Кримінальна відповідальність: поняття, підстави та форми у різних правових системах

Франція. Система покарань у Франції будується відповідно до класифікації злочинних діянь на три групи. Злочини карають кримінальними покараннями, проступки - виправними, порушення - поліцейськими.

Найбільшою суворістю відрізняються кримінальні покарання. Залежно від їхньої тривалості, кримінальні покарання діляться на два види: строкові й безстрокові. До строкових відноситься кримінальне заключення і кримінальне ув'язнення на строк до тридцяти років, до безстрокових - довічне кримінальне заключення і довічне кримінальне ув'язнення. Відповідно до традиційного розподілу злочинів на загальнокримінальні й політичні, позбавлення волі можливо двох видів: як загальнокримінальне покарання (заключення довічне або на строк) і як політичне (ув'язнення довічне або на строк). При рівній тривалості, кримінальне заключення вважається більш строгим покаранням, чим кримінальне ув'язнення. Політичні покарання звичайно виконувалися в спеціальних пенітенціарних установах, покликаних нейтралізувати засудженого без застосування до нього специфічних методів примусу. Такі засуджені ніколи не залучалися до праці, не носили тюремного одягу, користувалися різними пільгами. Разом з тим, на думку ряду французьких юристів, у зв'язку із загальною гуманізацією пенітенціарної системи, здійснюваної в останні роки, така диференціація режимів позбавлення волі втрачає зміст. Мінімум строку кримінальних покарань КК установив у десять років. Всі названі види позбавлення волі можуть бути призначені тільки як основні покарання.

Передбачено виконання покарання частинами: по справах про проступки суд може, по серйозних підставах медичного, сімейного, професійного або соціального характеру, вирішити, що покарання тюремним ув'язненням строком менше року буде протягом періоду, що не перевищує три роки, виконуватися частинами, жодна з яких не може бути менше двох днів.

Обтяжуючими обставинами є:

1) дія організованою бандою (будь-яка сформована група або будь-яка змова з метою підготовки, що характеризується одним або декількома конкретними діями, одного або декількох злочинних діянь);

2) передумисел (намір вчинити певний злочин або проступок, що сформувався до моменту такого здійснення).

Нові форми позбавлення волі у Франції - режим напівволі.

Згідно статті 132-25 - при призначенні тюремного ув'язнення, строком рік або менше, правомочний розглядати справи по суті суд може винести рішення про виконання тюремного ув'язнення в режимі напівволі для засудженого, при цьому аргументуючи своє рішення здійсненням засудженим професійної діяльності, необхідністю одержання освіти або професійного навчання, стажу, тимчасової роботи з метою ресоціалізації, або істотною участю в житті своєї родини, або необхідністю медичного догляду.

Стаття 132-26 говорить - засуджений, котрому наданий режим напівволі, підлягає направленню в кримінально-виправну установу у відповідності зі способами виконання цього режиму, визначеними суддею по застосуванню покарань, з урахуванням часу, необхідного для професійної діяльності, одержання освіти, професійного навчання, стажу, участі в житті родини або лікування, у зв'язку з якими йому було дозволено користуватися режимом напівволі. Він підлягає залишенню в установі і в той час, коли з якої-небудь причини ці його зовнішні обов'язки виявилися перерваними.

За здійснення злочину, поряд з кримінальним заключенням або ув'язненням, фізичним особам може бути призначений штраф, максимальний розмір якого становить 50 млн. франків, а також одне або кілька додаткових покарань.

Серед виправних покарань основне місце займають тюремне ув'язнення й штраф. Максимальний строк тюремного ув'язнення за здійснення проступку становить десять років. Як виправні покарання можуть бути призначені штрафо-дні, неоплачувані роботи в суспільних інтересах, позбавлення або обмеження деяких прав.

Штрафо-дні й неоплачувані роботи в суспільних інтересах утворюють систему альтернативних покарань і не передбачені в санкціях Особливої частини КК. Їхній альтернативний характер пов'язаний з можливістю призначення замість тюремного ув'язнення, передбаченого за здійснення того або іншого проступку.

Система поліцейських покарань представлена штрафом і покараннями, що позбавляють певних прав або їх обмежують. Максимальний розмір штрафу за порушення для фізичних осіб становить десять тисяч франків.

Покарання юридичних осіб. У КК Франції визначаються такі кримінальні й виправні покарання, яким піддаються юридичні особи (ст. 131-37):

1) Штраф;

2) У випадках, передбачених законом, покарання, перераховані в ст. 131-39.

Максимальний розмір штрафу, застосовуваний до юридичних осіб, дорівнює п'ятикратному розміру штрафу, передбаченого для фізичних осіб законом, що карає це злочинне діяння.

Стаття 131-39 - якщо це передбачено законом відносно юридичної особи, злочин або проступок можуть бути покарані одним або декількома наступними покараннями:

1) Припинення діяльності у випадку, коли юридична особа була створена або відійшла від мети свого створення для здійснення злочинних винних дій, якщо мова йде про здійснення злочину або проступку, що підлягає покаранню у вигляді тюремного ув'язнення на строк більше 5 років для фізичних осіб;

2) Заборона здійснювати прямо або побічно один або кілька видів професійної або суспільної діяльності, остаточно або тривалістю не більше 5 років;

3) Поміщення під судовий нагляд тривалість не більше 5 років;

4) Закриття всіх закладів або одного або декількох закладів підприємництва, що служили здійсненню злочинних винних діянь, остаточно або тривалістю не більше 5 років;

5) Виключення з участі в договорах, що укладаються від імені держави, остаточно або тривалістю не більше 5 років;

6) Заборона звертатися до населення з метою одержання внесків або розміщення цінних паперів, остаточно або тривалістю не більше 5 років;

7) Заборона пускати в обіг чеки інші, ніж ті, які дозволяють одержання засобів векселедавцем у присутності платника за перекладним векселем або ті, які засвідчені, або користуватися кредитними картками, тривалість не більше 5 років;

8) Конфіскація речі, що служила або була призначена для здійснення злочинного діяння, або речі, що були отримані в результаті такої діяльності;

9) Афішування або поширення винесеного вироку або в пресі, або будь-яким іншим способом аудіо-відеоресурсів.

Покарання, перелічені вище в п. 1 і 3, не застосовуються до юридичних осіб публічного права, на які може бути покладена кримінальна відповідальність. Вони не застосовуються також до політичних партій і об'єднань або професійних союзів. Покарання, зазначене в п. 1, не застосовується до приватних представницьких установ.

Про покарання, застосовуваних до юридичних осіб у випадку рецидиву. Стаття 132-12 - якщо яка-небудь юридична особа, уже засуджена остаточно за який-небудь злочин або проступок, що підлягає покаранню за законом 700.000 франків штрафу для фізичних осіб, бере на себе кримінальну відповідальність за злочин, то максимальний розмір застосовуваного штрафу дорівнює десятикратному розміру штрафу, передбаченого законом, що карає цей злочин. У цьому випадку юридична особа крім цього піддається покаранням, зазначеним у ст. 131-39, з урахуванням положень останнього абзацу цієї статті.

Стаття 132-13 - якщо яка-небудь юридична особа, уже засуджена остаточно за будь-який злочин або проступок, що підлягає покаранню за законом 700.000 франків штрафу для фізичних осіб, бере на себе кримінальну відповідальність у десятирічних строк, починаючи від дня закінчення попереднього покарання або сплину строку давності його виконання, за здійснення проступку, що підлягає такому ж покаранню, максимальний розмір застосовуваного штрафу дорівнює десятикратному розміру штрафу, передбаченого законом, що карає цей проступок.

Якщо яка-небудь юридична особа, уже засуджена остаточно за будь-який злочин або проступок, що підлягає покаранню за законом 700.000 франків штрафу для фізичних осіб, бере на себе кримінальну відповідальність у п'ятирічний строк, починаючи від дня закінчення попереднього покарання або сплину строку давності його виконання, за здійснення проступку, що підлягає за законом покаранню у вигляді штрафу понад 100.000 франків для фізичних осіб, максимальний розмір застосовуваного штрафу дорівнює десятикратному розміру штрафу, передбаченого законом, що карає цей проступок.

Стаття 132-14 - якщо яка-небудь юридична особа, уже засуджена остаточно за який-небудь проступок, бере на себе відповідальність у п'ятирічний строк, починаючи від дня закінчення попереднього покарання або сплину строку давності його виконання, або за здійснення такого ж проступку, або за здійснення проступку, йому подібного з погляду правил повторності, максимальний розмір застосовуваного штрафу дорівнює десятикратному розміру штрафу, передбаченого для фізичних осіб законом, що карає цей проступок.

Стаття 132-15 - у випадках, передбачених регламентом, якщо яка-небудь юридична особа, уже засуджена остаточно за порушення 5 класу, бере на себе відповідальність протягом одного року, починаючи від дня закінчення попереднього покарання або сплину строку давності його виконання, за здійснення такого ж порушення, максимальний розмір застосовуваного штрафу дорівнює десятикратному розміру штрафу, передбаченого для фізичних осіб регламентом, що карає це порушення.

Німеччина. У Кримінальному Кодексі ФРН система покарань також включає основні й додаткові види. Крім того, КК передбачає ряд додаткових наслідків у якості особливих кримінально-правових заходів. Діючий КК ФРН містить у Загальній частині Розділ третій, котрий містить у собі кримінально-правові приписи про правові наслідки діяння. У главі першій "Покарання" цього розділу передбачено два види покарання, які по своїй правовій природі є основними - позбавлення волі (§ 38, 39) і грошовий штраф (§ 40-43). Штраф визначається в денних ставках - від 5 до 360 ставок (розмір денної ставки коливається в межах від 2 до 10 тисяч німецьких марок). Загальна сума штрафу повинна бути витребувана після закінчення строку, що відповідає числу призначених штрафних днів. Невиплата загальної суми штрафу тягне у ФРН позбавлення волі (з розрахунку один день позбавлення волі за одну денну ставку). У випадку якщо засуджений не в змозі негайно сплатити штраф, суд установлює додатковий строк для сплати штрафу в повному обсязі або окремих його частин. Кримінальне законодавство ФРН передбачає позбавлення волі на строк від 1 місяця до 15 років.

Смертна кара в Німеччині скасована Конституцією 1949 р.

Додатковим покаранням є одне - заборона керувати транспортним засобом (§ 44), що призначається разом із позбавленням волі або грошовим штрафом у тому випадку, коли злочинне діяння було здійснене з використанням або у зв'язку з управлінням транспортним засобом, на строк від одного до трьох років.

Крім того, новелою системи покарань, передбаченої КК ФРН, є таке специфічне для німецького кримінального права покарання, як майновий штраф (§ 43а). Він має особливу правову природу й не відноситься ні до основних, ні до додаткових покарань. У цей час майновий штраф на практиці застосовується вкрай рідко й по суті розглядається як новий вид грошового штрафу.

Специфічним для системи правових наслідків діяння за КК ФРН є й такий її елемент, як додаткові наслідки. Додатковими визнаються такі наслідки, які настають для засудженого без самостійного зазначення таких наслідків у вироку. До додаткових наслідків, пов'язаним з осудом винного, відноситься позбавлення: право займати певні посади, право користуватися перевагами, отриманими в результаті публічних виборів, право обирати або голосувати, право бути обраним (§ 45). Строки таких наслідків - до п'яти років. Такий додатковий наслідок, як зменшення в громадянських правах, з 1 квітня 1970 р. виключений із КК ФРН.

КК ФРН розрізняє наступні види додаткових наслідків:

Особа, засуджена до позбавлення волі строком не менше одного року, позбавляється на строк до п'яти років права займати публічні посади та користуватися правами, що отримані в результаті виборів (абз. 1 § 45). При наявності відповідних умов, що вказані вище, такий додатковий наслідок, який можна визначити як втрату пасивного виборчого права, настає автоматично. Із втратою права користуватися правами, отриманими в результаті публічних виборів, засуджений одночасно втрачає відповідні права та повноваження на посаді, яку він обіймав, якщо інше не передбачено КК ФРН. Причому не вимагається спеціального зазначення такого правового наслідку у вироку суду. Втрата права займати публічні посади, перш за все, стосується посад, що призначені виконувати публічні задачі, наприклад, пов'язані з державним управління чи діяльністю органів юстиції.

У певних випадках, що спеціально зазначені в КК ФРН (наприклад, 358), додаткові наслідки, які настають у зв'язку із засудженням за визначені в цій нормі посадові злочинні діяння, разом із позбавленням волі на строк не менше шести місяців суд може позбавити особу, яка вчинила такі діяння, права займати публічні посади на строк від двох до п'яти років ( абз. 2 § 45). Такий правовий наслідок не настає автоматично, а тому потребує занесення цього додаткового наслідку до вироку.

Суд може позбавити засудженого права публічно обирати чи голосувати строком від двох до п'яти років ( абз. 5 § 45), якщо це спеціально передбачено КК ФРН. Такі додаткові наслідки передбачені, наприклад, § 108с (у зв'язку із засудженням за визначені цією нормою злочинні діяння проти конституційних органів, а також пов'язаних з виборами та голосуванням), § 101 (у зв'язку із засудженням за зраду Батьківщині чи загрозою зовнішньої безпеки) та деякими іншими.

Позбавлення правового стану та прав дійсні з моменту вступу вироку у законну силу. Тривалість втрати прав вираховується з дня відбування позбавлення волі, сплину строку давності або звільнення від покарання. Певна специфіка обрахування позбавлення вказаних прав як додаткових наслідків існує для випадків, коли разом з покаранням у вигляді позбавлення волі були призначені заходи виправлення та безпеки, пов'язані з позбавленням волі. В таких випадках строк позбавлення вказаних вище прав обчислюється з дня закінчення виконання таких заходів. Меті ре соціалізації служить правовий припис § 45b про відновлення в правах, якщо фактично сплинула половина строку або «суд очікує, що в майбутньому засуджений не здійснить більше умисних злочинів».

За своєю правовою природою специфічним правовим наслідком являється і публічне опублікування вироку з кримінальної справи про образу (§ 200).

Англія. На сьогодні можна виділити основні й додаткові види покарань за англійським кримінальним правом, хоча, зрозуміло, що саме англійське кримінальне право такого розподілу не проводить.

Основні:

1) Смертна кара;

2) Тюремне ув'язнення;

3) Штрафи;

4) Примусові роботи без позбавлення волі;

5) Денні центри виховання.

Додаткові:

1) Компенсація жертві злочину засудженим злочинцем;

2) Конфіскація майна;

3) Кримінальне банкрутство;

4) Дискваліфікація.

Смертна кара. «Основне покарання» англійської каральної системи усе ще стоїть першим у списку карних репресій. У цей час у Великобританії смертна кара призначається за:

1) "велику зраду" - зраду суверенові або державі й надання допомоги ворогові;

2) піратство, поєднане з насильством, за Законом про піратство 1837 року;

3) за ряд тяжких військових злочинів.

При цьому смертна кара не може застосовуватися до осіб молодше 18 років і вагітних жінок. У першому випадку вона заміняється позбавленням волі на невизначений строк, але не довічним, встановлюваний на розсуд королеви; у другому випадку - довічним строком. Місце утримування неповнолітніх засуджених встановлюються міністром внутрішніх справ. У законі передбачається можливість дострокового звільнення таких засуджених за спеціальним дозволом міністра внутрішніх справ. Однак таке звільнення можливо лише після консультації з Верховним суддею Палати Лордів.

Протягом останніх двадцяти років смертна кара за зраду й піратство фактично не застосовувалася. Слід зазначити, що смертна кара, як і всі інші види покарання в англійському кримінальному праві, носить альтернативний характер: вона може замінятися на інші покарання.

Тюремне ув'язнення. Покарання у вигляді тюремного ув'язнення може бути призначене будь-яким англійським судом, починаючи з нижчого суду магістратів, за здійснення майже всіх злочинів. Виключенням є незначні автотранспортні злочини й дрібні правопорушення. Деякі незначні злочини можуть бути покарані тюремним ув'язненням лише у випадку, якщо особа вже засуджувалася за таку дію в минулому, наприклад, при багаторазовому притягненні до кримінальної відповідальності за керування автотранспортом без належної уваги й обачності.

Тюремне ув'язнення може бути строковим або довічним. Мінімальним строком тюремного ув'язнення є один день.

Штрафи. Грошові покарання, будучи найбільш давніми санкціями англійського кримінального права, широко використовуються й нині. Дорослий правопорушник (в англійському праві старше 21 року) може бути засуджений до сплати штрафу за будь-який злочин, за винятком випадків, коли закон передбачає певне безальтернативне покарання у вигляді смертної кари, довічного або тривалого тюремного ув'язнення за найбільш тяжкі злочини. В Англії штрафи вважаються порівняно ефективними заходами впливу тому, що вони дають більш низький рівень повторного засудження, ніж інші репресії, що застосовуються судом до злочинця, беручи до уваги і його вік, і число скоєних попередніх злочинних дій.

Однак коли сума штрафу визначається судом безвідносно до доходів правопорушника, тяжкість покарання як ніколи залежить від фінансового благополуччя оштрафованого.

Суд вправі, не даючи відстрочки, застосувати альтернативне покарання у вигляді тюремного ув'язнення в таких випадках:

1) Якщо особа, засуджена до покарання у вигляді штрафу, відмовляється платити, а суд має відомості, що засуджений має у своєму розпорядженні кошти, необхідні для сплати штрафу;

2) Якщо в суду є розумне побоювання, що особа, засуджена до сплати штрафу, зникне, щоб уникнути покарання;

3) Якщо особа, засуджена до сплати штрафу, раніше відбувала ув'язнення у в'язниці або в інших місцях позбавлення волі;

4) Якщо особа, засуджена по сукупності злочинів, засуджена також і до тюремного ув'язнення, то передбачається можливість у ряді перерахованих випадків засудити неплатника до виконання примусових робіт: «Якщо правопорушник сплатить штраф, постанова суду про застосування до нього грошового покарання втрачає свою чинність, а у випадку сплати частини штрафу пропорційно знижується загальна кількість годин, які необхідно відробити».

У всіх інших випадках суд зобов'язаний надати час для сплати штрафу (від 9 до 90 днів), що залежить від суми штрафу, що накладається, з метою накопичення достатніх коштів для його сплати.

Денні центри виховання. Вони введені в систему покарань статтями 20 і 21 закону «Про відправлення правосуддя по кримінальних справах» 1972 р. і є такими, що повинні служити заміною позбавленню волі. Направлення у такі установи має на меті «соціальне виховання особи, поєднане з інтенсивним наглядом служби пробації». Елемент активного примусу, властивий даній мірі, дозволяє розглядати її скоріше однією із превентивних мір англійської каральної системи. В Англії денні центри носять експериментальний характер і їхня дія поширюється лише на кілька міських зон. Такі центри розраховані на осіб, що «неодноразово ставали перед судом і вже відбули, принаймні, одне коротко термінове тюремне ув'язнення» у віці від 21 до 40 років. До них додаються деякі інші категорії правопорушників, наприклад футбольні вболівальники, що вчинили хуліганство, й водії автомашин, «неодноразово й злісно» дорожні приписання, що порушували, які вже залучалися до кримінальної відповідальності.

Додаткові покарання - покарання, які будуть застосовуватися на додаток до основних, також є нововведенням англійської системи покарання, покликаних обмежити злочинні можливості правопорушника, захистити, а в ряді випадків і задовольнити інтереси тих, проти кого спрямована така злочинна діяльність.

Компенсація жертві злочину засудженим злочинцем. Компенсація жертві злочину засудженим злочинцем займає центральне місце в новій системі додаткових покарань.

Конфіскація майна. Згідно ст. 28 Закону 1972 р., що вступив в чинність 1 січня 1973 р., суд одержав право винести постанову про конфіскацію майна, що використовувалося або могло бути використане засудженим у злочинних цілях.

Повноваження суду обмежені такими умовами:

1) Особа, відносно якої винесена постанова про конфіскацію, повинна бути засуджена до 2 і більше років тюремного ув'язнення;

2) Суд повинен одержати «заслуговуюче на довіру» підтвердження про те, що конфісковане майно дійсно було використано в злочинних цілях, або що злочинець мав намір так вчинити.

Кримінальне банкрутство. Ця стаття дає можливість суду оголосити засудженого неспроможним у розпорядженні своїм майном і коштами, якщо понесені збитки або шкода, заподіяна злочином, була значною. Така міра покликана сприяти покриттю понесеного державою й приватними особами збитку з доходів і власності засудженого.

Дискваліфікація. По ст. 24 Закону 1972 р. суд у праві позбавити засудженого до 2 і більше рокам тюремного ув'язнення права керування після від'їзду покарання транспортним засобом, якщо останнє було використано при здійсненні злочину цією особою. Іншим видом допоміжного покарання можна виділити позбавлення активного й пасивного виборчого права на певний термін.

Порядок застосування покарання. В Англії відповідно до законодавства й загального права на справи про злочини, караних стратою, поширюються загальні процесуальні положення, встановлені по справах про тяжкі злочинні діяння.

США. На території кожного з штатів діє власне право і тільки за певних умов (зіткнення юрисдикцій двох і більше штатів, підробка державних цінних паперів, морський розбій та порушення інших федеральних інтересів) починає діяти федеральне кримінальне законодавство. Ця сфера регулюється розділом 18 Зводу законів США. Сукупність видів покарань, закріплених на федеральному і місцевому рівні, утворює систему покарань, фактично універсальну для всіх штатів, яка, якщо і розрізняється, то не у чому.

До засуджених можуть застосовуватися такі види покарання, як смертна кара, діюча в більшості штатів (в 22 штатах дана міра покарання може бути застосована і до неповнолітніх злочинців); позбавлення волі, яке в США називається інституціоналізацією; домашній арешт, застосований також і в якості запобіжного заходу до винесення остаточного рішення суду. Крім того, суд може призначити штраф, обмежити у виборчих правах, заборонити займати деякі посади або здійснювати певну діяльність, винести рішення про конфіскацію майна, про заборону користування майном протягом встановленого терміну, про арешт або примусовою розпродажі майна, про проходження програми з лікування від алкогольної або наркотичної залежності, виконанні робіт, навчанні, оголосити судову догану і призначити деякі інші заходи примусового впливу. При всьому цьому розмаїтті одна і та ж міра впливу на осіб, які вчинили злочин, в одних штатах вважається мірою кримінального впливу, а в інших - ні.

Наприклад, звільнення з посади чи заборона займатися певною діяльністю згідно з КК штату Каліфорнія є кримінальним покаранням, в той час як відповідно до КК штату Нью-Йорк ця міра впливу відноситься до санкцій цивільно-правового характеру, що не виключає її застосування в якості складового елемента обвинувального вироку.

Існує і така міра кримінального впливу, як позбавлення громадянства США, яка передбачена у Зводі законів за зраду і за замах на насильницьке повалення конституційного ладу і уряду США.

Багато уваги американським кримінальним законодавством приділяється покаранням за посягання на статеву недоторканість особи.

Суттєвою особливістю права США є те, що до кримінальної відповідальності можуть бути притягнуті і юридичні особи. До них можуть бути застосовані штрафи, пробація або розповсюдження винесеного судом вироку фізичній особі. Слід мати на увазі, що у відповідності з федеральним законодавством США фелоніей (категорія найбільш тяжких злочинів) визнається злочинне зазіхання, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад одного року. Місдімінором (категорія менш небезпечних злочинів) визнається будь кримінально каране діяння, за яке в якості покарання може бути призначено позбавлення волі на строк не більше одного року. Місдімінором, за вчинення яких максимальне покарання у вигляді позбавлення волі не перевищує шести місяців, а штраф не перевищує 5 тис. доларів для фізичних осіб та 10 тис. доларів для інших осіб, визнаються незначними посяганнями. Порушенням визнається будь-яке злочинне зазіхання, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти днів і (або) штраф не більше 5 тис. доларів. Штраф.

У кримінально-правовій системі США штраф відноситься до числа досить поширених мір покарання. Він може застосовуватися в якості основної або додаткової міри покарання, наприклад у поєднанні з позбавленням волі, пробації і деякими іншими формами кримінальної впливу.

У цілому в законодавстві простежується тенденція щодо штрафних санкцій, які в основному передбачаються не в зв'язку з характером і ступенем суспільної небезпеки діяння, а в першу чергу за злочини, спрямовані на вилучення матеріальної вигоди або пошкодження чужого майна, за посягання на особистість або державне управління. Досить логічно, що призначення штрафу безпосередньо пов'язується з матеріальною забезпеченістю підсудного. В іншому випадку завжди може виникнути ситуація, коли людина опиняється не в силах винести матеріальне тягар, покладений на нього судом за вчинення злочину, і в надії на безкарність йде на вчинення іншого злочину (крадіжку або навіть грабіж, вимагання), обґрунтовуючи це необхідністю виконати рішення суду.

У випадках матеріальної неспроможності людини американські суди можуть застосувати не штрафи, а покарання у вигляді позбавлення волі, пробації, громадських робіт і т.д. Крім того, призначення штрафу не заважає призначити винному таку міру, як позбавлення волі. Федеральні закони і закони штатів передбачають широку можливість заміни штрафу позбавленням волі. Розділ 18 Зводу законів США визначає однакове призначення штрафів за кримінально карані діяння, вчинені як дорослими, так і неповнолітніми. Суми штрафів варіюються від 250 тис. доларів за злочини, що посягають на життя людини, і до 5 тис. доларів за злочини невеликої тяжкості.

Альтернативний штраф може застосовуватися у випадках, коли в результаті злочину сталося збагачення особи, яка вчинила протиправне діяння, і завдано матеріальної шкоди потерпілому. Він призначається в сумі, що не перевищує подвійного розміру загальної вигоди або подвійного розміру загальних збитків.

Штрафні санкції можуть бути і нижче встановлених розділом 18 Зводу законів США. Таке можливо в тому випадку, коли злочинне посягання регламентовано іншим законом, який встановлює максимальний штраф у меншій сумі. Особа, яка вчинила такий злочин, не може бути оштрафовано на суму, що перевищує зазначений максимум. Крім загальних факторів, що враховуються при винесенні вироку, федеральне законодавство окремо визначає фактори, які повинен враховувати суддя при призначенні покарання у вигляді штрафу. До них відносяться:

1) характер тягаря, який ляже на обвинуваченого у зв'язку зі сплатою штрафу, при цьому повинні враховуватися всі реституції та відшкодування, вже здійснені обвинуваченим;

2) обмеження максимуму сукупного штрафу за вчинення декількох діянь, які охоплюються одним умислом, який повинен бути не більше подвійного розміру, передбаченого за найбільш тяжкий з цих діянь;

3) при призначенні штрафу суд не може призначати альтернативне покарання, що буде підлягати виконанню у разі несплати.

Штраф, який призначається за вчинення злочину, повинен бути сплачений негайно (протягом 30 днів). Однак якщо штраф не сплачено протягом 90 днів після винесення вироку, засудженому надається ще 30 днів після отримання ним повідомлення про неплатіж, після закінчення яких сума штрафу має бути погашена в повному обсязі, незалежно від графіка сплати штрафу по частинах. У разі несплати або недотримання графіка виплати штрафу суд може призначити відсоток на неоплачену частину суми, що становить 10 або 15 відсотків. Як вже зазначалося, існує і можливість заміни штрафу або реституцій позбавленням волі - у тих випадках, коли несплата відбувається навмисно чи засудженим не вжиті належні зусилля для забезпечення виплати, а також у випадках, коли суд приходить до висновку про те, що дана міра більш адекватною цілям покарання. У подібних випадках до засудженого може бути застосована будь-яка міра покарання, яка могла б бути призначена при первинному засудженні, а не лише позбавлення волі.

Якщо ж графік виплати штрафу по частинах порушується умисно, то можливо призначення покарання у вигляді подвійної суми невиплаченої частини, або у вигляді 10 тис. доларів, і (або) позбавлення волі строком не більше ніж на один рік. Домашній арешт застосовується за рішенням суду і передбачає, що засуджений повинен постійно перебувати в своєму будинку. Виняток з цього правила становлять ті періоди часу, коли особа повинна виконувати суспільно корисну роботу або відвідувати спеціальні програми. У вихідні дні та вечірній час покидати межі будинку взагалі забороняється, крім випадків особливої необхідності (відвідування лікаря; виконання роботи відповідно з рішенням суду).

У Каліфорнії, наприклад, дана міра покарання використовується як альтернативна. Крім того, домашній арешт є універсальною формою судового обмеження свободи, яка може застосовуватися на різних стадіях слухання справи і при достроковому звільненні. Численність варіацій домашнього арешту дозволяє індивідуалізувати виконання покарання.

На сьогоднішньому етапі розвитку технологій констатувати порушення режиму домашнього арешту не становить великої праці. У Сполучених Штатах досить широко розповсюджений електронний контроль. За допомогою таких пристроїв, як ручні і ножні браслети, забезпечується повний контроль за переміщеннями засудженого. Широко використовується постійна електронна сигналізація, з'єднує місце проживання засудженого з комп'ютерною системою оповіщення, що знаходиться у відділі служби пробації. Існують і більш складні системи електронного стеження, які дозволяють здійснювати звукову або візуальну ідентифікацію засудженого.

Інституціоналізація, яка за своєю суттю є позбавленням волі, - це один з найпоширеніших видів покарання в США. Даний вид покарання займає лідируючі позиції за кількістю видів злочинів, за які він передбачений, і за кількістю винесених вироків, в яких він призначається. Позбавлення волі може призначатися не тільки на термін, але і довічно. Винесення даної міри покарання особі можливо у випадках, коли:

1) існують певні обставини, в силу яких людина, яка була або може бути засуджений до смертної кари, заслуговує її заміни позбавленням волі;

2) особою скоєно найбільш тяжкий злочин,

3) за сукупністю вироків і злочинів;

4) засуджується особа, яка вчинила фелонию, в той час як у нього вже є дві або більше судимості за вчинення фелоніі.

У законодавстві США передбачаються два види вироків до позбавлення волі - визначений та невизначений. У разі винесення певного вироку чітко фіксовані максимальний і мінімальний терміни встановлюються судом у межах строків, передбачених в законі. Невизначені вироки застосовуються як міра некарательного впливу, яка спрямована не стільки на ізоляцію злочинця від суспільства, скільки на його ресоціалізацію.

Існує вісім видів невизначених вироків, при винесенні яких:

1) суддя, у встановлених законом межах, визначає мінімум і максимум термін відбування (термін навіть може бути і таким - не менше 1 року і не більше 99 років),

2) мінімум і максимум строку заздалегідь встановлені законом і суддя не вправі уточнювати їх,

3) суддя визначає мінімальний термін, а максимальний встановлюється в законі;

4) суддя визначає максимальний термін, а мінімальний встановлюється в законі;

5) мінімальний термін ніким не фіксується, у вироку вказується максимальний термін , встановлений у законі;

6) мінімальний термін ніким не фіксується і суддя визначає максимальний термін в межах терміну, встановленого законом;

7) мінімальний і максимальний терміни позбавлення волі визначаються не суддею, а журі присяжних у межах строків, передбачених у законі;

8) конкретний термін встановлюється адміністративним органом з нагляду за засудженими в межах кордонів, визначених законом.

Відповідно до кримінального законодавства США невизначені вироки виносяться особам, які повторно вчинили фелонию. За всі інші посягання призначається певний термін позбавлення волі.

У відповідності з федеральним законодавством (Звід законів США, розділ 18, § 3581) терміни позбавлення волі можуть призначатися:

1) за фелонию класу A - довічне ув'язнення або позбавлення волі на будь-який термін,

2) за фелонію класу B - на строк не більше 25 років,

3) за фелонію класу C - на строк не більше 12 років;

4) за фелонію класу D - на строк не більше шести років;

5) за фелонію класу E - на строк не більше трьох років;

6) за мисдиминор класу A - на строк не більше одного року;

7) за мисдиминор класу B - на строк не більше шести місяців;

8) за мисдиминор класу C - на строк не більше 30 днів;

9) за порушення - на строк не більше п'яти днів.

Мінімальний термін позбавлення волі за фелонію відповідно до КК штату Нью-Йорк повинен бути не менше одного року. Але у випадку коли здійснена фелонія класу AI, такий термін повинен бути в межах від 15 до 25 років, а в разі вчинення фелоніі класу A-II - від трьох до восьми років. Мінімальний термін позбавлення волі за повторне вчинення фелоніі класу A-II встановлюється в межах від шести до 12,5 років, за всі інші фелоніі, вчинені вдруге, мінімальний термін позбавлення волі встановлюється судом у розмірі половини максимуму призначеного терміну і повинен зазначатися у вироку . При вчиненні насильницької фелоніі § 70.02 (§ 70.04 - вирок до позбавлення волі правопорушника, який повторно вчинив насильницьку фелонію) КК штату Нью-Йорк встановлює такі максимальні строки позбавлення волі: у випадку здійснення насильницької фелоніі класу B - від 6 до 25 років (при повторній насильницької фелоніі класу B - від 12 до 25); в разі вчинення насильницької фелоніі класу C - від чотирьох років шести місяців до 15 років (при повторній насильницької фелоніі класу C - від 8 до 15); в разі вчинення насильницької фелоніі класу D - не більше семи років (при повторній насильницької фелоніі класу D - від п'яти до семи років); у разі вчинення насильницької фелоніі класу E - не більше чотирьох років (при повторній насильницької фелоніі класу E термін позбавлення волі не повинен бути менше чотирьох років).

Вироки до позбавлення волі за вчинення місдімінор і порушення за кримінальним законодавством Нью-Йорка повинні бути визначеними. При винесенні вироку за вчинення мисдиминор класу A термін позбавлення волі встановлюється судом і не повинен перевищувати одного року, однак за певних умов він може перевищувати зазначений максимум. При винесенні вироку за вчинення мисдиминор класу B термін позбавлення волі встановлюється судом і не повинен перевищувати трьох місяців. За скоєння некласифікованого мисдиминор, термін встановлюється судом відповідно до покаранням, яке визначається законом або ордонансом, який передбачає даний злочин.

Позбавлення волі за вчинення порушення призначається судом, і строк покарання не повинен перевищувати 15 днів. У разі вчинення порушення, передбаченого в іншому законі або ордонансі і караного тільки штрафом, ніякий термін позбавлення волі не може бути призначено.

Смертна кара. Різниця в підходах до цього виду покарання на федеральному рівні і в окремих штатах обумовлено самою системою законодавства країни, якої значною мірою притаманний правовий дуалізм. Сама смертна кара в якості покарання визнається як на федеральному рівні, так і більшістю штатів, хоча в деяких штатах, а також у Пуерто-Ріко і на Віргінських островах вона скасована.

Спроби скасування смертної кари робилися і в інших штатах. Істотно різняться види і кількість злочинів, за які у відповідності з федеральним законодавством і законами штатів передбачається смертна кара. Якщо законами федерації до страти особи можуть засуджувати по 28 складам злочинів, то, наприклад, в штаті Массачусетс вища міра покарання передбачена лише в одному випадку - за тяжке вбивство. В інших штатах смертна кара може призначатися за один або кілька складів злочинів, але майже завжди таке покарання застосовується за тяжкі вбивства і тяжкі форми статевих злочинів. Поряд з ними за законодавством деяких штатів смертна кара може бути застосована за державну зраду, наругу над могилою і деякі інші. Смертна кара передбачена Законом про повітряне піратстві 1974 Дезертирство і шпигунство, вчинені у воєнний час, також караються смертю.

Усього американські юристи налічують до 70 складів злочинів, за вчинення яких може бути призначений цей вид покарання. Всі норми, що передбачають страту, допускають її заміну довічним позбавленням волі або позбавленням волі на тривалий термін (20, 30, 60, а іноді і більше 100 років).

Підставами для такої заміни можуть служити не тільки пом'якшувальні обставини, що характеризують склад злочину, а й деякі умови, пов'язані з доведенням фактичних обставин справи або до порядку винесення вироку.

Так, в штаті Джорджія судді дозволили відмовитися від призначення смертної кари в разі, якщо висновок про винність підсудного був зроблений тільки на підставі непрямих доказів.

На федеральному рівні і в багатьох штатах винесення смертного вироку можливе лише в тому випадку, якщо його одноголосно підтримали присяжні. Покарання у вигляді смертної кари є безальтернативним по відношенню до таких злочинів, як державна зрада (в 12 штатах); завідомо неправдивий донос або неправдиві свідчення під присягою, в результаті яких щодо невинного винесено смертний вирок (у 5 штатах); вчинення дій, що викликали катастрофу поїзда і загибель людей (в 3 штатах).



Висновок

Отже, кримінальна відповідальність - це різновид юридичної відповідальності. Кримінальній відповідальності підлягає лише особа, винна у вчинені злочину, або така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння.

Ознаками кримінальної відповідальності є особливий елемент у механізмі кримінально-правового регулювання, в межах якого здійснюється реагування держави на вчинений особою злочин, офіційна оцінка поведінки особи як злочину, а її самої як злочинця може здійснюватись лише судом в обвинувальному вироку, а також кримінальна відповідальність тягне несприятливі наслідки для злочинця, іноді вони зводяться лише до визнання судом особи винною у вчинені злочину і тим самим її осуду з боку держави, але у більшості таких випадків такий осуд поєднується із застосування конкретного заходу кримінально-правового впливу, передбаченому кримінальним законом.

Кримінальна відповідальність виникає із моменту вступу обвинувального вироку, яким засуджується особа, що вчинила злочин, у законну силу. Припиняється з моменту виконання всіх тих обов`язків (і відповідно здійснення всіх прав), що становлять основний зміст таких відносин; цим моментом має бути, очевидно, той, з якого особа визнається такою, що не має судимості.

Головною підставою кримінальної відповідальності є склад злочину; склад злочину завжди конкретний, немає складу злочину взагалі ; склад злочину завжди знаходить свій вираз у кваліфікації злочину. Встановлюється нібито низка між діянням і тим складом, ознаки якого описані в кримінальному законі. Причому правильна кваліфікація -- це не тільки правова, але й моральна оцінка діяння, найважливіша умова дотримання законності; елементами складу злочину є: а) об'єкт злочину; б) об'єктивна сторона злочину; в) суб'єкт злочину; г) суб'єктивна сторона злочину; відсутність у діянні хоча б одного з названих елементів складу злочину виключає кримінальну відповідальність.

Слід зазначити, що закон вказує і на ряд інших конкретних обставин, що виключають злочинність діяння, а значить і кримінальну відповідальність.

Кримінальна відповідальність може бути реалізована в трьох формах. Першою формою є засудження винного, виражене в обвинувальному вироку суду, не пов'язане з призначенням йому кримінального покарання. Другою формою реалізації кримінальної відповідальності є засудження особи, поєднане з призначенням їй конкретної міри покарання, від реального відбування якого вона звільняється. Третьою, найбільш типовою формою реалізації кримінальної відповідальності є відбування призначеного винному судом покарання. Останні дві форми реалізації кримінальної відповідальності створюють у особи судимість як правовий наслідок засудження її до певної міри покарання.



Список використаної літератури

1. Рішення Конституційного Суду України у справі за Конституційним поданням МВС України щодо офіційного тлумачення положень ч. 3 ст. 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканість) від 27 жовтня 1999 р. (справа № 1 - 15/99 № 9 - рп/99) // Юридичний вісник України. - 1999. - № 47. -С. 7-11.

2. Кримінальне право України: Загальна частина: підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; за ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. -К.; Х.: Юрінком Інтер-Право, 2002. -416 с.

3. Практика дотримання судами строків проводження у кримінальних справах щодо підсудних, які тримаються під вартою // Вісник Верховного Суду України. -2002. - № 6(34). - С. 26-36.

4. Права людини в Україні - 2007: доповідь правозахисних організацій / за ред. Є. Захарова, І. Рапп, В. Яворського. -Х. : Права людини, 2008. - 304 с.

5. Тертишник В.М. Науково-практичний Коментар до Кримінально-процесуального Кодексу України / В.М. Тертишник. -10-те вид., доп. і перероб. - К.: Юридична книга, 2008. - 992 с.

6. Маляренко В.Т. Про соціальну зумовленість і справедливість покарання / В.Т. Маляренко // Вісник Верховного Суду України. - 2002. - № 3(31). - С. 32-44.

7. Кельман М.С. Загальна теорія держави та права : підручник / М.С. Кельман, О.Г. Мурашин, Н.М. Хома. - Л.: Новий Світ-2000, 2003. - 584 с.

8. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина: кримінальне право України. Загальна частина: підручник для студ. вищ. навч. закладів / П.Л. Фріс. - 2-ге вид., допов. і переробл. - К.: Атіка, 2009. - 512 с.

9. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса / М.С. Строгович. - М., 1968. - Т. І. - 468 с.

10. Курс уголовного права. Общая часть. Том 1: Учение о преступлении: учебник для вузов / под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. - М.: ЗЕРЦАЛО, 1999. -592 с.

11. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 р. № 12 "Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності" // Постанови Пленуму Верховного Суду України в Кримінальних справах / за заг. ред. В.Т. Маляренка; упор. П.П. Пилипчик. -К. : Юрінком Інтер, 2007. - С. 346-353.

12. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - 3-тє вид., переробл. та допов. - К.: Атіка, 2005. - 1064 с.

13. Держава та регіони, Серія: Право 2009 р., № 2, с. 38-41

14. Коржанський М.Й. Кримінальне право України: Частина особлива. К., “Генеза”, 1998.

15. Кримінальне право України: Загальна частина. За ред. проф. П.С. Матишевського. К., Юринком, 1999.

16. Минская В. Уголовно-правовое обеспечение применения норм об ответственности за преступления в сфере экономической деятельности // Уголовное право. 1999, № 3, С. 32--36.

17. Практика судів України в кримінальних справах. К., 1993.

Размещено на Allbest.ru

...