Ювенальна юстиція

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ювенальна юстиція (лат. juvenвlis -- юнацький; лат. Jыstitia -- правосуддя) -- правова основа західної моделі системи установ і організацій, що здійснюють правосуддя у справах про правопорушення, скоєні неповнолітніми.

Глава 38 Кримінального процесуального кодексу України присвячена кримінальному провадженню щодо неповнолітніх.

Ювенальна юстиція -- шанс для неповнолітніх правопорушників.

Дитяча злочинність -- явище, поширене в Україні. Щороку засуджуються до різних строків ув'язнення понад 20 тисяч підлітків. Що не дивно, оскільки якість життя в країні помітно погіршується, а отже, молодшає і сама злочинність. Найменшому злодюжці сьогодні може не бути й десяти років. На жаль, каральна система в її нинішньому вигляді не здатна зробити з юних правопорушників законослухняних громадян. Отже, вона потребує істотних реформ і змін. Яких саме, кореспондент «ДТ» вирішила поцікавитись у правоохоронців, юристів і психологів.

Про дитячу злочинність я знаю не з чуток, оскільки якось самій довелося стати жертвою неповнолітніх правопорушників. А трапилося це в невеликому шахтарському містечку в Західній Україні, коли під час прогулянки увечері на центральній вулиці на мене напали два підлітки. Після недовгого протистояння вони вихопили з рук сумку з документами і мобільний телефон. Наздоганяти їх було марно, оскільки злодюжки кинулися в різні боки. Залишалося одне: звернутися до міліції, сподіваючись на те, що місто ж маленьке і, як той казав, тут «кожен собака» на виду. На щастя, буквально через кілька тижнів неповнолітні злочинці були затримані, адже промишляли в одному й тому ж місці. Як виявилось, я була не першою і не останньою їхньою жертвою. Загалом підлітки вкрали самих тільки мобільних телефонів на 5 тис. грн. Отже, їх чекали кілька років ув'язнення. Але, як мені стало відомо, справа до суду так і не дійшла, оскільки родичі злодюжок вирішили розплатитися з їхніми жертвами. До мене звернулися тітоньки неповнолітніх грабіжників. Вони розповіли сумну історію про те, що їхні небожі практично сироти і перебувають під опікою бабусі. У тому, що хлопці зробили, є і їхня провина, мовляв, не догледіли. Тому згодні мені відшкодувати вартість мобільного телефону і витрати на оформлення вкрадених документів взамін на мою згоду забрати з міліції свою заяву. На запитання, звідки у них такі гроші, адже сума грошової компенсації всім потерпілим, прямо сказати, вражає, жінки відповіли, що позичать у знайомих, а потім поїдуть за кордон на заробітки, аби через рік повернути їм борги. Ось тільки чи оцінять цей вчинок своїх тітоньок непутящі племінники? Гадаю, навряд чи. Оскільки за провину їх серйозно не покарали. Відповідно, де гарантія того, що повторне бажання збагатитися за чужий рахунок, обікравши перехожого, у цих хлопців не з'явиться знову?

У цьому зі мною згодна і доктор психологічних наук, професор Наталія Максимова. Вона вважає, що безкарність злочину не піде дитині на користь. Адже діти, самі не спроможні усвідомити своєї провини за скоєний злочин, виростають потім закінченими злочинцями. «Вкравши раз і залишившись при цьому безкарними, вони розуміють, що те ж саме можна робити й далі, -- пояснює Наталія Юріївна. -- Досягши повноліття, вони починають дивуватися, чому за звичайну крадіжку, за яку раніше не карали, тепер їх посадили за ґрати. Звісно, я не прибічник жорстких мір покарання для неповнолітніх. У цьому зі мною солідарні й чимало зарубіжних колег. Так, наприклад, французи вважають, що у них не так багато дітей, аби саджати їх у в'язниці. Тому в країні працює тільки одна дитяча виправна колонія закритого типу, розрахована на 500 місць. До більшості юних правопорушників у Франції застосовують інші методи покарання, відмінні від кримінального переслідування, яке діє в Україні. Адже головне -- достукатися до дитини, котра завинила, щоб вона усвідомила свою провину і не повторювала скоєного. Досягнення такого результату можливе в тому разі, коли підліток, який має проблеми із законом, не полишений напризволяще. Такими дітьми за кордоном опікуються спеціально навчені працівники соціальних служб, психологи і, звісно ж, шкільні педагоги. Згадайте, як ще за Радянського Союзу працювала система громадського осуду в школі. Нині ж учителі та дирекція наших навчальних закладів усуваються від виконання виховних функцій. Мотивація проста: все, що відбувається з дітьми поза стінами школи, нас не цікавить, оскільки наше завдання -- навчання дітей і не більше.

За словами Наталії Максимової, показовим є недавній випадок, коли група дівчат-підлітків з неблагополучних сімей вирішила поставити свою однокласницю, як тепер кажуть, «на лічильник». Вони вимагали від дівчинки грошей, спиртних напоїв і сигарет. Натомість обіцяли її не чіпати, але пригрозили смертю у разі, якщо та «здасть» їх своїй мамі. У результаті дівчинка якийсь час йшла у шантажисток на повідку, коли ж у неї закінчилися гроші, ті її просто побили.

Дізнавшись про це, мама потерпілої написала заяву в міліцію, а там їй популярно пояснили, що дівчатка, котрі побили її дочку, -- неповнолітні. Отже, їм суд однаково дасть умовний строк або взагалі відмовить у заведенні кримінальної справи, оскільки йдеться про легкі тілесні ушкодження. Тож працівникам міліції просто нема сенсу копирсатися в такого роду злочинах, витрачати час і сили, коли на черзі стільки нерозкритих убивств. Після розмови в міліції стурбована мама прийшла до директора школи з проханням якось вплинути на однокласниць, котрі побили її дочку, а також на їхніх батьків. Але марно, оскільки педколектив відмовився розбиратися в цій справі, мовляв, бійка сталася не в школі, отже, вчителі не мають до цього жодного стосунку. Після такого повороту подій гірше стало тільки нещасній дівчинці. Адже її кривдниці, надихнувшись своєю безкарністю, відчули себе всесильними і продовжували з неї знущатися. Виходить, їхні батьки, вчителі та правоохоронці своєю байдужістю просто заохотили таку поведінку.

Однак не всім дітям в Україні вдається уникнути суворого покарання. Не так давно один із районних судів Київської області ухвалив вирок -- три роки позбавлення волі -- 14-річному вихованцеві школи-інтернату за крадіжку з сараю двох алюмінієвих каструль і ненової коробки швидкостей від автомобіля «Москвич-412». В ході слідства з'ясувалося, що підліток встиг здати в пункт приймання брухту тільки нехитре кухонне начиння. На виручені сім гривень хлопчик збирався купити собі їжу, бо був дуже голодний. Але ці гроші у нього відібрала рідна мати, свого часу позбавлена батьківських прав, аби витратити їх на горілку. У результаті хлопчику було ухвалено такий суворий вирок. І суддя не міг вчинити інакше: закон у цьому разі не передбачав іншої, альтернативної, міри покарання. Цей приклад є яскравим свідченням невідповідності системи покарання скоєному підлітком правопорушенню. Як наслідок -- засуджена дитина не усвідомлює своєї провини. Хлопчик вважає, що в його бідах винне суспільство, а також суддя і прокурор, котрі дали йому такий строк тільки за те, що він був голодний.

-- Тому конче потрібно переглянути існуючу модель реагування на злочинну поведінку неповнолітніх, -- вважає начальник відділу профілактики правопорушень серед дітей і організації роботи приймальників-розподільників для дітей департаменту кримінальної міліції у справах дітей Олексій Лазаренко. -- Адже не секрет, що такі альтернативні способи покарання, як штраф, який не можна застосовувати до непрацюючих підлітків, або громадські роботи, за якими з боку держави не ведеться належного контролю, на практиці себе не виправдали. Тому судді не можуть призначати таке покарання, і їм нічого не залишається, як саджати неповнолітніх у в'язниці або звільняти їх від кримінальної відповідальності з обов'язковими заходами виховного характеру, на жаль, не визначеними законом. В останньому разі дитина, котра вчинила якусь провину, залишається сам на сам зі своїми проблемами, оскільки її батькам просто ніколи займатися її ресоціалізацією. Отже, нема гарантій того, що вона повторно не вдасться до незаконного діяння. Саме тому в багатьох країнах Європи вже давно застосовується новий підхід до реагування на злочини, скоєні неповнолітніми, у вигляді так званого відновлювального правосуддя, коли судом дається шанс на договірній основі відшкодувати фізичні, матеріальні й емоційні збитки потерпілому, і у такий спосіб узяти на себе відповідальність за скоєний злочин, що дуже актуально для неповнолітніх. Сприйняття своїх вчинків як відхилення від норми, можливість самому виправити те, що сталося, щиросерде бажання ніколи не повторювати подібної ситуації -- головний урок, який має винести підліток після застосування правосуддям міри покарання. Як наслідок -- дійове розкаяння, усвідомлення своєї вини і розуміння серйозності завданого збитку потерпілому з наступним його відшкодуванням. Отже, з'являється можливість не тільки відновити права жертви злочину, а й уберегти від соціальної деградації підростаючого члена суспільства, який у дитинстві просто оступився. Мав рацію доктор К. Менінгер, який стверджував: те, що зроблено проти дітей, вони потім зроблять проти суспільства. На щастя, в Україні з 2003 року ведеться робота з переймання досвіду західних сусідів у галузі відновлювального правосуддя. Втім, ці заходи є лише частиною профілактичної роботи із запобігання злочинності неповнолітніх.

Великим кроком у цьому плані, за словами Олексія Лазаренка, є впровадження певних принципів ювенальної, тобто дитячої, юстиції в усіх сферах правовідносин, у перевихованні та соціальній реабілітації неповнолітніх злочинців. Сьогодні для цього є певні законодавчі передумови у вигляді окремих статей Кримінального кодексу України, які передбачають особливості розгляду справ про злочини, скоєні неповнолітніми, і їхню відповідальність, ухвал Верховного суду і окремих указів президента, у вигляді «Національного плану дій щодо реалізації Конвенції ООН з прав дитини», схваленої торік Верховною Радою. У цьому документі йдеться про створення ювенальної юстиції, яка включатиме і ювенальну пробацію, і відновлювальне правосуддя, і спеціалізовану соціальну допомогу для «дітей, котрі перебувають у конфлікті із законом».

Великий внесок у розвиток системи правосуддя для неповнолітніх зробили і недержавні громадські організації, що часто виступають ініціаторами як практичних, так і законотворчих процесів. Так, Всеукраїнською фундацією «Захист прав дітей» за підтримки МФ «Відродження» з 2007 року на базі Київської області та АР Крим реалізується низка проектів, спрямованих на створення моделі ювенальної юстиції.

-- Відмінність цього нововведення полягає в тому, що коли раніше дитина, котра скоїла злочин, перебувала у розпорядженні працівників міліції, прокуратури та суду, після чого їй ухвалювали вирок, то тепер до роботи підключено «дитячих» правозахисників і адвокатів, які цілодобово працюють у «Центрі правової допомоги», психологів, а також медіаторів, -- продовжує Олексій Лазаренко. -- Їхнє завдання не тільки зібрати всі відомості про соціальне становище неповнолітнього злочинця, поведінку в школі, вдома, серед ровесників, а й сприяти встановленню діалогу з його жертвою. Якщо ж під час таких переговорів підліток, котрий вчинив злочинні діяння, щиро вибачиться перед потерпілим за спричинення збитку (морального, матеріального, фізичного), відшкодувавши його, і потерпілий їх прийме, тоді суд може дати неповнолітньому правопорушникові змогу виправитися і спокутувати свою провину. Надалі він перебуватиме під наглядом служби пробації, функції якої у нас сьогодні частково виконує кримінально-виконавча інспекція. Її завданням є не лише нагляд за виконанням покарань, а й підготовка досудових звітів на основі соціально-психологічного вивчення підлітка, його сім'ї, оточення, що дуже важливо для судді, котрий ухвалюватиме рішення. Адже в компетенції міліції -- тільки розслідування самого факту злочину. Але соціально-психологічні причини, що штовхнули підлітка на його скоєння (перебування в неблагополучних сім'ях, особливості психічного здоров'я дитини тощо) раніше не так серйозно вивчалися. Тим часом від цього залежить міра покарання дитини, яка вчинила злочин. За кордоном виявленням таких обставин займається служба пробації. Потім вся ця інформація передається до суду. Зваживши на зібрані дані про злочинця, його домовленості з жертвою, суддя може виносити щодо кожного окремого випадку свою ухвалу. Приємно, що на проведення такого експерименту в Україні відгукнувся голова Білоцерківського міського суду Володимир Санін. Завдяки йому в Київській області вдалося розробити механізм ювенальної юстиції. На підставі цього експерименту сьогодні проводяться тренінги з фахівцями в інших областях. Сподіваємося, незабаром у нашій країні почне працювати інститут дитячого правосуддя, що сприятиме зниженню чисельності правопорушень, скоюваних підлітками.

Щоправда, в цьому не впевнений юрист Костянтин Логутов, який брав участь в обговоренні проектів, пов'язаних із впровадженням принципів ювенальної юстиції. За його словами, в країнах, де застосовується такий підхід до неповнолітніх правопорушників, зростає кількість рецидивів, тобто злочинів, скоєних повторно однією й тією ж особою. Особливо цим явищем стурбовані голландці, у яких кількість рецидивістів постійно зростає. «Причина в тому, -- пояснює пан Логутов, -- що підліток, який потрапив у колонію, утримується в чудових умовах побуту і проживання. До його послуг -- спортивні секції і гуртки, регулярне спілкування з психологом і соціальним працівником, який після звільнення підлітка добирає йому житло та роботу. А той своєю чергою може не погодитися з таким вибором. Тоді соцпрацівник зобов'язаний подати на розгляд свого підопічного інші пропозиції. Зазвичай люди, розпещені такою увагою суспільства до своєї персони, не дуже переймаються тим, як принести йому користь, і намагаються знову потрапити в місця ув'язнення, де їх безкоштовно погодують, одягнуть і навіть розважать. Питається: навіщо тоді працювати, коли можна скоїти злочин і жити, немов у санаторії?».

Але ця проблема не дає нам підстав залишати каральну систему підлітків у такому вигляді, в якому вона існує сьогодні, вважають психологи та криміналісти. Доцільніше вивчити досвід інших держав у сфері ювенальної юстиції і зупинити свій вибір на найефективніших методах запобігання дитячій злочинності. Можливо, тоді відбудуться довгоочікувані зміни на краще.

Ювенальна юстиція в Україні: утопія чи реальність?

Сьогодні в Україні немає сенсу говорити про впровадження в її межах ювенальної юстиції. І це, в першу чергу, пояснюється тим, що чимало експертів та рядових українців вважають незахищеними права дітей в нашій країні. Вони ж переконані, що найпоширенішими є проблеми насильства над дітьми та дитяча безпритульність, серед яких саме остання потребує нині невідкладного державного врегулювання.

Підтверджують цю думку і результати соціологічних досліджень Інституту Горшеніна, які красномовно свідчать про банальність та ілюзорність подібної юстиції в нашій країні. І це й не дивно, оскільки на тлі невиконання українським урядом і тих основних існуючих сьогодні прав дитини (на освіту, охорону здоров'я тощо) мало кому віриться, що створення установ, які здійснюватимуть правосуддя у справах про правопорушення неповнолітніми, змінить ситуацію стосовно захисту прав дитини на краще.

Свою думку з цього приводу висловила експерт Інституту Горшеніна Марина Ткаченко. Так, зокрема, говорячи про захист прав дітей ювенальною юстицією, вона відзначила, що за задумом ювенальна юстиція була спрямована на роботу з малолітніми правопорушниками. "Піонерами тут були Великобританія й США. Це такий інститут, який повинен був відокремити певну вікову категорію, розуміючи, що з нею треба працювати окремо. І в цьому сенсі це - абсолютно богоугодна справа. Звичайно, така структура повинна існувати", - вважає М. Ткаченко.

Основні ж суперечки й різночитання, за словами експерта, стосуються так званої другої частини поняття "ювенальна юстиція" - захисту прав дітей у широкому сенсі. "І ось тут починаються розпливчасті, нечітко сформульовані поняття. Бо забрати дитину з родини, тому що її недогодували або, навпаки, перегодували - це нагадує взагалі якісь страшні часи, каральні органи", - зазначила вона.

За словами експерта в Норвегії, наприклад, близько 30 дітей щодня передаються в органи опіки та прийомні сім"ї. Причому ця норма поширюється не лише на громадян цієї країни, але й на усіх тимчасово проживаючих людей на її території. Так, М. Ткаченко згадує випадок, коли в сімейної пари з Індії, яка приїхала працювати за контрактом в геологорозвідувальній компанії, вилучили дітей, оскільки у них не було вдома пеленального столика й кімнати для ігор. "Коли нещасні батьки послалися на культурні відмінності в питаннях побуту, виховання дітей - їм сказали, що це не є аргументом", - зазначила вона.

В Україні ж, за словами М.Ткаченко, ще не діє ювенальна юстиція, хоча деякі "пілотні" проекти існують. "Поки що є серйозна дискусія в суспільстві та в експертному співтоваристві з приводу того, чи має сенс у нас в країні навіть питання ставити про ювенальну юстицію в тому сенсі, в якому це існує в розвинених країнах", - зазначила експерт. Зокрема, в тих країнах, де держава точно знає, що вона забезпечила основні права дитини, скажімо, на освіту, охорону здоров"я - і в цьому сенсі має право пред"являти якісь претензії до сім"ї. "У нас же держава повинна розібратися з якістю своїх послуг населенню. Чи отримують діти той рівень охорони здоров"я, який потрібен, ту освіту, яку мають отримувати? Не красиві столи, комп"ютери - тобто якість змісту, який у подальшому буде їх ресурсом у вищій школі. Якщо дитина важко захворіла - держава не може його вилікувати. Благодійні фонди збирають гроші і відправляють дитину лікуватися за кордон. Чи це не порушення прав дитини? Тому - яка може бути ювенальна юстиція в даному випадку?", - вважає експерт.

Нова біда для українців

Ніби-то благі наміри - надання підтримки законодавчому врегулюванню питань захисту прав дітей, які опинилися у складній ситуації конфлікту із законом. Висувається захоплююче гасло: «…держави-учасниці прагнуть сприяти встановленню законів, процедур, органів і установ, що мають безпосереднє відношення до дітей, які, як вважається, порушили кримінальне законодавство, обвинувачуються або визнають¬ся винними в його порушенні». І ставиться цікаве завдання перед цією сферою юстиції: «…відповідальна, наполеглива й скоординована діяльність органів державної влади та громадськості з метою негайного усунення недоліків у законодавстві та практиці, що заважають здійсненню повноцінного захисту прав дітей, які з певних підстав скоїли правопорушення, є жертвами або свідками злочинів».

Ці закони насправді призначені для узаконення відбирання дітей у батьків у будь-якій ситуації. При цьому батьки опиняються у абсолютно безправному становищі перед юридичною стіною цієї юстиції.

Отже, що таке ювенальна юстиція у дії? Це:

- насильно відняті з сімей діти;

- заохочення у дітей доносництва на своїх батьків (вирощування нових «павликів морозових»);

- сексуальне розтління дітей у школі, під приводом захисту права дитини на інформацію (предмети «Основи здоров'я», «Школа против СНІДу», «Рівний рівному»);

- повна некерованість та агресивність підлітків;

- привнесення у сім'ю конфліктів між поколіннями;

- провокування підлітків на протиправні дії (що регулярно відбувається на батьківщині та в оплоті юванальної юстиції - у Франції, де масові молодіжні заворушення стали невід'ємною частиною французьких реалій);

- використання захищених ювенальною юстицією підлітків для скоєння кримінальних злочинів.

У Європі, де ювенальна юстиція діє вже десятиліття, десятки тисяч дітей відняті у батьків, сотні тисяч батьків за «порушення прав дітей» (за покарання дитини, за заборону відвідувати дискотеки або уроки сексуального просвітництва, за привчання до домашньої роботи) були піддані штрафам або посаджені у тюрму.

Сьогодні ювенальний фашизм вломився у наші двері, щоб зруйнувати інститут сім'ї, щоб розтлити молоде покоління, щоб посіяти ворожнечу між дітьми та батьками.

Україна прийняла зобов'язання і повинна створити цю юстицію. А що стосовно цього можуть сказати очевидці і постраждалі від цієї структури?

Існує один закон бюрократії: будь-яка бюрократична одиниця, після свого створення прагне довести своє потрібність, і застосує всі для цього свої можливості щоб узалежнити від себе якомога більше інших суб'єктів суспільного життя.

Також ювенальна структура надасть можливість вводити різноманітні додаткові податки, якими можуть обкладати працездатне населення України, аргументуючи це потребою у створенні додаткових притулків для дітей і необхідністю їх повноцінного виховання. Можна домалювати надалі, що дітям у цих притулках буде надаватися явна перевага у вступі в навчальні заклади, в Україні буде створено цілий прошарок безбатченків, нездатних у майбутньому створювати сім'ї. Навіщо голодомори, навіщо войни та геноциди, навіщо смертоносні щеплення. Ми самі перехочемо створювати сім'ї та народжувати дітей.

Інша реалія діяльності такого органу: узаконення дитячого гріхоподібного образу життя. Адже батькам неможливо буде чинити покарання своїм дітям задля їх виховання. У Святому Писанні Бог говорить наступні слова: «Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б'є кожного сина, якого приймає! Коли терпите кару, то робить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що батько його не карає?» (До євреїв 12. 6,7). Хто розумніший, Бог чи людина, яка зухвало намагається знищити Богом встановлений інститут сім'ї та сімейного виховання дітей?

Очевидним є те, що нинішній час є періодом найбезглуздіших дій людства апокаліптичного характеру і тому не дивує поява такого безглуздого інституту. Диявол пропонує людству безумні речі під благими назвами, а людство «проковтує» все це, не маючи моральних якостей, щоб проаналізувати наслідки діяльності подібних нововведень тарішуче їх відкинути. Але очевидним є також і те, що довго така сатанократична система не протримається, це і дає наснагу боротися за спасіння кожної людини, щоб вона не попала у число тих, кого Бог назвав дітьми погибелі та синами геєни вогненної.

Доцільно було б утворити батьківський комітет у кожній адміністративній одиниці нашої держави, щоб ефективно чинити опір дітокрадам, та розтлителям дітей та молоді.

Також справедливо потрібно визначитися із нами самими: якщо українці допустять це, значить вони і достойні понести таку кару від Бога за свою байдужість до свого майбутнього. Маючи Бога, що через любов до свого творіння не пошкодував і Сина Свого Єдинородного віддати на смерть, невже ми не поворухнемося, щоб захистити своїх дітей, задля спасіння яких також сходив на землю Син Божий, щоб смертю викупити їх від прокляття, гріха та смерті? Можна також предполагати, що у разі нашої байдужості досягне і до нас покарання, описане Господом такими словами: «І видасть на смерть брата брат, а батько дитину. І діти повстануть супроти батьків, і їх повбивають». (Мф. 10.21)

А поки що міністр юстиції Лавринович О.В.16.03.2010 р. підписав наказ № 198/7 про утворення робочої групи для створення системи ювенальної юстиції в Україні «задля зменшення рівня злочинності серед молоді».

правосуддя неповнолітній злочин

Размещено на Allbest.ru