Проста (унітарна) форма державного устрою
Поняття форми державного устрою, основні існуючи форми і види. Історичний аспект і загальна характеристика простої (унітарної) форми державного устрою. Її поняття, класифікація та основні риси. Особливості автономного устрою в унітарній державі.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 20.12.2013 |
| Размер файла | 28,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
2
Размещено на http://www.allbest.ru/
Проста (унітарна) форма державного устрою
Вступ
унітарний держава автономний
Для збагнення такого складного соціального інституту, як держава у вітчизняній теорії держави і права особливе місце виділяється вивченню форми держави.
Для вивчення форми держави, розкриття її ролі в політичних процесах надзвичайно важливого значення набуває підхід до форми як до організації змісту. Поняття "організація" припускає з'ясування своєрідності внутрішніх аспектів форми з погляду принципів об'єднання взаємодіючих елементів цілого в системі, а також зовнішнього вираження цих принципів у діяльності як елементів системи, так і всієї системи в цілому (стосовно інших систем). За допомогою такого підходу в загальній теорії держави і права відкривається можливість не тільки вирішення нових проблем, але що не менш важливо, також і можливість нового підходу до традиційних, "старих" питань науки. Для розгляду форми держави варто звернути увагу на наступні аспекти.
По-перше, форма в зв'язку із сутністю держави як суспільного явища. У даному аспекті під формою держави розуміється специфічний спосіб вираження сутності, система органів, "машина", за допомогою якої здійснюється класове панування на противагу некласовим, неполітичним, недержавним способам. Існування державної влади знаходить своє відображення в її органах, армії, адміністрації, суддях і інших установах, що складають специфічну і постійну форму буття держави.
По-друге, форма в її безпосередньому зв'язку з явищем (як виявлення сутності прояв її зовні). У співвідношенні "форма-явище" виступає зовнішня форма держави, тобто прояв зовні визначеної його організації (пристрою). Розрізняють організацію верховних органів влади (монархію, республіку), взаємовідносини органів класової влади з населенням, територіальну структуру державної влади .
Форма держави - складне суспільне явище, що містить у собі такі взаємозалежні елементи як форму правління та форму державного устрою.
У різних країнах державні форми мають свої особливості, характерні ознаки, що у міру суспільного розвитку наповняються новим змістом, збагачуючись у взаємозв'язку і взаємодії. Разом з тим форма існуючих держав, особливо сучасних, має загальні ознаки, що дозволяє дати визначення кожному елементу форми держави.
Незважаючи на те, що форми державного устрою досить широко висвітлені в сучасній юридичній і політичній літературі, на даний момент існують суперечливі погляди деяких авторів по проблемах віднесення держав до тієї або іншої форми держави. Типологія держав тісно пов'язана з поняттям форми держави. Особливості кожного конкретного типу держави встановлюються на основі аналізу його організаційного устрою, методів здійснення державної влади.
Враховуючи все більшу увагу, що приділяється державою соціальній сфері життя необхідно також відзначити те, що серйозний вплив на форму держави надає культурний рівень народу, його історичні традиції, характер релігійних світоглядів, національні особливості, природні умови мешкання і інші чинники. Специфіку форми держави визначає також характер взаємин держави і його органів з недержавними організаціями, партіями, профспілками, суспільними рухами, церквою і іншими організаціями.Особливості кожного конкретного типу держави встановлюються на основі аналізу її організаційного устрою, методів здійснення державної влади. Чіткого співвідношення між типом і формою держави немає. З одного боку, в межах держави того ж самого типу можуть зустрічатися різні форми організації і діяльності державної влади, а з іншого, держави різного типу можуть набувати однакової форми. Своєрідність конкретної форми держави будь-якого історичного періоду визначається, насамперед, ступенем зрілості суспільства і державного життя, задачами і цілями, що ставить перед собою держава. Іншими словами, категорія форми держави безпосередньо залежить від його змісту і визначається ним. Цим питанням займаються такі правознавці як Венгеров А.В., Коваленко А.І., Кравчук М. В., Протасов В.Н. та ін. Їх навчальні посібники відрізняє простота і доступність, з якою викладається тема, а також безліч наведених прикладів, що дозволяють мислити вже не гіпотетично, а грунтуючись на конкретних фактах.
Актуальність теми не викликає сумніву, оскільки розвиток сучасного світу не стоїть на місці, постійна зміна економічної і політичної ситуації на міжнародній арені показує, в тому або іншому ступені, зміну форм державного устрою, наприклад, розділ СРСР, Чехословаччини і Югославії на групу самостійних держав, або ж об'єднання Європейських держав в ЄС, кажуть про те, що оптимальна форма державного устрою ще не знайдена. Звідси виходить важливість розуміння основ, що стосуються форм державного устрою і самого процесу трансформації держав в ті або інші форми, оскільки від цього залежатиме подальша політична ситуація як усередині держави, так і у відношенні з іншими державами.
Об'єктом дослідження є форми державного устрою.
Предметом дослідження - унітарна форма державного устрою.
Виходячи з актуальності вказаної теми, метою даної роботи є розкриття характерних рис унітарної держави і проаналізувати значущість цієї форми державного устрої на прикладі окремих держав.
Розділ 1. Форми державного устрою
1.1 Поняття форми державного устрою
Форма державного устрою - це адміністративно-територіальна і національна будова держави, що розкриває характер взаємин між її складовими частинами, між центральними і місцевими органами державної влади. Як «територіальний устрій, чи територіальна організація, держава - це система взаємовідносин між центральною владою і територіальними складовими частинами, точніше, їх населенням і чинними там органами публічної влади».
У категорії «форма державного устрою» знаходить вираз територіальний поділ і структура держави, закріплення за ним певної території; це адміністративно-територіальний поділ держави, яким визначається взаємини між ним і його окремими частинами. Форма державного устрою - національне і адміністративно-територіальний будова держави, що розкриває характер взаємин між його складовими частинами, між центральними і місцевими органами та державної влади. Організація держави розглядається з точки зору розподілу державної влади і державного суверенітету в центрі і на місцях, їх поділу міжскладовими частинами держави.
Форма державного устрою показує:
- З яких частин складається внутрішня структура держави;
- Яке правове положення цих частин і які взаємини їх органів;
- Як будуються відносини між центральними і місцевими державними органами;
- В якій державній формі виражаються інтереси кожної нації, що проживає на території даної держави.
Таким чином, форма державного устрою - це національна і адміністративно-територіальна будова держави, що розкриває характер, взаємин між її складовими частинами, між центральними і місцевими органами державного управління, влади.
1.2 Зміст і види форми державного устрою
Своєрідність конкретної форми держави, державного правління та державного yстрою будь-якого історичного періоду визначається насамперед ступенем зрілості суспільства і державного життя, задачами й цілями, що ставить перед собою держава.
Будь-яка держава є єдина по суті, змісту й формі. Щоб вона активно функціонувала, щоб якісно й корисно діяв її механізм, потрібна чітко організована державна влада, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснювала б керівництво суспільством в інтересах домінуючої частини населення, а також управління загально - суспільними справами. Про різноманіття форм держави говорив Аристотель - учень Платона і разом з тим його критик. Традиції старогрецької думки в дослідженні форм держави розвивалися і в Стародавньому Римі. Цицерон (106-43 рр. до н.е.), наприклад, виділяв, залежно від числа правителів, три прості форми держави (царську владу - монархію, владу оптиматів - аристократію, а також народну владу - демократію) і змішана форма.
Форма держави - це її устрій, що виражається в характері політичних взаємин між людьми, між людьми і державою, між державою і людьми в процесі управління ними (політичний режим), у способах організації вищих органів державної влади (форма правління) і в адміністративно-територіальному розподілі держави (форма територіального устрою) [1, 123]. Термін „форма держави” ще у XVIII столітті застосовували філософи та юристи. Проте характеристика держави за різними формальними критеріями об'єктивно віднесена до „вічних” наукових проблем: відповідні тези були викладені ще Платоном і Аристотелем у вченнях про державу [2, 47].Кожна держава має свою форму і зміст. Форма означає зовнішнє оформлення, вираження того чи іншого соціального явища, його змісту. Питання про форму держави є питанням, як організована державна влада, яка система державних органів існує, які існують форми правління, які взаємозв'язки між окремими органами державної влади, національно-територіальний устрій держави і методи управління державою і суспільством. Форма держави є спосіб її існування і функціонування. Держава є політичною формою економічного і соціального розвитку суспільства [3, 224].
Структура форми держави - його внутрішня цілісна будова, що є стійкою єдністю елементів:
форми державного правління;
форми державного устрою;
форми державного режиму;
форми політичного режиму [4, 119].
Форма державного устрою тісно пов'язана не тільки з публічною владою, але і з територіальною організацією населення. Вчасно і правильно вирішені питання державного устрою забезпечують стабільність держави, його плідне функціонування: навпаки, знайдені форми устрою держави, що не відповідають його характеру і завданням, можуть стати одній з причин його розпаду.
Під формою державного yстрою мається на yвазі внyтрішня бyдова держави, її поділ на складові частини - адміністративно-територіальні одиниці, автономні політичні утворення чи сyверенні держави; відображує характер співвідношення держави в ціломy та її частин.
Форма державного устрою показує:
- з яких частин складається внутрішня структура держави;- яке правове положення цих частин і які взаємини їх органів;- як будуються відносини між центральними і місцевими державними органами;- у якій державній формі виражаються інтереси кожної нації що проживає на території даної держави.
По видах державного устрою, державу можна підрозділити на унітарні (єдині державні утворення); федерації (союзи щодо самостійних в правовому відношенні державних утворень: союзних республік, автономних республік, штатів, земель і т. п.); конфедерації (державно-правові об'єднання, союзи суверенних держав).
Класична теорія розподілу форми державного устрою залишається ця ж. Але практика публічного управління в ХХ ст. уточнює і доповнює цю типологію:
1) конфедерації стають історичною, не існуючою в сучасному світі формою державного устрою;
2) поняття унітарної держави істотно змінюється за рахунок внутрішньої диференціації (відмінностей в ступені централізації, наявності або відсутності автономних територіальних утворень і т.д.);
3) федеративні держави також трансформуються, набуваючи невластивих класичним федераціям риси і стають все більш різноманітними;
4) з'являються нові форми територіальної організації публічної влади, від недержавних утворень (Європейський Союз) до регіоналізованних держав (держав автономій) [5, Тема 5].
Сьогодні неможливо сказати, яка з вказаних вище форм державного устрою може виявитися оптимальною. Здавалося б, унітарна, єдина, централізована держава найкращим чином протистоїть сепаратистським спрямуванням, проте багаторічні конфлікти в Ольстері (Великобританія), з басками (Іспанія), з Тамілом (Цейлон) та ін. дають приклади зовсім нерідких виключень з правила.
Не складно припустити, що демократичний унітарний державний устрій може бути станом благополуччя країни, де влада зосереджена в основному в руках центрального уряду, а регіонам надана деяка автономія, межі якої визначаються договором між регіонами і центром. Центральні уряди завжди прагнуть до збільшення своїх повноважень, а регіональна влада чинить опір, одночасно добиваючись всіма способами переваг над іншими регіонами, що характерно і для США, і для Швейцарії, і для Росії. Вважається, що федеральний устрій з найширшими політичними, економічними, соціальними правами на місцях може привести до розпаду держави.
Проблема територіальної організованості влади характерна саме для державно-організованого суспільства, оскільки в нім люди керуються не безпосередньо (як це було в первісному суспільстві, де вони відособлялися і об'єднувалися за кровноспорідненою ознакою), а посередньо - через організацію державою соціально-виробничого процесу на певній території: люди керуються постільки, поскільки вони на цій території знаходяться. Державна влада і державне управління будуються за територіальним принципом. На форми державного устрою впливають всілякі чинники: тип держави, економічних рівень суспільства, національний склад населення, історичні традиції, територіальні розміри держави та ін. [6, 69].Таким чином, форма державного устрою - це адміністративно-територіальна організація державної влади, характер взаємин між державою і складовими його частинами (у Україні - області, у Польщі - воєводства, в Швеції - округа (лени), в США - штати, в Італії - провінції, в Англія - графства, в Греції - області і т.д.), між окремими частинами держави, між центральними і місцевими органами.
Розділ 2. Проста (унітарна) форма державного устрою
2.1 Історичний аспект і загальна характеристика
Вже більше трьохсот років у вченнях про державу використовується термін „складна держава”. Вживаний в працях різних учених, які часто дотримуються абсолютно різних, деколи навіть протилежних поглядів, трактується він, як не дивно, однаково. Такий консенсус можливий лише в двох випадках: або дане поняття настільки добре розроблене, що ніяких неясностей в ньому просто не залишилося, або, навпаки, воно не привертало до цих пір до себе пильної уваги дослідників через ясність і загальновизнаність його змісту. З двох приведених думок справедливішим представляється друге. Причому до певного часу ясність, що здається, і простота дозволяли успішно використовувати вказане поняття без серйозного дослідження його змісту.
У науковій літературі рідко використовується поняття-протилежність складної держави - проста держава. В.Е. Чиркін у своїй монографії „Сучасна держава” стверджує: „Унітарні держави бувають двох видів: прості і складні. Прості складаються тільки з адміністративно-територіальних одиниць, складні мають в своєму складі ті або інші форми автономії.Кажучи про „просту” і „складну” держави, ми маємо справу не просто з термінами-антиподами, але з різними явищами. Якщо терміном „складна держава”, починаючи з XVII ст., іменувалася держава, що виникає з об'єднання декількох держав, то концепція „простої держави” повинна була виходити з уявлення про нього як про щось суто єдине, тобто такій державі, де все політичне життя виходить з центру і в нім же завершується. Слід зазначити, що проста унітарна (походить від лат. слова „unus”, що значить один, єдиний) держава - це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть бути суб'єктами політичних міжнародних відносин. Наприклад, республіки Білорусь, Польща, Болгарія. Є прості унітарні держави, які мають автономні утворення. До таких держав відносяться. України, Іспанія, Італія, Португалія [7, 35].
Складні держави - це такі держави, які об'єднались (утворились) з окремих державних утворень, що мали всі ознаки держави, в тому числі і суверенітет, але певну частину своїх суверенних прав, як правило, добровільно передали вищим центральним органам союзної держави. Це, по суті, постійний чи тимчасовий союз суверенних держав. До складних держав належать федерація, конфедерація і імперія.
Г. Еллінек розглядав в проблемі територіального розділення „простих” держав немало додаткових складнощів. Класик німецького державознавства вважав, що самі ці системи управління значно розрізняються між собою. Він виділяв так звану провінційну систему управління, при якій „для окремих частин держави створюються вищі установи”. Як приклад приводилися міністерства і відомства, що створюються у складі найвищих органів державного управління для завідування справами тих або інших окремих територій, найчастіше колоній.
Б.А. Стародубський, розглядаючи державність різних народів Європи в давнину і Середньовіччя, писав: „Звернемося до аналізу територіально-політичного устрою таких античних держав, як Афіни, Спарта, Рим... яка ж була їх форма державного устрою - федеральна або унітарна? Ні та, ні інша, а форма міста-держави (стародавні греки називали її „поліс”, стародавні римляни - „civitas”). Вона зовсім не схожа на сучасну унітарну форму, бо на територіях навіть дрібних сучасних унітарних держав розташована та або інша безліч міст і областей, а поліс (civitas) не міг мати великої території по тій простій причині, що був влаштований у вигляді одного міста. І в цьому його специфіка”. Подібне твердження, зрозуміло, потребує серйозного і доказового обґрунтування. Адже міста-держави відомі не тільки старовині і Середньовіччю. Сучасний Сінгапур (1949-1990 рр.), Західний Берлін, м. Данциг (1923-1939 рр.), Краків (1815-1846 рр.), що володіли вельми істотною політичною самостійністю, цілком можна віднести до тієї ж категорії.
Як затверджує А.А. Мішин: „Наявність конкретної форми державного устрою в певній країні залежить від цілого ряду соціальних, історичних, національних, географічних і інших умов. Саме ці умови визначають специфіку наявної форми державного устрою, яка ніколи не може бути результатом випадкового збігу обставин, але завжди детермінована”. Розглянувши коротку характеристику висловів учених з приводу складної і простої держави, слід звернути увагу на специфіку і поняття унітарної держави. Унітарна держава - це єдине державне утворення, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, які підкоряються центральним органам влади і ознаками державної незалежності не володіють. Це сама домінуюча форма державного устрою в світі. Унітарними державами є такі країни як, наприклад, у складі Великобританії - Шотландія і Північна Ірландія, в складі Данії - автономні утворення - Фарерські острови та Гренландія, у складі Іспанії - Країна Басків, Каталонія, Валенсія та ін., у складі Китайської Народної Республіки за ознаками територіального проживання національних меншин створено 5 автономних районів, у складі Азербайджану - Нахічеванська автономна республіка, а також Франція, Італія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Греція та ін.
Як правило, унітарна держава характерна для одно-національних держав, де більшість населення є представником однієї нації. Також унітарна форма державного устрою характерна для держав з монархічною формою правління.
Історично, унітарна форма державного устрою склалася першочергово, разом із самою державою. Усі без винятку державні утворення древності та середньовіччя мали цю форму державного устрою. Прикладом тому можуть служити Римська імперія, імператорські Китай і Японія, середньовічні європейські королівства. Пізніше з'явилося чимало прогресивних ідей, що і привело до появи в області державного будівництва багатьох країн інших форм державного устрою - федерацій і конфедеративних державних союзів. Унітарна держава характеризується єдністю державної влади, тобто відсутністю територіального розподілу влади, його можна розділити на:
а) децентралізовані держави - це держави, у яких Конституцією розмежовані повноваження між центральною владою і територіальними одиницями вищого рівня (Франція, Іспанія, Україна). У децентралізованих унітарних державах крупні регіони користуються широкою автономією і навіть мають в своєму розпорядженні власні парламенти, уряди, адміністративно-управлінські структури і самостійно вирішують передані їм у ведення питання. Найчастіше - це питання освіти, комунального господарства, охорони громадського порядку і т.п.;
б) централізовані держави - це держави, в яких владні функції на місцях здійснюють тільки представники, призначені центральними органами влади (Великобританія, Швеція, Данія, Фінляндія, Польща). Централізовані держави можуть надавати достатньо широку самостійність низовим органам управління. Проте в них середні рівні управління не володіють значною автономією і безпосередньо орієнтовані на виконання рішень центральними органами управління. Також є держави з вираженими авторитарними політичними режимами. У ряді країн Африки значна роль в здійсненні влади на місцях належить родоплемінним вождям. Втім, зараз рідко можна зустріти держави, де на місцях відсутні виборні органи. Проте в країнах з однопартійною системою, формальна наявність місцевих виборних органів влади є не більше ніж ширма для всевладдя на місцях;
в) на їх основі організовується і третій тип - змішаний, властивий системам самоврядування Італії, Норвегія, Японія, Туреччина.Унітарна держава залежно від етнічного складу може бути:
- національною (Франція, Естонія, Японія);
- багатонаціональною (Китай, Афганістан, Україна, Судан, Монголія).Унітарна форма державного устрою характерна для державних утворень, що є суб'єктами якої-небудь федерації. Так, наприклад, будь-яка республіка у складі Російської Федерації є державою з унітарною формою правління.Для країн з унітарною формою державного устрою характерна наявність наступних ознак:
1) На території унітарної держави діє одна конституція без вилучень або обмежень, оскільки всі адміністративно-територіальні одиниці держави мають рівний правовий статус. У ній міститься, принципи розмежування повноважень між центральною владою і територіальними одиницями, форма державного устрою, компетенцію розділу держави, правове положення особи, форма правління, структура найвищих органів державної влади (Конституція Франції 1958 р.) Але існує виключення з правила: Конституція Великобританії і Нової Зеландії, там діє неписана конституція. Її розпорядження містяться не в одному документі, а у величезному їх числі (нормативно-правові акти і правові звичаї);
2) Єдина система найвищих органів державної влади (глава держави, уряд, парламент), юрисдикція яких розповсюджується також на територію всієї країни. Органи місцевого самоврядування можуть видавати закони, які мають підрядний характер і не суперечать Конституції і центральними органами влади. Дії органів місцевого самоврядування безпосередньо підпорядковані главі держави, уряду, парламенту;
3) Однопалатний парламент. Діє в половині держав Європи: Фінляндія, Угорщина, Болгарія, Данія, Швеція і ін. Але існує і виключення: Франція, Іспанія, Італія, Польща і ін. Верхня палата парламенту формується по політико-адміністративних територіальних одиницях. Наприклад: Французький парламент складається з двох палат: нижній - Національних зборів і верхній - Сенату. Впродовж тривалого часу переважна більшість парламентів були двопалатними, однопалатні парламенти становили виняток (Данія, Люксембург, Фінляндія, Гватемала, Парагвай, Нова Зеландія). Проте в даний час більшість парламентів однопалатні;
4) Складові частини унітарної держави (області, департаменти, округа, провінції, графства) державним суверенітетом не володіють. Адміністративно-територіальні одиниці не мають своїх самостійних військових формувань, зовнішньополітичних органів і інших елементів державності. Місцеві органи в унітарній державі володіють значною самостійністю. Також сюди відноситься розподіл державної влади (децентралізована, централізована, змішана);
5) Унітарна держава, на території якої проживають невеликі за чисельністю національності, широко допускає національну і законодавчу автономію. У Монголії, наприклад, автономним державним утворенням є Баян-Ульгійський аймак, на території якого проживають, в основному, особи казахської національності. У Судані згідно закону про самоврядування Південних провінцій 1972 р., автономне право надане Південному регіону. Там створена виборна регіональна народна рада, яка формує виконавський орган - Вищу виконавчу раду. Самостійні автономні утворення є у складі Азербайджану, Таджикистану, Грузії і інших унітарних держав;
6) В унітарній державі всі зовнішні міждержавні зв'язки здійснюють центральні органи, котрі офіційно показують країну на міжнародній арені. Адміністративно-територіальні одиниці не мають правового статусу, оскільки вони всі рівні і не володіють суверенітетом (як суб'єкти федерації);
7) Основне територіальний розподіл є політико-адміністративним. Разом з цим, у ряді країн є адміністративно-територіальні одиниці як загального типу, де діють органи загальної адміністрації, так і спеціального, де діють спеціалізовані державні органи. Число ступенів політико-адміністративного розподілу залежить від чисельності населення і розмірів території країни. Скажімо, якщо Великобританія має три рівні територіального ділення, то Франція чотири;
8) Діє єдина судова система, яка здійснює правосуддя на території всієї країни, керуючись загальними для всіх державних утворень нормами матеріального і процесуального права. Судові органи, як, втім, і всі інші правоохоронні органи, є ланки єдиної централізованої системи, чому сприяє єдина правова система. Її базу утворює єдина конституція, і нормативні акти, що видаються державною владою, також нормативні акти, що видаються органами місцевого самоврядування.
Переважна більшість сучасних унітарних держав - держави багатонаціональні. Проте існують і виключення з цього правила, що приводить до конфліктів на міжнаціональній основі, які можуть продовжуватися впродовж безлічі століть. Наприклад, Великобританія з Північною Ірландією або Іспанія. Так само в унітарній державі не повинно бути поглинання державною владою місцевого самоврядування, командування муніципалітетами і т.д.
У наш час, як уже відзначалося раніше, унітарна держава також існує, але це явище не носить настільки значного і всеосяжного характеру, як раніше. Унітарна форма характерна для невеликих держав (тому що невелика територія легко керується за допомогою звичайних адміністративних методів), однонаціональних (через відсутність необхідності здійснення права кожного народу на самовизначення і самостійне державне будівництво), а також для монархічних держав (у зв'язку з традиціями). Прикладами можуть служити Польська республіка, Італія, Японія та ін. Крім того, унітарна форма державного устрою характерна для державних утворень, що є суб'єктами будь-якої федерації. Так, будь-яка республіка в складі РФ є державою з унітарною формою правління.
2.2 Поняття, класифікація та основні риси унітарної форми державного устрою
Унітарна держава - неподільна держава, що надає мінімальну господарську самостійність регіонам.
Важливе значення має форма державного устрою, під якою зазвичай розуміють національно - територіальну організацію держави, а також взаємовідносини центральних та регіональних органів.
Питання про державний устрій - це питання про те, як організована територія даної держави, з яких частин вона складається і яке їх правове становище. У це поняття входить проблема спів відносин і взаємозв'язку між різного роду органами (федеральними, суб'єктів федерації, муніципальними), існуючими в територіальних структурах даної держави, з центральними органами державної влади.
Форма державного устрою у певній країні залежить від цілого ряду соціальних, історичних, національних, географічних та інших умов. Саме ці умови визначають специфіку конкретної форми державного устрою, котра ніколи не може бути результатом випадкового збігу обставин.
Форми державного устрою зарубіжних країн різноманітні та індивідуальні. Але в науці конституційного права виділяють дві основні форми - унітарну та федеративну, що звичайно, ніяк не виключає існування змішаних форм державного устрою.
Поняття «унітарна держава» походить від латинського слова “unus”, що значить один, єдиний. Унітарна - це злита держава, не розділена на більш дрібні державні утворення, а що складається, як правило, з адміністративно-територіальних одиниць [8, с. 43]. Унітарні держави бувають двох видів: прості і складні. Прості складаються тільки з адміністративно-територіальних одиниць (Польща, Таїланд, Алжир, Колумбія, Вануату й ін.), складні мають у своєму складі ті чи інші форми автономії (Італія, Філіппіни, Нікарагуа й ін.)[20;89], про це мова піде далі у роботі.
Унітарна форма державного устрою являється домінуючою. До числа унітарних держав відносяться Великобританія, Франція, Італія, Нідерланди, Португалія, переважна більшість країн Латинської Америки та Африки, Камбоджа, Лаос, Таїланд, Японія та багато інших країн.
Проста унітарна держава - це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть бути суб'єктами політичних міжнародних відносин. Наприклад, республіки Бєларусь, Польща, Болгарія Є прості унітарні держави, які мають автономні утворення. До таких держав відносяться. України, Іспанія, Італія, Португалія [9, с. 59].
Для країн з унітарною формою державного устрою (такі держави називаються простими) характерна наявність наступних основних ознак :
- єдина конституція, норми якої по всій території країни без будь - яких обмежень.
- Єдина система вищих органів державної влади (голова держави, парламент, уряд), юрисдикція яких розповсюджується на територію всієї держави. Функціональна, предметна та територіальна компетенція вищих органів державної влади та підпорядкованої їм центральної адміністрації ні юридично, ні фактично не обмежена повноваженнями будь-яких регіональних органів.
- Єдине громадянство. Населення унітарної держави має єдину політичну приналежність. Ніякі адміністративно - територіальні одиниці власного громадянства мати не можуть.
- Єдина система права. Місцеві органи управління зобов'язані застосовувати у відповідних адміністративно - територіальних одиницях нормативні акти, ті що застосовуються центральними органами влади.
- Єдина судова система, яка здійснює правосуддя на території держави, керуючись єдиними нормами матеріального і процесуального права. Судові органи, які створюються в адміністративно - територіальних одиницях, являють собою ланку єдиної централізованої судової системи.
- Територія унітарної держави поділяється на адміністративно - територіальні одиниці, котрі не можуть володіти будь-якою політичною самостійністю. Створені в цих адміністративно - територіальних одиницях місцеві органи управління в тій або іншій мірі підпорядковані центральним органам державної влади і центральної адміністрації. Їх правовий статус визначається правовими нормами єдиної загальнодержавної системи права.
Унітарний державний устрій припускає існування злитої держави, що підрозділяється лише на адміністративно-територіальні одиниці і тому що не включають у себе ніяких державних утворень. У ньому панують єдині конституційні принципи, існує тільки одна система центральних органів влади (один парламент, один уряд, один верховний суд), як правило, функціонує одна валютна система, одна армія і т.п. (Франція, Швеція, Фінляндія, Естонія, Туреччина і т.д.).
У залежності від ступеня централізації унітарні держави поділяються на централізовані і децентралізовані. У бюрократично централізованих державах на чолі місцевих органів державної влади стоять призначені центром чиновники, яким підпорядковуються місцеві органи самоврядування. Демократична форма централізації допускає великий ступінь самостійності виборних місцевих органів державної влади в рішенні їхніх регіональних питань.
Децентралізованим теорія називає державу, у якій центральні органи державної влади мають дуже обмежені права втручання в рішення місцевих проблем і де місцеві органи, що обираються населенням, мають значний обсяг автономії.
Таким чином, унітаризм припускає бюрократичну централізацію всього державного апарату. Прийшовши на зміну феодальній роздрібненості, унітаризм історично був прогресивним явищем, він викликався потребами єдиного ринку, зручністю здійснення державної влади і не ставився у зв'язок з національно - етнічною або расовою структурою населення. Подавляючи більшість сучасних унітарних держав - держави багатонаціональні. Однак існують і винятки з цього правила (Іспанія).
Властива унітарним державам централізація може проявлятися у різних формах і у різній ступені. У деяких країнах муніципальні органи взагалі відсутні і адміністративно - територіальними одиницями керують спеціально призначені агенти центральної влади. В інших країнах місцеві виборні органи самоуправління створюються, але вони поставлені під прямий (Франція, Туреччина, Японія) або непрямий (Великобританія, Нова Зеландія) контроль центральної адміністрації. Відмінність в ступені і формі контролю над місцевими органами самоуправління з боку центральної адміністрації дають певні підстави для поділу унітарних держав на централізовані (Туреччина, Японія) та децентралізовані (Великобританія, Нова Зеландія), однак цей поділ має лише формальний характер [8, с. 47].
2.3 Особливості автономного устрою в унітарній державі
Унітарна держава може утворювати автономію в своєму складі.
Автономія (від грец. autonomнa - autos - сам, nomos - закон) - надання певним регіонам держави прав на самоврядування в адміністративній сфері.
Автономія, як правило, надається етнонаціональним спільнотам і тому вважається однією з форм самовизначення народу, гарантованого міжнародним правом.
Характерні ознаки автономії:
- дія на території автономії разом із загальнодержавними законами законів автономії з певного кола питань;
- формування незалежно від центру власного "автономного уряду і парламенту".
Автономія набуває певних ознак державного утворення (конституція, державна символіка, уряд, парламент), але таким не визнається. Це відбувається тому, що статут і статус автономії розробляються і встановлюються центром. Крім того, автономний парламент, уряд та інші органи здійснюють свою діяльність під наглядом центру, а "автономні закони" можуть бути скасованими в разі їх протиріччя загальнодержавним законам.
Виникнення інституту автономії є значним кроком на шляху демократизації суспільства, а її існування - вагомий внесок у вирішення етнонаціональних проблем, запобігання міжнаціональним конфліктам і сепаратизму.
Процес децентралізації й автономізації унітарної держави в західній літературі часто називають початком її федералізації. А саму унітарну державу з автономними утвореннями визначають як унітарну державу з елементами федералізму. [15]
Автономія - це внутрішнє самоврядування певної держави, яка має географічні, історичні, національні або інші особливості. Автономія притаманна як унітарним (Італія, Іспанія, Великобританія, Данія, КНР, Португалія, Фінляндія тощо), так і федеративним (Індія, Росія) державам. За характером автономія буває національно-територіальною та адміністративно-територіальною.
До національно-територіальної автономії належать союзні території й автономні округи в Індії; автономії німецького населення в Італії (область Треитино-Альто-Адидже), в Іспанії (Країна Басків, Каталонія, Галісія тощо), Аландські острови у Фінляндії (заселені шведами), Гренландія у Данії (заселена ескімосами). У КНР утворено кілька видів національно-територіальних автономій.
Адміністративно-територіальна автономія утворюється з урахуванням історичних, географічних, господарських та інших умов стосовно різних части н держави, наприклад Азорські острови та острови Мадейри (Португалія); Шотландія та Північна Ірландія (Великобританія).
Адміністративно-територіальна автономія має більше прав, ніж звичайна адміністративна одиниця. Правове становище автономних утворень закріплене в конституціях, а також в окремих статутах (положениях про національно-територіальну автономно). [10, 87]
Висновки
Історія існування держави свідчить про те, що у всі століття різні держави відрізнялися один від одного внутрішньою будовою (структурою), тобто способом територіального розподілу (адміністративно-територіальні одиниці, автономні політичні утворення, державні утворення, що володіють суверенітетом), а також ступенем централізації державної влади (централізовані, децентралізовані, організовані за принципом демократичного централізму). Даний феномен позначається терміном «форма державного устрою», під якою розуміється територіальна організація державної влади, співвідношення держави як єдиного цілого з його складовими частинами. При всьому різноманітті форм державного устрою двома основними серед них є унітарна і федеральна. Третя форма державного устрою - конфедерація, але вона зустрічається набагато рідше в порівнянні з першими двома.
Федерація - це союзна держава, територія якої складається з державних утворень, наділених юридичною і певною політичною самостійністю.
Конфедерацією є форма союзу держав, за якої держави зберігають свій суверенітет у повному обсязі.
Проста (унітарна) держава - форма державного або національно-державного устрою, при якому територія держави на відміну від федерації, не має в своєму складі федеральних одиниць - суб'єктів федерації, а підрозділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що мають ряд атрибутів власної державності. к правило, в унітарній державі є тільки одна конституція, одне громадянство, одна система вищих органів влади. Складові частини унітарної держави найчастіше мають статус одиниць адміністративно-територіального поділу; вони управляються на основі законів прийнятих центральними органами; їх територія може бути змінена простим загальнодержавним законом без згоди місцевих органівта місцевого населення.
Таким чином, унітарна держава характеризується наступними ознаками:
1. Унітарна держава припускає єдині, загальні для всієї країни вищі представницькі, виконавчі та судові органи, які здійснюють керівництво відповідними місцевими органами. На території унітарної держави діє одна конституція, проводиться обов'язкова для всіх адміністративно-територіальних одиниць загальна податкова й кредитна політика.
3. Складові частини унітарної держави (області, департаменти. Округу, провінції, графства) державним суверенітетом не володіють. Вони не мають своїх законодавчих органів, самостійних військових формувань, зовнішньополітичних органів та інших атрибутів державності. У той же час місцеві органи в унітарній державі володіють відомою, а іноді й значною самостійністю.
4. Унітарна держава, населене невеликими за чисельністю національностями, широко допускає національну і законодавчу автономію.
5. Всі зовнішні міждержавні зносини здійснюють центральні органи, які офіційно представляють країну на міжнародній арені.
6. Унітарна держава має єдині збройні сили, керівництво якими здійснюється центральними органами державної влади.
7. У переважній більшості сучасних унітарних держав основне територіальний поділ є політико-адміністративним. Поряд з ним у ряді країн є адміністративно-територіальні одиниці як загального типу, де діють органи загальної адміністрації, так і спеціального, де діють спеціалізовані державні органи (судові округи).
Список використаних джерел
1.Коваленко А.И. Общая теория государства и права. - М.: ТЕИС. - 1996. - 365 с.
2. Шаповал В. Форма держави в конституційному праві // Вісник Конституційного суду України. - 2003. - №2. - C. 47-58.
3. Основи держави і права: Hавч. посібник у запитаннях і відповідях для вступників до юpид. закладів / Спілка юристів України; С.Д. Гусарєв, А.М. Колодій, Л.В. Кравченко. - К.: Юpінфоpм, 1995. - 455 c.
4. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. - Х.: Эспада, 2005. - 840 с.
5. Старцев Я.Ю. Курс лекций "Государственное и муниципальное управление в зарубежных странах". - М.: Логос, 2005. - 256 с.
6. Протасов В.Н. Теория права и государства. Проблемы теории права и государства. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Юрайт, 2001. - 346 с.
7. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. - К.: Вентурі, 1996. - 208 с.
8. Волинка К.Г. Теорія держави і права : Навчальний посібник,; Міжрегіональна акад. упр. персоналом. - К.: МАУП, 2003. - 238 с.
9. Кравчук М.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навч. посібник для підгот. до держ. іспитів. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 243 с.
10. Конституційне право зарубіжних країн: Навчальний посібник/ За заг. ред. В.О. Ріяки. - 2-е вид., допов. і перероб. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - 544 с.
11. Утопия [Текст] / Т. Мор / пер. с латин. Ю.М. Каган - М. : Наука, 1978. - 415 с.
12. Правова держава і державний устрій: пошук оптимуму. Спільне дослідження німецьких, російських і монгольських учених. / За заг. ред. Мацнева А., Шоллера Г. - М.: РАЦС, 2011. - 280 с.
13. Міщук В.В. Види унітарних держав: проблеми класифікації // Часопис Київського університету права - 2010 р. - №3 - С.48-52
14. Шевченко А.Є., Міщук В.В. Шляхи оптимізації унітарної форми державного устрою України на прикладі Італії // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності - 2012р. - №3 - С. 28-33
15. Міщук В.В. До питання визначення ознак унітарної держави // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності - 2010р. - №4 - С. 33-39
16.http://pidruchniki.ws/12740823/ekonomika/avtonomiya_skladi_unitarnoyi_derzhavi
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Сутність держави та її призначення. Поняття і види форм державного устрою в зарубіжних країнах. Унітарна держава. Федерація як одна з форм державного устрою. Принципи устрою федерації. Конфедерація. Співдружність як одна з форм державного устрою.
контрольная работа [31,7 K], добавлен 22.01.2008Розподіл державної влади і суверенітету між складовими частинами країни. Визначення поняття форми і видів устрою зарубіжних країн: унітарної і автономної держави та державних об'єднаннь. Характерні риси та суб'єкти конфедерацій та квазіконфедерацій.
реферат [29,5 K], добавлен 17.10.2010Поняття і структура форми держави. Види форм державного правління. Форма державного правління. Класифікація форм державного устрою. Види форм державного (політичного) режиму. Демократичний, тоталітарний режим.
контрольная работа [22,5 K], добавлен 21.09.2007Сутність поняття "форма держави". Форми державного правління. Форми державного устрою. Особливості форми української державності. Основні етапи розвитку української державності. Концепція української державності у вітчизняній політичній думці.
курсовая работа [33,1 K], добавлен 10.04.2007Поняття і структура форми держави - складного суспільного явища, що містить у собі три взаємозалежних елементи: форму правління, форму державного устрою і форму державного режиму. Унітарна, федеративна держава і конфедерація, як форми політичних режимів.
курсовая работа [46,2 K], добавлен 14.01.2011Форми державного устрою. Основні ознаки унітарної держави. Юридичні ознаки союзної федерації та федерації, заснованої на автономії. Особливості конституційно-правового статусу Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя у складі України.
курсовая работа [51,4 K], добавлен 19.02.2011Поняття, ознаки, основні теорії походження та історичні типи держави. Форми державного правління, устрою та режиму. Поняття та класифікація основних прав, свобод і обов’язків людини. Види правових систем сучасності. Принципи юридичної відповідальності.
шпаргалка [59,3 K], добавлен 11.04.2014Поняття форми держави, її структура. Форма правління: монархія, республіка, їхні види, тенденції розвитку. Державний устрій: унітаризм, федерація, конфедерація. культурний рівень народу, його історичні традиції, характер релігійного світобачення.
контрольная работа [50,4 K], добавлен 05.12.2003Сутність, основні ознаки та функції держави. Основні концепції її походження. Вищі органи сучасної держави. Поділ державної влади у демократичних суспільствах функціонування. Порядок формування парламентів. Форми державного правління та державного устрою.
реферат [55,8 K], добавлен 31.03.2009Характеристика діючої конституції Франції. Узагальнена регламентація найбільш масових і соціально значущих суспільних відносин. Форми державного устрою. Конституційно-правовий статус Франції – унітарної держави. Конституційний контроль та рада.
реферат [35,3 K], добавлен 03.10.2008Розгляд адміністративного права як обов‘язкового інструменту, здійснення державної виконавчої влади у формі державного управління. Поняття і класифікація форм державного управління. Поняття і види правових актів управління; вимоги, що ставляться до них.
реферат [39,3 K], добавлен 07.03.2010Поняття та класифікація форм правління. Сутність та основні ознаки монархії. Характеристика типів необмеженої монархії: абсолютна, теократична та деспотична. Особливості дуалістичної, парламентської та змішаної республіки. Нетипові форми правління.
контрольная работа [39,2 K], добавлен 05.02.2011Поняття державного управління, його значення та основні системи. Цілі, функції державного управління, його форми і методи. Дослідження типології розвитку держави. Сучасні підходи до розуміння теоретико-методологічних засад державного управління.
курсовая работа [1,6 M], добавлен 23.06.2019Поняття адміністративно-територіального устрою України. Аналіз і оцінка устрою. Дії для вирішення проблеми адміністративно-територіального устрою. Диспропорції у розвитку територій. Механізм взаємодії місцевих органів влади, місцевого самоврядування.
реферат [21,5 K], добавлен 29.05.2014Вищі органи державного управління економікою в Україні. Основні функції державного управління економікою. Національні особливості державного регулювання економічними процесами. Основні форми державного управління економікою.
курсовая работа [28,4 K], добавлен 18.03.2007Поняття та структура форми держави. Історичний розвиток поглядів на форму правління. Зміна форми правління України в умовах незалежності. Ознаки парламентсько-президентської республіки. Поняття та види форми правління, їх класифікація та характеристика.
курсовая работа [69,5 K], добавлен 18.10.2014Організація державної влади та її правове закріплення; форми правління, державного устрою та правового режиму; дуалістична та теократична монархії. Трудова дисципліна, дисциплінарна та матеріальна відповідальність, правосвідомість і правова культура.
контрольная работа [34,7 K], добавлен 06.08.2010Основні тези Аристотеля про місце в державі правителя. Розгляд різних теорій державних устроїв. Інтерпретація проблем держави, громадянина та правителя в "Афінській політії". Проект найкращого державного устрою, при якому громадяни ведуть щасливе життя.
курсовая работа [53,4 K], добавлен 15.06.2016Дослідження форми держави на прикладі України, її складових частин: форм правління, державних устрою та режиму. Президентсько-парламентська форма. Унітарна держава, демократія як політичний режим. Тенденції розвитку соціально-правової держави в Україні.
курсовая работа [39,9 K], добавлен 27.09.2011Поняття вини, її юридична характеристика. Характеристика умислу та необережності та їх наслідки. Поняття, структура змішаної форми вини. Основні форми складної форми вини в складах окремих злочинів. Кримінально-процесуальне значення складної форми вини.
реферат [31,2 K], добавлен 15.03.2011
