Організація державного управління у сфері внутрішніх справ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

управління внутрішня справа

1. Загальні засади управління внутрішніми справами

1.1 Організаційно-правові засади управління внутрішніми справами

1.2 Участь громадськості в управлінні МВС

1.3 Вплив громадських правозахисних організацій на діяльність органів МВС

2. Місце органів внутрішніх справ та органів державної влади в системі управління

2.1 Взаємовідносини органів внутрішніх справ з іншими центральними органами виконавчої влади

2.2 Взаємовідносини органів державної влади з місцевими державними адміністраціями

3. Структура органів МВС

3.1 Організаційна структура центрального апарату МВС України

3.2 Внутрішні війська МВС України як складова частина органів внутрішніх справ

3.3 Міліція як складова частина механізму держави

Список використаних джерел

1. Загальні засади управління внутрішніми справами

1.1 Організаційно-правові засади управління внутрішніми справами

Основними завданнями органів внутрішніх справ є: гарантування особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод і законних інтересів; забезпечення охорони громадського порядку; попередження, припинення злочинів та інших правопорушень; своєчасне виявлення, розкриття й розслідування злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; накладення адміністративних стягнень.

Відповідно ЗУ «Про міліцію» до обов'язків міліції (як складової частини органів Міністерства внутрішніх справ України (МВС України) належить участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам і сприяння в межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям, незалежно від форм власності, в реалізації їх функцій. [1]

Відповідно до п. 17 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи національної безпеки та забезпечення громадського порядку. Забезпечення громадського порядку, громадської безпеки та спокою належить до сфери завдань публічної влади: Президента України як гаранта державного суверенітету та додержання прав людини й громадянина, Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування. В широкому розумінні забезпечення громадського порядку, громадської безпеки та спокою громадян є завданням як державних, так і недержавних організацій. [2]

Сутність управління в галузі внутрішніх справ і його особливість полягають у тому, що в процесі такого управління здійснюють безпосередню охорону прав і свобод громадян, а також забезпечують громадський порядок і громадську безпеку. [3]

Безпосереднє управління в галузі забезпечення громадського порядку й громадської безпеки здійснюють МВС України та його органи на місцях. Функції органів внутрішніх справ визначено як у законах України, так і в підзаконних актах, серед яких важливе місце посідає Положення про Міністерство внутрішніх справ України від 17 жовтня 2000 р.

Згідно Положенню «Про Міністерство внутрішніх справ України» МВС України здійснює основні напрями своєї діяльності, а саме: забезпечує державну політику боротьби зі злочинністю; організовує роботу органів внутрішніх справ щодо охорони громадського порядку на вулицях та в інших громадських місцях, запобігання й припинення адміністративних правопорушень; організовує здійснення органами внутрішніх справ профілактичних і оперативно-розшукових заходів з метою попередження, виявлення, припинення й розкриття злочинів, провадження дізнання та досудового слідства; безпосередньо здійснює роботу з виявлення, припинення, розкриття й розслідування злочинів, що мають міжрегіональний і міжнародний характер, веде боротьбу з організованою злочинністю та наркобізнесом, зі злочинами в сфері економіки; забезпечує профілактику правопорушень; бере участь у наукових, кримінологічних і соціологічних дослідженнях, розробках на їх основі державних програм боротьби зі злочинністю й охорони правопорядку; вживає разом з іншими державними органами заходів щодо запобігання дитячій бездоглядності та правопорушенням серед неповнолітніх; організовує на договірних засадах охорону майна різних власників; бере участь у розробці проектів міжнародних договорів (угод) України з питань боротьби зі злочинністю, забезпечує в межах своїх повноважень виконання укладених Україною договорів (угод) та ін. [4]

Систему органів внутрішніх справ України утворюють: МВС України, в складі якого функціонують головні управління, управління та служби (керівництво, штаб, кримінальна міліція, міліція громадської безпеки, міліція по боротьбі з організованою злочинністю, Головне слідче управління, відділ організації дізнання в органах внутрішніх справ, Головне управління внутрішніх військ та ін.); Головне управління МВС України в АРК; управління МВС України в області, містах Києві та Севастополі; районний відділ (управління) МВС України в області; міське управління МВС України в області; районний відділ міського управління.

Для колегіального обговорення й прийняття найважливіших управлінських рішень з питань діяльності МВС України, органів внутрішніх справ у областях, містах Києві та Севастополі, АРК створюють колегії.

Систему територіальних органів внутрішніх справ побудовано відповідно до адміністративно-територіального поділу держави.

Діяльність органів внутрішніх справ на транспорті поширюється на територію кількох областей, носить міжтериторіальний характер. Вони забезпечують охорону громадського порядку та боротьбу зі злочинністю на залізничному, повітряному, морському й річковому транспорті; на території вокзалів і портів; на залізничному та водному транспорті, що рухається. Систему органів внутрішніх справ на залізничному транспорті підпорядковано Управлінню внутрішніх справ на транспорті МВС України. На Північно-Західній, Південній, Придніпровській, Одеській, Донецькій і Львівській залізницях діють УМВС центрального підпорядкування; на великих залізничних станціях -- лінійні відділи УМВС; на інших -- відділення й пункти міліції. У великих аеропортах, крупних морських і річкових портах функціонують відділи внутрішніх справ, підпорядковані територіальним УМВС областей, міст.

Транспортні органи внутрішніх справ, порівняно з територіальними, мають простішу побудову. До них входять усі основні служби, але вони не здійснюють такі функції, як нагляд за безпекою дорожнього руху та деякі інші.

У селищах міського типу, мікрорайонах і віддалених населених пунктах можуть створювати відділи (на правах райвідділів) і відділення міліції, які входять до складу територіальних органів внутрішніх справ.

На окремих промислових підприємствах, в установах і організаціях, діяльність яких пов'язано з особливим режимом роботи (оборонний характер, особливо високотехнічна небезпека виробництва тощо), створюють відділи внутрішніх справ для роботи на закритих об'єктах. Для забезпечення громадського порядку на об'єктах і територіях, які мають особливе народно-господарське значення або постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи, МВС України з дозволу Кабінету Міністрів України може створювати спеціальні підрозділи міліції.

Частина управлінської діяльності у сфері внутрішніх справ є саме організаційною і безпосередньо не викликає юридичних наслідків. Але варто зазначити і те, що організаційні аспекти управлінської діяльності у сфері внутрішніх справ тісно пов'язані з правом, їх здійснення базується на правовій основі. Наприклад, органи внутрішніх справ реалізують свою компетенцію не тільки шляхом видання правових актів, а й під час проведення різних організаційних заходів та здійснення матеріально-технічних дій.

На думку В. М. Плішкіна, значна частина відносин, що складаються у сфері управління, не регулюється і не може регулюватися правом. Управління має безліч неправових проблем. Це стосується й управління в сфері охорони громадського порядку, котра виходить за межі не тільки адміністративно-правового, але й взагалі правового регулювання, оскільки громадський порядок включає в себе суспільні відносини, що базуються на найрізноманітніших соціальних нормах: правових, моральних, звичаях. Г. А. Туманов робить висновок, що багато в управлінні вирішується хоча і на фоні регулюючого впливу нормативних установлень, але без вступу учасників процесу управління в певні правовідносини, право ніколи не може і не повинно визначати весь зміст роботи органів управління. [5]

Адміністративісти виділяють різні елементи (напрямки) організаційної діяльності. Так, Д. М. Бахрах серед таких елементів називає: доведення управлінського рішення до відома виконавців; роз'яснення цілей і значення запланованих заходів; проведення різноманітних організаційно-масових заходів, а також таких заходів, як підбір, розстановка і навчання кадрів, фінансування, виділення необхідних матеріалів та устаткування; забезпечення належної взаємодії. [6]

Таким чином, організаційний механізм управління внутрішніми справами є важливим і одночасно трудомістким процесом, в ході якого вирішується велика кількість питань, які стосуються планування, інформаційного, правового, кадрового, матеріально-технічного та фінансового забезпечення управління у досліджуваній нами сфері. Складність організаційної діяльності, різноманіття аспектів, що її складають, обумовлюють необхідність створення спеціалізованих служб та апаратів (кадрових, матеріально-технічних, фінансових, інформаційних та ін.), а також навчальних закладів. Разом із правовими організаційні засади складають необхідний чинник управлінської діяльності у сфері внутрішніх справ, спрямовані на забезпечення чіткої та ефективної роботи як загальних, так і спеціальних суб'єктів управління внутрішніми справами щодо досягнення ними основної мети - забезпечення реалізації, охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб, зниження рівня правопорушень, забезпечення охорони та захисту громадського порядку, громадської безпеки та власності від протиправних посягань.

1.2 Участь громадськості в управлінні МВС

Забезпечення громадського порядку та громадської безпеки в Українській державі -- це завдання більшою чи меншою мірою всіх державних і громадських організацій. Але громадяни України відповідно до Конституції України мають право створювати на основі Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 р. громадські об'єднання для участі в охороні громадського порядку й державного кордону, сприяння органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам, Прикордонним військам і органам виконавчої влади, посадовим особам у запобіганні й припиненні адміністративних правопорушень і злочинів, захисті життя та здоров'я громадян, інтересів суспільства й держави від протиправних посягань, а також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин. Громадські формування з охорони громадського порядку й державного кордону можуть бути створені на засадах громадської самодіяльності як зведені загони громадських формувань, спеціалізовані загони (групи) сприяння міліції та Прикордонним військам, асоціації громадських формувань тощо. [7]

Громадські формування створюються й діють разом із правоохоронними органами, Прикордонними військами, органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування. Повсякденну (оперативну) діяльність таких формувань організовують, спрямовують і контролюють відповідні органи внутрішніх справ, підрозділи Прикордонних військ. Громадські формування створюються на добровільних засадах за місцем роботи, навчання або проживання громадян у складі не менше ніж 10 осіб і діють на основі положення (статуту). Членами громадських формувань з охорони громадського порядку й державного кордону можуть бути громадяни України, які досягли 18-річного віку, виявили бажання брати участь у зміцненні правопорядку й охороні державного кордону та здатні за своїми діловими, моральними якостями й станом здоров'я виконувати на добровільних засадах взяті на себе зобов'язання. [8]

Базовим законодавчим документом, яким керуються представники громадських організацій щодо протидії правопорушенням на залізничному транспорті, охорони громад ського порядку та профілактики правопорушень, є Конституція України, норми якої є нормами прямої дії і мають найвищу юридичну силу. Згідно зі ст. 36 Основного Закону, громадянам України надається право на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для захисту своїх прав і свобод, а також задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів [9].

Водночас у ст. 27 Конституції визначено, що кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

За роки незалежності України набули чинності законодавчі та інші нормативно-правові акти, що стосуються участі населення в боротьбі зі злочинністю та іншими протиправними проявами, головним серед яких є Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону»

Цей документ визначає повноваження органів державної влади, зокрема органів залізничного транспорту та внутрішніх справ на транспорті щодо залучення громадськості до протидії протиправним учинкам, організації взаємодії, порядку здійснення нагляду і контролю за діяльністю громадських формувань тощо. Закон визначає статус і роль громадських фор% мувань, що виконують завдання у сфері охорони громадського порядку, порядок їх створення та реєстрації, форми й методи роботи таких формувань, регулює питання набуття громадянами членства, встановлює обов'язки і права членів цих об'єднань, а також визначає засади правових гарантій та соціального захисту осіб, залучених до охорони громадського порядку тощо.

Закон визначає основні завдання, права й обов'язки громадських формувань та їх членів, форми та методи їх роботи. Громадські формування проводять свою діяльність шляхом: 1) спільного з працівниками органів внутрішніх справ, прикордонниками патрулювання й виставлення постів на вулицях, майданах, залізничних вокзалах, у аеропортах, морських і річкових портах, у місцях компактного проживання громадян, розташування підприємств, установ, організацій, навчальних закладів, а також у місцях можливої появи порушників кордону в межах району, що контролюють Прикордонні війська, прикордонної смуги; участі в забезпеченні охорони громадського порядку та під час проведення масових заходів, погоджених у випадках, передбачених законом, з виконавчими органами місцевого самоврядування; 2) проведення разом з прикордонниками огляду на маршрутах можливого руху порушників державного кордону, місць їх укриття, транспортних засобів, суміжної з державним кордоном місцевості з метою встановлення причин і умов перебування там невідомих осіб; 3) участі в заходах правоохоронних органів, спрямованих на боротьбу з окремими видами правопорушень.

Битяк Ю.П. пише, що суттєве значення має профілактична діяльність громадських формувань як суб'єктів протидії правопорушенням на залізничному транспорті. Цей напрям полягає у виявленні правопорушників, причин і умов, що сприяють учиненню правопорушень, вжитті до правопорушників безпосередніх заходів профілактичного впливу та контролю за їхньою поведінкою. Співробітники органів внутрішніх справ залучають членів громадських формувань до індивідуально-профілактичних заходів, які вони здійснюють серед різних категорій громадян. Для забезпечення дієвого індивідуально-профілактичного впливу на поведінку правопорушника члени громадських формувань можуть залучатись до проведення індивідуальних профілактичних бесід з особами, схильними до вчинення правопорушень, з неповнолітніми правопорушниками; проведення роз'яснювальної роботи серед батьків неповнолітніх правопорушників; роз'яснення правопорушникам норм чинного законодавства, інших нормативно-правових актів та відповідальності за вчинення протиправних дій; роз'яснення правопорушникам, які доставлені до лінійних органів, можливих наслідків їхньої подальшої протиправної поведінки. [11]

Практика заохочень членів громадських формувань відзначається більшою різноманітністю, ніж це передбачено нормативно правовими актами. Спектр матеріальних винагород і моральних стимулів є значно ширшим.

Щодо прав членів громадських формувань - після обов'язкового пред'явлення посвідчення вони мають право: вимагати від громадян додержання правопорядку, припинення адміністративних правопорушень і злочинів, додержання режиму державного кордону, а в разі підозри у вчиненні адміністративних правопорушень і злочинів -- перевіряти в громадян документи, що посвідчують особу; доставляти в міліцію, в підрозділи Прикордонних військ, штаб громадського формування з охорони громадського порядку або громадський пункт охорони порядку, приміщення виконавчого органу селищної, сільської ради осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, з метою їх припинення, якщо вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи порушника, складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим; застосовувати в установленому порядку заходи фізичного впливу, спеціальні засоби індивідуального захисту та самооборони. Законом гарантовано захист життя, здоров'я, честі, гідності, майна члена громадського формування й членів його сім'ї від злочинних посягань та інших протиправних дій.

Отже, роблячи висновок, дуже логічним буде ствердження, що участь громадськості в управлінні МВС відіграє важливу роль, адже вони, перш за все, допомагають захищати громадський порядок, контролювати його. Участь в заходах правоохоронних органів, спрямованих на боротьбу з окремими видами правопорушень дуже позитивно впливає на діяльність щодо захисту громадян та контролю правопорядку.

1.3 Вплив громадських правозахисних організацій на діяльність органів МВС

Правозахисні організації -- це особливий вид громадських організацій, діяльність яких спрямована на захист прав і свобод людини, контроль за їхнім дотриманням державою, її органами і посадовими особами. Такі організації сприяють зменшенню «організованого насильства», здійснюваного державою.

Термін "правозахисна організація" застосовується у практиці України, однак законодавче регулювання відсутнє. Це є звичайна громадська організація, яка діє на підставі статуту та Закону "Про об'єднання громадян», але має свої особливі види статутної діяльності. Так само говорять про інші види громадських організацій, які за напрямками своєї діяльності можуть бути соціальними, моніторинговими, волонтерськими, молодіжними тощо.

Якщо казати про вплив громадських правозахисних організацій на діяльність органів МВС, то перше, що слід визначає Чиркин В.Е. у своєму підручнику - це те, що без цих організацій політика захисту прав людини і громадянина не отримала такий розвиток. Якщо би не існувало таких організацій - порушень щодо прав людей було би набагато більше, а органи МВС набагато частіше порушували права людей. Напевно ніхто не буде оскаржувати думку щодо того, що без правозахисних організацій практичне виконання законодавства страждало ще більше. Крім того, слід підкреслити той факт, що такі організації пливають на нормотворчість через членство організацій в громадських радах при виконавчих органах. Правозахисні організації, якщо вони існують, не дають діяльності органів МВС виходити за рамки дозволеного. У крайньому випадку, вони на ці рамки впливають. [12]

До найбільш відомих правозахисних організацій можна віднести наступні: Харківська правозахисна група, Українська Гельсінська спілка з прав людини, Вінницька правозахисна група (та Правозахисний центр «Поступ».

На даний час флагманом правозахисту можна назвати Харківську правозахисну групу, лідер якої, Євген Захаров, був одним з кандидатів на посаду Уповноваженого Верховної Ради з прав людини (омбудсмена).

Сьогодні до складу ХПГ входять більше п'ятдесяти чоловік - журналісти, історики, філологи, юристи, математики, фізики, програмісти, вчителі, інженери, студенти. У штаті працюють 17 осіб, решта - за сумісництвом та на громадських засадах. Надаємо коротку інформацію про результати роботи за проектами, які виконуються ХПГ [13]

Одним з тисяч прикладів діяльности таких груп є нещодавній випадок, коли Вінницька правозахисна група інформувала суспільство про порушення адміністрацією Стрижавської виправної колонії №81 норм чинного законодавства України та відповідних норм міжнародного права, наслідками якого стали незаконне перешкоджання адвокату в наданні правової допомоги засудженим, які звернулись за допомогою та незаконним позбавленням права на отримання доступу до правової допомоги засудженим.

Можна приводити багато вдалих заходів проведених правозахисними організаціями в Україні, але варто більш зупинитись на зворотній стороні медалі.

Про переслідування правозахисників говорять не тільки в Україні, але й в світі. Міжнародна федерація з прав людини вперше згадала Україну у своїй щорічній доповіді щодо переслідувань та порушень прав правозахисників. Організація відзначила, що українські активісти за останній рік періодично зіштовхуються із погрозами, розгонами мирних зібрань, застосуванням сили з боку міліції, тощо.

Україну віднесли до країн із найбільш серйозними фактами порушень прав людини. До цієї категорії також увійшли Ірак, Сирія, Афганістан, Пакистан, Уганда та інші країни.

За словами голови міжнародного проекту Федерації “Обсерваторія захисту правозахисників” Хуго Габберо, «саме правозахисники та їх захищеність є індикатором ситуації з дотриманням прав людини в країні». У доповіді також зазначається, що: «Позитивом, на відміну від Росії, наприклад, у нас є відсутність короткострокових арештів. Наразі в Україні за ґратами не перебуває жоден правозахисник, але влада знаходить інші методи впливу”, говорить виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Володимир Яворський.

«Якщо будуть захищені права правозахисників, то і права людини будуть краще захищені», пояснив концепцію проекту Хуго Габберо.

Давайте нижче розглянемо більш детально предмет, завдання і функції правозахисних організацій.

Правозахисні організації працюють в багатьох напрямках, але з поміж них можна визначити декілька основних до яких належать:

- захист прав людини в конкретних випадках (звернення заявника про надання безкоштовної правової допомоги):

- представлення інтересів громадян в судових, прокурорських органах;

- надання правових консультацій;

- поширення інформації про права людини, правове виховання;

- участь організацій у нормотворчості, зокрема локальній (можливість внесення змін до проектів регуляторних актів, громадське обговорення);

- проведення громадської експертизи в органах виконавчої влади.

- членство організацій в громадських радах при виконавчих органах.

Усі напрямки тісно взаємопов'язані, робота тільки в одному не може бути ефективною. Якщо займатися тільки захистом громадян, то правозахисні організації приречені на вічну боротьбу з державою. Незнання людьми своїх прав та інструментів захисту, законодавства, як і раніше, несе загрози правам людини.

Правове виховання і викладання прав людини, знання громадянами своїх прав, національних і міжнародних механізмів їхнього захисту необхідні для успішного відстоювання своїх прав і утвердження правової свідомості в державі. Аналіз стану з прав людини передбачає аналіз законодавства, судової й адміністративної практики, їхньої відповідності нормам міжнародного права, спостереження за законодавчим процесом, ініціювання необхідних змін у законодавстві і правозастосовній практиці. [14]

Для проведення такого аналізу необхідне й знання Міжнародних Конвенцій у галузі прав людини, внутрішнього законодавства і судової практики, зокрема, практики Європейського суду з прав людини.

В ідеалі було б добре, коли організація займалась би одним ключовим напрямом -- наприклад, тільки правом на життя, або тільки правом на захист від катувань і жорстокого поводження, або тільки свободою виявлення поглядів, свободою слова і свободою інформації, або тільки свободою совісті і т.д. Проте правозахисних організацій дуже мало, тому вони змушені займатися розглядом порушень найрізноманітніших прав людини, працюючи в режимі «швидкої допомоги» з непередбаченими викликами. Більш ефективній роботі сприяла б спеціалізація організації, коли обравши одне або декілька ключових напрямів, займалися ними систематично і глибоко з року в рік.

Предметом контролю є поточна державна політика в галузі правозахисту, рішення, дії (бездіяльність) державних органів та їх посадових осіб, у результаті яких порушуються права і свободи людини, або створюються перешкоди для здійснення людиною своїх прав і свобод, або людина незаконно залучається до виконання яких-небудь обов'язків або незаконно притягається до відповідальності. Ці порушення, перешкоди і примус можуть бути системними, тобто стосуватися не однієї людини, а групи людей, тому організації подекуди можуть розглядати колективні заяви і скарги громадян.

Подекуди правозахисна діяльність буде переслідуватись відповідними органами, перевірками, численними викликами на «відверту розмову», але становлення демократії без існування інституту правозахисних громадських організацій неможливим.

Отже, проаналізувавши діяльність правозахисних організацій, можна сказати, що щоденна робота правозахисників буде досить виснажливою, і подекуди членам організації «опустяться руки» від боротьби за становлення громадянського суспільства, але тим не менше члени організації повинні бути сильні духом і бачити в недалекій перспективі становлення верховенства права та дотримання прав людини і громадянина. А сама діяльність правозахисників безперечно відіграє суттєву роль, тим більше для тих громадян, котрі не вмозі через, наприклад, економічні труднощі захистити свої права. Тому логічно було б назвати таку діяльність альтруїстичною.

2. Місце органів внутрішніх справ та органів державної влади в системі управління

2.1 Взаємовідносини органів внутрішніх справ з іншими центральними органами виконавчої влади

Взаємовідносини органів внутрішніх справ з іншими центральними органами виконавчої влади визначаються рядом факторів. По-перше, здійснення органами державної влади цього рівня (Верховна Рада України) законотворчості, тобто видання обов'язкових для виконання на території усієї держави законів. Такі закони регулюють не лише питання організації правоохоронних органів, але й зміст їх діяльності. Саме ці органи, природно, беруть активну участь в реалізації положень законів. Але тут існує й зворотній зв'язок: практика застосування законів правоохоронними органами є ефективним засобом перевірки життєздатності законів, їх відповідності вимогам життя. На підставі досвіду застосування законів правоохоронними органами розробляються рекомендації по удосконаленню законодавства, які можуть бути враховані у процесі правотворчості, який здійснюється Верховною Радою України. [15]

Судові та правоохоронні органи, крім того, наділені конституційним правом законодавчої ініціативи.

По-друге, вищий орган законодавчої влади України уповноважений вирішувати деякі питання формування центральних судових та правоохоронних органів. Відповідно до Конституції України Верховна Рада України за поданням Президента України затверджує Кабінет Міністрів України, куди входять як його члени міністр юстиції, міністр внутрішніх справ - керівники відповідних правоохоронних органів.

По-третє, взаємовідносини вищого законодавчого органу України з правоохоронними органами характеризуються й тим, що Верховний Суд України, Вищий Арбітражний суд України і Генеральний прокурор України повинні регулярно звітувати перед Верховною Радою України. Мова, звичайно, йде про загальний контроль за їх діяльністю, а не про втручання в прийняття рішень за конкретними питаннями.

Ефективною формою контролю за діяльністю державних органів, в тому числі правоохоронних, є надання народним депутатам права запиту, на який відповідні державні органи і посадові особи повинні дати відповідь у ході сесії Верховної Ради України. Але й ця форма контролю не повинна використовуватись для втручання в прийняття судовими та правоохоронними органами рішень у конкретних справах, зокрема, у винесенні судових рішень.

По-четверте, вищий законодавчий орган України виступає також в ролі гаранта, що забезпечує умови для нормальної діяльності центральних судових та правоохоронних органів.

По-п'яте, для характеристики взаємовідносин вищого органу державної влади України з правоохоронними органами принципове значення має здійснення перших конкретних заходів по зміцненню законності та правопорядку, а також узгоджених дій в цій області.

Специфіка правоохоронних органів (наприклад, МВС, Мінюсту) полягає в тому, що вони одночасно є і органами державного управління, оскільки на них поряд з правоохоронними завданнями покладаються і управлінські.

Оцінюючи взаємовідношення судових та правоохоронних органів з органами державного управління, слід мати на увазі, що першим з них надано ряд суттєвих повноважень відносно других. Ці повноваження пов'язані, в основному, із здійсненням контролю за законністю дій більшості органів державного управління та посадових осіб, які працюють в них. [16]

У конституційності створення і діяльності правоохоронного органу найрельєфніше виявляється його сутність, обумовлена правовою системою і суттю конкретної держави. У демократичному суспільстві правова система, а значить, і вся правоохоронна система повинні бути демократичними. Історичний досвід яскраво продемонстрував, що відхід держави від демократичних принципів починається з відмови від демократії в організації і в діяльності правоохоронних органів. [17]

Конституційність правоохоронного органу оцінюється, як зазначають фахівці, двома основними критеріями: 1) відповідністю правоохоронного органу тим положенням, які закріплені в Конституції; 2) законністю процедури заснування правоохоронного органу. Такою конституційною підставою є необхідність охорони прав і свобод громадян, громадського порядку і громадської безпеки.

Державно-владний характер правоохоронних органів виявляється у тому, що вони є частиною державного механізму, володіють компетенцією розгляду різного роду юридичних справ. Ніякі інші організації не можуть і не повинні діяти від імені держави і мати державно-владні повноваження стосовно фізичних і юридичних осіб. [18]

Роблячи висновок, буде доречним сказати, що органи державної влади, природно, беруть активну участь в реалізації положень законів. Але тут існує й зворотній зв'язок: практика застосування законів правоохоронними органами є ефективним засобом перевірки життєздатності законів, їх відповідності вимогам життя. А реформування правової системи України в умовах розбудови незалежної держави потребує удосконалення складових елементів цієї системи, а органи внутрішніх справ є невід'ємною частиною системи органів державного управління.

2.2 Взаємовідносини органів державної влади з органами місцевого самоврядування

Взаємовідносини державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування в Україні будується на відповідній нормативно-правовій основі. Конституція допускає делегування повноважень місцевих державних адміністрацій виконкомам сільських, селищних і міських рад, а також обласних і районних рад -- обласним і районним державним адміністраціям. Законодавство України встановлює межі такого делегування, а також інші форми взаємодії місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Очевидно, що місцеві державні адміністрації є провідниками внутрішньої політики держави на місцях і вживають заходи для її забезпечення у діяльності органів місцевого самоврядування. Проте муніципальна політика виконавчої влади має базуватися на правових засадах і методах її здійснення, але не може спиратися на командно-адміністративні методи як це було у радянські часи. Сфери взаємодії місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування найрізноманітніші -- економічні, соціальні. культурні, екологічні, релігійні, національно-побутові та інші. [19]

Однак на практиці реалізація функцій та повноважень місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування призводить не тільки до погоджених дій, але нерідко породжує різні питання щодо встановлення меж їх функцій та повноважень, способів вирішення компетенційних спорів тощо. Після прийняття Верховною Радою України законів про місцеві державні адміністрації та місцеве самоврядування В Україні ці питання отримали правову основу їх вирішення.

Межі здійснення функцій і повноважень влади на місцях є практично в усіх демократичних, правових державах. Законодавець не може раз і назавжди закріпити ці межі, так як розвиток суспільних відносин часто породжує нові проблеми, які не можуть бути вирішені в рамках існуючого законодавчого розмежування функцій і повноважень органів влади. З іншого боку, законодавець не може займатись окремими дрібними питаннями розмежування функцій і повноважень органів влади на місцях і тому допускає інші, крім законодавчого, способи цього розмежування.

Одним із першочергових кроків незалежної Української держави стало розмежування влади на місцях: державні функції взяли на себе місцеві органи виконавчої влади в особі представників Президента України та їх місцевих державних адміністрацій. А колективні інтереси населення сіл, селищ, районів у містах, міст, районів та областей взяли на себе органи місцевого та регіонального самоврядування. [20]

Питання розмежування функцій і повноважень гостро диктувалися протягом усього періоду становлення систем місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування (1992-1996 рр.). Особливо актуальним було питання про двовладдя на місцях, про авторитаризм місцевих державних адміністрацій, про скасування місцевого самоврядування та т. ін. Справа ж полягала в тому, що старі механізми розмежування функцій і повноважень органів влади на місцях не працювали, а нові -- часто сприймались вороже. По суті проблеми розмежування функцій і повноважень органів влади на місцях були проблемами психології та культури тих людей, які здійснювали цю владу. Вийшовши з командно-адміністративної системи, вони не могли відразу освоїти культуру державного й місцевого управління, властиву демократичній, соціальній та правовій державі. Потрібен час, а головне -- створення передумов для формування в органах влади на місцях демократичної правової культури. [21]

Важливим фактором формування даної культури є теорія розмежування функцій і повноважень органів влади на місцях. Розробка такої теорії успішно ведеться українськими вченими-юристами, фахівцями різних галузей права. В її основі -- ідеї адміністративної та муніципальної реформи, верховенства права, децентралізації, балансу державних і місцевих інтересів тощо. Саме ці ідеї стали орієнтиром авторського бачення питань розмежування функцій і повноважень органів влади на місцях.

Питання про розмежування функцій та повноважень місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування виникають тому, що ці органи часто вступають у конфлікти між собою через різне розуміння межі здійснення ними функцій та повноважень. Такі питання виникають між районними державними адміністраціями й органами місцевого самоврядування сіл, селищ і міст (районного підпорядкування), районними радами; між обласними державними адміністраціями й органами місцевого самоврядування міст (обласного підпорядкування) і обласними радами.

Конституція України і закони про місцеві державні адміністрації і про місцеве самоврядування в Україні дають можливість виробити ефективний правовий механізм розмежування функцій і повноважень цих адміністрацій та органів самоврядування. Як відомо, донедавна у розмежуванні функцій і повноважень органів влади на місцях головну роль відігравала політична практика, яка складалася на базі фактичного розмежування цих функцій і повноважень. Насамперед шляхом застосування політичних та адміністративних методів, зокрема, з боку місцевих державних адміністрацій.

Вихід на переважно правові методи розмежування функцій і повноважень органів влади на місцях бажаний і можливий, але в умовах недостатнього розуміння ролі права в громадській думці, ще низької правової культурі державних і муніципальних службовців, є досить складним. Тому не слід очікувати швидких і високих результатів від запровадження чинним законодавством нової системи розмежування функцій і повноважень місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.
Існуюча система правового забезпечення розмежування функцій і повноважень місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування включає різні юридичні інструменти: нормативно-правові, договірні, судові тощо. [22]

Необхідність вдосконалення системи розподілу компетенції й повноважень між цих двох інститутів зумовлена низкою чинників.

По-перше, деяким відставанням адміністративно-територіальної реформи, як і власне адміністративної реформи, від процесів політичних та соціально-економічних перетворень в Україні. Після утвердження в країні ринкової системи господарювання та зниження ризиків виникнення сепаратистських рухів централізована система державного управління може виявитися такою, що втратила свою ефективність.

По-друге, тим, що в зовнішньополітичній сфері одним з основних пріоритетів політики України залишається європейська інтеграція. Це вимагає від держави приведення її адміністративно-територіального поділу, а

Також системи розподілу сфер компетенції та повноважень різних його рівнів у відповідність до нормативно-правової бази Європейського Союзу і Ради Європи (зокрема, ратифікованої Україною Європейської хартії про місцеве самоврядування від 1985 р., Рекомендації № R(98)12 про нагляд за діяльністю місцевих органів влади від 18.09.1998 тощо), а також уже напрацьованого в даній галузі практичного досвіду.

По-третє, тим, що побудова дієвої системи місцевої влади для забезпечення ефективності всієї системи публічної адміністрації (ефективності державного менеджменту та прийнятих суспільно-політичних рішень) в Україні вимагає зваженого та відповідального, фахового підходу до вирішення цього завдання. [23]

Роблячи висновок, тим не менш, слід сказати, що взаємодія між державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування є центральною та найгострішою проблемою територіальної організації влади в Україні. Необхідність вдосконалення системи розподілу компетенції й повноважень між цих двох інститутів зумовлена низкою чинників.

3. Структура органів внутрішніх справ

3.1 Організаційна структура центрального апарату МВС України

Організаційна структура центрального апарату МВС України так само, як і інших органів внутрішніх справ, зумовлена їх завданнями та функціями, які розподіляються на основні, забезпечувальні та організаційно-інспекційні.

Основні функції визначають цільове призначення органів внутрішніх справ. Це організація та забезпечення охорони громадського порядку, запобігання, припинення і розкриття злочинів, розслідування злочинів, безпеки дорожнього руху і т. ін.

Забезпечувальні функції спрямовані на здійснення основних функцій Міністерства: комплектування, розподіл, розстановка, виховання та навчання кадрів; медичне обслуговування працівників органів внутрішніх справ; фінансово-планова функція; виробнича і господарська функції; матеріально-технічне забезпечення, постачання, діловодство та ін.

До організаційно-інспекційних функцій належать: інформаційно-аналітична; розробка проектів комплексних рішень; перспективне і поточне планування; контроль за виконанням; узагальнення управлінської діяльності; підготовка проектів інформаційних документів для урядових інстанцій, Прокуратури України, Верховного Суду України та ін.

Департаменти, управління й відділи центрального апарату МВС України вивчають стан і узагальнюють досвід роботи на місцях, готують пропозиції для керівництва, організують виконання вказівок Міністерства, здійснюють контроль відповідних підлеглих ланок. Ці структурні підрозділи будуються на основі галузевої спеціалізації.

МВС України як центральний орган виконавчої влади здійснює керівництво місцевими органами внутрішніх справ у справі забезпечення громадського порядку та боротьби зі злочинністю.

Управління МВС України в областях створюються відповідно до законодавства України. У своїй діяльності вони підпорядковані центральному апарату МВС. Управління МВС в областях безпосередньо на місцях здійснюють функції виконавчої влади у галузі внутрішніх справ. Вони виконують свої завдання через відповідні галузеві служби, а також через міські та районні відділи (управління) внутрішніх справ, інші низові апарати.

Важливе місце в діяльності УМВС посідають штаби. Вони допомагають керівництву управління в підготовці, прийнятті рішень і впровадженні їх у життя. Штаби постійно аналізують стан оперативної обстановки в області, готують пропозиції щодо проведення конкретних заходів з виконання покладених на УМВС завдань, забезпечують впровадження науково обґрунтованих форм планування роботи в усі ланки апарату, проводять комплексне інспектування органів внутрішніх справ, контролюють виконання вказівок МВС, узагальнюють та поширюють позитивні форми організаційної та оперативно-службової діяльності.

Основними формами керівництва УМВС підлеглими апаратами є: видання наказів, інструкцій і окремих вказівок, затвердження планів заходів; узагальнення та поширення позитивних форм роботи шляхом видання оглядів, проведення семінарів-нарад, зборів та ін.; контроль (інспектування, заслуховування звітів з місць, направлення бригад у низові органи внутрішніх справ, аналіз звітів і доповідей).

Міністерство внутрішніх справ України постійно вживає заходів щодо вдосконалення методів керівництва УМВС підлеглими підрозділами з метою успішного виконання поставлених перед органами внутрішніх справ завдань.

Афанасьєв В.Г. каже, що при проектуванні структури органів внутрішніх справ слід враховувати майбутні умови їх функціонування, зміни соціально-економічних характеристик зовнішнього середовища і стану злочинності, що прогнозуються. Це передбачає експериментальні перевірки ефективності організаційно-структурних змін. Експериментальні моделі відповідних структур дають змогу здобути інформацію про те, як нова організаційна структура може забезпечити виконання завдань, що покладаються на неї, виявити недоліки та прорахунки, допущені при розробці, виправити їх і в

результаті вибрати найкращі варіанти структурних та організаційно-штатних змін. [24]

Тихомиров Ю.А. каже, що на зміни структури органів внутрішніх справ впливають також:

1) виникнення нових функцій;

2) відміна старих функцій;

3) актуалізація функцій в зв'язку з кількісними та якісними перетвореннями апаратів управління;

4) актуалізація функцій в зв'язку з впровадженням нових технічних засобів;

5) істотні зміни в навколишньому середовищі та ін. [25]

Тепер детальніше щодо структури. Відділи (управління) внутрішніх справ - галузеві органи державного управління, які безпосередньо виконують функції МВС України на території міста, району. У системі органів внутрішніх справ вони є основною ланкою.

Міські (районні) відділи (управління) внутрішніх справ практично реалізують загальні для всіх ланок завдання, які визначаються законами України, постановами Уряду, а також актами місцевих рад народних депутатів. На основі законів і підзаконних актів МВС України шляхом видання наказів (інструкцій) вони визначають форми та методи діяльності апаратів внутрішніх справ на місцях щодо виконання поставлених завдань.

В охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю місцевим органам внутрішніх справ належить провідна роль. Саме вони своїми силами і засобами забезпечують порядок у громадських місцях, запобігають правопорушенням та припиняють їх.

Міські та районні відділи внутрішніх справ вживають заходів, які забезпечують захист гідності й особистої безпеки громадян та їхнього майна. У цих апаратах безпосередньо розглядаються заяви, скарги та повідомлення громадян, державних і громадських організацій щодо вчинення злочинів або підготовку до них і вживаються у зв'язку з цим відповідні заходи.

З метою боротьби зі злочинністю зазначені органи здійснюють профілактичну роботу, вживають оперативно-розшукових заходів для виявлення ознак злочинів та осіб, які їх вчинили, встановлюють причини і умови, що сприяли злочинності на обслуговуваній території, а також вживають заходів до їх усунення.

Міські та районні відділи (управління) внутрішніх справ організують діяльність з виконання вироків судів, керують паспортною та дозвільною системами, вживають заходів щодо безпеки руху транспорту та пішоходів, нагляду за технічним станом автомототранспорту. У межах своїх повноважень вони сприяють посадовим особам при виконанні ними службових обов'язків у тих випадках, якщо громадяни відмовляються підкоритися їх законним вимогам.

Структура міських і районних відділів (управлінь) внутрішніх справ відповідає їх основним функціям. Вона визначається штатами, в яких дається найменування посад, їх чисельність, посадові оклади. Міністерство внутрішніх справ України в межах штатної чисельності та фонду заробітної плати затверджує штати відповідних органів внутрішніх справ.

Отже, я підтримую думку Афанасьєва В.Г, що при проектуванні структури органів внутрішніх справ слід враховувати майбутні умови їх функціонування, зміни соціально-економічних характеристик зовнішнього середовища і стану злочинності, що прогнозуються. зауважемо на тому, що організаційна структура центрального апарату МВС України є доволі складною. Органи в апараті взаємодіють між собою, повноваження між ними розподілені, проте внаслідок своєї складності структура все ж має свої недоліки. Проте це досить нормально, адже чим важче механізм - тим важче їм управляти і його взаємодія між деталями.

3.2 Внутрішні війська МВС України як складова частина органів внутрішніх справ України

Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ

України входять до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначені для охорони та оборони важливих державних об'єктів, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України, а також для участі в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю.

Основними завданнями внутрішніх військ є:

охорона та оборона важливих державних об'єктів, об'єктів матеріально-технічного та військового забезпечення Міністерства внутрішніх справ України

супроводження спеціальних вантажів;

здійснення пропускного режиму на об'єктах, що охороняються;

конвоювання заарештованих і засуджених;

охорона обвинувачених під час судового процесу;

переслідування і затримання заарештованих і засуджених осіб, які втекли з-під варти;

участь в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю;

участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на об'єктах, що охороняються;

охорона дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав на території України.

Традиції внутрішніх військ МВС України історично сформовані і випробувані часом, передаються з покоління в покоління, складають їхню невмирущу спадщину, моральний та бойовий потенціал, сприяють якісному виконанню особовим складом військового обов'язку, зміцнюють військові колективи, виступають могутнім мотиваційним і мобілізуючим засобом, важливою умовою успішного виконання службово-бойових завдань.

Діяльність внутрішніх військ будується на принципах законності та гуманізму, поваги до особи, її прав і свобод.

Внутрішні війська будуються на засадах централізованого керівництва, єдиноначальності, поєднання при їх комплектуванні принципів добровільності та військового обов'язку.

Внутрішні війська підпорядковуються Міністру внутрішніх справ України. Безпосереднє управління внутрішніми військами здійснює командуючий цими військами. Внутрішні війська складаються із з'єднань, військових частин і підрозділів по охороні важливих державних об'єктів, зокрема атомних електростанцій, по супроводженню спеціальних вантажів і конвоюванню заарештованих і засуджених, із військових частин спеціального призначення та спеціальних моторизованих військових частин міліції, підрозділів зв'язку, військових установ, навчальних закладів та учбових частин. [26]

Отже, що стосується внутрішніх військ як складової частини органів внутрішніх справ, то сьогодні вони розвиваються по шляху оптимізації складу і чисельності, вдосконалення службово-бойового застосування, розробки і впровадження нових програм навчання військовослужбовців, здійснення заходів щодо вдосконалення системи виховання особового складу, всебічного вдосконалення бойового, технічного і тилового забезпечення діяльності з'єднань і військових частин. Подальший розвиток внутрішніх військ передбачає підвищення їх ролі в боротьбі зі злочинністю й охороні правопорядку в країні.

3.3 Міліція як складова частина механізму держави

У вченні про державу і право важливе місце відводиться проблемі механізму держави, під яким розуміється система усіх державних організацій, що здійснюють її завдання і реалізують її функції.

Частина державних організацій наділена владними повноваженнями для здійснення управління державними справами з метою реалізації завдань і функцій держави. Саме цю групу державних організацій слід виділити і йменувати їх апаратом держави. Державний апарат являє собою систему всіх органів держави, що здійснюють її завдання і функції.

...