Злочини проти здоров'я людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

злочин кримінальний закон

До злочинів проти здоров'я відносяться: різні види тілесних ушкоджень (статті 121--125, 128), побої і мордування (ст. 126), катування (ст. 127), спеціальні види тілесних ушкоджень: зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою (ст. 130), зараження венеричною хворобою (ст. 133). Одним з найважливіших особистих благ є здоров'я людини.

Тілесне ушкодження -- це протиправне заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини, що виражається в порушенні анатомічної цілості або фізичної функції органів і тканин тіла людини.

Об'єктом тілесного ушкодження є здоров'я людини. Будь-яке тілесне ушкодження заподіює певну шкоду здоров'ю людини. У випадках, якщо заподіяння шкоди здоров'ю виступає як засіб заподіяння суспільне небезпечних наслідків будь-яким правоохоронним інтересам, відповідальність за цю шкоду може охоплюватися іншими статтями КК (наприклад, заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при здійсненні розбою тягне відповідальність за ч. 4 ст. 187). Здоров'я людини як об'єкт тілесного ушкодження може виступати з моменту початку родового процесу. Закон охороняє здоров'я кожної людини, незалежно від її фізичного стану (бездоганно здорова людина, хворий, божевільний, особа, яка знаходиться в безнадійному стані внаслідок травми і т. д.), а також від її моральних якостей, віку, посадового положення тощо.

Тілесне ушкодження -- це посягання на здоров'я іншої людини. Заподіяння самому собі тілесного ушкодження, навіть тяжкого, за загальним правилом не є злочином і кримінальну відповідальність тягне лише у випадках, якщо воно є засобом здійснення іншого злочину. Так, ухилення від військової служби, вчинене військовослужбовцем шляхом заподіяння собі тілесного ушкодження, містить склад злочину, передбаченого ст. 409.

З об'єктивної сторони тілесне ушкодження може бути заподіяне дією або бездіяльністю винного. Вплив застосовується як фізичний (нанесення удару, заподіяння опіку тощо), так і психічний (загроза або переляк, що спричинили душевне захворювання та ін.). Винний може використати різні знаряддя і засоби, фактори природи тощо. При заподіянні тілесного ушкодження шляхом бездіяльності йдеться про нездійснення винним дій, які запобігли б заподіянню шкоди чужому здоров'ю, за умови, якщо він був зобов'язаний і мав можливість здійснити їх (наприклад, вигул злої собаки без намордника, внаслідок чого вона покусала перехожого, заподіявши йому тілесні ушкодження).

Склад тілесного ушкодження вважається закінченим з моменту настання злочинного наслідку у вигляді шкоди здоров'ю людині різної тяжкості. При цьому необхідно встановити причинний зв'язок між діянням винного і шкідливими наслідками для здоров'я потерпілого, які настали. Для відповідальності за тілесне ушкодження необхідно, щоб заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини було протиправним. Заподіяння такої шкоди за обставин, що виключають протиправність діяння (наприклад, у стані необхідної оборони, крайньої необхідності та ін.), не може тягти відповідальність за тілесні ушкодження. Згода потерпілого на заподіяння йому тілесних ушкоджень не усуває відповідальності особи, яка їх заподіяла, якщо згода була дана для досягнення суспільне небезпечних і, тим більше, злочинних цілей.

Суб'єктивна сторона тілесних ушкоджень може виражатися в умисній і необережній вині. Якщо умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю, відповідальність настає за фактично заподіяне тілесне ушкодження. Фактичне заподіяння більш легкого тілесного ушкодження, ніж те, на яке був спрямований умисел винного, тягне відповідальність за замах на заподіяння тілесного ушкодження, яке винний бажав спричинити.

Суб'єктом злочинів, передбачених статтями 121 і 122, може бути особа, яка досягла 14-ти років. За інші тілесні ушкодження відповідальність настає з 16-ти років.

Актуальність теми. Проблема злочинів проти здоров'я людини завжди була й залишиться однією з найзлободенніших і болісних проблем суспільства, одним із факторів його дестабілізації. Ступінь цивілізованості суспільства вимірюється саме ставленням однієї людини до здоров'я іншої, оскільки це не швидкоплинні цінності, а всі інші є похідними від них.

На найвищому законодавчому рівні - в Конституції України ст. 3 зазначено, що людина, її життя і здоров'я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а в ст. 27 наголошується, кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Отже, злочини проти здоров'я становлять велику суспільну небезпеку. Вони позбавляють потерпілого найбільш цінних благ, стають трагедією для рідних і близьких йому людей, наслідки безповоротні, заподіяну шкоду не можна ніяк відшкодувати. Помітна поширеність злочинів проти здоров'я людини у структурі всієї злочинності, нестабільність їх динаміки, набуття нових негативних якісних характеристик - це все зумовлює потребу в постійному дослідженні даної проблеми.

Об'єктом дослідження є норми чинного законодавства України та інші нормативні акти в сфері класифікації, аналізу та виявлення злочинів проти здоров'я людини.

Предметом дослідження є злочини проти здоров'я людини.

Мета й завдання курсової роботи є всебічне дослідження злочинів проти здоров'я людини, на основі вивчення та узагальнення досягнень правознавчої науки, а також літературних джерел.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань, які становлять зміст курсової роботи:

- розкрити суть та зміст поняття злочин;

- дослідити об'єктивну та суб'єктивну сторону злочинів проти здоров'я людини;

- розглянути види та склад злочинів проти здоров'я людини;

- розглянути злочини, що становлять небезпеку для здоров'я людини, які вчинюються у сфері медичного обслуговування.



Розділ 1. Кримінальний злочин, класифікація злочинів та їх кваліфікація

1.1 Злочин, поняття злочину

Поняття злочину є одним з центральних у кримінальному праві. Всі інші його інститути так чи інакше обертаються навколо нього, розкриваючи зміст окремих елементів, що характеризують його, окремих сторін тощо. Відповідно до ч.1 СТ.11 КК України злочином визнається суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Даною статтею визначено два види злочинного діяння:

1) злочинна дія - це активна небезпечна поведінка людини, яка заборонена законом;

2) злочинна бездіяльність - це пасивна форма небезпечної поведінки людини, яка виявляється в утриманні від вчинення дії, яку людина могла і зобов'язана була вчинити на вимогу закону. Для того щоб конкретне діяння було визначено злочином, воно повинно містити комплекс відповідних ознак, які відрізняють його від інших діянь. КК України чітко називає ознаки, які притаманні поняттю „злочин" [2, c. 6].

Характерними ознаками злочину є:

1) суспільна небезпечність. Означає, що дія чи бездіяльність завдає шкоду чи створює загрозу завдання шкоди об'єктам, що охороняються кримінальним законом;

2) протиправність. Означає, що злочином є лише те діяння, яке прямо передбачене кримінальним законом. Під протиправністю розуміється порушення особою конкретної кримінально-правової норми;

3) винність. Означає, що діяння вважається злочином тільки тоді, коли в діях особи є вина у формі умислу чи необережності;

4) караність. Означає, що злочином є тільки те діяння, за яке кримінальним законом передбачений певний вид і розмір покарання.

Діяння не може вважатися злочином, якщо воно не має хоча б однієї з цих ознак. З іншого боку не є злочином діяння, яке формально має всі ознаки злочину, але не становить суспільної небезпеки.

1.2 Класифікація злочину

Злочини різняться між собою за внутрішньою і за зовнішньою ознаками. У Загальній частині КК України в основу поділу злочинів на певні категорії покладено два критерії:

1) характер і ступень суспільної небезпечності злочинного діяння;

2) вид покарання (позбавлення волі) і розмір його санкцій, передбачених законом.

За цими критеріями злочини поділяються на чотири категорії (ст.12 КК України):

1) злочини невеликої тяжкості - за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більш двох років, або інше, більш м'яке покарання;

2) злочини середньої тяжкості - за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більш п'яти років;

3) тяжкі злочини - за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більш десяти років;

4) особливо тяжкі злочини - за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі [2, с. 6].

У кожній науці завжди є щось особливе, що є серцевиною цієї науки. В кримінальному праві - це склад злочину. Але слід зазначити, що це поняття є науковою дефініцією, абстракцією і немає нормативного характеру. У КК України міститься 702 склади злочинів, які необхідно відмежовувати від реального злочину, від вчинку. Як же співвідносяться поняття „злочин" та „склад злочину"? „Злочин" - це поняття явища, яке визначається, передусім, з позиції соціально-політичних і кримінально-правових, а „склад злочину" -- це вчення про це явище виключно з кримінально-правових позицій. Таким чином співвідношення понять „злочин" і „склад злочину" це співвідношення явища, та вчення про це явище.

1.3 Кваліфікація злочину

Значення складу злочину полягає в тому, що він дає можливість єдиного підходу до розуміння змісту злочину, його конструкції, єдиного застосування кримінального закону.

Отже, склад злочину - це сукупність встановлених кримінальним законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, що визначають конкретне суспільно небезпечне діяння як злочинне. Кожному конкретному складу злочину притаманні певні елементи: об'єкт злочину і об'єктивна сторона злочину (їх сукупність називають об'єктивними ознаками складу), суб'єкт і суб'єктивна сторона злочину (їх сукупність називають суб'єктивними ознаками складу). У своїй єдності об'єктивні і суб'єктивні ознаки й утворюють склад злочину.

Об'єкт злочину - це суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом і на що посягає злочин. Ст. 1 КК України містить перелік об'єктів, які перебувають під кримінально-правовою охороною: права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок і громадська безпека, довкілля, конституційний устрій Україні, мир і безпека людства. Саме об'єкт дозволяє розкрити соціальну сутність злочину, з'ясувати його суспільно небезпечні наслідки, сприяє правильній кваліфікації діяння, а також відмежуванню його від суміжних суспільно небезпечних посягань. Об'єкт відіграє істотну роль і для визначення самого поняття злочину, значною мірою впливає на зміст об'єктивних і суб'єктивних ознак, є вихідним при кваліфікації злочинів.

Об'єктивна сторона злочину - це зовнішня сторона злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв'язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення злочину. Але не всі зазначені ознаки об'єктивної сторони входять до кожного складу злочину, а тому не всі вони мають значення для кваліфікації. У теорії кримінального права вищезазначені ознаки поділяються на обов'язкові та факультативні. До обов'язкових ознак належать діяння у формі дії або бездіяльності. Ці ознаки вказуються в диспозиції статті Особливої частини КК або випливає з її змісту і мають бути встановлені при кваліфікації злочину. До факультативних ознак належать час, місце, спосіб вчинення злочину, використані знаряддя та засоби вчинення злочину. Ці ознаки для одних складів злочину є обов'язковими, якщо зазначені у диспозиції конкретної статті або її частини, для інших - необов'язковими, оскільки вони не вказані у диспозиції статті і не впливають на кваліфікацію злочину. Об'єктивна сторона кожного складу конкретного злочину майже завжди різна. Тому вона є головним критерієм розмежування окремих конкретних злочинів. Виявлення усіх ознак об'єктивної сторони складу злочину сприяє встановленню вини особи у вчиненому нею злочині.

Суб'єкт злочину - це фізична осудна особа у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, яка вчинила злочин, при цьому усвідомлювала суспільну небезпеку свого діяння та керувала ним. У КК України приписи щодо суб'єкта злочину об'єднані в IV розділі „Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)" і в якому використано два види суб'єкта злочину: загальний і спеціальний, а також дано визначення кожного з цих видів і зазначено ознаки, які характерні для кожного із них.



1.4 Обов'язкові ознаки за якими характеризується елементи складу злочину

Отже, згідно ст. 18 КК України суб'єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов'язковими ознаками:

1) фізична особа - тобто суб'єктом злочину може бути тільки людина. Юридичні особи не можуть бути суб'єктами злочину;

2) осудна особа - тобто здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Питання про осудність особи виникає тільки у зв'язку з вчиненням нею злочину;

3) особа, яка досягає до моменту вчинення злочину встановленого кримінальним законом віку. У ч. 1 ст. 22 КК України прямо зазначено, що „кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років". Цей вік називають загальним віком кримінальної відповідальності. За окремі злочини, вичерпний перелік яких наведений в 1, 2 ст.22 КК України (умисні вбивства, бандитизм, зґвалтування, крадіжка, розбій, грабіж тощо) відповідальність настає з 14 років [2, с. 9].



Розділ 2. Загальна характеристика та кваліфікація злочинів проти здоров'я, та їх різновиди

2.1 Загальна характеристика тілесних ушкоджень

Одним із найважливіших особистих благ є здоров'я людини.

Тілесне ушкодження - це протиправне заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини, що полягає в порушенні анатомічної цілісності або фізичної функції органів і тканин тіла людини.

Об'єктом тілесного ушкодження є здоров'я людини. Будь-яке тілесне ушкодження заподіює певну шкоду здоров'ю людини. У випадках, якщо заподіяння шкоди здоров'ю виступає як засіб заподіяння суспільно небезпечних наслідків будь-яким правоохоронним інтересам, відповідальність за цю шкоду може охоплюватися іншими статтями КК.

Здоров'я людини як об'єкт тілесного ушкодження може виступати з моменту початку родового процесу. Закон охороняє здоров'я кожної людини незалежно від її фізичного стану (бездоганно здорова людина, хворий, божевільний, особа, яка перебуває в безнадійному стані внаслідок травми тощо), а також від її моральних якостей, віку, посадового положення тощо [3, с.4].

Злочинами проти здоров'я називаються суспільно небезпечні умисні чи необережні дії (або бездіяльність), спрямовані на заподіяння шкоди здоров'ю іншої особи. Заподіяння шкоди своєму власному здоров'ю утворює склад злочину лише в тих випадках, коли такі дії є способом учинення іншого злочину (наприклад, ухилення від військової служби способом самокалічення - ст. 409).

Спрямованими на заподіяння шкоди здоров'ю визнаються лише ті злочини, головним безпосереднім об'єктом яких є здоров'я іншої особи (потерпілого). Такими не вважаються злочини, при яких заподіяння шкоди здоров'ю є додатковим наслідком і здоров'я для них є додатковим об'єктом. Це, зокрема, злочини, передбачені статтями 187, 189, 239, 240, 271, 274, 286, 314, 326, 327, 346, 350 КК.

Кримінально-правова охорона здоров'я починається з дня народження людини і забезпечується до самої смерті.

Заподіяння шкоди здоров'ю виключає кримінальну відповідальність, якщо шкоду було заподіяно:

1) у стані необхідної оборони, крайньої необхідності чи під час затримання злочинця (статті 36 і 38, 39 КК);

2) при лікуванні за згодою потерпілого (ампутація ноги, резекція шлунка, пересадка нирки та ін.) [7, с.34].

2.2 Різновиди тілесних ушкоджень

До злочинів проти здоров'я належать: різні види тілесних ушкоджень (статті 121-125,128), побої та мордування (ст. 126), катування (ст. 127), спеціальні види тілесних ушкоджень: зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою (ст. 130), зараження венеричною хворобою (ст. 133).

Тілесне ушкодження - це посягання на здоров'я іншої людини. Заподіяння самому собі тілесного ушкодження, навіть тяжкого, за загальним правилом не є злочином і кримінальну відповідальність тягне лише у випадках, якщо воно є засобом здійснення іншого злочину. Наприклад, ухилення від військової служби, вчинене військовослужбовцем шляхом заподіяння собі тілесного ушкодження, містить склад злочину, передбаченого ст. 409 КК України.

З об'єктивної сторони тілесне ушкодження може бути заподіяно дією або бездіяльністю винного. Вплив застосовується як фізичний (завдання удару, заподіяння опіку тощо), так і психічний (загроза або переляк, що спричинили душевне захворювання та ін.). Винний може використати різні знаряддя й засоби, фактори природи тощо.

При заподіянні тілесного ушкодження шляхом бездіяльності йдеться про нездійснення винним дій, які запобігли б заподіянню шкоди чужому здоров'ю, за умови, якщо він був зобов'язаний і мав можливість здійснити їх (наприклад, вигул злого собаки без намордника, внаслідок чого він покусав перехожого, заподіявши йому тілесні ушкодження).

Склад тілесного ушкодження вважається закінченим з моменту настання злочинного наслідку у вигляді шкоди здоров'ю людині різної тяжкості. При цьому необхідно встановити причинний зв'язок між діянням винного і шкідливими наслідками для здоров'я потерпілого, які настали.

Для відповідальності за тілесне ушкодження необхідно, щоб заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини було протиправним. Заподіяння такої шкоди за обставин, що виключають протиправність діяння (наприклад, у стані необхідної оборони, крайньої необхідності та ін.), не може тягти відповідальність за тілесні ушкодження. Згода потерпілого на заподіяння йому тілесних ушкоджень не усуває відповідальності особи, яка їх заподіяла, якщо згоду було дано для досягнення суспільно небезпечних і тим більше злочинних цілей [7, с.15].

Суб'єктивна сторона тілесних ушкоджень може виражатися в умисній і необережній вині.

Якщо умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю, відповідальність настає за фактично заподіяне тілесне ушкодження. Фактичне заподіяння більш легкого тілесного ушкодження, ніж те, на яке був спрямований умисел винного, тягне відповідальність за замах на заподіяння тілесного ушкодження, яке винний бажав спричинити.

Суб'єктом злочинів, передбачених статтями 121 і 122, може бути особа, яка досягла 14 років. За інші тілесні ушкодження відповідальність настає з 16 років.

За ступенем тяжкості тілесні ушкодження в КК поділяють на тяжкі, середньої тяжкості та легкі.

Стаття 121. Умисне тяжке тілесне ушкодження.

1. Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органа або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя, -- карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

2. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, або вчинене на замовлення, або спричинило смерть потерпілого, -- карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років [2 с. 46].

Належна кримінально-правова охорона здоров'я людини -- важливе завдання кримінального права, успішне виконання якого значною мірою залежить від правильного застосування кримінального закону. До числа злочинів проти здоров'я належать перш за все різні види тілесних ушкоджень. Чинне кримінальне законодавство не містить визначення поняття тілесного ушкодження. Теорія і практика визначають тілесне ушкодження як протиправне заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини, що полягає у порушенні анатомічної цілісності чи фізіологічної функції органів і тканин тіла людини.

Безпосереднім об'єктом тілесного ушкодження є здоров'я людини. Будь-яке тілесне ушкодження незалежно від ступеня його тяжкості заподіює певну шкоду здоров'ю людини. Здоров'я звичайно прийнято визначати як нормальне функціонування тканин і органів тіла людини. Разом із тим посягання на здоров'я людини заподіює шкоду суспільним відносинам, які забезпечують недоторканність здоров'я громадянина. В тих випадках, коли заподіяння шкоди здоров'ю є засобом заподіяння шкоди іншим правоохоро-нюваним інтересам, відповідальність за цю шкоду може охоплюватися іншими статтями КК (наприклад, заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при вчиненні розбою тягне відповідальність за ч. 4 ст. 187 КК).

Здоров'я людини може бути об'єктом тілесного ушкодження з моменту початку пологового процесу. Закон однаковою мірою охороняє здоров'я будь-якої людини незалежно від того, яким є це здоров'я фактично (здоров'я бездоганно здорової людини, здоров'я хворого, божевільного, людини, яка перебуває в безнадійному стані внаслідок травм, хвороби, тощо), а також незалежно від її моральних якостей, віку (немовляти, старого), службового становища тощо.

Тілесним ушкодженням є посягання на здоров'я іншої людини. Заподіяння самому собі тілесного ушкодження, навіть тяжкого, за загальним правилом не є злочином і тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, коли, порушуючи державні та суспільні інтереси, воно є засобом вчинення іншого злочину. Так, ухилення від військової служби, вчинене військовослужбовцем шляхом заподіяння собі тілесного ушкодження, містить склад злочину, передбаченого ст. 409 КК.

З об'єктивної сторони тілесне ушкодження характеризується: 1) дією або бездіяльністю у виді посягання на здоров'я іншої людини; 2) наслідками у виді спричинення тілесних ушкоджень; 3) причинним зв'язком між зазначеними діянням та наслідками.

При вчиненні розглядуваного злочину шляхом дії може бути застосовано як фізичний вплив на потерпілого (завдання удару, спричинення опіку та ін.), так і психічний (погроза або залякування, що викликали душевну хворобу та ін.). Для заподіяння тілесного ушкодження винний може застосувати м'язові зусилля свого тіла або різні знаряддя (ніж, ціпок тощо), а також привести в дію різні механізми і речовини (пістолет, отруту та ін.). Винним для цього можуть бути використані фактори природи, джерела підвищеної небезпеки, обстановка стихійного лиха тощо.

При заподіянні тілесного ушкодження шляхом бездіяльності йдеться про невчинення винним дії, яка б запобігла заподіянню шкоди здоров'ю іншої людини, за умови, що він був зобов'язаний здійснити її та мав можливість зробити це. Такий обов'язок діяти може випливати із закону або інших нормативних актів (наприклад, обов'язок батьків турбуватися про здоров'я дітей); службового становища або професійних обов'язків (наприклад, обов'язок особи медичного персоналу лікувати хворого); попередніх дій винного (наприклад, наражання когось на небезпеку покладає на винного обов'язок вжити заходів щодо охорони здоров'я потерпілого) тощо.

Необхідною ознакою закінченого складу тілесного ушкодження є настання злочинного наслідку у виді різної тяжкості шкоди здоров'ю людини. Відсутність такого наслідку виключає можливість притягнення до відповідальності за закінчене тілесне ушкодження. У таких випадках може постати питання про наявність в діях винного ознак замаху на злочин, а у випадках створення умов для вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121 КК) або умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження (ст. 122 КК) -- готування до злочину.

Для притягнення до відповідальності за заподіяння тілесного ушкодження необхідним є встановлення причинного зв'язку між діянням винного і шкідливими наслідками, що настали для здоров'я потерпілого. Це питання має вирішуватися слідчими і судовими органами в кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

Стаття 122. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження.

1. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину, -- карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій, -- караються позбавленням волі від трьох до п'яти років [2, с.47].

З об'єктивної сторони злочин характеризується: 1) дією або бездіяльністю, спрямованими на заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження; 2) наслідками у виді спричинення середньої тяжкості тілесного ушкодження; 3) причинним зв'язком між зазначеними діянням та наслідками.

Тілесним ушкодженням середньої тяжкості є таке ушкодження, яке не заподіює здоров'ю шкоди, небезпечної для життя в момент заподіяння, не потягло за собою інших наслідків, властивих тяжкому тілесному ушкодженню, але разом із тим спричинило тривале порушення функцій будь-якого органу або інший тривалий розлад здоров'я.

Тривалий розлад здоров'я у більшості випадків виявляється в порушенні функцій будь-якого органу, до якого Правила відносять послаблення функцій органів зору, слуху, язика (мовлення), руки, ноги та ін. Повна втрата органа або позбавлення його назавжди здатності функціонувати є тяжким тілесним ушкодженням і за ст. 122 КК кваліфікуватися не може. Разом з тим склад злочину, що розглядається, може мати місце й у випадках повної, але тимчасової втрати органом його функцій. До тривалого розладу здоров'я в розумінні ст. 122 КК слід відносити також випадки, коли заподіяна здоров'ю шкода не була пов'язана з порушенням функцій будь-якого органа, але викликала втрату працездатності (наприклад, інфекційне захворювання).

Стаття 122 КК застосовується лише за умови, що розлад здоров'я був тривалим, яким, згідно з Правилами, визнається розлад здоров'я строком понад три тижні (більше ніж 21 день).

Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину слід розуміти втрату загальної працездатності від 10 до 33 відсотків.

Правила вимагають, щоб судово-медичний експерт, оцінюючи характер і тривалість захворювання або порушення функцій, пов'язаних з ушкодженням, виходив з об'єктивних медичних даних, встановлених у процесі проведення експертизи. Якщо тривалість захворювання, що зазначена в наявних медичних документах, не відповідає характеру заподіяного тілесного ушкодження і не підтверджується об'єктивними даними, судово-медичний експерт визначає цю обставину і встановлює ступінь тяжкості виходячи із звичних термінів. Тому сам по собі листок непрацездатності без урахування характеру ушкодження не може свідчити про тяжкість тілесного ушкодження, оскільки він може бути необґрунтовано продовжений, або, навпаки, на прохання потерпілого передчасно закритий, а тому не відбиваючи справжньої тривалості захворювання.

Моментом закінчення злочину є заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесного ушкодження.

З суб'єктивної сторонизлочин, що розглядається, може бути вчинений з прямим або непрямим умислом.

Відповідальність за ст. 122 КК настає також і у випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю і фактично було заподіяне тілесне ушкодження середньої тяжкості.

Відсутність умислу виключає застосування ст. 122 КК.

Так, у сварці, що виникла на ґрунті особистих стосунків, Б. на подвір'ї свого будинку ударив потерпілого Н. рукою по обличчю, від чого той упав на купу каменів і одержав тілесне ушкодження середньої тяжкості. Скасовуючи вирок, яким Б. був засуджений за умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, ВСУ зазначив, що тілесні ушкодження не були безпосереднім результатом удару в обличчя, якого Б. завдав Н., а сталися внаслідок падіння останнього і удару головою об тверді предмети. Таких наслідків Б. хоча й не передбачав, але повинен був і міг за обставинами справи передбачити, внаслідок чого його дії були перекваліфіковані на необережне заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження (Практика... -- С. 135--136).

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого і щодо якого має місце необережна вина, повинно тягти відповідальність за сукупністю злочинів -- за статтями 119 та 122 КК.

9. Суб'єктомзлочину є осудна особа, якій виповнилося 14 років.

Кваліфікуючою ознакою злочину згідно з ч. 2 ст. 122 КК є заподіяння умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій (наприклад, звільнити житлову площу тощо).

Стаття 123. Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого, -- карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років [2, с.47].

Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в стані сильного душевного хвилювання визнається законодавцем як вчинене при пом'якшуючих обставинах. Відповідальність у цих випадках пом'якшується з урахуван­ням особливого психічного стану винного, обумовленого поведінкою самого потерпілого.

Прикладом злочину, що розглядається, можуть бути діїФ., які були кваліфіковані як тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання. Під час посадки в автобус Ф. допомагав хлопчику-інваліду піднятися в машину через передні двері. Потерпілий К., який перебував у стані сп'яніння, виштовхнув хлопчика з автобуса. Хлопчик при цьому упав. К., побачивши, що Ф. допомагає хлопчику піднятися, намагався ударити його. Ф. зумів відхилитися і у відповідь ударив К. в обличчя, заподіявши йому тяжке тілесне ушкодження.

Об'єктивна сторона характеризується: 1) діями, спрямованими на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження; 2) наслідком у вигляді тяжкого тілесного ушкодження; 3) причинним зв'язком між зазначеними діями та наслідком; 4) певною обстановкою вчинення злочину.

3. Про поняття тяжкого тілесного ушкодження див. коментар до ст. 121 КК. За заподіяння (умисно або через необережність) середньої тяжкості чи легкого тілесного ушкодження у стані сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірною поведінкою потерпілого, кримінальної відповідальності чинним КК не встановлено (п. 25 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи»).

Для застосування ст. 123 КК необхідно, щоб сильне душевне хвилювання було викликане протизаконним насильством або тяжкою образою з боку потерпілого. Лише наявність зазначених приводів для виникнення сильного душевного хвилювання може свідчити про наявність злочину, передбаченого ст. 123 КК. Якщо таке хвилювання було обумовлене іншими обставинами, склад злочину, що розглядається, відсутній.

Так, ВСУ визнав неправильною кваліфікацію дій К. як заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження в стані сильного душевного хвилювання. Встановлено, що К. приревнував свою знайому Г. до її сусіда Л. Прийшовши до Г., К. почав з'ясовувати, де вона була, а після того, як почув, що вона була у Л., вибивши двері, ввірвався до нього в квартиру і безпричинно почав бити його по голові та обличчю, чим заподіяв тяжке тілесне ушкодження. Приймаючи рішення про перекваліфікацію дій К. на умисне тяжке тілесне ушкодження, Верховний Суд вказав, що потерпілий Л. не вчинив щодо К. будь-яких протиправних дій, не ображав і не бив його (ВВСУ. - 2001. - № 3. - С. 12-13).

На відміну від умисного вбивства, вчиненого у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК), заподіяння тяжкого тілесного ушкодження внаслідок систематичного знущання з боку потерпілого не може бути підставою для кваліфікації таких дій за ст. 123 КК як вчинених у стані сильного душевного хвилювання, якщо при цьому не було вчинено протизаконного насильства або тяжкої образи.

З суб'єктивної сторонитакий злочин характеризується прямим або непрямим умислом. Необережне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в стані сильного душевного хвилювання не повинне визнаватися злочинним.

Заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого, не може кваліфікуватися як умисне тяжке тілесне ушкодження при обтяжуючих обставинах, хоча б такі зазначені в законі обставини й містилися в діях винного. Відповідальність у таких випадках повинна наставати за ст. 123 КК. Так, якщотяжкі тілесні ушкодження були заподіяні в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло, то, навіть якщо вони призвели до смерті потерпілого, вчинене слід кваліфікуватине за ч. 2 ет. 121, а за ст. 123 КК.

Саме таке рішення було прийняте ВСУ у справі Ш. Встановлено, що до неї, коли вона доїла корів, причепився п'яний М., хапав її за груди, тягнув за волосся, а потім повалив па землю. Ш. вдалося за допомогою доярок звільнитися і вона, перебуваючи в етапі сильного душевного хвилювання, викликаного діями М., завдала йому удару сапою по голові. Від заподіяного йому тілесного ушкодження М. помер. Дії Ш. було кваліфіковано як умисне тяжке тілесне ушкодження в стані сильного душевного хвилювання (Рад. право. -- 1991. -- № 1. -- С. 83).

Стаття 123. Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання.

Слід мати на увазі, що протизаконне насильство за своїм характером може створювати у суб'єкта право на необхідну оборону або затримання злочинця. Тому можливі випадки заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони, або заходів, необхідних для затримання злочинця, коли винний до того ж перебував у стані сильного душевного хвилювання, викликаного протизаконним насильством. Такі випадки слід відрізняти від дій винного, в яких містяться ознаки тільки ст. 123 КК. Для злочинів, вчинених у стані сильного душевного хвилювання, характерним є заподіяння шкоди потерпілому не з метою захисту або затримання особи і, отже, не у стані необхідної оборони чи затримання злочинця. Крім того, обов'язковою ознакою для злочинів, вчинених у стані сильного душевного хвилювання, є заподіяння шкоди під впливом саме такого хвилювання.

Заподіяння тяжкого тілесного ушкодження хоча і у стані сильного душевного хвилювання, але яке було наслідком перевищення меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця, слід кваліфікувати не за ст. 123, а за ст. 124 КК. Це пояснюється тим, що законодавець вважає заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця, менш небезпечним, ніж злочин, що розглядається. Тому при кваліфікації дій винного за ст. 123 КК, коли тяжке тілесне ушкодження заподіяне у стані сильного душевного хвилювання, викликаного протизаконним фізичним насильством, необхідно передусім виключити можливість застосуванняст. 124 КК.

Стаття 124. Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, -- карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років [2, с. 47]. Згідно зі ст. 36 КК заподіяння шкоди здоров'ю того, хто посягає, при захисті правоохоронюваних інтересів, вчинене у стані необхідної оборони, не тягне за собою кримінальної відповідальності, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Не тягне за собою кримінальної відповідальності й заподіяння шкоди особі, що вчинила злочин, з метою її затримання, якщо при цьому не були перевищені необхідні для цього заходи.

Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, не виключаючи кримінальної відповідальності, пом'як­шуєїї.

Так, перебуваючи в стані сп'яніння, К. прийшов на подвір'я до П., де побив вилами двері та вікна будинку, ганявся з вилами за П. Рятуючись, П. забіг на сусідське подвір'я, проте К. наздогнав його і почав бити. П. схопив кочергу і уда­рив нею К. по голові, заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпілий номер. Як констатував суд, у П. не було необхідності завдавати К. удару металевим предметом в життєво важливий орган, оскільки в момент нападу в руках потерпілого не було яких-небудь предметів, якими він міг би погрожувати П. Дії П. були кваліфіковані як умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони (Рад. право. --1991. -- № 5. -- С. 80).

Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діями, спрямованими на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження; 2) наслідком у виді тяжкого тілесного ушкодження; 3) причинним зв'язком між зазначеними діями та наслідком; 4) певною обстановкою вчинення злочину.

Злочин, що розглядається, може бути вчинений тільки шляхом активних дій.

Стаття 124 КК не повинна застосовуватися у випадках заподіяння тяжкого "тілесного ушкодження за допомогою різних попереджувальних заходів. Винні в таких випадках не перебувають у стані необхідної оборони та не вчиняють дій, спрямованих на затримання особи, яка вчинила злочин, і, отже, не можуть перевищити межі необхідної оборони чи заходи, необхідні для затримання злочинця. Від дії таких пристосувань можуть постраждати не тільки злочинці, а й особи, які випадково опинилися поблизу таких пристосувань.

З суб'єктивної сторонизлочин, передбачений ст. 124 КК, може бути вчинений лише умисно. Необережне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця, не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Для кваліфікації злочину за ст. 124 КК заподіяння тяжкого тілесного ушкодження повинне бути вчиненим з метою захисту правоохоронюваних інтересів від суспільне небезпечних посягань або затримання злочинця і до-ставлення його відповідним органам влади. Не може кваліфікуватися за ст. 124 КК заподіяння особі, яка вчинила посягання, тяжкого тілесного ушкодження з метою помсти -- самочинної розправи.

Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 124 КК, може бути осудна особа, яка досягла 16-ти років. Це може бути особа, яка перебуває у стані необхідної оборони, уявної оборони, якщо вона не усвідомлювала і не могла , усвідомлювати помилковості свого припущення, а також особа, яка вчиняє дії щодо затримання злочинця.

Заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, не може кваліфікуватися як умисне тяжке тілесне ушкодження за обтяжуючих обставин, якщо навіть такі обставини, зазначені в законі, містилися в діях винного. Відповідальність у таких випадках повинна наставати за ст. 124 КК. Так, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, слід кваліфікувати за ст. 124 КК.

Тяжке тілесне ушкодження, хоча й заподіяне в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло, але яке виявилося наслідком перевищення меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця, належить кваліфікувати за ст. 124 КК (див. про це також п. 8 коментарю до ст. 123 КК).

Заподіяння у разі перевищення меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця, тілесних ушкоджень середньої тяжкості та легких за КК не є караним.

Стаття 125. Умисне легке тілесне ушкодження.

1. Умисне легке тілесне ушкодження -- карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.

2. Умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, -- карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до одного року, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років [2, с.47].

З об'єктивної сторонизлочин характеризується:

1) дією або бездіяльністю, спрямованими на заподіяння легкого тілесного ушкодження;

2) наслідками у виді спричинення легкого тілесного ушкодження;

3) причинним зв'язком між вказаними діянням та наслідками.

У частині 1 ст. 125 КК встановлюється відповідальність за легке тілесне ушкодження, яке виявилося в порушенні анатомічної цілісності тканини або в порушенні нормального функціонування тканин чи органів тіла людини, але не спричинило короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності. До них Правила відносять такі ушкодження, що мали незначні скороминучі наслідки, тривалістю не більше шести днів. Це, наприклад, садно, синець тощо.

Суб'єктивна сторона злочину, що розглядається, характеризується тільки умисною виною. Відповідальність за ст. 125 КК настає і у тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю і фактично було заподіяно легке тілесне ушкодження. Заподіяння легкого тілесного ушкодження внаслідок необережної вини не є караним.

Заподіяння легкого тілесного ушкодження в стані сильного душевного хвилювання, у разі перевищення меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця, не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Суб'єктом цього злочину є осудна особа, якій виповнилося 16 років.

Кваліфікуючою ознакою злочину згідно з ч. 2 ст. 125 КК є заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності. Згідно з п. 2.3 Правил короткоча­сним належить вважати розлад здоров'я тривалістю понад шість днів, але не більше 21 дня (три тижні). Під незначною стійкою втратою працездатності слід розуміти втрату загальної працездатності до 10 відсотків.

При вирішенні питання про тривалість захворювання необхідно керуватися об'єктивними даними, які характеризують тяжкість ушкодження, а не тільки листком непрацездатності. Наприклад, незначне ушкодження пальця руки у майстра, позбавленого можливості протягом семи днів виконувати свою професійну роботу, само по собі ще не свідчить про наявність розладу здоров'я в розумінні ч. 2 ст. 125 КК.

Стаття 128. Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження -- карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, абообмеженням волі на строк до двох років [2, с.48].

Необережне тілесне ушкодження тягне кримінальну відповідальність за умови, якщо були заподіяні тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження. Заподіяння з необережності легких тілесних ушкоджень не є караним.

З об'єктивної сторони злочин характеризується:

1) дією або бездіяльністю у виді посягання на здоров'я іншої людини;

2) наслідками у виді спричинення тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень;

3) причинним зв'язком між вказаними діяннями та наслідками.

Суб'єктивна сторона злочину може виявлятися у формі як злочинної самовпевненості, так і злочинної недбалості.

Заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження внаслідок злочинної самовпевненості має місце тоді, коли винний передбачає можливість настання зазначеної шкоди, але легковажно розраховує на її відвернення. При цьому має бути розрахунок на конкретні обставини, які, на думку винного, перешкодять настанню злочинного наслідку. Цей розрахунок об'єктивно виявляється легковажним.

Наприклад, В. викопав яму для колодязя біля свого будинку, тимчасово обгородив її тонкою мотузкою на кілках. Неповнолітній К., який пробігав пізно увечері біля будинку, порвав мотузку і упав у яму, одержавши середньої тяжкостітілесні ушкодження.

Необережне тілесне ушкодження внаслідок злочинної самовпевненості слід відмежовувати від випадків заподіяння його з непрямим умислом, коли винний передбачав можливість заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини і свідомо припускав її настання. Про наявність непрямого умислу свідчить, зокрема, розрахунок винного на випадковість, «навмання».

Заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження внаслідок злочинної недбалості має місце тоді, коли винний не передбачає можливості настання зазначеної шкоди для здоров'я іншої особи, але повинен був і міг передбачити це, діючи з більшою обачністю.

Так, ВСУ знайшов наявність необережного заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження внаслідок злочинної недбалості в діях Т. Винний під час скирду-вання сіна самовільно сів за кермо трактора і під'їхав до копиці сіна, щоб забрати її до скирди. Не помітивши жінок, які сиділи там, він наїхав на них, заподіявши однії"! жінці тілесні ушкодження середньої тяжкості. ВСУ зазначив, що, рухаючись трактором по полю і знаючи, що під копицями сіна проводять свій обідній відпочинок колгоспники, Т. повинен був і міг передбачити можливість наїзду на людей (Рад. право. - 1972. - № 1. - С. 109-110).

Під час сварки, яка переросла в бійку, М. ударив У. по обличчю, від чого той упав і, ударившись головою об східець сходів, одержав перелом кісток основи черепа, що віднесено судово-медичним експертом до тяжкого тілесного ушкодження. Виходячи з того, що умислом М. не охоплювалось заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, було визнано, що він вчинив необережне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, оскільки, ударяючи п'яного У. по обличчю, М. хоча й не передбачав, але повинен був і міг передбачити, що потерпілий може впасти і одержати трав­му внаслідок удару об сходи (Судебная практика... -- С. 174).

Необережне заподіяння тілесних ушкоджень внаслідок злочинної недбалості слід відрізняти від казусу, коли особа не передбачала можливості настання шкоди для здоров'я іншої людини, не повинна була і не могла її передбачити. Кримінальна відповідальність у таких випадках виключається.

Необережне заподіяння тілесного ушкодження, що викликало смерть потерпілого, щодо якої має місце необережна вина, кваліфікується як вбивство через необережність.

Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-ти років.

Стаття 126. Побої і мордування.

1. Умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, -- карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.

2. Ті самі діяння, що мають характер мордування, вчинені групою осіб, або з метою залякування потерпілого чи його близьких, -- караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк [2, с.48].

Об'єктивна стороназлочину характеризується завданням удару, побоїв або вчиненням інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.

Під ударом слід розуміти одноразовий вплив тупим предметом на тіло людини, що заподіяв фізичний біль.

Побої -- це неодноразове завдання потерпілому численних ударів.

Під іншими насильницькими діями слід розуміти фізичний вплив на людину (крім ударів та побоїв), що спричинив болісні відчуття (стискування частин тіла, виривання волосся тощо). Передбачений у ст. 126 КК злочин не спричиняє порушення анатомічної цілості тканин або нормального функціонування тканин чи органів тіла людини. За цією ознакою він відрізняється від тілесного ушкодження. Водночас він повинен обов'язково викликати фізичний біль. Побої, не будучи особливим видом тілесних ушкоджень, характеризуються заподіянням болю шляхом завдання кількох ударів. Факти завдання ударів, побоїв або інших болісних насильницьких дій визначаються судом, а не експертизою.

Суб'єктивна стороназлочину характеризується умисною виною.

Суб'єктомє осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Кваліфікуючими ознаками згідно з ч. 2 ст. 126 КК є вчинення діянь, передбачених ч. 1 цієї статті:

1) що мають характер мордування;

2) групою осіб;

3) з метою залякування потерпілого чи його близьких.

Під мордуванням Правила розуміють дії, що полягають у багаторазовому або тривалому спричиненні болю: щипання, шмагання, завдання численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, дія термічних факторів та інші аналогічні дії. Якщо внаслідок таких дій заподіяно тілесні ушкодження, то відповідальність повинна наставати залежно від ступеня їх тяжкості за статтями 121, 122 чи 125 КК.

Вчинення побоїв і мордування групою осіб згідно з ч. 1 ст. 28 КК має місце у випадках, якщо в ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою. Як вчинення розглядуваного злочину групою осіб слід також розглядати умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене за попередньою змовою групою осіб та організованою групою (див. коментар до ст. 28 КК).

Побої і мордування, вчинені з метою залякування потерпілого чи його близьких мають місце, якщо особа вчиняє злочин, прагнучи викликати почуття страху перед винним або іншими особами. Залякування близьких потерпілому осіб може бути вчинене щодо його родичів, друзів, а також інших осіб, близьких до потерпілого, в яких, на думку винного, спричинення потерпілому побоїв або мордування викличе почуття страху.

Стаття 127. Катування.

1. Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, -- карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, -- караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

Стаття 127 включена до КК відповідно до Конвенції 00Н проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р., ратифікованої Україною 26 січня 1987 р. (Міжнародні договори України 1988--1990. -- К., 1997. - Т. 1. - С. 190).

...