який затверджує або іншим способом офіційно схвалює підготовлені зібрання (зводи). Таке зібрання (звод) має офіційний характер, тобто воно прирівнюється до офіційних джерел опублікування розміщених у зібранні нормативних актів і на його матеріали можна посилатися в процесі правотворчої і правозастосовчої діяльності, в угодах, скаргах і заявах громадян, що направляються в правоохоронні чи інші державні органи. Офіційне зібрання законодавства має пріоритет перед раніше виданими публікаціями нормативних актів, оскільки воно включає акти в їх чинній редакції [19, с. 406-407].

Підготовка офіційних зібрань (зводів) звичайно супроводжується великою підготовчою роботою. У процесі їх складання виявляються і визначаються такими, що втратили силу, застарілі, фактично не чинні акти або акти чи їх частини, що протирічать більш пізньому законодавству; в інші акти, що частково протирічать більш пізньому законодавству, вносяться необхідні зміни. Приймається ряд нових законів й інших нормативних актів, що усувають прогалини у законодавстві. Можливе також усунення множинності нормативних актів з одного питання шляхом прийняття укрупнених, консолідованих актів.

Офіційна (напівофіційна) інкорпорація -- це видання зібрань і збірників законодавства за дорученням правотворчого органу (органів) спеціально уповноваженим на те органом (наприклад, Міністерством юстиції), причому правотворчий орган офіційно не затверджує і не схвалює таке зібрання (збірник), і тому тексти розміщених у ньому актів не набувають офіційного характеру [13, с. 281].

Неофіційна інкорпорація здійснюється відомствами, організаціями, державними чи приватними видавництвами, науковими особами, тобто тими суб'єктами, які не мають спеціальних, наданих правотворчим органом повноважень видавати зібрання законодавства і здійснюють цю діяльність за власною ініціативою. Неофіційні збірники законодавства не є джерелами права, на них не можна посилатися у процесі правотворчості й застосування права. Більшість виданих сьогодні у нашій країні збірників законодавства -- це неофіційна інкорпорація [13, с. 281].

За характером розміщення матеріалу всі зібрання законодавства можна поділити на хронологічні і систематичні. У хронологічних зібраннях нормативні акти розташовуються послідовно за датами їх видання, у систематичних -- за тематичними розділами залежно від змісту акта, причому в кожному розділі акти розміщуються, знову ж таки, не в хронологічному порядку, а за предметним принципом. У систематичних збірниках на початку кожного розділу і в інших підрозділах розміщуються акти більшої юридичної сили, що містять основні принципові норми з відповідного питання, а потім акти, що розвивають, конкретизують і деталізують основні норми.

При підготовці і виданні зібрань законодавства можуть поєднуватися хронологічний і предметний методи розміщення матеріалу, коли розділи зібрань поділяють тематично, за предметним принципом, а всередині кожного розділу акти розміщуються в хронологічному порядку.

У систематичних зібраннях акти перебувають в логічно витриманому вигляді. Цього позбавлені хронологічні зібрання. Проте дуже часто систематизація законодавства починається саме з підготовки хронологічних зібрань як попереднього етапу систематизації, після чого значно легше розміщувати нормативні акти у систематичних зібраннях за тематичним принципом.

Нарешті, інкорпорація законодавства може класифікуватися залежно від обсягу поданого нормативного матеріалу. За цією ознакою слід розрізняти генеральну (повну) інкорпорацію, коли у зібрання включають все законодавство країни, і часткову інкорпорацію, коли складають зібрання і збірники нормативних актів з певних питань, сфери державної діяльності, певної галузі законодавства чи правового інституту й інших ознак.

В сучасних умовах, коли в Україні темпи правотворчої діяльності на всіх рівнях, і насамперед в законодавчій сфері, надзвичайно великі, виникла гостра потреба у підготовці і виданні нового Зводу законів України. Його видання -- це необхідна передумова створення внутрішньо узгодженого і зручного для користування зібрання Української держави.

Як зазначає у своєму дослідженні С.Н. Меленко [8] консолідація є самостійним логіко-гносеологічним та ієрархічним видом систематизації нормативно-правових актів, який полягає у впорядкуванні нормативно-правового матеріалу за об'єктом, суб'єктом, предметом та методом правового регулювання, що в свою чергу утворює певну систему правових норм, які можуть об'єднуватися за інституціональною та галузевою ознакою.

Техніко-юридична процедура консолідації нормативно-правового матеріалу здійснюється в наступній послідовності: 1) визначення обсягу нормативно-правового матеріалу, який піддається консолідації; 2) аналіз кожного документа чи його складової частини як об'єкта консолідації; 3) аналіз змісту складових частин документа та виокремлення тих, які можуть бути віднесені до інших галузей права і включені до інших збірників законодавства; 4) прийняття класифікаційного рішення, щодо якої галузі права віднести даний нормативний акт, або його складову частину; 5) прийняття рішення про включення цілого нормативного акту до консолідованого збірника законодавства, чи про доцільність поділу акту на його складові частини і включення їх до консолідованого збірника нормативно-правового матеріалу; 6) визначення місця даного документу, або його складової частини в ієрархічній будові консолідованого збірника; 7) виявлення повторень гіпотез, диспозицій та санкцій в статтях визначеного нормативного акту та інших документів, які піддаються консолідаційній обробці; 8) визначення нормативного матеріалу, який втратив свою дію, і виключення його зі складу консолідованого збірника [8].

У процесі реалізації техніко-юридичної процедури консолідації слід виділити два її види, які відрізняються за послідовністю та обсягом матеріалу, що піддається систематизаційній обробці. Перший вид - первинна консолідація, яка використовується під час створення нового нормативно-правового акту у формі закону, постанови, указу. Другий вид - вторинна консолідація, яка застосовується в процесі кодифікації вже існуючого нормативного матеріалу.

Консолідація є важливим нормоутворюючим чинником, в процесі формування як основних елементів (диспозиції, гіпотези, санкції) правової норми, так і прийомом, що широко використовуються при селекції вже існуючих норм.

Консолідація є одним з важливих чинників формування та розвитку інституту права, так як в основі цього процесу лежить утворення певного центру, навколо якого об'єднуються правові норми, що регулюють визначену ділянку однорідних суспільних відносин. За допомогою консолідації іде відбір первинних ланок - норм права, які в процесі об'єднання та узгодження й утворюють інститут.

Кодифікація законодавства -- це форма докорінного перероблення чинних нормативних актів в певній сфері відносин, спосіб якісного упорядкування законодавства, забезпечення його узгодженості й компактності, звільнення нормативного масиву від застарілих норм, що не виправдали себе [6, с. 251-252].

У процесі кодифікації укладач намагається об'єднати і систематизувати чинні норми, що виправдали себе, а також переробити їх зміст, викласти нормативні приписи внутрішньо узгодженими, щоб забезпечувалася максимальна повнота регулювання відповідної сфери відносин. Кодифікація спрямована на те, щоб критично переосмислити чинні норми, подолати протиріччя і неузгодженість між ними.

Кодифікація -- це форма вдосконалення законодавства по суті, і її результатом є новий зведений законодавчий акт стабільного змісту (кодекс, положення, статут тощо), що заміняє раніше чинні нормативні акти з даного питання. Поєднання в кодифікації упорядкування і оновлення законодавства дозволяє розглядати її як найбільш досконалу, вищу форму правотворчості.

Кодифікація має ряд характерних рис:

-- в кодифікованому акті звичайно формулюються норми, що регулюють найбільш важливі, принципові питання суспільного життя, які визначають нормативні основи тієї чи іншої галузі (інституту) законодавства;

-- такий акт регулює значну і досить широку сферу відносин (майнові, трудові, шлюбно-сімейні, боротьбу із злочинністю тощо);

-- як підсумок вдосконалення законодавства кодифікаційний акт являє собою зведений акт, упорядковану сукупність взаємозалежних приписів. Він є єдиним, внутрішньопов'язаним документом, що включає в себе як перевірені життям, суспільною практикою чинні норми, так і нові правила, обумовлені динамікою соціального життя, назрілими потребами розвитку суспільства;

-- кодифікація спрямована на створення більш стійких, стабільних норм, розрахованих на тривалий період їх дії. Ефективність кодифікованого акта багато в чому залежить від того, чи зможе законодавець врахувати об'єктивні тенденції розвитку відносин, які є предметом регулювання такого акта, їх динаміку;

-- предмет кодифікації звичайно визначається залежно від поділу системи законодавства на галузі і інститути. Кодифікація закріплює системність нормативних актів, їх юридичну єдність і узгодженість. Кодифікований акт, звичайно, очолює систему взамопов'язаних нормативних актів, що утворюють певну галузь, підгалузь чи окремий інститут законодавства;

-- акт кодифікації завжди значний за обсягом, має складну структуру. Це своєрідний укрупнений блок законодавства, який забезпечує більш чітку побудову системи нормативних приписів, а також зручність їх використання [19, с. 411-412].

В юридичній літературі і практиці розрізняють декілька видів кодифікації. Перший вид -- це загальна кодифікація, під якою розуміють прийняття цілого ряду кодифікаційних актів з усіх основних галузей законодавства і, як наступний етап, створення об'єднаної, внутрішньо узгодженої системи таких актів у вигляді «кодексу кодексів». Другий вид -- це галузева кодифікація, що охоплює законодавство тієї чи іншої галузі права (Цивільний, Трудовий, Кримінальний кодекси тощо). Крім того, існує спеціальна (комплексна) кодифікація, що включає акти тієї чи іншої підгалузі, інституту чи однорідного комплексу законодавства (Податковий, Лісовий, Митний кодекси тощо).

Кодифіковані акти можуть зовнішньо виражатися у різних формах. Одна з них -- це Основи законодавства, які активно використовуються законодавчою практикою.

Основи законодавства звичайно очолюють ті чи інші галузі або інститути права, забезпечують взаємоузгодженість всіх норм відповідних галузей і інститутів. Звичайно вони поділяються на великі, відокремлені підрозділи (розділи, глави). У них визначаються єдині для всіх суб'єктів принципи регулювання, надаються визначення важливих понять, що використовуються у відповідній сфері.

Проте найбільш уживаним видом кодифікованого акта є кодекс. Це великий зведений акт, що детально і конкретно регулює певну сферу відносин і підлягає безпосередньому застосуванню. Він, або повністю поглинає всі норми відповідної галузі (Кримінальний кодекс), або містить основну за обсягом найбільш важливу частину таких норм (Цивільний кодекс, Кодекс законів про працю). Поряд з нормами-принципами і нормами-дефініціями у кодексах формулюються норми безпосереднього регулювання, конкретні варіанти поведінки, що складають основний їх зміст.

Теорія права за характером відносин, що регулюються, поділяє всі кодекси на галузеві або комплексні (міжгалузеві). Перші регулюють конкретну сферу суспільних відносин, яка визначає поділ права на галузі і інститути. Це -- Кримінальний, Цивільний кодекси, Кодекс законів про працю тощо. Комплексний кодекс систематизує норми, зібрані разом не за галузями права, а за іншими підставами (сфера державної діяльності, галузь господарства або соціально-культурного будівництва) і об'єднані єдиною концепцією, загальними принципами регулювання значної сфери відносин (Повітряний кодекс, Митний кодекс тощо).

Інтереси створення єдиної, логічно узгодженої системи законодавства потребує, щоб у законодавчій діяльності перевага надавалася в першу чергу галузевим кодексам як актам, що безпосередньо відображають науково обґрунтований розподіл нормативного матеріалу за предметом і методом правового регулювання. Що стосується прийняття комплексних кодексів, то воно покликано бути додатковим спрямуванням кодифікаційних робіт.

...