Адміністративно–правові норми
Правило поведінки, установлене державою з метою регулювання суспільних відносин у сфері державного керування. Вивчення норм адміністративного права. Інтенсифікація й упорядкування діяльності органів державного управління. Характерна ознака диспозиції.
Рубрика | Государство и право |
Вид | реферат |
Язык | украинский |
Дата добавления | 15.12.2013 |
Размер файла | 47,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України
Національний авіаційний університет
Реферат
З дисципліни «Адміністративне трудове право»
Адміністративно-правові норми
Підготувала:
Студентка 221 гр ГМІ
Сидько Я.К.
Київ 2012
Адміністративно-правова норма - це правило поведінки, установлене державою (Верховною Радою України, органом виконавчої влади) з метою регулювання суспільних відносин у сфері державного керування. Норми адміністративного права визначають границі належного, припустимого й рекомендованого поводження людей, діяльності органів виконавчої влади, їхніх посадових осіб, а також підприємств, установ, організацій і трудових колективів у сфері виконавчої влади. Норми адміністративного права встановлюють правовий режим взаємин суб'єктів державного керування й місцевого самоврядування, порядок здійснення організаційно-управлінської діяльності, визначають права й обов'язки громадян у сфері виконавчої влади й гарантії їхньої реалізації. Серед норм адміністративного права значне місце займають норми про відповідальність (адміністративної, дисциплінарної, матеріальної). Більша частина норм адміністративного права носить імперативний (приказний) характер, їхня реалізація підкріплюється можливістю застосування примусової чинності держави.
У системі права будь-якої держави адміністративно-правові норми посідають особливе місце. Це обумовлюється колом тих суспільних відносин, які підлягають упорядкуванню, охороні та розвитку у відповідності з об'єктивними потребами. Як відомо, майже одностайно визнається, що предметом регулювання адміністративного права є суспільні відносини в сфері державного управління. Норми адміністративного права відповідно до вимог економічного базису сприяють зародженню і розвитку нових відносин. Історія адміністративного законодавства свідчить, що на всіх етапах розвитку нашої держави адміністративно-правове регулювання відігравало важливу роль у виникненні, розвитку і формуванні нових видів суспільних відносин у сфері управління. Це напрямок адміністративно-правового регулювання здобуває винятково важливе значення в сучасний період. Прийняті за останні роки державою нормативні акти по переходу до ринкових відносин управління економікою, соціальною сферою й іншими сферами життєдіяльності містять численні норми, спрямовані на розвиток нових управлінських відносин.
Адміністративно-правове регулювання сприяє інтенсифікації й упорядкуванню діяльності органів державного управління. Державою намічений і реалізується комплекс заходів для подальшого удосконалювання організаційної структури органів виконавчої влади, форм і методів їх діяльності, зміцненню кадрів, комп'ютеризації управлінської праці, зміцненню державної дисципліни і законності у всіх ланках, розвитку самоврядування. У вирішенні цих завдань важливу роль виконують норми адміністративного права, що безпосередньо забезпечують юридичне оформлення процесів удосконалювання організації і діяльності органів виконавчої влади, адміністрації.
Перед нормами адміністративного права стоять наступні завдання:
упорядкування різних компонентів системи державного управління, виконавчої діяльності;
закріплення науково обґрунтованих і найбільш доцільних взаємин між керуючими і керованими системами;
регламентація зв'язків різних галузей управління, взаємодії державних органів з підприємствами, установами, організаціями і громадянами, тобто з юридичними і фізичними особами.
Сутність адміністративно-правового регулювання полягає в упорядкуванні управлінських відносин, у встановленні за допомогою норм адміністративного права юридичних прав і обов'язків учасників цих відносин. Виходячи з об'єктивних закономірностей суспільного розвитку, політики держави і норм моральності, адміністративно-правові норми визначають, яким повинно бути (може бути) поводження суб'єктів управлінських відносин. Нормам адміністративного права притаманні наступні характерні риси: забезпечення публічних інтересів; організує початок у системі регулювання управлінських відносин; односторонній пануючий вплив на суб'єкти права; примусовість.
Сама мета норм адміністративного права визначає добровільне їхнє дотримання більшістю суб'єктів адміністративного права. Примус застосовується у випадку невиконання чи порушення вимог адміністративно-правової норми. Виходячи з загального поняття правового регулювання, можна зробити висновок, що зміст адміністративно-правового регулювання складається в наступному:
упорядкуванні і закріпленні найбільш доцільних суспільних відносин у сфері управління;
охороні врегульованих правом управлінських відносин;
у породженні і розвитку нових суспільних відносин, що відповідають вимогам об'єктивних законів розвитку нашого суспільства;
витісненні зі сфери управління суспільних відносин, що не відповідають сучасним умовам.
Значна увага у теорії адміністративного права приділяється класифікації норм адміністративного права. Класифікація норм -- це розподіл їх на види (групи) залежно від обраного критерію (ознаки). Правильне розмежування адміністративно-правових норм має важливе теоретичне та практичне значення. Воно дає змогу чіткіше відобразити характер адміністративно-правового регулювання та обрати найбільш доцільні для конкретних об'єктів регулювання правові засоби.
Найбільш практично значущою є класифікація видів норм адміністративного права за наступними ознаками.
За способом правового регулювання поведінки суб'єктів необхідно розрізняти: норми-завдання, норми-принципи, норми-дефініції, норми установчі, норми загальнокомпетенційні (статусні), норми-доручення, норми-стимули, норми-рекомендації, норми договірні, норми-заборони, норми-санкції, норми-стандарти та нормативи. Ці норми дають можливість створювати різноманітні комбінації для розпорядчого, дозвільного, регламентаційного та інших способів правового регулювання.
Норми-завдання містять нормативну орієнтацію розвитку галузей, сфер управління та регулювання, інших об'єктів, а також виступають орієнтиром діяльності суб'єктів адміністративного права. До норм-завдань можна віднести програми, плани, які є нормами тривалої дії.
Норми-принципи виражають стійкі сутнісні характеристики як суб'єктів, так і об'єктів управління.
Норми-дефініції дають нормативні визначення, обов'язкові для застосування в тексті закону або іншого правового акту.
Норми установчі характеризуються перетворюючим потенціалом та виражаються у формуванні управлінських структур, фінансово-господарських комплексів.
Норми компетенційні окреслюють статус, права, обов'язки та відповідальність суб'єктів адміністративного права. Найчастіше вони містяться в положеннях про органи, посадових осіб.
Норми-доручення означають вказівки щодо рішень або дій, вибір яких може бути більш вільним.
Норми-стимули заохочують розвиток та діяльність права у тому напрямі, яке вважають важливим та корисним органи, що приймають адміністративно-правові акти.
Близькими до них є норми-рекомендації (типу організаційно-методичних, науково-методичних та інших), які містять поради щодо раціональних дій.
Своєрідність договірних норм полягає в їх природі як узгоджених норм рівних партнерів з добровільно прийнятими зобов'язаннями.
Норми-заборони містять застереження щодо можливих неправомірних дій, норми-санкції -- вказівки на заходи відповідальності щодо винних осіб або органів.
Норми-стандарти містять техніко-економічні, соціальні, екологічні, технологічні та інші нормативи техніко-юридичного характеру.
За регулятивною спрямованістю адміністративно-правові норми поділяються на матеріальні норми та процесуальні норми. Розмежування матеріальних та процесуальних норм має надзвичайно важливе значення для адміністративного права.
Матеріальні норми адміністративного права встановлюють юридичні межі та обсяг правового регулювання, визначають права, обов'язки та відповідальність учасників регульованих суспільних відносин, тобто фактично їх адміністративно-правовий статус. Переважна більшість процесуальних норм адміністративного права сприяє реалізації матеріальних норм, оскільки регламентує процедуру (процес, порядок) реалізації прав та здійснення обов'язків, встановлених матеріальними нормами. Існують і процесуальні норми, котрі мають цілком “автономне” значення, тобто не зв'язані безпосередньо з потребами реалізації матеріальних норм (наприклад, норми, що регулюють процесуальні відносини в адміністративному судочинстві).
Залежно від того, які відносини регулюють процесуальні норми адміністративного права (“позитивні” чи відносини, які виникають у зв'язку з правопорушеннями), можна виділити:
- адміністративно-процедурні норми (які забезпечують порядок реалізації норм у сфері публічного управління, внутрішньо-організаційної і контрольної діяльності);
- адміністративно-юрисдикційні норми (які забезпечують порядок реалізації норм щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення чи інше правопорушення, яке перебуває у сфері адміністративно-правового регулювання).
Російський учений Ю.О. Тихомиров пропонує додатково виділяти серед адміністративно-процесуальних норм наступні:
- адміністративно-ієрархічні норми, які сприяють розглядуспорів у порядку підлеглості;
- адміністративно-юрисдикційні з використанням судових процедур (цю групу норм виділяють прихильники такої точки зору за аналогією з цивільним та кримінальним процесуальним правом);
- функціонально-процесуальні, присвячені порядку діяльності у певній сфері (вони регламентують “позитивну” діяльність суб'єктів управління);
- регламентні, які вводять організаційні регламенти, розпорядки, правила.
За формою припису (деякі автори називають цей критерій інакше -- за юридичним змістом, за формою вираження), виділяють наступні види норм:
- зобов'язуючі (приписні), що містять юридичну вказівку діяти відповідним чином у передбачених нормою умовах;
- забороняючі (категоричні, імперативні), що містять заборону на вчинення тих чи інших дій в умовах, які визначаються даною нормою. Заборони можуть мати загальний або спеціальний характер;
- уповноважуючі (дозволяючі, дозвільні, диспозитивні), що передбачають можливість адресата діяти у рамках вимог даної норми на власний розсуд, але з дотриманням правового режиму, нею встановленого. Такі дозволи дають можливість вибору того чи іншого варіанту дії у межах певного правового режиму, який створюється даною нормою;
- стимулюючі (заохочувальні), що забезпечують відповідну поведінку з допомогою певних засобів матеріального або морального заохочення учасників регульованих відносин;
- рекомендаційні, що дають можливість обирати найбільш доцільні варіанти розв'язання певних завдань. Особливість правової природи цих норм у тому, що рекомендації, які містяться у цих нормах, не мають юридично обов'язкового характеру. Такі норми не містять прямих приписів.
За адресатом приписів (інколи цей критерій називають інакше -- з точки зору становища учасників правовідносин) можна виділити норми, які регламентують:
- права й обов'язки громадян у сфері державного управління та в інших сферах, що регулюються адміністративним правом;
- окремі аспекти функціонування різних недержавних об'єднань, підприємств, закладів;
- правове становище підприємств, установ, організацій;
- взаємні права і обов'язки суб'єктів, які не підпорядковані один одному;
- адміністративно-правовий статус громадських об'єднань;
- питання організації та діяльності державних установ та підприємств;
- адміністративно-правовий статус державних службовців;
- організацію та діяльність різних ланок апарату державного управління (системи органів виконавчої влади);
- порядок взаємодії державних і недержавних органів.
За обсягом регулювання (деякі автори називають цей критерій інакше -- за ступенем загальності) адміністративно-правові норми поділяються на:
- загальні, які поширюються на всі сфери та галузі державного управління, місцевого самоврядування і які регламентують найбільш важливі питання реалізації публічної влади;
- міжгалузеві, які регламентують ті або інші сфери управлінської діяльності, котрі є загальними або суміжними для всіх галузей державного управління та мають при цьому спеціальний характер;
- галузеві, які регламентують ті або інші сфери управлінських відносин, що виникають у межах галузей, закріплених за органами виконавчої влади галузевої компетенції;
- місцеві, що містяться в актах місцевих органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування.
За змістом адміністративно-правові норми можна об'єднати у відносно самостійні правові інститути. Правовий інститут означає сукупність певних норм, об'єднаних однорідністю врегульованих ними суспільних відносин.
За порядком дії у часі, просторі та за колом осіб адміністративно-правові норми поділяються:
- за порядком дії у часі -- на: тимчасові; постійні (безстрокові); надзвичайні;
- за порядком дії у просторі -- на: норми, які діють на території України, норми місцевого характеру; норми загального і галузевого характеру; норми локального характеру;
- за порядком дії за колом осіб -- на: норми, що поширюються на усіх громадян; норми, що поширюються на окремі соціальні групи (військовослужбовців і т. ін.).
За повнотою викладених приписів розглядувані норми поділяються на:
- визначені (мають повно викладене правило поведінки);
- відсилочні (викладають правило поведінки неповно, відсилаючи до інших норм або правових актів);
- бланкетні (передбачають, що відповідне правило поведінки встановлюється іншим уповноваженим суб'єктом).
Крім того, адміністративно-правові норми можна поділити:
- за юридичною силою -- на: викладені в законах; указах; постановах; рішеннях; наказах тощо. Деякі автори пропонують за вказаним критерієм більш вузьку класифікацію: законодавчі; підзаконні; галузеві (відомчі); локальні.
- за характером юридичного захисту -- на: норми, які захищаються адміністративними санкціями; норми, що захищаються дисциплінарними санкціями. Інколи пропонуються й інші класифікаційні групи адміністративно-правових норм. Наприклад, вони можуть мати або внутрішньосистемний (їх дія поширюється тільки на нижчі ланки системи виконавчої влади), або загальнообов'язковий (їх дія поширюється на всіх учасників регульованих відносин) характер і т. ін.
Структура адміністративно-правових норм
Адміністративно-правові норми, як і норми інших галузей права, має свою структуру. Структура -- це внутрішня побудова норми, яка об'єктивно зумовлена потребами правового регулювання. Загально визнано, що норма повинна мати три елементи: гіпотезу, диспозицію, санкцію. Таку ж структуру має й адміністративно-правова норма (за винятком вже згаданих норм-дефініцій та норм-презумпцій). Гіпотеза як частина адміністративно-правової норми містить вказівку на фактичні умови реалізації норми, тобто на ті суспільні відносини, на які вона покликана впливати і які у свою чергу породжують конкретні правові відносини. Отже, обставини, що передбачаються гіпотезою норми, є юридичними фактами, що породжують адміністративно-правові відносини. Наприклад, здійснення громадянином адміністративного правопорушення дає уповноваженим на те органам право притягнути винного до адміністративної відповідальності. Характерним для більшості адміністративно-правових норм, які фіксують права й обов'язки, форми й методи діяльності органів державного управління й державних службовців, є те, що гіпотеза в них не формулюється. З цим не можна погодитися, оскільки необов'язково, щоб структура норми була тотожна структурі статті закону. Деякі адміністративно-правові норми мають загальну гіпотезу, але вона логічним аналізом завжди може бути знайдена.
Органи державного управління (їх посадові особи) повинні мати оперативну самостійність, тобто у межах закону й з урахуванням ситуації здійснювати свої повноваження шляхом вибору найбільш ефективних форм впливу на учасників управлінських відносин. Таку можливість надає їм невизначена гіпотеза. Подібного роду гіпотези характерні для адміністративно-правової норми. Деякі автори звертають увагу ще на такі види гіпотез, які формулюються у адміністративно-правовій нормі -- це абсолютно визначені гіпотези, за їх допомогою законодавець виключає можливість органу управління приймати те або інше рішення з урахуванням умов та особливостей місця й часу, пов'язуючи його єдиною умовою. Наприклад, громадянин досягши 16 років зобов'язаний одержати паспорт. Але більшість адміністративно-правових норм має відносно визначену гіпотезу, тобто містять елементи адміністративного розсуду (містить вказівки на можливість її застосування за розсудом правозастосовника). Існує ще один вид гіпотез - невизначені, вони зустрічаються досить рідко.
Диспозиція -- правило поведінки, що наказується нормою. Диспозиція в адміністративно-правових нормах викладається переважно як права, правомочності чи дозволу у виді розпоряджень, обов'язків, а також заборони й обмежень. Диспозиції, у яких формулюються одночасно і права й обов'язки, у нормах адміністративного права зустрічаються відносно рідко. Незалежно від того, яким образом сформульована диспозиція, вона завжди припускає нерозривність, взаємозв'язок прав і обов'язків, завжди вказує на те, як повинні (чи можуть) поводитися суб'єкти. Характерна ознака адміністративно-правової диспозиції це імперативність, оскільки правило поведінки не може бути змінено за згодою учасників управлінських відносин. Значна частина диспозицій має посилковий характер, тобто для детальнішого роз'яснення правила поведінки треба звернутися до іншого правового акту. Таким чином формулюються диспозиції норм-зобов'язань і норм-заборон. Так, ст.1б81 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає, що виконання робіт, надання послуг громадянам-споживачам, що не відповідають вимогам стандартів, норм і правил, тягне відповідну відповідальність. Тому прийняття постанови про відповідальність правопорушника пов'язано з аналізом стандартів, вимог тощо. Взагалі стандарти, вимоги та інші технічні нормативи часто формулюються як диспозиції адміністративно-правових норм, тому ці норми слід вважати «нормами з технічним змістом».
Існування норм такого виду обумовлено роллю, яку виконує державне управління, оскільки воно має забезпечити реалізацію загальнодержавних інтересів, з урахуванням галузевих, регіональних, міжгалузевих інтересів окремих організацій тощо. В окремих випадках адміністративно-правова норма може мати й дозвільну диспозицію -- коли законодавець дозволяє учасникам відносин домовитись щодо правила взаємної поведінки у сфері державного управління. Таким чином регулюються відносини при договорі на управлінські послуги. Як правило, диспозиція адміністративно-правової норми у нормативних актах має абстрактну форму, хоч зустрічається й казуїстична форма, коли зміст диспозиції розкривається шляхом переліку дій, ознак та ін. (див., напр., ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в якій міститься перелік дій, що складає дрібне хуліганство).
Санкція, як елемент адміністративно-правової норми, встановлює наслідки її порушення. Кодекс України про адміністративні правопорушення в ст. 24 дає перелік таких санкцій: попередження, штраф, сплатне вилучення предмету, який став знаряддям вчинення або був посереднім об'єктом адміністративного проступку; позбавлення спеціального права, наданого даному громадянину; виправні роботи; адміністративний арешт. Але визнання юридичної особи суб'єктом адміністративного проступку обумовило появу нових видів санкцій -- обмеження, або тимчасова заборона певного виду діяльності тощо. Адміністративний штраф, що накладається на юридичних осіб, впливає на наслідки їх економічної діяльності, але за своєю природою він є правовим, і якщо застосовується до правопорушника органом державного управління, то є адміністративно-правовим. Цивільно-правовий штраф має компенсаційний характер (компенсувати заподіяний збиток), в той же час штраф, як адміністративно-правова санкція, застосовується з метою покарання, тобто має каральний характер.
Для втілення норм адміністративного права в життя необхідно забезпечити безумовну відповідність поведінки суб'єктів адміністративного права (тобто, майбутніх учасників державно-управлінських відносин) вимогам правової норми. Тому правомірні дії суб'єктів, що відповідають приписам норм адміністративного права й полягають в здобутті, використанні прав, виконанні чи дотриманні юридичних обов'язків у сфері державного управління, визначають реалізацію цих норм. В адміністративно-правовій теорії стверджується, що реалізація таких норм здійснюється у чотирьох формах: використання, виконання, дотримання, застосування. Вважається, що використання -- це така форма реалізації, яка полягає в активній поведінці учасників сфери державного управління, що здійснюється ними за їх власним бажанням. Виконання -- полягає в активних діях, відносинах суб'єктів, але здійснюються незалежно (а інколи й всупереч) від їх власного бажання. Реалізація норм в формі дотримання полягає у пасивній поведінці суб'єктів (теж незалежно від бажання цих суб'єктів). Але в теорії права остання форма -- застосування норми -- відокремлюється від інших форм реалізації норм, оскільки вважається, що застосування -- це організаційно-правова діяльність компетентних державних органів, уповноважених на це громадськими об'єднаннями або їх посадовими особами. Таке застосування полягає у встановленні піднормативних формально-обов'язкових індивідуальних правил поведінки персоніфікованих суб'єктів з метою створення умов, необхідних для реалізації ними певних норм. Ця позиція має рацію: застосування, на відміну від використання, виконання, дотримання є державно-владною діяльністю, яка не може бути пов'язана з бажанням (чи з його відсутністю) уповноваженого суб'єкта, а має здійснюватися з появою певних умов, обставин. Держава доручає уповноваженому органу право оцінки ситуацій й порівняння її з умовами, передбаченими в гіпотезі норми й при їх співпадінні -- довести до суб'єкта, що перебуває в сфері державного управління, припис щодо його оптимально-обов'язкової поведінки в конкретній життєвій ситуації за допомогою встановлення (зміни, скасування) його прав чи обов'язків. Цим приписом є акт застосування.
Акт застосування норми адміністративного права -- це правило поведінки індивідуального характеру, але не всі індивідуальні акти е правозастосувальними. Серед індивідуальних актів правозастосувальні займають особливе місце: вони встановлюють, змінюють, скасовують права й обов'язки конкретних суб'єктів у конкретній життєвій ситуації. Тому службовим призначенням діяльності щодо застосування адміністративно-правових норм є також організація управлінських відносин. Це тягне за собою цілу низку специфічних рис цієї діяльності.
По-перше, діяльність щодо застосування адміністративно-правових норм виконують всі без винятку державні органи, органи регіонального та місцевого самоврядування, громадські об'єднання, які мають державно-владні повноваження (або їх посадові особи). Але якщо для органів державної виконавчої влади застосування норм адміністративного права є основною частиною їх правозастосувальної діяльності, то для інших суб'єктів воно є додатковою до діяльності, пов'язаної із застосуванням норм інших галузей права (кримінального, цивільного тощо) -- вони застосовують норми адміністративного права переважно для регулювання внутрішньо-організаційних відносин.
По-друге, застосування норм адміністративного права - це, насамперед, застосування її диспозиції. Диспозиція може застосовуватися всіма суб'єктами правозастосування, тоді як санкція адміністративно-правової норми тільки уповноваженими органами державного управління (в окремих випадках -- судом, або іншими уповноваженими на це суб'єктами).
По-третє, правозастосування становить юридичне значущу державно-управлінську діяльність тільки тоді, якщо воно відбувається на підставі правових норм і в порядку, передбаченому юридичними нормами. Застосування адміністративно-правової норми, незалежно від ініціатора цього застосування, є завжди організаційно-правовою діяльністю державних структур, яка досить часто пов'язана з втручанням у сферу прав та інтересів громадян й інших учасників управлінських відносин. Це вимагає, щоб така діяльність здійснювалася на законній підставі й в порядку, який регламентований адміністративно-процесуальними нормами. Таким чином, адміністративно-процесуальна норма -- це встановлене державою правило поведінки, яке закріплює порядок використання прав або виконання обов'язків, передбачених у матеріальних нормах окремих галузей права у конкретній життєвій ситуації в сфері державного управління.
Джерела адміністративно-правових норм
У юридичній літературі під джерелом адміністративного права розуміють зовнішню форму вираження його норм. Відомо, що по своєму змісті адміністративно-правова норма відрізняється від норм інших галузей права тим, що регулює відносини управлінського характеру. Нормами адміністративного права визначаються границі належного поводження органів виконавчої влади, їхніх службовців, громадян, а також громадських організацій (їхніх органів) у сфері виконавчо-розпорядницької діяльності держави. За допомогою адміністративно-правових норм органи управління, державні службовці, громадяни, громадські організації наділяються визначеними повноваженнями. У цих нормах установлюються також гарантії реалізації прав і дотримання обов'язків. Отже, завдяки дії адміністративно-правових норм створюється визначений правовий режим управлінської діяльності.
Адміністративно-правові норми містяться безпосередньо в Конституції України, законодавчих актах, нормативних наказах, постановах уряду, інших нормативних актах державних органів, рішеннях місцевих рад. До джерел адміністративного права відносяться не тільки самі нормативні акти державних органів, але і затверджені цими актами кодекси, статути, правила і т.п., що регулюють управлінську діяльність. Таким чином, джерело адміністративного права - це акт правотворчості органів державної влади, органів виконавчої влади, що складається з адміністративно-правових норм чи навіть одного правила поведінки, що регулює виконавчо-розпорядницьку діяльність. Якщо акт охоплює поряд з нормами адміністративного права норми інших галузей права (фінансового, цивільного й ін.), то для адміністративного права він буде джерелом лише в частині, що як би наповнена адміністративно-правовим змістом.
Кожне джерело адміністративного права відрізняється від інших своїми особливостями, обумовленими цільовою спрямованістю і змістом норм, що його складають, їх юридичною чинністю, масштабом функціонування (дії). Джерело може бути загальної і локальної дії, обов'язковим до виконання всіма органами управління й об'єктами, незалежно від підпорядкування, чи лише тільки підприємствами, установами, посадовими особами, підвідомчими органу, що видав акт. До системи джерел адміністративного права відносяться нормативні акти, що діють у межах України, а також такі, що регулюють роботу українських установ за кордоном. Можуть існувати джерела, що діють у межах області, міста, району і т.п.
Специфіка джерел адміністративного права визначається також їхньою супідрядністю, що у свою чергу відображає дію принципу централізму. Складовою частиною останнього є положення про обов'язковість рішень вищих органів для нижчестоящих. Супідрядність джерел виражається в наступному: а) усі вони ґрунтуються на нормах Конституції і законах України, що мають вищу юридичну чинність;
б) джерела - нормативні акти органів виконавчої влади всіх ланок служать юридичною базою для джерел - нормативних актів, що приймаються нижчими органами виконавчої влади;
в) джерела -- нормативні акти вищих органів виконавчої влади характеризуються великим масштабом дії, чим аналогічні акти нижчих органів;
г) джерела -- нормативні акти галузевого (відомчого) характеру базуються на джерелах загального характеру.
З огляду на розмаїтість джерел адміністративного права, їх доцільно розділити на такі види.
1. Конституція України (Основний Закон).
2. Законодавчі акти України:
закони України (наприклад, Закон від 23 березня 1996 р. «Про освіту» і ін.); кодекси, положення, статути й інші кодифіковані акти управлінського характеру (наприклад, КпАП і ін.).
3. Постанови Верховної Ради України, що містять адміністративно-правові норми організаційно-правового характеру (наприклад, затверджене постановою Верховної Ради України Положення про паспорт громадянина України).
4. Укази і розпорядження Президента України (наприклад, затверджене Указом Президента України Положення про Міністерство юстиції України).
5. Нормативні акти органів виконавчої влади України: нормативні постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України; положення, статути, правила, інструкції, інші акти, затверджені Кабінетом Міністрів України (наприклад, Положення про порядок легалізації об'єднань громадян); нормативні накази міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади.
6. Нормативні накази керівників державних підприємств, установ і організацій.
7. Нормативні акти місцевих рад, їхніх виконавчих органів (наприклад, рішення, що встановлюють правила, за порушення яких передбачена адміністративна відповідальність).
8. Розпорядження місцевих державних адміністрацій (їхніх голів).
9. Міжурядові угоди України з іншими державами і міжнародно-правові акти, ратифіковані і визнані нашою державою.
10. Акти Конституційного Суду України та органів правосуддя (наприклад, рішення про відповідність Конституції України постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження переліку платних послуг, що надаються в установах охорони здоров'я і вищих медичних навчальних закладах»).
Акти правосуддя всі частіше стають джерелами адміністративного права. Відомо, що нормативними є не тільки ті акти, що містять нову норму права, але і ті, котрі скасовують, змінюють стару. Акти правосуддя можуть двома способами впливати на систему норм. По-перше, визнаючи незаконними чи неконституційними діючі норми, і тим самим прямо чи побічно скасовуючи, змінюючи їх. По-друге, у тих випадках, коли законом установлено, що рішення визначених судів є обов'язковими для судів тієї ж чи нижчої інстанції. В Україні акти правосуддя не вважаються правовими прецедентами. І існуючі суди здійснюють нормотвочість шляхом визнання діючих норм невідповідними нормам, що мають більш високу юридичну чинність. Існують два види актів правосуддя як джерел права. По-перше, акти судів загальної компетенції (у тому числі і військових) і господарських судів, що можуть визнати не відповідні закону чи рішенням вищих органів підзаконні акти аж до постанов Уряду України. Другий вид актів правосуддя, що визнані джерелами адміністративного права, -- постанови Конституційного Суду України. Конституційному Суду України надані повноваження з дозволу справ про відповідність Конституції України інших законів, указів Президента, актів Уряду України і ряду інших актів, названих у ст. 147 Конституції. Акти, їхні окремі положення, визнані неконституційними, втрачають силу. Конституційний Суд України прийняв ряд постанов, якими визнав невідповідними Конституції України, законам багато адміністративно-правових норм, що містять обмеження, пов'язані з реєстраційним обліком (пропискою) громадян, що регулюють застосування примусових заходів (затримки, конфіскації), що закріплюють повноваження органів державної влади.
У системі джерел адміністративного права провідну роль займає Конституція України, що є Основним Законом Української держави. У Конституції України визначаються система органів виконавчої влади, їхні повноваження, організація діяльності, зовнішні форми правових актів. Конституційні положення встановлюють адміністративно-правовий статус громадян, закріплюють участь об'єднань громадян і трудових колективів в управлінні державними і суспільними справами, обов'язки і відповідальність посадових осіб, найважливіші способи зміцнення законності і дисципліни в державному управлінні. Проте роль Конституції України як першорядного джерела адміністративного права не може бути зведена лише до прямого регулювання основних питань управлінської діяльності. Деякі конституційні норми передбачають необхідність видання окремих законів - джерел адміністративного права. Крім того, багато положень конкретизуються в чинному законодавстві - різних законодавчих актах, актах Президента України, нормативних постановах Кабінету Міністрів України, нормативних наказах міністерств і інших актів управлінського характеру.
Проаналізувавши зміст адміністративно-правових норм, можна зробити наступні висновки:
по-перше, адміністративно-правові норми забезпечують організацію і функціонування всієї системи державної виконавчої влади, включаючи органи державного управління, правоохоронні органи й органи, що здійснюють контрольно-наглядові функції;
по-друге, адміністративно-правові норми визначають границі належного і можливого поводження в сфері дії органів державної виконавчої влади і служать інтересам встановлення і підтримки міцного режиму законності і державної дисципліни в суспільних відносинах, що виникають у процесі функціонування цих органів;
по-третє, адміністративно-правові норми на відміну від норм багатьох інших галузей права, досить часто встановлюються в процесі безпосередньої реалізації функцій органів державної виконавчої влади самими ж цими органами;
по-четверте, адміністративно-правові норми в багатьох випадках використовуються як засіб регулювання суспільних відносин, що становлять предмет інших галузей права (зокрема, фінансових, трудових, земельних і інших) і забезпечують адміністративно-правовий захист цих відносин (за допомогою застосування адміністративного примусу й інституту адміністративної відповідальності);
по-п'яте, адміністративно-правові норми на відміну від норм інших галузей права має свої власні засоби захисту регульованих ними суспільних відносин, що використовуються органами державної виконавчої влади в особливому позасудовому процесуальному порядку.
Список використаної літератури
адміністративний право диспозиція
1. Авер'янов В.Б. „Державне управління в Україні” (Навчальний посібник), - К.: 1999.
2. Битяк Ю.П., В.В. Богуцкий, В.Н. Гаращук и др. „Административное право Украины” - Харьков: 2003.
3. Васильев А.С. „Административное право Украины”, - Харьков: 2002.
4. Гончарук С.Т. „Адміністративне право України”, - К.: 2001.
5. Ківалов С.В., Біла Л.P. „Адміністративне право України” (Навчально-методичний посібник),- Одеса: 2002.
6. Клименко Г.Б. „Адміністративне право”, - Харків: 2000.
7. Колпаков В.К. „Адміністративне право України”, - К.: 1999.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Вивчення сутності адміністративно-правових норм - правил поведінки, установлених державою (Верховною Радою України, органом виконавчої влади) з метою регулювання суспільних відносин у сфері державного керування. Поняття про гіпотезу, диспозицію, санкцію.
контрольная работа [16,4 K], добавлен 10.11.2010Адміністративно-правові норми. Реалізація норм адміністративного права. Джерела, систематизація норм адміністративного права. Адміністративно-правові відносини та їх види. Виникнення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Реалізація суб’єктивних прав.
лекция [27,0 K], добавлен 20.03.2009Норма права — загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, установлене чи санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин. Загальна характеристика норм права: поняття, ознаки, класифікація. Проблеми нормотворчого процесу в Україні.
курсовая работа [85,2 K], добавлен 28.05.2017Модель взаємодії органів державної влади України у правоохоронній сфері. Суб’єкти державного управління у правоохоронній сфері. Правоохоронна сфера як об’єкт державного управління. Європейські принципи і стандарти в діяльності органів державної влади.
дипломная работа [129,4 K], добавлен 30.04.2011Проблема регулювання галузі освіти, форми та методи її державного регулювання та концептуальні положення механізму його здійснення. Реалізація державно-владних повноважень суб'єктами державного управління з метою зміни суспільних станів, подій і явищ.
статья [160,1 K], добавлен 24.11.2015Предмет і метод адміністративного права, його соціальне призначення і система. Адміністративно-правові норми та відносини. Співвідношення адміністративного права з іншими правовими галузями. Розмежування норм кримінального і адміністративного права.
контрольная работа [35,2 K], добавлен 15.03.2010Регулювання відносин у сфері діяльності транспорту як пріоритетний напрямок внутрішньої політики держави. Комплексне дослідження правових проблем державного регулювання транспортної системи. Пропозиції щодо вдосконалення транспортного законодавства.
автореферат [70,1 K], добавлен 16.03.2012Законність як метод державного управління суспільством. Її вимоги у нормотворчій і правозастосовній діяльності. Правове регулювання і діяльність держави по упорядкуванню суспільних відносин. Принципи контролю за роботою органів місцевого самоврядування.
курсовая работа [39,6 K], добавлен 04.11.2014Державне та внутрішньогосподарське управління у галузі вивчення, використання і охорони надр. Завдання державного управління. Права органів державного гірничого нагляду. Охорона прав підприємств, організацій, установ і громадян у сфері використання надр.
реферат [19,0 K], добавлен 23.01.2009Принципи державного управління житлово-комунальним господарством. Аналіз роботи органів державного управління щодо розвитку сфери житлово-комунального господарства на регіональному рівні. Механізми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
магистерская работа [414,3 K], добавлен 08.09.2015Дослідження процесуальної діяльності уповноважених державних органів, прийняття норм матеріального, цивільного, кримінального, адміністративного права. Характеристика адміністративно-процедурної та адміністративно-юрисдикційної діяльності органів влади.
реферат [31,0 K], добавлен 28.04.2011Поняття та зміст державного регулювання в сфері встановлення земельних сервітутів. Правовий режим земель охоронних зон в Україні. Державне регулювання та реєстрація правових відносин в сфері встановлення обмежень у використанні земельних ділянок.
магистерская работа [120,4 K], добавлен 19.11.2014Розгляд адміністративного права як обов‘язкового інструменту, здійснення державної виконавчої влади у формі державного управління. Поняття і класифікація форм державного управління. Поняття і види правових актів управління; вимоги, що ставляться до них.
реферат [39,3 K], добавлен 07.03.2010Земельні відносини в Україні в минулому. Розвиток земельних відносин у незалежній Україні. Поняття, зміст і функції управління. Земельний фонд України як об'єкт правового регулювання. Система органів управління у галузі використання та охорони земель.
курсовая работа [60,8 K], добавлен 27.05.2014Поняття та сутність адміністративно-правових норм, їх характерні риси. Поняття та види гіпотез, диспозицій, санкцій як структурних елементів адміністративно-правових норм. Спеціалізовані норми адміністративного права та їх специфічні особливості.
курсовая работа [48,4 K], добавлен 12.04.2013Процес державного контролю у сфері господарської діяльності. Зворотній зв’язок у державному управлінні. Коригування діяльності управлінської системи. Термін перевірки дотримання вимог пожежної безпеки. Загальні повноваження органів державного контролю.
реферат [35,3 K], добавлен 23.04.2011Поняття ліцензування - засобу державного впливу на господарську діяльність, що використовується в цій якості поряд з іншими засобами державного регулювання економіки. Методи державної діяльності в сфері ліцензування та завдання органів, що її здійснюють.
реферат [20,8 K], добавлен 21.11.2010Історико-правове дослідження розвитку адміністративного права. Вивчення внутрішнього розвитку форм управління, організації системи державного управління, розвитку норм, і в цілому, адміністративного права як науки, на працях видатних російських істориків.
реферат [19,0 K], добавлен 12.12.2010Правозастосовні акти як один з найбільш значущих інструментів впливу сучасного фінансового права на систему суспільних відносин. Наявність юридичної природи і державно-владного характеру - основна ознака застосування норм адміністративного права.
статья [13,9 K], добавлен 11.09.2017Вивчення сутності фінансово-правових норм - приписів компетентних органів державної влади з приводу мобілізації, розподілу, використання фондів, коштів, що виражені в категоричній формі, забезпечені силою державного примусу. Види фінансових правовідносин.
реферат [342,6 K], добавлен 11.05.2010