Встановлення походження дітей та його правові наслідки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Встановлення батьківства та реєстрація дитини

В усьому світі визнано, що діти - це майбутнє кожної держави, перспективи її економічного, соціального і демографічного розвитку. Дитина, перш за все, істота біологічна, вона не має достатнього соціального та економічного досвіду, його набуття відбувається у ході розвитку і виховання. Етапи процесу виховання багатоманітні. Причому цей процес проходить паралельно духовному, фізичному формуванню дитини, її розвитку, соціалізації. Він полягає і в пізнанні життя в усіх інших проявах, що і творить основу становлення дитини як особистості. Суспільство повинно забезпечити дитину не тільки всіма необхідними засобами існування для її повного та всебічного розвитку. Природним середовищем первинної соціалізації дитини за всіх часів була і залишається на сьогодні сім'я. Для всебічного і гармонійного розвитку особистості, діти мають рости в сімейних умовах, в атмосфері любові та розуміння. Головною і найнеобхіднішою функцією сім'ї є виховання майбутнього громадянина, члена суспільства, людини, саме від сім'ї залежить, яким громадянином, членом суспільства буде дитина.

Проблема правового захисту дитинства тривалий час перебуває в центрі уваги світового співтовариства. Особливе значення надається забезпеченню прав дітей як частині населення, що внаслідок своєї фізичної та розумової незрілості потребує особливої опіки та турботи з боку батьків і суспільства [35, c.235].

Дитина має бути зареєстрована відразу ж після народження, чим підтверджується її походження[17, ст.7]. Цей принцип дотримується і в законодавстві України. Піклуючись про стабільність та ясність відносин між батьками та дітьми, законодавство України визнає батьками лише тих осіб, походження дітей від яких підтверджене відповідними документами або встановлене у визначеному порядку і зареєстроване у державних органах реєстрації актів цивільного стану.

Материнство й батьківство є основою усієї системи родинних відносин, від встановлення яких залежить можливість встановлення будь-якого іншого ступеня спорідненості (наприклад, між братом і сестрою, дідом та внуком), і оскільки факти материнства й батьківства є самим близьким ступенем родинних відносин, з яким найчастіше пов'язане виникнення сімейних, цивільних та інших прав та обов'язків [26, с.76].

Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно походження дітей, не засвідчене у встановленому законом порядку, не може бути підставою виникнення взаємних прав та обов'язків батьків та дітей, і тому, наприклад, релігійні обряди з приводу народження та видані на їх підтвердження документи не мають правового значення. Серед підстав створення сім'ї законодавець виділяє кровне споріднення: «Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства» [2, ст. 3]. Кровна спорідненість є нічим іншим як родинністю, тобто відносинами, які ґрунтуються на походженні одної особи від іншої.

Наявність родинних зв'язків між особами є тією рисою, яка може дати однозначну відповідь про наявність чи відсутність між особами сімейних правовідносин. Проте саме поняття родинності є неоднозначним і досить дискусійним у юридичній науці, оскільки вчені вкладають у нього різний зміст. Переважно родинність розглядається як кровний зв'язок між особами, що походять одна від одної або ж від спільного предка. Зрозуміло, що родинність є біологічною категорією, але у той же час вона набуває правової форми, коли розглядається як підстава виникнення сімейних прав та обов'язків між суб'єктами, які нею пов'язані. Набуваючи правової форми, родинність, поряд із біологічними ознаками, поповнюється і соціальними [45, с. 128].

Родинність слід розглядати як зв'язок осіб, які мають лише кровну спорідненість, тобто відносини родинності будуть мати місце лише у разі біологічного зв'язку між особами, що походять один від одного чи спільного предка. Значення кровної спорідненості полягає в тому, що її наявність є вирішальним чинником у встановленні факту наявності між суб'єктами сімейних правовідносин. Можна вести мову про наявність специфічної правової презумпції в сімейному праві - презумпції кровної спорідненості. Її сутність полягає у тому, що не потрібно доводити факт наявності між особами сімейних правовідносин, якщо доведено між ними біологічний зв'язок, тобто наявність кровної спорідненості.

Важливість встановлення походження дитини полягає в тому, що саме це є підставою виникнення прав та обов'язків батьків та дітей. Таке походження засвідчується державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку встановленому чинним законодавством. Саме така реєстрація і є юридичним фактом, з настанням якого пов'язується виникнення прав та обов'язків батьків та дітей.

Тобто, правовідносини між батьками і дітьми виникають на основі фактичного складу, який утворюють два юридичних факти: народження дитини (подія) і державна реєстрація народження органом реєстрації актів цивільного стану (дія)[44, с. 242].

За загальним правилом дитина, яка зачата або народжена у шлюбі, походить від подружжя. Тобто, в сімейному законодавстві діє так звана презумпція батьківства, яка означає, що батьком дитини є чоловік, а матір'ю - є дружина. У такому випадку походження дитини підтверджується свідоцтвом про шлюб та документами медичного закладу про народження жінкою дитини.

Однак, на сьогоднішній день непоодинокими є випадки, коли у подружжя народжується дитина, а батьком цієї дитини є не чоловік матері дитини, а інша особа, тобто, мова йде про виняток із загального правила. Розглянемо порядок та умови встановлення батьківства у випадку, якщо батьком дитини є колишній чоловік та інша особа.

1. Біологічним батьком дитини є колишній чоловік матері дитини.

Перш за все, слід зазначити, що навіть якщо дитина народилась до спливу десяти місяців від дня припинення або визнання недійсним попереднього шлюбу, але після реєстрації повторного шлюбу її матері з іншою особою, вважається що батьком дитини є чоловік її матері у повторному шлюбі.

Однак, законодавець закріплює випадки, коли може бути встановлене батьківство попереднього чоловіка. Отже, батьківство попереднього чоловіка може бути визначене на підставі спільної заяви з чоловіком у повторному шлюбі або за рішенням суду [2, ст. 124].

Тобто, чинним законодавством передбачено два порядки встановлення батьківства попереднього чоловіка: добровільний та примусовий.

Добровільний порядок встановлення батьківства полягає у наступному. Колишній чоловік та чоловік матері дитини у повторному шлюбі за спільною згодою між собою подають до державного органу реєстрації актів цивільного стану (надалі - державний орган РАЦСу) заяву про те, що батьком дитини є колишній чоловік. Після чого державний орган РАЦСу вносить відповідні дані у Книгу реєстрації народжень та видає нове Свідоцтво про народження, в якому батьком дитини записується колишній чоловік матері дитини [23, с. 364].

Проте, добровільний порядок не завжди може бути застосований, адже для цього обов'язковою є згода чоловіка у повторному шлюбі. У тому разі, коли відсутня така згода, чинне законодавство наділяє колишнього чоловіка правом звернення до суду. Тобто, у разі виникнення спору, походження дитини може бути встановлено за рішенням суду.

Важливим є те, що позовна давність при зверненні до суду у цьому випадку не застосовується. А отже, біологічний батько дитини може звернутись до суду з позовом про встановлення батьківства у будь-який час.

2. Біологічним батьком дитини, народженої у шлюбі є особа, яка не пов'язана з матір'ю дитини жодними правовими відносинами.

Як вже було зазначено, загальне правило встановлює, що дитина, яка народжується у шлюбі походить від подружжя, тобто, матір'ю дитини є дружина, батьком - є чоловік.

Однак, відповідно до чинного законодавства, дружина може оспорити батьківство свого чоловіка, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька дитини з актового запису[2, ст. 138].

Предметом доказування у цьому випадку буде відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. Важливим є положення, що стосується позовної давності у цій категорії справ. Так, для вимог матері про виключення з актового запису відомостей про її чоловіка як батька позовна давність становить один рік. Перебіг позовної давності починається від дня реєстрації народження дитини.

Крім того подружжя має право подати до державного органу РАЦСу спільну заяву про невизнання чоловіка батьком дитини [2, ст. 122]. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір'ю дитини заяви про визнання батьківства.

У такому разі, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька чи рішення суду, походження дитини буде визначатися відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України, тобто запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень проводиться за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за вказівкою матері.

Як свідчить судова практика, у тих випадках, коли батьком дитини записано конкретну особу, вимоги про визнання батьківства мають розглядатись одночасно з вимогами про виключення відомостей про цю особу як батька з актового запису про народження дитини [16, п.6].

Безперечно, позитивним є закріплення на законодавчому рівні положення, відповідно до якого можливим є звернення справжнього батька дитини до суду з метою встановлення батьківства, однак, на сьогоднішній день, на жаль відсутня як така практика застосування ст. 129 СК України, яка закріплює таке право. Зазвичай із позовами про встановлення батьківства звертаються саме матері дітей з метою в подальшому отримувати аліменти на дитину від їхнього батька.

Що стосується питання реєстрації дитини, то Конвенція про права дитини вказує на те, що дитина має бути зареєстрована зразу після народження [17, ст. 7]. Чинний СК України передбачає, що дитина повинна бути зареєстрована не пізніше одного місяця з дня народження. Реєстрація народження дитини провадиться державним органом реєстрації актів цивільного стану з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, власного імені та по батькові [14,п.12].

Порядок реєстрації походження дитини від своїх батьків регулюється не лише нормами СК України. Процедурні питання реєстрації народження дитини регламентуються Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», Постановою Верховної Ради України "Про затвердження зразків книг реєстрації актів громадянського стану та свідоцтв, що видаються на підставі записів у цих книгах"; постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян", наказом Міністерства юстиції України "Про затвердження Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні", наказом Міністерства юстиції України "Про затвердження Правил заповнення бланків актових записів цивільного стану та свідоцтв, що видаються на підставі вчинених актових записів, у державних органах реєстрації актів цивільного стану в Україні".

Підставами для проведення державної реєстрації народження дитини є:

а) медичне свідоцтво про народження відповідної форми, що видається закладами охорони здоров'я. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я державна реєстрація народження проводиться на підставі медичного свідоцтва про народження або медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу;

б) медичне свідоцтво про народження, медична довідка про

перебування дитини під наглядом лікувального закладу. Ці документи

подаються для державної реєстрації народження дитини, яка досягла

одного року і більше. Медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувального закладу заповнюється лікарем, під наглядом якого перебуває новонароджений, і засвідчується підписом керівника закладу охорони здоров'я та круглою печаткою закладу;

в) акт, складений відповідними посадовими особами (капітаном судна, командиром, начальником потяга тощо) за участю двох свідків і лікаря або фельдшера (якщо лікар або фельдшер були на транспортному засобі), у випадку народження дитини на морському, річковому, повітряному судні, у потязі або в іншому транспортному засобі. У разі відсутності лікаря або фельдшера державна реєстрація народження проводиться на підставі вказаного акта та медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу;

г) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть відповідної форми[14,п.22].

Наведемо випадок із судової практики. Під час розгляду справи суду стало відомо, що громадянин Олег А. проживав з гр. Іриною В. однією сім'єю (у фактичному шлюбі) в одному помешканні з батьками гр. Олега А., у них народилася дитина Юлія. У 2000 р. гр. Олег А. загинув. Позивачка стверджувала, що за своє життя гр. Олег А. визнавав себе батьком дитини, піклувався про неї. Доказами того, що гр. Олег А. визнавав за життя себе батьком дитини є особова справа, у якій в графі «діти» записано «дочка Юлія». Факт визнання батьківства підтвердили також свідки, серед яких мати гр. Олега А. [18].

Державна реєстрація народження дитини відбувається за місцем її народження або за місцем проживання батьків чи одного з них за їх усною чи письмовою заявою, а в разі хвороби, смерті батьків або з інших причин неможливості зареєструвати народження - за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина або в якому на цей час вона перебуває.

При цьому якщо реєстрація народження дитини провадиться за місцем проживання батьків чи одного з них, то місцем народження дитини в записі акта про народження, на бажання батьків, може бути зазначено фактичне місце народження дитини, яке підтверджується документом, що посвідчує факт її народження або місце проживання батьків. Під час реєстрації народження дитини за місцем її народження у записі акта вказується фактичне місце народження[52, с.166].

Народження дітей, які народилися у місцях, де немає органів РАЦС (в експедиціях, у літаках тощо), реєструється за бажанням батьків - за їх місцем постійного проживання (одного з них) чи у найближчому до фактичного місця народження дитини органі РАЦС. При цьому у Свідоцтві про народження місцем народження вказується місце державної реєстрації народження дитини.

Таким же чином розв'язується питання реєстрації народження дитини, яка народилася за кордоном і її народження не було зареєстроване в консульській установі, дипломатичному представництві України чи в компетентному органі іноземної держави. У цих випадках документ, який підтверджує народження дитини, повинен бути відповідним чином легалізований, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України[53, с.88].

У разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я і без надання медичної допомоги при пологах народження зареєструється на підставі медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу, а також показах двох свідків, присутніх при пологах.

Реєстрація народження знайденої дитини, батьки якої невідомі, провадиться за письмовою заявою представника органів опіки і піклування, адміністрації дитячого лікувального закладу, куди влаштована дитина, органів внутрішніх справ або особи, у якої перебуває дитина.

Дитина, яка народилася мертвою, записується в книзі реєстрації актів про народження на підставі лікарського свідоцтва про перинатальну смерть. Свідоцтво про народження в цьому разі не видається. На прохання батьків (одного з них) видається документ, що посвідчує факт державної реєстрації народження мертвої дитини.

Слід зазначити, що для забезпечення права дитини бути зареєстрованою одразу після народження, на медичні заклади покладено обов'язок щомісяця, до п'ятого числа наступного місяця, надсилати до органів реєстрації актів цивільного стану за місцем знаходження цього закладу списки дітей, які народилися в ньому, із зазначенням місця проживання матері. Однак іноді неможливо визначити місце проживання матері дитини, це трапляється, якщо вагітність була небажаною і мати має намір залишити дитину в пологовому будинку. Л.А.Савченко стверджує, що жінка, яка має намір покинути дитину в пологовому будинку, як правило, прибуває до медичного закладу без відповідних документів (паспорт, амбулаторна картка) [47, с.94].

2. Поняття і види правовідносин між батьками та дітьми

батьки дитина законодавство родинний

У суспільстві існує багато різних відносин: економічні, політичні, юридичні, духовні, культурні та ін. Саме людське суспільство є сукупністю відносин, продуктом взаємодії людей один з одним, груп людей. Якщо ці зв'язки не будуть певним чином упорядковані, тобто не здійснюватимуться за певними правилами, законами (встановленими у цьому суспільстві), то сучасна система не зможе ефективно функціонувати та розвиватися, що неодмінно призведе до розпаду цієї системи. Таких правил поведінки людей у суспільстві, так званих соціальних норм, існує велика кількість - норми моралі, звичаї, норми права та інші [55, с.183].

Звичайно, що юридичну науку, перш за все цікавлять юридичні або правові відносини, тобто такі суспільні відносини, які органічно поєднані з правом, урегульовані ним.

Доцільно зауважити, що за визначенням П.М. Рабіновича, правове відношення - це передбачене юридичною нормою ідеологічне суспільне відношення, яке виражається у взаємних юридичних правах і обов'язках суб'єктів права [41, с.82]. Визначення правовідношення міститься також і у тлумачному словнику юридичних термінів, який вказує, що правовідношення - це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких є носіями взаємних суб'єктивних прав та обов'язків, і далі правовідношення індивідуалізовані відносини між окремими особами, пов'язаними між собою правами та обов'язками, які визначають забезпечені законом межі можливої й необхідної поведінки [59, с.219].

Отже, правовідносини - це юридичний зв'язок між суб'єктами цих правовідносин. Саме через правовідносини здійснюється регулювання фактичних обставин відносин. Правовідносини - це не фактичні, а юридичні суспільні відносини. Існує тісний зв'язок між юридичними і фактичними суспільними відносинами [27,с.9]. Змістом цих суспільних відносин є поведінка його учасників, отже, якщо поведінка відхиляється від вимог правової норми, то і самі суспільні відносини відхиляються від своєї моделі - юридичних відносин.

Правовідносини мають низку ознак, що відрізняють їх від інших видів суспільних відносин:

1. Правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі правових норм, які безпосередньо породжують правовідносини та реалізовуються через них.

2. Суб'єкти правових відносин пов'язані між собою юридичними правами та обов'язками. У правовідносинах одна сторона має право вимагати певної поведінки, а інша - має обов'язок задовольняти вимогу іншої сторони.

3. У правовідносинах реалізація суб'єктивних прав і здійснення юридичних обов'язків забезпечується можливістю застосування заходів державного примусу.

4. Правовідносини є результатом свідомої діяльності людини, тобто правовідносини містять вольовий та інтелектуальний елемент. Інтелектуальний елемент - це здатність самого суб'єкта правовідносин осмислювати свої дії та володіти ними. Інколи для виникнення правовідносин необхідне волевиявлення і свідома діяльність усіх його учасників. Отже, правовідносини є результатом свідомої діяльності людей, тому їх можна віднести до ідеологічних відносин [55, с.204].

Використовуючи напрацювання теоретиків права, зупинимося на дефініції поняття «сімейні правовідносини» та вкажемо на їхні специфічні риси. Сімейні правовідносини на відміну від цивільних правовідносин виникають здебільшого не з правочинів і деліктів, а з подій.

Наприклад, подією, яка породжує особисте немайнове право, обов'язок, може бути народження дитини. Характерною ознакою особистих сімейних правовідносин, породжених подією, є те, що вони виникають здебільшого в силу закону, а не через волевиявлення суб'єктів цих відносин. Але поряд із сімейними правовідносинами, що виникають в силу закону, існують і сімейні правовідносини, які виникають унаслідок волевиявлення суб'єктів цих відносин. Суб'єкти сімейних правовідносин, які виникають унаслідок їхнього волевиявлення, добровільно приймають на себе певний обсяг прав і обов'язків, вони також можуть змінювати їхній зміст [52, с. 84].

Специфіка сімейних правовідносин полягає також в особливості їхнього припинення. Припинення сімейних правовідносин можливе лише у випадках чітко встановлених сімейним законодавством, наприклад, шлюб може бути припинений внаслідок смерті одного з подружжя або внаслідок його розірвання в органах РАЦСу. Сімейні правовідносини, на відміну від цивільних правовідносин, не можуть бути вичерпані шляхом реалізації тих прав та обов'язків, які створюють їхній зміст.

У сімейному праві класифікація сімейних правовідносин між батьками та дітьми може проводитись через різні підстави. Наприклад, залежно від того, з приводу яких благ виникають правовідносини. За цією класифікацією правовідносини поділяються на майнові та немайнові. Об'єктами майнових сімейних правовідносин виступають матеріальні блага - майно, яке належить суб'єктам цих правовідносин.

Особисті немайнові правовідносини мають своїм об'єктом немайнові блага, такі, як ім'я, вибір місця проживання, особиста недоторканість, виховання в сім'ї та інше. До них належать правовідносини, які пов'язані зі встановленням походження дитини, вихованням дитини, позбавленням або обмеженням батьківських прав та інші.

Стосунки між батьками та дітьми можуть мати духовний, моральний, особистий або майновий характер. Права та обов'язки, що виникають у батьків і дітей, є взаємними. Підставою виникнення взаємних прав та обов'язків батьків і дітей є кровне споріднення, походження дітей від даних батьків. Однак само по собі біологічне походження спричинює встановлення лише моральних обов'язків батьків і дітей. Духовні та моральні відносини між батьками та дітьми можуть існувати незалежно від того, народжена дитина у шлюбі чи поза шлюбом, записані батьки як такі у Книзі реєстрації народжень чи ні. Факт народження дитини породжує виникнення біологічного та морального зв'язку між нею та її батьком і матір'ю. Юридичне значення факт походження набуває лише з моменту його державної реєстрації в органах РАЦС. Саме тоді діти визнаються дітьми своїх батьків не тільки біологічно, а й юридично (в праві). З цього моменту виникає юридичний зв'язок між батьками та дітьми[52, с.111].

Сімейні правовідносини між дітьми та батьками можна класифікувати залежно від суб'єктного складу. Сімейні правовідносини можна поділити на такі, що складаються з двох та з трьох учасників. Наприклад, батьківські правовідносини, які виникають між батьками та дітьми з приводу виховання дітей. Однак навіть правовідносини, які виникають між батьками і дітьми з приводу виховання дітей, можуть розглядатися як декілька простих правовідносин, тобто таких, в яких беруть участь тільки два учасники. В сімейному праві виділяють також правовідносини, які виникають між іншими родичами [56,с.96].

Суб'єктами сімейних правовідносин виступають особи, які беруть у них участь. Такими особами виступають лише фізичні особи, вони виступають у сімейних правовідносинах як батьки, діти, усиновителі, опікуни, подружжя. Особливістю сімейних правовідносин є те, що одна і та сама особа може виступати одночасно як син, батько, чоловік (дружина).

Необхідною умовою участі громадян у сімейних правовідносинах між батьками та дітьми є наявність у цих громадян правоздатності в галузі сімейного права. Сімейна правоздатність - це здатність громадян мати сімейні права і нести сімейні обов'язки. Можливість мати право вступу в шлюб, усиновлення дитини, з'являється у громадян при досягненні ними певного віку, наявності психофізичних якостей. Тому сімейна правоздатність хоча як і цивільна виникає в момент народження громадянина, проте має свої особливості. Сімейна правоздатність розширюється за рахунок появи у громадянина нових правових можливостей у галузі сімейних відносин, як правило, це відбувається в міру досягнення громадянином певного віку[53, с. 99].

У сімейному законодавстві деякі із закріплених правових можливостей розраховані на їхню реалізацію недієздатними особами, наприклад, дитина не тільки має право на спілкування з батьками, на отримання відповідного сімейного виховання, висловлювати свою думку (звичайно, з урахуванням психофізичного розвитку) з усіх питань, які її стосуються, а й самостійно здійснює їх. Однак це винятки, але, як правило, суб'єкти сімейного права повинні мати сімейну дієздатність для того, щоб самостійно реалізовувати передбачені законодавством правові можливості.

Для висвітлення питання дієздатності громадян у сімейному праві, необхідно вказати, що саме розуміють під терміном сімейна дієздатність.

Сімейна дієздатність - це можливість громадян своїми діями набувати та здійснювати сімейні права та виконувати покладені на них сімейні обов'язки. Повну цивільну дієздатність громадян, як правило, має фізична особа, котра досягла вісімнадцяти років. У повному обсязі сімейна дієздатність виникає у громадян із досягненням ними повноліття. Однак можливість самостійного здійснення багатьох сімейних прав та обов'язків з'являється у громадян і раніше досягнення ними повноліття. Цивільний кодекс України передбачає надання повної цивільної дієздатності особі до досягнення нею повноліття. Так, із аналізу норми ЦК України можна зробити висновок, що повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка:

1. Досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором;

2. Досягла шістнадцяти років і бажає займатися підприємницькою діяльністю (за наявності письмової згоди батьків);

3. Записана матір'ю або батьком дитини (тобто повна цивільна дієздатніть може бути надана фізичній особі, яка не досягла шістнадцяти років, оскільки головною умовою у цьому випадку є запис неповнолітньої особи матір'ю, батьком)[2, ст. 35].

Так, у випадку вступу громадян у шлюб, яким було знижено шлюбний вік, громадяни мають право самостійно здійснювати всі права та обов'язки подружжя. У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. Але, якщо шлюб було визнано недійсним через протиправну поведінку неповнолітньої особи, вона втрачає набуту повну цивільну дієздатність.

Однак особа, яка набула повної цивільної дієздатності з підстав, зазначених у ст.35 ЦК України, автоматично не набуває сімейної дієздатності. Наприклад, особи, котрі не досягли повноліття та яким було надано повну цивільну дієздатність, для вступу в шлюб мають звернутися до відповідних органів із заявою про зниження шлюбного віку, і якщо шлюбний вік буде знижено, то тільки в цьому випадку особа може вступити в шлюб. Особа, яка була наділена до досягнення нею повноліття повною цивільною дієздатністю, не може бути усиновителем, оскільки в Сімейному кодексі чітко зазначено, що усиновителем дитини може бути повнолітня дієздатна особа [45, с.38].

Юридичний зміст сімейних правовідносин створюють суб'єктивні права та обов'язки, що належать їхнім учасникам.



Список використаної літератури

1. Конституція України // Відомості верховної Ради України. - 1996. - № З0. - Ст. 142;

2. Сімейний кодекс України// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 21-22, ст.135;

3. Цивільний кодекс України//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356;

4. Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р. №322-VIII. Зі зм. від 09.12.2012 р.;

5. Кодекс про громадянський шлюб, дітей і про ведення книг актів громадянського стану від 18 грудня 1917 р. / Сборник Указов РСФСР. - 1917. - № 11. - ст. 160.

6. Закон України «Про попередження насильства в сім'ї» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 10, ст.70

7. Закон України «Про освіту»//Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 34, ст.451;

8. Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, NN 49-51, ст.376;

9. Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні»//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006, N 2-3, ст.36;

10. Закон України «Про пенсійне забезпечення» //Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 3, ст. 1;

11. Закон України «Про Державну спеціальну службу транспорту» //Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, N 19, ст.269;

12. Постанова КМУ від 3 серпня 1998 р.N 1198, «Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру»;

13. Постанова КМУ від 10 травня 1994 р. N 299, «Про затвердження Положення про Цивільну оборону України»;

14. Наказ Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року N 52/5 "Про затвердження Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні";

15. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»;

16. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 N 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»;

17. Конвенція ООН про права дитини. Права дитини // Збірник нормативних актів. - К., 2001;

18. Архів Оболонського районного суду м. Києва. Справа № 2 - 15064;

19. Архів Оболонського районного суду м. Києва. Справа № 2-24964;

20. Архів Оболонського районного суду м. Києва. Справа № 2 - 1957;

21. Архів Подільського районного суду м. Києва. Справа №2-483 2002;

22. Антокольская М.В. Семейное право: Учебник. -- Изд. 2-е, перераб. и доп. -- М.: Юристъ, 2000. - 336 с.;

23. Багач Е. М., Білоусов Ю. В., Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар- К.: Ліга 2010. - 577 с.;

24. Баранова Л.М., В.І. Борисова, І.В. Жилінкова та ін.. Сімейне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2006. -- 264 с., 2006.;

25. Веберс Я.Р. Родство как основание возникновения прав и обязаностей по советскому семейному и гражданскому праву. Автореферат. канд. дис. - М., 1963.;

26. Ворожейкин Е.М. Семейные правоотношения в СССР. - М.: Юрид. лит., 1972. - 336 с.;

27. Гарант Л.Н. Правовые отношения // Юрист. - М. - 1998. - № 10. - с. 9.

28. Грузінова Л.П., Короткій В. Г., Трудове право України: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. -- К.: МАУП, 2003.;

29. Долгова А.И. Социально-психологические аспекты преступлений несовершеннолетних.- М.: Юрид. лит., 1981. - 159 с.;

30. Ершова Н.М. Опека, попечительство, усыновление.- М.: Моск. рабочий, 1984. - 109 с.;

31. Жилінкова І.В. Правове становище особи в сім'ї: історія і сучасний етап. В книзі “Еволюція правового становища жінок: історія і сучасність”. - Харків: Право, 2000. - 67 - 80 с.;

32. Иванова С.И. Судебные споры о праве на воспитание детей. - М.:- Юрид. лит. - 1974. - 168 с.;

33. Індиченко С.П. Зміст та підстави виникнення батьківських прав // Міжвідомчий науковий збірник: Проблеми правознавства. - Випуск 22. - К.: Вид-во КДУ, 1972. - с.77 - 80.;

34. Косенко А.Е. Отмена усыновления и признание усыновления недействительным. Вопросы теории и практики гражданско-правового регулирования. - Томск: Изд-во ТГУ, 1982. - 179 с.;

35. Левковский Б.К. Правовые аспекты защиты семьи и детства в Украине. В кн.: «Ключ к успеху». - Одесса: «СМИЛ», 2002. - 280 с.;

36. Левковский Б.К. Социально-правовые аспекты семьи. В кн.: «Культура управленческих отношений». - Одесса: СМИЛ, 2001. - 288с.;

37. Матвеев Г.К. История семейно-брачного законодательства Украинской ССР. - К., 1960. - 265 с.;

38. Мироненко В.П. Відповідальність батьків за неналежне виховання дітей за сімейним та цивільним законодавством України: Дис….канд. юрид. наук: 12.00.03 / КНУТШ. - К., 2000. - 193 с.;

39. Нечаєва А.М. Правонарушения в сфере личных семейных отношений / АН СССР, Ин-т государства и права. - М.: Наука, 1991. - 238 с.;

40. Рабинович Н.В. Личные и имущественные отношения в советской семье. - Л.: Изд-во Ленингр. гос. ун-та., 1952. - 160 с.;

41. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Навчальний посібник. - К.: Атіка. - 2001. - 176 с.;

42. Римское частное право: Учебник / Под. ред. И. Б. Новицкого, И.С. Перетерского. - М.: Новый юрист, 2000, 186 с.;

43. Ромовська З.В. Права та обов'язки батьків і дітей. - Львів: Вища школа; Видво при Львів. ун-ті, 1975. - 147 с.;

44. Ромовська З. В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. - К.: Вид. дім “Ін Юре”, 2003. - 532 с.;

45. Ромовська З.В. Сімейне законодавство України: Гендерна експертиза / Відп. ред. Т.М. Мельник. - К.: Логос. - 2001. - 240 с.;

46. Пергамент О.Й. Родительские права и обязаности.: СССР - Австрія: проблемы гражданского и семейного права. -М.: Ин-т государства и права АН СССР, 1983. - 182 с;

47. Савченко Л.А. Особисті права та обов'язки батьків і дітей за сімейним законодавством України: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.03/ КНУТШ. - К., - 1997.;

48. Свердлов Г.М. Охрана интересов детей в советском семейном и гражданском праве. - М., Изд-во АН СССР, 1955. - 160 с.;

49. Свердлов Г.М. Право на воспитание и судебные споры о детях // Сов. Государство и право. - 1940. - №5/6. - 252 с.;

50. Семейное право: Учебник / Б.М. Гонгало, П.В. Крашенинников, Л.Ю. Михеева и др.; Под ред. П.В. Крашенинникова. - М.: Статут, 2008. - 302 с.;

51. Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей. -К.: Наукова думка. - 1996. - 335 с.;

52. Сімейне право України: Навч. посіб. / За ред. О. В. Дзери. -- К.: Вентурі, 1997. - 272 с.;

53. Сімейне право України: Підруч. / За. ред. Гопанчука В.С. - К.: Істина, 2002. - 304 с.;

54. Ожегов С.И. Словарь Русского языка: 70 000 слов / Под. ред. Н.Ю. Шведовой. - 21-е изд., перераб. и доп. - М.: Рус. яз., 1989. - 924 с.;

55. Теорія держави і права: Навч. посіб. / Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л., Пастухов В.П., Тихомиров О.Д. - К.: Юринком Інтер, 2002. - 334 с.;

56. Тихонина К.В. Лишение родительских прав и отобрание детей // Сов. Юстиция. - 1979. - №15.

57. Шахматов В.П., Хаскельборг Б.Л. Новый кодекс о браке и семье РСФСР. - Томск: Изд-во Томск. ун-та., - 1970. - 325 с.;

58. Шоботов В. М. Цивільна оборона: Навчальний посібник/ В. М. Шоботов; М-во освіти і науки України, Приазовський держ. техн. ун-т. - 2-ге вид. перероб.. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 436 с.

59. Юридичні терміни. Тлумачний словник / В.Г. Гончаренко, П.П. Андрушко, Т.П. Базова та ін. / За ред. В.Г. Гончаренка. - К.: Либідь, 2003. - 320 с.

Размещено на Allbest.ru

...