Уніфікація правових норм в міжнародному приватному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Інтеграція України в систему міжнародно-економічних відносин, активна участь іноземних інвесторів у розвитку вітчизняного виробництва, а також діяльність українських підприємств за кордоном і торгове співробітництво українських компаній із закордонними партнерами вимагає знання норм і принципів як власного, так і міжнародного приватного права. Правовий метод регулювання - це сукупність узгоджених між собою способів впливу на певну групу відносин. Існує два методи регулювання міжнародно-правових відносин, це матеріально-правовий і колізійно-правовий методи регулювання.

Під матеріально-правовим варто розуміти безпосереднє регулювання визначених відносин за допомогою матеріальних і процесуальних норм. У міжнародному праві, як правило, застосовується колізійне регулювання міжнародно-правових відносин. Так під цим варто розуміти, відсилання до права тієї країни громадянином якої ти є.

У такий спосіб питання про застосування колізійних норм приватноправових відносин у сучасних умовах стає найбільш актуальним. Актуальність вивчення колізійних норм насамперед зв'язана з розмаїтістю цивільно-правових відносин, які виникають в регулюванні відносин з іноземним елементом, які необхідно регулювати ґрунтуючись на колізійних нормах міжнародного приватного права. Але на практиці питання про застосовне право викликає правозастосовчу складність, оскільки особа повинна з'ясувати не тільки яка колізійна норма підлягає застосуванню і до права якої країни вона відсилає, але й у випадку вибору іноземного права вирішити справу ґрунтуючись на законодавстві іншої країни.

Необхідність вивчення проблеми застосування колізійних норм обумовлена також недостатнім рівнем знань у самих учасників приватноправових відносин. Нерідко сторони, вступаючи в переговори з іноземним партнером, не перевіряють ні правового статусу партнера, ні його фінансового статусу, ні повноважень його представника. Не завжди приймається до уваги, що рішення тих самих спорів у праві різних країн вирішується по-різному.

Відсутність кодифікованого законодавства з питань застосування колізійних норм до приватноправових відносин, які виникають з іноземним елементом є однієї з найбільш важливих проблем українського міжнародного приватного права.

Тому процес уніфікації відіграє важливу роль у формуванні приватноправових відносин.

Правова природа уніфікації

Уніфікація (unie facere - робити єдиним) права - це створення однакових, тобто уніфікованих норм у внутрішнім праві різних держав. Оскільки право входить в область внутрішньої виняткової юрисдикції держави і не існує наднаціонального «законодавчого» органа, що приймає юридично обов'язкові «закони» для внутрішнього права держав, те єдиним способом створення уніфікованих норм є співробітництво держав. Звідси, уніфікація права означає співробітництво держав, спрямоване на створення, чи зміну припинення однакових (уніфікованих) правових норм у внутрішнім праві визначеного кола держав. У цій якості уніфікація є різновидом правотворчого процесу. Головною особливістю цього правотворчого процесу є те, що він відбувається в двох правових системах у міжнародному праві і у внутрішньому праві держави, із застосуванням міжнародно-правових і національно-правових форм і механізмів.

Правову природу уніфікації обумовлюють через її необхідність врегулювання відносин, які виникають з іноземном елемнтом. З аналізу спеціалізованої літератури витікає, що підстав для ініфікації існує дві:

у колізійних нормах окремих правових систем не рідко існують розходження (розбіжності) в наслідок чого з одного і тогож питання вони можуть відсилати до права різних держав; Наприклад, під час зовнішньоекономічної діяльності, укладання договорів купівлі - продажу товарів, така угода може регулюватись за місцем вчинення договору, закону покупця чи за місцем де знаходиться товар;

право окремих держав, що підлягає застосуванню має особливісті та може встановлювати різні за змістом норми для одного і тогож правового інституту або зосвсім непередбачати потрібне регулювання.

Виникає правова невизначеність наслідком є несприятливі наслідки для однієї з сторін. (Наприклад, різні строки давності у різних країнах).

На прикінці минулого сторіччя для відносин у сфері міжнародних зв'язків почалась розробка єдиних (одноподібних, уніфікованих) правових норм, які після прийняття зацікавленими державами замінили різні положення національного права, усунули питання неврегульованості в міжнародно - приватному праві.

Уніфікація охопила всі галузі внутрішнього права держав. У тому числі: кримінальне право (наприклад, комплекси правових норм по деяких групах злочинів), кримінальний процес (наприклад, інститут видачі злочинців), адміністративне право (наприклад, однакові норми, що регулюють митні відносини) і т.д. Цей процес проникнув навіть у «святі святих» внутрішнього права і конституційне право (наприклад, закріплені конституціями багатьох держав права і свободи людини відповідно визнаним міжнародно-правовим стандартам). Але найбільш відчутних результатів процес уніфікації досяг у міжнародному приватному праві, що характеризується його специфікою.

Будучи частиною внутрішнього права держави, вона по своїй природі встановлює правові норми. Його об'єктом є відносини міжнародного характеру, тобто, які виходять за межі однієї держави: приватноправові відносини, які склалися з іноземним елементом. Наявність іноземного елемента приводить до того, що міжнародне приватне право регулює відносини, що своїм складом лежить у правовому полі двох чи більш держав. Їхня значимість у житті кожної держави породжує об'єктивну потребу в їх однаковому правовому регулюванні.

Є ще одна причина, що сприяє досить високої результативності уніфікації в міжнародному приватному праві. Національне право часто виявлялося не здатним регулювати відносини з міжнародними характеристиками. Особливо чітко це проявилося в економічній сфері. Надалі мова буде йти тільки про уніфікацію в міжнародному приватному праві.

Особливості правого механізму уніфікації права. Як уже говорився процес уніфікації права протікає в двох правових системах, і в міжнародному праві, і в національному. На першому етапі досягається угода між державами з приводу однакового регулювання визначених відносин, оформлюваних міжнародним договором, у якому містяться правові норми, призначені для регулювання цих відносин. Досягнення угоди і прийняття договору з текстом відповідних норм не означає, що уніфікація права відбулася.

Будь - який міжнародний договір, незалежно від того, якому конкретному питанню він присвячений, регулює відносини між державами і зобов'язує тільки держав-учасників. В однаковій мірі це відноситься і до договору, спрямованому на уніфікацію права. Віденська конвенція 1980 р. не регулює договір купівлі-продажу, вона регулює відносини між державами з приводу однакового регулювання купівлі-продажу, вона ставить за обов'язок державам забезпечити застосування передбачених Конвенцією відповідних правових норм. Тільки тоді, коли норми, що містяться в міжнародному договорі, стануть частиною національного (внутрішнього) права держав, можна говорити про уніфікацію права як про закінчений процес у внутрішньому праві держав-учасників, тобто з'явилися однакові правові норми.

Інакше кажучи, норми міжнародного договору повинні бути «санкціоновані» державою для застосування їх у національній правовій системі, тобто їм повинна бути додана юридична чинність національного права. Тільки в цьому випадку вони будуть здатні регулювати відносини між суб'єктами національного права. Сприйняття міжнародно-правових норм національним правом держав - це другий етап уніфікації права. Це виключно національна справа і здійснюється вона за допомогою національно-правових механізмів. Таким чином, уніфікація права як правотворчій процес має два етапи (дві стадії). На першій стадії створюється комплекс відповідних правових норм у формі міжнародного договору і держави беруть на себе міжнародно-правові зобов'язання забезпечити їхнє застосування. Важко переоцінити значення цієї стадії. Власне на цій стадії створюються однакові норми. Цей процес трудомісткий, складний і часто тривалий. Він супроводжується пошуками компромісних рішень з метою узгодження позицій різних держав, на які впливають не тільки особливості власних правових систем, але політичні й інші інтереси). Іноді тексти договорів узгоджуються десятиліттями. Наприклад, пройшло вже (більш 20-ти років, як Комісія міжнародного права ООН почала працювати над проектом конвенції про юрисдикційні імунітети, ця робота ще продовжується. Прийняття міжнародного договору і, відповідно міжнародно-правових зобов'язань державами, завершує першу стадію уніфікації. Тому що норми, що містяться в договорах, ще не уніфіковані норми, але призначені стати такими, тоді їх можна назвати нормами, що уніфіковані. По своїй природі - це міжнародно-правові норми, що обов'язкові тільки для держав-сторін відповідного договору. Зрозуміло, що весь процес створення правових норм, що уніфікуються, відбувається в рамках міжнародного права за допомогою властивих йому механізмів.

Друга стадія - не менш важлива. Вона зв'язана зі сприйняттям міжнародно-правових норм національним правом. У результаті в національному праві різних держав з'являються уніфіковані норми, тобто однакові, що цілком збігаються по змісту. Ці норми мають силу національного права, що включає і відповідають національно-правовій системі, а також їхнього примусового виконання. У такій якості ці норми юридично обов'язкові для всіх суб'єктів національного права, як учасників приватноправових відносин, так і правозастосовчих органів.

Уніфікація права має дві самостійні, але взаємозалежні стадії: перша проходить у міжнародно-правовій сфері і завершується прийняттям міжнародно-правових норм, що уніфікуються, друга проходить у національно-правовій сфері і завершується прийняттям національно-правових уніфікованих норм. Відповідно, обидві стадії передбачаються тими правовими формами, що притаманна двом правовим системам: по-перше, міжнародно-правовим договором, по-друге, національно-правовими актами (законами і підзаконними актами).

Закінчуючи розгляд питання про особливості правового механізму уніфікації права, варто підкреслити ще одну особливість сучасного процесу уніфікації. Він має яскраво виражений інституційний характер: перша стадія уніфікації переважно здійснюється в рамках міжнародних організацій. Ця риса особливо проявилася в другій половині XX в., що є відображенням загальної тенденції росту ролі міжнародних організацій.

2. Види уніфікованих норм та види уніфікації

уніфікація міжнародний правовий

Уніфіковані норми можна поділити за такими критеріями, за предметом правового регулювання:

уніфіковані матеріальні норми, зміст цієї уніфікації полягає в тому, що правовідносини регулюються безпосередньо юридичними нормами тобто нема потреби у відсиланні до права іноземної держави,

уніфіковані процесуальні норми,

уніфіковані колізійні норми,

змішана уніфікація;

за характером дії поділяють:

імперативні;

диспозитивні.

Уніфікації бувають:

1. Універсальні, багатосторонні - (Наприклад, Варшавська конвенція про перевезення);

2. Регіональні, локальні - (Наприклад, Мінська конвенція про правову допомогу у цивільних, кримінальних і сімейних правовідносинах, 1993 року);

3. Двосторонні - угоди, які укладаються між двома державами з питань урегулювання правовідносин з спірних питань.

Колізійна норма, відсилає до права певної держави, самостійно не врегульовує правовідносини з "іноземним елементом". Наявність матеріально-правових норм свідчить про існування поряд із колізійним матеріально-правового методу регулювання вказаних правовідносин.

Зміст цього методу полягає в тому, що правовідносини регулюються безпосередньо юридичними нормами, без відсилання до права іноземної держави. В доктрині та практиці держав існують розходження у розумінні змісту матеріально-правового методу. Вони виникають через неоднозначність того, які саме матеріально-правові норми належать до сфери міжнародного приватного права. Так, вважається, що до складу вказаної галузі права, крім колізійних, норм, належать уніфіковані матеріально-правові норми міжнародних договорів.

Визначаючи коло матеріально-правових норм, які входять до складу міжнародного приватного права, слід враховувати: а) характер відносин, що регулюють ці норми; б) специфіку правового регулювання у сфері міжнародного приватного права. Тому до матеріально-правових норм у міжнародному приватному праві належать:

уніфіковані норми міжнародних договорів;

норми національного законодавства, які регулюють правовідносини з "іноземним елементом";

3) міжнародні й торговельні звичаї;

4) судова та арбітражна практика (в державах, де вона визнається джерелом права).

Матеріально-правові норми міжнародних угод є уніфікованими правилами, створеними кількома суб'єктами права для безпосереднього регулювання правовідносин, що часто виникають у практиці міжнародного приватного права. Міжнародні угоди можуть повністю або частково містити такі норми. Здебільшого матеріально-правовий метод застосовується за укладення угод із питань авторського права, регулювання праці, відшкодування шкоди, зовнішньоекономічних відносин, деяких інших. Його використано, наприклад, у Бернській конвенції з охорони літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 р.; Конвенції № 154 МОП про сприяння колективним переговорам 1981 р.; Брюссельській конвенції про відповідальність операторів ядерних суден 1962 р.; Віденській конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів І980 р.

У багатьох державах приймаються нормативно-правові акти, присвячені питанням зовнішньоекономічної діяльності, скажімо, законодавство з питань іноземного інвестування.

Поряд із вказаними існують матеріально-правові норми, які не створюються спеціально для врегулювання правовідносин з "іноземним елементом". Проте вони застосовуються внаслідок відсилання до них створених для регулювання відносин у міжнародному приватному праві матеріально-правових норм відсилань.

Неоднозначно вирішується також питання про те, чи належать норми конституції щодо правового статусу іноземних громадян, громадянства тощо до матеріально-правових норм сфери міжнародного права. Вважають, зокрема, що ці норми мають тільки преюдиціальне значення для визначення, чи належать певні правовідносини до міжнародного приватного права. У деяких правових системах цісю галуззю права не охоплюються не тільки зазначені конституційні матеріально-правові норми, а й матеріально-правові норми іншого законодавства. Йдеться про норми щодо громадянства, про правовий статус іноземців, норми міжнародного цивільного процесуального права, а саме: правила, що регулюють судочинство у справах з "іноземним елементом", правове положення іноземних учасників судового розгляду, визнання та виконання рішень іноземних судів та інші питання. Так, німецькі вчені вважають, що вказані норми не входять до міжнародного приватного права, оскільки не складають його предмета.

Часто норми національного права є результатом трансформації міжнародних угод у внутрішнє законодавство. Причому вони можуть визначати не тільки правовий статус іноземних суб'єктів права в певній державі, а й права та обов'язки таких суб'єктів за кордоном. Внутрішні за походженням, цивільно-правові за змістом, ці норми звичайно є матеріально-правовими нормами міжнародного приватного права.

Міжнародні й торговельні звичаї, судова та арбітражна практика є джерелами матеріально-правових норм у державах тією мірою, якою вони їх визнають.

Використання матеріально-правового методу в регулюванні відносин у міжнародному приватному праві має переваги перед колізійним. Вони полягають у тому, що, по-перше, цей метод створює значно більшу визначеність для учасників правовідносин, оскільки для них ці норми можуть бути відомими заздалегідь. По-друге, уніфіковані матеріально-правові норми дозволяють уникнути односторонності у правовому регулюванні. Своєю чергою, колізійний метод регулювання сприяє усуненню прогалин, які утворюються з використанням виключно матеріально-правових норм. Поєднання вказаних методів дозволяє врахувати конкретні умови виникнення й реалізації прав та обов'язків суб'єктів правовідносин.

У правовій літературі іноді береться під сумнів потреба в матеріально-правовому методі регулювання правовідносин у міжнародному приватному праві. Тобто, є позиція про достатність колізійного методу в зазначеній галузі права. Така позиція визначається певним розумінням суті міжнародного приватного права. Так, на думку Г. К. Матвєєва, міжнародному приватному праву притаманний лише колізійний метод регулювання. Аргументуючи свою позицію, вчений зауважував, що уніфіковані матеріальні норми немовби "розмивають" міжнародне приватне право як галузь і звужують сферу його дії. Вчений відносив ці норми не до міжнародно-правових, а до внутрідержавних галузей права: цивільного, цивільного процесуального.

3. Органи уніфікації міжнародно-правових норм

1. Першим органом уніфікації була Гаазька конференція з міжнародного права (1893-1955). Заснована урядом Нідерландів. У 1955 році прийнятий Статут конференції. Має статус міжурядової організації. Україна не є її членом. На конференції прийнято 32 Конвенції:

· міжнародна купівля-продаж товарів;

· сімейні відносини;

· регулювання проблем спадщини;

· проблеми міжнародного цивільного процесу (Конвенція про отримання доказів у цивільному процесі зарубіжних країн).

Другий орган з уніфікації можна розділити на дві групи:

2. Міжнародний інститут з уніфікації приватного права(УНІДРУА). (UNDUE, 1926). В 1940 році прийнятий Статут інституту (міжурядова організація). 52 держав-членів, Україна не бере участі. Документи:

· Гаазька конвенція про одноманітний закон про укладення договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (1964);

· Міжнародна конвенція про туристичний контракт (1970);

· Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг (1988, Оттава);

· Конвенція про міжнародний факторинг (1988).

3.Спеціалізовані установи ООН:

Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (UNCITRAL) та її спеціалізовані установи. UNCITRAL було створено у 1966 році й одним із завданням цієї організації є те, що вона повинна сприяти прогресивній гармонізації права міжнародної торгівлі. На виконання цього зобов'язання в рамках UNCITRAL були розроблені такі Конвенції:

· Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (1974, Нью-Йорк);

· Конвенція ООН про морське перевезення вантажівок (1973);

· Віденська конвенція про міжнародну купівлю-продаж товарів (1980);

· Конвенція ООН про міжнародні перевідні й прості векселя (1988) - стаття 1 Конвенції: "держави-учасниці у разі ратифікації Конвенції у незмінному вигляді відтворюють цей закон у своєму законодавстві”.

З 15 спеціалізованих установ ООН органами уніфікації є 4 організації: UNCTAD, ІКАО, ІМО(Міжнародна морська організація) та Міжнародний морський комітет, ВОІВ, Всесвітня організація інтелектуальної власності, Центральне Бюро а Берне (залізничні перевезення)

4. Значення процесу уніфікації

Процес уніфікації відіграє одну з головних ролей в міжнародному приватному праві, а саме:

1. Цим процесом створюється єдина регулювання цивільних та інших відносин з іноземним елементом (зовнішньоторгіваельні угоди), беруться до уваги особливості міжнародних економічних зв'язків, які є суттєвими але не завжди можуть бути враховані в нормах національного законодавства;

2. У процесі уніфікації враховуються інтереси учасників зовнішньоторгівельного обороту (покупця - продавця) і виробити загально прийняте рішення яке є обов'язковим для всіх суб'єктів міжнародного приватного права;

3. Уніфікація міжнародного цивільного процесу посилює охорону прав учасників зовнішньоторгівельного обороту та полегшує процесуальну діяльність суду.

Особливості застосування уніфікованих норм. З розглянутого вище випливає, що уніфіковані норми взагалі і міжнародного приватного права зокрема, діють як національно-правові норми. Однак ні колізійні уніфіковані норми, ні матеріальні приватноправові уніфіковані норми не скасовують аналогічних норм внутрішнього права, а діють паралельно з ними. При цьому вони не зливаються з нормами внутрішнього права в єдиний масив, а зберігають у ньому відособленість, обумовлену їх договірним походженням.

Передбачається це тим, що уніфіковані норми зберігають зв'язок з міжнародним договором, в рамках якого вони були створені. Зв'язок з міжнародним договором породжує ряд особливостей їхнього застосування. Насамперед, договір визначає сферу дії застосування уніфікованих норм. Вона завжди відповідає сфері застосування відповідних внутрішніх норм права. Наприклад, колізійна норма Радянсько-польського договору про правову допомогу і правові відносини по цивільних, сімейних і кримінальних справах 1957 р. (у редакції 1980 р.), що встановлює застосування до спадкових відносин законодавства держави, громадянином якого був спадкодавець в момент смерті (ст. 42), призначена тільки для рішення колізій між російським і польським законами. Просторова сфера застосування внутрішніх колізійних норм (наприклад, п. 1 ст. 169 Основ 1991 р., що передбачає застосування для регулювання спадкових відносин закону останнього постійного місця проживання спадкодавця) практично нічим не обмежена вони застосовуються, навіть у відношенні невизнаних держав.

Міжнародний договір визначає і предметну сферу застосування уніфікованих норм, і вона буде відрізнятися від предметної сфери аналогічних норм внутрішнього права. Так, норми Віденської конвенції 1980 р. призначені для регулювання зобов'язань за договором купівлі-продажу за умови, що сторони мають комерційні підприємства на території різних держав.

Договірне походження уніфікованих норм визначає специфіку їхнього тлумачення. Уніфіковані норми повинні тлумачитися у світлі цілей, принципів і змісту відповідного міжнародного договору, також повинні заповнюватися пробіли в комплексі уніфікованих норм відповідного договору. Часто дане положення включається в текст самого договору. Наприклад, згідно ст. 7 Віденської конвенції 1980 р. при її тлумаченні слід враховувати її міжнародний характер і необхідність сприяти досягненню однаковості в її застосуванні, пробіли підлягають дозволу відповідно до загальних принципів, на яких вона заснована. Але навіть, якщо розглянуте правило тлумачення не включено в текст міжнародного договору, що уніфікує, його застосування випливає з Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. Ст. 31 установлює положення, застосовуване до будь-якого міжнародного договору він повинний тлумачитися «у світлі об'єкта і цілей договору».

Метою будь-якого міжнародного договору, що уніфікує, є забезпечення однакового регулювання визначеного виду трансграничних приватноправових відносин. Для її досягнення недостатньо наявності однакових (уніфікованих) колізійних чи матеріально - правових норм. Необхідна однакова практика їхнього застосування, що припускає однакове тлумачення. Сказане підтверджується тим, що багато договорів прямо дають тлумачення термінів і понять, що входять в уніфіковані правові норми, встановлюючи їхній зміст. Наприклад, ст. 3 Сеульської конвенції про установу багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій, 1985 р. «для цілей дійсної Конвенції» розкриває зміст деяких термінів і понять. Таке тлумачення є обов'язковим у національно-правовій практиці договірних держав, що сприяє однаковості застосування уніфікованих норм.

Договірне походження визначає і тимчасові рамки дії уніфікованих норм. Вони здобувають на території держави, що бере участь в договорі, юридичну чинність не раніше того моменту, коли договір набирає сили. Навіть якщо держава ратифікувала договір (чи іншим способом виразило свою згоду на його обов'язковість), але він не набрав сили (зокрема, коли договір не набрав необхідне число ратифікацій), уніфіковані норми не діють. Припинення дії договору веде до припинення дії відповідних уніфікованих норм. Односторонній вихід держави з договору також припиняє дія відповідних уніфікованих норм на території даної держави.

На зміст і практику застосування уніфікованих норм впливають зміни, внесені державами в текст договору у процесі його здійснення. Приведені випадки зв'язку уніфікованих норм з їх міжнародним договором не є вичерпними. Але вони в достатній мірі підтверджують специфіку розглянутих норм, що визначає їхнє особливе місце в системі міжнародного приватного права.

В результаті, у національному праві України по тому самому питанню можуть існувати різні правові норми - уніфіковані (колізійні, матеріальні і процесуальні, регіональні і двосторонні, внутрішні) тобто, які містяться в законах і підзаконних актах.

Висновок

Уніфікація правових норм в міжнародному приватному праві має велике значення. По-перше, договірне походження визначає і тимчасові рамки дії уніфікованих норм. Вони здобувають на території держави, що бере участь в договорі, юридичну чинність не раніше того моменту, коли договір набирає сили. Навіть якщо держава ратифікувала договір (чи іншим способом виразило свою згоду на його обов'язковість), але він не набрав сили (зокрема, коли договірне набрав необхідне число ратифікацій), уніфіковані норми не діють. Припинення дії договору веде до припинення дії відповідних уніфікованих норм. Односторонній вихід держави з договору також припиняє дія відповідних уніфікованих норм на території даної держави.

На зміст і практику застосування уніфікованих норм впливають зміни, внесені державами в текст договору у процесі його здійснення. Приведені випадки зв'язку уніфікованих норм з їх міжнародним договором не є вичерпними. Але вони в достатній мірі підтверджують специфіку розглянутих норм, що визначає їхнє особливе місце в системі міжнародного приватного права. В результаті, у національному праві України по тому самому питанню можуть існувати різні правові норми - уніфіковані (колізійні, матеріальні і процесуальні, регіональні і двосторонні, внутрішні) тобто, які містяться в законах і підзаконних актах. Метою уніфікації є вироблення єдиних підходів до вирішення нагальних потреб суспільства і держави в цілому.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про міжнародне приватне право» від 26 червня 2005// Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №10. - с. 71.

2. Закон України “Про дію міжнародних договорів в Україні” від 22 грудня 1993 // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №32. - С.171.

3. Фединяк Г.С. Міжнародне приватне право.// http://pidruchniki.ws/1584072047166/pravo/mizhnarodne_privatne_pravo_-_fedinyak_gs.

4. Звеков В.П. Международное частное право. Курс лекций. - М.: Норма - Инфа. 1999. - 686с.

Размещено на Allbest.ru